Зі святом Перемоги!
Дорогі ветерани Великої Вітчизняної війни!
Шановні співвітчизники!
Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) сердечно вітаю Вас з нагоди 66-ї річниці Великої Перемоги!
9 Травня – це день честі, слави і пошани наших дорогих ветеранів Великої Вітчизняної, які витримали важкий тягар жорстокої війни, це день скорботи і печалі, адже згадуємо про ціну, яку Україна заплатила за Перемогу.
Не підвладна рокам велич подвигу народу, який відстояв свободу, честь і незалежність своєї Вітчизни і врятував світ від фашистської чуми.
Воїни-інтернаціоналісти завжди брали з Вас приклад і завжди рівнятимуться на Ваш бойовий і трудовий подвиг, гідно примножуватимуть бойові та трудові традиції, продовжуватимуть роботу з увічнення подвигу Переможців, збереження історичної правди Великої Вітчизняної війни.
Цього пам’ятного дня бажаю Вам, наші дорогі ветерани Великої Вітчизняної війни, доброго здоров’я, щастя і благополуччя, любові та шани, мирного безхмарного неба і віри у славне майбутнє нашої рідної України!
З глибокою повагою –
С. В. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА, генерал-майор.
Ту славну весну не забути повік
У столиці відбулося засідання Організаційного комітету з підготовки та проведення загальноміських заходів до Дня Перемоги.
— Керівництво держави і міста приділяє значну увагу організації святкування Дня Перемоги. Голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов неодноразово наголошував на тому, що святкування має бути організоване на найвищому рівні, — зауважив заступник голови міськдержадміністрації Леонід Новохатько. — Щороку з нами залишається дедалі менше учасників війни, ветеранів, і ми маємо посилювати свою увагу і турботу до них.
План включає такі заходи як зустрічі Героїв Радянського Союзу і Героїв Соціалістичної Праці з населенням, особливо з молоддю. Передбачається також привітання ветеранів війни представниками столичної влади, організація святкових концертів для ветеранів, також і для тих, які перебувають на лікуванні в Київському міському клінічному шпиталі інвалідів Великої Вітчизняної війни.
У День Перемоги відбудуться традиційні ритуали пам'яті з покладанням квітів до могили Невідомого солдата, пам'ятників героям-танкістам, стели Перемоги, пам'ятника Герою Радянського Союзу генералу армії М. Ф. Ватутіну, пам'ятника тричі Герою Радянського Союзу маршалу авіації І. М. Кожедубу.
Заплановано святковий хід, урочистий мітинг і військово-історичний фестиваль «Велика Перемога. Травень 45-го». Має відбутися масове театралізоване концертне дійство «Ту славну весну не забути повік» на Хрещатику і майдані Незалежності за участю ветеранів війни. А на проспекті Перемоги пройде урочистий мітинг, присвячений міжнародному автопробігу містами-героями на честь Перемоги.
— Ми ретельно готуємося до відзначення Дня Перемоги, аби це свято надовго запам’яталося ветеранам, киянам і гостям столиці. Жоден учасник війни і ветеран не залишиться поза увагою столичної влади, — наголосив Леонід Новохатько.
Андрій БОНДАРЕНКО.
Из поколения сильных духом
К 100-летию легендарного разведчика Николая Кузнецова
В Представительстве Комитета по делам воинов-интернационалистов при Совете глав правительств государств – участников Содружества в Екатеринбурге (Российская Федерация) собрались ветераны-разведчики, для которых такие понятия как Честь, Долг и Отвага не пустой звук, а основные жизненные приоритеты.
Это они стали преемниками славы легендарного разведчика Героя Советского Союза Николая Ивановича Кузнецова, 100-летие которого будет отмечаться 27 июля. Гений разведки, герой повести «Это было в Ровно» и романа «Сильные духом», известный проведением уникальных специальных операций против военных руководителей немецко-фашистской Германии на территории оккупированной Украины, добыванием уникальных разведданных о готовящемся крупномасштабном вражеском наступлении на Курской дуге, о теракте против руководителей стран антигитлеровской коалиции в Тегеране, отважный советский разведчик героически погиб в марте 1944 года и был похоронен во Львове.
Представительство Комитета в Екатеринбурге и Свердловская областная организация ДОСААФ приступили к подготовке и проведению в конце июня – начале июля 2011 года международного автопробега по маршруту: Талица (место рождения Н. И. Кузнецова и установки перенесенного из Львова памятника Герою) – Львов – Екатеринбург.
Эта патриотическая акция станет совместным проектом с Украинским Союзом ветеранов Афганистана. Об этом в прямом телефонном конференц-включении говорил председатель УСВА генерал-майор С. В. Червонопиский, поздравивший участников встречи в Екатеринбурге с Днем военной разведки. Для обмена планами и согласования деталей организации и проведения этого международного ветеранского проекта стороны договорились о встречах при проведении Координационного Совета в Минске в ноябре прошлого года и в феврале этого года во время мероприятий, посвященных 22-й годовщине вывода советских войск из Афганистана.
В реализации проекта могут принять участие ветеранские организации всех государств Содружества.
Валерий АБЛАЗОВ.
Поліпшення рівня соціального захисту ветеранів війни, членів сімей загиблих і жертв нацистських переслідувань
Напередодні Дня Перемоги у Міністерстві соціальної політики під головуванням Віце-прем’єр-міністра – міністра соціальної політики С. Л. Тігіпка відбулася нарада з представниками громадських організацій ветеранів Великої Вітчизняної війни та військових конфліктів на території інших держав з питання «Поліпшення рівня соціального захисту ветеранів війни і членів сімей загиблих».
На нараді виступили голова Ради Організації ветеранів України П. С. Цибенко, голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) С. В. Червонописький, заступник голови УСВА О. І. Міхнюк, голова Всеукраїнського об’єднання ветеранів В. О. Гуменюк, голова Української Спілки в’язнів – жертв нацизму М. Д. Демидов, голова Ради сімей військовослужбовців, загиблих в Афганістані, А. В. Шипова, заступник голови Всеукраїнської організації інвалідів і ветеранів Збройних Сил В. П. Бондарчук та інші. Промовці висловили занепокоєність у питаннях соціального захисту ветеранів, інвалідів, сімей загиблих, пенсіонерів, а також порушення державою законів України, спрямованих на покращання життя людей в нашій країні. Але усі розуміють стан справ у державі, на який вже тривалий час впливає світова фінансова криза.
На засіданні було обговорено і надано попередні пропозиції, які ще необхідно погодити з урядовою владою, щодо окремих найбільш болючих питань соціального захисту ветеранів війни. Ця програма розрахована на п’ять років – до 2015 року.
Зведені дані
видатків на вирішення пріоритетних соціальних проблем за прогнозними розрахунками
1. Ветерани Великої Вітчизняної війни, ветерани Афганської війни та військових конфліктів на території інших держав, жертви нацистських переслідувань.
1.1. Забезпечення житлом інвалідів війни до 31.12. 2014 р. (на черзі 2379 осіб):
– у 2011 році передбачити 60 млн. грн., у 2012 – 190, 4, у 2013–263,2, у 2014 – 166,9. Всього видатків – 680,5 млн. гривень.
1.2. Збільшення одноразової грошової допомоги з 2012 р. ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань до 5 травня щороку на 40% і зрівняти для усіх одержувачів з 2012 р. (є у середньому 255 грн., 2012 р. – 443 грн., 2013 р. – 620 грн., 2014 р. – 867 грн., 2015 р. – 1214 грн.). Видатки складуть 5383,7 млн. гривень: у 2011 р. – 550,0 млн. грн., у 2012 – 860,1 млн. грн., у 2013 – 1059,7 млн. грн., у 2014 – 1305,5 млн. грн., у 2015 – 1608,4 млн. грн.
1.3. Підвищення пенсій для інвалідів війни і жертв нацистських переслідувань, які складають менше 5 тис. грн., з 2012 р. щороку на 25% (є 2091 грн., 2012 р. – 2614 грн., 2013 р. – 3267 грн., 2014 р. – 4084 грн., 2015 р. – 5105 грн.). Видатки складуть 29102,3 млн. гривень: у 2011 р. – 4678,0 млн. грн., у 2012 – 5262,7 млн. грн., у 2013 – 5789,0 млн. грн., у 2014 – 6367,9 млн. грн., у 2015 – 7004,7 млн. грн.
1.4. Підвищення доплати до пенсії членам сімей загиблих військовослужбовців (отримують 25% прожиткового мінімуму – 191 грн.) 3 01.10.2011 – на 50%, а потім щороку – на 30%. Видатки складуть 1264,0 млн. гривень: у 2011 р. – 172,7 млн. грн., у 2012 – 220,5 млн. грн., у 2013 – 252,2 млн. грн., у 2014 – 288,5 млн. грн., у 2015 – 330,1 млн. грн.
1.5. Підвищення доплати до пенсії членам сімей померлих військовослужбовців,які отримують (25% прожиткового мінімуму – 191 грн.) підвищення до пенсії на рівні загиблих з 01.10.2011 р. – на 50%, а потім щороку – на 30%. Видатки складуть 3899,0 млн. гривень: у 2011 р. – 532,8 млн. грн., у 2012 – 680,0 млн. грн., у 2013 – 778,0 млн. грн., у 2014 – 890,0 млн. грн., у 2015 – 1018,2 млн. грн.
1.6. Підвищення доплати до пенсії іншим членам сімей померлих військовослужбовців (отримують 10% прожиткового мінімуму – 76,7 грн.) з 01.10.2011 р. – на 50%, а потім щороку – на 30%. Видатки складуть 1264,8 млн. гривень: у 2011 р. – 172,8 млн. грн., у 2012 – 220,6 млн. грн., у 2013 – 252,4 млн. грн., у 2014 – 288,7 млн. грн., у 2015 – 330,3 млн. грн.
1.7. Зміцнення матеріально-технічної бази Спеціалізованого санаторію ім. М. О. Семашка Міністерства соціальної політики. Видатки складуть у 2012 році 26,8 млн. гривень.
1.8. Зміцнення матеріально-технічної бази Українського госпіталю для воїнів- інтернаціоналістів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров’я. Видатки складуть у 2012 році 2,9 млн. гривень.
2. Інваліди усіх категорій.
2.1. Запровадити щомісячну виплату компенсації на транспортні послуги 200 грн. на місяць замість придбання автомобілів (при нинішніх обсягах видатків інвалід повинен чекати понад 40 років) і компенсації на транспортне обслуговування. Видатки складуть 1042,5 млн. гривень: у 2011 р. – 98,0 млн. грн., у 2012 – 211,0 млн. грн., у 2013 – 229,5 млн. грн., у 2014 – 245,8 млн. грн., у 2015 – 258,2 млн. грн.
2.2. Збільшити кількість придбання технічних засобів реабілітації інвалідів. Загалом видатки складуть 3820,9 млн. гривень: у 2011 р. – 395,6 млн. грн., у 2012 – 642,7 млн. грн., у 2013 – 759,1 млн. грн., у 2014 – 918, 2 млн. грн., у 2015 – 1105,3 млн. грн. У тому числі:
– протезно-ортопедичні вироби (рівень забезпечення 2011 р. – 50%, з 2012 р. – 100%). Видатки складуть 1133,1 млн. гривень: у 2011 р. – 107,2 млн. грн., у 2012 – 233,3 млн. грн., у 2013 – 250,8 млн. грн., у 2014 – 265,6 млн. грн., у 2015 – 276,2 млн. грн.;
– протезування молочної залози (рівень забезпечення 2011 р. – 70%, з 2012 р. – 100%). Видатки складуть 329,1 млн. гривень: у 2011 р. – 42,0 млн. грн., у 2012 – 65,3 млн. грн., у 2013 – 70,2 млн. грн., у 2014 – 74,3 млн. грн., у 2015 – 77,3 млн. грн.;
– крісла колісні (рівень забезпечення 2011 р. – 50%, 2012 р. – 60%, 2013 р. – 70%, 2014 р. – 80%, 2015 р. – 100%). Видатки складуть 1036,4 млн. гривень: у 2011 р. – 121,9 млн. грн., у 2012 – 159,2 млн. грн., у 2013 – 199,6 млн. грн., у 2014 – 241,6 млн. грн., у 2015 – 314,1 млн. грн.;
– спеціальні засоби для орієнтування, спілкування та обміну інформацією (рівень забезпечення 2011 р. – 40%, 2012 р. – 50%, 2013 р. – 60%, 2014 р. – 80%, 2015 р – 100%). Видатки складуть 84,8 млн. гривень: у 2011 р. – 8,6 млн. грн., у 2012 – 11,8 млн. грн., у 2013 – 15,2 млн. грн., у 2014 – 21,4 млн. грн., у 2015 – 27,8 млн. грн.;
– інші технічні засоби реабілітації та доставка (рівень забезпечення 2011 р. – 36,4%, 2012 р. – 50%, 2013 р. – 60%, 2014 р. – 80%, 2015 р. – 100%). Видатки складуть 1237,5 млн. гривень: у 2011 р. – 115,9 млн. грн., у 2012 – 173,1 млн. грн., у 2013 – 223,3 млн. грн., у 2014 – 315,3 млн. грн., у 2015 – 409,9 млн. грн.
4. Діти війни.
Збільшити доплату до пенсії з 2012 р. щорічно на 15% до досягнення 10% прожиткового мінімуму (є 4,6 млн. осіб, отримують 49,8 грн.), планується з 2012 р. – 57,3 грн., 2013 р. – 65,9 грн., 2014 р. – 75,7 грн., 2015 р.–87,1 грн. Видатки складуть 13453,2 млн. гривень: у 2011 р. – 2508,8 млн. грн., у 2012 – 2596,6 млн. грн., у 2013 – 2687,4 млн. грн., у 2014 – 2781,5 млн. грн., у 2015 – 2878,9 млн. грн.
5. Малозабезпечені громадяни.
Збільшити розмір допомоги у розрахунку до прожиткового мінімуму (пенсіонери і інваліди), є 75% прожиткового мінімуму, 2012 р. – 80%, 2013 р. – 85%, 2014 р. – 90%, 2015 р. – 100%; діти до 18 років – 50%, 2013 р. – 60%, 2014 р. – 70%, 2015 р. – 80%. Видатки складуть 13375,3 млн. гривень: у 2011 р. – 1499,3 млн. грн., у 2012 – 2061,9 млн. грн., у 2013 – 2686,6 млн. грн., у 2014 – 3351,7 млн. грн., у 2015 – 3775,8 млн. грн.
Загалом видатки за п’ять років (з 2011 по 2015 р.р.) по усіх категоріях складуть 73315,9 млн. гривень: у 2011 році видатки складуть 10668,0 млн. грн., у 2012 – 12976,2 млн. грн., у 2013 – 14757,1 млн. грн., у 2014 – 16604,7 млн. грн. і у 2015 – 18309,9 млн. грн.
Обговорено проблеми ветеранів у столиці
Відбулася робоча зустріч голови УСВА С. В. Червонописького з головою Київської міської держадміністрації О. П. Поповим. Обговорено низку питань діяльності організації та вирішення проблем ветеранів, інвалідів війни, членів сімей загиблих. Окремо розглянуто питання ремонту дороги для покращання сполучення з госпіталем для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» у Пущі-Водиці.
Дано розпорядження генеральному директору Комунальної корпорації «Київавтодор» Г. Я. Глінському щодо прийняття на баланс Оболонського районного управління «Київавтодор» цієї ділянки дороги завдовжки 1,5 кілометра та її ремонту в короткі терміни.
Інф. «ТТ».
Мій полк – моя гордість
До 70-річчя 149-го гвардійського Ченстохівського Червонопрапорного, ордена Червоної Зірки мотострілецького полку
14 вересня нашому полку виповнюється 70 років. За масовий героїзм воїнів у роки Великої Вітчизняної війни полку було присвоєно почесне звання «Гвардійський» і «Ченстохівський», нагороджено орденом Червоної Зірки. Полк брав активну участь в угорських подіях 1956 року, потім був виведений у місто Мукачево Закарпатської області.
Це єдиний полк з колишнього Прикарпатського військового округу, який був розгорнутий до штату військового часу в терміновому порядку і в січні 1980 року направлений залізничним ешелоном до міста Термез. Там отримали зброю, бойову техніку, боєзапас і своїм ходом здійснили марш Термез – держкордон, далі по понтонному мосту через Аму-Дар’ю, Пулі-Хумрі, Баглан в Кундуз, який став місцем постійної дислокації під час Афганської війни.
149-й гвардійський мотострілецький полк займав гідне місце серед військових частин Обмеженого контингенту радянських військ. Зона відповідальності – від Південного Баглана, Кундуз, Ханабад, міст Бангі, Тулукан.
Першими ступили на афганську землю командир полку, нині генерал армії Російської Федерації, депутат Державної Думи Ігор Євгенович Пузанов, мої земляки майор О. О. Мельничук (загинув 21 травня 1980 року), навідник-оператор БМП-1 рядовий Леонтій Ковальчук, старші прапорщики командир кулеметно-гранатометного взводу Василь Бойко, командир господарського взводу АДН Василь Каленик, командир взводу польового водозабезпечення Микола Свєтной, гвардії майор Олександр Саночкін…
За роки війни в Афганістані у складі 149-го гвардійського МСП воювали десятки тисяч людей. На рахунку полку десятки успішних бойових операцій.
У 1983 році полк був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора – єдиний у складі 40-ї армії. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно командиру мотострілецького взводу старшому лейтенанту Акрамову Набі Мухмаджановичу. А снайпер рядовий Олег Шерстобитов (до виховання якого я був причетний) 1986 року їздив з Афганістану до Москви як делегат XXVII з’їзду КПРС.
Безсмертний подвиг здійснив кандидат у члени партії Василь Олександрович Кузнєцов 25 травня 1985 року в провінції Кунар біля кишлака Коньяк. Залишившись без патронів, коли його хотіли взяти у полон, він підірвав себе і оскаженілих «духів» останньою гранатою. Посмертно нагороджений орденом Леніна. Масовий героїзм при виконанні бойової задачі показав особовий склад 4-ї мотострілецької роти на чолі з командиром роти гвардії капітаном Перятинцем Олександром Григоровичем, упродовж 12 годин стримуючи шалений наступ моджахедів…
Бачив звірства над захопленими влітку 1986 року нашими двома солдатами. Мені часто сниться палаючий Афган, юний капітан з червоним прапором, моджахеди в білих і чорних чалмах… Завжди носив свій патрон, щоправда, в мене їх було кілька в усіх кишенях, щоб не дай Боже не потрапити живим у полон. Добре знав, що «духи», як і фашисти в роки Великої Вітчизняної війни, в першу чергу знищували комісарів і комуністів.
Я був секретарем партійного комітету 149-го гвардійського мотострілецького полку з листопада 1985 по жовтень 1987 року. Пішов в Афган добровільно, написавши рапорт ще навесні 1980-го.
Хочу згадати своїх командирів.
Підполковник Олександр Іванович Скородумов – нині генерал-полковник Збройних Сил Російської Федерації, кавалер двох орденів Червоної Зірки. У жовтні 1986 року вивів тилові підрозділи і зайву бойову техніку в Союз. До речі, вдома на мене образилися, адже тоді преса і телебачення сповістили, що О. Скородумов вивів свій полк, а я чомусь не повернувся…
Другим моїм командиром полку був Олександр Андрійович Красницький, який вже через вісім місяців був призначений заступником командира 108-ї дивізії в Афганістані.
У серпні 1987 року призначили командиром полку майора В’ячеслава Матвійовича Телицина, мого давнього сослуживця в Примор’ї, де він, старший лейтенант, був начальником штабу мотострілецького батальйону, а я – комсоргом полку.
Заступниками командира з політичної частини були Володимир Зємцев і Володимир Кобилкин, другим заступником по роботі з місцевими жителями – майор Сергій Рохін, пропагандистом полку – Саша Солошенко, комсоргом полку – старший лейтенант Володя Бертеньов.
Старався я робити все якнайкраще, свято вірив Михайлу Горбачову і його стратегії перебудови в країні і партії, в боротьбі з алкоголізмом. Був упевнений, що найкращий спосіб самоутвердитись і примусити людей вірити – це особистий приклад у бою.
…Наприкінці грудня 1985 року в бою за висоту Кутайба в Баглані піхота першого і другого мотострілецьких батальйонів під сильним вогнем «духів» залягла. До речі, це була вже третя атака, в перший і другий день «зелені» побігли назад.
На мечеті майорів прапор. Я, погоджуючи з заступником командира полку майором О. Победінським, попросив артилеристів вийти з укриття на пряму наводку і знищити його. Вони збили прапор, але не встояла одна із трьох опор мечеті, яка потихеньку рухнула. Я з молодшим сержантом Сашком Мельничуком з третього розвідувального взводу з червоним прапором, знятим зі штабу 3-го МСБ, рвонули через мінне поле. Добігли, встановили наш прапор, батальйони піднялись, а далі – буденна робоча справа: хтось рве вперед, інші б’ють з автоматів і кулеметів по траншеях і підвалах. Нам наказ: арик не переходити, вгризатися в землю, окопатись і чекати. Мені потім начальник інженерної служби показав, що було на цій ділянці мінного поля…
Цього ж дня ми з замполітом першої мотострілецької роти обходили бойові порядки, відійшли від зенітного полку, який стояв на лівому фланзі, і вийшли на чисте поле. І тут почалося, шквал вогню, мене буквально врятував цей замполіт, штовхнув, закриваючи своїм тілом. Патрони в піхоти закінчилися, ящики відкрити нічим, хоч зубами гризи. Виглянув з-за бруствера розбитого дувалу, через арик метрів за десять від мене бачу ствол кулемета і полум’я, б’є безперервно. Тоді я вперше кинув гранату…
На підбитті підсумків бойової операції начальник політвідділу 201-ї МСД підняв мене і сказав: «Ты что, юноша, Героя захотел, я тебя на минное поле не посылал!». Ми потім довго згадували цей бій. Саша Мельничук отримав за нього медаль «За відвагу».
У горах Герата у вересні 1986 року начальник штабу полку Віталій Акулов пояснив мені відкритим текстом по радіостанції ще раз про Героя відбірною солдатською нецензурною мовою, коли я хотів кинутись відкрито на укріплення «духів» на сусідній висоті. Викликав авіацію, і спочатку задимівся Су-27 афганський, а через десять хвилин і наш потягнув на Герат чорний хвіст диму. Екіпаж нашого літака врятували десантники.
А скільки було прекрасних людей поряд! Я з великою повагою згадую командирів мотострілецьких батальйонів Олександра Федорова і Олександра Малолєтка, командира самохідного артилерійського дивізіону О. Єгорова, командирів розвідроти старшого лейтенанта О. Васильєва і капітана О. Платоненка, командирів розвідувальних взводів старшого лейтенанта О. Райменкова та І. Меркулова, замполіта розвідроти С. Прилуцького, заступника комбата 2-го МСБ майора В. Шинкаренка. Старших прапорщиків: кавалера двох орденів Червоної Зірки Володимира Лабанова, комсорга 2-го МСБ Белякова, який після заміни в Союз вже через півроку повернувся в свій батальйон командиром кулеметно-гранатометного взводу. Згадую земляків-волинян Івана Жовнера, Віктора Кравчука, Анатолія Бойка, Івана Городецького, рядових Володимира Костюкевича, Анатолія Лінника, Степана Вітовщика…
За роки служби підрозділами полку проведено багато успішних бойових операцій, в тому числі й взяття міста Ханабад. Американці верещали на весь світ, що ми ніколи не вступимо до нього. Щоправда, коли його взяли, то йшли вже не вулицями, а суцільними руїнами.
Пам’ятаю і епізод за день до цього. Я був з 2-м МСБ, коли «духи» піднялися в повний зріст на пшеничному полі в білих і чорних чалмах і пішли в психічну атаку на нас, на плато, де були окопи. Їх скосили. Увечері вони запросили перемир’я, щоб поховати вбитих і забрати поранених. З наших ніхто не спускався, хоча було до них не більше ста метрів. Думаю, не можна було вірити ворогам. Уночі солдат закурив у окопі біля АГС-17 і був вбитий першим пострілом, друга куля потрапила в коробку гранатомета.
У вересні 1987 року, коли ми були біля міста Тулукан, вороги знали кожен наш крок. Ми вже з командиром полку повернулися в Кундуз, а 5-а рота і тили натрапили на засідку… Я не звинувачую нікого, а пишаюся офіцерами і солдатами полку, які пройшли те пекло і показали себе справжніми солдатами, вірними присязі й Батьківщині. У нас не було виродків-зрадників.
У полку була добре налагоджена система підготовки і відбору молодих кадрів у ряди партії та на вищі посади. Упевнений, що більш як 200 молодих комуністів, прийнятих у бойових умовах Афганістану за час мого перебування, і нині займають гідне місце в політичному і громадському житті, є носіями високої ідеї інтернаціоналізму та християнської моралі, порядності й доброти.
Я не ідеалізую життя нашого полку щодо парткому і командування, але у нас не було протиборства, не було приниження людської гідності, у нас не «призначали» винних…
Звичайно, переживав, коли у листопаді 1985 року мене представляв начальник політичного управління Туркестанського війського округу генерал-лейтенант О. Стефановський, і я, юний капітан, який тільки прилетів з Союзу чистенький, напрасований, в радянській формі, стою перед вами. А сьогодні треба відповідати що, як, коли зробив, який ККД від мене за цілий рік великому, складному полковому організмові, де щоденно виникають нестандартні ситуації.
Я не ангел, я чорноробочий тієї війни, один із 250 комуністів полку.
І фінал, вибори парткому. Був упевнений, що більшість, незважаючи на мою прямоту, нестриманість, непримиренність до недоліків, підтримає мене, але, щоб із 200 присутніх тільки один проти, не думав, і начальники не думали.
Спасибі вам, бойові побратими 149-го гвардійського!
А наостанок хочу назвати поіменно своїх земляків-волинян, які загинули у лавах нашого гвардійського мотострілецького полку: Володимир Баденчук, Валентин Григорук, Олексій Мельничук, Юрій Панасюк, Володимир Петрук, Анатолій Півень, Віктор Потапчук, Василь Селюк, Володимир Хомич, Володимир Цалай.
149-й гвардійський мотострілецький полк – це наша гірка пам’ять і наш біль, це наша гордість і частина нашого юного життя. Згадаймо про нього ще раз у 70-у річницю його створення 14 вересня. Ми плануємо провести зустріч 15 жовтня, в день Святої Покрови – покровительки козацтва, у місті Володимирі-Волинському.
Андрій ВІТОВЩИК.
Ювілей
Від Ірану до Маньчжурії
Дороги п’ятнадцяти країн – такий бойовий шлях полковника у відставці Василя Сергійовича Краснова. Шанований ветеран, на грудях якого виблискують сім орденів і чотири десятки медалей, відзначив свій 90-річний ювілей.
Стати військовим 17-річного юнака у далекому 1938 році покликало загальне захоплення військом і службою, що панувало тоді у Радянському Союзі. Та випускатись молодому лейтенанту-артилеристу довелося прямо у війну – влітку 1941-го. Відразу після початку Великої Вітчизняної його разом з усією частиною було скеровано до Ірану. Потім довелося захищати Крим. Майже десятитисячне угрупування радянських військ потрапило в оточення, вирвались живими з якого лише півтори тисячі людей. Серед них був і лейтенант Василь Краснов. Потім були запеклі бої за визволення України, Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини, Австрії. А закінчилася війна для Василя Сергійовича лише другого вересня 1945-го у Маньчжурській пустелі. На пенсію полковник Василь Краснов звільнився з посади радника збройних сил Єгипту.
Привітати ювіляра до музею «Героїв Дніпра» прийшли його бойові побратими, представники Івано-Франківської обласної держадміністрації та обласного військового комісаріату.
– Приємно, що так багато людей не забувають про мене, – зазначив ювіляр. – За свої роки я бачив чимало лиха і хочу побажати всім мирного неба над головою. Нехай всі прийдешні покоління не знають страху та жахіть війни.
Незважаючи на поважний вік, Василь Сергійович зберіг чудове почуття гумору і світле ставлення то життя. А щоразу буваючи у музеї «Героїв Дніпра», він завжди підходить до 76-міліметрової гармати ЗІС-3, з якою пройшов усю війну.
Тарас ГРЕНЬ.
Конкурс
Рисует девочка войну…
Уже не первый год Днепропетровское объединение ветеранов Афганистана совместно с управлением образования и науки горсовета проводит конкурс рисунков, посвященных солдатской тематике. Этот своеобразный урок мужества учит детей уважительно относиться к людям, чьи виски посеребрила война, беречь самое дорогое – мир.
– Афганская война оставила глубокие раны в душах и телах тех, кто в ней участвовал, – говорит председатель объединения Юрий Виноградов. – Без сыновей и отцов остались тысячи родителей и детей. Днепропетровск – не исключение. В народе справедливо говорят: чтобы сохранить мир, надо помнить про войну. Поэтому мы и уделяем так много внимания патриотическому воспитанию. Традиционный конкурс рисунков – один из моментов этой работы. Мы благодарны за поддержку заместителю городского головы Елене Лозенко, начальнику управления образования Светлане Баляй, директорам учебных заведений. С каждым годом все больше школьников участвуют в конкурсе, поэтому определять победителей все сложнее. Спасибо всем, кто своим творчеством поддерживает воинов-интернационалистов, кто ценит мужество, отвагу, преданность Отечеству.
В этот раз лучшими стали: Маргарита Рябоконь (10 класс, CШ № 101); Олег Робкин (12 лет, учебно-воспитательное объединение № 103); Мария Смирнова (7 класс, СШ № 97); Александр Овечко (9 класс, СШ № 13); Анастасия Чистякова (13 лет, УВК №70); Максим Платонов (8 класс, СШ № 22), Екатерина Портная (11 класс, СШ №17); Дарья Тарнопольская (8 класс, СШ № 37). Победители получили денежное вознаграждение.
А вот к самой младшей участнице конкурса – Рузане Зинченко Юрий Виноградов приехал лично. Девочка учится во втором классе неполной средней школы-интерната №2 в Красногвардейском районе. В присутствии одноклассников Юрий Викторович искренне поблагодарил Рузану за участие в конкурсе, вручил ей грамоту, сладкие подарки и мягкие игрушки, а в школьную библиотеку передал книги об участвовавших в Афганской войне земляках.
Рузана рисует с пяти лет, о конкурсе узнала от своей воспитательницы Елены Витальевны Филимоновой. Особое внимание военно-патриотической теме уделяет директор этого учебного заведения Ольга Геннадиевна Грушко, педагоги. Поэтому участие школьников в таких конкурсах и их бережное отношение к памяти о героях войны – результат очень важной работы всего коллектива.
Юлия БАБЕНКО.
Добрі справи сільських ветеранів
Понад 65 років тому наші батьки і діди розгромили гітлерівський фашизм. Вони думали, що та жахлива війна була останньою, і не знали, що їхніх онуків також називатимуть ветеранами війни. Афганська війна назавжди залишиться болем у серці нашого народу. І допоки на Землі є гарячі точки, поки порушується біблійна заповідь «Не вбивай!», ми не повинні заспокоюватися.
І тому наша місія зараз – сприяти героїко-патріотичному вихованню молодого покоління. Це основна мета діяльності первинної організації села Кароліно-Бугаз Овідіопольського районного осередку УСВА Одеської області. Уже стало традицією зустрічатися з учнями місцевої школи, розповідати їм про свої бойові будні. Разом зі школярами днями ми переглянули документальний фільм «Окопне життя», в якому перегукуються події Великої Вітчизняної війни і Афганської.
З ініціативи воїнів-інтернаціоналістів організовано поїздку старшокласників у Одесу, де відвідали військово-історичний музей Збройних Сил України. Наша первинна організація плекає мрію за власні кошти і за допомогою спонсорів облаштувати стрілецький тир у сільській школі.
Своїми добрими справами віддамо борг пам’яті загиблих,
допомагаємо тим, хто пройшов через війну, для кого вона триває досі у спогадах, снах і думках.
Г. ХОПЕРІЯ,
голова первинної організації воїнів-інтернаціоналістів
села Кароліно-Бугаз.
Кубок дістався влучнішим
Третій рік поспіль за ініціативи Шепетівської спілки ветеранів Афганістану в селі Судилкові на Хмельниччині проводився фінал районного юнацького турніру з міні-футболу на Кубок пам’яті воїна-інтернаціоналіста Сергія Зайчука.
У заключній частині змагань брали участь команди Грицівської, Чотирбоківської, дві команди Судилківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, а також Городнявського НВК.
У фінальному матчі зустрілися команди Грицева і Городища. Переможців визначила серія пенальті. Влучнішими були футболісти з Городища, які вдруге стали володарями Кубка пам’яті воїна-інтернаціоналіста Сергія Зайчука. Почесний кубок команді-переможниці вручив голова Шепетівської спілки ветеранів Афганістану Валерій Окорський.
Спортивні змагання за підтримки шепетівських «афганців» завжди проводяться із заходами, присвяченими пам’яті земляків, які брали участь в Афганській війні. Це зустрічі у навчальних закладах, бесіди з молоддю, відвідування пам’ятних для «афганців» місць, патріотичні акції, спрямовані на збереження історичної пам’яті народу.
Володимир ПИПИЧ,
член Шепетівської спілки ветеранів Афганістану
|