|
Шановні захисники Вітчизни!
Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів) щиро вітаю військовослужбовців, військових
пенсіонерів з професійним святом – Днем Збройних Сил України!
Збройні Сили незалежної демократичної держави України, які були
створені 6 грудня 1991 року, успадкували від Радянського Союзу одне з
найпотужніших угруповань військ у Європі. За ці роки Збройні Сили
України гідно пройшли період свого становлення і нині спроможні
виконувати різні завдання держави, головне з яких – захист національної
безпеки України.
У рядах Збройних Сил служать віддані державі воїни, серед яких понад
800 – учасники бойових дій в Афганістані, 5 з них – генерали. Вони
майстерно освоюють сучасні бойові зразки техніки, опановують ратне
ремесло і проходять сувору школу армійського життя.
Бажаю всім Вам, членам Ваших родин міцного здоров’я, щастя і оптимізму,
незважаючи на жодні кризи. А всьому особовому складові – подальших
успіхів у такій нелегкій, але шляхетній ратній праці на благо України!
З повагою,
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова Української Спілки
ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів),
генерал-майор.
3 грудня – Міжнародний день інвалідів
Словам прем’єра – ветеранський контроль
Для інвалідів і ветеранів Великої Вітчизняної війни підвищено мінімальні середні виплати, які нині становлять 1200,1080 і 960 гривень відповідно інвалідам І, II та III груп. Учасникам бойових дій — 840 гривень. Протягом року громадяни цих категорій отримали 1267 спеціальних автомобілів, наголосила Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко під час зустрічі з представниками громадських організацій ветеранів Великої Вітчизняної війни. Те ж саме стосується й пенсійного забезпечення: нині за один рік трудового стажу нараховується показник 1,35. У пенсійній системі простежується системний і комплексний підхід, вона поступово стає диференційованою, а розмір пенсії дедалі більше залежить від конкретного трудового внеску людини.
За словами Ю. Тимошенко, нині у політиці надзвичайно складно боротися з вітряками безпорадності. Однак українським ветеранам не було легше ні на фронті, ні у нинішніх реаліях. Тому всі зусилля уряду буде спрямовано на те, щоб кожен ветеран відчув турботу суспільства, а кожна ветеранська організація була забезпечена всім необхідним для проведення статутної діяльності. Крім того, очільник уряду спростувала чутки про скорочення й згортання соціальних програм, їх перерахунок здійснюватиметься з урахуванням індексу інфляції.
Кількість ветеранів війни станом на 01.04.2008 року
Всього ветеранів війни – 2889170, серед них:
- інвалідів війни – 237020;
- учасників бойових дій – 344110;
- осіб, на яких поширюється чинність Закону, тобто членів сімей загиблих та померлих учасників бойових дій – 403200;
- учасників війни – 1904840.
Увічнена пам’ять
На центральній площі селища Дворічна відбулося урочисте відкриття Пам’ятного знака воїнам-інтернаціоналістам, загиблим в Афганістані.
У церемонії відкриття пам’ятника взяли участь родини загиблих воїнів, ветерани війни, мешканці району, голова Харківської обласної спілки ветеранів Афганістану В. Рижков, голова райради М. Зрожевський, голова райдержадміністрації І. Хаперський, керівники громадських організацій.
Коротко, але проникливо виступив на мітингу голова районної організації воїнів-«афганців» П. Андріянов. Він говорив про виконання священного для солдат обов’язку, розповів історію будівництва пам’ятника, щиро подякував активним його учасникам.
Володимир Рижков привітав дворічан з нагоди цієї події і вручив нагороди УСВА воїнам-«афганцям».
Присутні на мітингу вшанували світлу пам’ять загиблих хвилиною мовчання і поклали квіти до підніжжя пам’ятника.
Вічна пам’ять героям!
Інф. «ТТ».
На варті суверенітету і територіальної цілісності
Уже сімнадцять років минуло з моменту створення Збройних Сил України. Сімнадцять не миттєвостей, а цілком повноцінних – за складністю завдань та напругою потенціалу – навчально-бойових років! Це доволі великий проміжок часу. Навіть для безвусого лейтенанта, який незабутнього 91-го став до строю офіцерського корпусу щойно створеного Українського війська, це значна частка військової кар’єри – майже дві третини від загального середнього періоду тривалості офіцерської служби.
Сьогодні деякі тодішні лейтенанти якщо не генерали, то вже точно приміряються до цього високого звання. Відтак, ціле покоління старших офіцерів – майорів, підполковників, полковників – «виросло» і сумлінно служить українському народові вже під жовто-блакитним державним стягом, а отже має всі підстави величатися українським офіцерством. Щодо їхніх старших товаришів – офіцерів, які до розпаду СРСР служили у Радянській армії, а відтак присягнули на вірність українському народові, то нині вони мають нагоду згадати неординарні події тих днів, з висоти свого поважного віку та через призму життєвого і службового досвіду об’єктивно оцінити все, що відбулося за цей час. І наші здобутки, які, безумовно, були, і наші втрати, яких не вдалося уникнути.
Як же все починалося? З розпадом Радянського Союзу і проголошенням 1991 року незалежності Україна успадкувала одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю, в цілому відносно сучасними зразками звичайного озброєння і військової техніки. На нашій території на той час дислокувалися потужні сили трьох великих військових округів. Зокрема, ракетна армія, три загальновійськові та дві танкові армії, один армійський корпус, чотири повітряні армії, окрема армія Протиповітряної оборони (ППО), Чорноморський флот.
Загалом угруповання військ і сил налічувало близько 780 тисяч чоловік особового складу, 6,5 тисячі танків, близько 7 тисяч бойових броньованих машин, до 1,5 тисячі бойових літаків, понад 350 кораблів і суден забезпечення, 1272 стратегічних ядерних боєголовок міжконтинентальних балістичних ракет і майже 2,5 тисячі одиниць тактичної ядерної зброї. Проте це не були ще Збройні Сили молодої незалежної держави у повному розумінні цього слова. Україна отримала лише окремі фрагменти військової машини Радянського Союзу.
Тому 24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію всіх розташованих на українському терені військових формувань Збройних сил колишнього СРСР та про створення одного з ключових відомств – Міністерства оборони України. Відтоді наша держава стає лідером серед колишніх радянських республік у справі створення власної армії, вбачаючи в ній основу і гаранта державності. Уряд України приступив до створення Збройних Сил та інших військових формувань. Через три місяці, 6 грудня 1991 року Верховна Рада прийняла постанову про створення Збройних Сил. 19 жовтня 1993 року Верховна Рада постановила вважати 6 груд¬ня державним святом — Днем Збройних Сил України.
Весь титанічний процес військового будівництва в Україні умовно можна розподілити на три основні етапи: перший (1991 – 1996 рр.) – формування основ Збройних Сил України, другий (з 1997 р.) – подальше їх будівництво і третій (з 2001р.) – реформування та розвиток.
Характерні ознаки першого періоду – одночасне формування правового поля діяльності Збройних Сил, реорганізація їх структур, створення відповідних систем управління, забезпечення та інших елементів, необхідних для повноцінного функціонування. При цьому становлення Збройних Сил України у цей період супроводжувалося значним скороченням військових структур, чисельності особового складу, кількості озброєнь і військової техніки. На кінець 1996 року було скорочено понад 3,5 тисячі різноманітних військових структур, майже 410 тисяч чоловік особового складу. Значно зменшилася кількість озброєнь і військової техніки: бойових літаків – на 600 одиниць, вертольотів – майже на 250 одиниць, парк танків і бойових броньованих машин скоротився майже на 2400 і 2000 відповідно.
В основу процесу створення власного війська було закладено політичне рішення керівництва України щодо без’ядерного і позаблокового статусу держави. При цьому враховувалися також обмеження, пов’язані з ратифікацією Договору “Про звичайні збройні сили в Європі” та виконанням Ташкентської Угоди 1992 року, якою встановлювалися не тільки максимальні рівні озброєння для кожної держави колишнього СРСР, а й для так званого “флангового району”. В Україні до нього входили Миколаївська, Херсонська, Запорізька області й Автономна Республіка Крим.
У стислі терміни Верховною Радою України було прийнято пакет законодавчих актів воєнної сфери: це Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України, постанова “Про Раду оборони України”, Закони України “Про оборону України”, “Про Збройні Сили України”, Воєнна доктрина України тощо.
Незважаючи на різноманітні труднощі того періоду, було закладено основи національного війська незалежної держави: за короткий термін створені Міністерство оборони, Генеральний штаб, види Збройних Сил, системи управління, підготовки і всебічного забезпечення військ (сил). Проте з часом стало зрозуміло, що процес будівництва Збройних Сил лише починався. І справа тут полягала не лише у тому, що в той період не було системного підходу і чітко визначеного, послідовного плану розв’язання проблем військового будівництва, а й бракувало підготовлених кадрів для його розробки та реалізації.
Негативно вплинула на процес військового будівництва також часта зміна керівництва військового відомства. З 1991 по 1996 рік змінилося три міністри оборони і чотири начальники Генерального штабу. З початком формування Збройних Сил України було оновлено понад 70% керівного складу. Змінилися майже всі командувачі військ військових округів, армій, командири корпусів і дивізій. На розв’язання проблем того періоду наклалися труднощі, пов`язані зі значним міждержавним переміщенням військових кадрів. З 1991 по 1994 рік з України в інші держави було переведено близько 12 тисяч офіцерів і прапорщиків, а понад 33 тисячі повернулися на Батьківщину.
Безумовно, головною причиною незадовільного виконання основних заходів будівництва Збройних Сил України було постійне зниження у Державному бюджеті України як загальної частки видатків на національну оборону взагалі, так і витрат на утримання Збройних Сил, закупівлю озброєння і військової техніки, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт зокрема. Ці та інші чинники зумовлювали необхідність розробки обґрунтованої Державної програми будівництва й розвитку Збройних Сил України, яка б не лише визначила напрями і пріоритети будівництва національних Збройних Сил, а й збалансувала б їх завдання, структуру, чисельність з потенційними воєнними загрозами та викликами національній безпеці України і сучасними економічними можливостями держави.
Таку Державну програму було невдовзі розроблено та прийнято до виконання у 2005 році. Починаючи з 2006 року вся діяльність Збройних Сил була спрямована на виконання завдань, визначених Державною програмою розвитку Збройних Сил України на 2006–2011 рр. З цього моменту Збройні Сили України організовуються і функціону¬ють на основі Воєнної доктрини України, затвердженої Верховною Радою, і Законів України «Про Збройні Сили України» та «Про оборону України». Вони є основою військової організа¬ції держави і мають у своє¬му складі три види: Сухопутні війська, Повітряні та Військово-Морські сили Збройних Сил України.
Поточні армійські процеси і перетворення відбуваються відповідно до Державної програми і згідно зі Стратегічним оборонним бюлетенем України (Біла книга України). Дотримуючись принципів послідовності та системності інформування громадськості про Збройні Сили України, Міністерство оборони видає вже третє і готує четверте видання такої книги за поточний 2008 рік. Вона видається відповідно до Закону України “Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави” з метою систематичного інформування громадськості про діяльність Збройних Сил України, а також про оборонну політику держави, проблеми, що виникають у цій сфері, та шляхи їх розв’язання. Словом, про життя, діяльність і проблеми Української армії.
Нинішній рік був для Збройних Сил України напруженим і насиченим важливими і конкретними справами не менше, ніж усі попередні. Можливо, зважаючи на певні обставини, у чомусь й неоднозначним за результатами. Продовжувалась миротворча діяльність у різних регіонах планети, тривала планова робота з підготовки частин і підрозділів до виконання завдань за призначенням. Показовим є те, що збільшилася кількість і якість заходів з бойової підготовки – польових занять і бойових стрільб у Сухопутних військах, загальний наліт льотчиків Повітряних Сил та армійської авіації Сухопутних військ, перебування в морі кораблів Військово-Морських Сил.
Михайло КАМІНСЬКИЙ
Спочили у мирі герої війни
На території Великодальницької сільської ради на полях між селами Великий Дальник і Червоний Переселенець більше шестидесяти років тому проходила лінія оборони міста Одеси. Тут були розташовані військові частини, які в період боїв зазнали величезних людських втрат.
Минули роки... Тодішній вісімнадцятирічний солдат Анатолій Федорович Романенко, який був мобілізований до армії 1944 року, дещо пам’ятав про ті події, а щось чув від старших односельців. Тривожила ветерана рана війни, отож разом з громадською організацією «Закінчимо війну», Одеською обласною спілкою ветеранів Афганістану, загоном «Пошук» за підтримки Великодальницької сільської ради розпочали пошуки безіменних могил. Розкопки велися впродовж двох місяців уздовж лісосмуг і польових доріг. Саме там, у тиші степу, й було знайдено захоронення дванадцятьох солдат, серед яких двоє моряків...
Урочиста церемонія перепоховання останків радянських воїнів відбулася біля пам’ятника Слави і Пам’яті, що в центрі села. Осінній день пронизував прохолодою, однак це не завадило місцевим мешканцям і учням навчально-виховного комплексу, ветеранам Великої Вітчизняної і воїнам-інтернаціоналістам району провести захисників Вітчизни в останню путь. Квіти в руках і сльози на очах, тривожний сердечний біль…
— Старше покоління, яке перемогло у Великій Вітчизняній війні і після війни відбудувало міста й села, не змогло поховати останнього солдата, який загинув, захищаючи Батьківщину. Сьогодні молоде покоління учасників бойових дій, ветеранів Афганістану перейняло естафету завершення тієї трагічної і героїчної війни. Вона не може бути завершеною, допоки з належними йому почестями і за християнськими традиціями не похований останній солдат.
Українська Спілка ветеранів Афганістану проводить роботу з увічнення пам’яті героїв, встановлення історичної справедливості подій, що відбувалися 65 років тому на українській землі. Ми зібралися разом з духовним наставником села отцем Леонідом, аби безсмертні душі дванадцятьох солдат Великої Вітчизняної війни полинули на небо і знайшли свій спокій. Важливо, що сьогодні до цієї могили можуть прийти рідні тих, хто загинув у роки війни, і покласти до неї квіти. Посумувати за близькими і рідними, які досьогодні вважаються зниклими безвісти, — сказав голова Всеукраїнського громадського об’єднання «Закінчимо війну» Юрій Григорович Зубко. Він висловив вдячність людям за важливу і копітку роботу, вручив Почесні подяки активістам загону «Пошук», які здійснювали розкопки: Андрію Олександровичу Бордюгу, Івану Анатолійовичу Порядному та Олександру Володимировичу Одноралу. Відзначено Павла Олександровича Савченка, Олександра Григоровича Жука і школяра Сергія Бордюга, який іде батьківським шляхом.
Окрема дяка патріоту рідного краю – Великодальницькому сільському голові Валентину Григоровичу Рибаку. Він разом зі своєю громадою робить важливу для молодого покоління й святу для пам’яті справу.
— Для нас, «афганців», які про війну знають не з книжок чи кінофільмів, а пройшли через її пекельне горнило, пошукова робота є святою. Відшукати героїв, які відстоювали нашу Батьківщину, боролись за нас з вами та наше майбутнє, є життєвим обов’язком, як і увічнення пам’яті про них. Воїни-інтернаціоналісти не забувають про війну, вони є продовжувачами ветеранського руху, — сказав Панас Петрович Радукан, голова Одеської обласної спілки ветеранів Афганістану.
Відгриміли три постріли з гвинтівок, і квіти лягли на свіжо-насипаний пагорб землі — місце, де спочили у мирі найзвитяжніші герої однієї з найстрашніших воєн людства.
Кіма ДЕРКАЧ.
До 20-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану
Главная наша задача – сохранить «афганский» дух
После отчетно-выборной конференции Харьковского областного союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) наш корреспондент встретился с лидером харьковских «афганцев» В. РЫЖКОВЫМ.
- Владимир Николаевич, что лично для Вас значит Афганская война и какие выводы Вы сделали для себя по прошествии почти 20 лет после ее окончания?
- Для меня Афганская война началась 4 ноября 1983 года, когда я вместе с тысячей своих земляков из Украины прибыл в приграничный Пяндж, в котором располагалась воинская часть 2066 – Пянджский пограничный отряд Краснознаменного Среднеазиатского пограничного округа.
Мы, пацаны, не могли представить, что пограничники тоже воюют в Афганистане, но с первых минут почувствовали дыхание войны, когда, проходя мимо санчасти, увидели окровавленных солдат, которых привезли на "таблетке" с аэродрома. Мы не писали никаких добровольных заявлений, никто не спрашивал нашего согласия, нам просто сказали, что мы должны оправдать высокое доверие Родины. Со временем у нас даже появилась определенная гордость, что именно нам придется выполнять интернациональный долг. Поверьте, что это не высокие слова, ведь пограничные войска назывались политическими, и только в пограничные и воздушно-десантные войска существовал предварительный отбор. Мы были готовы выполнить любой приказ.
В течение трех месяцев мы проходили учебную подготовку, а 23 февраля 1984-го я уже был в городе Тулукане, административном центре провинции Тахор в 120 километрах от советской границы. Первый раз мы попали под обстрел на следующий день после прибытия в Афганистан, а через короткое время привыкли к обстрелам и уже по свисту пуль различали опасно это или нет для нашей жизни.
Буквально через несколько дней мы, новобранцы, выехали за пределы гарнизона и нас всех потрясла дикая бедность и нищета простых афганцев, особенно жалость вызывали дети – грязные и оборванные. Для нас было непонятно: кто же с нами воюет, неужели эти старики и дети? Но все сомнения развеялись через несколько дней, когда мы получили боевое крещение. В тот день наша мотоманевренная группа проводила рейд в окрестностях Тулукана и напоролась на «духовскую» засаду. Именно тогда я воочию увидел наших противников, убитого мною «духа». Это был двухметровый мужчина крепкого телосложения с густой бородой и огромными мозолистыми грязными руками. И вот тогда я понял, что с нами воюют не старики и дети, а взрослые мужчины, для которых война – обычная работа.
Через некоторое время для нас война тоже стала обычной работой – рейды, засады, проводки колонн, реализация разведданных. Мы даже потихоньку "закисали", когда долгое время сидели на "точке".
Первая смерть пришла к нам в апреле 1984 года, когда от шальной пули погиб наш земляк из Волчанского района Вася Галич. В марте 1985 года мне самому пришлось почувствовать дыхание смерти.
15 марта наша БМП в составе авангардной группы направлялась для выполнения спецзадания в район дислокации 3-й мотоманевренной группы Пянджского погранотряда. Во время движения мы подорвались на противотанковом фугасе, взрыв был такой силы, что у нашей машины были оторваны два катка, а пробоина в днище – больше метра в диаметре. Эти минуты я не забуду никогда, не забуду, как умирал замполит Волокитин Александр. А умирал он, как настоящий командир: взрывной волной ему оторвало обе ноги, но он не стонал и не орал, а постоянно спрашивал все ли целы и что с машиной. Никогда не забуду второй подрыв, который прогремел буквально через полчаса после первого. Никогда не забуду глаза мирных афганцев, которые смотрели на нас с сожалением, но никак не с местью или злорадством. Этот момент истины всегда будет со мной, ведь такие моменты только закаляют. Навсегда останется в памяти, как в апреле того же 1985 года погиб мой друг Валера Игнатий, который, истекая кровью, до самой смерти прикрывал товарищей…
Такой высоты напряжения эмоций, характера, даст Бог, уже не будет, но мы это напряжение выдержали и не сломались, не имеем права сломаться и в мирной жизни, ведь настоящий «афганец» должен уметь держать удар. Мы не имеем права скулить и жаловаться на жизнь, не имеем права кого-то бояться или перед кем-то стелиться – мы свое уже отбоялись.
Мне ни за себя, а тем более за моих боевых побратимов никогда не было стыдно, в любой ситуации мы вели себя с честью и достоинством, ведь в свои неполные 20 лет выполняли ответственное и крайне важное задание нашей великой Родины. Мы, простые солдаты, эту войну не проиграли, ее проиграли тогдашние руководители государства.
Мое личное мнение – выводить полностью войска из Афганистана надобности не было, необходимо было оставить за собой контроль над провинциальными центрами, наделив всей полнотой власти дружественное к СССР правительство Наджибуллы, ведь за десять лет войска приобрели неоценимый опыт ведения боевых действий в тяжелейших условиях горной местности.
- А каким было отношение к самим участникам тех событий – бывшим воинам-интернационалистам – со стороны государства?
- Во-первых, мы никогда не были, а самое главное – никогда не будем бывшими, мы были и остаемся воинами-интернационалистами. Что касается отношения к нам со стороны государства, то оно менялось вместе с "линией партии": сначала мы были лучшей частью советской молодежи, о нас писали книги, снимали идеологически правильные фильмы, и многие ребята попались на эту удочку, они слишком высоко взлетели, но потом пришлось резко падать вниз.
В 90-х годах, в разгар перестроечных процессов, когда к власти пришли бедовые демократизаторы, на нас вылили цистерны грязи. Кем мы только не были – «палачами», «детоубийцами», «мародерами», а тогдашний съезд народных депутатов вообще обозвал нас «ошибкой». Вот тогда-то некоторые сломались, а многие покачнулись, но таких слабонервных среди нас оказалось меньшинство. Но мы их все равно не бросили и не предали, ведь «афганцы» своих на бросают. После периода очернения пришел период забвения, ведь тогда многие не только не знали кто виноват, тогда абсолютное большинство не знало что делать, а после того, как наступил период тотального воровства, власти было явно не до нас, надо было срочно набивать свои кубышки. Но наше «афганское» братство все равно выжило, мы тогда четко поняли: нам, «афганцам», всегда надо быть вместе.
- Чем сейчас занимается ваша организация, какие проблемы решаете?
- Наша главная общая задача – сохранить особый «афганский» дух, который позволил нам выстоять в Афганистане и не сломаться в мирной жизни. Если мы его потеряем, наше движение может превратиться в очередную группу подтанцовки на фоне нынешних финансово-политических группировок, которые узурпировали власть в Украине и крайне грубо и цинично всех подминают под себя.
За 18 лет наша организация переживала разные периоды, как говорится, бывало всякое, но мы прошли этот путь и уверенно идем дальше, несмотря на попытки нас приручить или подломить.
К сожалению, мы не можем сказать, что решили все проблемы, с которыми ежедневно сталкиваются воины-интернационалисты и их организации. Но мы знаем одно: если остановимся, эти проблемы никогда не решатся вообще.
До сих пор не решен вопрос обеспечения всех нуждающихся жильем, имеются проблемы с предоставлением качественной медицинской помощи, обеспечением медикаментами, острой проблемой остается повышение уровня социальной защиты членов семей погибших воинов, в глубоком загоне, в первую очередь, по вине самого государства, находится работа по патриотическому воспитанию, нерешенными остаются и другие не менее важные проблемы.
В то же время мы смогли общими усилиями сдвинуть с мертвой точки те вопросы, которые десятилетиями не рассматривались и не решались. Нам удалось воплотить в жизнь программу увековечения памяти погибших воинов, наша организация одной из первых не только в Украине, но и в СНГ, издала областную Книгу памяти, в абсолютном большинстве районов сооружены памятники погибшим в Афганистане, построен памятник в самом областном центре, ведется строительство Храма Святого Георгия Победоносца, по инициативе руководства Харьковского горсовета ведется строительство Храма великомученика Евгения. По инициативе руководства областной администрации ежегодно проводятся мемориальные мероприятия, посвященные очередным годовщинам ввода или вывода войск из Афганистана. По инициативе руководства облсовета ведется работа по восстановлению в каждой школе уголков памяти воинов, погибших в Афганистане. При непосредственной поддержке обкома Социалистической партии Украины во всех средних школах установлены мемориальные доски в честь воинов, погибших в Афганистане. Активно работают 5 музеев Афганской войны, среди которых особой популярностью пользуется музей-диарама «Афганская война - глазами харьковчан», инициатором создания которого и бессменным руководителем стал «афганец», инвалид войны Н. Н. Овчаренко.
Не забывая о мертвых, заботимся о живых. Наши организации на местах активно влияют на решение вопросов выделения жилья. В Красноградском районе (пред. Е. М. Литовщик) за последние пять лет «афганцам» было выделено более 50 квартир, а в Золочевском, Близнюковском, Боровском (пред. Л. В. Канивец, А. Е. Черненко, В. Ф. Хиленко) очередь на получение жилья закрыта полностью.
Одна из основных задач в деятельности местных организаций – практическое взаимодействие с органами местного самоуправления. Особенно активно и успешно в этом направлении работают Балаклейский, Богодуховский, Зачепиловский, Нововодолажский РСВА (пред. Ю. Н. Моисеенко, В. П. Литошко, А. И. Прокудин, С. Ф. Воротняк). Зачепиловская организация получила на уставную деятельность 80 тыс. грн., Балаклейская – более 50 тыс. грн. В Богодухове «афганцы» за один год сумели построить памятник и открыть музей, кстати, единственный в области. Но скажу честно: гордость и уважение испытываю к каждому без исключения руководителю местной организации: они стали настоящими командирами, за которыми стоят от 40 до 1000 человек, сплоченных боевым опытом.
Важную роль играет Харьковская городская организация во главе с В. Н. Коваленко. Городской союз занимает лидирующие позиции не только в регионе.
За 18 лет наша организация прошла путь от кружков и клубов по интересам до вертикально структурированной, авторитетной, самодостаточной организации, которой под силу решение вопросов любой сложности. По прошествии времени мы стали понимать, что рвать тельняшки уже не актуально. Мы должны найти общий язык с властью независимо от ее политического окраса, но в то же время обязаны сохранить свою автономность и непотопляемость.
- 27 июня очередная сессия Харьковского облсовета единогласно приняла областную программу социальной защиты ветеранов Афганской войны и других локальных конфликтов, инвалидов и членов семей погибших воинов. А по всей стране наоборот происходят процессы по сужению социальной составляющей в деятельности органов власти. Расскажите об этой программе более подробно.
- Я уже говорил о том, что наша организация переживала разные периоды, по-разному складывались у нас отношения и с местной властью, но мы прекрасно понимаем, что независимо от наших симпатий и политических взглядов наше общее дело не должно страдать. Могу сказать ответственно: мы смогли выработать такой алгоритм взаимоотношений с властными структурами, который позволяет нам взаимовыгодно сотрудничать по абсолютному большинству вопросов.
На протяжении последних пяти лет организация получает ощутимую финансовую поддержку, которая позволяет решать разные проблемы. В декабре 2007 года на расширенном правлении мы приняли решение инициировать принятие региональной программы защиты ветеранов Афганской войны, инвалидов и членов семей погибших воинов. Была создана рабочая группа, которой поручили заниматься этим вопросом. В феврале 2008 года провели рабочие встречи с руководством законодательной и исполнительной власти, результатом которых стало поручение председателя областного совета В. В. Салыгина подготовить проект программы. Полную поддержку в этом вопросе оказал и губернатор области А. Б. Аваков. Полностью текст программы мы «утрясли» только к концу мая. Неоценимую помощь нам оказали депутаты облсовета и работники служб и ведомств обладминистрации.
Программа состоит из 32 пунктов, но хочу остановиться на наиболее важных из них. В частности, программа предусматривает: создание реестра медицинского учета участников боевых действий в Афганистане и других локальных конфликтов, инвалидов, членов семей погибших; организацию ежегодного профилактического медицинского осмотра; внедрение системы профилактики, ранней диагностики, лечения и реабилитации психических расстройств; систематическое проведение совещаний по анализу состояния здоровья и медицинского обеспечения; выделение земельных участков под индивидуальное строительство; создание областного центра патриотического воспитания; возобновление в средних школах уголков памяти воинов, погибших в Афганистане; обеспечение в полном объеме протезно-ортопедическими изделиями и другими средствами реабилитации и передвижения инвалидов.
Кроме этого, программой рекомендовано местным органам самоуправления Изюма, Первомайска, Чугуева, В. Бурлука, Двуречной, Н. Водолаги соорудить памятники или памятные знаки воинам, погибшим в Афганистане. Но самое главное наше достижение – то, что все региональные органы власти без исключения должны разработать и принять такие программы на местах.
Эта программа стала итогом многолетней совместной работы всей нашей организации с облсоветом, горсоветом, областной госадминистрацей и другими органами местного самоуправления.
- Несколько слов о планах организации, чем будете заниматься в ближайшее время.
- Прошедшая конференция четко показала, что наша организация в состоянии решать разные вопросы. Мы не стоим на месте, а уверенно идем вперед. А главное – нам удалось создать команду единомышленников, которые ставят перед собой стратегические задачи.
Что же касается наших задач, то главная на ближайшее время – подготовка и празднование 20-й годовщины вывода войск из Афганистана. Второй аспект – дальнейшее расширение опыта работы наших лучших организаций. Мы должны пропагандировать умение наших организаций не только выживать в нынешней непростой ситуации, а наоборот наращивать свой потенциал. Перед нами стоит важная задача по полноценному обучению нашего кадрового персонала, ведь быть просто своим парнем уже недостаточно. Планируем ежеквартально проводить семинары по разным вопросам, выездные заседания правления и президиума.
Думаем провести областное собрание депутатов всех уровней из числа воинов-интернационалистов независимо от их партийной принадлежности с целью создания ассоциации депутатов – ветеранов войны и труда.
Планируем проведение мероприятий по патриотическому воспитанию, спортивные турниры и другие соревнования. В декабре думаем провести ветеранский форум.
Планов и идей много, и есть уверенность, что при умелом и настойчивом подходе они станут реальностью.
Пресс-служба ХОСВА.
Донецкая область
В гостях у студентов-металлургов
Урок мужества и большой концерт для студентов Мариупольского механико-металлургического техникума провели общественная организация воинов-интернационалистов "Долг" ОАО "Мариупольский меткомбинат имени Ильича" и предприятие ветеранов войны "Афганец". В гостях у будущих металлургов побывала вокально-инструментальная группа "Набат" ООВИ «Долг».
Ильичевских «афганцев» со студентами связывает многолетняя дружба, практически ни одно торжество в стенах этого учебного заведения не обходится без участников боевых действий в Афганистане. Директор техникума Виктор Киселев понимает роль личных встреч с «афганцами» и их рассказов о ратной молодости в патриотическом воспитании учащейся молодежи. Тем более, что многие воспитанники техникума, нынешние работники металлургического комбината имени Ильича, воевали на афганской земле: это Юрий Арестов, Виктор Букарь, Владимир Болдасенко, Владимир Моляревский, Вадим Копысов, Валерий Кривченко и другие.
На сцену в актовом зале поднялись председатель ООВИ "Долг" Александр Чепайкин и председатель Приазовского комитета по защите прав военнослужащих, работников МВД и СБ Украины "За справедливость" Сергей Стройный, чтобы поделиться своими воспоминаниями. Руководители общественных организаций подарили библиотеке книги о военных событиях в Афганистане, чтобы учащиеся техникума могли иметь больше правдивой информации о тех событиях, чтили память павших воинов-интернационалистов.
Пресс-служба
Приазовской ассоциации
ветеранов Афганистана.
22 грудня Дніпропетровському обласному об’єднанню ветеранів Афганістану виповнюється 20 років
Спогади у дружньому колі
В одному із затишних місць селища міського типу Царичанка в рамках підготовки та проведення заходів до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 20–ї річниці виведення військ колишнього СРСР з Республіки Афганістан відбулася зустріч учасників бойових дій у Чехословаччині (1968–1969 рр.). Із 24 приорільців, які при проходженні військової служби перебували під час політичного конфлікту у цій країні, прибула більшість із Царичанки, Преображенки, Михайлівки, Молодіжного, Могилева, приїхали і ровесники із Петриківського району.
Голова Царичанської районної організації воїнів-інтернаціоналістів «Захист» Юрій Йонович Швець сердечно привітав гостей, побажав усім міцного здоров’я, добробуту, згуртованості. Такі ж теплі побажання і запевнення, що держава піклується про тих, хто з честю виконував свій обов'язок захисника Вітчизни, прозвучали під час привітання військового комісара району Євгена Анатолійовича Хархоти і заступника голови районної ради ветеранів Івана Івановича Петрушевського.
Ю. Й. Швець, зокрема, розповів, що в організації відбуваються зустрічі воїнів-інтернаціоналістів у первинних осередках з метою проведення заходів до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 20–ї річниці виведення радянських військ з Афганістану та підтримання тісного зв’язку між ними, надання необхідної допомоги, координування дій зі школами для налагодження високого рівня патріотичного виховання молоді. У районі проведено змагання між сільрадами з міні-футболу та волейболу на приз імені В’ячеслава Яременка, готуються до фестивалю патріотичної пісні.
На жаль, реєстрацію учасників бойових дій на території інших держав у районі проведено ще не повністю. Але за той час, що діє районна організація «Захист», її активісти знайшли ще 14 колишніх воїнів-інтернаціоналістів і допо¬могли їм оформити необхідні до¬кументи, що забезпечують отримання пільг. Царичанська РОВІ «Захист» є місцевим осередком Української Спілки ветеранів Афганістану. Нещодавно надійшли посвідчення для її членів та нагрудні значки, які й було вручено на цій зустрічі бойових друзів. Усі дружно привітали й двох ювілярів – М. Л. Вергуна з Молодіжного і В. М. Мосієнка з Михайлівки з 60-річчям.
Легка хмарка суму зупинилася над загалом радісною зустріччю на хвилину мовчання. Поіменно згадали усіх воїнів-інтернаціоналістів району, які не дожили до сьогоднішнього дня, а їх уже 14. Не один із них пішов зарано через душевні рани, особливо отримані під час служби в Афганістані…
Зустріч тривала. Чоловіки поважних літ та з молодою душею поринули у свою незабутню юність. Дійсно, зустріч із однополчанами зробила неможливе: у дружньому колі, за спогадами вони знов почували себе завзятими юнаками, котрим дали справжнє бойове, не навчальне, завдання.
Звичайно, із сьогоднішнього часу ця подія нами, сучасними, оцінюється зовсім по-іншому. Така вже особливість історії: коментувати. А тоді радянські солдати виконували наказ командування. Нове керівництво Чехословаччини 1968 року розпочало істотні перетворення: перед¬бачалася демократизація суспільно-політичного життя, скасу¬вання цензури у ЗМІ, встановлен¬ня ринкової економіки та інше, що дало можливість аналітикам назвати цей період «Празькою весною». Однак це різко суперечило стилю радянського керівництва. Тому у ніч із 20 на 21 серпня 1968 року 5 держав – членів Варшавського Договору ввели свої війська до Чехословаччини. На щастя, ніяких глобальних бойових дій не велося. Хоча під час різних протестних акцій були жертви. За спогадами наших земляків М. А. Грисенка, П. І. Білоцерківського, В. В. Пузя, В. С. Загребельного, С.П. Єрмолаєва, М. І. Максютенка місцеве населення ставилося до них досить лояльно.
Колишні воїни згадували найбільш пам’ятні епізоди своєї служби, жваво обговорювали реалії сьогодення. Кожна розповідь сприймалася товариством уважно, пізнавали знайомі назви місць дислокації частин, вітали один одного колеги з військових спеціальностей та родів військ. Напевне, кожен був би радий, щоб подібні зустрічі стали частішими.
Катерина КРУТЬ,
Юрій ШВЕЦЬ.
Виставка
Афганська війна в об’єктиві
У виставковому залі Нікопольської міської громадської організації «Союз інтернаціоналістів» Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) відкрилася виставка фотохроніки «Афганська війна в об’єктиві».
Представлено понад 200 фотографій, які нагадують миттєвості десятирічного «афганського походу» Обмеженого контингенту радянських військ, небезпечний і тяжкий ратний труд воїнів-інтернаціоналістів, короткі хвилини відпочинку. Автори цих фотознімків – самі учасники бойових дій в Афганістані, тому вони надзвичайно емоційні, змістовні та глибокі.
У відкритті фотовиставки взяли участь В. М. Волошин – голова Дніпропетровського обласного об’єднання УСВА, наш земляк С. М. Севріков – керівник Дніпропетровського обласного фонду ветеранів війни в Афганістані, М. П. Авер’янов – голова Нікопольської міської організації ветеранів України. У виступах було наголошено, що виставка фотографій – це один з елементів нашого самовизначення в суспільстві, оскільки воно не повинно забувати про ветеранів війни, учасників бойових дій на території інших держав, про те, що ми там виконували військовий обов’язок і відстоювали державні інтереси, про наші проблеми й про шанобливе ставлення до нас. Це данина пам’яті та поваги тим, хто, ризикуючи життям, з честю вийшов з пекельного горнила війни і військових конфліктів, та їхнім бойовим товаришам, які навіки увійшли в історію. Громадяни України мають знати про це правду. Організаторами фотовиставки виступили Нікопольська міська громадська організація «Союз інтернаціоналістів», Дніпропетровське обласне об’єднання УСВА, Дніпропетровський обласний фонд ветеранів війни в Афганістані.
О. КУШНІРУК,
голова Нікопольської міської
громадської організації
«Союз інтернаціоналістів».
Спорт
Чемпіонські старти
З метою вшанування пам’яті марганчан, які загинули під час бойових дій на території Афганістану, та військово-патріотичного виховання молодого покоління в місті Марганець Дніпропетровської області в рамках проведення заходів до 20-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану відбувся турнір з футболу, присвячений пам’яті воїнів-інтернаціоналістів І. Олійника та В. Долгова.
У змаганнях взяли участь команди учнів 1996–1997 років народження всіх загальноосвітніх шкіл міста. Урочисте відкриття турніру відбулося на міському стадіоні ім. Леніна. Від імені міського голови, міськвиконкому та організаторів змагань учасників привітали начальник відділу у справах сім’ї та молоді міськвиконкому Ю. О. Худяков і голова міської спілки ветеранів війни в Афганістані В. А. Ткачук.
Делегація команд юних футболістів поклала квіти до могил загиблих марганчан-воїнів-інтернаціоналістів І. Олійника та В. Долгова, до пам’ятника воїнам загиблим на території інших держав.
Змагання пройшли в дружній спортивній атмосфері, але на стадіоні кипіли справжні чемпіонські емоції. Переможцем турніру стала команда юних футболістів школи № 11, яка завоювала перехідний Кубок. На другому місці – команда школи № 1, на третьому – команда школи № 9. Призерам вручено грамоти і футбольні м’ячі. Кращим гравцям – Микиті Авєркову, Денису Смирнову, Владу Боршану, Денису Герману, Єгору Мосєєву вручено почесні грамоти і цінні подарунки.
О. БОНДАРЕНКО,
головний спеціаліст відділу у справах сім’ї та молоді міськвиконкому,
В. ТКАЧУК,
голова Марганецької міської спілки ветеранів війни в Афганістані.
Передплата – 2009
Побратиме, це наша з тобою газета!
Триває передплата на газету Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) «Третій тост», на сторінках якої друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя і роботу організацій УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і поезія.
Газета «Третій тост» передплачується в усіх відділеннях поштового зв’язку України.
Наш індекс – 30224.
Періодичність виходу – двічі на місяць.
Вартість передплати з урахуванням приймання передплати і доставки:
на місяць – 1,48 грн.,
на три місяці – 3,99 грн.,
на шість місяців – 6,68 грн.,
на рік – 12,41 грн.
|
