З наступаючим Новим роком і Різдвом Христовим!

Дорогі бойові побратими!
Шановні сім’ї наших полеглих друзів!

Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) сердечно вітаю Вас з  Новим 2012 роком і світлим святом Різдва Христового!
Рік, який спливає, був непростим для ветеранів України. Воїнам-інтернаціоналістам вкотре довелося відстоювати права найбільш незахищених людей. І знову ми довели усім, що разом ми – сила, а сила наша – в справедливості. Хочеться, щоб рік новий приніс нам усім більше радості й злагоди.
Бажаю  Вам  і Вашим рідним козацького здоров'я, любові й турботи близьких людей, тепла і посмішок друзів, гарного святкового настрою,  мира і щастя на многії  літа,  успіхів і наснаги у благородній праці в ім’я розквіту нашої Української держави!
Зі щирою повагою до кожного з Вас —

Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.

Правління УСВА

21 грудня відбулося  чергове засідання Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) з  порядком денним: про ротацію у складі Правління УСВА; про  роботу Правління УСВА у 2011 році; інформації заступників голови УСВА О. І. Міхнюка, В. І. Крутія, А. О. Богданова,  А. В.  Бабенка;  різне.
На початку роботи Правління учасники і запрошені хвилиною мовчання вшанували пам’ять передчасно померлого 17 листопада бойового побратима, голови Київських обласних організацій УСВА і ОВУ Красулі Василя Михайловича. Голова УСВА С. В. Червонописький повідомив, що обов’язки голови  Київської обласної організації УСВА зараз виконує Іван Іванович Ковель.
30 листопада відбулася V звітно-виборна конференція Тернопільської обласної організації УСВА і за результатами голосування новим її головою обрано Сергія Євгеновича Лісового, відповідно до цього його введено до складу Правління УСВА.
Також на засіданні  було офіційно представлено нещодавно призначеного заступника голови УСВА  Віталія Івановича Крутія, який відповідатиме за інформаційне забезпечення діяльності УСВА та зв’язки з громадськістю.   
Голова Спілки Сергій Червонописький доповів про роботу організації у 2011 році. Окремо було відзначено плідну  міжнародну співпрацю УСВА з Всесвітньою Федерацією ветеранів війни, Всеросійською громадською організацією «Бойове братерство», Комітетом у справах воїнів-інтернаціоналістів СНД, організаціями ветеранів війни країн СНД. Також у доповіді прозвучала детальна інформація про  продовження роботи з  увічнення пам’яті загиблих бойових побратимів, уже у восьми областях країни відкрито пам’ятники у кожному районі. Відкриваються меморіальні дошки, друкуються книги пам’яті. Проводяться різноманітні  змагання, пісенні фестивалі  військово-патріотичного  спрямування. Окрему увагу під час засідання голова приділив питанню передплати на газету УСВА «Третій тост» на 2012 рік.
У доповіді було відзначено ключові події поточного року, в тому числі те, що Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) укотре  довела свою силу і згуртованість, коли у відповідь на прийняття Верховною Радою в першому читанні законопроекту № 9127, який обмежував соціальні гарантії 16 категоріям  населення, 20 вересня  провела Всеукраїнську протестну акцію. УСВА примусила владу йти на діалог і зняти законопроект з порядку денного у парламенті. Результатом подальших  тривалих переговорів став підписаний 30 вересня Меморандум про взаємодію і співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Українською Спілкою ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). Зараз відповідні  документи, завдяки роботі активу територіальних, місцевих і районних організацій підписано  у більшості областей України.
На Правлінні також виступили  голови обласних організацій П. В. Ментов, В. М. Волошин, О. О. Шувалов, О. П. Пермінов, Ю. П. Купчій, В. В. Токарєв, М. Л. Магеровський, В. О. Корчуков, О. В. Рибченко, О. В. Соколов та  інші. Вони  доповіли про роботу територіальних організацій, про хід підписання  та подальшу реалізацію Меморандуму на місцях.
У виступі заступника голови УСВА О. І. Міхнюка прозвучала  інформація про діяльність Консультативної ради при КМУ, про пропозиції та вимоги, які було висунуто останнім часом до влади.
Затверджено кандидатури делегатів – представників УСВА на VI з’їзд Організації  ветеранів України, обговорено звернення керівника колективу «Контингент» Костянтина Авсеєвича, а також  надано інформацію про хід будівництва у Києві Храму «Всіх святих воїнів» й про підготовку до створення Всеукраїнського меморіального комплексу воїнів-інтернаціоналістів. З цього питання доповідав голова Київської міської спілки ветеранів Афганістану М. М. Гончаренко.
З усіх розглянутих питань було прийнято відповідні рішення Правління.

Прес-служба УСВА.

2 грудня підписано Угоду про взаємодію і співробітництво між Кіровоградською обласною державною адміністрацією, обласною радою та Кіровоградською обласною організацією Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
У присутності активістів обласної організації УСВА, начальників управлінь облдержадміністрації, представників громадськості, засобів масової інформації документ підписали  С. М. Ларін – голова обласної державної адміністрації, М. М. Ковальчук – голова обласної ради і В. В. Токарєв – голова обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану(на знімку).
Голова облдержадміністрації Сергій Ларін зазначив, що конструктивний діалог і плідна співпраця – це пріоритети, якими повинна керуватися влада у взаємовідносинах з воїнами-інтернаціоналістами – ветеранами Афганістану.
– Положення угоди є результатом спільної роботи, в якій взяли участь фахівці облдержадміністрації, члени профільної комісії обласної ради і ветерани-«афганці». Угода вкотре свідчить про той діалог, який є між владою і громадськістю на всіх рівнях у напрямі вирішення значущих, я б сказав, чутливих для суспільства проблем. До таких проблем належить і питання надання пільг та інших соціальних виплат нашим воїнам-інтернаціоналістам. І саме наше бажання вести цей конструктивний діалог, спільно вирішувати складні проблеми і питання знайшло практичне втілення в угоді, – відзначив голова облдержадміністрації. Також Сергій Ларін торкнувся ключових положень угоди. У підготовчій роботі було опрацьовано кілька блоків: соціальні пільги і виплати ветеранам, медичне обслуговування та оздоровлення, допомога при здійсненні статутних завдань обласній, районним і міським громадським організаціям УСВА, збереження на території області пам’яті про загиблих воїнів-«афганців», зокрема, підготовка до відзначення 25-ї річниці завершення війни в Афганістані.
Відповідно до угоди місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування рекомендовано передбачити у проектах бюджетів на 2012 рік знижку плати за користування комунальними послугами і квартирну плату до 100% у межах середніх норм споживання сім’ям загиблих учасників бойових дій в Афганістані. Також під час прийняття місцевих бюджетів на відповідний рік заплановано передбачити кошти на виплату матеріальної допомоги до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав у розмірі до 1000 гривень сім’ям загиблих та інвалідам війни.
Передбачається забезпечити безоплатний проїзд для інвалідів війни, учасників бойових дій, членів сімей загиблих на території області в автобусах на внутрішньообласних маршрутах загального користування відповідно до чинного законодавства України. Забезпечити в поліклінічних медичних закладах позачергове безкоштовне обстеження ветеранів війни, членів сімей загиблих. Проводити щорічну безоплатну диспансеризацію інвалідів війни, учасників бойових дій, членів сімей загиблих і померлих учасників бойових дій та за її результатами забезпечити лікування у лікувально-профілактичних закладах області.
– Сьогодні відбувся черговий крок у бік позитивних зрушень у взаємовідносинах між обласною владою та обласною організацією ветеранів Афганістану, – зазначив голова обласної організації УСВА Віталій Токарєв.  – З підписанням угоди ми значною мірою знімаємо ту соціальну напругу, яка, починаючи з вересня нинішнього року, виникла серед ветеранів бойових дій.  Мені дуже приємно визнати, що вперше за останні роки обласна влада, а також влада на місцях повернулися обличчям до наших проблем. У свою чергу, наша організація гарантує всебічну підтримку обласної влади в її позитивних починаннях у напрямі реалізації соціальних та інших програм, спрямованих на розвиток області. Ми вже розпочали рух уперед.
Угода про взаємодію і співробітництво – це своєрідний план, дорожня карта наших спільних дій на майбутнє. Вона має наповнитися конкретними справами, і ми готові до такої роботи.

---

15 грудня підписано Меморандум про взаємодію та співробітництво між Житомирською облдержадміністрацією, обласною радою та Житомирською обласною спілкою ветеранів Афганської війни.
Документ у присутності представників облдержадміністрації, облради, членів правління обласної організації УСВА підписали  С. М. Рижук – голова обласної державної адміністрації, Й. А. Запаловський – голова  обласної ради, П. В. Ментов – голова обласної спілки ветеранів Афганської війни (на знімку).

---

27 декабря 1979 года  в 19 часов 30 минут  несколько страшных взрывов потрясли роскошный дворец, расположенный на холме в конце проспекта Дар-уль-аман, и сразу с четырех сторон потянулись нити трассирующих пуль. Амин оторвал от подушки голову и крикнул: «Дайте мне автомат!» «В кого ты хочешь стрелять? – спросила жена. – В советских?»  Вскоре все было кончено. Осколки гранаты настигли Амина в баре.
Уже поздно вечером по Кабульскому радио было объявлено: «Революционный суд приговорил предателя Хафизуллу Амина к смертной казни. Приговор приведен в исполнение».
На следующий день, 28 декабря, человечество проснулось уже в другой эпохе. Вряд ли те, кто отдавал приказ советским войскам перейти Аму-Дарью, сознавали все последствия этого решения. Афганская война, без сомнения, стала одним из мировых катаклизмов XX века, трагедией миллионов людей...
Из воспоминаний полковника медицинской службы Ю. П. Сахно, который испытал всю тяжесть начального периода той необъявленной войны:
 «В ноябре 1979 года  началась мобилизация  артполка 108-й мотострелковой дивизии. Призвали военнослужащих запаса. В основном это были узбеки. В моем подчинении был только один русский – прапорщик, начальник аптеки.
В ночь на 26 ноября полк в составе колонны двинулся к границе Афганистана. Понтонный мост через Аму-Дарью после прохода танков утопал в воде. Машина могла легко соскользнуть в холодную реку. За рулем сидел молодой неопытный водитель. Приходилось все время подавать ему команды, чтобы сохранить людей и груз.
Никто не знал, куда идет колонна. Вскользь получили информацию о том, что нашим войскам необходимо занять плацдарм на территории Афганистана, чтобы там не смогли разместиться войска США. Нужно помочь свободолюбивому афганскому народу сохранить независимость.
27 декабря. Колонна медленно двигалась вглубь территории чужой страны. Ориентировались по картам. Не имеющие достаточного опыта офицеры допускали ошибки в прокладке маршрута, и по дороге в Кабул, преодолевая перевал Саланг, артполк растянулся на многие километры. Обледеневшая дорога, мороз и пронизывающий ветер.  Справа – глубокий обрыв, слева – скала. Водители не были подготовлены к такому маршруту. Техника выходила из строя. Получались целые заторы. Часто приходилось оставлять прицепы на узкой обочине. Несколько прицепов опрокинулось. Оставили с ними 6 военнослужащих (узбеков) для охраны. Пришедшая им на помощь команда обнаружила бойцов мертвыми… Это  были  первые  жертвы, это  было  начало  войны, которая потом продлится без малого десять  лет!
Первого душмана, стрелявшего по колонне из «бура», уничтожил молодой лейтенант. Он получил награду за умелые действия по ликвидации снайпера. Это  была  первая  награда  в нашем полку.
От Термеза до Кабула колонна двигалась около пяти суток (26-30 декабря). Начались простудные заболевания, обморожения... Все это дало невероятную нагрузку медперсоналу всех уровней. Тылы были разбросаны по всему маршруту следования. Отцепили даже штабной прицеп, в котором находился прапорщик с секретными документами и знаменем части  (в случае захвата – последствия непредсказуемые!). Можно представить тревогу командования полка… Через сутки, слава Богу, наконец-то нашли этот прицеп невредимым.
Артполк 108-й мсд располагался в Теплом Стане близ Кабула. Пришлось начинать с «колышка», строить палаточный городок. А сначала спали в кабинах автомашин.  Условия для работы медперсонала были крайне ограничены. Не хватало перевязочного материала, медикаментов. Кроме обморожения и простудных заболеваний, уже были увечья и первые раненые. Начальник медслужбы дивизии приказал вскрыть «НЗ» с лекарствами. Состояние больных и раненых заметно улучшилось.
Артполк был укомплектован по полному штату – около 1500 человек. Понятно, какая нагрузка в этот период была на медиков. Хорошо запомнился невероятный случай. Привезли искалеченного солдата. Когда с него сняли липкую от крови одежду, страшно было смотреть: сплошные раны, все тело искалечено осколками. Даже сложно сразу было определить, с чего начать...»
Из воспоминаний рядового Николая Ковтуна: «В гарнизоне сначала жили в землянках, которые сами оборудовали, потом в палатках, по 8-10 человек. Кроватей не было. Стелили на землю доски или поролон. Холод! Спали одетыми. Постельных принадлежностей не было, бани не было. Мылись кое-как. СМИ не было, даже газет. Ели из консервных банок: каша перловая, тушенка, чай, два кусочка сахара, хлеб. Картошка – в сухом виде. Масло – редко. За короткое время я сбросил около 12 кг. Всегда хотелось есть! Завелись вши. Выводили сами. Стирали одежду в бензине или солярке».
Они  были первыми, так начиналась необъявленная  война.

---

Відбулася V звітно-виборна конференція Тернопільської обласної організації УСВА. У ній взяли участь голова УСВА С. В. Червонописький (на знімку – з учасниками конференції) і його заступник О. І. Міхнюк,  63 делегатів з районних і міських організацій УСВА Тернопільщини, члени сімей полеглих бойових побратимів і голови семи обласних організацій Західного регіону України разом з активом.
Після виконання Гімну України нагороджений медаллю «За відвагу» ветеран Афганської війни Іван Гуня, який сьогодні є духовним отцем, прочитав молитву й благословив усіх на плідну роботу.
З привітальним словом до учасників звернулися начальник головного управління з питань внутрішньої політики облдержадміністрації І. В. Кульчицький і голова обласного осередку Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України»  С. Я.  Ващук.
Делегати заслухали звіти правління та ревізійної комісії обласної організації УСВА. У ході виступів прозвучали деякі критичні зауваження на адресу правління і особисто голови організації щодо недостатньої роботи в питаннях соціального захисту, співпраці з органами влади і відзначення державними нагородами активістів ветеранського руху. Роботу правління визнано задовільною.
Відповідно до порядку денного обрано новий склад правління і ревізійної комісії. За результатами таємного голосування новим головою Тернопільської обласної організації УСВА обрано Сергія Євгеновича Лісового.
С. Є. Лісовий народився 28 травня 1960 року у смт В. Березовиця на  Тернопільщині в сім’ї службовців. З 1987 по 1989 рік виконував інтернаціональний обов’язок у Афганістані. Навчався у Смоленському інституті фізкультури. З 2000 року працює  в Тернопільській обласній організації УСВА, директор охоронного підприємства «Інтерконтингент». З 2007 по 2011 рік – перший заступник голови ТОО УСВА. Нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня, медаллю «За відвагу», нагородами УСВА. Виховує разом з дружиною двох доньок.
Голова УСВА С. В. Червонописький подякував колишньому голові обласної організації  Віктору Володимировичу Міську за довготривалу плідну роботу й вручив йому почесну відзнаку УСВА – медаль  «За звитягу».  Сергій Васильович подякував  учасникам конференції  за активну життєву позицію і наголосив, що боротьбу за збереження пільг ветеранам ще не завершено, адже «славнозвісний» законопроект № 9127 до цього часу ще не знято з розгляду у Верховній Раді України.

---

За соціальну підтримку ветеранів

Відбулося розширене засідання президії Шепетівської спілки ветеранів Афганістану, на якому розглянуто питання покращання соціального захисту ветеранів війни. На захід були запрошені представники виконавчої влади.
Учасники засідання обговорили, внесли пропозиції й зауваження до меморандуму про співробітництво між ветеранською організацією і міською, районною радами, райдержадміністрацією, йшла мова про роботу депутатів щодо сприяння ветеранам, підтримки їхніх соціальних пільг.
Депутат Хмельницької обласної ради В. М. Мовсісян висловився за підтримку меморандуму із співробітництва між владою і ветеранами Афганістану щодо забезпечення їхніх соціальних прав. Він запевнив, що допомагатиме в організації патріотично-виховних заходів, які проводять «афганці».
Оцінюючи кроки влади, депутат міської ради, ветеран Афганістану  І. Р. Карчевський говорив про лікування учасників бойових дій у місцевих державних і приватних закладах охорони здоров’я. Він акцентував увагу й на проблемах, пов’язаних з фінансуванням соціальних пільг, чому вони виникають.
— Я вважаю, що органам місцевого самоврядування необхідно ініціювати заходи з перегляду всіх рівнів пільговиків щодо правильності надання їм пільг. Вони повинні ініціювати подання саме про інвентаризацію посвідчень, які «вимивають» бюджетні кошти, позбавляючи підтримки тих, кому це потрібно насамперед. Адже не секрет, що за часи незалежності України кількість ветеранів та інших пільгових категорій збільшилась мало не удвічі. І це у той час, коли ми офіційно не воювали і ветеранів Великої Вітчизняної стає все менше. Уряду до цього треба поставитися серйозно і принципово, — висловив свою думку І. Р. Карчевський.    
На заході виступили учасники бойових дій, ветерани Афганістану В. Пипич, Ю. Казмірчук, М. Паляниця, О. Гуринович, В. Косогов.
Голова Шепетівської спілки ветеранів Афганістану В. М. Окорський зачитав текст угоди, який підготовлено громадською організацією та органами влади району і міста. Учасники заходу проект підтримали, хоча було внесено низку поправок і пропозицій. Зокрема, щодо збереження пам’яток, іменних стел загиблим воїнам-інтернаціоналістам, оновлення музейних експозицій в освітніх закладах.

В. ВАСИЛЕНКО.

Мій любий таточку, кажуть, що я схожа на тебе. Значить, буду щасливою. Я пишаюся тобою, горджуся тим, що ти справжній, чесний, принциповий, відданий інтересам держави громадянин. Ти вчиш мене і мого брата любити землю, допомагати бабусі, цінувати рід, родину. Татусю, ти не любиш розповідати про війну, мабуть, оберігаєш дітей своїх від переживань. Але я щороку 15 лютого бачу, як ти одягаєш військову форму, бойові нагороди і йдеш на зустріч з однополчанами, зі своєю юністю. Тоді твої  очі  ніби підволохачені туманцем. Я здогадуюся – чому...
І сьогодні моя бабуся, твоя мама Марія Марківна, щонеділі співає в церковному хорі, дякуючи Всевишньому за тебе, за внуків, за наш рід, за багатостраждальну Україну. Живіть довго, красиво і щасливо. Ми любимо Вас.

«Село на нашій Україні – неначе писанка…». Пригадуєте ці Шевченкові рядки? І справді, волинське село Лемешів вабить око зеленню лісу, блакиттю невеличкого ставка, весняним розмаєм квіткового різнобарв'я. Саме тут у звичайній селянській родині 45 років тому народився звичайний хлопчик Григорій. Його життя, як дві краплини води, було схоже на життя усіх сільських хлопчаків: улітку пасли худобу,  взимку рубали дрова, носили воду. У вільний час бігали наввипередки з вітром, засмагали під променями ласкавого сонечка, пірнали у дзеркальну глибінь ставка…
– Байдикувати сільській дітворі не доводилося, – згадує Григорій Григорович. – Щойно сходить вранішня зоря – тебе будять, похапцем встаєш, випиваєш кварту свіжого молока, яке так смакує з окрайцем свіжоспеченого житнього хліба, намазаного маслом, береш кийок у руки і женеш худобу на леваду... Сільські діти не ростуть білоручками, привчаються змалку до праці.
Після закінчення Горохівської школи за направленням військкомату  Григорій Павлович студіював  водійську справу і згодом упевнено керував автомобілем. У квітні  1984 року його зараховують у команду «280» і разом з іншими волинянами везуть аж у Семипалатинську область на одну із баз, яка готувала бійців для війни в  Афганістані.  Чи прагнули вони,  вісімнадцятирічні юнаки, воювати, вбивати людей? Звичайно, ні, їм, молодим, хотілося мирно працювати,  одружитися з коханою, виховувати дітей. На жаль, таке щастя усміхнулося не всім.
Григорій Павлович став єдиним призовником із Лемешева, який потрапив у Афганістан. 6 серпня 1984 року вони ступили на землю чужої країни. Місцем дислокації став Кундуз.
Кажуть, материнське серце чутливіше за барометр. Неспокійно на душі було  у Марії Марківни. Чомусь не дуже йняли віри отим скупим солдатським рядочкам Григорія: «Все добре, писати нема про що».
...Весна 1985-го дивувала людей пишним яблуневим цвітом, квітневим розмаєм трав, піснями солов'їв. Мати стояла біля воріт, чекаючи листа. І він надійшов. Це була подяка від командування частини: «Ваш син із гідністю виконує інтернаціональний обов'язок». Защеміло в матері серце, але не плакала: син потребував захисту, а не розпачу. І Марія Марківна шукала його в молитвах, молила Пречисту зберегти сина. І поклялася перед іконою: якщо він повернеться, кожну Божу службу вислухає в храмі. Так і сталося. І сьогодні бабуся на кожне свято йде до церкви.
  – Упевнений, що саме мамина віра допомогла мені пройти через афганське пекло, – розмірковує Григорій Григорович.
За два роки в Афганістані не раз довелося випробовувати свою долю на дорозі життя. У Файзабад автоколона везла продовольство, боєприпаси, військову техніку. Душмани  обстріляли колону. Людська  уява не змалює того жахіття.  Відлуння гір дезорієнтує, звідки і хто стріляє. Гранатомети лише підсилюють відчуття приреченості.
У такі моменти важливо не розгубитися, опанувати свою волю. Незважаючи на небезпеку, нехтуючи власним життям, Григорий витягує з-під машини, що опинилася в арику, в безпечне місце двох контужених однополчан. Кулі, що надоїдливими джмелями пролітають поруч, турбують найменше. Чи думав він тоді про нагороду? Ні, думав про життя товаришів і життя власне. Медаль з'явилася на його грудях згодом.
– Мені дивно, коли хтось, бравуючи, говорить, що на війні страшно не буває. Це неправда. Страшно всім, –  зізнається Григорій Григорович. – Але в критичні моменти просто не ховаєшся, починаєш напрочуд чітко й логічно мислити. Найменша похибка у твоїх діях може коштувати життя.
Файзабад знову очікував на поповнення запасів. Туди більш-менш добралися нормально, а звідти… Обстріли почалися з самого початку. Не встигли від'їхати, як несподівано прогримів постріл гранатомета. Головка снаряда вп'ялася в асфальт і за якихось метр-півтора від Григорія вибухнула. Більше солдат не пам'ятав нічого. Командир дивізіону майор Анатолій Дмитрович Улунок ніяк не міг второпати, що сталося. На воїнові – жодної подряпини, чому ж непритомний? Обмацав обм'якле тіло, але крові  не знайшов. Павловича просто оглушило вибухом. Два тижні провалявся у  шпиталі. Лікарям вдалося побороти його глухоту.
…Червень 1986 року був на диво щедрим. Марія Марківна зранку вибирала полуниці. Вона поспішала, відчуваючи в серці якусь дивну тривогу.
– Мамо, здрастуй! – почула рідний голос. Полуниці покотилися на траву.
– Сину, синочку, – зойкнула мати й побігла назустріч солдатові. А він – високий, ставний, з посивілими скронями, у добре підігнаному мундирі, стояв біля хвіртки, ніби просив пробачення в усіх матерів...
Доля подарувала Григорію Павловичу широкий, вільний, рідний простір для життя, для досягнення справжньої життєвої мети, для допомоги друзям, рідним. Закінчив Луцький педагогічний інститут імені Лесі Українки. Сьогодні він – голова обласної Спілки ветеранів Афганістану. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» і вищою нагородою ЦК ВЛКСМ «Військова доблесть». Був також представлений до медалі «За відвагу», яку отримав лише 15 лютого 2011 року. Де вона блукала – невідомо, мабуть, загубилася на дорогах війни або в чиновницьких кабінетах.
Сьогодні Григорій Григорович разом із товаришами активно займається духовним і фізичним загартуванням молоді, організовує  міжнародні змагання з дзюдо  пам'яті загиблих «афганців», чемпіонати із картингу  і карате.
Аби зберегти пам'ять про тих, хто виконував свій обов'язок солдата за межами держави, відкрито музеї в Луцьку і Володимирі-Волинському, у більшості районних центрів краю споруджено пам'ятники воїнам-«афганцям». Чимало пісень про їхній ратний подвиг чують волиняни від народного самодіяльного колективу «Віват», в якому й досі «служать» два ветерани Афгану. Стараннями обласної організації УСВА знято дві документальні стрічки – «Афганістан: волинський рахунок» і «Афганістан: сини-синочки», видано  книги про волинян, які побували на чужій війні. Пам'ять має лишатися з нами. І ми пам’ятаємо.

Афган ще й досі сниться

У місті Нетішині, що на Хмельниччині, мешкає більше сотні учасників бойових дій, чия доля пов’язана з Афганістаном. Переважна більшість членів міської організації УСВА  працює на Хмельницькій АЕС, є інваліди, є і такі, що не знайшли себе в житті. Серед тих, хто після пекельних років у Афгані став успішним у буденному житті, і Петро Михайлович Ткачук (на знімку).
Закінчивши Головлівську десятирічку, що на Славутчині, юнак, як і тисячі його ровесників, мріяв  про службу в армії. Потрапивши на призовний пункт, Петро ще не знав, що армійська дорога закине його далеко-далеко. На карті Радянського Союзу була найпівденніша точка – Кушка. Саме туди і відправили Петра для проходження курсу молодого бійця. А після прийняття присяги у грудні 1983 року разом з частиною його направляють у Герат. Там розміщувалася база із забезпечення боєприпасами і продуктами. Боєць перевозив вантажі за маршрутом Кушка – Герат. Служив чесно, і невдовзі став командиром відділення автороти. Хоч траса добре охоронялася, проте уникати нападів душманів було неможливо. На все життя запам’ятав нічний напад на базу, під час якого загинуло багато побратимів.
Дуже пам’ятний епізод зустрічі з земляком із Малого Скнишу. Валерій Шведюк уже служив півроку в сусідньому батальйоні, і його підтримка була така вчасна. Не в останню чергу завдяки дружбі повернувся він додому неушкоджений. А як радів, коли дістався рідної Славутчини, побачив земляків. Петро Михайлович часто спілкується з бойовими друзями Анатолієм Леонідовичем Гаврилюком, Віталієм Михайловичем Ковтуном.
Після військової служби Петро вступає в автотранспортний технікум, а згодом – у Рівненський державний технічний університет. Працював водієм,  а далі обрав нелегкий шлях інспектора ДПС Нетішинського відділення ДАІ. Був Ткачук старшим державтоінспектором, начальником  районного МРЕВ, а з 2007 року керує Нетішинським відділенням реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ УМВС України в Хмельницькій області. Подекуди на наших дорогах так само тяжко, як і в Афганістані…
До нагород бойових додалися нагороди за сумлінне виконання службових обов’язків. Він має «Почесний знак МВС України», «За відзнаку в службі» першого ступеня, медалі «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу», Грамоту Президії Верховної Ради СРСР «Воїну-інтернаціоналісту за мужність і воїнську доблесть». Петро Михайлович дослужився до полковницьких погонів.
У подружжя Ткачуків троє дітей. Найменший  Владик ходить до школи, старший  Артем обрав професію пожежника, а дочка Настя удосконалюється в перекладацькій діяльності з французької та інших  мов. Діти і дружина Олеся Михайлівна – найнадійніший тил Петра Михайловича, а він – їхній захисник.
Афганістан ще й досі сниться ветерану, перед його очима з’являються  страхітливі події минулого, коли лише випадок  врятував його від смерті. Таке не забувається.

Петро ШЕЛЕПАЛО,
заступник голови Нетішинської
  міської організації УСВА, майор запасу.

В канун 20-й годовщины Вооруженных сил Украины  председатель ООВИ «Долг» ПАО «ММК им. Ильича» Александр Чепайкин, председатель ПрАВА Александр Власов, воины-интернационалисты побывали в Мариупольском профессиональном лицее, поздравили с праздником будущих защитников Родины и провели открытый  урок мужества.
Общаясь с  ребятами, гости рассказали о патриотизме и мужестве наших воинов, подчеркнули, что сегодня как никогда нужно поднимать вопросы духовности, морали и патриотического воспитания, поддерживать более чем тысячелетние традиции боевой доблести защитников  Украины.
В завершение встречи участник боевых действий Игорь Белобров, десантник, руководитель музыкальной группы «Набат», исполнил несколько песен на военно-патриотическую тему.