Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Справедливо стверджують: доки не поховано остатнього загиблого солдата, війна не закінчується. А ще мабуть кожен з нас з дитинства пам’ятає майже усім знайомий вислів: «Ніхто не забутий ніхто не забуте». Якщо говорити виразно, саме цим й керуються у гуртку «Патріот» Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, який очолює начальник факультету ракетних військ і артилерії вишу полковник Сергій Свідерок. Вже три роки цей колектив об’єднує неабияка любов до героїчного минулого, а об’єктами уваги пошуковців є місця запеклих бойових дій Першої та Другої світових воєн, захоронень військової техніки, які згідно з чинним законодавством віднесені до пам’яток історії, що потребують досліджень.
– А з чого власне починалося ця серйозна робота? З ким співпрацює «Патріот»? Які здобутки гуртка можна вважати помітними? – адресував я запитання Сергію Миколайовичу.
Кілька років тому на засіданні Вченої ради тоді ще Львівського ордена Червоної Зірки інституту Сухопутних військ позачергово обговорювалися стан військово-патріотичного виховання курсантів та заходи щодо його покращення. Саме відтоді й бере відлік свого часу гурток «Патріот», який діє за наказом начальника Академії сухопутних військ генерал-лейтенанта Павла Ткачука. Згодом з’явилося ще одне вагоме підґрунтя – затвердження «Концепції військово-патріотичного виховання у Збройних Силах України». Базові підстави – це вагомо, але не менш важливу роль у колі гуртківців відіграє справжній ентузіазм, відчуття його самого дотику до минулого та усвідомлення свого громадянського обов’язку перед пам’яттю старших поколінь. Насамперед цим й обумовлена тісна співпраця гуртківців Академії з представниками комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля», яке очолює її депутат Святослав Шеремета. Метою діяльності КП ЛОР – проведення пошуку, досліджень, ексгумації та перепоховань осіб, які загинули чи померли внаслідок депортацій, політичних репресій та воєн. Крім цього, «Доля» займається веденням обліку, впорядкуванням, збереженням військових поховань і меморіальних цвинтарів, дослідженням історичних подій, пов’язаних з соціальними конфліктами першої половини ХХ століття.
– Часто спілкуємося з заступником директора КП ЛОР «Доля» Ярославом Івановичем Онищуком, – розповідає голова гуртку «Патріот» полковник Свідерок. – 2008-го він запропонував нам виїхати під Броди. Чому саме туди? Наприклад, біля села Лешнів й далеко навкруги земля, як кажуть сапери, дзвонить від фону. 1941-го тут тривали запеклі бої Великої Вітчизняної. Фашисти вели наступ у напрямку Сокаль – Броди – Острог … Танкові корпуси Червоної Армії зробили невдалу спробу контрнаступу, внаслідок якої було знищено багато людей та техніку. Одним словом, залишилося у тих місцях чимало вбитих, прах який ще й досі не знайдено, не поховано. Продовжуючи наступ, загарбники збирали місцеве населення, яке робило, так звані, санітарні поховання, але й там, у своєрідних братських могилах – невідомі.
Саме таку знахідку зробила група курсантів Академії біля Лешніва. Крім, кісток полеглих воїнів було знайдено ґудзики, набої й … документи. Але, на жаль, папірці, що зберігалися у солдатських медальйонах, були або належним чином не заповнені, або настільки розмитими часом, що втратили інформацію.
– Ось подивіться, – простягнув мені капсулу Сергій Миколайович, – у неї подовгуватий стандартний аркуш, на якому колись зробили позначки навпроти підкресленого: прізвище, ім’я, по-батькові, рік народження, звання і т.д., але звичайним чорнилом, сліди якого не збереглися.
– Через деякий час прах кількох загиблих у далекому 1941-му було урочисто перепоховано у Бродах, але для нас вони, на жаль, так і залишилися невідомими, – продовжує співрозмовник.
Подібне трапилось й минулого року в селі Бендючи Сокальського району Львівщини. Чимало попрацювали ми, розшукуючи людські останки у занедбаному «доті» часів Другої світової. Вразили нас, без перебільшення, його розміри: величезний ковпак, що на поверхні, три поверхи, що занурюються у глибину. Під час боїв 1941-го року фашисти знищили захисників цієї вогневої точки з вогнеметів: під час розкопок ми усюди натрапляли на рештки пожежі, але кількаденна копітка праця не виявилася марною…
Пошукова робота дійсно принесла членам гуртка «Патріот» чимало цікавих знахідок: рештки стрілецької зброї, вкриті іржею набої та головне людські останки. Їх виявили на третьому (технічному) поверсі споруди, тобто глибоко під землею. Саме тоді перед пошуковцями ніби наочно постали останні хвилини життя радянських воїнів: вочевидь вони переховувались у «колодязі» від вогню та газів, не бажаючи здатися у полон.
Ось, що писав у доповіді начальству про цей «дот» та інші командир батальйону вермахту влітку 41-го:
«Російські солдати чинили видатний опір, билися до останньої можливості. Окремі елементи їх укріплень були винятково добрі. Бетон складався із суміші граніту, цементу та заліза, яка була дуже міцною й витримувала сильний артилерійський вогонь. Більша частина «дотів» складалася з двох частин (бойової та для відпочинку), розташованих одна над одною, але де яки були навіть триповерховими. Їхнє озброєння: кулемети, легкі та важкі протитанкові гармати. Амбразури дотів були дуже глибокими, що ускладнювало їх обстріл. Досвід свідчить, що кращий спосіб боротьби проти таких дотів – це використання вибухівки, димів, пального з вогнеметів через вентиляційні отвори».
– Цей документ ми відшукали в Інтернеті, скористалися й схемами, які розміщено там на відповідних сайтах, – коментує Сергій Миколайович. Ось на цій, яку склали фашистські загарбники за даними своє розвідки чітко видно і лінію укріплень, і вогневі сектори дотів. Наприклад, той, що розкопували ми, обстрілював дорогу на Радехів, адже кордон на той час проходив по Західному Бугу, й нинішній Червоноград був «німецьким» ще до нападу на СРСР.
До речі там, під Бендюгами, з курсантами гуртка «Патріот» трапився у дечому дотепний випадок. Ще напередодні поїздки вони подивилися цікавий зворушливий фільм під назвою «Гості з майбутнього». Герої кінострічки, так звані, чорні копачи, через купання в озері раптово потрапляють в ... роки Великої Вітчизняної війни, на самісеньку передову, де вступають у бій з ворогами.
– Цей фантастичний сюжет, скажімо відверто, своєрідно вилинув на юнаків, коли усі ми вирішили трохи відпочити на місцевому водоймищі, – згадує Сергій Миколайович. – Психологічно подіяв, але згодом курсанти самі кепкували над цим.
– Сергію Миколайовичу, а як часто займаєтесь Ви та Ваші підопічні пошуковими розкопками? За який рахунок і яким чином дістаються гуртківці місця досліджень? Хто бере найбільш активну участь у роботі «Патріоту»? – цікавлюся в офіцера.
– За час існування гуртка здійснено близько 15 поїздок Західною Україною. Їздимо за свій рахунок, наприклад, автобусом або електричкою. Інколи отримуємо сухий пайок, а здебільшого купляємо воду та продукти харчування за свій кошт. Працюємо на об’єкті день, щоби увечері вже бути у навчальному закладі. Буває, що під час свят використовуємо на пошуки два-три дня.
Слід зауважити, що у роботі гуртка ми не надаємо перевагу дослідженням об’єктів, де точилися, бойові дії лише під час Великої Вітчизняної війни. Наприклад, в 2009-му році ми здійснювали розкопки на горі Татарівці у Карпатах, де знайшли прах кісток російських вояків і двох австро-угорських.
Наприкінці нашої розмови полковник Свідерок згадав найактивніших гуртківців «Патріоту» – курсового офіцера факультету старшого лейтенанта Євгена Шпа, вже лейтенантів випускників Академії Юрія Стрика, Євгена Нестеренка та Богдана Дерев’ягу, курсантів Сергія Чізлова, Ігоря Бувальця, Валентина Зеленського та інших.
А взагалі, за словами офіцера, гурток «Патріот» не лише виховує: причетність до нього поглиблює знання курсантів з історії, тактики, топографії, адже робота з картами та схемами, дослідження місцевості, спілкування з очевидцями минулих подій, пошук архівних документів через INTERNET – це невід’ємна частка діяльності гуртківців.
Цього річ, коли вже остаточно буде зібрано врожай овочевих, у «Патріоті» планують виїзд до села Магерів, що на Львівщині. За деякими даними, у 41-му там поховали офіцера та двох воїнів Червоної Армії, яких було розстріляно загарбниками. Можливо хтось з місцевих жителів вкаже й на місце, де слід шукати прах загиблих. Хто зна…
І наостанок. Вже традиційно про результати своєї роботи члени «Патріоту» звітують перед особовим складом навчального закладу, деякі знахідки гуртка знайшли належне місце у Музеї Академії сухопутних військ, але, займаючись копіткою благородною та водночас цікавою справою, офіцери та курсанти вищого військового навчального закладу своєрідно звітують й перед історією своєї Батьківщини та пам’яттю полеглих.