Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

І не дивно, адже масштаб маневрів, у яких брали участь понад 1400 військовослужбовців, та їхня специфіка — висадка десанту із літаків — привернули увагу міжнародної спільноти. Якщо коротко: за легендою, українські підрозділи діяли разом з військовослужбовцями 13-ти країн світу у складі спеціально створеного багатонаціонального підрозділу в умовній країні під назвою «Кафірістан».
Згідно із задумом, бійці спеціально створеної багатонаціональної бригади мали здійснити висадку тактичного повітряного десанту, відшукати та знешкодити незаконні озброєні формування, які загрожують мирному життю мешканців «Кафірістану». Їм належало допомогти у стабілізації ситуації в цій віртуальній країні, виконати низку завдань миротворчого та гуманітарного характеру, а на завершення передати контроль над «Кафірістаном» його національним збройним силам та повернутися до пунктів постійної дислокації.
Все це було. І стрибки з парашутами, і визволення заручників... Однак ці 14 днів військовослужбовці жили не лише одними навчально-бойовими діями. Було ще чимало такого, що не увійшло ні в офіційні доповіді, ні в публікації в засобах масової інформації. Про це і йтиметься далі.
Польова форма: й у вогні не горить
Напевно, чи не найчастіше, як безпосереднього учасника тих подій, мене запитували: «чи набагато ми гірші за військових інших країн». Одразу хочу сказати, що наші солдати нічим не гірші за американських чи канадських. Проте наші армії помітно різняться за самою суттю армійського життя і укладу. Скажімо, предметом чималих заздрощів наших вояків стала американська польова форма. Пошита з тканини, в якій поєднуються натуральні та штучні волокна, вона не горить, не рветься, її надзвичайно легко прати навіть у холодній воді. В цій формі є чимало кишеньок для різноманітних ручок, папірців тощо. А ще в ній немає... ґудзиків. Лишень одна застібка «блискавка», а решта тримається на «липучках». Шеврони, відзнаки, стрічки з прізвищами — це також наліплюється. Це надзвичайно зручно. Та й в американських «службістів» немає отого задоволення ходити з лінійкою і вимірювати відстань між зірочками на погоні. До слова, під час служби в таборі (тобто коли не потрібно носити зброю) на цій формі відсутні ремені. Тобто ніщо не обмежує рухів людини. Однак чи не найкраще, на наш погляд, в американській польовій формі — це, безперечно, напівчеревики. Легкі і зручні, виготовлені фірмами «Коркоран» або «СтарФорс». Виявляється, що у США взуття підбирають за трьома-чотирма параметрами: розмір ноги, ширина стопи, особливість пальців та підйом. Самі черевики пошиті за спеціальним замовленням. Ходити в них після вітчизняних «берців» суцільне задоволення. Таке відчуття, ніби на ногах взуті кросівки для бігу.
Загалом і самому забезпеченню можна позаздрити, адже солдатам збройних сил США видають буквально все: від туалетного паперу до годинників. Такі речі, як футболки, шорти, шкарпетки не рахуються, а видаються стільки, скільки потрібно.
У перший же вечір спільного проживання на полігоні американці вразили наших вояків тим, що перед вечерею вони, хто на сам-один, хто групами по три-чотири вояки виходили на пробіжку. Виявилось, що в їхній армії, щоб скласти нормативи з «фізо» (а такі заліки проводяться регулярно), солдат має пробігти за день щонайменше п’ять кілометрів. Цікаво те, що американський вояк на службі з 8-ї години ранку і до 18-ї вечора. Якщо він не зайнятий у наряді чи десь по службі, то з 18-ї години в нього вільний час, який він проводить на власний розсуд. І ніхто з командирів його не змушує дивитись фільм чи займатись спортом — втручання у вільний час і приватне життя не передбачене контрактом. Мотивація до цього в них проста — просування по службі та грошова винагорода. От і виходить — хочеш служити і мати більше грошей, не байдикуй, тренуйся. Так само і з покараннями. Американські представники військової поліції розповіли, що коли військовослужбовець став винуватцем дорожньо-транспортної пригоди чи скоїв інше порушення в поза-службовий час, то в частині з цього приводу не проводять жодних розслідувань чи навіть дізнання за фактом! Цим займається цивільна поліція і суд. І вже за рішенням суду порушника карають. При цьому командування частини чи підрозділу не те що не несе відповідальності за вчинки підлеглого, а й узагалі не фіксує цього факту, «віддаючи» свого вояка на розсуд багатомудрої та справедливої американської Феміди.
Коли в «дурня» грають із розумом
Якось проходячи повз спортивний майданчик, я став свідком цікавого факту: п’ятеро американців грали в карти. Кожен по черзі тягнув з колоди карту, піднімав її над головою, а далі всі починали чи підтягуватись, чи віджиматись... Виявляється, це не просто гра. В американському війську є чотири основні види фізичних вправ: підтягування, віджимання, прес та присідання з підстрибом. Усе в комплексі називається «тест Купера» (У нас його елементи використовують лише при силовій підготовці бійців-спецпризначенців. — Прим. авт.) Але повернімося до гри: кожній вправі відповідає певна «масть» карт, а номінал карти — кількості виконання. Наприклад, «червова десятка» означає десять віджимань, а «пікова дама» — дванадцять підтягувань. От і порахуйте, скільки всього виконає кожен гравець, поки перетасується колода. І що важливо: якщо гра почалась, то вона триває до кінця. Це — джентльменський принцип. Зійти з дистанції — ганьба. До речі, траплялося, що й наші хлопці кілька разів брали участь у цій грі. І навіть вигравали.
Окрема розмова про самі карти. В американській армії вони, як і презервативи, видаються кожному вояку без обліку. Адже це не вважається забороненим. Навпаки їх тут використовують для навчання солдатів. Наприклад, мені до рук потрапила колода, де замість «цифр», «королів» та «дам» були фотографії саморобних вибухових пристроїв з їхньою короткою характеристикою та попередженням про особливості їхнього знешкодження. Американські вояки, хто був у Іраку, розповідали, що там їм видавали подібні колоди, але із портретами відомих терористів та військових злочинців. У тій колоді були і покійний лідер Аль-Каїди Осама Бін Ладен, і страчений іракський диктатор Саддам Хусейн. Важливу інформацію можна зустріти на інших речах щоденного солдатського вжитку: блокнотах, ручках, жуйках та інших побутових дрібничках. Розрахунок простий і дотепний — людина, навіть граючи в «дурня», отримує життєво необхідну в бою інформацію...
Слово, що руйнує стіни
Якщо вам скажуть, що в американській армії немає виховної роботи, не вірте. Це цілковита брехня. Інтенсивності «політичного накачування» могла б позаздрити навіть радянська система. В кожній частині збройних сил США існує людина, а подекуди й група людей, які займаються підготовкою та розповсюдженням різноманітних інформаційних матеріалів, що згодом використовуються в частинах або надсилаються до цивільних засобів масової інформації. Зокрема, на навчаннях «Репід Трайдент-2011» наші колеги з США мали цілий офіс з 15-ти осіб, які займались висвітленням усіх аспектів навчань. Лише за три години вони розгорнули на одному зі спортмайданчиків намет і дві пересувні студії, змонтовані в кузовах звичайних армійських «хамерів». Виявилось, що це радіо- і телестанції відомчої студії AFN (Army Force Network), з їхньою допомогою цілодобово транслювались передачі на всі військові містечка полігона. І навіть кілька разів вони робили прямі включення в європейське військове телебачення. Всі американські солдати отримали по невеличкому переносному приймачу. Так само і в їдальні стояв телевізор з велетенським екраном, на який транслювалось американське військове телебачення.
До речі, вся інформація подавалася дуже цікаво. Наприклад, спочатку йшли новини бейсболу чи з життя США, а потім — невеличкий ролик на тему: «Виконуючи обов’язки в армії, ти захищаєш світ і Батьківщину». Мене особисто вразило відео, в якому говорилось, що кожен солдат має бути пильним, адже шпигуни завжди поряд, і навіть необачним словом він зраджує Америку. По радіо ж кожну годину крутився аудіозапис, в якому бадьорий типово американський голос сповіщав: «Ви — американські орли на українській землі! Ви маєте бути кращими і довести своєю поведінкою та службою, що наша армія найкраща в світі!». Крім цього, щопівгодини перекладач вчив вояків США якоїсь української фрази, наприклад: «добрий день» чи «дозвольте зайти».
Окремим питанням у американських вояків є наявність Інтернету. Без нього — нікуди. Навіть там, де, скажімо, є цивілізація, вони мають «план Б». Нерідко це є виправданим. Коли мережа українського WI-FI «впала», лише за півгодини американці встановили на плацу супутникову «тарілку», налаштували її. І ще за годину в кожного американського солдата, який працював у штабі, був власний провідний швидкісний Інтернет.
Що вони їдять?
Ставлення до їжі в американських вояків особливе. У стаціонарній їдальні, яка була розгорнута в містечках проживання, було налагоджене так зване «конвеєрне» харчування. Тобто, ти заходиш до зали і перед тобою два-три салати, кілька видів випічки, різноманітні овочі та фрукти. Усього цього можеш брати стільки, скільки тобі забажається. Крім цього, пропонується на вибір три-чотири м’ясні страви та гарніри. І, що цікаво, ніхто не бере зайвого. За тиждень навіть наші солдати навчились брати стільки їжі, скільки вони можуть з’їсти.
А ось американський сухий пайок справив дещо негативне враження. Хоча його існує аж 24 види, серед яких вегетаріанський та спеціальні для цивільного персоналу (вони менші за обсягом), але їсти його можна хіба що з великого голоду. Недаремно, що один наш вітчизняний «сухпай» заокеанські вояки готові були виміняти на п’ять-шість своїх.
«Айн-цвайн... понимайн?»
Чи розуміли ми одне одного? Це ще одна тема, яка неабияк цікавила моїх друзів і колег по роботі. Насправді питання мови було першим і, напевно, найнеприємнішим моїм враженням. Адже, попри кількість різноманітних курсів і навчань, рівень володіння мовою більшості наших військовиків і далі залишається низьким. У перші дні це було особливо відчутно, адже кожен більш-менш «англомовний» українець був на вагу золота. Та, як визнали самі гості, в наших військових є шалений потенціал до пристосування до тих чи інших умов. Уже за тиждень можна було спостерігати, як хлопці з нашого контингенту про щось сперечаються з представниками американської логістики, або діляться враженнями з канадськими парашутистами. І, що головне, вони розуміли одне одного!
...Навчання завершились. Після них залишились приємні спогади, сувеніри, а головне — великий досвід співпраці. Адже як нам було чого повчитись у закордонних колег, так і їм було цікаво запозичити собі наш досвід.