Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

2003 р. в Ліберії завершилася 14-річна громадянська війна. За різними оцінками жертвами збройних конфліктів стали близько 250 тис. чоловік. Це при тому, що на сьогодні у країні проживає трошки більше 3 млн. Мир у Ліберії підтримує 00Н, яка в 2003 р. ввела безпрецедентно великий контингент миротворців - близько 15 тис. «блакитних касок». До цього числа входить і український вертолітний загін, який хоч і невеликий за чисельністю (близько 300 військових), але відіграє ключову роль у місії. Війна знищила економіку й інфраструктуру цієї країни, тому без вертольотів тут не обійтися. Багато сіл, особливо на півночі, взагалі відрізані від цивілізації. Єдина можливість дізнатися про потреби цих людей, а при нагоді і врятувати їм життя - лише повітрям. Українські льотчики на вертольотах Мі-8 і Мі-24 патрулюють кордони Ліберії, перевозять вантажі у важкодоступні райони, доставляють спостерігачів з ООН у села, куди ті не можуть дістатися іншим шляхом.
Крім того, українські вертолітники проводять і рятувальні операції. За ті вісім років, скільки існує місія, їм довелося розшукувати і приватні вертольоти, що розбилися в буші (так називають джунглі в Ліберії), і зниклі в океані судна, і перевозити в госпіталь вагітних і важко хворих. А під час 15-ї ротації українці посприяли навіть спокійному проведенню президентських виборів. За словами командира загону Володимира Пастухова, після першого туру з місії ООН їх попередили, що ситуація в Монровії напружена. У місті зібрався натовп, незгодний з результатами волевиявлення. Під час патрулювання український льотчик зімітував, ніби збирається атакувати, і люди розбіглися, тому серйозних наслідків цей інцидент не мав. А українським миротворцям уже нової ротації довелося забезпечувати безпеку під час інавгурації новообраного президента, яка відбулася в середині січня.
Перед новим складом 16-ї ротації, яким командує Петро Пліс, стоять не менш відповідальні завдання. По-перше, ситуацію в Ліберії все ще не можна назвати стабільною. Незважаючи на те, що президент цієї країни Еллен Джонсон-Серліф, яку переобрали на другий строк, одержала минулого року Нобелівську премію миру, проте дуже багато ліберійців не задоволені повільними темпами економічного відновлення країни. Так, напередодні нового року натовп у кілька тисяч чоловік вимагав повернути гроші за громадські роботи. Кортеж президента закидали камінням. Серйозних наслідків порушення порядку не мали, але це сигнал керівництву і Ліберії, і ООН, що поголовне безробіття й бідність можуть легко порушити мир.
По-друге, вітчизняним миротворцям доведеться працювати в умовах тропічного клімату. Не кожна техніка витримує сезон злив, коли поля біля аеродрому перетворюються на озера, і сухий період, коли пил забиває всі щілини. Але наші люди виявилися міцнішими за машини - переносять спеку, зливи та й з малярією боротися навчилися.
Багато миротворців, незважаючи на всі труднощі, приїжджають сюди по кілька разів. Тут вони можуть отримати знання й гроші, яких в Україні не заробиш. До речі, в 2012-му Міністерство оборони пообіцяло вдвічі збільшити зарплату - для льотчиків вона складе понад 3 тис. доларів США на місяць. Хотілося б, щоб ця обіцянка збулася. Тоді важка праця миротворців буде нарешті гідно оцінена, а нелегка служба в Ліберії дасть їм змогу повернутися з досвідом, якого в Україні вони б за жодних обставин не одержали.
Замість підсумку хотілося б згадати слова Володимира Пастухова: коли його запитали, як розвивалася б ситуація з парламентськими виборами в Кот д'Івуарі, коли б Верховна Рада не погодилася направити туди миротворців: «Якби наших вертольотів там не було, вибори б перенесли», - відповів він.