|
Зі святом, повітряні десантники!
Дорогі ветерани Повітряно-десантних військ,
воїни сучасних Аеромобільних військ!
Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів) щиро вітаю вас з професійним святом – Днем
Повітряно-десантних військ, Днем Аеромобільних військ України!
Цього року відзначається 79 річниця Повітряно-десантних військ і 17
річниця Аеромобільних військ України. Великий і славний шлях пройшли
вони за період свого радянського існування, і їхня історія триває вже в
українському вимірі.
Однією з славетних сторінок історії Повітряно-десантних військ є майже
10-річна війна в Афганістані, де наші воїни-десантники завжди виявляли
мужність, стійкість, героїзм і до кінця виконували свій військовий
обов’язок. Десятки тисяч воїнів-десантників було відзначено бойовими
орденами і медалями, а 17 стали Героями Радянського Союзу.
Сучасні Аеромобільні війська України є спадкоємцем Повітряно-десантних
військ, створені на їхньому досвіді, базі й традиціях. Сьогодні вже
можна з упевненістю стверджувати, що в країні є суперсучасні війська,
які поєднують в собі бойові якості авіації і сухопутних формувань,
володіють високою вогневою могутністю, рухомістю, стійкістю.
Воїни-десантники пишаються тим, що їхнім командувачем був наш земляк,
легендарний десантник номер один, Герой Радянського Союзу,
генерал армії Василь Пилипович Маргелов, девіз якого «Ніхто, крім нас!»
назавжди об’єднав усіх справжніх воїнів-десантників і залишається
донині на прапорі ПДВ.
Бажаю усім ветеранам Повітряно-десантних військ, воїнам-десантникам
Аеромобільних військ міцного здоров’я, добробуту, успіхів у житті і
роботі, служби на благо народу України, мирного блакитного неба над
головою.
З повагою –
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА, генерал-майор,
ветеран Повітряно-десантних військ.
Крилата піхота України
Щороку 2 серпня в нашій країні відзначається День Аеромобільних військ
України. Це свято встановлене Указом Президента України № 937 від 2
серпня 1999 року. Нині ми відзначаємо 79-у річницю Повітряно-десантних
військ і 17-ту річницю Аеромобільних військ України. Величний і
славетний шлях пройшли Повітряно-десантні війська за період свого
існування, і їхня яскрава бойова історія триває.
Аеромобільні війська незалежної Української держави стали спадкоємцем
традицій Повітряно-десантних військ СРСР, які почали формуватися ще в
30-ті роки ХХ століття. Сама ж ідея організації збройної сили, яка б
могла мобільно переміщуватися з місця на місце й надавати допомогу
наземним військам, що ведуть наступальні дії, вперше була реалізована
під час Першої світової війни.
Застосувати повітряний парашутний десант з метою виконання бойового
завдання запропонував командир авіаційного корпусу армії США бригадний
генерал Біллі Мітчелл. Узимку 1919 року десантування мало бути
здійснене поблизу окупованого німцями французького міста Мец. Тоді
десантування здійснити не встигли – закінчилися бойові дії. Однак, не
викликає сумніву, що саме під час Першої світової війни ворогуючими
сторонами вперше було використано літальні засоби для швидкого
переміщення розвідників і диверсантів у тил ворога.
Протягом 79-літньої історії розвитку сформувалася основна доктрина
цього роду військ – підготовка до спільних ефективних дій в тилу
ворога. За своїм значенням десантні підрозділи мали важливий, а
подекуди й вирішальний вплив на долю багатьох військових операцій.
Найвідомішими з них були: Критська повітряно-десантна операція (1941
р.), Операція «Маркет Гарден» (1944 р.), Дніпровська повітряно-десантна
операція (1944 р.).
Історія Повітряно-десантних військ СРСР розпочалася 2 серпня 1930 року,
коли на навчаннях ВПС Московського військового округу під Воронежем
було скинуто на парашутах 12 десантників. Цей експеримент привернув
увагу широкого кола військових спеціалістів, тому у вересні того ж року
під час маневрів було здійснено другий повітряний десант.
Першим підрозділом ПДВ став сформований 1931 року в Ленінградському
військовому окрузі авіамотодесантний загін кількістю 164 особи.
Створенню масових Повітряно-десантних військ сприяла постанова
Реввійськради СРСР, прийнята 11 грудня 1932 року. У ній зазначалося, що
розвиток авіаційної техніки, а також досягнуті результати у
конструюванні та будівництві засобів транспортування вимагають
організації нових підрозділів і з’єднань. Основним змістом бойової
підготовки нових частин стало опанування особовим складом бойової та
повітряно-десантної техніки, парашутна підготовка, підвищення тактичної
виучки.
Особливо широко повітряно-десантні підрозділи були представлені на
маневрах Київського і Білоруського військових округів у 1934—1935
роках. Військові делегації іноземних армій були вражені масовим
десантуванням на Київських маневрах – нічого подібного їм бачити ще не
доводилося.
У 1939 році було прийнято новий закон про загальну воїнську повинність,
у зв’язку з чим збільшилась і кількість збройних сил. Мужніли й
Повітряно-десантні війська. Відточуючи свою виучку на полях тактичних
навчань, вони набувають у цей період і бойовий досвід на річці
Халхін-Гол. За мужність і героїзм, виявлені в боях з японськими
загарбниками, 352 десантники були нагороджені орденами і медалями.
Масовий героїзм виявили десантники і в період радянсько-фінляндського
конфлікту у 1939—1940 роках. Разом зі стрілецькими частинами воювали і
три повітряно-десантні бригади, які здійснювали рейди в глибокий тил
супротивника, нападали на гарнізони, штаби, вузли зв’язку, порушували
керівництво військами, наносили бойові удари. Бойовими орденами було
нагороджено 51 десантника.
Напередодні Великої Вітчизняної війни теорія бойового застосування ПДВ
набула свого подальшого розвитку. Проект Польового статуту Червоної
Армії, ще вийшов 1941 року, багато в чому розширював сфери застосування
цих військ, конкретизував погляди на їхню роль і завдання. У цей же час
виходить у світ перше керування з бойового застосування ПДВ, а у
листопаді 1940 року було затверджено і нові штати повітряно-десантних
бригад.
До 1 червня 1941 року закінчилося укомплектування особовим складом
п’ятьох повітряно-десантних корпусів чисельністю 10 тисяч осіб кожний,
але забезпечити їх технікою не вдалося. Почалася Велика Вітчизняна
війна, яка стала серйозним випробуванням і для народу, і для Збройних
сил. З перших днів парашутисти-десантники разом з іншими частинами вели
тяжкі кровопролитні бої в Прибалтиці, Білорусії, Україні. У вересні
1941 року було створено командування Повітряно-десантних військ, які
стали відтоді самостійним родом військ Червоної Армії.
Крилаті піхотинці, виявляючи масовий героїзм, здійснювали сміливі
рейди, відважно нападали і громили ворожі гарнізони, влаштовували
засідки на шляху руху супротивника, знищували його бойову техніку,
порушували керування військами ворога і роботу його тилу.
Одна із найславетніших сторінок історії нашої армії – битва за Дніпро.
У складі радянських військ до Дніпра підійшли сім гвардійських
повітряно-десантних дивізій. Командування прийняло рішення з метою
захоплення плацдарму висадити великий повітряний десант. У ніч на 25
вересня 1943 року почалася Дніпровська повітряно-десантна операція, під
час якої 3-я і 5-а повітряно-десантні бригади десантувалися на правий
берег і утримували плацдарм до підходу основних сил. Тільки за перший
день боїв супротивник здійснив п’ять атак. Фашисти застосовували танки,
авіацію і артилерію, але щоразу відходили з великими втратами.
За виконання бойового завдання наказом командуючого військами 2-го
Українського фронту всьому особовому складу було оголошено подяку,
командирам батальйонів майорам Блувштейну і Петросяну присвоєно звання
Героя Радянського Союзу, а більше тисячі десантників були нагороджені
орденами і медалями. Своїми бойовими операціями десантники сприяли
частинам, які наступали з фронту, успішно форсувати Дніпро.
Відзначилися і десантники, які брали участь у форсуванні водної
перешкоди в боях із захоплення Лютізького і Букринського плацдармів на
правому березі Дніпра. Тільки у 10-й повітряно-десантній дивізії більш
як 40 воїнів були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу, а
кілька тисяч солдат і офіцерів нагороджені орденами і медалями.
На берегах Балтійського моря, в Берлінській операції, під Магдебургом і
Торгау, у Чехословаччині й Австрії, на Далекому Сході завершилася
Велика Вітчизняна війна для гвардійських з’єднань Повітряно-десантних
військ. Батьківщина високо оцінила доблесть і героїзм воїнів-десантників. Усі повітряно-десантні з’єднання і частини закінчили війну
гвардійськими й нагороджені орденами і медалями, багатьох удостоєно
найвищої нагороди – звання Героя Радянського Союзу.
Воїни-десантники завжди пишаються своїм командувачем – легендарним
десантником номер один, Героєм Радянського Союзу, генералом армії В. П.
Маргеловим. З початку Великої Вітчизняної війни Василь Пилипович – у
діючій армії, командир 1-го окремого полку, командир 218-го
стрілецького полку, начальник штабу і заступник командира 3-ї
гвардійської стрілецької дивізії. З 1944 року – командир 49-ї
гвардійської стрілецької дивізії, яка брала участь у форсуванні Дніпра
і визволенні від фашистських загарбників Херсона, за що в березні 1944
року В. П. Маргелов був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Під
його керівництвом 49-а гвардійська стрілецька дивізія брала участь у
визволенні від фашистів народів Південно-Східної Європи.
Василь Пилипович Маргелов за роки свого командування
Повітряно-десантними військами (1954–1979) підняв їх могутність і
значення, озброїв сучасними зразками техніки, новими зразками
парашутних систем, формою, військово-транспортними літаками. Він
вважав, що хлопці в блакитних беретах повинні бути зразком сили й
справжніх чоловічих якостей.
Виконуючи бойові завдання в Афганістані, воїни-десантники своєю
відвагою, мужністю і героїзмом внесли золоту сторінку в історію не
тільки своїх військ, але і збройних сил у цілому.
Взявши участь практично в усіх крупних операціях, вони успішно
виконували бойові завдання, завдаючи ворогу істотних втрат, при цьому
самі мали мінімальні втрати. За роки Афганської війни більш як 24
тисячі крилатих піхотинців за проявлені мужність і героїзм були
відзначені високими державними нагородами, а 17 з них стали Героями
Радянського Союзу (восьмеро – посмертно, це старший сержант В.
Александров, старший лейтенант В. Задорожній, сержант А. Ісрафілов,
єфрейтор О. Корявін, старший сержант О. Мироненко, рядовий А.
Мельников, старший сержант М. Чепик, майор О. Юрасов).
В ході Афганської війни воїни-десантники були віддані присязі й чесно
виконували свій обов’язок перед Батьківщиною. Проявивши високу
майстерність, мужність і героїзм, крилаті піхотинці підтвердили право
називатися кращими з кращих.
У 103-й гвардійській повітряно-десантній дивізії і 345-му окремому
гвардійському парашутно-десантному полку набули бойовий досвід
більшість офіцерів і прапорщиків Повітряно-десантних військ.
З проголошенням незалежності Українська держава розпочала формувати
власні Збройні Сили. Правову базу створення українського війська та
його структуру визначили Закони України «Про Збройні Сили України»,
«Про оборону України», прийняті Верховною Радою 6 грудня 1991 року.
У 1992 році перед військовослужбовцями колишнього СРСР, які перебували
на той час в Україні, постала дилема – прийняти присягу на вірність
українському народу та державі чи переїхати до Російської Федерації.
Поступово відбулася процедура прийняття присяги військовослужбовцями
усіх родів військ. Офіцерів і прапорщиків, які не виявили бажання
продовжувати службу в Україні, було переведено до держав, громадянами
яких вони були.
Цього ж року відбулася реорганізація усіх родів військ Збройних Сил
України. Після структурної перебудови Аеромобільні війська увійшли до
складу Сухопутних військ України.
Аеромобільні війська – високомобільний компонент Сухопутних військ
України. До них відносяться військові частини і підрозділи зі складу
сухопутних військ і армійської авіації, що цілеспрямовано підготовлені
для спільних дій у тилу супротивника. Аеромобільні війська перебувають
у постійній бойовій готовності і є наймобільнішим родом військ, який
спроможний виконувати будь-яке завдання в різних умовах.
На середину 1992 року після поділу Повітряно-десантних військ СРСР в Україні залишилися:
– 98-ма дивізія (місце дислокації – м. Болград Одеської області);
– чотири бригади: 23-я (м. Кременчук Полтавської області), 40-а (м.
Миколаїв), 95-а (м. Житомир), 810-а морської піхоти (м. Севастополь);
– чотири бригади спеціального призначення: 8-а (м. Ізяслав
Хмельницької області), 9-а (м. Кіровоград), 10-а (м. Старий Крим), 17-а
(м. Очаків Миколаївської області);
– 224-й навчальний центр (м. Хирів Львівської області).
До середини 1993 року викристалізувалася структура Аеромобільних військ
України та їх призначення. Сьогодні це високомобільний рід Сухопутних
військ Збройних Сил України, до складу якого входять
повітряно-десантні, аеромобільні та підрозділи армійської авіації, що
призначені й спеціально підготовлені для спільних дій в тилу
супротивника, дій в ході спеціальних, антитерористичних і миротворчих
операцій, для виконання завдань, які неможливо ефективно вирішити
іншими силами і засобами. Першим начальником управління Аеромобільних
військ України був генерал-майор Віталій Раєвський.
У вересні 1993 року 23-я і 40-а бригади стали окремими аеромобільними,
224-й навчальний центр було перейменовано в 39-ту окрему аеромобільну
бригаду. 98-ма повітряно-десантна дивізія стала 1-ю аеромобільною
дивізією. У жовтні цього ж року в Криму сформовано окремий батальйон
морської піхоти України, який 1994 року був розгорнутий в 4-ту окрему
бригаду морської піхоти (місця дислокації – Феодосія, Севастополь,
Євпаторія, Мирний).
Станом на початок 1994 року Аеромобільні війська Сухопутних військ України мали таку структуру:
– 1-ша аеромобільна дивізія, до якої входили: 25-та повітряно-десантна
бригада, 45-та аеромобільна бригада, 28-й окремий навчальний батальйон,
91-й артилерійський полк (місця дислокації – м. Болград, смт Веселий
Кут Одеської області);
– 23-тя окрема аеромобільна бригада (м. Кременчук Полтавської області);
– 39-та окрема аеромобільна бригада (м. Хирів Львівської області);
– 40-а окрема аеромобільна бригада (м. Миколаїв);
– 95-й навчальний центр аеромобільних військ (м. Житомир).
Згодом ці підрозділи неодноразово зазнавали реорганізації. Зокрема,
23-ю окрему аеромобільну бригаду 1 липня 1995 року переформовано в 23-ю
аеромобільний прикордонний загін спеціального призначення і введено до
складу Прикордонних військ України.
8 листопада 2002 року зі складу 1-ї аеромобільної дивізії виведено 25-у
окрему Дніпропетровську повітряно-десантну бригаду, яка була сформована
на базі 217-го гвардійського парашутно-десантного полку. У 1993 році
дивізію передислоковано у селище Гвардійське Дніпропетровської області
й включено до складу 6-го гвардійського армійського корпусу.
40-у аеромобільну бригаду спочатку переформовано в 79-й аеромобільний
полк, а 1 липня 2007 року після об’єднання з 11-м полком армійської
авіації – в 79-ту окрему аеромобільну бригаду, що дислокується в
Миколаєві.
95-й навчальний центр аеромобільних військ 1996 року реорганізований в
95-у окрему аеромобільну бригаду, яка з жовтня 2000 року увійшла до
складу 8-го армійського корпусу в Житомирі. Натомість було створено
28-й окремий навчальний батальйон аеромобільних військ у селищі Десна
Чернігівської області.
39-й окремій аеромобільній бригаді повернуто першу назву частини – 80-й
окремий аеромобільний полк, який включений до складу 13-го армійського
корпусу та дислокується у Львові.
Таким чином, починаючи з серпня 1992 року в Україні розпочалося
формування аеромобільних військ, що триває по сьогоднішній день.
Водночас слід зауважити, що ступінь підготовки особового складу
дозволила використовувати його у миротворчих місіях під керівництвом
ООН на територіях республік колишньої Югославії, Іраку, Кувейту,
Лівану, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Ефіопії (Еритреї), Грузії тощо.
Сьогодні на шпальтах газет і в інших засобах масової інформації можна
часто зустріти міркування на тему непотрібності війни в Афганістані,
участі Радянської армії в інших збройних конфліктах. Для людей у
погонах питання стоїть простіше. Десантники виконували всі поставлені
урядом завдання успішно. Виявивши високу виучку і майстерність,
витримку і волю, мужність і героїзм, крилаті піхотинці підтвердили
право називатися кращими з кращих. Цей критерій оцінки девальвації
непідвладний.
Бажаю ветеранам Повітряно-десантних військ міцного здоров’я, добробуту
й благополуччя, а тим, хто зараз носить тільник і берет, хто чує вітер,
який гуде в стропах, –гідної служби, високої професійності і тільки
мирних стрибків і приземлень.
Сергій ЛІСОВИЙ,
начальник управління Аеромобільних військ України,
полковник, учасник бойових дій в Афганістані.
Возвращение в боевую молодость
Украинские «афганцы» Александр Денисов (воевал в Афганистане с 1981 по
1982 год), Владимир Жмак (1982–1984) и Валерий Севрюков (1983–1985)
посетили места своей боевой молодости.
Они самолетом долетели до Ташкента, потом до Термеза, а оттуда через
всем «афганцам» известный «Мост дружбы», пройдя две таможни, вошли в
Исламскую Республику Афганистан. Маршрут их движения: Хайратон –
Пули-Хумри – перевал Саланг – Джабаль-Уссарадж – Чарикар – Баграм –
Кабул. Побывали они и в Панджшерском ущелье от Анавы до Пешгора, где на
протяжении всех лет Афганской войны велись интенсивные боевые действия
с отрядами полевого командира Ахмад-Шаха Масуда. По тому же маршруту
они вернулись назад, успев заехать и осмотреть Мазари-Шариф.
В разговоре с корреспондентом «ТТ» Александр Денисов поделился своими впечатлениями от поездки в Афганистан.
– Александр Владимирович, как там сейчас, в Афганистане?
– Мы посетили в основном северный и центральный районы страны,
передвигались по дорогам, по которым когда-то двигались советские
войска. В основном вдоль дорог остались еще наши блок-посты, на которых
дежурят афганские военнослужащие, есть полицейские участки. Дороги
постоянно контролируются, в воздухе вертолеты и самолеты.
В Баграме видели, что при взлете самолетов происходил отстрел
светоловушек, уводящие ракеты систем ПЗРК, что в свое время делали и
наши летчики. В Кабуле нас предупредили, чтобы мы не ездили в южные
районы – Кандагар, Джелалабад, Асадабад, так как там опасно – ведутся
боевые действия с талибами.
– Как вы общались с местным населением?
– Водитель-афганец хорошо говорит по-английски, заодно был и нашим
переводчиком. Некоторые афганцы знают немного английский, помнят еще и
русский. А мой друг Владимир Жмак хорошо владеет английским языком. В
основном нам было все понятно при общении с местными жителями.
– Как относится сейчас население Афганистана к шурави?
– В основном – тепло, дружелюбно, ведь двадцать лет прошло после той
войны. Поэтому приезжих туристов из стран СНГ встречают гостеприимно,
ведь это и их бизнес, и времяпровождение. У дорог много ресторанов,
кафе, дуканов, где тебя накормят и где можно отдохнуть от жары.
– Вспоминают ли афганцы о той уже далекой почти десятилетней войне с советскими войсками?
– Да, вспоминают. В беседе с афганцами в Панджшерском ущелье они даже
показывали нам свои огневые точки, откуда стреляли по шурави. Но в то
же время нет злобы у них к нам, а у нас к ним. И отзываются они о нас
хорошо, говорят, что мы были настоящими солдатами, которые не только
умели воевать, но и помогали строить, ремонтировать дороги, лечили.
– Встречались ли вы с военнослужащими стран НАТО?
– Да, видели их военные колонны на дорогах, которые охраняются БТРами,
бронированными «Хаммерами». Личного общения не было, так как они
находятся на своих базах, куда посторонних не допускают.
Во время нашего пребывания в Афганистане НАТОвскими войсками в
окрестностях Герата был нанесен бомбо-ракетный удар по якобы
находящимся там талибам. Погибло 130 человек – в основном мирные
жители. Пребывание любых войск в Афганистане ведет к потерям мирного
населения, что негативно сказывается на их имидже и взаимоотношениях.
Американцы и их союзники в Афганистане наступают на те же грабли,
которые когда-то испытывали на прочность нас.
– Что потрясло вас больше всего в современном Афганистане?
– Мы вернулись в свою огненную молодость, где навсегда оставили своих
боевых побратимов. Находясь там, как-то духовно ощущали, что мы снова
вместе, будто и не было этих прожитых лет.
В 1982 году я был тяжело ранен. Наш БТР-70 при проведении боевой
операции в Панджшерском ущелье возле кишлака Шахоба был подорван мощным
фугасом и взрывом сброшен в реку Пяндж, поэтому в Панджшерском ущелье
мы заехали туда, где произошел этот трагический боевой эпизод. И каково
же было мое удивление, когда я увидел наш БТР, там же, в реке, через 27
лет, его лишь немного развернуло течением реки, был он, правда, ржавым
и покореженным. Но каким родным и близким он мне показался, ведь с ним
связывает меня вот уже долгие годы моя память. Я всегда мысленно
возвращаюсь к своим боевым побратимам – живым и погибшим, и всегда
хотел воочию увидеть ту местность, где нам пришлось воевать. И вот это
произошло, я реально был рядом со своим БТРом.
– Почему через столько лет наша взорванная боевая техника на месте?
– К сожалению, это так. Проезжая по дорогам Афганистана, все время
ощущаем и видим бывшее присутствие советских войск из-за кладбищ
покореженных и взорванных автомобилей, БТР, танков, вертолетов и
самолетов. Почему это происходит? Думаю, что у бедной страны, в которой
еще идет война, просто нет возможности все это убрать и переплавить.
Кстати, взорванной военной техники стран НАТО на дорогах Афганистана не
увидишь. При потерях техника сразу же эвакуируется на базу для
дальнейшего ремонта или отправки на переработку.
– 20 лет назад мы ушли из Афганистана, а война там продолжается. Что необходимо сделать, чтобы остановить ее?
– Любая война – это трагедия и горе для народа. Поэтому необходимо все
конфликтные вопросы обсуждать за столом переговоров. И задача
дипломатов – найти пути взаимопонимания и доверия к разрешению
афганских проблем. Но для этого должно быть исключено любое иностранное
присутствие. Афганцы должны решать сами, как им жить и сотрудничать.
Мужество
Десантников сразу узнают по одежде – тельняшке цвета голубого неба и
такому же берету, по бравому виду, по знакам солдатской доблести. И
непременно задают один и тот же вопрос: «А трудно ли прыгать с
парашютом, страшно, наверное?»
Нередко спрашивают об этом и меня, и всегда не мог ответить сразу,
потому что перед глазами всплывали годы службы в ВДВ и вновь влекла к
себе романтика неба. Кто хоть однажды в жизни породнился с высотой, тот
навсегда запомнил неповторимые ощущения, связанные с первым или
последующим прыжком с парашютом и прочно обоснованное чувство
преодоления барьера страха, испытание на мужество.
Путь в небо начинается с земли – эту истину твердо усвоил каждый из
десантников. Ей мы следовали на всех занятиях по специальной
подготовке: будь то укладка парашютов или предпрыжковая подготовка. И
старательно, до автоматизма отрабатывали действия парашютиста в
различных ситуациях. Потому что знали, опять же из рассказов опытных
сослуживцев: небо ошибок не прощает.
Иногда что-то не получалось сразу. И тогда звучала команда:
«Повторить!» Чтобы не было непоправимых ошибок в небе – наедине с
непредвиденной ситуацией в настоящем бою.
Серьезное испытание на смелость и храбрость проходят молодые воины уже
на парашютной вышке. Бывает, что отдельных новичков она пугает.
Постепенно в ходе дальнейших тренировок молодой воин преодолевает этот
барьер страха, совершает свой первый парашютный прыжок.
Был первый прыжок с парашютом и у меня. Чуть свет – мы уже на ногах.
Совершили марш-бросок к аэродрому. Утро выдалось солнечное, тихое, но
все же поглядываем на макушки деревьев – какой силы ветер? От его
направления и порывов зависела наша встреча с землей! Прыгать с
парашютом, получить своеобразный пропуск в небо – для десантников еще
не все. Парашют – только средство доставки воинов и боевой техники с
вооружением в тыл противника. Главное – приземлиться в назначенном
квадрате и суметь мастерски вести бой на земле до окончательного
выполнения боевой задачи. Ставка делается на приобретенные навыки и
выучку десантников, способных преодолеть любые преграды и трудности. А
непогода нам не всегда помеха, лишь в сложных условиях закаляется
боевое мастерство.
Наконец-то, все проверки позади. К месту посадки подрулили «аннушки», и
вскоре темный проем створок проглатывает нас. Короткий разбег – и мы в
воздухе. Самолет, набирая высоту, крыльями распарывает белесую пелену
облаков. Выпускающий еще раз напомнил об осторожности в воздухе, о
внимании при встрече с землей.
В кабине самолета мы сидели, плотно прижавшись друг к другу, чувствуя
плечо и локоть сослуживца. Это еще более нас сплачивало, обостряло
чувство коллективной ответственности. Монотонно шумели двигатели, через
иллюминатор рассматривали небо, плывущие по нему облака. Но вот из
пилотской кабины вышел офицер, что-то сказал выпускающему. По движению
его руки, словно по мановению дирижерской палочки, мы поняли: сейчас
будем прыгать. Все тотчас приободрились, начали поправлять подвесные
системы, плотнее застегивать шлемы, нащупали вытяжные кольца и крепко
их сжали в руках.
Замигала желтая сигнальная лампочка, раздался звук сирены. И тут же в
открывающуюся дверь ворвался громкий шум моторов и свист ветра.
Вспыхнула зеленая лампочка. На табло появилось: «Пошел!» Один за другим
десантники покидали самолет. На лицах – улыбки, успевали отпустить
шутку. Теперь мой черед. Надо сделать только один шаг…
Понятно, что в душе в непримиримой схватке сошлись воля и радость,
решимость и нерешительность, смелость и боязливость… Только не струсь!
Трудно? А разве другим легко? И ты не хуже других, так что – вперед! И
тебя уже «вытягивает» из самолета отвага ровесников, их
самоотверженность, преданность любимому делу. Мужество, как писал
великий знаток русского языка Владимир Даль, – это стойкость в беде,
борьбе, духовная крепость, доблесть, храбрость, отвага, спокойная
смелость в бою и опасностях, терпение и постоянство.
Когда я прыгнул, то лишь какое-то мгновение видел хвост самолета. А
потом почувствовал провал – выход строп из газырей камеры, хлопок над
голой. Поднял голову: белый купол заслонил солнце. Глянул вниз: увидел
красный флаг над сборным пунктом. К нему тянулись вереницы десантников.
На высоте не чувствуешь, что летишь, легко и радостно на душе, хочется
петь, паря, как птица, в небесах. Но вот уже неумолимо приближается
земля. Теперь только держись и крепись. Главное – хорошо приземлиться и
изготовиться к бою. А на земле, как и в небе, каждое испытание закаляет
нас, делает нас более сильными, мужественными.
«Держи ноги вместе!» – крикнул кто-то снизу. Плотнее сжимаю в коленях
ноги, сгруппировываюсь, как учили, готовлюсь к встрече с землей. Удар
был все-таки сильным. Ветер наполнил купол, и парашют быстро потянуло
вперед. Упав на бок, выбрасываю ногу вперед и быстро вскакиваю. Забегаю
с подветренной стороны, купол гаснет. Сбрасываю подвесную систему.
Аккуратно и бережно укладываю парашют в сумку – это мое оружие.
А небо вновь покрывается одуванчиками куполов. Меня охватывает гордость
за товарищей. Это был наш первый прыжок. Сколько их еще впереди! И
каждый из них будет способствовать воспитанию сильного, волевого,
смелого и отважного воина-десантника.
«И все-таки, страшно ли прыгать?» – вновь спрашивают знакомые и
незнакомые люди. И в первый, и в десятый раз – всегда испытываешь
волнение. Но преодоление чувства страха – это и есть мужество, без
которого нельзя представить себе настоящего человека.
Александр ТЕКЕРЕВ,
участник боевых действий в Афганистане.
«Афганский» лексикон
П
Пайка – порция хлеба, пищи
Пайса – деньги, преимущественно афгани
Паки – пакистанцы
Пакистанка – куртка военного образца пакистанского производства
Парадка – парадно-выходная форма одежды
Партизан – офицер, призванный из запаса в кадры вооруженных сил на два года
Пахать – много и напряженно трудиться
Пересылка – пересыльный пункт
Песочник – комбинезон спецназа песочного цвета
ПЗРК – переносной зенитно-ракетный комплекс
Пилить – медленно или долго лететь, ехать, идти
Пищемет – обжора, любитель поесть
ПК – пулемет Калашникова
ПКП – подвижный командный пункт ВВС
Плавжилет – спасательный жилет
ПМ – пистолет Макарова
Повязать – задержать, арестовать
Подвал – кабина пилота вертолета Ми-8
Подсесть – сделать кратковременную посадку
Поларис – металлическая самодельная печь
Поле, в поле – на боевой операции, на учениях
Полкач – полковник, командир полка
Почта полевая – воинская часть, дислокация которой содержится в тайне
Почтовик – военно-транспортный самолет
Правак – штурман-оператор вертолета
Прапор – прапорщик
Припахать – загрузить кого-либо дополнительной работой
Прикрывать – поддерживать кого-либо огнем
Припухать – наглеть
Просекать – понимать
Проческа – контроль местности
ПСО – поисково-спасательное обеспечение
ПСС – поисковая спасательная служба
Птурс – противотанковый управляемый реактивный снаряд
Пулять – стрелять, вести огонь
Пункт обогрева – часть окопа, оборудованная для обогрева и отдыха воинов в боевых условиях
Пушка – автомат, винтовка, пистолет
Пчелка – вертолет Ми-8
Пэша – полевая форма одежды для офицеров из полушерстяной ткани
Пятидесятка – карта масштаба 1:50
Пятисотка – пятисотметровая дистанция; пятисоткилограммовая фугасная авиационная бомба ФАБ-500
Р
РА – Республика Афганистан (наименование принято в ноябре 1987 года)
Работа – боевые действия
Работать – вести огонь
Разбор, разборка – дедовский суд
Расположение – территория воинской части
РД – рюкзак десантника
Рейдовик – военнослужащий из подразделения, которое часто совершает
рейды по территории, не контролируемой правительственными войсками
Рембат – ремонтный батальон
Речка (за речкой) – в Афганистане
Рисоваться – демаскировать себя, например, открыв огонь
Рожок – магазин автомата или пулемета Калашникова
Ротный – командир роты
РПГ – ручной противотанковый гранатомет
РПК – ручной пулемет Калашникова
Рубать – есть, принимать пищу
Руин – героин
Рулежка – рулежная полоса
Рулить – командовать, осуществлять управление подразделением
Рэд ай – переносной зенитно-ракетный комплекс американского производства
Рэмбовик – военнослужащий десантно-штурмового подразделения
Рябчик – тельняшка
С
САБ – светящая авиационная бомба
Садить – вести огонь
Салага – военнослужащий срочной службы, отслуживший от одного до шести месяцев
Самовар – миномет
Санитарка – санитарная машина
Сапоги топтать – совершать марш-бросок
Сарбоз – солдат правительственных войск Афганистана
Саушка – самоходная артиллерийская установка
Сварка – крупнокалиберный пулемет ДШК (авиационный термин)
Свежачок – новенький
Сдавать – продавать
Сдернуть – уйти, уехать, покинуть какое-либо место
Секретчик – ответственный за хранение секретных документов
Семьдесят шестой – самолет Ил-76
Сигара – неуправляемый реактивный снаряд
Сигналка – сигнальная мина
«Си-си» – голландский цитрусовый прохладительный напиток
Сказочник – журналист, писатель, прибывший в Афганистан за материалом для будущих публикаций
Скуриться – стать наркоманом
Сложняк – сложные метеорологические условия
Слон – танк
Служивый – старослужащий, опытный солдат
Смертник – гильза, в которую вкладывается записка с краткими сведениями о военнослужащем, необходимыми в случае его гибели
Смертники – военная команда, осуществляющая движение по заминированной местности без саперов
«Смерть на болоте» – сигареты «Охотничьи»
Снайперка – снайперская винтовка
Снять – уничтожить, вывести из строя
Солдатский телефон – новости, распространяемые в среде военнослужащих
Соляра – военнослужащие наземных родов войск
Сотка – орудие калибра 100 мм; последние сто дней срочной службы до увольнения в запас
Спальник – спальный мешок
Спарка – учебно-тренировочный самолет
Спасатель – специально оборудованный военно-транспортный самолет для транспортировки раненых
Спецназ – подразделение специального назначения
СПС – стационарный пункт для стрельбы
СПУ – самолетное переговорное устройство
Старик – старослужащий, солдат, прослуживший полтора года
Старлей – старший лейтенант
Ствольники – артиллеристы
Стингер – переносной зенитно-ракетный комплекс американского производства, ПЗРК «Стингер»
Стукач – доносчик
Сухпай – сухой паек
Сын, сынок – солдат первых месяцев срочной службы
Із поетичного зошита
Віктор Нагорний народився 11 січня 1969 року в Києві. Закінчив
Національний університет технології та дизайну. В юності писав пісні
під гітару. Натхнення повернулося навесні 2008 року. Планує зробити
збірку фотовіршів (фотографія і до неї вірш). Свою творчість описує
такими рядками:
Віршовані рядочки – напевно, щось інтимне,
Про віру і надію, про зрозуміле й дивне.
Писав. Стидався, часом, читати, показати,
Але не зміг надалі їх у собі
тримати.
Рядочки поступово утворювали вірші.
Одні були чудові, були і
дещо інші,
Але найголовніше, що у думках був вільним!
Віршовані
сторінки, політ душі нестримний...
До Дня Перемоги
Летять роки, а серце плаче,
Ти сивим став, колись юначе.
Дівчатка, а тепер бабусі,
Я Вашим подвигом горжуся!
Перетерпіли біль і втрати
Медсестри, діти і солдати,
Зробили все, понад зусилля,
Щоб зупинить війни свавілля.
Пройшовши фронтові дороги,
Принесли радість Перемоги.
І за сміливість та сумління
Чолом вклонились покоління!
Війна
Війна. Ось історичні факти
Про хід подій, бузглузді втрати
Від недолугих командирів,
Про зраду і про честь мундирів.
Про тих, хто побував в полоні…
Дисциплінарні батальйони.
Заградзагони, кулі в спину,
Катів і праведних країни.
Про партизан і диверсантів,
Стратегів, тактиків-талантів.
Нелегку фронтову дорогу
І силу віри в Перемогу!
Брехня і правда, свідки, дати…
Байдуже, як то трактувати.
Лиш одного не слід робити –
Полеглих у боях ганьбити.
Вони на смерть ішли свідомо
За рід, калину біля дому,
Спів солов’я, джерельну воду,
За рідну землю, за свободу!
Солдатським Матерям
Від материнських сліз аж серце зводить,
Пригадуючи, як все було.
У лютому розплакалась природа.
Віддалене від метушні село.
Біля вікна сидить старенька мати,
Вдивляється у даль через паркан.
Увесь свій вік не втомиться чекати
Синочка, що забрав скупий Афган.
Призвався молодий, здоровий, сильний,
Коли розлогий терен зацвітав.
Писав, що край чудовий і красивий,
А потів раптом безвісти пропав…
Увесь цей довгий час не слабне віра:
Можливо, після вибуху забув
Свій рідний край, взяв бусурманську віру –
Хай так, аби живим, здоровим був.
Отак біля вікна сидить старенька,
Не знає ні пошани, ані пільг.
Бідує в самоті. Та вірить ненька:
От-от синочок перетне поріг.
Мене тривожить…
Мене тривожить неповага до героїв,
До тих, хто не жалів ні власних сил, ні крові
Для виконання завдання держави,
Підтримки статусу, авторитету, слави…
Як призивали юних і красивих,
У матері поради не просили
Куди іти служити її сину,
Де має захищати Батьківщину.
Коли змінився устрій у державі,
Вони не спали, лежачи на лаві,
Відстоювали правду, незалежність.
СРСР поринув у безмежність…
Але невже то можна уявити,
Щоб так від патріотів відхреститись:
Мовляв, «ми вас туди не посилали,
То винні ті – радянські генерали»…
Скажіть це матерям, і сиротам, і вдовам,
Що згадують той час лихим недобрим словом.
Але скажіть без охоронців – очі в очі,
Є сумнів, що дотягнете до ночі…
Довіримо державі свого сина,
А завтра буде іншою країна.
Почуєм замість шанування й слави:
Ідіть до… винних, ми туди не посилали…
Так патріотів не виховують, панове!
Я розумію, що для вас це просто слово.
Але коли мораль і честь відсутні
Забудь про спокій, про державу, про майбутнє!
Віктор НАГОРНИЙ.
|
