|
|
|
№ 7 (343), 2007 рік, березень |
|
|
| | Заява з приводу спроби дострокового припинення повноважень Верховної Ради України
Наша країна опинилась на порозі великих потрясінь. За всі роки свого
існування вона ніколи не була так близька до відвертого громадянського
протистояння як зараз.
І це при тому, що в останній час країна вийшла на стабілізацію росту
економічних показників, почали системно підвищуватись соціальні
стандарти. Більш чітко почало вимальовуватись місце України у світовій
спільноті, де динамічно зростає економічна і політична конкуренція.
Незважаючи на позитив останнього часу, на догоду групі
безвідповідальних політиків президент України підписав Указ про
дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Свій вердикт повинен
винести Конституційний Суд, але загальні президентські фрази
протирічать вимогам 90-ї статті Конституції, які чітко регламентують
розпуск вищого Законодавства органу України. І не треба шукати слів
політесу - це не тільки державний переворот у вигляді давно спланованої
акції, це ще й підлий посадовий злочин людини, яка в силу своїх
хворобливих особистих амбіцій та на догоду радикально налаштованим
шулікам війни кинула країну у вир глобального політичного конфлікту.
Розігрується сценарій, за яким горе-президент наважився на підтримку
групи авантюристів з так званого табору "демократичної опозиції", дії
яких можуть привести, до катастрофічних наслідків. Звичайно ж, за такої
колотнечі держава у своєму розвитку може бути відкинута на декілька
років назад. І це в кращому випадку, якщо Україна взагалі збереже свою
державність. Може треба й це пройти. Бо без пережитої підлості не буде
й гідності.
А тому громадськості, і в першу чергу ветеранам війни, які інтуїтивно
відчувають про що йде мова, слід активно підтримати ті конструктивні
сили, які й значній своїй більшості об'єднуються навколо здорової
частини Верховної Ради та Кабінету Міністрів. І особливо на місцях, бо
відомо, що революції відбуваються у столицях, а криваві бунти - у
регіонах. Не дай то Бог розбрату. Йому зараз можна протиставити тільки
здоровий розсуд, діалог і пошук компромісів.
Україна у нас єдина. І потрібна вона нам у злагоді і порозумінні.
Голова УСВА
Народний депутат України
С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ.
| | | |
Приветствуем участников заседания Высшего Совета Международного Союза "Боевое братство - без границ"
"Международный Союз организаций ветеранов (участников) локальных войн и военных конфликтов "Боевое братство - без границ" является союзом общественных объединений стран СНГ и других стран, проводящих свою деятельность в соответствии с целями и задачами, принципами и интересами, определенными Договором о создании Международного Союза.
Союз основан как дань уважения памяти погибших при выполнении интернационального, служебного долга, на стремлении к дальнейшему сбережению непреходящих ценностей мужества и боевого братства, на общности проблем, вызванных последствиями войн и военных конфликтов, на исторически сложившихся связях братских народов, их стремлении к всестороннему сближению и дальнейшей интеграции.
Союз распространяет свою деятельность на территории государств СНГ и других государств, на общественные объединения ветеранов, входящие в его состав. Деятельность Союза основана на принципах демократии, гласности, самоуправления, законности, ответственности членов Союза в достижении цели и распространяется на территории стран, объединения граждан которых представлены в Союзе, с учетом требований их Конституций и законодательств. | | | |
Нам есть что сказать об опыте работы
Накануне заседания Высшего Совета Международного Союза "Боевое братство - без границ", которое состоится 17-18 апреля, нашей газете дал интервью председатель Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), народный депутат Украины С. В. Червонопиский.
- Сергей Васильевич, в 1998 году был создан Международный Союз "Боевое братство - без границ". От кого исходила инициатива по его созданию?
- Инициаторами создания Международного Союза "Боевое братство - без границ" стали Украинский Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), Всероссийское общественное движение ветеранов локальных войн и военных конфликтов "Боевое братство" и Белорусский Союз ветеранов в Афганистане.
Создание Международного Союза было вызвано тем, что после распада СССР общественные организации столкнулись с рядом трудностей, касающихся ветеранов и их семей. Они также были оторваны друг от друга, мало знали о деятельности той или иной организации в странах СНГ. Поэтому и решили объединяться, тем более, что все мы прошли школу войны, поняли, что такое боевое братство и взаимовыручка не на словах, а на деле.
А если быть до конца точным, то первое предложение по созданию Союза исходило от УСВА. И учредительный съезд состоялся в Севастополе, а первым председателем был избран я.
- Какие цели ставит перед собой Международный Союз?
- Главная цель Союза - консолидация и координация усилий для более эффективной социальной, правовой и экономической защиты ветеранов (участников локальных войн, военных конфликтов и миротворческих операций, членов их семей, членов семей погибших и пропавших без вести). Еще одна важная цель - укрепление братской дружбы, сотрудничества и взаимопомощи, более полное использование возможностей входящих в Союз организаций в деле укрепления и сохранения мира и международной безопасности.
Это если говорить языком Устава. Чисто по-человечески, по-мужски нам искренне жаль, что по-военному кровные братья оказались за рубежом, хотя и ближним. Тем более, что межгосударственное отчуждение на просторах СНГ все усиливается. Соответственно ограничиваются и возможности комитета, возглавляемого Русланом Султановичем Аушевым. В силу объективных причин, конечно. Поэтому связь с побратимами через международное общественное движение становится все более актуальной.
- Расскажите, пожалуйста, о руководящих органах Союза.
- Руководящим органом Союза является съезд, на котором избирается Высший Совет, руководящий Союзом в межсъездовский период. На данный момент определена квота на представительство в Высшем Совете Союза ветеранских организаций стран СНГ и Балтии в составе трех человек. Высший Совет избирает председателя Союза. С 1998 года его председатель - президент Всероссийского общественного движения ветеранов локальных войн и военных конфликтов "Боевое братство", губернатор Московской области, Герой Советского Союза, генерал-полковник Борис Всеволодович Громов. Штаб-квартира объединения находится в Москве.
- Сколько на данное время ветеранских организаций вошло в Международный Союз "Боевое братство - без границ"?
- За девять лет в Союз еще вошли ветеранские общественные организации Азербайджанской Республики, Республики Армении, Республики Болгарии, Казахстана, Киргизстана, Республики Молдовы, Республики Таджикистан, Республики Узбекистан, Эстонской Республики и Латвийской Республики. Как видно, "Боевое братство - без границ" - не только название, но и реальная картина объединения стран СНГ, Балтии и даже шире в мощное ветеранское общественное движение, которое с каждым годом набирает динамику роста и решает задачи, необходимые для улучшения жизни наших достойных этого ветеранов.
- Сергей Васильевич, 17-18 апреля состоится заседание Высшего Совета Международного Союза. Какие вопросы и задачи будут на нем обсуждаться?
- Красной нитью через все наши побратимские сборы проходит вопрос социальной защиты нашей категории ветеранов войны. Соответственно - и влияния на государственную политику в решении этих проблем в каждой из стран на постсоветском пространстве.
Далеко не случайно выездное заседание Высшего Совета будет проводиться в Киеве. Нам есть что сказать об опыте работы по росту общественного авторитета организованного афганского движения в стране. С нами вынуждена считаться и власть. Как результат, реанимирована ветеранская госструктура, сохранены и преумножены льготы, кадровые расстановки, вхождение в представительские органы власти, открыты сотни памятников по всей стране.
| | | |
Державний комітет України у справах ветеранів - погляд у майбутнє
Про сьогоднішній день і завдання новоутвореного Держкомітету України у справах ветеранів розповідає його голова, Герой Радянського Союзу, генерал-майор Ігор Миколайович ПЛОСКОНОС.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2007 року № 187 утворений Державний комітет України у справах ветеранів. Відбулося те, що протягом двох років відстоювали представники органів державної влади і ветеранська громадськість. В епіцентрі подій, як завжди, були люди, які з часів війни в Афганістані вміють піднятися в атаку й досягти поставленої мети.
Завчасно робити будь-які висновки, давати оцінки події, яка відбулася, - з часом усе стане на свої місця. Однак непересічність того, що відбулося. Незаперечна. Система соціального захисту ветеранів, ветеранський рух у цілому є багатогранною і динамічною сферою суспільних відносин із певними кількісними і якісними характеристиками, глибокими проблемами й достатньо окресленими завданнями. Тому й очевидна необхідність створення і функціонування Державного комітету України у справах ветеранів як центрального органу виконавчої влади.
В Україні на 1 січня 2007 року налічувалось понад 2,9 млн ветеранів війни (осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, інвалідів війни, учасників бойових дій, учасників війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", близько 5,6 млн ветеранів праці, майже 300 тис. ветеранів військової служби. Близько 130 самодостатніх ветеранських організацій різного рівня проголошуються свою готовність до активної діяльності у сфері соціального захисту ветеранів. Створено систему державних гарантій соціального захисту, підтримки ветеранського руху, передбачено джерела фінансування.
До соціальних прав усіх категорій ветеранів, які систематично порушуються, у порядку їх пріоритетності віднесено наступні: право на життя і здоров'я, право на гідний справедливий рівень пенсії, право на пільги і компенсацію знищених заощаджень. Для ветеранів зарубіжних війн, учасників миротворчих операцій і ветеранів військової служби, крім того, пріоритетними є реалізація права на житло, перепідготовка і працевлаштування відповідно до кваліфікації.
Створені громадські об'єднання ветеранів війн, локальних конфліктів тощо були обмежені в напрямах, наявних формах і методах роботи з формування концептуальних засад, нормативно-правової бази соціальної політики щодо ветеранів. Це й обумовило наполегливість ветеранських організацій у формуванні системи органів державної влади, діяльність яких була спрямована на реалізацію прав і державних гарантій ветеранів і яка набула перших окреслень у 90-х роках минулого сторіччя.
Створений 5 лютого 1992 року Комітет ветеранів війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах при Президентові України став першим центральним органом виконавчої влади, повноваження якого в цілому були спрямовані на організацію і реалізацію державної соціальної політики щодо ветеранів війни.
Протягом 1992-2005 років в Україні після наполегливих пошуків було створено дієву систему влади для формування і реалізації соціальної політики щодо ветеранів: у Верховній Раді України - Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, а в уряді - Державний комітет України у справах ветеранів, які плідно співпрацювали. Державному комітету України у справах ветеранів було відведено надзвичайно важливу роль: з одного боку - він представляв уряд, з іншого - відстоював в уряді права ветеранів та їхніх громадських організацій. При виникненні конфліктних ситуацій Держкомітет першим приймав на себе реакція незадоволення як з одного, так і з іншого боку.
В Держкомітеті на більшості посад працювали самі ветерани війни, ветерани військової служби. Функції Держкомітету, його чисельність і фінансування були обмеженими, а замість передбачених територіальних органів в Автономній Республіці Крим, областях, у Києві і Севастополі працювали лише представники Держкомітету. Дефіцит кадрів і коштів компенсувався ініціативою, творчістю і наполегливою роботою працівників Держкомітету у тісній співпраці з громадськими організаціями із захисту прав ветеранів.
Зауважу, що держава дала права ветеранам, але належним чином не забезпечила їх реалізацію. Протягом усіх років точиться, без перебільшення, запекла боротьба ветеранів за свої законні права. Кожний уряд, без винятків, робив спроби обмежити ці права всупереч вимогам чинної Конституції держави. Відбулося це різними шляхами: і через норми Державного бюджету України, як це було у 2000 році, і через обмеження урядовими рішеннями розрахункових розмірів соціальних виплат, і спробою замінити надання пільг у натуральному вигляді грошовою компенсацією.
Це підтверджує, що, на жаль, стратегія соціальної політики щодо ветеранів у нашій державі залишається непослідовною й остаточно не визначеною. До цього часу відсутня однозначність позиції керівництва держави у ставленні до ветеранів, до їхніх заслуг перед суспільством у будівництві держави, в її захисті, в боротьбі з фашизмом. Напевно, саме тому не було належної і сфокусованої державної уваги до проблем увічнення пам'яті жертв війни і політичних репресій, проведення історико-архівних досліджень і польових пошукових робіт, координації діяльності щодо збереження й утримання пам'ятників і пам'яток воєнної історії. Це завдає непоправної шкоди патріотичному вихованню громадян України, формуванню шанобливого ставлення до історії країни, ветеранів та їхнього подвигу у минулому.
Існує проблема ветеранів військової служби, осіб, звільнених з військової служби, яка пов'язана насамперед із реформаційними процесами у Збройних Силах України. Це проблема їхньої соціальної адаптації, модель якої створювалась в Україні Національним координаційним центром соціальної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів (далі - НКЦ). Із ліквідацією у 2005 році НКЦ система соціальної адаптації, яка набула певних окреслень у 1996-2004 роках, залишилась без очільника. Протягом двох років елементи системи дозволяють лише частково розв'язувати проблеми осіб, звільнених із військової служби.
Залишається нерозв'язаною і, більше того, останнім часом загострюється проблема забезпечення житлом осіб, звільнених з військової служби. Нині вона розв'язується за рахунок субвенцій із держбюджету місцевим бюджетам. Контроль за використанням зазначених субвенцій до 2005 року покладався на НКЦ. Зміна головного розпорядника, реформування органів виконавчої вади, відсутність належного контролю за будівництвом і придбанням житла - все це до нинішнього часу ускладнює процес забезпечення житлом більш як 17 тисяч безквартирних звільнених із військової служби. Напевно, і з цих причин у 2006 році, особи, які перебувають на квартирному обліку, одержали, за оперативними даними, лише 56 квартир, а кияни - не отримали жодної.
Органи законодавчої і виконавчої влади не мають реально і всебічно окресленої стратегії реалізації прав ветеранів, виконання зобов'язань держави перед ветеранами війни, військової служби і праці, а лише проводять ситуативні заходи. Саме цим обумовлена недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази соціального захисту, непослідовність у формуванні й удосконаленні системи державних гарантій соціального захисту і соціальної політики в цілому.
Цьому є кілька причин правового, фінансового і організаційного характеру. Одна з них - відсутність єдиного потужного органа державної влади, на який покладалася б задача координації зусиль і організації взаємодії інших суб'єктів діяльності у сфері соціального захисту ветеранів війни.
Ці та деякі інші проблеми і визначили необхідність створення Державного комітету у справах ветеранів і формування комплексу завдань, які на нього покладаються.
У найбільш загальному вигляді ці завдання мають бути окреслені Положенням про Державний комітет України у справах ветеранів, проект якого розроблений і перебуває на розгляді у Кабінеті Міністрів України.
Що ж має зробити Державний комітет України у справах ветеранів для вирішення соціальних проблем ветеранів війни і праці?
Одусім, на мій погляд, необхідно виправдати очікування переважної більшості ветеранів війни, праці і військової служби, ветеранських та інших громадських організацій, які переймаються проблемами соціального захисту визначених категорій громадян України. Цієї мети можна досягти винятково на шляхах послідовного і принципового відстоювання потреб та інтересів ветеранів, наполегливої праці щодо удосконалення й формування правових, матеріальних та інформаційних засад реалізації державних гарантій соціального захисту.
Необхідно врахувати, що центральні органи виконавчої влади мають на меті управління окремими галузями, сферами суспільного життя, координацію діяльності закладів, організацій, установ. Тому вважається за доцільне посилити вплив Держкомітету на ліцензування, зміцнення правового поля, більш жорсткий контроль і координацію діяльності закладів, установ і організацій у сфері надання послуг ветеранам.
Основне завдання, яке постає перед Комітетом, полягає в обгрунтуванні та участі у формуванні концептуальних основ соціальної політики щодо ветеранів, координації зусиль і організації взаємодії різних суб'єктів діяльності у цій сфері. Що мається на увазі? Повертаюсь до основних проблем, на яких зупинявся раніше. Вони мають у стислі терміни знайти належне теоретичне обгрунтування, чітке визначення шляхів розв'язання, зокрема - правових і фінансових, сил і засобів реалізації. Має бути завершене формування соціальних стандартів, соціальних нормативів і узгодження економічними можливостями країни державних гарантій соціального захисту ветеранів. В основу цієї роботи ми передбачаємо покласти детальне і глибоке дослідження соціальних, правових і моральних проблем ветеранів, ветеранського руху в цілому.
Важливе значення має створення і державна підтримка системи спеціальних центрів перепідготовки, працевлаштування й адаптації військовослужбовців, вона є актуальною і важливою справою, яка повинна забезпечити різні аспекти зміни діяльності, сфери зайнятості, зокрема й започаткування власного бізнесу.
Важливою складовою діяльності Держкомітету передбачено увічнення пам'яті загиблих захисників Вітчизни. Наведу лише кілька показників, які є нашим соромом. На території України у 1941-1945 рр. загинуло і поховано близько 3 млн громадян колишнього СРСР, із яких близько 800 тис. - невідомі солдати. Відоме правило, що війна закінчується, коли похований останній загиблий солдат, протягом понад 60 років після Великої Вітчизняної війни не реалізоване й понині.
Багато зусиль було докладено до пошуку полонених і тих, хто пропав без вісти під час війни в Афганістані. Ця діяльність після ліквідації у 2005 році Державного комітету у справах ветеранів законсервована, однак створюються умови для її поновлення і розгортання. А от до ще однієї проблеми на державному рівні ми так і не підійшли. Маю на увазі військово-меморіальну роботу. Тут накопичено певний міжнародний досвід, є розуміння цієї проблеми у громадських організаціях, є люди, готові до цієї складної роботи. Залишається створити належні умови для виконання і цього завдання.
Менше місяця залишилось до 62-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, яка має належним чином відзначатися за єдиним замислом і планом у країні, бути всебічно забезпеченою і організованою. Паралельно має йти підготовка до вшанування миротворців, організації і проведення Дня скорботи 22 червня. Маємо передбачати, що у липні 2007 року виповнюється 15 років участі нашої країни у миротворчих операціях, в яких український солдат показав себе гідним представником України у найкращих своїх рисах. Перелік державних і професійних дат можна продовжувати і далі. Безперечним є те, що організаційна робота Держкомітету є важливою складовою його діяльності. Визначаючи як одне із основних завдань патріотичне виховання громадян України, передбачаємо залучення до реалізації його завдань усіх органів державної влади, ветеранських організацій.
Перелічене вимагає якнайшвидшого формування Держкомітету, яке необхідно провести у стислі терміни, перебрати на себе управління тими чи іншими сферами життя країни. Часу на пошуки шляхів, форм і методів роботи немає. За умови затвердження проекту Положення про Державний комітет визначення його розпорядником коштів по низці бюджетних програм на 2007 рік стискається у дуже обмежений термін. Тому центральним завданням у діяльності Держкомітету є виконання внутрішніх задач. На одному із перших місць є кадрове забезпечення Комітету. Зазначу, що об'єктом його діяльності є ветерани - люди зі славним і складним минулим, які перебувають у скрутних життєвих умовах і які вимагають належної уваги, шани і специфічного ставлення до себе. Цьому не вчить жоден інститут чи військова академія. Тому й працювати у цій сфері можуть люди за покликом душі, з теплим і відкритим серцем. Знайти таких фахівців і залучити до діяльності - одне з перших завдань Комітету.
Переконаний, що якби не було суспільної потреби у його створенні - не було б Комітету. Складні й непересічні завдання поставлені перед Державним комітетом України у справах ветеранів. Однак з часів війн і локальних конфліктів ветерани вміють накреслити задачу і з честю її виконати. Впевнений, що Державний комітет України у справах ветеранів буде гідним спадкоємцем цієї традиції.
| | | |
Підвищення соціальних стандартів
Верховна Рада підтримала урядовий законопроект про зміни до Держбюджету України на 2007 рік. "За" проголосували 248 депутатів, з них 185 "регіоналів", 5 депутатів від БЮТ, 32 соціалісти і 21 комуніст. Прийнятий Закон України коментує народний депутат, перший заступник голови УСВА Юрій ЗУБКО.
При прийнятті Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" пунктом 3 Прикінцевих положень було дано доручення Кабінету Міністрів України протягом першого кварталу поточного року проаналізувати розмір прожиткового мінімуму та стан грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу й у разі необхідності подати Верховній Раді України пропозиції змін до цього Закону.
Постановою Верховної Ради України від 22 грудня 2006 року № 518 "Про перегляд прожиткового мінімуму та розміру мінімальної заробітної плати у 2007 році" також дано доручення Уряду за результатами попередніх розрахунків валового внутрішнього продукту за 2006 рік та виконання планових надходжень до Державного бюджету за перший квартал поточного року внести законопроект про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" у частині збільшення розмірів прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати.
Таким чином, поданий Урядом законопроект підготовлено на виконання цих документів.
Зупинюсь на порівняльному аналізі зазначених законопроектів. Відносно показників, затверджених Законом про Державний бюджет на 2007 рік, пропонується, зокрема:
збільшити мінімальну зарплату в середньому за рік:
- в урядовому законопроекті - на 4,2 відсотка;
- у президентському первинному варіанті законопроекту - на 1,8 відсотка;
- у законопроекті народного депутата Сивульського М. І. - на 6,7 відсотка;
збільшити загальний розмір прожиткового мінімуму з 1 квітня та з 1 жовтня:
- в урядовому законопроекті - відповідно на 4,8 і 4,3 відсотка;
- у президентському первинному варіанті законопроекту - на 4 та 3,7 відсотка;
- у законопроекті народного депутата Сивульського М. І. - на 6,6 та 7,8 відсотка.
Таким чином, основні положення законопроекту Кабінету Міністрів (за реєстр. № 3282) повністю враховують пропозиції, викладені у законопроекті Президента (за реєстр. № 3068-1), положення постанови Верховної Ради "Про перегляд прожиткового мінімуму та розміру мінімальної заробітної плати у 2007 році" й частково враховують пропозиції законопроекту народного депутата Сивульського М. І. (за реєстр № 3068).
Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради у своїх висновках до відповідних законопроектів звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум попередньо встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг та затверджується Верховною Радою України. Відповідно до статті 10 Закону України "Про оплату праці" розмір мінімальної заробітної плати має встановлюватись Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів.
Виходячи з таких засад визначення розміру державних соціальних гарантій, саме Кабінет Міністрів має подавати на розгляд Верховної Ради пропозиції змін розмірів прожиткового мінімуму і мінімальної зарплати.
Порівняно із законопроектами за реєстраційними номерами 3068 і 3068-1 урядовий законопроект передбачає також збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу з метою врегулювання поетапної ліквідації диспропорцій. З цією метою збільшено відповідні видатки Державного бюджету на 0,9 млрд гривень.
Збільшення насамперед спрямовано для молодшого офіцерського складу (від службовців за контрактом до капітанів).
Щодо збалансованості бюджету у законопроектах. Законопроекти Президента (первинний) і народного депутата Сивульського М. І. у пояснювальних матеріалах містять пропозиції джерел покриття додаткових видатків бюджету від запровадження нових розмірів прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати, а також окремі розрахунки. Проте ці розрахунки не є конкретними й достатніми для перевірки їх реалістичності та адекватності.
Водночас, зазначені пропозиції щодо збалансування бюджету не передбачені безпосередньо у відповідних законопроектах, тобто не запропоновано внесення змін до статті 1 та додатків до Закону про Державний бюджет на 2007 рік щодо доходів, видатків і міжбюджетних відносин, які є неодмінним атрибутом змін розміру прожиткового мінімуму і мінімальної заробітної плати.
Отже, ці законопроекти не відповідають нормам Бюджетного кодексу України, оскільки є розбалансованими і в такому вигляді прийматися не можуть. На відміну від них, урядовий законопроект містять усі необхідні зміни показників доходів, фінансування, видатків і міжбюджетних трансфертів.
Прийняття такого законопроекту і набрання ним чинності дозволить Уряду, іншим органам виконавчої влади й місцевого самоврядування своєчасно прийняти відповідні нормативно-правові акти щодо поліпшення умов оплати праці та перерахунку пенсій, інших допомог з тим, щоб з 1 квітня поточного року громадяни реально відчули збільшення своїх сімейних бюджетів.
| | | |
Місток між поколіннями
Серед мостів та місточків, які вибудовує людство між поколіннями заради збереження пам'яті, є й такий, на перший погляд, вразливий і тендітний, як мистецтво. Саме за його допомогою вдається врятувати від забуття трагічно-героїчні сторінки нашої історії, до яких належить і участь українців у воєнних діях на чужині.
Тож не вірте, що нинішні 15-18-річні про події на Кубі, у В'єтнамі, а надто ж в Афганістані нічого не знають. Знають, аналізують, оцінюють. Цю істину підтверджує обласний фестиваль "Пам'ять поколінь", що вчетверте відбувся в місті Умані на Черкащині.
Ініціатори й організатори фестивалю - головне управління освіти і науки Черкаської облдержадміністрації, обласний навчально-методичний центр професійно-технічної освіти та Уманська організація Української Спілки ветеранів Афганістану - переслідують благородну мету: формування у підростаючого покоління поваги до минулого, вшанування пам'яті загиблих під час воєнних дій.
На користь того, що ця мета знаходить своє втілення, свідчить і зростаючий авторитет фестивалю, в якому з кожним роком не тільки збільшується кількість учасників, а й відшліфовується їхня майстерність.
Слід сказати, що місце проведення фестивалю, який наступного року відзначатиме 50-річчя, обране не випадково, адже саме в Умані діє найактивніша в області організація колишніх бійців, загартованих у горнилі неоголошених війн. Без сумніву, передусім заслуга в цьому - незмінного лідера громадського формування, "афганця", депутата міської ради (фракція Соціалістичної партії) Олега Зайченка, який з обпалених війною побратимів зумів створити колектив однодумців.
Важливу роль відіграє і підтримка цього загальнообласного заходу з боку міської влади в особі мера Умані Юрія Бодрова, який не тільки щороку спонсорує призи переможцям фестивалю, а й виступає під час його відкриття, із зацікавленістю переглядає виступи учасників. Цього разу Юрій Іванови ч із задоволенням констатував, що цей важливий виховний захід набирає сили, за своєю масовістю і художнім рівнем учасників набуває якісно нового рівня.
А стати лауреатами фестивалю прагнуть учні майже з усіх 20 закладів профтехосвіти, розташованих у Черкаській області. Вони змагаються між собою в декламуванні поезії, інсценізації пісень, виконанні бардівських творів. І хоч контингент учасників та їхній репертуар щороку змінюється, незмінним залишається душевний трепет, з яким прагне виступити кожен юнак чи дівчина.
Важливо й те, що разом з конкурсантами до Умані приїздять ветерани-інтернаціоналісти, які не тільки підтримують своїх і вболівають за них, а й із задоволенням зустрічаються з колишніми побратимами з різних міст Черкащини. Таке неформальне товариське спілкування, за яким спостерігає юне покоління, теж відіграє позитивну роль у його вихованні.
Члени журі, а до його складу входили ветерани-"афганці", представники міського відділу сім'ї та молоді, працівники культури, обласного навчально-методичного центру професійно-технічної освіти, цього разу одноголосно віддали пальму першості учнівському колективу Черкаського вищого професійно-технічного училища імені Героя Радянського Союзу Короленка, який виступив з композицією "Пам'ять". Глядачі у вщент переповненій залі бурхливими оплесками підтримали це рішення.
Тепло приймали вони й інші номери, особливо композицію "Плаче гітара" у виконанні учнів ПТУ № 38 міста Жашкова та пісню "Мої батьки", яку подарував присутнім учень Уманського професійного ліцею Сергій Мельник. Саме ці учасники отримали дипломи і призи, поділивши друге місце. Третє місце розділили: вихованка профтехучилища з Монастирища Олена Свинобой з піснею "Генерали" та учень Черкаського професійного ліцею Олександр Лисохмара з піснею "Офіцери". Всі учасники отримали дипломи і квіти з рук воїнів-інтернаціоналістів.
Тепла атмосфера залу, який то завмирав, то зривався вдячними оплесками, вологі від сліз очі юних глядачів, а не тільки колишніх "афганців" та їхніх дружин, як ніщо інше свідчило про міцність і надійність містка, прокладеного між поколіннями завдяки фестивалю "Пам'ять поколінь".
В. УСТИНОВА,
член Національної спілки
журналістів України.
| | | |
По праву памяти
В горах под Кандагаром
Так распорядилась судьба, что для тысяч наших соотечественников дата 15 февраля 1989 года навсегда останется особенной. В этот день последний советский солдат перешел границу между войной и миром, закончился почти десятилетний афганский поход.
Казалось бы, все позади. Но даже годы не могут залечить сердечные раны преждевременно поседевших матерей, отцов, вдов, чьи сыновья и мужья погибли на чужой земле. Не хочет отпускать упрямая память и души тех, кто по счастливой случайности остался жив. Среди них и наш земляк, кавалер ордена Красной Звезды и трех медалей "За отвагу" Виктор КРАЧКО.
"Годен для службы в ДРА"
Для девятнадцатилетнего выпускника Днепропетровского механико-металлургического техникума Виктора Крачко афганская война началась с простой формальности, когда после весеннего призыва 1986 года, ровно через месяц "карантина" в Лубнах, в его военном билете появилась незамысловатая надпись: "Годен для службы в ДРА". С этого момента новоиспеченным солдатам все сразу стало ясно: об афганских событиях, несмотря на завуалированные сюжеты в советских средствах массовой информации, в народе говорили все больше и больше. Слышали ребята "кое-что" и от отслуживших "за речкой" приятелей. Поэтому к учебке в Чирчике старались относиться со всей серьезностью.
Тот, кто смотрел фильм "9 рота", наверняка, помнит кадры подготовки молодого пополнения. Что-то вроде этого пришлось пройти и Виктору. Только режим, пожалуй, был еще жестче. Большинство преподавателей - офицеров и прапорщиков знали об Афгане не понаслышке, поэтому в буквальном смысле слова учили не только воевать, а и выживать в очень сложных психологических и климатических условиях. Если же учесть, что служить Виктору предстояло в войсках специального назначения, нагрузку можно было сразу мысленно удваивать в два, а то и в три раза.
- При таком учебном ритме, - делится впечатлениями мой собеседник, - мы еле доползали до коек. Задумываться о том, что предстоит впереди, просто не было времени. Да и сама специфика подготовки помогала забыть даже о малейшем страхе. Хотя, когда впервые оказались на афганской земле, первая мысль все-таки тревожной: как же мы - без оружия?
Внимательно слушая неторопливый рассказ Виктора Петровича, непроизвольно цитирую строки из стихотворения Юлии Друниной: "Я только раз видала рукопашный: раз наяву и тысячу во сне. Кто говорит, что на войне не страшно, тот ничего не знает о войне".
- Что тут скажешь? - с ноткой горечи в голосе размышляет он. - К войне, гибели товарищей привыкнуть невозможно. Терять действительно страшно. Как и не выполнить задание, от успеха которого каждый раз зависят сотни жизней.
У спецназа особенный стиль
От заданий, которые в составе отдельного отряда специального назначения Главного разведывательного управления приходилось выполнять Виктору Крачко и его товарищам, без всякого преувеличения, зависело очень многое.
Поскольку война в Афганистане преимущественно была партизанской, и в этой тактике противник весьма преуспевал, руководство 40-й армии прекрасно понимало, что крупномасштабные рейды с применением пехоты и моторизованных частей в борьбе с быстро ускользающими в знакомой местности "духами" особого успеха не приносят. Наоборот, увеличивают число жертв среди военнослужащих, погибающих от мин и засад. Поэтому старались задействовать в операциях небольшие отряды специального назначения. Они создавали барьеры на пути снабжения бандформирований оружием, боеприпасами и материальными средствами.
В основную задачу спецназовцев входили разведка, доразведка, уничтожение формирований противника и их караванов, которые двигались по территории Афганистана. Части и подразделения СПН вели вертолетную разведку, а при необходимости и минирование караванных путей, выявление районов сосредоточения мятежников, складов с оружием, мест дневки караванов и наведение на них боевой авиации с последующей проверкой результатов ударов. Проверялась достоверность разведывательных данных, полученных другими видами разведки, особенно афганской. Очень часто применяли спецназовцы засады и налеты.
- В условиях Афганистана поиск был одним из важнейших способов получения разведданных о караванах противника, его перевалочных базах и местах складирования оружия. Уничтожить такой склад с оружием или караван, переправляющий его, означало остановить смерть.
Идут из Пакистана караваны
Отдельный отряд специального назначения, в котором служил Виктор Крачко, находился на территории одной из частей под Кандагаром.
Этот район считался одним из самых сложных, поскольку в приближенных к Пакистану провинциях многотысячные группировки противника чувствовали себя очень уверенно до самого окончания войны. Из Пакистана постоянно переправлялось огромное количество оружия, на караванных маршрутах близ границы размещались основные перевалочные базы и пункты. Поэтому "духи" могли не опасаться окружения и полного разгрома - в случае чего их отряды могли быстро уйти в Пакистан.
Нашим же ребятам служить в сильно отдаленных от Кабула местах было чрезвычайно сложно. И психологически, и физически.
- Но каждый из нас прекрасно понимал, - говорит Виктор Петрович, - что кому-то надо было находиться и здесь. Только, опять же таки, за тяжелой солдатской работой думать об этом некогда. Получил задание - и вперед. "Подшефная" территория - в зоне досягаемости вертолета. продолжительность каждого рейда, как правило, составляла от трех до пяти суток.
"Обычная" мужская работа
Подсчитать, сколько раз приходилось брать караван, Виктору Крачко сложно, слишком частыми были рейды. Учитывая то, что он серьезно занимался в спортивных секциях еще на гражданке, имел отличное здоровье, им практически всегда дополняли другую группу, когда кто-то выбывал из строя. Что касается самих рейдов, считает их очень схожими по важности и напряженности. Главное - результат.
Однажды они вылетели в район, где, по сведениям разведки, должно было перевозиться много оружия. Ожидавшая до этого караван уже несколько дней группа снялась с точки таким образом, чтобы ее уход заметили разведчики противника. Новая группа, согласно продуманному плану, должна была занять позиции своих товарищей ночью. Только караван противника из нескольких грузовых машин пошел так быстро, что медлить было нельзя. Не успев как следует занять боевые позиции и отдышаться, минеры стали устанавливать мины направленного действия. Едва они отскочили в сторону, как включился в работу пулемет Виктора Крачко. Его дружно поддержали товарищи. И хотя в темноте двум машинам удалось скрыться, тому, что нашли в машине, остановившейся следом за сгоревшей, удивился даже проверяющий из Москвы, который в то время находился на базе. ЗИЛ был доверху забит крупнокалиберными пулеметами ДШК, ручными противотанковыми гранатометами китайского и американского производства, минометами калибра 60-82 миллиметра, реактивными снарядами, которые "духи" научились запускать даже с помощью примитивных механизмов или вообще с земли.
- Нам просто повезло, - подчеркивает мой собеседник, - что готовая к работе зенитная установка находилась в удачно подбитой и быстро сгоревшей машине. Если бы противник успел ею воспользоваться, нам бы мало не показалось...
Ситуаций, где благодаря мгновенной реакции и отваге спасали жизнь товарищей и свою собственную, за время службы у Виктора Петровича было много. Без этого спецназовцу никак нельзя. Взять хотя бы случай, когда в очередной раз, высадившись из вертолетов, группа направилась в так называемый тыл противника. Прошагав ночь, точно вышли к месту назначения. Чтобы повнимательней разведать подступы к дороге, командир взял с собой еще четверых. Крачко со своим пулеметом был замыкающим. Во время дозора обнаружили караван, передвигавшийся метрах в трех ниже их, по руслу реки. Столкнувшись с "духами" практически лоб в лоб, решение приняли без малейшего промедления. Завершить работу помогли подоспевшие товарищи. Уходили так же быстро, вызвав по рации "вертушку". На территории врага особо засиживаться не приходится.
К тому же в то время было объявлено национальное перемирие, наши войска потихоньку готовились к выходу. В таких условиях "светиться" тем более ни к чему. Но задания поступали, и их надо было выполнять. несмотря ни на какие официальные соглашения, караваны с оружием продолжали идти из Пакистана. Его без малейшего колебания направляли против наших солдат и офицеров.
Кричит о прошлом тишина
"Афганистан, точь-в-точь, как Ялта летняя..." Письма примерно такого содержания слали в Союз родителям. Не был исключением и Виктор. Разве мог рассказать он матери и отцу о своих заданиях, о том риске, с которым сталкивается спецназовец ежедневно, ежечасно. ежесекундно. Нет, конечно. Вот и писал, в основном, о неимоверных пейзажах, о жарком солнце, почти курортном климате...
Догадывались ли о том, как служится сыну на самом деле. Екатерина Николаевна и Петр Степанович? Скорее всего - да, но продолжали верить в то, что будет хорошо. Наверное, эта вера, ангел-хранитель, хорошая допризывная закалка помогли вернуться практически целым и невридимым. А еще, убежден Виктор Петрович, - хорошие командиры, которые не жалели на базе, но просчитывали каждое движение во время задания, в любой ситуации принимали грамотное решение. Благодаря этому группа почти всегда возвращалась с максимальным результатом и минимальными потерями. А могло быть и по-другому. За время его службы почти половина ребят из роты погибли или получили ранения.
"Отмашку" на Союз Виктор Крачко получил летом 1988 года. Улетал в составе группы из 30 человек в брюхе самолета Ил-76 с кандагарского аэродрома. Стальная птица, как поговаривали тогда, прилетела за какой-то спецмашиной для Кабула, а попутно захватили и их. Если на самом деле так, то, значит, и тут повезло. Могло быть гораздо прозаичнее - на БТРах...
Слушая Виктора Петровича, в который раз подумала: до чего же скромный человек. За свою беседу ни слова о каком-либо героизме, мужестве. А ведь орден Красной Звезды и три медали "За отвагу" просто так на грудь не падают. Да и подобная служба бесследно не проходит. Не потому ли так упорно пытался свои задания, рейды, бои, с головой окунувшись в учебу в металлургическом институте, затем в работу, семью. К счастью, получилось. С женой Галиной воспитывают прекрасного сына Илью. С уважением относятся к нему на работе. Только нет-нет, а всколыхнет спокойствие ночная тишина, которая, вопреки всем стараниям, не дает забыть, снова и снова прокручивая знакомый до боли сюжет. В котором Витя Крачко со своими товарищами и помощником-пулеметом уходит на очередное задание в горы Кандагара...
Юлия БАБЕНКО.
Днепропетровск.
| |
|
|
|
|
