|
Шановні партизани і підпільники Великої Вітчизняної війни!
Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтерна-ціоналістів) щиро вітає Вас і Ваші родини з державним святом — Днем партизанської слави, яке відзначається 22 вересня!
Маємо всі підстави зазначити, що партизансько-підпільний рух в Україні став важливим військовим і політичним чинником у тилу найнебезпечнішого ворога, і за рівнем своєї могутності й значення був визнаний другим фронтом. Він відіграв важливу роль у звільненні українських земель від фашистської окупації, в перемозі у Великій Вітчизняній війні.
Подвиг партизанів, підпільників відомий далеко за межами України. Багатотисячні партизанські загони і об’єднання під керівництвом видатних командирів С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова, М. Наумова, Я. Мельника, М. Шукаєва, П. Вершигори та інших наводили страх на фашистських загарбників, вселяючи впевненість кожного у тому, що наш народ перемогти неможливо.
Ми, воїни-інтернаціоналісти, пишаємося Вашим яскравим подвигом і Вашою життєвою позицією, завжди брали з Вас приклад і з честю виконували усі накази Батьківщини. Ми і надалі будемо відверто відстоювати історичну правду щодо героїчних подвигів наших шановних ветеранів-фронтовиків.
Бажаємо колишнім партизанам, підпільникам, усім ветеранам Великої Вітчизняної війни, Вашим родинам і близьким міцного здоров’я, довголіття, щастя, благополуччя, оптимізму.
Вічна пам’ять усім, хто віддав своє життя в тій жорстокій війні за нинішнє мирне небо над головою.
Голова УСВА
С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ.
Дорогі уславлені партизани і підпільники!
Комісія у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. при Верховній Раді України сердечно вітає кожного з Вас і Ваші родини з Днем партизанської слави. Це державне свято є найдорожчим для всіх добровільних учасників підпільно-партизанського руху в Україні у роки війни, воно яскраво відбиває і навіки утверджує непохитну волю, відважність і хоробрість кожного, хто у складі партизанських загонів, з’єднань і підпільних організацій в тилу ворога самовіддано і героїчно захищав Батьківщину від німецько-фашистських загарбників.
Честь Вам і слава! Ця заслужена слава червоним рядком навіки увійшла в історію Української держави. Ваша мужність і безкомпромісність, нелегка і небезпечна цілодобова військова праця не залишилась непомітною. Український партизанський рух у тилу найнебезпечнішого ворога істориками всього світу і навіть ворожими генералами визнано lругим фронтом.
Підпільно-партизанський рух в Україні відіграв важливу роль у звільненні українських земель і в розгромі німецько-фашистських полчищ та їхніх сателітів. У смертельній боротьбі з фашизмом стрімко зростали партизанські загони і з’єднання, вони стали могутньою збройною силою, яка допомагала Радянській Армії громити агресора.
Народні месники з чистою совістю виконали свій священний обов’язок. Борітесь за чистоту і правдиву історію підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.
Комісія у справах колишніх партизанів бажає Вам і Вашим родинам доброго здоров’я, благополуччя в цей нестійкий період життя і добрих надій на майбуття.
Голова Комісії
В. КОНЬКОВ,
відповідальний секретар
В. САТУРІН.
Сумська область
Меморіал на честь воїнів-інтернаціоналістів
2 вересня Суми урочисто відзначили 66-ту річницю визволення області від фашистських загарбників. Саме в цей святковий день відбулась ще одна значна подія — відкриття меморіалу загиблим воїнам-інтернаціоналістам Сумської області.
Близько чотирьох тисяч воїнів з Сумщини брали участь в Афганській війні, 123 з них загинули, троє пропали безвісти, біля 100 повернулися інвалідами. І з кожним роком кількість молодих ветеранів стрімко знижується. Ось така сумна статистика.
Меморіальний комплекс розташований у сквері Слави воїнам-«афганцям» і включає в себе пам’ятник загиблим воїнам-інтернаціоналістам, церкву-капличку Іоанна Воїна Руського і військову техніку, яка брала участь у бойових діях в Афганістані.
В урочистих заходах взяли участь голова Української Спілки ветеранів Афганістану Сергій Червонописький, керівники міста і області, представники ветеранських організацій, сім’ї загиблих, військовослужбовці, молодь, мешканці й гості міста.
Настоятель каплиці отець Євген відслужив молебень на честь загиблих в Афганістані воїнів Сумщини.
Перед пам’ятником вишикувались ліцеїсти Сумського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. І. Г. Харитоненка, який очолює учасник бойових дій полковник Юрій Свідлов, частина ракетного артилерійського полку під командуванням полковника Валерія Ісмаілова.
Мітинг відкрив міський голова Геннадій Мінаєв. У своїй промові він запевнив присутніх, що міська влада завжди з порозумінням ставилася до проблем учасників бойових дій і надалі допомагатиме й та підтримуватиме розвиток ветеранського руху в місті.
У своєму зверненні до бойових побратимів голова УСВА генерал-майор Сергій Червонописький дав високу оцінку роботі Сумської обласної організації УСВА і особисто її голови Пилипенка Сергія Івановича, проведеній спільно з Сумською обласною адміністрацією, депутатами обласної ради, виконавчою владою міста. Сергій Васильович висловив велику подяку голові обласної державної адміністрації Миколі Лаврику, колишньому голові обласної ради Вячеславу Шапошніку, меру міста Суми Геннадію Мінаєву. Кращих активістів ветеранського руху відзначено нагородами УСВА, а настоятелю каплиці передано ікону Миколи Угодника.
Після покладання квітів до пам’ятника урочистим маршем пройшли ліцеїсти та підрозділи військовослужбовців. Потім відбувся концерт військово-патріотичної пісні, який підготували керівник самодіяльного народного гурту «Баграм» Сергій Черняков, Юрій Шкітун, Євген Луговий. Мешканці міста, в тому числі молодь, були в захваті від концерту. Події такого значення надовго залишаться у пам’яті.
Олександр ЛИТВИН,
керівник прес-служби СОО УСВА.
До Дня партизанської слави
Пам’ять нескореним — на віки!
З метою увічнення на віки всенародної боротьби та вшанування подвигу партизанів і підпільників як передового авангарду в цій боротьбі Президентом України 30 жовтня 2001 року було встановлено щорічне державне свято — День партизанської слави, яке відзначається 22 вересня.
В історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. підпільно-партизанська боротьба займає особливе визначне місце. Масовість, розмах і ефективність збройної боротьби в тилу ворога вражають своєю організованістю і безкомпромісністю.
Історичні документи свідчать, що рух опору фашистським загарбникам зароджувався в міру того, як окупанти захоплювали українські землі. Усе це давалося нелегко, а прорахунки і неорганізованість обходились дорогою ціною.
Початковий період війни, особливо в осінні й зимові місяці 1941 року, для партизанських формувань і підпілля був надзвичайно складним. Жорстокий окупаційний режим, виключно сувора зима, відсутність досвіду збройної боротьби з досвідченим і озброєним до зубів ворогом, недостатність зброї і боєприпасів, продуктів харчування, відсутність зв’язку з радянським тилом, невиправдані втрати, яких зазнавали партизанські загони, ускладнювали боротьбу з супротивником. Окремі партизанські загони внаслідок великих втрат переставали існувати, деякі просто розпадались або йшли у підпілля.
Однак більшість партизанських загонів і груп витримали ці суворі випробування, загартувалися в боях, стали для ворога грізною силою.
Як свідчать архівні документи, вже наприкінці 1941 року на окупованій гітлерівцями території України активно діяли 883 партизанських загони і з’єднання, в яких налічувалось близько 80 тисяч партизанів.
У грудні 1941 року Генеральний штаб вермахта змушений був визнати, що «значно зменшилась кількість прибулих на фронт військових ешелонів, причина — диверсії партизанів», а через рік констатував: «Стан з транспортними перевезеннями набуває катастрофічного характеру, і знову причина — диверсії партизанів».
На початку 1943 року збройну боротьбу з загарбниками вели вже вісім великих партизанських з’єднань під командуванням С.А. Ковпака, О.Ф. Федорова, О.М. Сабурова, С.Ф. Малікова, М.І. Наумова та інших командирів, близько 900 партизанських загонів і більше тисячі диверсійно-розвідувальних груп. Це була значна сила опору, на боротьбу з якою фашистське командування окрім поліції та жандармерії вимушене було зняти з фронтів більш як 120 тисяч солдатів і офіцерів регулярних військ.
Після Сталінградської битви, в умовах широкого наступу Червоної Армії на центральному фронті партизани завдали відчутних ударів по головних комунікаціях ворога, шляхом підриву військових ешелонів не давали змоги гітлерівському командуванню регулярно поповнювати фронт живою силою, озброєнням, боєприпасами, бойовою технікою.
Один з гітлерівських генералів з цього приводу сказав: «Історія воєн не знає жодного прикладу, коли партизанський рух відіграв би таку роль, яку відіграв у останній світовій війні. За своїми розмірами він являє собою щось цілком нове у воєнному мистецтві».
Гітлер, розв’язуючи війну з Радянським Союзом, не розраховував на такі масштаби всенародного опору загарбникам.
Опинившись в окупації, переживаючи нищівний терор і нові фашистські порядки, партизани і підпільники ні на мить не вагалися в необхідності збройної боротьби з окупантами. На боротьбу з ворогом стали представники мирних професій. Коли нависла смертельна загроза, всі свідомі жителі України, крім зрадників і запроданців, пішли захищати свій дім, свою Батьківщину.
Ні жорстокий окупаційний режим, ні терор, ні підступність пропаганди не допомогли фашистам погасити полум’я підпільної і партизанської боротьби. І ніхто із колишніх партизанів і підпільників, їхніх помічників і мирних жителів окупованих територій, які підтримували і допомагали учасникам підпільно-партизанської боротьби, не жалкували і не скаржились на свій вибір.
Найбільш дійовою і ефективною формою партизанської боротьби в 1943—1944 рр. стали бойові рейди партизанських з’єднань і загонів. Багатотисячні партизанські з’єднання під командуванням С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова, М. Наумова, Я. Мельника, М. Шукаєва, П. Вершигори, С. Малікова пройшли з боями в тилу ворога понад 60 тисяч кілометрів, знищуючи на своєму шляху ворожі гарнізони, поліцейські стани, залізничні та шосейні мости, військові склади, залізничні станції, інші комунікації загарбників. Під час цих рейдів було визволено від окупації сотні міст і сіл України, поповнено ряди партизанів тисячами нових бійців.
Найбільш дошкульні удари по комунікаціях ворога партизани України завдали під час Курсько-Орловської військової операції Червоної Армії. У цей період не дійшли до фронту 1023 ворожі ешелони з бойовою технікою, боєприпасами і поповненням живої сили — їх зупинили партизанські міни.
Характерно, що для битви на Дніпрі й визволення Києва Український штаб партизанського руху на допомогу частинам Червоної Армії відрядив партизанські з’єднання під командуванням С. Ковпака, М.Наумова, О. Сабурова, І.Хитриченка, М.Попудренка, І. Бовкуна, М. Таратущенка, Ю.Збанацького, В. Ушакова, Т. Покровського, Я. Сиворонова, В. Науменка і загони під командуванням Г. Овсієнка, Г. Іващенка, Ф. Головача, Д. Горячого загальною чисельністю понад 20 тисяч осіб.
У великих і малих військових операціях Червоної Армії з фашистськими загарбниками в Україні брали участь партизанські та підпільні організації. Партизанські загони, з’єднання і підпільні організації майже 80 відсотків відомостей про ворога постачали військовим штабам. Крім того, значну кількість акцій і операцій у боротьбі з окупантами вони здійснювали самостійно або за планами Українського штабу партизанського руху.
З відкриттям фронту партизан і підпільників без флангів і тилу, з розширенням масштабів його дій у людей міцніла віра в нашу Перемогу, вона надихала їх на боротьбу з окупантами, не дозволяла зламатися під жорстоким терором фашистів.
Минула війна ввела в ужиток таке поняття, як партизанський край. Окупаційному режиму були непідвладні обширні території України. Такі території можна по праву вважати першими визволеними від фашистської окупації українськими землями.
Немеркнучою славою покрили себе видатні організатори і керівники підпільно-партизанського руху в Україні — партизанські полководці: секретар Нелегального ЦК КП(б)У Дем’ян Коротченко, начальник Українського штабу партизанського руху Тимофій Строкач, легендарні партизанські полководці і комісари: Сидір Ковпак, Олексій Федоров, Олександр Сабуров, Михайло Наумов, Микола Попудренко, Іван Боровик, Семен Руднєв, Володимир Дружинін, Петро Вершигора, Іван Бовкун, Василь Бегма, Андрій Грабчак, Антон Одуха, Іван Хитриченко, Костянтин Попов, Михайло Шукаєв, Тимофій Бурченко, Захар Богатир, Степан Маліков, Юрій Збанацький, Микола Прокопюк, Яків Мельник, Іван Кудря, Петро Коротченко, Михайло Салай, Михайло Владимиров, Олександр Тканко, Анатолій Кондратюк, Віктор Кременицький, Леонід Бернштейн, Іван Діброва, Микола Сташков, В’ячеслав Квітинський, Яків Батюк, Дмитро Медведєв, Микола Кузнєцов, Антон Бринський та багато інших партизанських вожаків.
Усіх керівників підпільно-партизанського руху перелічити неможливо, оскільки в період війни в Україні діяло 46 партизанських з’єднань, понад 2000 партизанських загонів. За час звільнення України від окупації та надання українськими партизанами допомоги іншим державам у складі українських партизанських формувань і в розвідувально-диверсійних групах воювали 518 тисяч бійців.
Крім того, в Україні вели боротьбу з окупантами 3 992 підпільних комітети, організації і групи, 558 комсомольсько-молодіжних організацій, в яких перебувало більш як 105 тисяч підпільників. Понад один мільйон 400 тисяч громадян України надавали партизанам постійну допомогу.
Вражають цифри завданих ворогу народними месниками втрат за час окупації України, підтверджені архівними документами: було вбито понад 465 тисяч ворожих солдатів і офіцерів, пущено під укіс 5019 військових ешелонів, підірвано 1566 танків і бронемашин, 13535 автомобілів, виведено з ладу 820 гармат і мінометів, збито і знищено на землі 211 літаків, потоплено 105 одиниць пароплавів, барж і катерів, підірвано 607 залізничних і 1589 шосейних мостів, близько 2,6 тисячі об’єктів промислово-виробничого призначення, розгромлено 411 ворожих гарнізонів і поліцейських станів, 56 штабів військових формувань.
У цій жорстокій безкомпромісній боротьбі зазнали значних втрат партизани і підпільники, їхні родини, мирні громадяни, які надавали допомогу своїм захисникам.
Від рук фашистських катів і їхніх посібників загинуло близько 80 тисяч підпільників. Не повернулися до своїх родин, до мирної праці більш як 100 тисяч партизанів. Розстріляно, повішено, спалено і закопано в землю заживо сотні тисяч громадян України, які допомагали партизанам і підпільникам. 250 населених пунктів України було спалено повністю або частково разом з жителями за участь у партизанському русі або надання допомоги партизанам.
Підпільно-партизанська діяльність в тилу ворога була тяжкою, небезпечною і надто відповідальною роботою, і кожен, хто свідомо ставав на цей шлях, уже робив подвиг у своєму житті. Події прожитих літ у боротьбі з фашистськими загарбниками ще донині часто дають про себе знати, згадуються ті буремні події, загиблі в боях друзі й однополчани.
Прикро й боляче слухати і читати тих горе-істориків і горе-політиків, які перекручують, фальсифікують вже чітку і обґрунтовану історію підпільно-партизанського руху, історію, яку писали партизани і підпільники своєю кров’ю. Ганебними є намагання цих «істориків», та й не лише їх, зробити зрадників Батьківщини, ворогів свого народу визволителями України, а воїнів Червоної Армії, учасників підпільно-партизанського руху — загарбниками. Брехня вона і є брехнею.
Вже 64 роки минуло після закінчення Великої Вітчизняної війни, але жодні намагання переписати історію тих пережитих суворих випробувань українського народу не вдаються.
Учасники партизанської і підпільної боротьби чітко усвідомлюють, що час — категорія невідворотна. Їхні життєві літа вже на завершальному етапі. Але поки ще є сили і можливості, необхідно принципово відстоювати історичну правду щодо ролі й значення підпільно-партизанського руху в роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.
Щорічне партизанське свято, засноване Указом Президента України, вже вкотре відзначається під нашими бойовими прапорами, наш Штандарт «Український партизанський фронт 1941—1944 рр.» навіки зберігається в Українському музеї Великої Вітчизняної війни та виноситься на державні свята разом зі штандартами Українських фронтів, у нас на грудях — пам’ятний знак «Партизан України». Це великі здобутки, відвойовані нами в післявоєнний період.
Ветерани партизанської боротьби глибоко стурбовані тим, що залишиться прийдешнім поколінням. У всіх є діти, онуки. З ними необхідно працювати, розповідати про дійсну, а не про вигадану історію. Діти і навіть онуки прагнуть осягнути історичну дійсність про підпільно-партизанську боротьбу своїх батьків, дідів, матерів і бабусь. Вони видали більше 20 книг про партизанський рух і підпілля, в періодичній пресі надрукували багато статей з цієї тематики. Всіма силами треба допомагати і розвивати ці благородні пориви молоді.
Комісія у справах колишніх партизанів при Верховній Раді України сердечно поздоровляє ветеранів підпільно-партизанського руху, їхні сім’ї, жителів України з Днем партизанської слави і бажає найкращих надій на майбутнє.
Василь КОНЬКОВ,
голова Комісії у справах колишніх партизанів
Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.
при Верховній Раді України,
кандидат історичних наук, доктор філософії.
До 30-ї річниці введення радянських військ в Афганістан
Цього забути не можна
Той щоденник вже пожовк: чи від часу, чи від згустку людського горя і страждань, що записані в ньому. Думав, залишу на згадку онуку. Не витримую, бо навіть від погляду на нього щемить, починає болісно стискатися серце. Близькі помітили це. Сховали.
Можна сховати, можна спалити, але як зітреш із пам’яті картини, що стали часткою мене самого?..
1979 рік. Літак Москва — Кабул приземляється на території Афганістану з 80 радянськими офіцерами на борту. Серед них і я, чорноволосий, повний надій, сил. Нас, військових радників, відрядили туди на прохання уряду Афганістану для надання допомоги в організації військової служби в Народних Збройних силах ДРА.
Бідна країна на стадії феодального розвитку... Ніколи не забуду очей голодних, обірваних афганських дітей, які стояли під вікнами нашого помешкання з простягнутою рукою: «Дай!».
А край, де дислокувалась афганська дивізія, в якій я ніс службу на посаді військового радника, був чудовий. Уперше в житті побачив там екзотичні пальми, квітучі цитринові дерева, великі зграї яскравих папуг і безстрашних докучливих мавп. Проте було не до екзотики. Бої за боями, передислокації, спекотне літо. В тіні — плюс 50, місцеве населення рятується від спеки в горах.
Але військові — на службі. В очікування свята першої річниці Квітневої революції готуємось до військового параду. Радість свята в Джелалабаді затьмарена трагедією: остання колона демонстрантів, де були і діти, душмани закидали гранатами. Поранено 56 людей.
Військові радники не мали права втручатися у військові дії — просто навчали військовим дисциплінам. Становище ускладнювалось. Влітку 1979 року в Джелалабаді, в 11-й мехдивізії, спалахнув контрреволюційний заколот. Багато солдатів і офіцерів загинуло в бою, а ще більше, винних і невинних, було розстріляно після придушення заколоту за наказом начальника генштабу і закопано в канавах за аеродромом. Серед тих, хто загинув від рук контрреволюціонерів, був і мій хороший афганський друг капітан Муса.
Невдовзі, наприкінці літа 1979 року, в Кабулі відбувся контрреволюційний державний переворот. Президента Н. М. Таракі було задушено, а до влади прийшов Х. Амін.
Смерть чатувала і на нас, військових радників.
У день введення радянських військ в Афганістан над нами готувалась розправа з метою знищення, переходу частин на бік душманів і виступу проти Радянської армії. Ми стояли під дулами автоматів перед командиром афганського полку і полковим лікарем, і тільки прибуття командира дивізії врятувало нам життя. Того дня моє волосся стало сивим.
І все ж більшість афганців була дружелюбною до нас. Досі сльози розчулення виступають на очах, коли згадую 23 лютого 1980 року. Був спекотний день. Роздягнені, але зі зброєю в руках на випадок провокації, на порозі нашого будиночку ми, радники, згадували рідних, друзів. Туга за Батьківщиною витала над нами, коли раптом під’їхала машина з афганськими офіцерами і солдатами. Вони привітали нас зі святом, вручили подарунки, а солдати обсипали нас пелюстками троянд. Зворушення втішило нашу тугу.
Разом з нашими друзями-афганцями приймали ми перший невдалий бій з душманами. І пережили зраду одного з полків дивізії, який перейшов на бік супротивників і вирішив штурмом взяти місто Асадабад, де розташувались основні частини дивізії.
Постійно ятрить серце біль за пораненими і вбитими офіцерами. У моїй пам’яті навіки закарбувалися обличчя моїх друзів — радників, як і я, одягнених у форму воїнів Народних Збройних сил Афганістану, і обличчя друзів-афганців, і сумні очі голодних афганських дітей.
Часто сниться госпіталь, середній і молодший медперсонал. У дні боїв після операцій вони падали від втоми. Навіки зрісся душею з нашими воїнами, які воювали в Афганістані. Ми вірили, що допомагаємо трудящим цієї країни боронити свої права, за це й віддавали молодість, здоров’я, життя.
Тільки ми, воїни-інтернаціоналісти, знаємо, скільки насправді радості і горя нутрувало в наших душах, коли радянські війська були, нарешті, виведені з Афганістану.
Михайло ГУРБА,
учасник бойових дій,
автор книги
«Війна без перемоги».
Легенда ВДВ
Недавно отмечалась 79-я годовщина образования ВДВ. История этих войск неразрывно связана с людьми, которые первыми шли по неизведанным тропам, совершали прыжки с малых и больших высот днем и ночью, устанавливали мировые рекорды, штурмовали стратосферу.
Его называли человеком-легендой.О нем писали книги, снимали документальные фильмы. На его примере воспитывались военнослужащие ВДВ. Мастер спорта СССР, 11-кратный рекордсмен мира полковник Юрий Иванович Беленко совершил более трех тысяч прыжков с парашютом. Заместитель командира 8-й отдельной бригады специального назначения по воздушно-десантной подготовке.
В апреле 1964 года на ІІІ Спартакиаде народов СССР произошел случай, который журналисты назвали уникальным, а десантники — проявлением взаимовыручки и войскового товарищества. Мастер спорта СССР лейтенант Ю. Беленко выполнял прыжок на точность приземления с высоты 1000 метров. Из-за перехлеста купол основного парашюта не наполнился, началось вращение. Запасной парашют прилип к основному куполу. Трижды он выбрасывал запасной парашют, но тот вновь обвивал стропы основного купола. Вертикальная скорость снижения достигла 16 метров в секунду. Катастрофа была неминуема…
Первым заметил случившееся ефрейтор А. Чекирда. «Стол»! Быстро «стол»! — крикнул он. Его моментально поняли сослуживцы. Они схватили длинное брезентовое полотнище для укладки парашютов и бросились к вероятному месту приземления. Всего сорок секунд было в их распоряжении, но они успели поймать на «стол» своего командира. Юрий сильно повредил ногу, но его жизнь была спасена.
За высокое самообладание и мужество лейтенант Ю. Беленко был награжден орденом Красной Звезды. Все участники этого уникального случая были награждены медалью «За боевые заслуги».
Небо ошибок не прощает — так говорят десантники. Вся жизнь Юрия Ивановича Беленко была связана с небом. Он воспитал тысячи десантников, многие из которых прошли Афганскую войну. Все, служившие с ним, прыгавшие с парашютом, доверяли командиру собственную жизнь, за что ему очень благодарны.
К глубокому сожалению, 29 октября 2007 года в возрасте 67 лет Юрий Иванович ушел из жизни, похоронен там же, где и служил, — в Изяславе. Его жена, Франческа Юлиановна, которая совершила более 600 прыжков с парашютом, заказала бюст-памятник мужу, но начатое дело она довести до конца не успела...
По инициативе президиума союза ветеранов 8-й ОБр СпН было принято решение довести строительство памятника до конца. Мы обратились к бывшим военнослужащим, к тем, кто служил вместе с Юрием Ивановичем, к командованию 8-го отдельного полка специального назначения (командир полка — полковник С. Г. Кривонос).
Многие с пониманием и чувством ответственности отнеслись к просьбе и оказали посильную помощь, были собраны средства на погашение задолженностей за бюст и памятник и их установку. Спасибо всем, кто не остался безразличным, всем, кто непосредственно принимал участие в этом важном деле.
В День ВДВ возле мемориального комплекса Герою Советского Союза старшему лейтенанту О. П. Онищуку встретились те, кто служил в десантных частях. После возложения венков погибшим в Афганистане изяславчанам все направились на кладбище, где похоронен полковник Ю. И. Беленко. Состоялся митинг-реквием. Право открыть бюст-памятник, созданный изяславским художником Н. И. Ткачуком, было предоставлено майору запаса В. И. Лебедеву, учителю школы № 2, руководителю военно-патриотического клуба «Каскад», полковнику запаса Е. А. Леванцову, заместителю командира 8-й ОБр СпН по воздушно-десантной подготовке, подполковнику запаса Ю. А. Манышеву, бывшемукомандиру отряда 8-й ОБр СпН, председателю Изяславского районного союза ветеранов войны в Афганистане, майору запаса В. И. Тележинскому.
Минутой молчания присутствующие почтили память своего учителя и наставника Юрия Ивановича Беленко и всех десантников, ушедших из жизни.
Василий СТРИЖ,
подполковник запаса, участник боевых действий.
Военно-патриотическое воспитание
Школьный музей славы
В Херсоне в средней школе № 26 открыт музей Афганской войны. В его создании принимала участие Днепровская районная организация УСВА.
В экспозиции представлены фотографии, личные вещи участников боевых действий, оружие, стенды, рассказывающие о событиях тех времен.
В открытии музея приняли участие школьники и педагоги, херсонские воины-интернационалисты, гости из Николаева, Одессы, Крыма, руководство города. Выступающие на митинге благодарили инициаторов и тех, кто принимал участие в создании экспозиции.
Учитывая то, что сейчас комнаты и уголки славы во многих школах закрыты, создание такого музея будет способствовать военно-патриотическому воспитанию подрастающего поколения, популяризации афганского движения.
Инф. «ТТ».
Передплата-2010
Побратиме, це наша з тобою газета!
Розпочалася передплата на газету Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) «Третій тост», на сторінках якої друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя і роботу організацій УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і поезія.
Газета «Третій тост» передплачується
В УСІХ ВІДДІЛЕННЯХ ПОШТОВОГО ЗВ’ЯЗКУ УКРАЇНИ.
Наш індекс — 30224.
Періодичність виходу — двічі на місяць.
Вартість передплати з урахуванням приймання передплати
і доставки:
на місяць — 1,74 грн., на три місяці — 4,62 грн.,
на шість місяців — 7,59 грн., на рік — 13,98 грн.
Захоплення
Ловись, рибко!
У селі Плиски Борзнянського району Чернігівської області відбувся турнір з рибної ловлі серед інвалідів «Ветерани та інваліди за майбутнє України». Змагання проведено за міжнародними правилами спортивної риболовлі. Суддями були спеціалісти, які добре знаються на тонкощах подібного роду змагань.
Організаторами заходу, що зібрав воїнів-«афганців» із багатьох куточків країни, стали Українська Спілка ветеранів Афганістану, Борзнянське районне відділення спілки, громадська організація інвалідів «Планета сильних».
Підтримали змагання заступник Київського міського голови Михайло Голиця, керівники підприємств — ПСП «Пісківське» Валерій Колоша (до речі, теж учасник Афганської війни) і ТОВ «Плиски-Агро» Валентин Бідний.
Чоловіки, на юність яких випав нелегкий тягар страшної війни в далекій гірській країні, мали змогу не лише вволю порибалити, а ще й поспілкуватися. Учасникам змагань допоміг сумський гурт «Баграм» на чолі з Сергієм Черняковим, який виконав «афганські» пісні і відомих авторів, і власні.
А переможцями стали Олександр Борисенко з Ніжина і киянин Анатолій Кислон, який спіймав найбільшу рибу. Нагороди переможцям вручив заступник голови УСВА Олег Міхнюк (на знімку вгорі).
Валерій МОЛОТОВ,
голова Борзнянської
районної організації УСВА.
«Афганский» лексикон
У
Уйти — быть украденным, проданным
Укрепточка — подразделение на подготовленной для боя позиции
Улететь — погибнуть, умереть
Урка — установка разминирования, УР
Утес — станковый зенитный пулемет
Учебка — учебное подразделение
Урал — грузовой автомобиль Уральского автозавода
Ф
ФАБ-500 (фаб-пятьсот) — фугасная авиационная бомба пятисоткилограммовая
Фанера — автомобили
Фантом — американский самолет-истребитель марки «Фантом»
Фельд — фельдъегерь, сотрудник фельдъегерской почтовой связи
Ц
Цапаться — враждовать
Царандоевец — боец царандоя — народной милиции Афганистана
ЦВГ — центральный военный госпиталь в Кабуле
Цивильный — гражданский
Цинк — цинковый гроб с останками погибшего в Афганистане
Ч
Чадос — слабовольный молодой солдат
Чайка — боевая разведывательная дозорная машина, БРДМ
Чарс — дешевый легкий наркотик, анаша
Чек — чек Внешпосылторга — эквивалент советского рубля
Чековый магазин — магазин Военторга, где продажа товара осуществляется по чекам
Чекушка — магазин Военторга
Черный тюльпан — транспортный самолет, перевозящий гробы с погибшими военнослужащими на Родину
Черпак — военнослужащий, прослуживший от года до полутора лет
Чесать — стрелять
Чиж, чижарь — солдат со сроком службы, как правило, от шести месяцев до года
Чижик — штабной офицер
Чистка — боевая операция, связанная с прочесыванием района, занятого ранее противником
Чмо — «человек морально опущенный», грязный опустившийся солдат, затравленный старослужащими; оскорбительное обращение старослужащих к молодым солдатам
Чморить — подвергать забитого солдата всяческим издевательствам
Спорт
Турнір пам’яті буковинців
У селі Бояни Новоселицького району Чернівецької області в спортивно-туристичному комплексі «Сонячна долина» під гаслом «Разом ми — сила» проведено турнір серед ветеранів «афганців», присвячений пам’яті буковинців, які загинули в Афганістані.
Змагання проводилися з волейболу, міні-футболу і пейнтболу. Ветерани не тільки займаються військово-патріотичним вихованням молоді, але й показують приклад, пропагують здоровий спосіб життя і підтримують свій життєвий тонус.
Учасники щиро вдячні за сприяння у проведенні турніру членам правління Чернівецької обласної організації УСВА та учасникам бойових дій Олександру Демчучену і Володимиру Католику.
Інф. ЧОО УСВА.
|
