Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Від війни до війни розширювався діапазон використання собак. У Першу світову вони були покликані на військову службу як санітари і зв'язківці. У Другу - собаки також відшукували міни, підривали танки й військові ешелони, допомагали брати "язиків", вистежували снайперів, що засіли на деревах у прифронтовій смузі, знешкоджували в тилу диверсантів, охороняли особливо важливі об'єкти.
Відважний Орлик
У поминальний день я опинився на виїзді з Миколаєва, де намагався пригальмувати хоч якийсь транспорт, аби дістатися свого села. Безуспішно! Усі автівки мчали мимо. Двоє моїх супутників-фронтовиків лаяли геть усе: дорогу, транспорт, водіїв.... Раптом нам пощастило: зупинилася якась "летючка". Всілися. Діди почали згадувати війну, що бачили, що пережили.
- Друг у мене був, - долучився до розмови той, котрий більше мовчав, - красень. Сухорлявий, вуха завжди сторчма, очі розумні. А звався - Орлик.
Ми перезирнулися. Чи не перебрав наш Петро Сидорович?
- Зрозумів? Орлик - це вівчарка, міни вона шукала, а я при ній ніби командиром був. От ідеш, прапорцями позначаєш, де пройшов, а Орлик попереду на повідку біжить. Його за нормою належало мати такої довжини, щоб, коли собачка підірветься, вожатий залишився живим. Собаки вчені були, натаскували їх місяців зо п'ять. Не те щоб учили, а так, підучували вибухівку шукати. А ми їхній лікнеп шліфували на тренуваннях. Тол у землю закопаєш - шукай! Він знайде вибухівку - ти йому шматочок м'яса. А потім справи пішли серйозніші, так би мовити, у реальності. Іде, іде мій Орлик і раптом присів. Чує міну. Щупом перевірив - є, гадина!
- Бувало, і не перевіряв - прапорець встромиш і далі йдеш, - продовжує супутник. - До обіду до п'ятдесяти знаходили. Та й після обіду ще. А годували нас погано, собак значно краще. Прийдеш на собачу кухню, там м'ясо, з перловки суп варять. Тільки без солі й лаврового листа. І ми суп собачий сьорбали... За війну три медалі дали - "За відвагу", "За бойові заслуги", "За перемогу над Німеччиною". Це нам з Орликом на двох...
Медбрат на чотирьох лапах
"...Кінця бою не пам'ятав. Поруч щось ухнуло, й немов провалився в бездонний колодязь. Не знаю, скільки пролежав на оранці від снарядів, серед вирваного ними чагарнику. Отямився від гарячого дотику. Відкрив очі й заплющив. Що це? Галюцинація... Відповзти - несила. Знову розплющив очі. Поруч лежав собака. На боці сумка із червоним хрестом. У ній - бинти, фляжка з водою, їжа". (Зі спогадів пораненого.)
Біля села Кіровка Вінницької області у січні 1944 року кулеметною чергою перебило ноги командирові батальйону капітану Берцеву. Санітарка Аня Огородникова сама винести його з поля бою не змогла - забракло сил. Тоді вона поклала його у корито, впрягла у нього собак, і помаленьку, потихеньку доправила до своїх...
Собака доставив 300 повідомлень
Такі Шарики й Пальми, за статистикою, урятували 2 мільйони (!) радянських поранених, пройшли з солдатами нелегкий шлях від Волги до Берліна. У критичних умовах, коли снаряди рвали дроти зв'язку, не діяло радіо, не міг прорватися посильний, виручав швидкий і сміливий собака.
"...Йшли важкі бої під Нікополем. Наш стрілецький батальйон висадився на правому березі Дніпра. Телефонний зв'язок перерваний, кілька зв'язкових загинули від куль снайперів, рація мовчала - розбило кулею. А німецькі танки скупчувались у лощині для атаки. Але як повідомити про це командування? І тут усіх виручив Рекс".
Зв'язківець відправив його на протилежний берег з портдепешником. Незабаром собака зник з очей. Доплив чи ні?... Раптом лівий берег відгукнувся артилерійською канонадою - лощину накрила вогненна лава. Атака гітлерівців захлинулася. А незабаром з води, обтрушуючись, вийшов Рекс і ліг біля свого хазяїна. У сумці він приніс і запасну лампу для рації...
Там, під Нікополем, цей собака доставив майже три сотні бойових повідомлень.
Чемпіон Дикий
У 1942 році в Центральній школі військового собаківництва були підготовлені й пройшли випробування на полігоні і в бойових умовах перші собаки-міношукачі. Старанність, зацікавленість, гостре чуття, абсолютна дисципліна - ось характеристика собаки-сапера.
Повний контакт її з людиною робили пару єдиним організмом, спрямованим на пошук мін. А вони зустрічалися всюди. Невеличкі протипіхотні, стрибучі - "жаби", протитанкові, гігантські фугаси... "Пекельні машини" чекали на своїх жертв на дорогах, вулицях, мостах, у приміщеннях. Усю цю гидоту треба було знайти й знешкодити.
Важка й небезпечна робота сапера, шукача мін. Їх пошук з використанням собак став значно безпечнішим.
Шість тисяч мінно-пошукових собак виявили за війну 4 мільйони вибухових пристроїв.
Собаки обстежили гігантську територію, площа якої становила 15 153 квадратних кілометрів, брали участь у розмінуванні Києва, Харкова, Одеси, Варшави, Берліна, Праги - понад 300 великих міст. А чемпіоном мінопошукової справи був "ленінградець" Дикий, що виявив за війну 12 000 мін.
Сірки-підривники
Коли в сорок першому році поряд з іншими засобами боротьби з танками супротивника вирішили використати собак, спершу в це не надто вірили. Скептики помилилися - уже в перших боях хвостаті підривники показали, на що вони здатні. Їх не лякали ні стрілянина, ні гуркіт моторів. Короткий наказ вожатого - і собака, з вибухівкою й антеною на спині, прожогом мчала до танка й кидалася під нього. Антена згиналася, спрацьовував бойовий важіль - і... танк знищений!
Бригадний розвідник Герой Радянського Союзу полковник у відставці Олександр Каневський був свідком "собачої" атаки на німецькі танки. Ось що він розповів:
- Не можу без хвилювання згадувати, як вони гинули! Натягнуть на Бобика спеціальне "сідло", і мчить він назустріч своїй смерті. Пірнув під днище: вибух - і танку капут! Від цих підривників порятунку не було. Важко було бачити, як гинуть на війні люди. Але й собак було шкода до сліз...
Собак-протитанкістів ставили на найнебезпечніші ділянки. Недарма гітлерівське командування восени 1942 року було змушене видати інструкцію щодо боротьби із собаками-винищувачами - стріляти по них з усіх видів зброї.
За час бойових дій мужні тварини знищили понад 300 ворожих танків.
Парад Перемоги 24 червня 1945 року на Красній Площі ще довго будуть обговорювати історики. Наприклад, жіночому батальйону зв'язку, що йшов в останній колоні, потрапити в історію не довелося. Їх "вирізали" з кінохроніки. Очікуючи з раннього ранку своєї черги під дощем, вони змокли до нитки. Суворий цензор твердою рукою вилучив зв'язківок.
До підніжжя Мавзолею були кинуті фашистські штандарти, пройшли зведені полки фронтів, за ними - слухачі академій, курсанти, суворовці, кавалеристи. За ними йшли... провідники із службовими собаками!
Так, саме ті, уцілілі хвостаті герої війни! Вони йшли поруч із своїми вожатими з міношукачами, під червневим дощем бігли за велосипедистами. І на цьому історичному урочистому заході - Параді Перемоги - вони були по праву.
І ще цікавий факт. Пес Джульбарс, який під час розмінувань в Європейських країнах в останній рік війни виявив 7468 мін та понад 150 снарядів, був поранений і не міг йти на параді. Тоді було наказано пронести заслуженого пса по Красній Площі на шинелі...