І полеглих пам'ятають, і про живих дбають
Серед багатьох громадських організацій, що діють в нашій країні,
Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
посідає особливе місце: вона активно відстоює права тих співвітчизників,
яким довелося воювати як в Афганістані, так і в інших «гарячих точках»
світу, членів родин полеглих, докладає титанічних зусиль для вшанування
пам'яті загиблих.
Нещодавно я зустрівся з головою УСВА, радником Прем'єр-міністра України
генерал-майором Сергієм Червонопиським і попросив його розповісти про її
діяльність, здобутки та проблеми, які доводиться вирішувати.
- Витоки нашої спілки сягають ще 80-х років минулого століття, коли почали стихійно утворюватись об'єднання воїнів, що повернулися з Афганістану, - говорить Сергій Васильович. - Влада не дуже вітала це, але й особливих перешкод нам не чинила. У 1985-му - з початком так званої перебудови - «афганці» вже гуртувалися у міські, районні, обласні громадські організації воїнів запасу. А в червні 1990 року утворилася Українська Спілка ветеранів Афганістану.
- Як вам вдалося вижити і після розпаду держави, яка відправила вас на війну? Адже багато громадських організацій, які виникли в ті часи, припинили своє існування ще на початку 90-х років...
- Створення первинних осередків, про які я говорив, не було даниною тодішній моді об'єднуватись у різні неформальні структури, а необхідністю, то була жорстока вимога часу. Адже багато моїх побратимів, повернувшись з війни на Батьківщину, зіткнулися з реаліями, про які і не здогадувались, проливаючи кров у горах Афганістану.
«Ми вас туди не посилали» - так або приблизно так відповідали чиновники, коли зверталися до них по допомогу у розв'язанні тих чи інших проблем. Більш того, ми зіткнулися і з відвертою неповагою, нахабством окремих можновладців, які всіляко ігнорували наші інтереси.
- Може, у ваших товаришів непомірні запроси були?
- Про що ви кажете! Хлопці просили допомогти у вшануванні пам'яті полеглих товаришів, надати медичну допомогу бойовим побратимам. Тому і вирішили об'єднуватись, бо, як відомо, гуртом і батька легше бити (сміється).
- Розкажіть, будь ласка, про сьогоднішню діяльність Спілки.
- Насамперед хочу нагадати, що учасниками афганської війни були понад 160 тисяч вихідців з України, з яких 3 360 склали свої молоді голови, а 72 пропали безвісти або потрапили в полон, 505 молодих жінок стали вдовами, а сиротами - 711 дітей. Понад 8 тисяч військовослужбовців дістали на тій війні важкі поранення, а 3 560 стали інвалідами. З виведенням у лютому 1989 року 40-ї армії з Афганістану життя українців, які там воювали, безхмарним не стало: від ран та захворювань у мирний час померло в 5 разів більше людей, ніж загинуло, а кількість інвалідів зросла втричі. Та, незважаючи на таку сумну статистику, ми все ж не загубилися в сьогоднішньому досить непростому житті: наша Спілка є однією з небагатьох громадських організацій, якій вдалося об'єднати в своїх лавах практично усіх тих, хто пройшов через горнило афганської війни, а також учасників бойових дій на теренах інших країн.
Ми, хто повернувся живим з тієї страшної війни, робимо все можливе для вшанування пам'яті бойових побратимів, які навічно залишилися молодими. Зокрема, сьогодні діє Храм-пам'ятник жертвам Афганської війни - церква Воскресіння Христового у Києві, ми створили Центральний державний музей воїнів-інтернаціоналістів, в усіх регіонах України відкрили сотні пам'ятників загиблим, функціонують десятки музеїв-експозицій, видано Книги пам'яті. На Печерських пагорбах – неподалік Києво-Печерської лаври - відкрито пам'ятник-меморіал, на гранітних плитах якого викарбувані імена усіх загиблих, побачив світ перший випуск афганського мартирологу України «Чорний тюльпан», щороку проводяться заходи, присвячені виведенню радянських військ з ДРА.
- «Афганці» - принаймні переважна більшість з них - не можуть похвалитись ні своїми статками, ні здоров'ям. Чи спроможні ви допомогти їм у розв'язанні соціальних проблем?
- Держава не відвернулася від проблем «афганців»: чинне законодавство гарантує нам певні соціальні пільги. Разом з тим, їх, цих проблем, все ж вистачає. Причина банальна - відсутність у держави коштів на його виконання. Але ми не звикли ховатись від труднощів. Тому робимо все можливе, щоб хоч якось сприяти у розв'язанні проблем «афганців», особливо тих, хто є найменш соціально захищеним у цьому житті. Наприклад, ми не цураємось політичної діяльності: у радах усіх рівнів, в тому числі і Верховній Раді України, маємо своїх представників, які, по мірі можливості, відстоюють інтереси не лише «афганців», а й учасників бойових дій на теренах інших країн світу. Наприклад, Сергій Куніцин, який проходив строкову службу у складі обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані, тривалий час очолював Раду міністрів Криму. Незважаючи на те, що обіймав досить високу посаду, він завжди був відкритий для людей і всіляко сприяв розв'язанню їхніх соціальних проблем. На жаль, в силу відомих причин нам не вдалося втілити в життя чимало планів.
Найбільше моїм побратимам дошкуляють проблеми, пов'язані зі станом здоров'я: рани, отримані в боях, хвороби, перенесені під час служби, з віком все частіше нагадують про себе. А лікування сьогодні є надто дорогою справою, оскільки, як я вже казав, ті зобов'язання, які держава взяла на себе щодо соціального захисту, не завжди виконуються. На щастя, свого часу був створений Український госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна», який розміщений у одному з наймальовничіших куточків Київщини. Ми всіляко допомагаємо його адміністрації у вирішенні проблем, оскільки фінансування цього закладу бажає кращого. Наприклад, за сприяння нашої Спілки відремонтовано чимало палат, поліпшено умови перебування хворих. Судячи з відгуків пацієнтів госпіталю, вони задоволені умовами перебування в ньому. Ми не маємо спонсорів з числа олігархів чи впливових політиків, і тому наші фінансові можливості є дуже обмеженими. Але, незважаючи на це, намагаємось допомагати не лише «афганцям», а й їхнім родичам. Насамперед з числа тих, чиї рідні загинули. Наприклад, Раїса Калабухова та Світлана Шевчук, сини яких не повернулися до рідних домівок, звернулися до голови Мелітопольського осередку Української Спілки ветеранів Афганістану Віктора Коваленка з проханням посприяти у лікуванні. І Віктор Анатолійович відгукнувся на їхні прохання: Раїса Андріївна і Світлана Яківна про
йшли у «Лісовій галявині» курс лікування й залишилися дуже задоволеними якістю медичних послуг. Подібних випадків я міг би навести багато.
- Я знаю, що однією з найбільш гострих проблем сьогодення, які дошкуляють «афганцям», є житлова...
- Так, вона існує і сьогодні, хоча з того дня, як останній солдат перетнув міст через Амудар'ю, минуло понад два десятиліття: в чергах на отримання житла перебувають десятки тисяч чоловік, а чимало людей так і не дочекались власного даху над головою...
Наша спілка докладає всіх зусиль для того, щоб ці люди, нарешті, отримали власні помешкання. Але ж ви бачите яка ситуація в державі...
- І насамкінець, Сергію Васильовичу, поділіться своїми планами на майбутнє.
- Головна мета діяльності Української Спілки ветеранів Афганістану, як я вже казав, вшанування пам'яті полеглих товаришів, соціальний захист живих «афганців», членів родин, які втратили синів, батьків. В цих напрямках і працюватимемо: вони для нас є стратегічними і від них ми не відхилимось. В жодному разі.