Попри, здавалося б, цілком чіткі й зрозумілі функції за своїм
призначенням, єдиного погляду на організаційно-штатну структуру й
особливості взаємодії аромобільних військ з іншими родами військ і
видами збройних сил і дотепер ще не існує
Для дискусії навколо оцінки різних варіантів реформування та перспектив розвитку аеромобільних військ (АЕВ) України певний інтерес представляє й закордонний досвід. Він тим більше заслуговує на увагу, що єдиного погляду на організаційно-штатну структуру й особливості взаємодії АЕВ з іншими родами військ і видами збройних сил, як у світі в цілому, так і в рамках Організації Північноатлантичного Договору (НАТО) і дотепер ще не вироблено. Істотно відрізняється й питома вага АЕВ у збройних силах різних країн.
Насамперед варто відзначити, що розбіжності стосуються в основному організації й використання АЕВ у «вузькому» розумінні цього слова, тобто того їх компонента, що в СРСР до 1989 р. називався «десантно-штурмові війська (ДШВ) Сухопутних військ». Набагато більше визначеності із властиво повітряно-десантними з’єднаннями. З них ми й почнемо.
У наш час повітряно-десантні дивізії (пдд) мають у складі своїх збройних сил тільки Китайська Народна Республіка (три), Російська Федерація (дві плюс дві десантно-штурмові) і Сполучені Штати Америки (одна плюс одна повітряно-штурмова). При цьому в Китаї повітряно-десантні війська (зведені в 15-ту повітряно-десантну армію) є родом військ у складі ВПС, у Росії — окремим родом військ, що не входять у будь-який вид збройних сил, а в США — родом військ у складі армії (сухопутних військ). Китайці в цьому питанні виглядають найбільш консервативно: місце АЕВ КНР в організаційній структурі національних збройних сил фактично скопійовано з германської структури часів «Третього Рейху», яка вже тоді продемонструвала свою недосконалість. Що ж стосується Росії, то місцевий підхід, мабуть, теж варто вважати маловиправданим, оскільки повітряно-десантні війська (ПДВ) Російської Федерації включають не тільки призначені для самостійних дій 98-му й 106-ту пдд, а й 45-й окремий розвідувальний полк, з’єднання, призначені для тісної взаємодії із сухопутними військами: 7-му й 76-ту десантно-штурмові дивізії, а також 11-ту й 31-ту десантно-штурмові бригади з аналогічними завданням. Також привертає увагу те, що ПДВ Російської Федерації не мають власної авіації. Взагалі в Росії поки дотримуються тієї точки зору, хоча вона й викликає там різку критику, що власна авіація не потрібна не тільки повітряно-десантним, але й десантно-штурмовим з’єднанням. Більше того, в 2002 році авіація сухопутних військ Росії також була передана до складу її ВПС під видом армійської авіації.
У США основним компонентом національних АЕВ є 18-й повітряно-десантний корпус, до бойового складу якого входять дві повітряно-десантні дивізії — 82-га і 101–ша, одна з яких — 101-ша, втім, є повітряно-десантною тільки за назвою, а фактично являє собою повітряно-штурмову дивізію (пшд). При цьому американці, всупереч наявній у НАТО загальній тенденції на скорочення чисельності АЕВ, нарощують чисельність своїх повітряно-десантних з’єднань. Якщо в минулому десятилітті в них налічувалося по 9 парашутно-десантних (в 101-й пшд — відповідно аеромобільних піхотних) батальйонів і по три дивізіони польової артилерії, то в наш час 82-га пдд має у своєму складі 4 «бригадні бойові команди», змішані бригадні тактичні групи, по три парашутно-десантних батальйони й одному батальйону спеціального призначення у кожній. Крім того, дивізія має сім дивізіонів польової артилерії — по одному в кожній бригадній тактичній групі, і три разом із зенітно-ракетною батареєю у вогневій бригаді дивізії, а також окремий батальйон спеціального призначення дивізійного підпорядкування. Таким чином, бойовий склад десантного компонента дивізії досягає 17-ти батальйонів й 7–ми артилерійських дивізіонів — майже стільки ж, скільки було 10 років тому в обох повітряно-десантних дивізіях корпуса!
101-ша пшд також має у своєму складі 4 бригадні тактичні групи, але трохи меншого загального складу — дві з них (1-ша й 2-га) включають по три аеромобільні піхотні батальйони й по одному батальйону спеціального призначення, а дві (3-тя й 4-та) — по два аеромобільні піхотні батальйони, одну аеромобільну піхотну роту й батальйон спецпризначення. Крім того, у кожну бригадну тактичну групу входить артилерійський дивізіон, а в безпосередньому підпорядкуванні командування дивізії є ще зенітно-ракетний дивізіон. Таким чином, усього у складі десантного компонента 101-ї пшд є 14 бойових батальйонів й 5 дивізіонів. Обидві дивізії мають також власну армійську авіацію — по бригаді в кожній. 91 вертоліт знаходиться на озброєнні у 82-й пдд й 290 гелікоптерів — у 101-й пшд.
Зазначені дивізії не єдиними формуваннями АЕВ у США. Крім них є ще 173-тя окрема повітряно-десантна бригада, а також недавно сформована 4-та повітряно-десантна бригадна тактична група у складі 25-ї легкої піхотної дивізії. У цілому ж бойовий склад АЕВ США перевершує зараз бойовий склад АЕВ всіх інших країн НАТО разом узятих.
У збройних силах Великобританії АЕВ представлені єдиною 16-ю повітряно-штурмовою бригадою (пшбр) у складі двох парашутно-десантних батальйонів, що зведені в парашутний полк, і двох легких піхотних (десантно-штурмових) батальйонів, артилерійського полку й трьох полків армійської авіації. При цьому британська бригада має трохи більшу аеромобільність, ніж американська 101-ша пшд. Якщо бригада армійської авіації 101-ї пшд може перекинути своїми вертольотами за один рейс тільки одну третину своїх бойових батальйонів, то британська — 50%. Специфікою 16-ї пшбр є також те, що частина її сил, зокрема двобатальйонний парашутний полк, призначена для використання у разі потреби як «класична» повітряно-десантна частина.
Втім, існує й інший погляд на структуру та застосування ДШВ — концепція «повної аеромобільності на полі бою», тобто можливість перекидання силами штатної армійської авіації аеромобільного з’єднання повного складу бойових частин і підрозділів цього з’єднання за один рейс. Уперше вона була покладена в основу організації АЕВ у Франції в середині 80-х років минулого століття, коли після успішних випробувань концепції спеціально сформованої для цієї мети експериментальної аеромобільної бригади «Форс Аклер» — для «сил швидких дій» — французького аналогу американських «сил швидкого розгортання» — була сформована 4-та аеромобільна дивізія (аед), що мала всього один аеромобільний піхотний полк, але зате три вертолітних полки, які разом з вертолітними підрозділами полку керування й забезпечення дивізії в з’єднанні налічували 240 вертольотів. На базі двох з’єднань — 4-ї аеромобільної та 6-ї бронекавалерійської дивізій. Головну ударну силу останньої становили бронеавтомобілі зі 105-мм пушками — по нинішній класифікації це «бойові машини з важким озброєнням». Планувалося формувати зі складу СШД так званий аеромеханізований корпус із двома бойовими ешелонами — повітряним, основу якого складала 4-та аед, і наземним — у складі 6-ї бркд. Вважалося, що потужне озброєння вертольотів, їхня висока маневреність і значний радіус дії можуть ефективно доповнити ударну силу високомобільних бронекавалерійських частин.
Надалі, щоправда, Франція повністю відмовилася від обох цих типів з’єднань і на теперішній час її АЕВ представлені тільки п’ятьма «класичними» парашутними полками. Чотири з них входять до складу 11-ї повітряно-десантної бригади (колишньої 11-ї пдд), а один полк є окремим. Тут варто відзначити, що французькі полки, що включають тільки по 4 бойові роти, скоріше відповідають посиленим батальйонам. Правда, французи відносять до частин з підвищеною аеромобільністю й 27-му альпійську піхотну бригаду у складі трьох бойових батальйонів), але власних вертольотів вона не має й парашутної підготовки альпійські стрілки не проходять.
Проте, незважаючи на відмову «батьківщини» концепції «повної аеромобільності на полі бою» від з’єднання, сформованого відповідно до цієї ідеї, ця концепція знайшла послідовників серед військових Італії й Німеччини. Так, в Італії, крім «класичної» окремої парашутної бригади «Фольгоре» трибатальонного складу, існує окрема аеромобільна бригада (аебр) «Фріулі». Обидві бригади входять до складу італійських сил швидкого реагування. Цікаво, що незважаючи на слово «аеромобільна» у своїй офіційній назві, аебр «Фріулі» є фактично зменшеною копією французького аеромеханізованого корпусу, про який говорилося вище: крім двох вертолітних полків й аеромобільного піхотного батальйону до її складу входить бронекавалерійський дивізіон (у кавалерії ця тактична одиниця відповідає батальйону), оснащений бойовими машинами з важким озброєнням і для повітряного перекидання не призначений.
АЕВ Німеччини представлені двома з’єднаннями. Перше — дивізія спеціальних операцій, до складу якої, незважаючи на «спецназівське» найменування, крім властиво «командування спеціальних сил», що відповідає посиленому батальйону, входять дві повітряно-десантні бригади по два парашутно-десантні батальйони в кожній. Крім цього, у стадії формування, яке має закінчитися до 2012 року, перебуває 1-ша аеромобільна бригада у складі трьох вертолітних полків, 1-го парашутного-єгерського полку, що має у бойовому складі — п’ять парашутних рот і зенітно-ракетну батарею пересувних зенітно-ракетних комплексів та двох окремих вертолітних ескадрилій. При цьому весь бойовий ешелон 1-го парашутно-єгерського полку, правда без бронетехніки, може бути перекинуто за один рейс тридцятьма двома вертольотами NH–90, а вогневу підтримку забезпечуватимуть 64 ударних вертольоти «Тигр».
На закінчення кілька слів про АЕВ наших сусідів — Білорусі, Польщі й Румунії. Про ПДВ Росії вже говорилося вище, а Словаччина й Угорщина в складі своїх збройних сил АЕВ не мають. Втім, у Словаччині їхньою частковою заміною є так званий «батальйон швидкого реагування.
У складі Війська Польського є окрема десантно-штурмова бригада , що складається з трьох батальйонів, один з яких може бути використаний як парашутно-десантний. Аеромобільність і вогневу підтримку з повітря цієї бригади забезпечують так звана бригада повітряної кавалерії і два окремих полки бойових вертольотів.
У Румунії одна аеромобільна бригада перебуває на цей час у стадії формування, яке планувалося завершити до кінця 2010 року, але цей процес поки ще досить далекий від фіналу.
Нарешті, у Білорусі на базі формувань радянських ПДВ створені дві окремі мобільні бригади. Кожна з них по чисельності й оснащенню в цілому відповідає радянському/російському парашутно-десантному полку, що входять разом із бригадою спецпризначення до складу «командування сил спеціальних заходів».
