Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Законом України від 21 липня 2006 р. № 21-V ратифіковано Угоду про першочергові заходи стосовно захисту жертв збройних конфліктів (далі - Угода № 21-У). Держави-учасниці цієї угоди (країни СНД), будучи глибоко стурбовані тривожною ситуацією, що склалася на значній частині території колишнього СРСР у зв'язку зі збройними конфліктами з національних, релігійних та політичних мотивів, рішуче засудили грубі порушення міжнародного гуманітарного права, застосування заборонених засобів і методів ведення бойових дій, напад на цивільне населення й цивільні об'єкти, захоплення заручників, тортури та інші види посягання на людську гідність тощо.
У зв'язку з цим в Угоді № 21-У була підкреслена необхідність захисту жертв збройних конфліктів та осіб, що не беруть у них участі, насамперед мирного населення та військовослужбовців, які не належать до бойових формувань конфліктуючих сторін.
Відповідно до ст. З Угоди № 21-У сторони повинні прийняти національні законодавчі акти, що гарантують соціальний захист і відшкодування матеріальних збитків особам, які постраждали в результаті збройних конфліктів, до яких, зокрема, належать військовослужбовці.
На виконання доручення Кабміну України від 05.09.2005 № 42048/4/1-05 МЗС України розглянуло листа Міноборони України стосовно внесення змін до переліку держав, де велись бойові дії, та в межах компетенції надало інформацію щодо юридично визначених періодів бойових дій на територіях держав Кавказу та Молдови.

Офіційно
Нагірно-карабахський конфлікт
Азербайджанська Республіка визнає ведення бойових дій на її території у період з жовтня 1988 р. по квітень 1994 р. У травні 1994 р. між Азербайджанською Республікою та Республікою Вірменія була укладена Угода про припинення вогню, яка періодично порушується до сьогодні.
Грузино-південоосетинський та грузино-абхазький конфлікти
У Грузії не існує законодавчих актів, які б юридично визначали періоди ведення бойових дій (тривалість військової фази) у ході регіональних грузино-абхазького та грузино- південоосетинського конфліктів. У той же час у державних органах влади заведено вважати, що військова фаза тривала:
• у ході грузино-південоосетинського конфлікту - з жовтня 1990 р. по 28 червня 1992 р. (дата вступу в силу Угоди про припинення вогню);
• у ході грузино-абхазького конфлікту - з 14 серпня 1992 р. до ЗО вересня 1993 р. (дата вступу Угоди про припинення вогню).
Придністровський конфлікт
Відповідно до Постанови уряду Молдова «Про встановлення меж зони воєнного конфлікту і часу початку та закінчення бойових дій у дністровській зоні Республіки Молдова» від 12.10.1992 р. № 662, днем початку бойових дій встановлено 2 березня 1992 р. (день визволення села Кочієрь від гвардійців та козаків), а днем завершення бойових дій - 13 серпня 1992 р. (день розведення сторін протистояння).

За таких обставин у військовослужбовців - громадян України, які повернулися в Україну для проходження служби з військових частин, дислокованих на територіях Азербайджану, Вірменії, Молдови, Грузії, Таджикистану, на підставі указів Президента України від 24 березня 1992 р. № 189 та 1 грудня 1992 р. № 590/92 справедливо виникають питання щодо перерахунку пенсії за вислугою років, оскільки час проходження військової служби зараховується громадянам до загального трудового стажу, до стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до законів України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних силах СРСР, а потім ЗС СНД у зазначених країнах була пов'язана з підвищеними ризиком для життя і здоров'я, вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Відповідно до принципів правової держави, закріплених у Конституції України, органи влади у своїй діяльності керуються як внутрішнім, так і міжнародним правом. Загальновизнані принципи і норми міжнародного права та міжнародні угоди згідно зі ст. 9,18 Конституції України є складовою частиною її національного законодавства.
Відповідно до статті 2 Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державного страхування військовослужбовців держав-учасниць СНД (набув чинності для України 15.05.1992 р.), у вислугу років для призначення пенсій військовим зараховується служба (у тому числі на пільгових умовах) у Збройних силах та інших військових формуваннях, зазначених у ст. 1 цієї угоди, у порядку, встановленому законодавством держав-учасниць, на території яких військовослужбовці проходили військову службу.
Уряд Росії прийняв на себе міжнародні права та обов'язки колишнього СРСР, в тому числі права та обов'язки і відповідальність за Статутом 00Н (заява «Дванадцяти» про майбутній статус Росії та інших колишніх республік, Брюссель, Гаага, 23.12.1991 р.), тобто Збройні сили РФ стали правонаступником ЗС СРСР та ЗС СНД.
Тому, на думку багатьох правників, позитивним досвідом та прикладом встановлення соціально-правових гарантій військовослужбовців за результатами порівняльного аналізу слугують норми законодавства Російської Федерації. Зокрема Закон «Про додаткові гарантії та компенсації військовослужбовців, які проходять військову службу на територіях держав Закавказзя, Прибалтики та Республіки Таджикистан, а також виконують завдання в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах» від 21.07.1993 р. №5481-1, де вказується, що для призначення пенсії цій категорії військовослужбовців у вислугу років та трудовий стаж зараховується один місяць військової служби за три.
Через відсутність в Україні чіткого правового механізму регулювання зазначеного спірного питання стосовно соціального захисту цієї категорії осіб, діючі військовослужбовці ЗС України, а також військовослужбовці, звільнені у запас або у відставку, вимушені активно звертатися до судових інстанцій. При цьому останні вирішують судові спори з таких категорій справ не завжди однаково, виходячи із принципу законності та соціальної справедливості, про що свідчить різноманітна судова практика.

У військовослужбовців - громадян України, які повернулися в Україну для проходження служби з військових частин, дислокованих на територіях Азербайджану, Вірменії, Молдови, Грузії, Таджикистану, на підставі указів Президента України від 24 березня 1992 р. № 189 та 1 грудня 1992 р. № 590/92 справедливо виникають питання щодо перерахунку пенсії за вислугою років...)

Разом з тим, беручи до уваги лист МЗС України на адресу Міноборони щодо інформації юридично визначених періодів бойових дій на територіях держав Кавказу та Молдови, виникає потреба скорегувати Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 08.02.1994 р. № 63, що надасть можливість захистити у правовому плані згадану категорію осіб.
Правові гарантії, правова визначеність і пов'язана з ними передбачуваність законодавчої політики у цій сфері соціального забезпечення необхідні для того, щоб наведена категорія осіб мала можливість передбачити наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг вони зможуть реалізувати, тобто набуте ними право не може бути скасоване чи звужене.
Зважаючи на вказані конституційні положення та нормативно-правові акти національного та міжнародного характеру, можна дійти висновку, що військовослужбовці, які мають право на пенсію, повинні мати право на пільгове обчислення вислуги років за службу в особливих умовах, якими є бойові дії в умовах воєнного або надзвичайного стану на територіях держав Закавказзя, Прибалтики та Республіки Таджикистан.
В Україні як соціальній правовій державі політика повинна спрямовуватися на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя, здоров'я, честь і гідність, у тому числі це стосується і наведеної категорії осіб. Адже утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави.