Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - Росія і Україна: пов'язані однією «НИТКОЮ»

Звернення росіян не вартувало б особливої уваги, якби не ті перипетії, які спостерігалися навколо цього полігону останніми роками. Невиправдано підвищена увага обох сторін до незначного, за великим рахунком об`єкту, змінювалася абсолютно наплювацьким до нього ставленням. У результаті «НИТКА» може вважатися символом військово-технічного співробітництва між Украною і Росією і якоюсь мірою індикатором взаємин між двома країнами. Останнє прохання пана Сердюкова є ще одним підтвердження цьому.
Випробування на розрив
У спадок від СРСР Україні дістався ряд унікальних військових об`єктів, які нашим власним Збройним силам виявилися просто не потрібні. Одним з найбільш цікавих «артефактів» радянського ВПК без сумніву є полігон НИТКА, розташований на аеродромі Новофедорівка, недалеко від міста Саки в Криму.
Побудований на початку 1980-х років, комплекс НИТКА відтворює палубу крейсера-авіаносця, основне обладнання тренажера знаходиться під землею. Злітно-посадковий блок комплексу може розгойдуватися, імітуючи хвилювання на морі. Комплекс оснащений трампліном для зльоту літака і аерофінешером, який використовується для гальмування літака в процесі його посадки на палубу авіаносця. Подібні комплекси є ще у Сполучених Штатах та Іспанії. Але НИТКА вважається найбільшою у світі, загальна вага металоконструкцій складає 12 тис. тонн. Обслуговуванням комплексу та підтриманням його в робочому стані займаються близько 100 військових фахівців.
Згідно алгоритму підготовки льотчиків палубної авіації, перш ніж садити літак на палубу корабля, льотчикам необхідно відпрацювати посадку на наземному тренажері. Єдиний російський авіаносний крейсер «Адмірал Кузнєцов» базується в Сєвєроморську Мурманської області, саме звідти прилітають тренуватися на НИТКУ льотчики-североморці. Зазвичай це відбувається наприкінці літа.
Раніше за тренування своїх військово-морських льотчиків росіяни платили нам близько 500 тис. дол щорічно. При цьому за використання полігону російські військові час від часу розраховувалися не грошима, а запчастинами для українських бойових літаків радянського виробництва. Але нерідко платежі або бартери затримувалися російською стороною, так було у 2003 і 2004 роках. У 2006 році росіяни переказали належні Україні 500 тисяч доларів, а у 2007 році Міноборони України та РФ домовилися про збільшення вартості оренди НИТКИ до майже 2 мільйонів доларів. Разом з тим, наприкінці 2007 року головнокомандувач ВМФ Росії Володимир Масорін заявив, що комплекс НИТКА застарів, тому прийнято рішення про будівництво до 2010 року нового комплексу з підготовки льотчиків палубної авіації на території Росії. Вартість такого проекту, за оцінками експертів, становитиме близько 200 мільйонів доларів. Російські заяви по НИТЦІ дуже органічно вписувалися в загальну стратегію, яку декларувала тоді РФ щодо військово-технічної співпраці з Україною. В помсту за поглиблення контактів з НАТО, Москва обіцяла українським оборонникам повне заміщення їх продукції, що поставляється в Росію, за рахунок розгортання аналогічних виробництв на території РФ. Зокрема, мова йшла про будівництво авіадвигунобудівного підприємства, яке б замінило поставки запорізької «Мотор Січі», підприємства з виробництва силових установок для військових кораблів замість обладнання, що поставляється миколаївським НВО «Зоря Машпроект» і т. д.. Той факт, що витрати на будівництво таких підприємств становили б мільярди доларів росіян, здається, абсолютно не бентежив. Але як виявляється, все це були звичайні «понти для приїжджих». За останні 4 роки жоден з видів значимої для РФ продукції українського ОПК так і не був замінений російськими аналогами.
Але повернімося до «НИТКИ». Найважчим в історії полігону став 2008-й рік, коли через російсько-грузинський конфлікт українська влада, що проявила солідарність з Грузією, взагалі не пустила російських льотчиків на полігон. Тобто, заборонити кораблям ЧФ РФ вийти з Севастополя до грузинських берегів під час бойових дій у Південній Осетії наше тодішнє керівництво не зважилося, зате вони відважно заборонили приліт на «НИТКУ» російським льотчикам. Наскільки болючим такий крок був для Росії? Та, напевно, не більше, ніж постріл з рогатки по танку, як власне і всі інші демарші українського керівництва в той період.
У 2009 і 2010 роках ситуація начебто нормалізувалася, однак, подальша доля полігону залишалася досить туманною. Варто нагадати, що НИТКА неодноразово спливала у ЗМІ у зв`язку з можливістю тренувань на ній китайських або індійських льотчиків палубної авіації. Однак, на думку експертів, в обхід Росії, яка поставляє Індії карабельні літаки і модернізує для неї авіаносець, Україні не вдасться залучити індійців на «НИТКУ». Китайці ж навряд чи взагалі зацікавлені в нашому полігоні, а в разі необхідності побудують власний. Так що, якщо не буде російських льотчиків, не буде й інших, а «НИТКУ» залишиться пустити на металобрухт - і це факт.
Вузлики на пам`ять
6 липня в Сочі, де проходило засідання Ради міністрів оборони країн СНД, міністр оборони РФ Анатолій Сердюков звернувся до міністра оборони України Михайла Єжеля з проханням передати «НИТКУ» в оренду Росії. «Я підписав звернення до міністра оборони України з проханням передати в оренду або в якійсь іншій формі полігон «НИТКА» для тренувань палубної авіації», - сказав А. Сердюков.
Зі свого боку, М. Єжель висловив упевненість в тому, що російське прохання буде задоволено. Відповідаючи на запитання, чи визначено в листі міністра оборони терміни оренди тренажера, Єжель сказав: «У листі терміни оренди не вказані, вони будуть обговорюватися в ході подальших переговорів».
Ну що тут скажеш, майже ідилічна картина, якби не кілька неприємних моментів. Справа в тому, що за результатами цілих трьох зустрічей українського та російського міністрів оборони, що відбулися з початку цього року, прохання щодо оренди «НИТКИ» - чи не найвагоміша пропозиція у сфері ВТС, що надійшла від російського оборонного відомства. Так, на попередній зустрічі 19 квітня у Києві Сердюков заявляв про намір Міноборони РФ закупити 60 Ан-70, але це рішення було прийнято на вищому рівні і набагато раніше. Тоді ж росіяни запропонували навчати українських офіцерів у російських військових вузах на «безоплатній основі»... І це теж не те, оскільки виховання дружніх почуттів до РФ у наших військових - це все ж у інтересах самої Росії. Розмови про спільні навчання, ну так вони для нашого ВПК ніякої користі не несуть...
Після потепління відносин між нашими країнами та пролонгації перебування ЧФ РФ до 2042 року, Україна очікувала від Міноборони РФ зовсім іншого. Приміром, позитивного вирішення питання щодо добудови крейсера «Україна». Натомість ми отримали категоричну заяву Сердюкова про те, що крейсер Росії не потрібен. Возили міністра оборони РФ на наші суднобудівні підприємства, сподіваючись, що Росія все ж згадає про свою обіцянку ремонтувати кораблі ЧФ РФ на українських верфях, знову нічого. Зате дочекалися прохання про оренду «НИТКИ» - ось така плідна співпраця. Хоч би щорічна вартість оренди цього полігону покрила витрати на організацію зустрічей міністрів оборони і то добре буде.
Росіяни, як і раніше, беруть у нас тільки те, що потрібно їм, і тоді, коли їм це зручно. Ми ж, хоч і намагаємося час від часу показати характер, але в підсумку покірно погоджуємося і чекаємо, коли ж нам зроблять пропозицію. Зрозуміло, що українсько-російське співробітництво у військовій сфері виходить далеко за рамки юрисдикції міністерств оборони, але саме в цих відомствах могла б бути вироблена загальна концепція співпраці щодо спільної розробки озброєнь і військової техніки, а поки тільки розмови про спільні навчання. Найсмішніше, що тепер виключно про навчання, а не про ВТС, з Україною розмовляє і НАТО. А як же інакше, адже Україна більше не прагне до членства в цій організації.
На історії полігону «НИТКА» нав`язане вже досить пам`ятних вузликів, щоб ні Україна, ні Росія ніколи не забували про нездійснені погрози і порожні обіцянки. Але схоже, що все даремно.