|
Інформаційне повідомлення
3 квітня відбувся IV пленум Ради Організації ветеранів України. Головою організації обрано Цибенка П. С., народного депутата України. Цей вибір свідчить про односторонню політизацію ветеранської організації, оскільки її новий голова є членом ЦК Компартії України, активним носієм комуністичної ідеології. Ухвалене пленумом рішення щодо голови ОВУ по Цибенку П. С., який особисто до жодної категорії ветеранів не відноситься, свідчить про значне посилення впливу на організацію з боку комуністичних сил.
Також розглянуто питання про стан виконання ст. 20 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; про вдосконалення взаємозв’язків у відстоюванні соціально-економічних прав ветеранів усіх категорій ОВУ і об’єднань ветеранів, що входять до складу ОВУ на правах колективних членів.
Рішенням пленуму засновано відзнаку “Почесний ветеран України” та “Почесну Книгу Ради Організації ветеранів України”.
Інф. «ТТ».
Черкаська область
Згадуючи Афганістан
У райцентрі Маньківці в парку Слави урочисто відкрито пам’ятний знак воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в Афганістані.
У Афганській війні брали участь 180 жителів Маньківського району, не повернулися додому четверо – Олександр Кузьмук, Василь Макаренко, Петро Плахотній, Віктор Клочанов. Помер уже вдома тяжко поранений Аркадій Левченко. 102 уродженці Черкащини загинули у цій гірській країні.
В урочистому відкритті пам’ятника взяли участь ветерани війни, члени родин загиблих, воїни-прикордонники, мешканці міста і району, учнівська молодь. Серед почесних гостей – заступник голови Черкаської обласної держадміністрації А. Ю. Чабан, голова Черкаської обласної організації УСВА О. В. Рибченко, заступник голови УСВА, голова ради Міжнародної спілки ветеранів-десантників О. В. Савечко, який народився і виріс у цьому селищі, голова Маньківської районної держадміністрації С. І. Стецюк, заступник голови районної ради М. О. Драгун.
Мітинг відкрив селищний голова Маньківки С. М. Скакун. Гостям за давньою українською традицією піднесли хліб-сіль.
У виступах на мітингу було наголошено, що відкриття пам’ятного знака – свідчення великої шани людям, які пройшли вогненними шляхами війни, на жаль, не всі повернулися додому.
– Органи влади робитимуть все залежне від них, щоб ви ніким і ніколи не були забуті, щоб позитивно вирішувались всі ваші життєві проблеми і негаразди. Ви сьогодні – ветерани війни, носії тих традицій, які передали у спадок вам ваші діди, батьки, котрі відвоювали мир у Великій Вітчизняній. Саме ви отримали естафету перемоги від них, вам її і довелося множити на полях битв. Віримо, що ви свою енергію, мужність, свій досвід гідно передаватимете молодшому поколінню, – сказав Анатолій Юзефович Чабан.
Настає урочиста мить відкриття пам’ятного знака. Біле полотно з меморіалу знімають голова Маньківської РДА С. І. Стецюк і голова районної організації УСВА В. Г. Гаврилюк.
На пам’ятнику з чорного лабрадору викарбуваний радянський солдат з автоматом у польовому обмундируванні й панамі-«афганці», який пильно вдивляється у гірську далечинь. А біля ніг солдата, на камені, що схожий на домовину «чорного тюльпана», на плиті вибито автором, художником-різьбярем Василем Грекалом болючі віршовані рядки про ту війну, а на карті Афганістану – імена загиблих земляків.
У почесній варті застигли солдати, а під тужні мелодії духового оркестру Черкаського навчального центру Державної прикордонної служби школярі, воїни-інтернаціоналісти, родини загиблих, почесні гості, мешканці міста поклали вінки і квіти до підніжжя пам’ятника.
Хвилиною мовчання присутні вшанували світлу пам’ять загиблих героїв і померлих від ран уже в наш час. Пролунав автоматний салют.
Біля пам’ятного знака активістам районної організації воїнів-«афганців» вручено ювілейні медалі з нагоди 20-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану і Почесні грамоти УСВА, а родинам загиблих виконавча влада надала матеріальну допомогу.
Благочинний Маньківщини протоієрей Ісідор освятив меморіал і відправив панахиду по загиблих у війні й передчасно померлих воїнах. Світла вам пам’ять, герої Афганської війни.
Анатолій СЛОБОДЯНИК,
член Національної спілки журналістів України.
Хмельницька область
На честь Олега Онищука
Уже втретє в Хмельницькому обласному центрі фізичного виховання учнівської молоді проводиться Всеукраїнський турнір з вільної боротьби серед юніорів та юніорок, присвячений пам’яті Героя Радянського Союзу воїна-інтернаціоналіста Олега Онищука.
Цього року ініціаторами змагань виступили Красилівська районна організація ветеранів Афганістану (голова – Валерій Лобов) і ветерани Афганської війни, які проживають у Хмельницькому, зокрема Володимир Балюк, Олег Данильчук, Євген Гук.
Перед початком змагань з вітальним словом до більш як 100 юніорів виступила дружина героя Галина Степанівна Онищук, група «Висота» –лауреат багатьох пісенних конкурсів у своєму виступі наче повернула учасників тих подій до далеких буремних днів юності, що пройшли у боях і походах на афганській землі.
Запеклі спортивні поєдинки виявили найсильніших. Найбільш вдало виступили команди Херсону, Києва, Хмельницького. Переможців змагань відзначено кубками, медалями. Учасники отримали пам’ятні призи.
Своїми показовими виступами учасників змагань і гостей порадували військовослужбовці Хмельницької бригади спеціального призначення.
Людмила АЛЕКСЕЄВА.
До Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських концтаборів
Пам’ять заради майбутнього
11 квітня відзначається Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концентраційних таборів.
Близько трьох мільйонів людей було вивезено гітлерівцями з України на каторжні роботи. Тисячі міст, сіл і селищ були перетворені на руїни, а 250 сіл знищені разом з мешканцями. Серед вивезених було багато дітей, жінок. Усі вони зазнали тяжких страждань від антисанітарії, холоду, голоду, каторжної праці, знущань і репресій. За незначні провини їх кидали в концтабори смерті, такі як Аушвіц, Заксенхаузен, Равенсбрюк, Маутхаузен, Дахау, Бухенвальд, Найенгамме, Майданек, Треблінка, Саласпілс... На в’язнях проводились різні експерименти.
Усього в концтаборах, включаючи концтабори смерті, загинуло 7 млн. 157 тис. осіб. Сюди не входять загиблі на окупованих територіях, у місцях тимчасового ув’язнення, у в’язницях і таборах, що не входили в систему СС, а також ті в’язні, які загинули у таборах військовополонених. Ніхто також не рахував тих людей, які, працюючи в Рейху на заводах, фабриках, у сільському господарстві, загинули від важкої праці та хвороб. І тих, хто загинув наприкінці 1943 року на шляху до Німеччини, коли їх гнали під конвоєм з рідних домівок у фашистське рабство.
Звільнення України від фашистських загарбників почалося 14 грудня 1942 року і закінчилося 28 жовтня 1944 року. Потім була звільнена Європа, і війна завершилася повною капітуляцією фашистської Німеччини.
Після визволення і повернення на батьківщину колишні в’язні нацистів зазнали з боку органів влади дискримінаційну політику при спробі реалізації своїх громадянських прав на працю, освіту, житло. Деякі з них були змушені приховувати факт свого перебування у гітлерівській неволі, що в подальшому завдало великих ускладнень у справі підтвердження їх належності до категорії жертв нацизму.
Лише наприкінці перебудови проблема соціального захисту людей, постраждалих від нацизму, частково набула громадського та правового визнання.
22 червня 1988 року у Києві відбулася зустріч колишніх малолітніх в’язнів фашизму, яка сприяла створенню Міжнародної спілки колишніх малолітніх в’язнів фашизму. Вона об’єднала понад 500 тисяч людей, постраждалих від нацизму, з України, Росії, Білорусі, Казахстану, Латвії, Литви, Молдови. У 1992 році головою спілки було обрано Миколу Андрійовича Махутова, доктора технічних наук, професора, колишнього малолітнього в’язня концтабору Лепель.
8 лютого 1991 року на установчій конференції 13 обласних і міських організацій колишніх малолітніх в’язнів фашизму було засновано Українську спілку колишніх малолітніх в’язнів фашизму. Вона в той час об’єднала близько 20 тисяч страждальців гітлерівської неволі. Головою спілки був обраний Маркіян Дмитрович Демидов, який у 8 років пізнав страхіття концтабору смерті Саласпілс.
9 жовтня 1998 року позачергова конференція Української спілки колишніх малолітніх в’язнів фашизму вирішила, залишаючи незмінною організаційну структуру і керівні органи, перейменувати організацію на Українську спілку в’язнів – жертв нацизму (УСВЖН) і прийняти новий Статут, відповідно до якого членами спілки незалежно від віку могли бути колишні в’язні фашистських концтаборів, гетто й інших місць примусового тримання, які були насильно вивезені на каторжні роботи до Німеччини або до окупованих нею країн, а також діти, що народилися у місцях перебування їхніх батьків на примусових роботах.
Так в Україні утворилася громадська організація – об’єднання, до якого, незалежно від віку, входять усі категорії жертв нацизму, і яке налічує зараз понад 200 тисяч членів, об’єднаних по всіх регіонах України у 120 відділеннях спілки. До УСВЖН входять представники різних національностей і віросповідань із різними політичними поглядами.
Завдяки наполегливій двадцятирічній діяльності активісти спілки добилися повної моральної і соціальної реабілітації всіх жертв нацизму. Великих зусиль потребувало інформування світового суспільства і владних структур України про економічне, соціальне і моральне становище жертв нацистських переслідувань, а також і створення відповідної законодавчої бази. Саме тому в розробці Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який було прийнято 1993 року, а також при внесенні у 1995 році в цей закон змін і доповнень, які надавали колишнім жертвам нацизму певні права та пільги, брали участь активісти спілки. У тісній співпраці з Українським національним фондом «Взаєморозуміння і примирення» було розроблено, погоджено і подано до Верховної Ради проект Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», який підписаний Президентом України 20 березня 2000 року. Саме цей закон і можна розглядати як найважливішу основу моральної і соціальної реабілітації всіх жертв нацизму.
Велику роботу наприкінці 80-х років минулого століття проведено УСВЖН разом з Міжнародною спілкою колишніх малолітніх в’язнів фашизму щодо компенсаційних виплат колишнім жертвам нацизму Федеративною Республікою Німеччиною, які почалися в серпні 2001 року і закінчились 31 грудня 2006 року.
Завдяки підписанню угод про співпрацю щодо гуманітарної, виховної та культурологічної діяльності, спілкою здійснюється широка міжнародна діяльність, яка спрямована на досягнення взаєморозуміння і примирення між народами.
Активісти майже всіх підрозділів спілки в усіх регіонах України проводять велику роботу зі збереження пам’яті про тяжкі часи перебування людей у фашистському рабстві за допомогою публікацій, спогадів, встановлюють пам’ятники, меморіальні стели, пам’ятні дошки.
УСВЖН активно підтримує конкурси, які проводять УНФ «Взаєморозуміння і примирення», залучаючи школярів в історичні та пошукові роботи з вивчення життєвого шляху людей старшого покоління, які перебували у фашистській неволі.
Українська спілка в’язнів – жертв нацизму визнана всіма державними структурами Україні, є всеукраїнською організацією, яка фінансується з державного бюджету.
За свою громадську діяльність, спрямовану на соціальний захист людей, які постраждали від фашизму, і виховання молодого покоління, понад 100 активістів нагороджено орденами «За заслуги», Княгині Ольги, Почесними грамотами Президента України, Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, медалями, грамотами та цінними подарунками.
Минуло 64 роки відтоді як стихли гармати і вибухи бомб на нашій землі, як вогонь Великої Перемоги над коричневим звіром на ім’я нацизм сяє над світом. Слід зазначити, що і воїни-інтернаціоналісти не забувають подвиги тих, хто відстояв мир, хто витримав знущання фашизму, хто визволив людство від фашистської неволі, хто віддав життя на полях брані та в концтаборах.
Валерій СІЧЕВИЙ.
(За матеріалами Української спілки в’язнів – жертв нацизму).
Худе дівча з великими очима...
Було це в таборі, далеко за Берліном,
Куди в грозу воєнних лихоліть
Мою матусю із дворічним сином
Фашисти-нелюди загнали для страхіть.
Нас, малюків, за дротом там тримали.
Тримали, як заручників, на те,
Щоб матері з неволі не тікали,
А рвались в табір до своїх дітей.
А ми щодня тривожно їх чекали:
Не всім судилося до табору дійти.
Мене ж, як мами, пильно доглядали
Малі дівчатка років по шести.
Самі худі, голодні і безсилі,
Вони по крихті з жалюгідного пайка,
Ховаючись від матерів своїх, носили,
Щоб хоч чимось підгодувати малюка.
Скажіть, звідкіль в отих малих дівчаток
В неволі, де за себе вічний страх,
З'явився самовідданий початок,
Що споконвіку ятрить у жінках?
Ота жінок одвічная жертовність
До відчаю, до самозабуття,
Ота собою знехтувать готовність,
Щоб зберегти дитину для життя?
Я їх жертовності завдячую донині,
Без них на ноженятах не встоять.
Але мені, тоді малій дитині,
Їх риси не вдалось запам'ятать.
Лише у снах трапляється, що кличе
І руки простяга мені дівча.
Великі очі на худім обличчі,
І лагідність проміниться в очах.
І те видіння стрімко і раптово
Зрива на ноги, кличе мандрувать
І змушує вдивлятись гарячково
В жінок прилітніх, погляд той шукать.
Я вже давно над цим питанням б'юся,
Багато років із мого життя.
Та все дарма, і все сильніш боюся,
Щоб ті дівчатка не пішли у небуття.
Великий Боже, мати Україно,
Молю, благаю, падаючи ниць,
Не дайте передчасно їм загинуть,
Побережіть маленьких рятівниць.
То, може, відшукати їх зумію,
Щоб хоч "спасибі" від душі сказать.
Залиште хоч малесеньку надію
Зустріти їх, а, може, і впізнать.
Бо досі, вже десятки літ незримо
До мене тягнеться з далекої імли
Худе дівча з великими очима,
Які одні, здавалось, ще жили.
Микола ВЕЛЬКО,
колишній малолітній в’язень концтабору в німецькому місті Готі.
Донецкая область
По ту сторону Афгана
Своими воспоминаниями о работе советских специалистов-металлургов на строительстве завода в Пакистане в начале 80-х с журналистами пресс-службы ООВИ «Долг» поделился Н. СПИЦА, ветеран труда конвертерного цеха, старший мастер производства ОАО «Мариупольский меткомбинат им. Ильича».
– Честно говоря, немного защемило в груди, когда вся улица высыпала провожать нас в день отъезда. А как же иначе? «Там же война, а ты, да еще с семьей – в Пакистан», – с тревогой в голосе говорили соседи.
И хотя, согласно официальной информации, наши солдаты в Афганистане сажали деревья и разбивали цветники, оказывая братскую помощь местному населению, там шла настоящая война – в Союз возвращались цинковые гробы. И вот теперь предстояло работать на территории, которая была надежным тылом для тех, кто сражался с нашими в Афганистане.
…Подъезжаем в городок Тауншип, где предстоит жить и работать. Каменный трехметровый забор, по углам вышки с часовыми, на въезде – воинская палатка, возле нее – скорострельная пушка с расчетом. Нас собираются серьезно охранять. Ночью – трели свистков патрулей «секюриков», охранявших наш сон и покой.
Наутро отправляюсь в отдел кадров Пакистанского металлургического завода. Жена попадает в заботливые руки женщин, приехавших ранее и уже адаптировавшихся к местному быту.
Представляюсь начальнику одела кадров. Внимательный, оценивающий взгляд уже пожилого, убеленного сединами человека, и как выстрел: «Знал я твоего батьку, гарный был работник, работали вместе, помню». В. И. Чувилек – наш ильичевец, прокатчик, а ведь прошло 26 лет, как отец ушел на пенсию. Наверное, каждый из них хлебнул горя в тяжелые годы войны, катая броню в шестом цехе, и до конца дней своих отец по ночам будил нас пронзительным свистом и зычными «вира – майна». Не зря берег единственную, но дорогую медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной войне».
Стало от тех слов спокойно и надежно: все будет хорошо, словно поклялся соратник отца оберегать и защищать меня. Да, наверное, так оно и было. А война в Афганистане в самом разгаре – 1982 год. Приезжая в Карачи, встречал на улицах моджахедов и каждый раз испытывал в тот нестерпимый зной холодок по спине, и темные глаза на бронзовых обветренных лицах, казалось, сверлили насквозь.
Да и было от чего испытывать эти ощущения: ходили они по городу обвешанные «калашами», лентами и прочими боеприпасами, как наши матросы в 1917 году. Но никаких эксцессов не было. Наверное, хорошие у них были «комиссары» – муллы. Ведь мы помогали становиться на ноги стране, которая для них была почти домом, и, наверное, на спусковые крючки их автоматов было наложено табу. Хотя мы отлично понимали и знали: это они в Афгане воюют с нашими.
Присылали из Союза прессу, мы читали то, что и все советские люди, а из уст коллег-пакистанцев получали другие сведения (правда, в их видении), и приходилось искать истину в многообразии и противоречии информации.
Пожалуй, самые тяжелые времена были, когда в 1983 году в сентябре сбили южнокорейский «Боинг». Глухая стена непонимания, хорошо сработала пропаганда Запада, и нам пришлось тогда долго наводить с местными мосты нормальных человеческих отношений.
В конце концов задачу мы выполнили – успешно запустили новый пакистанский конвертерный цех на единственную четырехручьевую блюмовую машину непрерывного литья заготовок, такую капризную, что мировая пресса отмечала это событие как случай рискованный и уникальный, говорящий о профессионализме советских специалистов-металлургов.
Олег КОРОТЫГИН,
руководитель пресс-службы
Приазовской ассоциации
ветеранов Афганистана.
ПРАВОВА СТОРІНКА
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення змін до деяких законів України щодо поховання учасників бойових дій і соціального захисту членів їх сімей
Верховна Рада України ПОСТАНОВЛЯЄ:
І. Внести зміни до таких законів України:
1. Пункт 3 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425; 1996 р., № 1, ст. 1; 2005 р., № 9, ст. 185) викласти в такій редакції:
«3) дружин (чоловіків), які не одружилися вдруге, батьків, неповнолітніх дітей померлих учасників бойових дій, партизанів, підпільників, військовослужбовців та учасників війни, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років та війни 1938, 1939, 1945 років з імперіалістичною Японією, нагороджених за бойові дії державними нагородами та орденами і медалями колишнього Союзу РСР (крім ювілейних)».
2. Пункт «в» частини першої статті 14 Закону України «Про поховання та похоронну справу» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 7, ст. 47) викласти в такій редакції:
«в) учасників бойових дій».
II. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з 1 липня 2009 року.
2. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Президент України
Віктор ЮЩЕНКО.
15 січня 2009 року.
№ 880-VІ.
Щодо безоплатного поховання учасників бойових дій
На сайт УСВА і в газету «Третій тост» продовжують надходити запити щодо змін у законодавстві з поховання учасників бойових дій.
Дійсно, 15 січня 2009 року було прийнято Закон України "Про внесення змін до законів України щодо поховання учасників бойових дій і соціального захисту членів їх сімей" №880-VI. До речі, відповідний законопроект було подано соціалістами С. В. Червонопиським і Ю. Г. Зубком ще у листопаді 2006 року.
Цей Закон ще не діє, а набирає чинності з 1 липня 2009 року. Внесені зміни полягають у наступному. Існуючий зміст п. "в" ст. 14 Закону України "Про поховання та похоронну справу" з посиланням на Закон України "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років" обмежує розповсюдження права безоплатного поховання на учасників бойових дій на території інших держав. Крім того, деякими пільгами, які надаються учасникам бойових дій за життя, користуються члени їх сімей, але після їх смерті таке право втрачається. Існуючий зміст п. 3 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не дає права членам сімей померлих осіб, які брали участь у бойових діях на території інших країн, на продовження отримання пільг у меншому обсязі.
Нова редакція Закону України "Про поховання та похоронну справу" надасть можливість здійснювати поховання всіх учасників бойових дій за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та забезпечити соціальний захист членів їх сімей.
Що ж стосується безпосередньо реалізації положення про безоплатне поховання учасників бойових дій, слід зазначити таке. Згідно з пунктом "в" ст. 14 Закону України "Про поховання та похоронну справу" (в діючій нині редакції) безоплатно для виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов'язалася поховати померлого, здійснюється поховання учасників бойових дій відповідно до Закону України "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років" (з 1 липня 2009 року – поховання учасників бойових дій, в тому числі й бойових дій на території інших держав).
Витрати на поховання зазначених померлих здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Порядок проведення безоплатного поховання померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, і учасників бойових дій відповідно до ст. 14 Закону визначено постановою КМУ від 28 жовтня 2004 р. № 1445.
Згідно з п. 7 цієї постанови витрати на проведення безоплатного поховання зазначених осіб здійснюються місцевими фінансовими органами за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на основі договору-замовлення на організацію та проведення поховання, укладеного виконавцем волевиявлення або особою, що зобов'язалася поховати померлого, з ритуальною службою чи сільським головою, шляхом переказу коштів на рахунок виконавців ритуальних послуг.
Особа, яка зобов'язалася поховати померлого, повинна звернутися до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Для підтвердження права на безоплатне поховання учасника бойових дій особа повинна надати свідоцтво про смерть, лікарське свідоцтво про смерть (видається закладом охорони здоров'я), а також посвідчення учасника бойових дій. При собі необхідно мати паспорт.
Слід зазначити, що виконавцю волевиявлення або особі, що зобов'язалася поховати померлого учасника бойових дій, безоплатно надаються такі послуги:
– оформлення договору-замовлення на організацію та проведення поховання;
– доставка предметів похоронної належності (завантаження на складі, перевезення, вивантаження на місці призначення та перенесення до місця знаходження тіла померлого);
– надання транспортних послуг (один автокатафалк та один автобус супроводження);
– перенесення труни з тілом померлого до будинку (квартири), до моргу, з будинку (квартири), моргу до місця поховання;
– організація поховання і проведення ритуалу;
– надання труни;
– надання вінка похоронного з траурною стрічкою (з написом чи без нього);
– копання могили (викопування ручним чи механізованим способом, опускання труни у могилу, закопування, формування намогильного насипу);
– кремація;
– поховання урни з прахом.
Додаткові ритуальні послуги оплачуються виконавцем волевиявлення або особою, яка зобов'язалася поховати померлого.
Постанова Кабінету Міністрів України
Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань"
З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та жертвам нацистських переслідувань відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:
1. Установити, що у 2009 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (далі – разова грошова допомога), здійснюється у таких розмірах:
інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
інвалідам війни І групи – 540 гривень;
інвалідам війни ІІ групи – 430 гривень;
інвалідам війни ІІІ групи – 380 гривень;
учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, – 340 гривень;
особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, – 540 гривень;
членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, які не одружилися вдруге, – 180 гривень;
учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога – 70 гривень.
2. Подання до 20 березня 2009 р. місцевим органам праці та соціального захисту населення списків осіб, які мають право на одержання разової грошової допомоги, забезпечують:
Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Міністерство транспорту та зв'язку, Служба безпеки, Державна судова адміністрація, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державний департамент з питань виконання покарань, Управління державної охорони, Державна податкова адміністрація, Адміністрація Державної прикордонної служби – щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України;
Пенсійний фонд України – щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах.
3. Міністерству фінансів та Державному казначейству забезпечити до 10 квітня 2009 р. перерахування коштів Міністерству праці та соціальної політики для подальшого їх перерахування місцевим органам праці та соціального захисту населення для здійснення виплати разової грошової допомоги.
4. Установити, що виплата разової грошової допомоги проводиться органами праці та соціального захисту населення до 5 травня 2009 р. через поштові відділення зв'язку або установи банків шляхом перерахування на особистий рахунок громадян за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, – за місцем їх проживання.
5. Міністерству фінансів і Міністерству праці та соціальної політики передбачити під час підготовки проекту Державного бюджету України на 2010 рік видатки для виплати разової грошової допомоги у збільшених розмірах.
Прем'єр-міністр України
Ю. ТИМОШЕНКО.
18 березня 2009 р.
№ 211.
Коли автомобіль інваліда залишається у сім'ї
Після смерті чоловіка залишився автомобіль, який йому, інваліду, надала держава. Чи можу я, його дружина, якимось чином успадкувати це авто?
Віра ЯРЕМКО,
c. Велика Багачка
Полтавської обл.
Директор Департаменту у справах інвалідів Мінпраці О. Полякова роз’яснює:
– Пунктом 16 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 19.07.06 № 999, визначено, що після смерті інваліда автомобіль, яким його забезпечило головне управління праці та соціального захисту населення, строк експлуатації якого менше 10 років, після смерті інваліда залишається у користуванні його сім'ї, якщо в ній є інвалід, який:
– має підстави для забезпечення автомобілем згідно з пунктом 3 цього Порядку;
– проживав і був зареєстрований на час смерті інваліда за місцем його проживання і реєстрації;
– не має іншого автомобіля, у тому числі отриманого через головне управління праці та соціального захисту населення.
Іншому члену сім'ї померлого інваліда, який проживає та зареєстрований за місцем проживання і реєстрації інваліда, автомобіль, строк експлуатації якого менше 10 років, залишається у разі сплати ним до спеціального фонду державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, вартості одержаного автомобіля з урахуванням ступеня його зношення та суми, сплаченої за нього інвалідом.
Ступінь зношення автомобіля визначається головним управлінням праці та соціального захисту населення і становить 0,84 відсотка на місяць і 10 відсотків на рік.
В іншому разі автомобіль повертається головному, районному управлінню праці та соціального захисту населення у повному комплекті.
Якщо померлий інвалід був забезпечений автомобілем на пільгових умовах (за 7 або 30 відсотків вартості), спадкоємцю інваліда за його заявою повертається сума, що була сплачена інвалідом за автомобіль, з урахуванням фактичного ступеня зношення автомобіля, але не більше ніж сума, обчислена головним управлінням соціального захисту, виходячи із ступеня зношення автомобіля.
З огляду на викладене, ви, шановна Віро Романівно, маєте право викупу даного автомобіля за його залишковою вартістю.
При цьому зазначаємо, що згідно з законодавством власниками автотранспорту є органи праці та соціального захисту населення, інваліди їх отримують для користування в якості засобу реабілітації. Гарантована державою пільга щодо забезпечення спецавтотранспортом надається конкретному інваліду, а не членам його родини.
У разі вашої відмови викупити автомобіль за вашою ж заявою буде повернуто частину сплачених вашим чоловіком коштів (7 відсотків вартості автомобіля).
Постанова Кабінету Міністрів України
Про доповнення переліку держав і періодів бойових дій на їх території
Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:
Доповнити перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту":
такою позицією:
"Автономний Край Косово (Республіка Сербія, колишня Югославія) 17 березня 2008 р.-8";
приміткою 8 такого змісту:
"8. Поширюється на осіб начальницького складу органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ МВС, які перебували 17 березня 2008 року в складі миротворчого персоналу органів внутрішніх справ на території Автономного Краю Косово (Республіка Сербія, колишня Югославія).".
Прем'єр-міністр України
Ю. ТИМОШЕНКО.
16 березня 2009 р.
№ 197.
Івано-Франківська область
Перші перемоги
Двадцять другий рік поспіль у селищі міського типу Єзуполі Тисменицького району серед шкільних команд проводиться районний турнір з баскетболу, присвячений пам’яті Ігоря Сущинського, який загинув у Афганістані.
У запеклій спортивній боротьбі перше місце вибороли господарі, на другому – команда з Побережжя, на третьому – з Ганусівки. Спонсорами виступали районна організація ветеранів Афганістану (голова – Дмитро Сатур) і молодіжна рада при селищній раді.
Дмитро САТУР.
Луганская область
И молодежь и ветераны
В спортивном комплексе «Олимп» города Лутугино состоялись международные соревнования по боксу, посвященные памяти В. Бочарова, погибшего в 1981 году в Афганистане. В турнире приняли участие 170 спортсменов из 19 регионов Украины и России.
В командном зачете первое место заняли луганчане, на втором – команда города Лутугино, на третьем – киевляне. Всего разыгрывалось 25 комплектов медалей и призов.
Благодарность за проведение турнира хотелось бы выразить спонсорам: президенту фонда «Благовест» народному депутату Украины Виктору Николаевичу Тихонову и всему их коллективу, администрации Лутугинского района в лице В. Н. Бордаева, мэру Лутугино А. В. Каретникову, всему коллективу Лутугинской районной организации УСВА и ее председателю Юрию Ивановичу Койнову. Особая благодарность школьному отряду «Юные армейцы», принимающему самое активное участие во всех мероприятиях районной организации УСВА.
***
«Афганистан болит в душе моей, и спорт для нас теперь сраженье» – под таким девизом в спортзале 41-й луганской средней школы собрались спортсмены особого рода. Это воины-интернационалисты, ветераны Вооруженных Сил и силовых структур. Турнир по настольному теннису посвящен особой дате – 20-й годовщине вывода войск из Афганистана.
По воспоминаниям «афганцев» спорт и в бою не раз выручал и помогал выстоять в битве с врагами. Достаточно напомнить, что за боевой рейд в горы воин терял в весе 10–15 кг.
Открыл турнир председатель областной организации воинов-интернационалистов полковник Иван Павлович Шердец. Среди участников можно было встретить председателей городской и районной организаций воинов-«афганцев» С. Г. Шонина и С. А. Миклушевского.
Соревнования проводились по трем группам. Победителем среди «афганцев» стал представитель Северодонецка Владимир Иванович Неня, призерами – В. С. Медведский и А. Д. Никитин. В категории до 45 лет победил россиянин подполковник И. В. Вдовенко, после 45 лет – представитель Лисичанска А. А. Евтушенко. Победители и призеры награждены ценными подарками, дипломами и медалями.
Спортивный праздник удался благодаря прежде всего администрации Артемовского района Луганска, областному управлению по делам семьи, молодежи и спорта, воину-интернационалисту В. С. Медведскому.
Пресс-служба
ЛОО УСВА.
Фестиваль
О друзьях-товарищах
В городе Орджоникидзе Днепропетровской области состоялся ХV Международный фестиваль солдатской песни "Перевал-2009".
Мероприятиям, которые вот уже на протяжении стольких лет проводят в этом небольшом горняцком городке, могла бы позавидовать столица. Из года в год на фестивали, где поют солдатские сердца, традиционно приезжают авторы-исполнители и коллективы из многих городов Украины, из Москвы, Кишинева, Минска, Еревана...
Чтобы послушать песенную исповедь тех, чьи души опалила война, зрители собираются за несколько часов до начала концерта. Желающих столько, что не остается места даже в фойе и проходах.
– Мне приходилось выступать в Москве, Стерлитамаке, Берлине, – поделился впечатлениями спецназовец, кавалер двух орденов Красной Звезды, известный киевский бард Вячеслав Куприенко, – но такую теплую ауру, такое сопереживание зала встречаю только здесь. Мы благодарны городу, его мэру Ивану Цупрову за многолетнюю возможность встречаться с боевыми побратимами, за память о наших погибших друзьях.
Высочайший уровень подготовки и необыкновенную атмосферу фестиваля отметила народная артистка и Герой Украины Нина Матвиенко. После своего выступления, которое она посвятила участникам фестиваля, на протяжении четырех часов гостья за кулисами слушала ветеранов войны. С каждым было ей о чем поговорить, для каждого находила слова поддержки и благодарности.
– Я получила огромный заряд энергии от этих мужественных талантливых людей, – призналась она. – Каждая песня – частица чьей-то судьбы. Сложной, трогательной, настоящей.
Впервые в фестивале принимали участие школьники. Накануне в Орджоникидзе впервые состоялся "Молодежный перевал". Поэтому почетными гостями стали более 30 участников, принявших от старших эстафету памяти. А на сцену вышли Денис Панов, Антон Гавришко, Виктория Гринер, Виктория Меренкова и Инна Катапута.
Впервые приехала в Орджоникидзе и краснодарская группа "Патриот" под руководством участника боевых действий в Чечне, подполковника Кубанской милиции Андрея Губина. Эта группа известна в России. Она не раз выступала с Государственным Кубанским казачьим хором, поддерживает с ним хорошие отношения.
Радушно встречали зрители крымскую группу "Память" (руководитель – Павел Кравчук), белорусскую группу "Саланг" (Александр Ганцевич), лубенскую группу "Контингент" (Константин Авсиевич), запорожского автора-исполнителя Юрия Шкитуна, орджоникидзевцев Сергея Костецкого, Станислава Свиридюка, Александра Гринера, Сергея Бабенко, криворожанина Владимира Стецкого. Теплые впечатления остались от выступлений Виктора Марышева (Тернополь), Александра Бабенко (Черкассы), Владимира Щеглова (Сумы), Хачика Мирзыкяна (Армения).
Безусловно, каждый фестиваль – это огромные усилия его организаторов. Поэтому под благодарные аплодисменты зрителей представители областной организации ветеранов Афганистана и УСВА Виктор Волошин и Владимир Червинский вручили Ивану Цупрову медаль «За заслуги» I степени. Территориальная громада города награждена Почетной грамотой УСВА.
Организаторам и участникам фестиваля вручены награды Всеукраинской ассоциации «Афганцы Чернобыля». Теплые слова приветствия и поздравлений сказал ее председатель, народный депутат Украины Александр Рябека.
Кстати, все, кто уже много лет принимает участие в фестивале, удостоены почетной награды городского головы – медали "За верность "Перевалу". Такого в фестивальном движении еще не было.
Юлия БАБЕНКО.
Вспомним погиблих земляков
В спортивном клубе Черноморского Флота РФ состоялись соревнования на Кубок Автономной республики Крым и города-Героя Севастополя по контактному каратэ, посвященные памяти земляков, погибших в Афганистане.
Участник боевых действий в Афганистане, заслуженный работник спорта Крыма, президент Единой федерации каратэ и кикбоксинга АРК А. Дементьев во вступительном слове отметил успехи наших спортсменов на всеукраинском и международном уровнях.
На соревнования пришли гости – участники боевых действий в Афганистане. Среди них Л. Третьяков – кавалер двух орденов Красной Звезды, В. Волошин, награжденный медалью «За боевые заслуги», кавалеры орденов и медалей В. Новиков, М. Грабавец, С. Палий. Председатель Севастопольской городской организации УСВА А. Перминов приветствовал участников, пожелал им быть достойными продолжателями славных традиций старшего поколения.
236 спортсменов в возрасте от 8 до 19 лет принимали участие в соревнованиях. Многие еще не имеют громких титулов, кто-то совсем недавно начал заниматься единоборствами, но всех без исключения отличало неудержимое стремление к победе, бесстрашие в поединках и, что нельзя не отметить, подчеркнутое уважение к сопернику. Особое волнение у зрителей вызывали, конечно же, поединки самых юных.
Соревнования проходили в трех разделах единоборств: сэми-контакт (полуконтакт), лайт-контакт (легкий контакт), фулл-контакт (полный контакт) соответственно весовым и возрастным категориям. А победителями стали Настя Авилова (до 24 кг), Кирилл Яблицкий (до 26 кг), Вадим Чебак (до 50 кг), Алексей Шевченко (до 65 кг), Александр Нигар (до 60 кг), Александр Бирюк (до 55 кг). Все они – члены детской организации «Майбутнє України». Победители награждены медалями Крымской республиканской организации УСВА «Честь и слава», грамотами. Награды вручали ветераны – участники боевых действий.
Медалями, кубками, грамотами награждены тренеры юных спортсменов С. Дзюба, О. Шмырков, К. Степанов, В. Мысякина и другие, а Крымская федерация каратэ и кикбоксинга вручила свой кубок Севастопольской городской организации УСВА за активное участие и поддержку юных спортсменов.
Особо хочется подчеркнуть, что Севастопольская детско-юношеская спортивная школа прикладных видов спорта дала многим своим воспитанникам путевку в жизнь. Ее выпускники – мастера спорта в настоящее время окончили Луганскую академию МВД Украины и успешно работают в силовых структурах страны.
А. КОРОТИН,
член правления Севастопольской
городской организации УСВА.
Зверніть увагу!
Прес-служба УСВА і редакція «ТТ» наголошують
Значно посилилась кількість листів, запитів та кореспонденцій, що приходять на адресу УСВА в цілому та в редакцію «ТТ» і на сайт УСВА зокрема.
Враховуючи обмежений формат газети Спілки, значна частина матеріалів оперативно розміщується на сайті УСВА. Нагадуємо його адресу: www.usva.org.ua та просимо активніше користуватись сайтом, який стає все більш популярним у ветеранському середовищі.
|
