Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Одночасно із цим Україна є лідером Європи за обсягами витрат на виплату пенсій у співвідношенні до обсягів економіки. За минулий рік частка пенсійних видатків становила понад 18% українського ВВП. Для порівняння - Польща витрачає на виплату пенсій 13.9%, Німеччина - 11.4%, Швеція - 10.4%.
Утім, те, що на виплату пенсій Україна витрачає майже п'яту частину свого ВВП, - не єдина проблема пенсійного питання. На сьогодні в Україні живе 13.7 мільйона пенсіонерів і 15.2 мільйона платників податків працездатного віку. Це означає, що на 100 працюючих в Україні припадає 91 пенсіонер. Ще 50 років тому це співвідношення становило 23 пенсіонери на 100 працюючих.
За підрахунками демографів, вже у 2015 році на кожні 100 працюючих припадатиме 100 пенсіонерів, і надалі пропорція тільки погіршуватиметься. Відтак, Пенсійний фонд, єдиними доходами якого є внески на пенсійне страхування від працюючих і роботодавців, потребуватиме все більше дотацій із бюджету, які і зараз вже є величезними - до 29 мільярдів цього року. Та сума у кілька разів перевищує річні видатки на медицину, освіту чи оборону.
Фахівці зауважують, що українська ставка внесків на пенсійне страхування є чи не найвищою у світі. Вона становить 33.2% для працедавця і 2% для працівника, і, не зважаючи на низький податок на дохід, є головним стримуючим фактором для виведення зарплат українців із "конвертів". Не зважаючи на таке навантаження на працюючих, наприкінці минулого року Пенсійний фонд покрив за рахунок власних надходжень лише 62.3% видатків. Ще 5 років тому це було 83%.
Саме такий стан речей, коли українська пенсійна система все більше нагадує фінансову піраміду напередоні її краху, робить пенсійну реформу неминучою, - кажуть у Світовому банку. Його експерти - серед головних ідеологів реформ, запропонованих Україні і погоджених при отриманні кредиту від МВФ.
Поради іноземних фахівців
Пабло Сааверда із представництва Світового банку в Україні наголошує, що міжнародні фахівці пропонують не лише підвищення пенсійного віку, про яке найбільше згадують в Україні, коли йдеться про пенсійну реформу:
"Є кілька варіантів розв'язання пенсійної проблеми. Серед найперших необхідних кроків - зниження пенсій для тих, хто отримує надвисокі пенсії або додатковий дохід, із одночасним захистом пенсіонерів, доходи яких є невисокими. Щодо підвищення пенсійного віку, то ми ніколи не пропонували, аби воно відбулося одразу на 5 років. Наша пропозиція була дуже поміркованою - 6 місяців підвищення пенсійного віку за один рік.
Тобто, сумарно перехід триватиме 10 років. Я би назвав це дуже поступовою реформою. Бо зараз Пенсійний фонд провокує створення величезного дефіциту бюджету, витрачаючи більше, ніж отримує доходів. Це означає, що він "з'їдає" інші видатки країни - на медицину, на інфраструктурні проекти, тощо. Тобто, зростання всієї економіки поставлено під загрозу."
У Світовому банку також наголошують, що кожна країна сама обирає, яку частку свого продукту витрачати на пенсіонерів, а скільки на працююче населення чи дітей. Загалом, у світі витрати на виплату пенсій становлять від 3% до 10% ВВП (останній є середнім показником витрат у Європі), проте жодна країна не може довго терпіти такий тягар як 18% від ВВП, як це наразі відбувається в Україні.
Реформ не уникнути
Тим часом українські урядовці, лише заявивши про плани збільшити пенсійний вік для жінок як один із елементів пенсійної реформи, вже змушені виправдовуватися за цей вкрай непопулярний крок. Деякі представники Партії регіонів вже запевнили, що заяви про плани збільшити пенсійний вік були потрібні українському уряду лише для того, аби отримати черговий кредит від МВФ.
Віце-прем'єр з економічних питань Сергій Тігіпко каже, що до підвищення пенсійного віку уряд вдасться лише у крайньому разі:
"Чому ми це робимо? Можу пояснити. Дуже просто: ми маємо страшенно негативну тенденцію із дотуванням Пенсійного фонду із бюджету. Якщо у 2009 році це було 17 мільярдів гривень, то цього року мало бути 29 мільярдів, які нам вдалося скоротити до 27 мільярдів. Наступного року, якщо нічого не змінимемо, нам потрібно буде вже 37 мільярдів дотацій. Що ми будемо робити? У першу чергу, обмежувати розміри пенсій - максимальна буде не більшою 10-12 мінімальних. Будемо збільшувати трудовий стаж, який взагалі дозволяє претендувати на пенсію. Ми будемо намагатися щось зробити із легалізацією зарплати, де, як особисто я вважаю, є головний резерв. І тільки, якщо у нас після всього цього не вистачатиме коштів, то тоді ми підійдемо і до найбільш непопулярного - збільшення пенсійного віку. Ми розуміємо, скільки негативу це принесе, але, якщо треба буде, ми на це підемо".
Пенсія як політичний важіль
Водночас співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Людмила Черенько каже, що фінансовий ефект від підвищення пенсійного віку для жінок не зможе перекрити величезну діру у пенсійному фонді. На її погляд, варто йти шляхом збільшення та легалізації зарплат працюючих, які і є тим джерелом, що наповнює пенсійний фонд за існуючої солідарної пенсійної системи. Але і тут є певні зауваження:
"Вже сьогодні працюючий забезпечує трохи більше одного пенсіонера. Що буде далі - взагалі сказати неможливо. Ті викривлення, які ми мали у 2004-2005 роках, коли мінімальна пенсія перевищила мінімальну зарплату, і досі не згладилися. Зараз мінімальна зарплата трохи більша за мінімальну пенсію, але вона дуже далека від тих коефіцієнтів заміщення, які практикуються у нормальних країнах. А пенсія ж формується із заробітної плати. Якщо заробітна плата низька, пенсія просто не може бути високою. І тут ми опинилися у замкненому колі. Підвищувати зарплату серйозними темпами небезпечно за умов кризи, бо, крім інфляції на споживчому ринку, це нічого не принесе. Це треба було починати у роки економічного зростання. Поки економіка не підніметься, щось результативне зробити буде дуже складно".
2004 рік був першим роком, коли різке збільшення пенсій використовувалося як важіль у політичній боротьбі під час виборів. Згодом до цього методу - мобілізації пенсіонерів шляхом обіцянок підвищити пенсії - стали вдаватися під час усіх наступних виборів. Адже пенсіонери, яких майже 14 мільйонів, становлять половину українських виборців. До того ж, електорат похилого віку є більш дисциплінованим, аніж молодші виборці.