Візитна картка співрозмовника
Віктор Миколайович народився на Донеччині. По закінченні середньої школи був призваний до лав Радянської армії. У 1967-1971 роках – курсант Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і зв’язку. З 1971 року по 1996 рік проходив службу у військах та військово-навчальних закладах Уральського, Північно - Кавказького, Київського військових округів та Північної групи військ. Закінчив військово-політичну академію ім. Леніна.
У 1996 році обраний головою Донецького обласного комітету Товариства сприяння обороні України, з 2007 року – водночас перший заступник голови оборонного Товариства. У квітні 2010-го очолив ТСО України.
26 вересня 2011 року виповнюється 20 років з дня створення Товариства сприяння обороні України і ми попросили Віктора Миколайовича розповісти нашим читачам про цю громадську організацію , зокрема, її здобутки та проблеми, які доводиться вирішувати.
Витоки нашого Товариства сягають березня 1923 року, коли розпочало свою діяльність Товариство друзів авіації і повітроплавання України, - говорить Віктор Миколайович. Весною 1924 року виникла ще одна громадська організація – Добровільне товариство друзів хімічної оборони і хімічної промисловості, під егідою якого незабаром вже діяли понад 500 гуртків з воєнно-технічних знань, 2 тисячі хімічних лабораторій.
Оскільки обидві ці структури дублювали свої функції, в січні 1927 року на їх базі було утворено нову громадсько-політичну організацію – Товариство сприяння обороні, авіації, хімічній промисловості (ТСОАВІАХІМ). За кілька місяців до його лав вступили понад 400 тисяч чоловік.
Особлива увага приділялась підготовці майбутніх захисників країни: осередки ТСОАВІАХІМу створювалися на підприємствах, в колгоспах, різних організаціях та установах.
- Особлива сторінка в історії оборонного Товариства – Велика Вітчизняна війна. Як ми знаємо, на її фронтах громили ворога сотні тисяч, мільйони його вихованців…
- Одним з головних напрямків у діяльності Товариства завжди була підготовка льотчиків: перший аероклуб відчинив свої двері у 1930 році. А через кілька років аналогічні заклади з’явилися в Одесі, Вінниці, Миколаєві, Херсоні, Луганську, Сумах, Полтаві та інших містах України. В них молодь, в тому числі і дівчата, опановували спеціальності пілота, авіаційного техніка, моториста, повітряного стрільця, парашутиста. Кращі з них потім вступали до авіаційних шкіл, служили у Військово-Повітряних Силах Червоної армії. Саме в Шосткінському аероклубі зробив свої перші кроки в небо прославлений повітряний ас часів Великої Вітчизняної війни Іван Микитович Кожедуб. Коли б напередодні гітлерівської навали в Україні, інших республіках колишнього Радянського Союзу не діяли сотні авіаційних клубів ТСОАВІАХІМу, то ситуація, що склалася на початку війни, могла бути ще трагічнішою. Адже у складі німецького «Люфтваффе» воювали справжні аси, що мали досвід ведення бойових дій, відправивши в останні піке не один десяток літаків.
Серед вихованців ТСОАВІАХІМу - Героїв Радянського Союзу, льотчики лідирували. Наприклад, Івана Кожедуба, який знищив 62 ворожих літаки, Батьківщина нагородила трьома медалями «Золота Зірка, 15 його колег удостоїлися цього високого звання двічі. І було за що: Амет-Хан Султан збив 30 ворожих машин, Іван Степаненко -33, Олександр Молодчий був серед тих, хто скидав бомби на голови фашистів у їхній же столиці в 1941-му. А брати Глінки – Дмитро і Борис – знищили майже 3 полки «Люфтваффе». Георгій Береговий – вихованець аероклубу – звільняв Україну, а згодом здійснив політ у космос. Серед повітряних асів були і представниці прекрасної статі. Наталя Попова – одна з них. Вона, командир ескадрильї, здійснила 852 бойових польоти, знищивши під час одного з них залізничний ешелон з живою силою технікою ворога, що прямував на фронт.
Та не тільки льотчики громили ненависного ворога. Якщо ви знайдете і погортаєте газету «Радянська Україна» від 25 червня 1941 року, то дізнаєтесь, що серед тих, хто прийшов у військкомати з проханням відправити на фронт, переважну більшість складали саме вони, тсоавіахімівці: кулеметники і снайпери, телеграфісти і радисти, мотоциклісти і водії. Їх, зауважу, ніхто не примушував у перші дні війни оббивати пороги військових комісаріатів. Так веліли їхні серця. Так вони були виховані. До того ж на фронт рвалися не лише рядові члени оборонного товариства, а й керівники. Наприклад, лише в Харківській, Сумській, Полтавській, Камянець-Подільській (нині Хмельницька) областях фронтовиками стали близько 400 керівних працівників, серед яких було майже 200 голів міських, районних рад ТСОАВІАХІМу та інструкторів з військового навчання. Пішли громити ворога 13 з 24 голів обласних рад оборонного товариства, сотні начальників відділів поповнили офіцерський корпус.
А партизани? До речі, саме тсоавіахімівці Путивльського району, що на Сумщині, об’єдналися у партизанський загін на чолі з Семеном Руднєвим, який згодом виріс у прославлене партизанське з’єднання двічі Героя Радянського Союзу генерала Сидора Ковпака.
- Добре, будемо вважати, що воєнну сторінку ми перегорнули. Отже, розкажіть нам про ті справи, якими займалось Оборонне товариство у післявоєнний час.
- Після визволення України тсоавіахімівці приступили до виконання завдань, пов’язаних з наслідками воєнних дій на її теренах. Наприклад, розпочали свою роботу 1 360 спеціальних команд, чисельність яких становила понад 40 тисяч чоловік, для очищення землі від вибухонебезпечних предметів. Протягом 1944-1945 років вони перевірили понад 3 тисячі ділянок, знищивши при цьому близько 30 мільйонів різних боєприпасів.
- Наприкінці вересня Українському оборонному товариству виповниться 20 років. Термін, звісно, не такий уже й великий, але, разом з тим, достатній, щоб підвести певні підсумки, поділитись враженнями від досягнутого, намітити пріоритетні завдання у подальшій діяльності.
- Нагадаю, що після того, як український парламент проголосив Україну незалежною демократичною державою, постало питання визначення подальшої долі республіканської організації ДТСААФ. 26 вересня 1991 року на 7 позачерговому з’їзді було прийнято рішення про її реорганізацію у Товариство сприяння обороні України. До його складу увійшли Кримська республіканська, 24 обласних, а також Київська і Севастопольська міські організації, які об’єднали міські, районні, первинні, навчальні і спортивні організації. Згодом було зареєстровано Статут Товариства. То були складні часи. Насамперед через економічні негаразди у молодій державі, яка тільки-но спиналася на ноги. Проте ми не лише, як мовиться, вижили, а й почали з часом розвиватися, плідно працюючи на країну і суспільство. Сьогодні ТСО України – це понад 13 тисяч первинних організацій, до складу яких входять близько 300 тисяч чоловік. Нами підготовлено близько півмільйона водіїв для Збройних Сил та інших військових формувань України, а також майже 5 мільйонів фахівців за 42 робітничими спеціальностями.
Я з особливою шаною і повагою ставлюся до багатьох людей, які працюють сьогодні в ТСО України. Всіх не перелічити, але не можу утриматись, щоб, скориставшись можливістю, не назвати Бориса Безсмолого, Олександра Грищенка, Юрія Поплавського, Зіновія Кудріка, Тетяну Федотову, які тривалий час самовіддано працюють в лавах оборонного Товариства.
- Чільне місце в діяльності Оборонного товариства посідає військово-патріотичне виховання молоді. Особливо на подіях минулої війни. Розкажіть про цей напрямок роботи більш детально.
- До нашого минулого ставитись можна по-різному. Так, в ньому є дуже багато трагічних сторінок, «написаних» тодішньою владою, насамперед сталінським режимом, який винищив мільйони людей, в тому числі й українців. Але є події, про які наша молодь повинна знати, є герої, яких вона має брати за взірець. Хіба наші діди, батьки винні у тому, що їм випало жити в ту епоху? Невже вони захищали лише Сталіна та його оточення, віддаючи свої молоді життя на фронтах? Особисто я вважаю, що ні. Радянські воїни йшли в бій з думкою насамперед про своїх дітей і батьків, які залишилися на окупованих територіях. І ми повинні пам’ятати про них.
Маємо пам’ятати і про невинно убієнних фашистами мирних людей, що опинилися під окупантами і яких ті розстрілювали, вішали на шибеницях, встановлених в центрі міст і сіл України, тих, хто завершив свій земний шлях в газових камерах Бухенвальда і Освенціму, гнули спини на невільницьких роботах у Німеччині, куди гітлерівці запроторили багатьох українців. На жаль, останнім часом події минулої війни деякими вченими, політиками подаються досить тенденційно, а то й відверто сфальсифіковано, дехто втокмачує в голови підростаючого покоління, що Радянська армія восени 1944-го не звільнила Україну, а навпаки, окупувала її. Тож хіба можемо в цій ситуації залишатися сторонніми спостерігачами? Тому проводимо різні заходи, спрямовані на правильне розуміння людьми, насамперед молодими, тих трагічних подій, що відбувалися понад півстоліття тому на нашій землі. Зокрема, лише останнім часом провели 10 місячників оборонно-масової роботи, присвячені Перемозі р
адянського народу у Великій Вітчизняній війні, понад 15 тисяч різноманітних військово-патріотичних заходів, спрямованих на збереження історичної правди, виховання почуття поваги до ветеранів війни і військової служби. Так, у 2010 році представники ТСО України, а також оборонних товариств Республіки Білорусь, Російської Федерації побували – в рамках автомобільного пробігу – в місцях, де в роки війни точилися жорстокі бої, зустрілися із сотнями тисяч представників ветеранських організацій, молоді та громадськості братніх слов’янських країн. Завершився він на Поклонній горі в Москві.
Ми активно працюємо з молоддю, в тому числі і учнівською. Адже багато викладачів предмету «Захист Вітчизни» є головами первинних шкільних організацій ТСО України. Як правило, це ентузіасти своєї справи, що, незважаючи на брак коштів, відсутність інших матеріальних заохочень, формують у підлітків світогляд патріотів України, вчать їх відрізняти правду від брехні.
- Як Товариству вдається не лише триматись на плаву, а й проводити різні заходи?
- Проблем і в нас вистачає. Але, незважаючи на фінансово-економічні негаразди, ми вистояли. Наприклад, лише протягом останніх 5 років навчальні організації Товариства придбали майже 1 500 нових автомобілів, що дає змогу готувати водіїв на якісно новому рівні, ми відремонтували десятки навчальних та інших приміщень, виконано багато інших заходів, спрямованих на поліпшення діяльності ТСО України.
Щодо засобів існування, то скажу наступне: кошти, необхідні для нашої діяльності, заробляємо самотужки, в тому числі і завдяки підготовці водіїв у наших автомобільних школах.
- Поділіться, Вікторе Миколайовичу, планами на майбутнє. Чи не плануєте вносити певні корективи у свою діяльність?
- Ми як працювали на благо держави і народу, так і працюватимемо. Звісно, що члени оборонного Товариства перебувають у постійному пошуку нових форм і методів роботи, прискіпливо аналізують свої досягнення і упущення, роблячи при цьому належні висновки. На сьогодні, наприклад, готуємось до позачергового з’їзду, на якому будуть прийняті рішення, що сприятимуть покращенню всієї нашої діяльності.
Ми завжди були, є і залишимось надійною опорою Української держави, всього українського суспільства у подоланні тих труднощів і негараздів, що постають перед всіма нами.
Інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ.
«МИ Є НАДІЙНОЮ ОПОРОЮ ДЕРЖАВИ І СУСПІЛЬСТВА…»
