Свято усіх поколінь

9 Травня Президент України Віктор Янукович, Голова Верховної Ради Володимир Литвин, Прем’єр-міністр  Микола Азаров, урядовці, народні депутати, ветерани Великої Вітчизняної війни, воїни-інтернаціоналісти, представники ветеранських організацій,  військовослужбовці  поклали вінки і квіти до могили Невідомого солдата у парку Вічної Слави. Присутні вшанували світлу пам’ять загиблих у Великій  Вітчизняній війні і померлих ветеранів хвилиною мовчання.
Квіти  було покладено  до пам’ятників тричі Герою Радянського Союзу маршалу авіації Івану  Кожедубу і Герою Радянського Союзу генералу армії Миколі Ватутіну.
Виступаючи на Майдані Незалежності,  Віктор Янукович привітав з 66-ю річницею Великої Перемоги і подякував ветеранам  Великої Вітчизняної  за  героїзм, мужність, самопожертву в роки війни і післявоєнний період, коли довелося відбудовувати зруйновану фашистами державу. Президент відзначив, що сучасне покоління ніколи не забуде їхнього подвигу і яку ціну було покладено за Перемогу. Глава держави зауважив, що допомагати  ветеранам треба постійно, як на рівні держави, так і на рівні регіонів, міст.
Разом з ветеранами  Великої Вітчизняної війни керівники країни взяли участь в урочистій  ході   по Хрещатику і Майдану Незалежності, а потім вітали  проходження святкових колон ветеранів  усіх районів столиці.
З прапорами УСВА, з бойовими нагородами пройшла найчисленніша колона воїнів-інтернаціоналістів, які стали гідними  спадкоємцями бойових і трудових традицій старшого покоління.  Колону було  сформовано  Київською міською спілкою ветеранів Афганістану, в ній  йшли  воїни-«афганці» Микола Гончаренко, Артур Дерев’янко, Рафік Камалов, Лариса Ігнатьєва,  Олександр Денисов, Сергій Муха, Володимир Іщенко,  Анатолій Дідурик, Георгій Даценко, Володимир Лішавський, Анатолій Вареник,  Іван Марусевич, Володимир Кобилянський, Михайло Нещерет, Микола Бакеєв, Анатолій Буханевич, Віктор Понамаренко, Анатолій Фомін, Андрій Жумайлов,  В’ячеслав Виноградов, Микола Грабовський, Володимир Золоторенко, Олександр Гоюк, Валерій Децик, Леонід Бобось, Іван Бабенко  і багато інших заслужених ветеранів Афганської війни.
Завершила урочистий марш колона військової техніки, яку було задіяно  у VII Міжнародному військово-історичному фестивалі  «Велика Перемога. Травень 45-го». Кияни і гості міста побачили стройові виступи, уніформу й спорядження, «польовий концерт» з полуторки, показ мод сезону весни 1945 року і виступ фронтової агітбригади. Чудово  виступили дитячі хореографічні колективи.
Після урочистого проходження  воїни-інтернаціоналісти  поклали квіти  до Всеукраїнського меморіалу загиблим у Афганістані. У церкві Воскресіння Христового – Храмі-пам’ятнику жертвам Афганської війни відбулася панахида по загиблим воїнам. Упродовж  святкового дня люди йшли до пам’ятника, покладали квіти,  слухали пісні учасників бойових дій в Афганістані, авторів-виконавців В’ячеслава  Купрієнка  і Сергія Захарова.
На території Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» фронтовиків  привітала молодь, було розгорнуто польові кухні, де  ветеранів і гостей пригощали солдатською кашею і ста грамами. Лунали пісні воєнних років. Багато відвідувачів оглянули реліквійну  експозицію  «Трагедія  і доблесть Афгану».
В усіх урочистих  заходах брав участь голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергій Червонописький.
Відбувся  VII Міжнародний  військово-історичний фестиваль «Велика Перемога. Травень 45-го», присвячений 66-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні. Його організатори – Молодіжна громадська організація «Червона Зірка» і Національна кіностудія художніх фільмів імені  Олександра  Довженка за підтримки Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації, Міністерства оборони, Управління внутрішніх військ МВС, Державної прикордонної служби, Міністерства культури і туризму,  Міністерства освіти, науки, молоді та спорту.
Участь у фестивалі  взяли  понад 600 представників  військово-історичних клубів і груп з України, Російської Федерації, Білорусі, Чехії, Польщі, Естонії та Латвії. У   заходах  задіяно  велику кількість військової техніки часів Другої світової війни. Глядачі ознайомилися з тогочасною  організацією, тактикою, уніформою, спорядженням і озброєнням підрозділів збройних сил  Радянського Союзу, США, Британії, Франції, Чехословаччини, а також Німеччини, Італії, Румунії та інших держав – учасниць  війни.
Основні події  відбулися на території Державного музею авіації Національного авіаційного університету  в Жулянах, де глядачі побачили  військово-історичну реконструкцію (відображення елементів бою, життя того часу – костюмоване дійство)   під назвою «22 червня». На майданчику мототреку «Пирогово» було  організовано   широкомасштабну  військово-історичну  реконструкцію  «Зустріч на Ельбі. Торгау»,  в якій було задіяно більш як  30 одиниць військової техніки (танки, артилерійське знаряддя, автомобілі та мотоцикли), а також авіацію і кавалерію.
Президент одного з організаторів фестивалю – Молодіжної громадської організації «Київський клуб «Червона Зірка»,  добре відомий серед «афганців» меценат Олексій Шереметьєв багато років допомагає нашим районним  організаціям столиці  і не тільки проводить  воєнно-історичні реконструкції, які  вважає підтвердженням  історичної правди і необхідністю для ветеранів, а ще  бере активну участь у роботі з  пошуку  загиблих воїнів періоду Великої Вітчизняної війни.
Цього  святкового дня  воїни-інтернаціоналісти з родинами взяли участь у багатьох заходах, змогли зустрітися, поспілкуватися і згадати минуле.  День видався на славу.    
Завершився День Перемоги у Києві  святковим  салютом.

Рассмотрены задачи на перспективу

20 апреля  в Уфе  (Республика Башкортостан, Российская Федерация) состоялось очередное заседание Координационного Совета Комитета по делам воинов-интернационалистов при Совете глав правительств государств – участников Содружества, в котором приняли участие члены Координационного Совета,  представители ветеранских объединений СНГ и стран Балтии.
Нашу страну представляли  первый заместитель председателя  Государственной службы по делам  инвалидов и ветеранов, член Правления Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) В. Г. Сироштан и руководитель Представительства Комитета в Украине И. А. Борщенко.
На заседании были подведены итоги деятельности Комитета по делам воинов-интернационалистов с октября 2009-го по апрель 2011 года  и рассмотрены  задачи  на ближайшую перспективу. С отчетным докладом  выступил председатель Координационного Совета, председатель Комитета по делам воинов-интернационалистов при Совете глав правительств государств – участников Содружества, Герой Советского Союза Р. С. Аушев.
Обсуждены основные направления дальнейшего развития медико-социальной помощи и повышения качества жизни ветеранов войны и семей погибших на период до 2015 года, улучшения их социально-правового положения.  Приняты к руководству документы, касающиеся сотрудничества ветеранских организаций СНГ и плана мероприятий, посвященных 20-летию Содружества Независимых Государств.
По всем вынесенным на повестку дня вопросам приняты решения.
Принято Положение об утверждении переходящего  Почетного Знамени Координационного Совета Комитета по делам воинов-интернационалистов при Совете глав правительств государств – участников Содружества, утверждено его описание и за  какие заслуги им награждаются ветеранские организации. 
Участники заседания Координационного Совета  приняли Обращение к  главам  государств и правительств Содружества Независимых Государств, в котором выразили уверенность, что главы государств и правительств примут дополнительные меры по социальной поддержке ветеранов боевых действий, инвалидов, членов их семей  и семей погибших воинов, будут активно использовать потенциал и опыт участников боевых действий

Инф. «ТТ».

Дата
Нагадують про подвиг троянди   

15 травня  виповнюється   23 роки з початку виведення Обмеженого контингенту радянських військ з Афганістану.
14 квітня 1988 року представники Республіки Афганістан, Ісламської Республіки Пакистан, Радянського Союзу і Сполучених Штатів Америки  підписали в Женеві угоду та інші документи щодо врегулювання ситуації в Афганістані. Передбачалося, що половину радянських військ буде виведено  до 15 серпня 1988 року, а решту  – протягом наступних дев’яти місяців. Гарантом виконання угоди виступили СРСР і США.
На момент підписання Женевських домовленостей кількість радянських військ становила 100,3 тисячі осіб. Було  визначено напрямки виведення військ: на заході – Кандагар – Шинданд – Кушка, на сході – маршрути з Газні, Гардеза, Джелалабада об’єднувалися в Кабулі й далі через перевал Саланг – Пулі-Хумрі – Термез.
З 15 травня до 15 серпня 1988 року радянські війська було виведено з гарнізонів Джелалабада, Газні, Гардеза, Кандагара, Лашкаргаха, Файзабада, Кундуза – всього 50,2 тисячі  (50% особового складу). Водночас бойові дії проти загонів опозиції не припинялися, хоча з початком виведення військ знизилась  активність їхніх дій. Однак посилилась агітаційна робота опозиції у збройних силах Республіки Афганістан і серед службовців партійного і урядового апарату. Ця робота дала результат: у ряді провінцій відбувся перехід батальйонів афганської армії на бік незаконних військових формувань разом із бойовою технікою.
Після виведення радянських військ з Афганістану політична, економічна, демографічна ситуація в країні загострилася.
Напередодні  пам’ятної для «афганців» дати з ініціативи  учасника бойових дій в Афганістані, кавалера орденів Червоного Прапора і Червоної Зірки  Юрія Вікторовича Гугіна  біля Всеукраїнського меморіалу загиблим в Афганістані було висаджено 150 кущів французьких троянд. В упорядкуванні території  і висаджуванні  квітів  біля пам’ятника взяли участь активісти  районних організацій Київської міської спілки ветеранів Афганістану під керівництвом її голови Миколи Миколайовича  Гончаренка  і члени Київського комітету сімей військовослужбовців, загиблих у Афганістані, очолювані  Аллою  Василівною  Шиповою. 

Кор.  «ТТ»

Встреча однополчан

Доброй традицией стали ежегодные встречи сослуживцев из подразделений и раз в пять лет – однополчан  56-й отдельной десантно-штурмовой бригады, личный состав которой принимал активное участие во многих боевых  операциях в Афганистане.
В прошлом  году во встрече однополчан  в Черкассах приняли участие более 200 человек. В этом году в рамках Международной вахты «Память без границ» встреча воинов-десантников состоялась в городе-герое Туле (Российская Федерация) и совпала  с празднованием 66-й годовщины Победы в Великой Отечественной войне. На встречу приехали 24 боевых товарища из  стран Содружества, служившие в 7-й роте 3-го батальона бригады,  некоторые из них по  разным причинам не виделись много лет. Украину на этой встрече представляла делегация в составе 9 человек под руководством  заместителя  председателя УСВА Олега  Ивановича  Михнюка.
Воины-интернационалисты приняли участие в городских торжественных мероприятиях, посвященных Дню Победы, посетили могилы, помянули погибших и умерших боевых товарищей, встретились с родителями  погибших и вручили им подарки.
Можно только по-дружески позавидовать десантникам, которые, как и  в бою, не забывают своих товарищей, а их боевая дружба продолжается и в мирные дни.

Инф.  «ТТ».

ГЛАВАМ ГОСУДАРСТВ И ПРАВИТЕЛЬСТВ СНГ

ОБРАЩЕНИЕ

участников заседания Координационного Совета Комитета по делам воинов-интернационалистов при Совете глав правительств государств – участников Содружества Независимых Государств

   Участники заседания Координационного Совета, состоявшегося в Уфе (Республика Башкортостан), отмечают, что в государствах Содружества предпринимаются постоянные усилия по улучшению социально-правового положения ветеранов боевых действий, участников локальных войн и военных конфликтов.
   Члены Координационного Совета признают эффективной и полезной работу Комитета за отчетный период по разработке и реализации межгосударственных программ, утвержденных главами правительств государств Содружества.
   Координационный Совет выражает свою признательность главам государств и главам правительств стран СНГ за высокую оценку работы Комитета, ветеранских организаций, объединений и союзов в период подготовки и проведения 65-летнего юбилея Великой Победы. Мы намерены продолжить свое участие в реализации государственных программ государств – участников СНГ по героико-патриотическому воспитанию молодежи, увековечению памяти погибших в Великой Отечественной войне, в локальных войнах и военных конфликтах, а также в реализации социальных программ в интересах участников войн, ветеранов боевых действий и членов их семей.
   Как правопреемники старшего поколения ветеранов, участники боевых действий в Афганистане, ветераны локальных войн и военных конфликтов выражают свою готовность принять эстафету ветеранского движения в государствах Содружества.
   В целях объединения усилий государственных органов и учреждений, ветеранских общественных организаций при решении социально-экономических задач стран Содружества, повышения эффективности проводимой социальной политики в государствах в отношении ветеранов, инвалидов, членов их семей, семей и родителей погибших, участники заседания Координационного Совета просят Вас рассмотреть вопрос о создании государственных органов по делам ветеранов в странах, где они еще не созданы.
   Для решения проблем по увековечению памяти погибших в боевых действиях в Афганистане, других локальных войнах и военных конфликтах участники заседания Координационного Совета просят рассмотреть вопрос об установлении в государствах 15 февраля памятной даты – Дня воина-интернационалиста – ветерана боевых действий. На сегодняшний день такие памятные даты установлены в Республике Беларусь, в Республике Молдова, в Российской Федерации и в Украине.
   Заседание Координационного Совета высоко оценивает принятие в ряде государств законодательных актов, распространяющих статус участника Великой Отечественной войны на ветеранов боевых действий, участников локальных войн и военных конфликтов в зарубежных странах. В связи с тем, что решение этого жизненно важного вопроса находится в пределах компетенции высших должностных лиц государств, участники заседания обращаются к главам государств и правительств с просьбой рассмотреть возможность принятия этого важного политического решения, благодаря которому удалось бы решить целый ряд социальных проблем ветеранов, связанных с пенсионным обеспечением, обеспечением их жильем, медицинским обслуживанием.
   Координационный Совет Комитета надеется на помощь и поддержку в реализации «Основных направлений дальнейшего развития медико-социальной помощи и повышения качества жизни ветеранов войн — участников локальных конфликтов и членов их семей в государствах – участниках СНГ на период до 2015 года», утвержденных Советом глав правительств СНГ от 19 ноября 2010 года, Решения Совета глав правительств СНГ от 22 мая 2009 года «О продолжении розыска военнослужащих, без вести пропавших в период войны в Афганистане в 1979–1989 годах, поиска мест захоронений, эксгумации, идентификации останков и перезахоронении их на Родине», а также государственных программ и национальных проектов, направленных на улучшение социально-правового положения ветеранов и членов их семей.
Участники заседания Координационного Совета выражают уверенность в том, что главы государств и правительств внимательно рассмотрят наше Обращение и примут дополнительные меры по социальной поддержке ветеранов боевых действий, инвалидов, членов их семей, семей и родителей погибших, а также будут активно использовать потенциал и опыт ветеранов – участников боевых действий в Афганистане и других странах, где велись боевые действия, во всех сферах жизни государств.

Вандализм

В ночь на 16 мая разрушен памятник воинам-«афганцам»  в Подольском районе возле Ильинской церкви. Гранитная стела весом полтонны  и высотой полтора метра, которая была закреплена  с помощью арматуры и цемента, лежит у постамента,  разбитая на куски. Предполагают, что виновниками могут оказаться хулиганы или члены какой-нибудь  радикально-настроенной  организации. Об этом сообщил председатель правления Киевского городского союза ветеранов Афганистана Николай Гончаренко. По его мнению, чтобы расшатать и свергнуть стелу, потребовались бы усилия четырех-пяти вандалов.
Организация  обратилась в милицию, которая  провела следственные действия, в частности, осмотрела место происшествия, сняла отпечатки и решает вопрос о возбуждении уголовного дела.
Памятник был установлен в честь четырех погибших в Афганистане и 33 воинов-интернационалистов района, которые умерли уже после войны, по инициативе и на средства,  собранные Подольским союзом ветеранов Афганистана города Киева, с разрешения  районного совета в 2008 году. Имена погибших и умерших воинов-интернационалистов  района  высечены  на стеле. 
Накануне  Дня  Победы в Одессе от рук вандалов в очередной раз пострадал памятник воинам-«афганцам»  на территории Мемориального комплекса «411-я батарея».  По словам  председателя  Одесского областного союза  ветеранов Афганистана Афанасия Радукана,  неизвестные отломали бронзовый цветок, символически «прорастающий» из завернутого в саван тела погибшего солдата. «Этот памятник оскверняют по несколько раз в год, и пока никого не поймали», — говорит Афанасий Петрович.  Дирекция мемориала написала заявление в милицию.
В прошлом году во Львове на День Независимости  неизвестные разрушили крест, установленный на Лысой горе в честь погибших воинов-«афганцев».  В Горловке Донецкой области в 2009 году после открытия памятника погибшим в Афганистане буквально на следующий день был отломан от скульптуры воина фрагмент автомата АКМ,  и это повторялось не раз. Хулиганы так и не были найдены.
Можно назвать еще немало фактов вандализма,  происходящего   у нас в стране с памятниками, но и последние события показывают отношение определенной части   общества к ветеранам войны.  Все эти факты вандализма  для воинов-интернационалистов непонятны и очень больны. Памятники погибшим нашим боевым товарищам – это святое, это наша память, наши клятвы. Ведь пока живет память,  живут души наших парней, которые навечно остались молодыми. Как же  могла подняться грязная рука нелюдей  на святыню…
Ветеранам войны необходимо задуматься, как сохранить свои честь и достоинство.

Корр. «ТТ».

Пограничники  в Афганистане

   В течение  всего периода военно-политической спецоперации СССР в Афганистане (25 декабря 1979 – 15 февраля 1989 г.г.) в зоне ответственности (90–100 км вдоль советско-афганской границы) активно вели боевые действия спецподразделения Пограничных войск. Эта зона включала провинциальные центры северного Афганистана, дороги вдоль границы и высокогорные районы Бадахшана и Тахара.
   Общее руководство действиями спецподразделений осуществляла Оперативная группа Главного управления Пограничных войск, непосредственное – Оперативная группа Среднеазиатского пограничного округа. Координацию действий спецподразделений с соединениями 40-й армии и афганскими пограничниками осуществлял первый заместитель начальника Пограничных войск генерал-полковник И. П. Вертелко.
   В начале боевых действий создавались сводные боевые отряды  пограничников, и первые два отряда были введены уже в январе 1980 года. В последующем были сформированы и введены в северные районы Афганистана однотипные мотоманевренные группы (ММГ) и десантно-штурмовые маневренные группы (ДШМГ). Их действия поддерживала авиация пограничного округа.
   Пограничные войска только за  1982–1986 годы  провели свыше 800 самостоятельных и совместных с частями 40-й армии операций. Они вели боевые действия в горных районах, прикрывали и сопровождали транспортные колонны, участвовали в ликвидации караванов с оружием и боеприпасами для моджахедов. Наиболее успешными стали операции в провинции Тахар, в Кундузе, Самангане, Балхе, в Мармольском ущелье, Имамсахибской зоне, Ваардужской долине.
   В этот период спецподразделения Пограничных войск  в своем составе насчитывали  28 ММГ и 7 ДШМГ, на вооружении которых находилось 150 БМП, 250 БТР, свыше 200 минометов и другое оружие. К концу 1988 года Пограничные  войска имели  самую мощную за время пребывания в Афганистане группировку, располагавшуюся в 66 гарнизонах на афганской территории.
   В военно-политической спецоперации СССР в Афганистане принимали участие несколько десятков тысяч пограничников, 518 из них погибли. Тысячи награждены боевыми  орденами и медалями СССР,  8 пограничников удостоены звания Героя Советского Союза. Один из них – наш земляк, тогда  старшина, а теперь  полковник Виктор Дмитриевич Капшук, которому это высокое звание присвоено в 1985 году.
   Поздравляем военнослужащих, ветеранов Пограничных войск с их  профессиональным праздником!

---

Напередодні Дня прикордонника про свою бойову службу в Афганістані, про сьогоднішнє життя воїнів-інтернаціоналістів розповідає Анатолій  ПЕРЕБИТЮК – голова Вінницької міської організації УСВА, асистент кафедри патологічної анатомії, судової медицини і правознавства.

– Анатолію  Миколайовичу, розкажіть, як ви потрапили в Афганістан?

- Службу свою розпочав у травні 1986 року, відразу потрапив до навчального центру Прикордонних військ у селищі Московське (Таджикістан). Після чотиримісячного  навчання був направлений до Термезького прикордонного загону. І вже там призначений на посаду фельдшера десантно-штурмової маневрової групи. До призову закінчив Уманське медичне училище, тому і служив за спеціальністю, надавав медичну допомогу. Але виконував і   обов’язки стрільця, іноді – снайпера. У нашому підрозділі снайпери більше використовувались як коректувальники вогню - визначали відстань до об’єктів, наскільки потрібно налаштувати приціл. Навчили користуватися різною зброєю.

- Яке перше враження було у вас, коли  зрозуміли, що вже на бойовій  службі, на війні?

 - 11 жовтня 1986-го ми вперше перетнули  кордон з Афганістаном.  Перші враження були досить сумбурні. Коли летиш у "вертушці", бачиш кордон, з’являється холодок у серці, виникають різні  роздуми. Відчуття – як у космонавта: політ  у невідоме. Закінчилася територія Радянського Союзу - подивився в ілюмінатор: не так поле оброблене, будівлі інші. Ось на це і звернув увагу. А потім пішла робота.
Коли нас висадили, отримали команду пересуватися ближче до кишлака. І ось залишилося метрів двісті до місця, розпочався ворожий вогонь. Тоді у нас були перші поранені – двоє кулеметників. На превеликий жаль, урятувати хлопців не вдалося - поранення були надто тяжкими. Пригадую, за кілька днів до бою вони звернулися до мене із скаргами: один із сильним болем у животі, а інший - на головний біль. Коли оглянув обох, нічого не виявилось, але про всяк випадок ми відвели їх у медичний пункт, на місці їм дали ліки. А наступного дня їх було поранено.
   Той випадок  закарбувався в пам’яті на все життя. Коли свистить над головою, ти  пригинаєшся, а вже коли з’являються поранені, то забуваєш, що треба прихилитись. Бачив тоді перед собою тільки роботу, страх зникав.

- Як довго доводилося виконувати завдання під час бойових операцій?

– Бойові операції були різної тривалості – від кількох годин до кількох тижнів, а то й місяців. Бойовики вміли добре маскуватися, жити в печерах і не виходити по кілька тижнів, а то й років. Згадую один випадок. За даними розвідки в нас була інформація, що в одному із кишлаків перебуває військовий радник бандугрупування. Було розроблено операцію з блокування кишлака. Ми протягом майже місяця  шукали, обходили вулиці за вулицями, будинки за будинками. Знайшли випадково в одному із колодязів. На чотириметровій глибині – печера на дві кімнати, в одній з них був провіант, одяг, зброя. Воду він сам діставав із колодязя. Відразу прилетіли офіцери в польовій формі без ознак і забрали його.
 
– Чи можна тоді було прорахувати кроки ворогів, можливо, попередити кровопролиття?

- Це майже неможливо, але ми намагалися випередити ворогів. Працювала розвідка як у нас, так і у них. Ми знали, що як тільки планується операція без участі афганських військових підрозділів, успішне виконання завдання гарантовано. Тільки залучали афганських військових – очікуваного результату не було.

- Чи стикалися  віч-на-віч зі смертю?

- Найтяжче, коли вбиваєш людину. Це найбільший жах. Тоді мені було дуже погано. Розумію, якби я не вистрелив, то міг би загинути сам або хтось із моїх товаришів, які були у мене за спиною. Того дня ми були на "зачистці" кишлака. Проходили крізь будинки й перевіряли кожне обійстя, де могли ховатися душмани. Біля одного із будинків ми з товаришами зупинилися. За домовленістю один мав відкрити двері, а я забігти в приміщення, перевірити, чи немає там нікого. І коли я забіг у першу ж кімнату, побачив перед собою дуло автомата. Автоматично  натиснув на курок. Я не міг розжати руки, розстріляв увесь магазин. То був хлопчина, тримав у руках ППШ з круглим магазином. У мене похололо все всередині. Хлопці вивели мене на вулицю, дали води, дали пару ляпасів, щоб отямився. Руки трусилися ще довго…

- Нашим солдатам у гірській місцевості, щоб пристосуватися до умов, для зручності доводилося вигадувати різні пристосування: комусь щастило придбати кросівки, аби полегшити ходу й безшумно пересуватися, обшивали індивідуальні фляги старими шинелями, щоб вода довше зберігалася холодною, для зручності у перезарядці автомата скріплювали ізоляційною стрічкою два ріжка з патронами. Чи майстрували ви щось у своєму підрозділі?

– Ми також це робили. На той час нам, медикам, в аптеках гарнізону видавали медичні сумки, які мали спеціальні стандарти. І хоч заборонялось, але ми все ж таки переробляли їх. Перше, що зробив мій військовий лікар підрозділу старший лейтенант Крайовий, це зрізав червоний хрест, щоб ми не ставали мішенню для ворогів, а також переклав весь вміст, а ще поклав чотири флакони поліглюкіну і реополіглюкіну, додатково стерильні тампони й бинти, набір ампул для протишокової терапії так, що не займали багато місця. Ми до флаконів прив’язували пластирем поводки, щоб можна було підвісити за гілку, коли доводилося рятувати життя пораненому. Звісно, перевіряючі сварили  нас, але розуміли, що це війна.
  Медична сумка під час десантування з вертольоту завжди заважала збоку. Тому вирішили  зробити з неї ранець, а спереду - жилет із запасними магазинами і гранатами. Саме це ноу-хау - переоснащена медична сумка – і врятувало моє життя. Це трапилося під час виконання одного із бойових завдань, 8 грудня 1987 року. Ми того дня десантувалися на одній з висот, де був розташований укріплений пункт душманів. Відразу при десантуванні заволоділи ним. У першу ж ніч на нас пішли «духи». Під час бою позаду мене розірвався заряд гранатомета, мене повалило на землю вибуховою хвилею. Коли підвівся, відчув біль у боку. Зняв із себе сумку і зрозумів, що вона врятувала мені життя. Осколок пройшов крізь неї, вміст сумки зупинив його, залишилася на спині неглибока рана.

- Ветерани-«афганці» завжди з теплотою згадують своїх бойових друзів...

- Пригадую сапера-кінолога, сержанта Бориса Євгенюка із його вівчаркою Тайгою. То був добре видресируваний собака,що як кажуть, "і в мох, і дощ" знаходив під час прочісувань  міни, "закладки", фугаси, зброю, яку було зарито під землею, а також людину, що ховалася в сіні. Тайга нікому не дозволяла годувати себе, крім господаря. Ми знали їх як справжніх друзів. На власні очі бачив, як Борис поїв її водою зі своїх долонь, вона злизувала до останньої краплі. Хлопці розповідали, що коли Євгенюк звільнився, Тайга довго чекала його, не їла, скулила, аж поки він не повернувся і не забрав її з собою.

– Ви повернулися додому, до рідних. Яким запам’ятався той день?

– Повернувся о другій ночі 28 травня 1988 року. Цього дня Прикордонні війська відзначали 70-річчя. Було багато радощів – вдома і живий. Мене дочекалася кохана дівчина Лариса. Влітку ми побралися.

- Зараз ви  голова міської спілки ветеранів Афганістану. Чи допомагає теперішня влада ветеранам?

- Після війни ветеранів померло більше, ніж загинуло,  у когось покалічена психіка, здоров’я підірване, а хтось заглядає в чарчину. Більшість «афганців» були прості хлопці, роботяги, які повернулися  на заводи, фабрики. А зараз що? На превеликий жаль, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який було прийнято ще у 1993 році, не працює  повною мірою. Цей закон на той час був найкращий на території СНД. На сьогоднішній день зміни до закону вносилися більше 50 разів, але не на поліпшення соціального стану, а навпаки.
  Сьогодні ветерани війни не мають можливості безкоштовно лікуватися. Єдине допомагає, що в обласних центрах є госпіталі для ветеранів війни, але вони переповнені. І зараз учаснику бойових дій при оформленні на лікування у цьому закладі теж потрібно ліки придбати самому.
  Санаторно-курортне лікування також не всім доступне. В основному, путівки надаються відділом соціального захисту тільки інвалідам. А що робити іншим учасникам бойових дій?

- Чи підтримуєте зв’язок зі своїми бойовими товаришами-прикордонниками?
 
– Ми зустрічаємось 15 лютого, в інші пам’ятні дні. Спілкуємося по телефону з товаришами із Росії, Молдови, Білорусі та інших  колишніх республік Радянського Союзу.

– Кілька слів про вашу родину...
 
– Ми з дружиною  закінчили медуніверситет. Вона також  співробітник університету, працює на клінічній кафедрі терапевтичного профілю. Тут, у Вінниці, народилися наші діти. Син Дмитро обрав шлях дідуся і бабусі – навчається в аграрному університеті. Дочка Іра – учениця гуманітарної гімназії. Вона мріє, як батьки, стати лікарем.

Память в бронзе, металле и камне
Волинська область
Загиблим  однополчанам

Минуло  чимало років  після  Афганської війни. Змінився  світ. Усталилися погляди на минулу війну не тільки істориків і тих, хто лише чув про неї, а й тих, хто  воював. Та першочерговим завданням воїнів-«афганців» було і залишається  увічнення  пам’яті про загиблих бойових побратимів.
У селі Цміни Маневицького району, що на Волині,  відкрито пам’ятний знак  Борису Оленюку  і Володимиру Швецю, які  героїчно загинули в Афганістані, прикриваючи відхід своїх товаришів у бойовій операції. Обидва посмертно нагороджені орденами Червоної Зірки.
Ініціатором  відкриття і безпосереднім   виконавцем  став ветеран Афганської війни, однополчанин героїв Андрій Матвійчук. Разом з сином він  відбудував  пам’ятник  у  рідному селі. 
Вшанувати пам’ять  земляків хвилиною мовчання прийшли представники влади і ветерани Афганістану з навколишніх сіл, з районного центру, односельці й рідні. На мітингу  виступив заступник голови  Волинської обласної організації УСВА  Юрій Мельник, який подякував ініціаторам і організаторам  заходу.

Юрій МЕЛЬНИК.

Героїко-патріотичне виховання
Життя малює пензлем долі

У Золотоніському Будинку дитячої та юнацької творчості відбулася творча зустріч воїна-інтернаціоналіста, поета Анатолія Скрипніка зі старшокласниками міських шкіл.
Анатолій Скрипнік народився на Кавказі. У 1973 році закінчив Тбіліське артилерійське військове училище імені 26 бакинських комісарів. Служив у Казахстані,  в Німеччині. Згодом проходив службу в Київському окрузі. У грудні 1984 року направлений в Афганістан до міста  Шинданд, де перебував до жовтня 1986 року. Продовжив службу в Золотоніській військовій частині.  Активний член міськрайонної спілки воїнів-інтернаціоналістів, член Національної спілки журналістів.
Темою зустрічі стало знайомство з поезією  «Життя малює пензлем долі». Як виявилося, пензель цей насичений барвами і унікальний. Автор – людина, яка народилась і виросла на Кавказі, але прикипіла серцем до України і переймається її долею. Військовий, якому смерть заглядала у вічі, бачить кожного в образі птаха: хтось –  орел, а хтось – сорока, але всі ми сьогодні – сірі горобці. І нехай ми сірі, нехай бідаки, проте ніколи не полишаємо рідної домівки.
Анатолій Олександрович звернув увагу молоді на пам’ятники, що є в місті: легендарний Т-34, пам’ятник Обухову, чорнобильцям, «афганцям».
– Кожному поколінню, – вів гість екскурс в історичне минуле, – випала своя  війна. А моєму – Афган і Чорнобиль, які довели, що живе «у тобі той солдат, солдат без особливих нагород».
І не зміг не згадати друзів-інтернаціоналістів Михайла Зорю, Анатолія Максименка, письменника Володимира Красюка, Михайла Вертушкова, Юрія Шандру та Івана Нерівного з його афганським зошитом. Не змовчала в душі образа на державу, яка «призивала розумних і красивих, і не питала в матері, де служити сину». І тепер «біля вікна старенька мати плаче», а в списках  зниклих безвісти лише українців – 78.
– Що таке щастя? – вкотре звернувся до школярів, мудро примружуючись. – І не «бабки», і не достаток.  Щастя – це коли тебе розуміють. А за словами поетеси Юлії Друніної,  це та ж птаха, яку треба міцно тримати в руках.
Гість представив широкому загалу виставку власних гравюр по дереву і вироби з солоного тіста. Картину «Вогонь» автор подарував місцевому краєзнавчому музею.
А вже гумор від Скрипніка – це щось особливе. Розповідає, ховаючи посмішку у вусах, а в самого хитрі бісики скачуть із очей.
Вірші Анатолія Скрипніка прочитали  Ігор Батир і Оксана Талапко. Творчих успіхів, натхнення побажали гостеві  директор  краєзнавчого музею Валентина Кулик і методист Будинку дитячої та юнацької творчості Тетяна Кобець.

Алла КАПЛЯ.

Спорт
В честь Героя

Днепродзержинская городская организация «Союз ветеранов Афганистана» совместно с Центром физического здоровья населения «Спорт для всех» провела в средней школе № 20  соревнования по восточным единоборствам памяти погибшего в Афганистане Героя Советского Союза лейтенанта Александра  Стовбы.
В турнире приняли участие воспитанники  ДЮСШ № 3 под руководством тренера по  тхеквондо Юрия Палека и клуба «Тайфун» под руководством тренера по хортингу Владимира Макаренко. Юные спортсмены и тренеры награждены грамотами,  а победители – кубками.
Воины-интернационалисты выражают благодарность директору школы В. Н.  Розумной, заучу по военно-патриотическому воспитанию Д. В.  Шибанову, депутату горсовета С. В. Кваку, председателю городской организации ВО «Батьківщина» И. Т. Туробойскому,  председателю городской организации «Місто» И. С. Лисничему за поддержку в проведении соревнований.

Игорь  БЕРЕЖНОЙ.

Виховують патріотів

У школі №1 міста Верхівцев на Дніпропетровщині  проведено легкоатлетичну естафету, присвячену пам’яті випускника школи, воїна-інтернаціоналіста Сергія Зиміна, який загинув у Афганістані  22 вересня 1987 року.
Ця естафета стала традиційною і проводиться за ініціативи педагогічного колективу під керівництвом ентузіаста, людини прекрасної душі Л. Ф.  Воронцової, а також за участю Верхньодніпровської районної організації УСВА, голова якої – керівник фірми „Аякс” Анатолій Лейко.
Цього дня  воїни-«афганці» А. Лейко, О. Сергеєв, А. Педько, В. Майор, Ю. Сердюк  відвідали могилу Сергія Зиміна. А потім було чудово організоване спортивне свято. Велика подяка за організацію і проведення естафети вчителям фізкультури Н. Кучеренко, В. Малієнко, Н.  Адамовій, Є.  Пилипенко, Є.  Чоботарьовій, завучу  Н.  Смакоті.
У цікавій і наполегливій боротьбі перехідний Кубок пам’яті Сергія  Зиміна   дістався 11-б класу. Приємно усвідомлювати, що в наш непростий час є такі педагогічні колективи, які виховують справжніх патріотів.

В. ГАЛУШКО,
заступник голови районної організації УСВА.

Перемогли господарі

У Луцьку відбувся традиційний Міжнародний турнір з карате пам’яті воїна-«афганця» Володимира Горшкова, який загинув  при виконанні службового обов’язку в обласному управлінні по боротьбі з організованою  злочинністю.
Організатором змагань  стала Волинська обласна організація Української Спілки ветеранів Афганістану.
Помірятися майстерністю зібралось більш як 150 учасників з України і  Польщі. Перемогла команда спортклубу «Любарт» (Луцьк), другими також були господарі з військово-спортивного клубу «Тайфун» обласної організації УСВА, а бронзові нагороди виборола команда «Сен-Бін» з Києва.
Присутні  вшанували пам’ять В. Горшкова хвилиною мовчання, юні спортсмени відвідали його могилу.  На турнірі були присутні вдова і син загиблого воїна-інтернаціоналіста.

Григорій ПАВЛОВИЧ,
голова Волинської обласної організації УСВА.

І виховання, і гарт

В Івано-Франківську за підтримки обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану,  комітету з фізичної культури і спорту виконкому  міської ради (В. Матешко) і  головного управління у справах сім’ї,  молоді та спорту  обласної держадміністрації (М. Карабін)  проведено Всеукраїнський турнір з кік-джицу,   в якому взяли  участь 130 спортсменів.
Метою змагань було військово-патріотичне  виховання молоді,  залучення юнацтва до здорового способу життя, змістовного  дозвілля, активних занять спортом.  Перед початком  турніру  воїни-інтернаціоналісти розповіли про нелегку солдатську  службу,  ділилися  спогадами про війну. Звучали пісні афганської тематики.

Юрій КУПЧІЙ,
голова Івано-Франківської обласної організації УСВА.