|
|
|
ТОЧКА ЗОРУ ВЧЕНИХ ПРО БІДНІСТЬ ЯК ПРОЯВ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ |
|
|
 У статті Галини Кваснікової, кандидата економічних наук, доцента
Херсонського економічно-правового інституту, проводиться аналіз
сутності категорії бідності населення. Досліджуються основні показники
бідності, їх стан в Україні, наводяться статистичні дані та результати
соціологічних опитувань щодо оцінювання бідності. Також в роботі
показано демографічні зміни, які відбуваються останнім часом в Україні
та відбиваються на якості життя населення.
Україна належить до країн з високими показниками диференціації населення за доходами. Нерівність у доходах населення не зменшується впродовж останніх семи років, а залишається приблизно на однаковому рівні. Різке зниження рівня життя переважної частини населення України протягом першої половини 90-х років XX ст. значною мірою вплинуло не тільки на збільшення масштабів бідності в країні, а й на зміну її визначальних чинників. Економічне зростання, що почалося з початку 2000 року, загалом неоднозначно вплинуло на ситуацію з бідністю в країні та конкретно відбилося на становищі деяких соціально-демографічних груп населення. Вивчення проблеми бідності населення є одним із визначальних напрямів економічних досліджень, оскільки це - основний показник добробуту як самої країни, так і її населення. Тож ця тема актуальна й цікава з наукової точки зору в будь-який період суспільного розвитку, особливо сьогодні.
 Тема дослідження стану добробуту населення достатньо вивчена, але вона постійно перебуває в центрі уваги вчених, оскільки є нестабільним показником, що зазнає змін у зв'язку зі значною залежністю від багатьох економічних та соціальних чинників. Цю тему поглиблено вивчають українські економісти О.О.Бугуцький, Н.А. Ветрова, Ю.Е. Губеня, І.0. Завадський, М.І. Малік, О. Б. Шкільов, інші дослідники [1-6], і власне автор [7-8].
Мета дослідження полягає у вивченні основних показників стану добробуту жителів України, що визначають поняття «бідність населення», для чого проводиться аналіз статистичної звітності та соціологічних опитувань, узагальнення з питань, що вивчаються. Теоретичною та методичною основою дослідження є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних процесів, монографічний та аналітичний методи.
Індикатором недосконалості існуючого ринкового механізму є дані соціологічних досліджень домогосподарств за показником динаміки диференціації рівня доходів між 10% найбільш забезпечених громадян і 10% найбідніших (доцільний коефіцієнт). Аналіз досліджень свідчить про те, що у 2006 році розрив між цими категоріями громадян зберіг тенденцію до збільшення. Зростання доходів населення щороку відбувається за рахунок 10% найзабезпеченіших громадян [1].
Якщо розглядати працююче населення щодо рівня трудових доходів, то 3,5 млн осіб (20% сукупності) одержують занадто низькі доходи - нижче рівня мінімальної заробітної плати, і 1,8 млн, тобто трохи більше 10%, мають надто високі прибутки порівняно з іншим працюючим населенням.
Аналіз ситуації з бідністю в Україні в 1999-2006 рр. свідчить, що позитивний ефект від економічного зростання дав можливість зменшити масштаби абсолютної бідності. Проте він не вплинув на ситуацію з відносною бідністю, оскільки процес розшарування населення за доходами спинити не вдалося. Причиною такого явища стали не тільки наслідки перехідного періоду щодо виникнення необґрунтованої нерівності в доходах, а й нерівномірний розподіл ефекту економічного зростання між різними групами населення. Як свідчать дослідження, малозабезпечені верстви населення найменше виграли від процесу відродження економіки країни [2].
Так, за даними Держкомстату України, оцінюючи свій добробут, чотири з п'яти опитаних домогосподарств відносять себе до категорії бідних, одна п'ята частина - до категорії середнього класу і тільки 0,2% - до категорії заможних.
Однією з причин, які пояснюють значний дисбаланс у доходах різних груп населення є те, що низька частка заробітної плати в собівартості продукції не дозволяє рівномірно розподіляти прибуток від господарської діяльності суб'єктів ринку. В Україні лише шість осіб з 1000 (0,6%) займаються підприємницькою діяльністю і розпоряджаються засобами виробництва. З урахуванням членів сім'ї доходи від підприємницької діяльності одержує в середньому 21 особа, інші 979 осіб залежать від заробітної плати і соціальних трансфертів. Цей показник ніяк не можна порівняти із закордонним досвідом - це надто мізерна частка населення. Так, у країнах ЄС самостійно розпоряджаються прибутком від підприємництва 45 осіб, у США - 78 осіб, у Росії - 7 з 1000 осіб.
Як доводить економічна теорія, при зростанні економіки країни відповідно повинні зростати показники оплати праці в реальному вираженні. Якщо ж при цьому підвищується ефективність виробництва, то доходи працюючих громадян повинні зростати випереджальними темпами відповідно до зростання економіки. Однак, в Україні щорічні піднищення заробітної плати прямо не відображаються на структурі фондів підприємств, тобто на частці заробітної плати в собівартості продукції.
Цей показник за період 2001-2006 рр. залишався практично без змін і становив у середньому по галузях економіки 5,78-5,80 коп з 1 грн (5,8%) реалізованої продукції. В Європі та США цей показник перебуває в середньому на рівні 40%, а в наукомістких галузях і у сфері послуг – 90%.
Такий стан створює неприпустиму ситуацію, коли за межею бідності часто опиняється найманий працівник. Тому праця зайнятого населення в Україні залишається однією із найнижчих за рівнем оплати, а також є найбільш експлуатованою у порівнянні зі світовою практикою.
Як свідчить досвід та розрахунки, перерозподіл фондів підприємств на користь збільшення заробітної плати усього на 2% дасть змогу підняти заробітну плату на третину. Як наслідок, на третину зростуть джерела фінансування пенсій, суттєво збільшаться доходи місцевих бюджетів, а відтак і видатки на освіту, охорону здоров'я, благоустрій і створення інфраструктури міст. А найголовніше - зміниться пропорція розподілу доданої вартості та зменшиться глибина прірви між бідними й багатими. [1].
Неможливо побудувати економічно розвинену та цивілізовану країну, в якій 80 відсотків суспільства складається з бідного населення. Формування загальної нерівності за рахунок високодохідних верств населення, диференціація його за рахунок групи з низькими трудовими доходами мають прямий зв'язок з бідністю працюючого населення, що характерно для української економіки та ринку праці. Статистика засвідчує, що 20% осіб, які мають трудові доходи, одержують у середньому на місяць менше за офіційно встановлений рівень мінімальної заробітної плати, що не досягає навіть середнього прожиткового мінімуму. В Україні понад 80% бідних - це домогосподарства, в яких є хоча б одна працююча особа.
У нас існує чітка залежність рівня бідності від вікових характеристик населення. Аналіз статево-вікового показника населення свідчить про те, що незалежно від статі, найвищі ризики бідності припадають на групу дітей віком до 16 років і літніх людей, старших 80 років. Зниження ризиків бідності починається у чоловіків з 35, а у жінок - із 40 років. Найсприятливіший період життя, з точки зору ризику бідності, для обох статей настає у віці 50 років і триває до 70 років у чоловіків і 65 - у жінок. Саме в цьому віці люди досягають найвищого кар'єрного зростання, а з досягненням пенсійного віку ще продовжують працювати [4].
Україні загрожує демографічна криза. На початок 2007 року частка осіб, старших 60 років, становила 20,3%, а старших 65 років - 16,4%. Нині на 1000 працюючих припадає 800 пенсіонерів, а до 2020 року це співвідношення становитиме 1:1 [5].
Унаслідок старіння значно зменшується чисельність населення працездатного віку, причому це відбувається не лише через низьку народжуваність, а й високу смертність населення працездатного віку (ризик смерті сягає майже 40% [6]). Якщо такі тенденції збережуться й надалі, це становитиме серйозну загрозу економічному розвитку країни.
Демографічні чинники нині впливають на бідність більше ніж соціально-економічні характеристики членів домогосподарств. Особливо це стосується наявності в домогосподарстві дітей. Так, якщо присутність у домогосподарстві хоча б одного безробітного підвищує ризик бідності на 12,4%, то наявність дітей - на 30,6%. Після народження в сім'ї другої дитини ризик бідності зростає на 48,4%, а третьої- на 53,8%. Таким чином, попри усталене переконання щодо найгіршого становища багатодітних родин, нині до групи ризику також потрапляють домогосподарства з двома дітьми, а найбільш уразливими, поряд з багатодітними, можна також вважати сім'ї з двома дітьми віком до трьох років [4].
Демографічна криза в Україні виявляється не лише у зменшенні чисельності населення, а насамперед у погіршенні якості його життя: поганий стан здоров'я, невідповідний сучасним вимогам рівень освіти, низька економічна активність широких верств населення.
Спосіб життя - найбільш вагомий чинник, що на 50% визначає здоров'я нації. До основних чинників, що впливають на здоров'я населення України, можна віднести психологічно-соціальні стреси, незбалансоване харчування (понад 40% населення нашої країни має надлишкову вагу), надмірне споживання алкоголю, значне поширення тютюнопаління. Серед 12 країн СНД Україна є лідером за цим показником - 67% чоловіків і 20% жінок нашої країни палять [5].
Гострою проблемою для соціальної політики України залишаються незадовільні умови проживання населення. Низькі стандарти забезпечення сімей житлом за показниками житлової площі та кількості кімнат на одну особу посилюються не менш серйозною проблемою його якості. Сьогодні 66,4% міських жителів не мають в своїх квартирах базових зручностей - гарячого водопостачання, ванни або душу, домашнього телефону. У сільській місцевості 84,7% населення мешкає в будинках, не обладнаних елементарними зручностями (централізованим газопостачанням, водопроводом та каналізацією). Поділ критерію позбавлення нормальних умов життя за типом місцевості проявляється як складова бідності населення і є порушенням всіх принципів.
Висновки
Незважаючи на деяке покращання добробуту населення останнім часом, ще дуже рано говорити про подолання бідності. На жаль, в Україні система соціального захисту значно відстає від трансформаційних процесів економіки. Адресна допомога незахищеним верствам населення тільки починає набирати обертів і поки що не справляється з поставленими завданнями. Суми наданих допомог іноді викликають не тільки незадоволення, а й здивування, обурення, а іноді є просто знущанням: допомога дитині у разі втрати годувальника, допомога малозабезпеченим сім'ям, одинокій матері, з безробіття, на поховання тощо. Зберігається суттєвий перекіс в установленні сум соціальної допомоги. Так, допомога при народженні першої, другої, третьої дитини перевищують суми допомоги дитині, що втратила батька (годувальника), у ЗО, 70 і 125 разів. Хіба тут можна говорити про соціальну справедливість?
Головними пріоритетами державної соціальної та демографічної політики має бути стимулювання не тільки народжуваності, продовження повноцінної економічної активності населення старших вікових груп, забезпечення пільгових та сприятливих умов розвитку підприємницької діяльності, а й підвищення рівня заробітної плати працюючого населення. Посилена увага до відтворення робочої сили країни, забезпечення добробуту саме працюючих громадян допоможе докорінно вирішити проблеми усіх інших прошарків населення і тим самим підвищити рівень економіки держави в цілому. Жодну країну не можна вважати заможною та розвиненою, якщо основна маса її населення проживає в бідності та злиднях.
Список використаних джерел:
1. Папієв М. Соціальна політика -основа демократії// Праця і зарплата. -2007- № 28- С. 2-3.
2. Черенько Л. Бідність в Україні: нові тенденції та особливості прояву // Праця і зарплата.-2007- № 28. С.4-5.
3. Кисільова Л. «Тіньова» економіка та ринок праці. // Праця і зарплата. - 2007-№ 25.- С. 4-5.
4. Черенько Л. Шлях до подолання бідності // Праця і зарплата. - 2006.-№40.-С4-5.
5. Макарова О. Демографічні проблеми і соціальна політика // Праця і зарплата. - 2007.-№ 45.-С. 4-5.
6. Лібанова Е.М. Трансформація державної соціальної політики в контексті забезпечення конкурентоспроможності української економіки // Фінанси України.-2007.-№9-С. 34-41.
7. Кваснікова Г.С. Зміни доходів населення - відзеркалення стану економіки // Економіка АПК. № 1. - 2005. - С. 57-59.
8. Кваснікова Г.С. Про деякі зміни в питаннях добробуту населення України. ТНВ. Вип. 46.-2006.-С. 237-242.
|
|
|
|
