Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Приводом повернення до його світлої пам'яті стало те, що в місті Дубно на фасаді загальноосвітньої школи №1 (колишня гімназія імені Канарського. — Авт.) відкрили меморіальну дошку С. Скальському — колишньому (у 30-роках минулого століття) її учневі. Вона виготовлена і встановлена громадою трьох поріднених міст — українського Дубна, польських Соколова-Подляського та Гнєва. — З Дубном Станіслава Скальського поріднив його батько, який отримав посаду в нашому місті і перевіз сюди сім'ю — дружину та сина, — розповідає старший науковий співробітник Державного історико-культурного заповідника Дубна Микола Пшеничини. — У 1933 році Станіслав успішно закінчив тутешню польську гімназію і склав вступні іспити до Технічного університету Варшави. Проте невдовзі перейшов на консульсько-дипломатичне відділення Університету політичних наук, де, по суті, і зародилася його любов до авіації — в місцевому планерному аероклубі. Відмінні льотні результати і міцне здоров'я дали змогу вступити до льотної школи в Дебліне, після закінчення якої Скальському присвоїли звання молодшого лейтенанта і направили до 4- го авіаційного полку в Торуні. Так Скальський-інженер і політик став Скальським авіатором. Перше бойове хрещення отримав у червні 1939 року. Тоді він по тривозі піднявся в повітря, атакував, спускаючись з висоти 7900 метрів, німецького повітряного розвідника і змусив його здійснити посадку. А в перший день Другої світової війни (1 вересня) Скальський відкрив лік збитим німецьким літакам із грізного «хейнкеля». Загалом за час воєнних дій над територіями Польщі, Великої Британії, Тунісу, Франції кращий польський ас, як його «охрестив» сам Сталін, здійснив 321 бойовий виліт, брав участь у 746 повітряних боях, збив 19 німецьких машин, ще чотири рази змушував ворожих льотчиків здійснювати посадку.
Утім, було два випадки, коли і польському герою не щастило. Особливо у вересні 1940-го: тоді в останню мить перед вибухом він вистрибнув із парашутом зі свого палаючого літака. Та попечений полум'ям Скальський у госпіталі провів лише три дні. Спираючись на ціпок, він залишив медчастину і не тільки дійшов до своєї ескадрильї, а й того-таки дня піднявся на літаку в небо і збив два німецькі «мессершмітти». Цікаво, що ескадрилью, якою він командував, називали «Цирком Скальського» — за сміливість і віртуозність у повітрі.
Після війни кращому польському асові, нагородженому високими польськими, англійськими, американськими відзнаками, пропонували посади у військово-повітряних силах Великої Британії, США та Пакистану, але він вирішив повернутися додому, в Польщу, де став інспектором пілотування при штабі військово-повітряних сил. Досвід бригадного генерала неабияк допомагав у розвитку польської військової авіації.
Проте черговий зигзаг долі виявився надто важким для Станіслава Скальського. Його звинуватили у шпигунстві на користь США, хоча насправді справу було сфабриковано. Це, зрештою, підтвердила подальша реабілітація льотчика.
Але тоді, в середині 50-х років, він, овіяний славою, ледь не розпрощався з життям. Верховний військовий суд рішенням від 11 квітня 1956 року призначив «американському шпигуну» найвищу міру покарання. Змилувався над приреченим льотчиком президент Польщі Болеслав Берут після неодноразових прохань родини і військових побратимів Скальського: замість розстрілу йому «дісталося» довічне ув'язнення. Більше того, перебування за ґратами мало деякі «пом'якшувальні» обставини. Народний герой і водночас «ворог народу» мав змогу навіть писати, чим і скористався, написавши та вже після звільнення видавши книжку «Чорні хрести».
До речі, назва книжки, в якій зображено воєнні реалії, з'явилася за конкретних обставин: щоразу, збивши німецького літака, Станіслав Скальський малював на фюзеляжі свого крилатого «мустанга» чорного хрестика. Зрештою, ці два образи — хрест і крила — поєдналися і на надмогильному знакові у 2004 році. Після того, як у Варшаві на 89-му році життя перестало битися серце відважного і страдницького вояка Війська Польського...