Під опікою Матері Божої
Сонцем гарячим обпалені наші серця.
Ні, не старайся, ти їх не остудиш водою.
Я залишусь «афганцем» уже до кінця,
Бо я покалічений тою страшною війною.
Галичани знов зібралися на святому для кожного з нас місці – біля пам’ятника загиблим воїнам-«афганцям», спорудженого двадцять років тому на вулиці Львівській. Зібралися, щоб відкрити й освятити вже реконструйований монумент юнакам, які не повернулися на рідну землю з тієї страшної війни.
Ветерани Афганістану Михайло Вітовський, Михайло Бігун та Ігор Дулик знімають полотнище з пам’ятника, яке, неначе купол парашута, спадає на чорну мармурову плиту. Здавалося, що сонце впіймали у сіті. Осіннє жовтогаряче листя на темних стовбурах дерев принишкло.
Олексій Балащук, Іван Братчик, Роман Косило, Михайло Легін, Петро Литвин, Микола Маркін, Володимир Совтус, Василь Чмир. Їхні душі відтепер перебуватимуть під постійною опікою Матері Божої, а світлі образи навічно залишаться вкарбованими у мідь. Краплі свяченої води сльозами спливали з мідних облич. Здавалося, це скупа чоловіча сльоза болю і туги за рідною матусею, рідною землею, за побратимами, яких уже ніколи не побачать. Над Галичем злинула молитва і пам’ять по загиблих.
До підніжжя пам’ятника лягли вінки і квіти від обласної та районної державних адміністрацій, районної ради, Галицької та Бурштинської міських рад, від воїнів-«афганців», мешканців міста і району. Серед учасників пам’ятних заходів – голова обласної державної адміністрації Михайло Вишиванюк, голова районної державної адміністрації Григорій Івасишин, голова районної ради Богдан Попович, міський голова міста Галича Орест Трачик, представник Державного комітету України у справах ветеранів, голова обласної організації ветеранів Афганістану Юрій Купчій, учнівська молодь, духовенство Галицьких деканатів УГКЦ та УАПЦ, ветерани Афганської війни, батьки і рідні загиблих воїнів, галичани.
Портрети воїнів у чорних жалобних рамках – у тендітних дитячих руках. Вони вишиковуються біля підніжжя пам’ятника, наче на повірку перед вирішальним боєм. Залпи салюту… І свічка пам’яті. Вони не повернулися з бою.
І лише один портрет – у світлому обрамленні, біля нього не горить свічка. Немає його і серед скульптурних портретів на бетонній стелі монумента. Це Ярослав Клюба. Двадцять шість років тому в село Дитятин, до домівки його матері Ярослави Павлівни прийшла страшна звістка: пропав безвісти при виконанні… Материне серце і досі вірить, що син живий. І повернеться ще додому її кровинка. Звернення матері примусило не одного навіть найсильнішого чоловіка, присутнього на віче, витерти сльозу.
– Сьогодні на цьому місці ми повинні тричі вклонитись. Вклонитися пам’яті воїнів-«афганців», які полягли у тій страшній війні. Батькам – за їх пожертву, за виховання дітей на основах високої моралі. Вклонитися воїнам-«афганцям», які пройшли через пекло Афганістану і повернулися до рідного дому. Цей монумент – світла пам’ять загиблим, які навічно залишаться у наших серцях, – зазначив, звертаючись до галичан, Михайло Васильович Вишиванюк.
Голова районної державної адміністрації Григорій Івасишин і голова районної ради Богдан Попович вручили подяки батькам загиблих воїнів. Ветерани Афганістану отримали з рук Юрія Купчія нагороди Української Спілки ветеранів Афганістану.
Час і досі ятрить незагоєні рани. Живе пам’ять про загиблих. Вони любили своїх рідних, своє місто чи село. Були вірними друзями, мріяли про майбутнє. Та не судилося їм повернутись на отчий поріг.
Щиру вдячність підприємцям району і всім небайдужим галичанам, які долучилися до реконструкції монумента, висловив голова районної організації ветеранів Афганістану Михайло Вітовський. Це стало доказом того, що в районі є небайдужі люди, існує бойове побратимство воїнів-«афганців», які свято шанують пам’ять про загиблих у Афганській війні.
Люди ще довго не розходились з майдану біля пам’ятника. Легкий вітер колихав полум’я свічок. Вічність і святість здіймались в осіннє небо.
Юрій КУПЧІЙ,
голова Івано-Франківської обласної
організації УСВА.
Памятник – за два месяца
1 сентября с инициативой увековечить память воинов-«афганцев» поселка Николаевки обратились к городским властям члены донецкого Совета офицеров Афганистана. Депутаты горсовета вынесли этот вопрос на сессию, и было выделено место под будущий памятник. Причем, лучшее место – в сквере на центральной площади города.
Самый главный вопрос – финансовый – разрешился довольно быстро: все расходы взяли на себя спонсоры из Киева, и за два месяца в Николаевке построили мемориал, который напоминает о самой противоречивой войне советского периода.
«Памятники воинам Афганистана установлены во многих населенных пунктах Украины – во всех областных центрах и во многих городах и поселках, – комментирует событие заместитель городского головы Славянска Татьяна Герко. – И я горжусь, что теперь мемориал есть и у нас».
Инф. «ТТ».
В організаціях УСВА
Столичні «афганці» обрали нового голову
Відбулася VII звітно-виборна конференція Київської міської спілки ветеранів Афганістану.
У роботі конференції взяли участь 140 делегатів від організацій ветеранів Афганістану районів міста, силових структур і комітету сімей загиблих військовослужбовців. Почесними гостями на конференції були члени делегації Московського міського відділення Всеросійської організації «Бойове братерство» – заступники голови Василь Григорьєв, Михайло Крюков і керівник справами Андрій Початенко.
На конференції заслухано звіт роботи правління КМСВА з 2005 по 2010 роки, з яким виступив голова організації Костянтин Антощук, і звіт голови ревізійної комісії КМСВА Андрія Мамалиги.
Після обговорення роботи правління, яку визнано задовільною, делегати обрали голову КМСВА і її керівні органи. Більшістю голосів головою Київської міської спілки ветеранів Афганістану обрано Миколу Миколайовича Гончаренка. Він 1967 року народження, учасник бойових дій в Афганістані (1987–1989 рр., 345-й окремий пдп, Баграм), нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, медаллю «За відвагу», медалями УСВА, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Обрано правління КМСВА у складі 21 особи: п’ятеро – заступники голови, п’ятнадцять – голови районних і силових організацій ветеранів Афганістану і голова комітету сімей загиблих військовослужбовців. Залишився на посаді голови ревізійної комісії Андрій Володимирович Мамалига.
На конференції виступив голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергій Червонописький, який зробив аналіз роботи організації за звітний період, надав інформацію щодо створення і легалізації Агресивної всеукраїнської міжгалузевої профспілки учасників бойових дій та ветеранів військової служби і побажав обраному голові та правлінню КМСВА плідної роботи на користь ветеранів війни і сімей загиблих.
Прес-служба УСВА.
Фестиваль
И снова «Оберіг» собрал друзей
В Херсоне состоялся VІІІ Всеукраинский фестиваль военно-патриотического творчества «Оберіг». Этот замечательный праздник песни, танца и поэзии был посвящен 66-летию освобождения Украины от фашистских захватчиков.
Всеукраинский фестиваль «Оберіг» основан Министерством Украины по делам семьи, молодежи и спорта, Украинским Союзом ветеранов Афганистана, Херсонской областной госадминистрацией, горисполкомом. Это уникальное событие, способствующее пропаганде и развитию самодеятельного творчества молодежи, военных, ветеранов Вооруженных Сил и правоохранительных органов Украины, воинов-интернационалистов. «Оберіг» воспитывает патриотические чувства, уважение к профессии защитника Отечества, выявляет талантливых исполнителей современных военно-патриотических песен, танцев и художественного чтения. Это поиск и раскрытие творческих способностей самодеятельных поэтов и композиторов.
Интересно, что в номинации «Песня-ветеран» участники поют под аккомпанемент баяна. Здесь все по-настоящему! Все вживую! Критериями оценки становятся репертуар, техника исполнения, постановка номера, качество аранжировок, сценическая культура и общее художественное впечатление. В состав жюри входят специалисты разных жанров сценического искусства, а также основатели фестиваля, меценаты, спонсоры.
На праздник приехали и почетные гости – группа «Обелиск», авторы-исполнители из Винницкой, Харьковской, Одесской, Николаевской, Закарпатской, Запорожской областей и Крыма. Они покорили зрителей и жюри искренностью и открытостью своего творчества, своим талантом.
Выбирать лучших из лучших очень тяжело. По решению жюри Гран-при фестиваля вручен Сергею Котляревскому, участнику боевых действий из Винницы. В номинации «Лучший голос фестиваля» победила Анна Корнелюк (Овидиополь). Своими авторскими песнями покорил всех Роберт Голованенко, участник боевых действий из Ужгорода. Самые интересные хореографические постановки показали ансамбли танца «Эдельвейс» (Херсон) и «Фиеста» (село Белозерка). Лучший сценический образ создала Виктория Мордик (Херсон). За популяризацию военно-патриотической темы в поэзии отмечена Светлана Сливканич из Херсона. Победителями в номинации «За популяризацию военно-патриотической песни» признаны Петр Бондарев (Запорожская область) и Георгий Крылов (Херсон). В номинации «За высокое исполнительское мастерство» – наиболее многочисленной и, пожалуй, самой трудной победителями названы Игорь Ярулин (село Каланчак), вокальный ансамбль «Art-side» (Красноперекопск, АРК), Валерия Кучеренко и Ася Срибная (Херсон). Приз зрительских симпатий вручен Анастасии Лебедевой (Херсон). А надеждой фестиваля названы Анастасия Фролова (Новая Каховка) и Роман Крючков из Армянска (АРК).
Закончился восьмой фестиваль. Мы с нетерпением будем ждать новый праздник, несущий любовь к своему краю, к Родине, воспитывающий лучшие человеческие качества у молодежи и сохраняющий лучшие традиции нашего народа.
Надежда ЛЕБЕДЕВА.
На рубежах пам'яті
Гортаючи вицвілі від часу сторінки лаконічних зведень Совінформбюро про те, що радянські війська у серпні 1941 року ведуть запеклі бої по всьому фронту, а війська Південно-Західного фронту в повному оточенні, відчуваєш тривогу і розумієш весь трагізм ситуації. Адже інформацію про трагічний стан Південно-Західного фронту, яку підписали Кирпонос, Бурмистренко і Тупіков, у Москві не було правильно оцінено, що призвело до масштабного оточення під Києвом та Оржицею.
Майже п’ять днів, з 17 по 22 вересня 1941 року війська 26-ї, 5-ї, 30-ї армій і частин 21-ї армії намагалися вийти з оточення в районі Оржиці, Денисівки, Онишок. Кільце повністю зімкнулося 18 вересня. Героїчно тримали оборону Оржиці війська 26-ї армії на чолі з генерал-лейтенантом Ф. Я. Костенком, і тільки 22 вересня, коли були у повному оточенні, отримали наказ про можливість відступу. Того ж вечора на політраді 26-ї армії було вирішено пробиватися із оточення малими групами по 25 осіб за маршрутом Оржиця– Онишки–В.Селецька–Духове–Куреньки–Снітин–Охтирка. Виводити з оточення доручили командиру 184-го артполку Г. Т. Тимошенку (загине 1 січня 1942 року під Курськом).
Не всім усміхнеться доля, тисячі бійців не зможуть вирватись із оточення, навіки залишаться на оржицькій землі. Тисячі ще лежать невідомі в лісах, болотах та забутих окопах. 23 вересня, у день визволення Оржиччини і Полтавської області, стерто ще одну маленьку білу пляму в історії Великої Вітчизняної війни – встановлено імена трьох радянських бійців, які вважалися безвісти пропалими. Цього дня ми не тільки вшановуємо живих ветеранів і вклоняємося пам’яті загиблих, а за встановленою за останні роки традицією перепоховуємо прах полеглих захисників, пошуком яких займається громадська організація "Меморіал".
Під час проведення планових робіт з пошуку безіменних радянських воїнів неподалік села Онишки у липні нинішнього року пошуковою групою, до складу якої входили голова В. М. Іванченко і члени районної організації УСВА Е. А. Шевченко, В. В. Припутень, Р. П. Романенко, Ю. С. Макаров, Р. Є. Павловський, А. В. Припутень, голова організації «Меморіал» О. І. Гнаток, було знайдено рештки восьми бійців Червоної Армії. За результатами експертизи капсул-смертників встановлено імена трьох героїв, це рядовий Павленко Гнат Дмитрович 1909 р. н., уродженець Кіровоградщини; рядовий Шорманов Ісуф Машевич 1908 р. н., уродженець села Курп Кабардино-Балкарської АРСР; старший сержант Александров Павло Дмитрович 1913 р. н., секретар Ярославського обкому РКСМ, член ВКП(б) з 1940 року.
Цього року в день визволення на перепоховання свого діда приїхав із далекої Кабардино-Балкарії Хадіс Михайлович Шорманов. Невимовна туга й водночас радість розривали його серце – сімдесят років родина чекала звістку про чоловіка, батька, дідуся… І ось нарешті, через стільки літ, прийшла звістка, що рядовий Шорманов І. М., учитель за професією, героїчно загинув у селищі Оржиця, за тисячі кілометрів від рідної домівки.
Навколо обеліска стоять представники військово-патріотичної організації "Червона Зірка" у формі бійців 1941 року, і на мить здається, що це стоять бойові побратими полеглих, охороняючи їх вічний спокій. Минає хвилина мовчання, лунає триразовий прощальний постріл, останки солдатів переносять до свіжовиритої могили перед гранітними плитами Меморіалу загиблим радянським воїнам. Вічна пам'ять і слава вам, полеглі герої!
Глибоку вдячність висловлюємо учасникам "Червоної Зірки" та її командиру в Оржицькому районі Леоніду Бондарю за патріотичну роботу серед школярів, які з великою радістю і задоволенням беруть участь у реконструкції подій того часу. Це Аня Макарова, Олена Кирнас, Богдан Романенко та інші учні.
Завдяки копіткій праці з архівними документами член пошукового загону «Меморіал» Ю. С. Макаров знайшов родичів загиблого червоноармійця Павленка Гната Дмитровича, які проживають в Актюбінську (Казахстан).
Особлива подяка голові Оржицької районної державної адміністрації В. І. Козину, голові Полтавської обласної організації УСВА В. О. Корчукову, його заступнику Ю. М. Цомартову і завідувачці музею афганської слави К. О. Конопльовій за допомогу в пошуку архівних документів і встановленні адрес рідних та близьких, які були присутні на перепохованні.
Головний наш обов’язок перед загиблими солдатами і живими ветеранами – збереження пам'яті про їхній подвиг. Збережемо ж у своїх серцях пам'ять про вікопомний подвиг радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Пам'ять – це не просто захоплення подвигом, це звірка своїх добрих справ зі справами батьків і дідів. Це наслідування і примноження славних традицій старшого покоління.
В. ШАЛІЄВСЬКИЙ,
член пошукового загону,
краєзнавець.
На честь героїв спецназу
У Дніпродзержинську відбувся традиційний міський турнір з боксу, присвячений пам’яті загиблих в Афганістані та 60-й річниці утворення військ спеціального призначення.
Ініціатором і організатором змагань виступила Дніпродзержинська міська організація УСВА за підтримки міської федерації боксу, громадської організації «Спорт для всіх», а також Дніпропетровського обласного об’єднання УСВА.
У фінальних двобоях взяли участь 15 бійцівських пар. Усі юні спортсмени та їхні тренери відзначені грамотами, а найкращим боксерам, які продемонстрували якісну техніку бою і волю до перемоги, вручено кубки обласного об’єднання УСВА.
Виховання молоді – один із напрямів роботи міської та обласної організацій УСВА, фізична і спортивна культура має великий виховний і гартувальний потенціал у формуванні громадянина й патріота.
Турнір відбувся на базі професійно-технічного училища №25. Він став одним з етапів підготовки і перевірки збірної команди міста і юних спортсменів до нових змагань. Організаторам та учасникам турніру бажаємо нових спортивних успіхів.
В. КАЮКОВ,
учасник бойових дій в Афганістані,
заступник голови обласного об’єднання УСВА.
Местные выборы. Первые впечатления и выводы
Эта газета выходит в то время, когда результаты состоявшихся выборов уже могут быть официально объявлены. Однако, имея данные по пропорциональной системе, даже при отсутствии конечных результатов по мажоритарке, можно определить тенденции прошедшей кампании.
Основная особенность этих выборов в том, что они проходили очень нервно, конфликтно, а соответственно – и проблемно. Когда по их результатам власть поет успокоительные оды украинской демократии, то видится это не очень искренним, а то и отдает откровенным лукавством. Спокойно на все это взирают разве что киевляне, где выборы в районном звене просто ликвидированы технологически, а по мэру и горсовету перенесены на 2012 год решением Конституционного суда.
Свой отпечаток на состоявшуюся избирательную кампанию наложило и то, что в последний момент были переписаны законодательные правила. В первую очередь поэтому весьма осторожны в оценках и тщательно подбирают слова зарубежные контролеры, особенно американцы.
Как основной предварительный вывод можно отметить, что политико-партийная карта Украины изменилась по сравнению с результатами предыдущих выборов разного уровня. Уже нет четкого регионального деления на «оранжевый» и «бело-голубой». Все более условным становится политический окрас в понятиях «правобережная» и «левобережная». Тотального доминирования не получила и Партия регионов. Хотя и разноликое, но своеобразное в своей ментальности население страны понимает, что лозунг «Вся власть регионам» грозит перспективой появления одиозного авторитарного режима в центре Европы. Что весьма дискомфортно. И явно вспугнуло то, что Украина начала быстро догонять Россию с ее однопартийной системой, ограниченной свободой слова и диктатурой монополий. В свое время обозначив понятие «Украина – не Россия», Леонид Кучма действительно предвидел, что Партия регионов – не «Единая Россия». Такое впечатление, что однозначно в этом уже определился и Виктор Янукович.
На первый взгляд, главной сенсацией выборов стала «Свобода». Но это только на первый взгляд. Во-первых, кто-то должен был оперативно заполнить нишу явно «поплывшей», не умеющей держать удар оппозиции. Избиратель начал искать для себя более уверенную в себе оппозиционную силу. Народу надоело слушать споры о том, чья вышиванка краше. Во-вторых, удачно выстроенный правый популизм нерасхлябанной и неразмытой политсилы Олега Тягнибока давал возможность прогнозировать успех уже после президентских выборов. И не только в Галичине. В-третьих, нарастает радикализация общества, что, кстати, очень опасно в гуманитарной сфере.
Нет сомнения в том, что в последующем избиратель будет следить за тем, чтобы национализм «Свободы» не начал граничить с национал-фашизмом, как это ранее проявлялось у весьма неглупого и знающего себе цену Тягнибока. На этом его уже пучило. Но однозначно то, что заложенная спецслужбами «свободовская» технология нынешнюю власть пока не смущает. Обыватель с надеждой будет вспоминать о гаранте Конституции, сидя у экрана телевизора, где в прямом эфире выясняют отношения крайние в своих оценках и подходах О. Тягнибок и Н. Витренко.
Понесла серьезные потери, но все же устояла «Батьківщина» Юлии Тимошенко. Избиратель готов был простить личные недостатки этой женщине-политику с ее по-нынешнему хилыми «гроздьями гнева», но не смог закрыть глаза на то, что в первую очередь по ее вине отсутствует системная, сугубо политическая и морально-интеллигентная оппозиция. Отдельные успехи, как победное Запорожье или проблемный Харьков, вряд ли смогут обеспечить возврат к былому величию движения юлифанов. Особенно болезненно ощущается потеря симпатий со стороны творческой интеллигенции. К примеру, даже весьма сдержанная в эмоциях Оксана Забужко позволила себе изречь: «Тимошенко – це жіночий фашизм у гламурному обличчі».
Видно и без выборов, что избирателю надоели старые лица в политике. Относительно, но все же новыми выглядят в ней Яценюк и Тигипко. Хотя бы в силу своего возрастного ценза. Но вот результат их участия в местных выборах оказался неожиданным. Успех первого и провал второго специалистами практически не прогнозировались.
Если у Яценюка весьма успешно сработали бойцы его фронта, то слабость «Сильной Украины» проявилась в простоте до примитивного примененных пиар-технологий (кстати, при их дороговизне). Сам Тигипко практически стал членом команды Януковича, растворившись в Кабмине и запутавшись в понятиях «либеральная экономика» и «социально-ориентированная экономика». В целом же либеральный реформизм перспективного политика проиграл его привязке к власти.
Между прочим, вице-премьерство предлагалось и Яценюку и Тигипко. Первый отказался и пока оказывается в выигрыше. При этом он проявил себя удачным политическим хищником, откусив приличные куски у партии власти и детища Тимошенко. Что свидетельствует о неплохой перспективе этой команды на правом и левом флангах политического спектра страны.
Пока стабильно чувствует себя Компартия, куда активно отошел весьма немалочисленный электорат социалистов. Более-менее прилично выглядит Единый центр В. Балоги, и в первую очередь за счет его закарпатской вотчины. Как для начинающего, неплохие показатели имеет УДАР Виталия Кличко, в первую очередь в Черниговской и Киевской областях.
В первой тройке неудачников партию Тигипко составили еще Литвин и Ющенко, что в общем-то и закономерно. Несмотря на камуфляжную замену лидера, совсем еще недавно гоноровая «Наша Украина» плетется в аутсайдерах, и лишь в Западной Украине ее фракции в местных советах будут иметь более-менее пристойный вид. Что касается нынешнего спикера парламента, то он в силу разных причин все больше скатывается к нише седовласого морализатора Сан Саныча Мороза. А перспектива у народников, пожалуй, даже похуже, чем у социалистов.
Явными неудачниками избирательной кампании стали партии Анатолия Гриценко и Вячеслава Кириленко. А столько было пламенных и правильных слов…
Специфика состоявшихся выборов еще и в том, что все «опростоволосившиеся» теперь списывают свои неудачи на плохую организацию работы именно в день выборов. Да, были длиннющие очереди, и многие просто голосовали ногами. Но этот безлад на участках специально закладывался в самом новоиспеченном законе о местных выборах. Если вещи называть своими именами, то плохая организация выборов – это хорошо продуманная технология.
К примеру, в Тетиевском округе №45 «афганец» Сергей Москалюк проиграл несколько десятков голосов выдвиженцу Партии регионов только за счет выдаваемых своим людям лишних уже отмеченных бюллетеней в ажиотажно-неконтролируемой толпе. В очередной раз в глубинке безнаказанно была включена технология, согласно которой голосование – ничто, подсчет голосов – все. И дело не только в рыночной цене депутатских мест. Каждый из властных чиновников отдает отчет тому, что его шансы остаться в кресле при невыполнении поставленной задачи унизительно близки к нулю.
А в общем все мы понимаем, что нельзя заставить нацию бежать быстрее, чем она может. Украинский избиратель инертный и консервативный. Обидно осознавать, но для многих по-прежнему важнее гречка, чем перспектива страны. И с этим надо считаться, другое дело, что результаты выборов всегда и везде призваны ответить на главный вопрос: как жить дальше? В том числе и брату-ветерану. В том числе – в разных регионах страны.
Прошедшие выборы показали, что Украина по-прежнему имеет вид лоскутного одеяла. Регионы пестрят электоральным разноцветием. И как бы не хотелось нам видеть свое Отечество единым, надо быть реалистами, понимая при этом, что Украина в обозримом будущем не может быть единообразной.
Именно поэтому оторванными от реалий выглядят утверждения о двухпартийной перспективе нашей страны. Как это было на октябрьском заседании Правления УСВА, где состоялась идеологически напористая, но малокомпетентная дискуссия по партийно-политической составной «афганского» движения. И поскольку коллективный руководящий орган Союза вмещает в себя представителей всех без исключения регионов страны, то даже по реакции членов Правления можно определиться и увидеть, насколько все сложнее и запутаннее. Вывод очевиден: Украине противопоказана унификация и однозначно показана многопартийность.
Совсем недавно Центр им. Разумкова обнародовал результаты социсследования относительно влияния различных институций на разработку государственной политики в нашей стране. Так вот на почетном втором месте, после Президента, оказались партии нынешнего парламентского большинства. И совсем задних пасут общественные организации.
Соответственно, и влиять на решение проблем, в том числе ветеранских, без партийной составной стало очень сложно.
Да, у нынешней партии власти блицкриг не получился. Значит, принцип «победителей не судят» не проходит. Но замараться админресурсом, задействованным в отдельных местах, получилось основательно. Если со стороны власти, то есть определенное разочарование победой. Если прислушаться к воплям доморощенных маргиналов, то напрасно нас пугают косами, вилами и новой «гайдаматчиной». Это нам не грозит. Как и то, что и так не очень внятное недовольство дальнего зарубежья перерастет в реальные санкции. А все потому, что кое в чем как начинающие демократы повинимся, законодательство аккуратно подчистим, отдельных государственных чиновников показательно выпорем, ремни сдерживания оппозиции попустим.
А вот уроки останутся.
Исходя из них, опробированный смешанный принцип выборов будет перенесен на выборы парламентские – 2012 (а может, и 2011). Многопартийный уклад жизни становится, соответственно, реалией. Более того, Банковая очень крепко задумалась над тем, есть ли смысл отказываться от избирательных блоков. С одной стороны, совсем недемократично выглядит Президент, лоббируя партию далеко не всех граждан страны. С другой – не так страшна уже в блоке своего имени Юлия Тимошенко. Да и элита от власти все больше задумывается над тем, что без серьезной оппозиции блекнет перспектива динамичного развития Украины.
Задумались над этими уроками и всеукраинские общественные организации. Скажем, для УСВА стало очевидным, что близость к власти и личная преданность президенту или губернатору, мэру командных проблем не решает. Если романтизм помаранчевых уже привел к бестолковости и регрессу, то технократизм бело-голубых пока только на лозунгах дает стабильность и поступь. Но и первые, и вторые серьезным реформированием ветеранской политики как не занимались, так и не занимаются. Подход одинаков: проблема умрет с вымиранием самих носителей проблемы, как у Черновецкого – зачем в столице чистить снег, если он и сам со временем растает.
Все изложенное служит подводкой к одной мысли: организованное общественное движение ветеранов-интернационалистов должно плотно держать свою нишу. В ней УСВА вполне заслуженно может выполнять объединительную миссию. Созданный и активно разворачивающийся по всей стране ветеранский профсоюз заставит власть повернуться лицом к этой нише. А выражающая ее политические интересы партия (почему бы и не Украинская партия Справедливости с ее незагаженной биографией?) позволит более динамично, массово и организованно войти во власть.
Казалось бы, все это очевидно. И откладывать нельзя, потому что продуктивный возраст тех, кто УСВА создавал, безжалостно уходит. Но вот заговаривать любую тему до полной бессмыслицы – это стало явлением обычным. Тот случай, когда каждый готов, если что, идти на фронт, но мало кто готов идти в армию. Это образно.
Владимир СИРОШТАН.
Передплата-2011
Побратиме, це наша з тобою газета!
Триває передплата на газету Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) «Третій тост», на сторінках якої друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя і роботу організацій УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і поезія.
Газета передплачується в усіх відділеннях поштового зв’язку України.
Наш індекс – 30224.
Періодичність виходу – двічі на місяць.
Вартість передплати з урахуванням приймання передплати і доставки:
на місяць – 1,74 грн.,
на три місяці – 4,62 грн.,
на шість місяців – 7,59 грн.,
на рік – 13,98 грн.
Из редакционной почты
Наши мальчики
По просьбе всех матерей и вдов нашего района хотим рассказать о скромных и душевных мальчиках, а они для нас всегда будут мальчиками, хотя скоро уже могут стать дедушками. Спасибо им за то, что, пройдя войну, это пекло, они не очерствели, а сохраняют в своем сердце память о наших сыновьях, не забывают о семьях погибших товарищей.
Такой Виталик Перетятко, он разыскал нас и передал деньги. Мы потратили их на создание музея афганской славы в нашем Амур-Нижнеднепровском районе Днепропетровска. Через некоторое время он снова помог нам. Пусть это небольшая сумма, но матери и вдовы ощутили искорку тепла. Узнав о сложном положении инвалида-«афганца», Виталик помог ему деньгами. У него самого четверо детей, он не бизнесмен, а просто добрый человек.
Витя Щербина, к которому можно обратиться в любое время, и никогда не услышишь, что ему некогда. Воспитывает двоих детей, много работает. Вместе с Сашей Поляковым очень много помогли по ремонту квартиры матери погибшего Героя Советского Союза Нине Афанасьевне Задорожной. Никогда не отказывают в помощи матери погибшего единственного сына Марии Ивановне Бугаре.
Саша Поляков, Юра Кононенко, Витя Щербина, Виталик Перетятко участвовали в создании музея и материально, и физически. Эти скромные, немногословные ребята по-сыновьи относятся к семьям погибших. Низкий поклон их родителям за то, что воспитали таких чутких и душевных сыновей.
Л. МАЗНИЧЕНКО,
председатель совета семей погибших Днепропетровска,
М. БУГАРА,
председатель районного совета семей погибших.
Увидеть сына хотя бы в кино…
Пишет вам мама Валеры Бурчака, погибшего в Афганистане. Погиб он при проведении операции «Магистраль», сраженный осколком снаряда, 19 декабря 1987 года в провинции Пактия. Ему было только девятнадцать лет…
Рос мой сын в Днепродзержинске. Был обыкновенным мальчишкой того времени. Окончил школу, музыкальную школу по классу баяна, политехникум, ходил в секцию бокса, очень красиво рисовал, был развитым, смышленым, веселым мальчиком. Имел много друзей, был у них лидером.
И вот пришло время уходить в армию (досрочно защитил диплом, чтобы попасть в весенний призыв). В военкомате, куда нас с ним пригласили, сказал военкому, что хочет быть десантником, настоящим мужчиной. Рос он без отца, я сама его воспитывала, как могла. Спросила: «Сыночка, как же я буду без тебя?» А он ответил: «Не думай ничего плохого. А я отслужу и вернусь, привезу тебе награды, будешь мной гордиться!»
Храню орден Красной Звезды, которым наградили моего мальчика посмертно…
В нашем городе тринадцать семей погибших ребят было, осталось шесть. Имена наших сыновей высечены на мемориальной плите памятника воинам-интернационалистам Днепропетровщины, погибшим в Афганистане.
Когда сын служил в Фергане, там снимали фильм об Александре Македонском, называется «По второму кругу». Валера писал, что «в том фильме в кадрах очень часто мелькаю, ты посмотри и увидишь меня». Я писала на телевидение в Киев, но ответили, что у них нет такого фильма. Дорогие ребята! Может, вы раздобудете его и будет, как в той песне, помните: «Алексей, Алешенька, сынок…» Прошло более двадцати лет, а боль не утихает, будто вчера было: цинковый гроб, почетный караул и остальные военные почести…
Я очень люблю вашу газету, читаю ее от корочки до корочки. Большое спасибо за нее от всех матерей.
Сыну
Нет судьбы печальнее на свете,
Когда из жизни вдруг уходят наши дети,
Боль матери вам не унять словами,
Когда сквозь сон ты постоянно слышишь: «Мама!»
«Я вернусь домой, ты не плачь, родная, –
Писал он каждый день со скал Афганистана.
– Я привезу награды, будешь мной гордиться,
Я вернусь, я прилечу к тебе, как птица.
Здесь тихо, мама, и не рвутся мины,
Войны здесь нет, поверь, в помине!
А командиры все, как ты, родная,
Шагают рядом, нас оберегая!
Здесь вырос я и стал мужчиной,
И нет той силы, чтоб меня сломила!
Я вернусь и поклонюсь родному дому,
Днепру, где вырос я и где мне все знакомо.
И заживем с тобою, ту войну не вспоминая,
И ту страну, где жизнь нам не понятная, чужая.
И радость навсегда придет в твой дом,
Только живи, не думай о плохом!»
О, матери Земли! Потерявшие покой,
Забытые и брошены своей страной!
Что нам осталось? Слезы, боль и память
О наших сыновьях, кричащих нам во сне:
«Вернусь я, слышишь меня, мама!».
Екатерина БУРЧАК.
Першими стали майстри
Уже багато років поспіль у Вінниці проводяться турніри з міні-футболу серед юнацьких команд при міських ЖЕКах, присвячені пам’яті загиблих в Афганістані воїнів. Днями відбувся черговий такий турнір за участю 12 команд.
– Щоб зберегти пам’ять про загиблих в Афганістані земляків, було вирішено щороку проводити міні-турніри серед юнаків, які займаються у спортивних клубах при міських ЖЕКах, – розповідає Ольга Ніколаєва, педагог-організатор зі спортивно-масової роботи при ЖЕКу № 3 міста Вінниці. – Ініціатором виступив Валерій Миколайович Чеботарьов, тренер футбольної команди «Шкіряний м’яч», яка вже не один десяток років діє при ЖЕКу №12. Через цей клуб пройшло чимало юнаків, які вже стали особистостями, відомими людьми. Зокрема й нинішній міський голова Вінниці Володимир Гройсман свого часу займався у цьому спортивному клубі. На жаль, деякі вихованці Валерія Миколайовича загинули в Афганістані. Тому й виникла ідея проведення такого турніру. Її підтримали й в інших клубах.
Футбольні матчі на двох майданчиках Вінницького політехнічного технікуму проходили жваво, цікаво, але й коректно. У клубах існують свої правила поведінки, свої етичні норми, які нікому не дозволено порушувати. Організатори турніру, крім фізичного загартування юнаків, досягнення певних спортивних результатів, не забувають про виховну мету. А це – профілактика негативних явищ у поведінці підлітків. Ці змагання – частина міських програм «Діти вулиці», «Спорт, культура – проти насильства, жорстокості, тютюнопаління, вживання алкоголю, наркотиків». Також це військово-патріотичне виховання на прикладі учасників бойових дій в Афганістані. Юні футболісти відвідали музей воїнів-«афганців», поклали квіти до пам’ятника загиблим в Афганістані, зустрічались з учасниками бойових дій.
Ігри проводились по колу. Перше місце здобули представники спортивного клубу «Майстер», який діє при однойменному міському комунальному підприємстві. Гравці цієї команди нинішнього року значно додали у майстерності. Друге місце посіла команда «Шкіряний м’яч», яка у попередні роки часто перемагала. Третіми стали футболісти команди «Геркулес», четвертими – «Торнадо» (обидві – із ЖЕКу №3). Призерам вручено грамоти міського спортивного комітету. А голова Вінницької міської організації УСВА Анатолій Перебетюк (на знімку) вручив Почесні грамоти і подарунки – футбольні м’ячі.
Никифор ЛИСИЦЯ.
Наши песни
Приглашение к белому вальсу
...Белый танец, белый танец.
Как же это? Так нечестно!
Где ты, русский мой «афганец»?
Ждет тебя твоя невеста.
Слезы, слезы, откуда же вы беретесь? Откуда-то из самой глубины сердца.
У меня такое ощущение, что эта песня 20 лет тому назад родилась внутри меня, хотя у нее есть авторы: Юрий Рогоза - известный драматург, поэт, автор песен, которые стали хитами, мюзиклов с успехом идущих в украинских театрах, и Игорь Демарин - восходящая звезда, студент консерватории, композитор, с 14 лет он стоит на сцене с гитарой в руках, неизменно покоряя сердца людей своими песнями.
Без "Белого вальса" не представляли себе своих мероприятий наши герои войны в Афганистане, песня стала очень популярной, звучала на всех радиостанциях (впервые – на "Маяке"), возглавляла хит-парад газеты "Вечерняя Москва", а отделы писем были завалены мешками со зрительскими заявками и восхищенными отзывами.
После исполнения песни не только воины-интернационалисты, принявшие меня в свое "Боевое братство", но и все военнослужащие стали называть меня "сестренкой". Это для меня самое почетное звание, которое я имею.
Лужники переполнены: 15 февраля, годовщина вывода советских войск из Афганистана, собрались боевые товарищи. Мой выход, начинается вступление, делаю первые шаги от кулис, и вдруг – грохот, будто крыша обваливается!
Взглянула в зал - все встают. Пора начинать петь, а у меня ком в горле, первые строчки я просто проговорила полушепотом, потом взяла себя в руки. Дошла до второго куплета, увидела первые ряды партера - ребята в форме стоят, положив руки на плечи друг другу, и, не стесняясь своих слез, омывают ими свои боевые ордена, которые сияют на груди новеньким блеском. Снова дрогнул голос, отвела взгляд в темноту огромного зала, кое-как собралась с духом и все же допела:
Слышите - в медь полкового оркестра
Хриплым, надрывным бемолем ворвался
Крик недождавшейся русской невесты,
Страшная музыка белого вальса?
Эта война с собственными эмоциями продолжается на протяжении двадцати лет. Каждый раз пою песню, как впервые, проживая каждое ее слово.
Ирина ШВЕДОВА.
|