Вітаємо з травневими святами!

Шановні співвітчизники!

     Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) сердечно вітаю вас з весняними святами і Днем Великої Перемоги!
     Ці святкові для кожного громадянина нашої країни дні надихають нас надією на краще життя, на порозуміння в суспільстві, на відродження України як великої європейської держави. Нехай тепло весни наповнить наші серця і душі добром, любов’ю та впевненістю у завтрашньому дні!
     Окремі теплі слова – ветеранам Великої Вітчизняної війни, героям фронту і тилу, дітям війни. Не підвладна рокам велич подвигу народу, який відстояв свободу, честь і незалежність Вітчизни, який врятував світ від фашистської чуми і відбудував зруйновану післявоєнну країну.
     У наших серцях назавжди оселилася глибока повага до вас і до вашого місця в історії. Ми, воїни-інтернаціоналісти, завжди брали з вас приклад і завжди рівнялися на ваш бойовий і трудовий подвиг.
     Бажаємо вам, наші дорогі ветерани, наші співвітчизники, довгих літ життя і здоров’я, щастя і благополуччя, любові та шани, мирного безхмарного неба над головою і віри у славне майбутнє України!

     З глибокою повагою –

Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ.

     10 квітня у Київському міському Палаці ветеранів відбувся з’їзд Української партії Справедливості – Союзу ветеранів, інвалідів, чорнобильців, «афганців» (СВІЧА). У роботі з’їзду взяли участь делегати з усіх областей України та Автономної Республіки Крим.
Учасники з’їзду обговорили політичну та економічну ситуацію в країні, інші важливі питання. З’їзд прийняв рішення змінити назву Української партії Справедливості (СВІЧА) на «Партію ветеранів Афганістану».
     Обговорюючи участь у наступних виборах до Верховної Ради, учасники з’їзду прийшли до одностайного рішення, що Партія ветеранів Афганістану братиме участь у парламентських виборах самостійно. Ось що говориться з цього приводу в прийнятій резолюції:
     «Уже багато років знову і знову в нашій країні ми з Вами бачимо одне і те ж: провідні політичні сили зайняті не процесом розбудови держави, не розвитком економіки і підвищенням рівня життя народу – вони зайняті ПОЛІТИЧНИМ ПРОТИСТОЯННЯМ! Боротьбою на знищення одне одного! Мета цієї боротьби лише одна – ВЛАДА і ТІЛЬКИ ВЛАДА!
     Корумповані політичні «бізнесмени» захопили нашу з Вами країну, вони нічого іншого не знають і не вміють, окрім «розділяти і володарювати» собі на користь. Саме завдяки цим ненажерливим «господарям життя», чиновникам, що забули своє пряме призначення – служити народу, український народ відчуває себе чужим у власній країні! Так більше не може продовжуватись!
Ми, ветерани, котрі пройшли горнило війни в Афганістані, учасники бойових дій на території інших держав, ветерани військової служби і  силових структур,  інші небайдужі громадяни, які мають активну життєву позицію, створили  СВОЮ ПОЛІТИЧНУ ПАРТІЮ і самостійно йдемо на вибори до Верховної Ради і до Рад усіх рівнів з метою покласти край політичній корупції і вивести Україну на шлях нормального розвитку і процвітання в ім’я народу.
     Наше головне гасло, яким уже багато років керується Українська Спілка ветеранів Афганістану і яке є життєвим принципом для кожного з нас – «Пам’ятаємо про загиблих, піклуємося про живих» – віднині розповсюджується не лише на наших побратимів-«афганців», воно тепер стосується кожної простої людини, стосується всього народу України».
     Головою Партії ветеранів Афганістану одноголосно обрано Сергія Васильовича Червонописького, багаторічного незмінного лідера Української Спілки ветеранів Афганістану.
     Також з’їзд вніс необхідні зміни до Статуту і переобрав керівні органи партії.

---

Засідання Правління Української Спілки ветеранів Афганістану

    10 квітня у столичному Палаці ветеранів відбулось засідання розширеного Правління Української Спілки ветеранів Афганістану.
На порядок денний було винесено такі питання:
    1. Про ротацію у складі Правління УСВА.
    2. Про законодавчі ініціативи Уряду з соціального захисту учасників бойових дій.
    3. Про результати внутрішнього фінансового аудиту і аудиту відповідності оцінки діяльності щодо цільового використання коштів державного бюджету УСВА у 2010 – 2011 роках.
    Крім того, під час засідання обговорено питання запуску проекту «Повернені імена», детально проаналізовано результати протестної акції, організованої УСВА у Черкасах.
    За підсумками засідання прийнято рішення з усіх питань порядку денного.
    Рішення до першого питання порядку денного:
    Затвердити кадрові ротації, запропоновані головою УСВА С. Червонопиським.
    Рішення до другого питання  порядку  денного:
    1. Інформацію заступника голови УСВА О. Міхнюка про законодавчі ініціативи Уряду взяти до відома.
    2. До 25 квітня обговорити Закон України «Про громадські  об'єднання» в територіальних організаціях УСВА та висловити  зауваження  і пропозиції. Усі зауваження і пропозиції по  Закону України  «Про громадські  об'єднання»  узагальнити й направити   в  Адміністрацію Президента України.
    3. Для опрацювання законопроекту № 10222 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» створити робочу групу під керівництвом голови УСВА. Робочій групі узагальнити зауваження та пропозиції по проекту закону № 10222 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» й направити  їх  до  Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України і до  Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.
    Рішення до третього питання  порядку  денного:
    1. Інформацію  заступника голови УСВА А. Богданова взяти до відома.
    2. Рекомендувати Ревізійній комісії УСВА привести рекомендації (положення) щодо  перевірок організацій у відповідності до  вимог нових положень з аудиту відповідності оцінки діяльності щодо цільового використання коштів.
    3. Силами ревізійних комісій територіальних організацій УСВА здійснити  фінансову перевірку відповідно до  нових вимог, підсумки  перевірок обговорити на засіданнях правлінь територіальних організацій та засіданні Правління УСВА у травні-червні 2012 року.
    Крім того, ухвалено рішення з додаткових питань, винесених на розгляд Правління:
    1. Інформацію голови УСВА С. Червонописького і голови Черкаської обласної організації УСВА  О. Рибченка щодо результатів протестної акції УСВА у Черкасах взяти до відома.
 2. Схвалити  діяльність Правління, територіальних організацій   та  членів УСВА, які взяли участь  в проведенні протестної акції біля Черкаської міської  ради.
    3. Інформацію В. Казакевича про проведення  пілотного проекту «Повернені імена»  взяти до відома.
    4. Рекомендувати територіальним організаціям  УСВА взяти участь у проведенні першого етапу пілотного проекту «Повернені імена». Підсумки  роботи підбити на черговому засіданні Правління УСВА.
    Після ухвалення рішень з усіх питань порядку денного засідання Правління Української Спілки ветеранів Афганістану завершило свою роботу.

Прес-служба УСВА.

РЕЗОЛЮЦІЯ З’ЇЗДУ
ПАРТІЇ ВЕТЕРАНІВ АФГАНІСТАНУ

Дорогі бойові побратими, шановні співвітчизники!

     Сьогодні, в цей важкий і водночас вирішальний час, ми звертаємось до всіх небайдужих громадян України, для кого слова ВІТЧИЗНА і ОБОВ’ЯЗОК мають глибокий зміст, стати плечем до плеча з нами, в одному строю, для спільних рішучих дій зі спасіння нашої держави, нашого майбутнього і майбутнього наших дітей.
     Уже багато років знову і знову в нашій країні ми з Вами бачимо одне і те ж: провідні політичні сили зайняті не процесом розбудови держави, не розвитком економіки і підвищенням рівня життя народу – вони зайняті ПОЛІТИЧНИМ ПРОТИСТОЯННЯМ! Боротьбою на знищення одне одного! Мета цієї боротьби лише одна – ВЛАДА і ТІЛЬКИ ВЛАДА!
     Безвідповідальні політикани, незалежно від кольорів і політичної приналежності, уже багато років втягують у це безкінечне протистояння  весь український народ. Уже безліч разів замість вирішення нагальних питань налагодження нормального життя та розвитку економіки в суспільство штучно вкидаються питання, що роздирають нашу країну, наш народ навпіл.
     Хіба має значення, де хто живе – на сході чи на заході нашої країни? Хіба питання мови – це те, що сьогодні турбує кожну просту людину? Хіба нам ворог Росія, чи нам ворог Європа? Ні! Ні! І ще раз ні!
     Наші вороги – не ззовні, вони всередині країни. Наші вороги – це корумповані політичні «бізнесмени», що захопили нашу з Вами країну, які нічого іншого не знають і не вміють, окрім «розділяти і володарювати» собі на користь. Саме завдяки цим ненажерливим «господарям життя», чиновникам, що забули своє пряме призначення – служити народу, український народ відчуває себе чужим у власній країні! Так більше не може продовжуватись!
     Уже багато разів сьогоднішня опозиція та сьогоднішня влада, поборюючи одне одного,  мінялися місцями – І НІЧОГО НЕ ЗМІНЮВАЛОСЬ! Боротьба за владу між політичними «кланами» з кожним роком стає все жорстокішою, а життя людей тим часом – усе гіршим і гіршим.
     Сьогодні вкотре нас знову змушують іти цим тупиковим шляхом, перед нами знову ставлять вибір «або – або», вибір «меншого зла». Давайте замислимось, а що зміниться для звичайних людей, якщо ЦЯ ВЛАДА і ЦЯ ОПОЗИЦІЯ знову поміняються місцями? Можна з абсолютною впевненістю стверджувати – НІЧОГО!  Цьому необхідно покласти край!
Тому ми відкидаємо такий вибір без вибору і кажемо: ДОСИТЬ!
     Ми більше не хочемо ходити по цьому безглуздому, замкненому колу, яке нікуди не веде. Ми хочемо мати вибір у прямому розумінні цього слова. Ми хочемо мати вибір самі і також дати вибір іншим, тим, хто більше не бачить для себе виразників своїх інтересів ні в ТАКІЙ ВЛАДІ, ні в ТАКІЙ ОПОЗИЦІЇ.
     Ми, ветерани, котрі пройшли горнило війни в Афганістані, учасники бойових дій на території інших держав, ветерани військової служби і  силових структур, інші небайдужі громадяни, які мають активну життєву позицію, створили  СВОЮ ПОЛІТИЧНУ ПАРТІЮ і самостійно йдемо на вибори до Верховної Ради і до Рад усіх рівнів з метою покласти край політичній корупції і вивести Україну на шлях нормального розвитку і процвітання в ім’я народу.
     Нас НІЧОГО не злякає і нас НІХТО не зупинить! Бо ми – та НОВА СИЛА, яка готова і буде боротися НЕ ЗА ВЛАДУ, а ЗА ДОБРОБУТ  ВСЬОГО НАРОДУ! За законність і порядок! За те, щоб держава не була інструментом експлуатації власних громадян, а була механізмом гарантування і забезпечення соціальної справедливості, створення   рівних можливостей кожному.
     Наше головне гасло, яким уже багато років керується Українська Спілка ветеранів Афганістану і яке є життєвим принципом для кожного з нас – «Пам’ятаємо про загиблих, піклуємося про живих» – віднині розповсюджується не лише на наших побратимів-«афганців», воно тепер стосується кожної простої людини, стосується всього народу України.
     Ми беремо на себе ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ і ОБОВ`ЯЗОК потурбуватися про долю НАШОЇ ВІТЧИЗНИ, про долю НАШОГО НАРОДУ!
     І МИ ЦЕ ЗРОБИМО!

ПАРТІЯ ВЕТЕРАНІВ АФГАНІСТАНУ.

Київ, 10 квітня 2012 р.

Ветерани-«афганці» – бажані гості в Академії сухопутних військ

     В Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відбулася VIII звітно-виборна конференція Львівської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
     Під час урочистого відкриття конференції начальник Академії генерал-лейтенант Павло Ткачук вручив запрошеним презентаційні книги про життєдіяльність військового закладу і зауважив, що ветерани-«афганці», учасники бойових дій на території інших держав – завжди бажані гості у стінах Академії, адже їх мужність, взірцеве ставлення до виконання військового обов’язку й надалі слугуватимуть прикладом для молоді, ветеранам Афганістану є що передати курсантам – майбутнім офіцерам Збройних Сил України.
     У заході взяли участь заступник голови Львівської облдержадміністрації Михайло Янковський, командувач військами Західного ОК генерал-лейтенант Юрій Думанський, голова УСВА Сергій Червонописький, голови обласних організацій ветеранів-«афганців» – Юрій Купчій (Івано-Франківськ), Сергій Лісовий (Тернопіль), Микола Ражик (Рівне), Станіслав Козак (Чернівці), Григорій Павлович (Луцьк), Микола Приступа (Хмельницький), Артур Шейдік (Ужгород), гості з інших міст України і делегати Львівщини.
     Із доповіддю про роботу у звітному періоді виступив голова Львівської обласної організації УСВА (воїнів-інтернаціоналістів) Михайло Магеровський.   У її обговоренні взяли участь Микола Криворучко, Андрій Ільчишин, Андрій Закревський, Петро Ковалишин та інші.
     Відкритим голосуванням делегати конференції на другий термін одностайно обрали головою ЛОО УСВА Михайла Магеровського, визнавши роботу організації задовільною. Головою ревізійної комісії більшістю голосів обрано кавалера ордена Червоної Зірки, підполковника запасу Сергія Жирунова.
     Під час роботи конференції голова УСВА Сергій Червонописький розповів про нагальні завдання об’єднання, вручив ряду делегатів нагороди правління Спілки та, оглядаючи об’єкти потужної навчально-матеріальної бази вишу, посадив дерево на Алеї почесних гостей. Подякувавши керівництву вищого видового навчального закладу за теплий прийом і допомогу в роботі, гість отримав з рук начальника Академії сухопутних військ символи честі і слави десантних військ – блакитний берет і тельняшку, які, безумовно, нагадуватимуть йому про молоді роки курсантського і офіцерського минулого, важкі часи афганського лихоліття.
     Після конференції на гостей і делегатів чекали концерт, де виконували свої пісні лауреат багатьох фестивалів, викладач військово-диригентської кафедри Академії старший лейтенант Сергій Шерстюк і ветеран-«афганець» Олександр Рожко, та смачний обід у їдальні вишу.
     Скориставшись нагодою, автор цих рядків адресував кілька запитань голові УСВА  Сергію Червонопиському щодо завдань, які стоять на порядку денному суспільно-громадського об’єднання та вражень від відвідин Академії сухопутних військ.
     – Цього року УСВА відзначатиме 22 роки з дня заснування, – відповів Сергій Васильович. – За цей час активна участь у суспільно значимих справах щодо всебічного захисту учасників бойових дій, інвалідів війни, членів сімей загиблих згуртувала й загартувала нас організаційно, підвищила авторитет УСВА у суспільстві, дала можливість зайняти свою нишу у громадсько-політичному житті України. У наших лавах – більш як 130 тисяч фіксованих членів Спілки, об’єднаних у 27 регіональних і понад 600 місцевих організацій.
     Наявність безальтернативності у всеукраїнському масштабі, єдиного Статуту і фіксованого членства вигідно відрізняє УСВА від «афганських» організацій країн СНД і Балтії. Головна перевага Спілки перед іншими всеукраїнськими ветеранськими об’єднаннями в тому, що вона реально існує і діє, має загальнонаціональну організаційну сітку. Щодо статусу воїна-інтернаціоналіста, то завдячуючи УСВА у громадській свідомості вже сформовано образ командно діючого, продуктивного за віком ветерана війни, з яким пов’язуються такі поняття як честь і військово-патріотична героїка.
     Політичним визнанням організованого «афганського» руху в Україні, уособленого УСВА, його активної і виваженої суспільно-політичної позиції, вагомого внеску в розбудову громадянського українського суспільства став Указ Президента України від 11 лютого 2004 року, за яким 15 лютого – день виведення радянських військ з Афганістану – визнано Днем вшанування учасників бойових дій на території  інших держав. Важливо й те, що за 20 років понад 800 колишніх воїнів-інтернаціоналістів відзначено нагородами незалежної України.
     УСВА поступово виросла в суб’єкт вироблення законотворчої політики. Не слід забувати про те, що основний ветеранський закон України було ухвалено у жовтні 1993 року після активної дворічної роботи УСВА з владою. Та й вдосконалювався він у подальшому не без нашої Спілки, а зміни вносилися майже 50 разів. Проблеми є й сьогодні, насамперед, стосовно сімей загиблих і померлих побратимів, але важливо наголосити, що таких пільг для воїнів-інтернаціоналістів, як в Україні, більше немає ніде навіть на віддаленому підході.
     Тільки колективними діями, без «внутріафганських» загострень, ми можемо досягти масштабної уваги до вирішення наших проблем як з боку держави, так і суспільства. А єдиним критерієм діяльності УСВА може бути тільки покращання ветеранського життя.
     Якщо відверто, особисто мене та інших ветеранів-«афганців» надзвичайно вразили теплий щирий прийом і допомога у роботі, які влаштувало й надало нам керівництво Академії  на чолі з генерал-лейтенантом Павлом Петровичем Ткачуком. Щире спасибі їм за це!
     Водночас особисто мав змогу оглянути деякі об’єкти по-справжньому сучасної навчально-матеріальної бази Академії та переконатися у тому, що цей  вищий навчальний заклад є дійсно провідним у системі військової освіти.

Ігор МОСЕЙЧОНОК,
член правління ЛОО УСВА.

В організаціях УСВА

     Состоялась рабочая встреча председателя Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) С. В. Червонопиского с членами правления Харьковского областного и городского союзов  ветеранов Афганистана.
     С. В. Червонопиский рассказал о работе по практическому выполнению Меморандума, подписанного между УСВА и Кабинетом Министров Украины, ознакомил собравшихся с новыми инициативами УСВА,направленными  на повышение уровня социальной защиты как ветеранов войны и труда, так и других социально уязвимых категорий населения.
     Сергей Васильевич проинформировал о  процессе активизации деятельности восстановленной партии УПС – СВИЧА и ответил на вопросы харьковчан.

Пресс-служба ХОСВА – УСВА.

Ветеранів знають і поважають

    Вони – з покоління 60-х. І хоча народилися  у мирний час, їм  довелося дізнатися про те, що таке війна, не з кінофільмів і книжок, а з власного досвіду. 
   Нині у Полонській районній організації ветеранів Афганістану налічується 216 воїнів-інтернаціоналістів, 17 відійшли у вічність. Хвилиною мовчання на урочистостях  у районному Будинку культури пом’янули тих, кого сьогодні немає з нами.
    Голова організації В. Чудінов розповів, що вони ніколи не забувають сім’ї бойових товаришів, які склали голови на чужині,  відвідують родичів загиблих, надають необхідну допомогу. За всебічну підтримку він подякував районній владі, яка щороку виділяє кошти на допомогу сім’ям загиблих, інвалідам тощо.
    Воїни-інтернаціоналісти відвідали Хмельницький обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей «Щасливе дитинство» у Полонному. Вони привезли подарунки, розповіли дітям про Афганську війну, про  важку долю дітей, які пізнали усі її труднощі.
    У Полонському НВК №2  під патронатом районної організації ветеранів Афганістану відбулися міжобласні змагання з баскетболу серед школярів. Перше місце вибороли бердичівські баскетболісти, на другому – команда з Полонного, на  третьому – з Козятина. Переможцям вручено пам’ятний кубок, призери  отримали грамоти і медалі, а всі команди – баскетбольні м’ячі.
    Завжди підтримує місцеву спілку воїнів-інтернаціоналістів у всіх починаннях приватний підприємець В. Тарабан. Добрі справи ветеранської організації знають і поважають на Полонщині. І насамперед це заслуга її активу, голови В. Чудінова. Значною мірою саме завдяки йому спілка живе, дихає і бере активну участь у громадському житті району.

Ірина КОВАЛЬ.

Патріотизм об’єднує серця

    Скільки доріг довелося пройти, стежок протоптати нашим землякам в Афганістані… Гаряче повітря спирало дихання, жагуча спрага обпікала вуста, смерть зринала то вибухом міни, то кулею свистіла поряд, махала косою безжально, страшно й безповоротно. Але не знала, напевно, що своєю присутністю навколо загартовувала витримку, характер, стійкість і патріотизм простого українського  солдата.
    На Чернігівщині, у Борзнянському районі, «афганці» об’єдналися в спілку воїнів-інтернаціоналістів і пропагують своїми славними ділами військово-патріотичне виховання. Прикладом власного життя ветерани Афганської війни доводять свою ерудованість, компетентність, надійність, принциповість.
    Креативний актив спілки за підтримки місцевої влади організовує й проводить  благодійні концерти,  спортивні змагання серед школярів,  конкурси «Нумо, хлопці», спартакіади серед допризовної молоді,  концерти «афганської» пісні, «круглі столи», турніри з міні-футболу «Шураві», уроки мужності в місцевій школі, змагання з риболовлі.
    Особливу увагу приділяють батькам загиблих в Афганістані бойових побратимів, по можливості надають їм матеріальну допомогу. Як до рідної нені, приїздять у Галайбине до Н. І. Синиці підсобити, нарубати дрова, вручити путівку в лікувальний заклад. Кошти від благодійного концерту і матеріальну допомогу від директора ПСП  «Пісківське» В. П. Колоші, до речі, теж «афганця», передали рідним загиблих у Афганістані – В. В. Молотовій і В. К. Куровській.
    Органи влади не стоять осторонь проблем  воїнів-інтернаціоналістів. Підписано меморандум між Борзнянським районним відділенням УСВА та райдержадміністрацією, районною і міською владою. Заплановано реставрацію пам’ятника загиблим «афганцям», перейменування вулиці міста на «Воїнів-інтернаціоналістів» і багато інших добрих справ, які стосуються ветеранів війни і родин загиблих.

Н. ТРЕТЯК,
член УСВА,
учитель Борзнянської загальноосвітньої школи.

Урок мужності від обпалених війною

    На базі Личковецької загальноосвітньої школи, що на Тернопільщині, відбувся районний семінар педагогів-організаторів. На виховний захід  «Нехай повік в душі твоїй не згасне Україна» , було запрошено воїнів-«афганців» Гусятинської районної організації УСВА.
    Під час цього заходу згадували трагічні сторінки історії українського народу у XX столітті, в тому числі й дев’ятирічну війну в Афганістані. Виступили учасники бойових дій в Афганістані, які поділилися життєвими спогадами про ту жорстоку війну І застерегли присутніх, щоб це була остання війна, на якій гинули українці.
    Голова Гусятинської районної організації УСВА Михайло Храпливий щиро подякував педагогічному колективу школи за прекрасно проведений виховний захід і подарував книгу спогадів учасників бойових дій «Обпалені війною».

Василь КОГУТ,
перший заступник голови
Тернопільської обласної організації УСВА.

Тепло для матерів

    У мирний для нашої країни час до рідних домівок з Афганістану не повернулися семеро юнаків із Заставнівщини, що в Чернівецькій області. Уже стала історією ця баталія, яка у людській пам’яті житиме ще довго, бо написана солдатською кров’ю і  слізьми матерів, які втратили, не дочекалися своєї надії, найдорожчої, найріднішої кровиночки — синочка.
    Днями заступник голови райдержадміністрації Р. Павчак, голова За-ставнівської районної організації УСВА В. Стецюк, сімейний лікар О. Крайнік відвідали матерів загиблих побратимів: А. Кропельницьку в селі Шубранець, М. Рудан – у Погорілівці, Г. Бабич – у Василеві, Г. Мороз – у Хрещатику, М. Лучик – у Звенячині,  щоб розрадити, заспокоїти, вислухати, за можливості допомогти. Для всіх учасників такі зустрічі є корисними, змістовними і потрібними. Вони допомагають побачити умови проживання, ознайомитися з потребами, проблемами матерів, їх фінансовим становищем.
    Негайного  лікування у військовому госпіталі потребувала Ганна Ва-силівна Мороз,  надання ліків за безкоштовними рецептами — Антоніна Іванівна Кропельницька, Марія Іванівна Рудан, необхідно відремонтувати літню кухню  у Марії Дмитрівни Лучик, є проблеми з опаленням в оселі (не підведено газ) у Ганни Михайлівни Бабич. Усіх уважно вислухали, а зауваження, пропозиції, які почули під час зустрічей, занотували, щоб  якнайшвидше вирішити. Цього дня мами  отримали від гостей продуктові набори.

В. СТЕЦЮК,
голова Заставнівської районної організації УСВА.

Аллея «афганцев» уже цветет

   На днях жители домов, расположенных на набережной реки Салгир, наблюдали радующую глаз картину: вооружившись инвентарем, симферопольцы  убирали в рощице мусор и прошлогодние листья. 
   Так были начаты работы по восстановлению аллеи «афганцев». Городской совет ветеранов Афганистана, инициировавший эти работы, при поддержке Симферопольского городского головы  Виктора Агеева и жителей близлежащих домов, привлек к процессу облагораживания работников Горзеленхоза, силами которого ведется озеленение.
   Сначала был проведен комплекс мероприятий по санитарной очистке территории. Обрезали сухие ветви,  посадили закупленные саженцы, ухаживать за которыми будут  «афганцы» и жители района. Работы планируют закончить до конца года. Но этим комплекс мероприятий по благоустройству не ограничивается. «Я считаю, что заботиться о чистоте родного города – наш долг, –  говорит председатель городского совета ветеранов Афганистана Александр Шувалов. – Участие в субботнике – это своего рода дань, которую необходимо отдать нашему общему дому и ребятам, погибшим на Афганской войне. 
   В ближайшее время в парке будут проложены дорожки, выложенные декоративной тротуарной плиткой, «афганцы» планируют установить освещение и полив. В целом работы по благоустройству городским советом ветеранов Афганистана проводятся регулярно, и такая работа по облагораживанию территории, вверенной «афганцам», демонстрирует пример для подражания.
   Оказывается, вовсе не такие уж гигантские усилия требуются, чтобы сделать город чище, красивее, наряднее, если взяться за это дело сообща. Мы должны беречь этот кусочек оазиса в центре города не только словами, но и делом, чтобы каждому из нас было куда прийти отдохнуть и вспомнить симферопольских «афганцев», которые не вернулись с той войны.

Недоспівана пісня лелек

     У Будинку письменників України  відбувся творчий вечір «На крилах вічності», присвячений пам’яті лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Олексія Дмитренка і загиблого в Афганістані поета Олександра Стовби («АІСТа»). На зустріч запросили лауреата міжнародних конкурсів авторської пісні В’ячеслава Купрієнка і однополчанина героя, лауреата літературно-мистецької премії імені Богдана Хмельницького поета і прозаїка Ігоря Моісєєнка.

     Відлік цієї історії почався від трагічної загибелі в Афганістані талановитого українського поета – АІСТа. Саме таким псевдонімом (абревіатура ініціалів і прізвища російською мовою) підписував свої вірші Олександр Іванович Стовба – лейтенант першого батальйону 66-ї мотострілецької бригади, яка базувалася у провінції Нангархар, що майже на афгано-пакистанському кордоні.
    Під час однієї з бойових операцій у цій розпеченій безжальним азійським сонцем гірській пустелі лейтенант Стовба разом з чотирма солдатами залишився прикривати відступ групи. Після тривалої оборони вони потрапили у полон до моджахедів. Наступного дня бойові товариші змогли відбити лише їхні мертві тіла зі слідами нелюдських тортур. Сталася ця трагедія 30 березня 1980 року.
      «Стовба означає головний корінь, найпряміший корінь дерева», – писав Олексій Дмитренко, кому першому дістався літературний хрест АІСТа. Вони навіть зовні схожі були, мов брати. Народився Олексій Дмитренко того ж таки 30 березня. Саме він  написав про ту неоголошену Афганську війну і про загибель у її пеклі поета-воїна Олександра Стовби художньо-публіцистичну повість «АИСТ». Щоб створити її розширений варіант, який здобув Шевченківську премію 1987 року, Дмитренко поїхав до Афганістану. Там, посеред розпечених наче жаровня скель, незбагненною силою мистецького бачення він відчув, як убивали поета: «Сашко в нерівній сутичці був поранений у живіт; дві кулі обпалили ліву руку; ще дві — пробили груди навиліт, мало не зачепили серце… На вогні кати затерзали юних хлопців Михайла, Володю, Альошу, Славка — Литвинова, Валишева, Ільїна, Богомолова… А йому, Сашкові, якимись звірячими лещатами закривавили праву руку, а на лівій розрізали п’ясткові кістки; роздерли ноги нижче коліна, закручували жили… Порізали ступні ніг…»
     Якимось дивом Стовбі вдалося вирватись, але:
      «Отямився він укотре від несамовитого болю, що, здавалося, роздирав тіло на часточки: де він, що з ним?! Хтось грубою ногою перекинув його на бік…
     Для доказу, що він убив офіцера, йому годі відрізати в загиблого вухо, ніс, пальці або зняти скальп… Чому ж він не квапиться? Може бути, на когось чекає, замисливши мене, пораненого й закатованого, залишити живим для якоїсь підступної мети? Ні, тільки не це!..
     Застогнала й знову заніміла двічі поранена ліва рука, порізана кисть… Судомно стиснулося серце… Поруч із ним також пробила тіло куля — навиліт… Обшукавши, душман не помітив прихованого пістолета; отже, треба зловити мить… Пролунав постріл!
     …Саша повз… треба повзти до дороги, куди може надійти допомога, а сюди, до скель, обов’язково повернуться чужі. Де вони? Кілька разів лейтенант намагався встати на ноги, він не розумів, що в нього порізані ступні, впадав у непритомність… Він уже був майже біля дороги. Побіля вбитого валялися два трупи бороданів. Їх убив лейтенант із пістолета, але третій устиг кинути в нього ніж, а потім вистрелив уже в зупинене серце…»
     Після появи цього твору по всьому Радянському Союзу вулиці почали називати іменем Олександра Стовби, а піонерські дружини змагалися за право називатися іменем АІСТа. Вражене емоційною потужністю зображення Дмитренком цієї трагедії суспільство численними вимогами домоглося від уряду СРСР нагородження Стовби званням Героя Радянського Союзу посмертно. А до того влада спромоглася лише на орден Леніна.
     Згодом, у часи незалежності, Дмитренко переписав свій твір українською мовою. Тільки 2009 року, дякуючи відомому видавництву «Криниця», цей твір як «АІСТ: Сильніший від смерті» нарешті побачив світ. А торік завдяки програмі «Українська книга» роман потрапив до бібліотек усієї України. Саме Дмитренко, наче птах-рятівник, виніс понівечену війною, але безсмертну душу АІСТа з мороку забуття та болю й віддав людству. Однак автор так і не побачив цього видання. У листопаді 2009 року душа Олексія Дмитренка віднеслася в кращі світи.
     Утім, з горнила Джелалабада «вилетіли» ще двоє. Вони, наче лелеки, теж підхопили недоспівану пісню АІСТа.
     Василь Слапчук служив у 3-му батальйоні тієї ж 66-ї мотострілецької бригади. 12 лютого 1981 року він опинився майже у тих самих умовах, що й Стовба. Відділення, в якому служив Василь, залишили прикривати відхід колони. Під час бою його БМП підбили з гранатомета. Але Слапчуку вдалося усунути пошкодження й захистити своє життя. Він повернувся додому після тяжкого поранення з понівеченим тілом, але з натхненною лелечим світлом душею.
     Як же потужно просвічується місія «Аіста» в одному з віршів Василя Слапчука, який долав палаючі гірські перевали Нангархара слідом за Стовбою! Одна із його збірок так і зветься – «Птах з обпаленим крилом» (2002 р.).
     …Тіла горіли у вогні,
     А душі вже знялись у вирій,
     На рідну землю подались.
     Як птах з обпаленим крилом,
     Душа кружляла над селом.
     У 2004 році творчість Василя Слапчука також відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка.
     Осмислюючи трагедії та руйнації, що їх неминуче приносить війна, Слапчук озвучує своє розуміння принципів людського існування, в якому до найвищих моральних і духовних скарбів відносить християнські цінності, зокрема, «не убий!».
     Майбутній лауреат найвищої національної мистецької відзнаки  і заслужений діяч мистецтв України Василь Слапчук під час штурму бази моджахедів в ущелині Тора-Бора у провінцїї Нангархар 18 червня 1981 року був тяжко поранений. Це була його остання бойова операція. Вона ж стала першим боєм наступного «Лелеки-Аіста» – Ігоря Моісєєнка, молодшого сержанта першого батальйону, батальйону Стовби, котрий прийшов тоді на виручку затиснутим у горах моджахедами третьому і десантно-штурмовим батальйонам.
     Озираючись у минуле, Ігор пригадує обставини найпершого свого ратоборства: під час штурму гірської вершини повз нього, тоді ще необстріляного, знесиленого надлюдськими перевантаженнями і приголомшеного вперше баченою людською кров’ю дев’ятнадцятирічного хлопчину, пронесли на скривавленому плащ-наметі тяжко пораненого білявого солдата. Ігор був ще тільки на початку  пекельних випробувань, яким уже було піддано Стовбу і Слапчука. А прибуття майбутнього письменника Ігоря Моісєєнка до 66-ї бригади сталося… 30 березня 1981 року.
     Ігорю «пощастило», ніби сам Бог беріг його для місії «Аістів»: він повернувся в Україну, але з тяжкою черепно-мозковою травмою. Майже через двадцять років спалахнула і його творча зірка. У 2010 році роман І. Моісєєнка «Сектор обстрілу – «Аісти» визнано кращим твором на військову тематику. За перший в історії роман про війну в Афганістані українською мовою йому першому присвоєно звання лауреата літературно-мистецької премії імені Богдана Хмельницького Міністерства оборони України. За сюжетом цього твору, перед загибеллю Стовба передає своєму підлеглому, теж надзвичайно обдарованому молодому поетові, рукописний поетичний зошит з недописаним віршем. Той вірш і постає символічним Хрестом, який передають один одному й несуть Богом натхненні, саможертовно зберігаючи у серцях ближніх світло мистецтва, гуманізму, які покликані відводити людство від прірви бездуховності.
     Літературні критики стверджують, що нічого подібного за гостротою викриття війни на афганську тематику створено ще не було, до того ж у роману  надзвичайно динамічний сюжет.
     Ось лише один з відгуків на російський переклад «Сектора обстрілу…» в Інтернет-форумі читача з Ростова-на-Дону: «На охоте поднял ствол, но выстрелить не смог. Вспомнил «Сектор»… Ружье продам. Книгу читает сын…» Посол Доброї Волі ЮНЕСКО Віталій Кличко, людина мужності безперечної, вражений надзвичайно потужним впливом твору, відзначав, що, прочитавши книгу одним подихом, навіть плакав на останніх сторінках. У поєднанні з шокуючою фінальною трагедією, сюжетна динаміка та емоційна довершеність роману настільки вражають свідомість людини, що читачі, порівнюючи у своїх відгуках стиль письма українського автора з майстерністю видатного німецького прозаїка Е.-М. Ремарка, пишуть, що після прочитання твору в них змінюється світогляд, вони стають переконаними пацифістами, відмовляються від зброї й насильства. «Істинні поети є провідниками волі Творця на Землі», – не втомлюється повторювати Моісєєнко.
     Минулого року за ініціативи Спілки випускників, ветеранів та офіцерів запасу Київського військового гуманітарного інституту і за участі представників ООН, НАТО, Міністерства оборони України, посольств США, Канади і Німеччини відбувся «круглий стіл» на тему: «Освіта дітям – мир і процвітання Афганістану». Мистецьку спільноту України представляв письменник-«афганець» з Полтавщини Ігор Моісєєнко. Першим внеском до фонду для бібліотек Кабула стало видання роману «Сектор обстрілу – «Аісти».
     Під час зустрічі  Ігор Моісєєнко запросив до співпраці літераторів Афганістану та України у справі гуманістичного просвітлення людства з метою припинення будь-яких військових конфліктів по всій планеті. Особливу зацікавленість учасників викликала пропозиція І. Моісєєнка країнам, які виконують миротворчу місію в Афганістані,  активізувати потенціал творчої інтелігенції афганського народу шляхом заснування літературно-мистецької премії для митців цієї країни та її діаспори. Символічно, що туди, де «Аістів» терзали війною, вони повертаються з надзвичайно гуманною місією, щоб взяти участь у відродженні цілого культурного пласту Азії, майже знищеного безкінечними війнами. Може, в тому і полягає головний задум Творця, який надихав своїх «Аістів» – трьох письменників-лауреатів і поета-героя?
     Однак сам автор вважає, що роман «Сектор обстрілу…» – лише крок стежиною до серця читача. Головне призначення цього твору він бачить у тому, щоб дотягнутися до найпотаємніших закутків людської душі й донести включені до лауреатського видання роману звернення «Шлях із Армагеддону» і «Зупинити катастрофу»,  що стало підсумком творчості усіх «Аістів», яких не здолали ешафоти війни. Автор пропонує суспільству перелік надзвичайно актуальних практичних заходів, які людство ще може здійснити задля порятунку цивілізації, що постала над прірвою самознищення. Головним із тих кроків має стати просвітлення людини до такого рівня духовності, коли вона зможе бачити наслідки своїх вчинків на багато століть уперед. Суспільство таких високоморальних людей свідомо відмовиться від негативних вчинків як від недоцільних і зможе побудувати безконфліктний неконкурентний устрій гармонійного розвитку, за якого стане можливим не тільки подолання усіх цивілізаційних криз (від тотальної корупції до глобального потепління), а й відкриття можливості отримання істинних знань про закони розвитку в гармонії із законами буття Всесвіту.

Людмила КУЧЕРЕНКО, 
президент Полтавського обласного медіа-клубу.

Нові видання
О солдатах далекой  войны

     Вышла в свет книга «Они были солдатами войны», авторы которой – Борис Белашов и Виктор Загребельный.
     Книга посвящается воинам-«афганцам», ныне живущим и  тем, кто не вернулся с Афганской войны,  воинам-интернационалистам из Дружковки Донецкой области, участвовавшим в военных конфликтах  за рубежом.
     Более 300 молодых донбассовцев и трое дружковцев – Виктор Петлин, Георгий Приходько, Виктор Шестаков погибли смертью храбрых на чужбине. Почти триста дружковцев прошли дорогами Афганской войны, многие вернулись ранеными и инвалидами.
     Авторы на конкретных исторических материалах, документах, после  встреч с «афганцами» и их семьями, использовав многочисленные фотографии, написали книгу, которая будет интересна всем ветеранам войны.

Чернігівська рідня

     «Він мій земляк, і тонка ниточка уже пов’язує нас двох»,  –  у цих перших рядках нової збірки «Земляки» Олег Павленко одразу говорить про тих, кому присвячує і про кого розповідає у своїх віршах.
     Олег Олегович добре знає героїв своїх творів. Народився він на Чернігівщині 9 серпня 1960 року. В армію пішов 1978-го, у числі перших був закинутий в Афганістан, де перебував дев’ять місяців. Після повернення працював у сільському клубі, закінчив історичний факультет Чернігівського педінституту.
     З 1983 року друкується в пресі, видає твори для дітей. Викладає історію та правознавство у рідній Дягівській школі. У 2008 році видав поетичну збірку «Афганський лабіринт». Очолює сільський історико-краєзнавчий музей, у співавторстві з братом видав книгу історичних нарисів «Дягова: від минулого до сьогодення».
     Землякам-чернігівчанам присвячено і нову поетичну збірку. Автор звертається і до історичних постатей, і до сучасників: «Він мій земляк, а це вже як рідня». Серед тих, кому Олег Павленко присвячує поезії, і його бойові побратими – воїни-«афганці» мер Чернігова О. Соколов і голова ТОВ «Урожай» А. Кравченко. Теплі щемливі рядки – про Олександра Львова, який загинув у лютому 1981 року в Афганістані й посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.
     Читаєш поезію Олега Павленка – і ще раз переконуєшся, яка багата талантами українська земля і один з її чудових куточків – мальовнича Чернігівщина.

Фестиваль
Только память живет и гитара поет…

    ХVIII Международный фестиваль солдатской песни «Перевал-2012» в Орджоникидзе в этом году был посвящен юбилею Днепропетровщины
    Автомат и гитара на Афганской войне… Они стали своеобразным символом уникального по своей природе песенного праздника, на который из года в год съезжаются участники и зрители из разных уголков Украины и ближнего зарубежья. Для каждого из них такие встречи – как воздух, ведь невозможно забыть минуты, когда смотрел смерти в глаза, делил с другом последний глоток воды и щепотку табака. А значит, и место встречи изменить нельзя: за восемнадцать лет позывной «Орджоникидзе. Весна» ни разу не поменялся.
    За это время «Перевал» значительно расширил свою географию, стал популярным и престижным. Здесь родилось много замечательных традиций. Одна из таких – приветствие городского головы Ивана Цупрова, который с самого первого фестиваля возглавляет его оргкомитет.
— Мы гордимся тем, — обратился он к переполненному залу, — что наш небольшой горняцкий городок считается родиной «афганских» фестивалей. Так было и будет, несмотря ни на какие экономические трудности, границы и расстояния. Орджоникидзевцы всегда рады тем, кто знает цену верности, чести, настоящей мужской дружбе, для кого по-прежнему остаются святыми такие понятия, как воинский долг, боевое братство, память.
    А что значит песня в жизни человека? Она входит в его мир с колыбельной матери, сопровождает на протяжении всего пути  в горе и в радости. Во время общения с участниками фестиваля я в который раз убедилась в том, что для них  — это состояние души. В голове роятся мысли – и вот настал миг, когда слова выстроились в строчки стихов, а в душе родилась музыка. На войне все чувства обострены до предела. Здесь песня не только объединяет. В наиболее тяжелые минуты, когда нет больше сил и помощи ждать неоткуда, она поднимает дух, возвращает надежду. Несмотря на то, что вокруг опасность, смерть, кровь, начинаешь отчетливо понимать, как важно выжить, помочь товарищам.
    В первые годы присутствия советских войск в Афганистане, дабы не выносить сор из избы, существовал негласный запрет на солдатское творчество об этой войне. Но песни появлялись и звучали даже во время боя и в «полевых» условиях, потому что поэзия и музыка, как сказал  Г. Державин, «есть разговор сердца». Участники боевых действий даже спустя годы разговаривают сердцем. А это не каждому дано.
    По традиции «Перевал» открывает народный коллектив «Память» из Крыма под руководством заслуженного работника культуры Павла Кравчука, первого солиста  знаменитой группы «Каскад», которая родилась на афганской земле и своими песнями первой поведала миру о том, что там на самом деле происходит. В этом году у «Памяти» – двадцатипятилетний юбилей, участники коллектива стали  лауреатами множества фестивалей и конкурсов солдатской песни, провели сотни  концертов в разных уголках страны. Слушаешь их, а память рисует те далекие дни, когда наши сверстники были молодыми и отчаянными. Живыми…
Традиционная минута молчания – дань тем, кто не долюбил, не допел, не дожил. На экране – лица и имена погибших. Такое чувство, что их души здесь, в этом зале. Низкий поклон матерям и женам за подвиг сыновей и мужей. Наш общий долг — подставлять им надежное плечо. В Орджоникидзе, как подчеркнул председатель городской организации ветеранов Афганистана Станислав Воловик, это делают постоянно, независимо от памятных дат и решений правительства.
    Стало доброй традицией и то, что «Перевал» открывает зрителям новых исполнителей. Взволновала своим выступлением крымская группа «Обелиск» — лауреат фестивалей военно-патриотической песни «Оберiг», «Солдаты XX века против войны», «Помяни нас, Россия», «Цветные сны… Дороги памяти», «Автомат и гитара», «Пусть память говорит». Руководитель группы, автор текстов и музыки Владимир Никитенко  воевал в Афганистане. Не понаслышке знает о нем солист  группы и автор текстов Альберт Сердцов. Поэтому за 16 лет творческой деятельности дуэт написал немало проникновенных песен.
    Невозможно было остаться равнодушным к песням группы «Русские» из Риги (в ее составе – Сергей Оболевич, Дмитрий Шейнкман, Сергей Григорович, Вячеслав Толкачев, Сергей Якутенко), исполнившей песни на стихи Геннадия Сейбутиса и музыку Анатолия Хвойницкого. Коренные латвийцы имеют интернациональные корни – белорусские, украинские, литовские, еврейские, а всех их объединяет высочайшее чувство патриотизма, верности боевому братству. Слушая ребят, не одна я, наверное, подумала: за то, что они поют такие откровенные песни у себя на родине, им надо ордена за мужество давать, и пока есть такие люди в Латвии, там с памятью будет все в порядке… Несмотря на то, что на международную сцену  «Русские» вышли всего три года назад, они уже стали лауреатами фестиваля патриотической песни «Виктория-2011» в Калининграде. Участнику боевых действий в Афганистане 1980—1981 годов Сергею Оболевичу побывать там было вдвойне приятно и волнительно, поскольку этот город освобождал его дед, который, имея множество ранений, все же дошел до Берлина, награжден медалью «За отвагу», орденом Красной Звезды, двумя орденами Славы…
    Открытием для зрителей стал  молдавский творческий коллектив «Батя» во главе с Иваном Цуркану, а также российская группа «Афганский блокнот» Михаила Пальшева и Татьяны Соболевой. Екатеринбуржцы преодолели три тысячи километров, чтобы поучаствовать в  украинском фестивале. Наградой для них, как и для остальных участников, стали бурные аплодисменты.  А благодарить дуэт было за что. Михаил и Татьяна не только выступают сами, а и организовывают автопробеги, благотворительные концерты. Недавно под их эгидой вышел сборник «Кандагарская бригада», куда вошли песни тех, кто воевал в Кандагаре. Среди них – давний друг фестиваля, известный бард, автор гимна «афганцев» «Виват!» Юрий Шкитун. В этот раз любимец публики, в котором удивительным образом уживаются отвага и юмор, честь и озорство, представил на зрительский суд две новые работы.
Представителя Ивано-Франковска Владимира Коваленко судьба тоже испытала Кандагаром. И хотя в Орджоникидзе он выступал впервые, слышали зрители о нем наверняка не раз: он единственный из участников боевых действий в Афганистане, кто удостоен звания заслуженного артиста Украины. После войны окончил Ивано-Франковскую  школу милиции, стал солистом ВИА «Поиск», а позже — группы «Афган», созданной при областном совете ветеранов Афганистана. За двадцать четыре года сценической деятельности он дал множество концертов, принял участие в десятках фестивалей и конкурсов. 
    Традиционным было выступление  и участников «Молодежного Перевала», который в  нынешнем году отметил свой первый юбилей. На протяжении пяти лет школьники города соревнуются за почетное право выступать на международном фестивале наряду с ветеранами Афганской войны. В этот раз его удостоились Алина Дедул, Ирина Мокруха и Александр Ляшенко, исполнившие песню «Зажгите свечи». К слову, Александр стал воспитанником  2-й роты 2-го взвода Криворожского лицея с усиленной военной и физической подготовкой. Выходя на сцену, он волновался еще и потому, что в зале была его мама, подполковник милиции Алена Ляшенко.
    Гордятся организаторы еще одной доброй традицией. Вместе с «новичками» на сцену выходят и те, без кого песенный форум сложно представить. Это командир танка Т-62 201-й дивизии 149-го мотострелкового полка Сергей Костецкий и пограничник, командир расчета АГС-17 мотоманевренной группы  Сергей Бабенко, которые вместе с Игорем Смирновым и автором материала  стояли у истоков  ветеранского и «афганского» фестивального движения. 
    Полюбили в городе известного киевского барда, спецназовца, кавалера двух орденов Красной Звезды Вячеслава Куприенко, который также представил песни из нового  альбома «Ничего взамен». Командир самоходного артиллерийского орудия, криворожанин Владимир Стецкий давно покорил всех игрой на скрипке. Во время наших фестивалей у ведущего специалиста отдела главного энергетика СевГОКа открылось второе дыхание, и он начал писать стихи. Не так давно вышел первый его сборник под названием «Струны, зазвучавшие стихами». Поэзия Володи – о войне, настоящей дружбе, чувстве долга, любви к земле, родным и близким людям.
    Заместитель председателя городской ветеранской организации Александр Гринер в этот раз выступал еще и в роли ведущего. Как всегда, тепло встречали армянина Армена Ованесяна, долго не отпускали со сцены  смоленскую группу «Трассера» под руководством кавалера ордена Красной Звезды Сергея Шикина.
    Трудно передать словами чувство, которое все мы испытали, когда заместитель городского головы, режиссер и вдохновитель фестиваля Татьяна Ходосовская напомнила малоизвестные факты героической и трагической судьбы орджоникидзевца Валерия Радчикова, которого знали «афганцы» всего Советского Союза. Специально на встречу с земляками приехала его мама. За сына-героя зал аплодировал ей стоя…
    Еще одним волнующим моментом стала встреча  с  единственным оставшимся в живых освободителем города, танкистом, почетным гражданином Орджоникидзе Аркадием  Прокопченко, который приехал из Ивано-Франковска.
    — Для меня эта встреча, как глоток свежего воздуха, — не смог сдержать слез Аркадий Никитович. – В Орджоникидзе я третий раз. Так случилось, что мой танк первым ворвался сюда, когда мы гнали фашистов из Украины. Приезжал на пятидесятилетие города и вот теперь. Слушая проникновенные песни ребят, вспомнил молодость. Нам есть чем гордиться! Спасибо руководству города и всем, кто поддерживает такой уникальный фестиваль.
    Что и говорить, не перевелись у нас люди неравнодушные, с высоким чувством долга. Всем им под нестихающие аплодисменты участников и зрителей Иван Цупров вручил благодарности и специальные награды городского головы. Среди тех, кто много лет поддерживает фестиваль, народный депутат Украины, председатель Всеукраинской организации «Афганцы Чернобыля» Александр Рябека. Всегда в числе почетных гостей и  кавалер ордена Красной Звезды, председатель областного объединения ветеранов Афганистана Виктор Волошин. Они передали искренние поздравления от губернатора Александра Вилкула,  председателя Украинского Союза ветеранов Афганистана Сергея Червонопиского, вручили  награды и почетные грамоты организаторам и участникам фестиваля.
    Спасибо, Орджоникидзе, за очередную неповторимую встречу, единение душ. За память, которая живет  в песнях. До встречи на «Перевале-2013».

Юлия БАБЕНКО,
полный кавалер медали «За заслуги»
Украинского Союза ветеранов Афганистана.

Из поэтической тетради
Наш солнечный мальчик

    Члены Кролевецкой организации УСВА – постоянные подписчики нашей «афганской» газеты. С большим интересом читаем  о том, какая работа ведется такими же организациями в других регионах страны. Хотелось бы и нам попасть в разряд ваших корреспондентов.
    У нас в Кролевце Сумской области проживает уникальный мальчик Коля Калюк: он инвалид детства, но благодаря настойчивости родителей, своей несгибаемой воле и высшим силам  начал ходить, хотя и сейчас это дается ему непросто, окончил школу и  учится в Глуховском педагогическом университете.  Но не это, наверное,  главное, дело в том, что он, имея такой диагноз, всегда улыбается, старается всем помочь, просто излучает добро (мы так  и называем его – солнечным мальчиком), он вышивает иконы, а еще пишет стихи. Коля вот уже несколько лет подряд на 15 февраля дарит нам свои стихи, посвященные этой дате.
Надеемся, что стихотворение Николая Калюка по достоинству оценят все читатели газеты «Третій тост».

    Воинам-«афганцам»

Плывут года, теряются вдали,
Остались в прошлом беды и тревоги,
Домой спешат с надеждой журавли,
Видавшие афганские дороги.

За километры от родной земли
Вы устояли, верные приказу,
Вернулись загорелые, в пыли,
Не изменив Отечеству ни разу.

Вам были не страшны кинжальные лучи
Чужого солнца, горного Кабула,
Ни ветер перемен в глухой ночи,
Ни выстрелы из ближнего аула.

Не сдрейфив, не сломавшись на войне –
Со смертью было множество свиданий,
За сутки поседевшие втройне,
Вы возвращались в сроки из заданий.

Предательски  лишь катится слеза,
Растроганные чувства выдавая.
В трескун февральский ворвалась гроза,
Воспоминаний токи вызывая.

Из тех далеких самых трудных дней,
Тяжесть которых мерится годами,
Вы стали старше, строже и родней,
Объединившись общими бедами.

Ведь ваша дружба тверже, чем гранит,
А воля, несомненно, крепче стали,
А Божья благодать всегда хранит:
Среди жестокости  людьми остались.

Всех личных ваших подвигов не счесть,
Борьба с собой труднее, чем с врагами,
Родной Отчизны отстояли честь
И не попрали совесть сапогами.

Вы и сегодня, продолжая бой
Против пороков, наглости, обмана,
Готовы слабого прикрыть собой,
Ведь это все – уроки из Афгана!

                                            Николай КАЛЮК.

Люди і час
Те, що єднає покоління

     Вагомий внесок ветеранів Афганської війни у справу виховання підростаючого покоління. Власним досвідом, іноді гірким, вони навчають, радять і плекають нашу  майбутню зміну. До таких  наставників належить і Фелікс Мар’янович Козерацький — шепетівчанин, ветеран-«афганець», який за покликанням мав охороняти життя, а нині по-батьківськи, як педагог, опікується юними.
     Провівши поглядом гурт підлітків, які жваво щось обговорювали, Фелікс Мар’янович зауважує:
     — Нині їм, як ніколи, увага потрібна, допомога. Зараз дитина себе хоче знайти після школи, а вибір їй випадає стихійний, як і саме сьогоднішнє життя.   
     Його, ветерана Збройних Сил, учасника бойових дій в Афганістані, а нині педагога, який займається позашкільною роботою з дітьми, особливо хвилює найактуальніше питання: яке ми плекаємо майбутнє?
     — Недавно відзначив 60-літній ювілей. Отож мимоволі перебираєш життєві цінності, прискіпливо зважуєш здобутки і щоразу переконуєшся у потребі взаємозв’язку поколінь, нашої відповідальності за те, що буде завтра, — каже Фелікс Мар’янович.
     У життєвому багажі мого співрозмовника, як каже, склалася ціла епоха. Уродженець Нових Бейзимів — села, де робив свої перші кроки,  закінчив Шепетівську середню школу № 8.      Хотів присвятити себе охороні здоров’я людей, і  досяг свого — закінчив медучилище на Вінниччині. Працював на «швидкій допомозі» у Шепетівці, завідував ФАПами у селах Дубіївці та Замороченні. Строкову службу відслужив у північноморавському місті Фрейнштаті у Чехословаччині, був санітарним інструктором медпункту частини.
     А ще у долю Фелікса Козерацького спопеляючим вогнем увійшла Афганська війна. Згадуючи її, він досі не може забути слів батька: «Не розумію я, сину, цієї війни. Якась дивна вона, без лінії фронту, в спину стріляють…». Дійсно, фронтовику Мар’яну Казимировичу Козерацькому, який дійшов до Берліна, мав багато бойових нагород, важко було осягнути всі перипетії тодішньої політики, в якій багато наших земляків були пішаками у чужій грі. А йшли ж виконувати свій обов’язок у надії дати краще життя чужому народу.
     На час, коли в Афганістан увели Обмежений контингент, Фелікс Козерацький вже мав п’ятирічний стаж служби прапорщиком у 12-му містечку на посаді начальника  медпункту місцевої зенітно-ракетної бригади. Гарний колектив, чудові люди, і армія була на належному рівні.
     З початком афганських подій офіцери і прапорщики почали їздити у так звані «відрядження». Добровільні, звісно. На оте «власне бажання» відводилось три доби. У цей термін входили співбесіда, збір документів, та й на тому, власне, все. А що ще треба, коли від тебе вимагається виправдати «довіру», адже в Афган відправляли, як казали, кращих з кращих. Багато хто з таких добровольців розраховував отримати житло чи ще щось.
     Як згадує Фелікс Мар’янович, була осінь, саме з сім’єю повернулися з відпочинку в Саках, син до школи пішов, коли випало оте «відрядження». Рідних не хотів турбувати, тож вдав, що то справді звичайне завдання. Так і писав у листах додому, бо що ще напишеш. А місцем служби стало місто Кандагар. У той час, у 1983 – 1985 роках,  воно чи не найчастіше згадувалось у похоронках. Зародився вислів: «Хто побував у Кандагарі, той бачив справжній Афган».    
     Служив старшиною роти, де був для 180 бійців, так би мовити, і за батька, і за лікаря, і за провіант відповідав. Підрозділ практично повним ніколи не був. Заміну чекали, як рідню.    
     Нелегкі то були будні. Навіть той, хто вважав себе досвідченим, там ставав новачком, ситуація диктувала своє. З  поту і крові були складені шляхи патрулів, підтримка військових операцій, ночі охоронців. То було сповнене небезпеки й тривог життя, від якого ніде було подітись. Там ніхто не обговорював накази, натомість була віра, що дійсно надають потрібну допомогу.
     — Важкі клімат і умови служби посилювали різні інфекційні хвороби. В Афганістані вода цінувалася на вагу золота, її охороняли, — згадує Фелікс Мар’янович, — і постійно кип’ятили з колючками, які слугували за антисептик. Найбільшим лихом були ворожі снайпери, від куль яких гинули й рядові, й офіцери. За місяць доводилося списувати по 25-30 тисяч патронів. Усі бійці добре стріляли, інакше на тій війні важко було уціліти.
      Особовий склад роти спеціального призначення, на яку було покладено завдання охороняти й обороняти гарнізон, на той час уже «врився» у землю, вчився спілкуватися з місцевим населенням.      «Дипломатію» на місцевому рівні залагоджували через муллу. Таким чином враховували менталітет чужого народу. І це багато в чому допомагало.
     Афганська місія гвардії старшого прапорщика Фелікса Козерацького позначена пораненням, відзнаками за службу. Але ще довго, вже після повернення, не міг звикнути до свого, тепер уже мирного ратного хліба. У сни постійно приходили неспокійні ночі війни.
     Завершував армійську службу в мотострілецькому полку в Рівному, де служив до 1992 року.     Це був рубіж, від якого у нього йде пенсійний відлік і адаптація до ринкових умов, бо «скуштував» заробітку на різних фірмах. Але то — не його стезя, каже.
    А своє друге покликання Фелікс Козерацький знайшов у дітях. Ще у період своєї військової біографії він долучився до позашкільного виховання. Оскільки сам захоплювався різною технікою, то організував мотогурток у рідній школі в мікрорайоні Косецькому. Також сім років поспіль був керівником мотогуртка в ЦЕНТУМі. З ентузіазмом взявся за цю справу. За свої гроші купив мотоцикл. Тоді у чотирьох групах навчалося близько 60 учнів, учителі з цікавістю позирали на їхнє захоплення картингом, мотоциклом, а особливо баггі. То корисна справа для молоді, вважає ветеран-“афганець”, яка багато чого вчить.
     Досадною новиною для нього стало, що в ЦЕНТУМі цей гурток  закрили, не отримавши ніякої підтримки від влади. Проте з учнями, які мають нахил до техніки, у стінах НВО № 3 своєї роботи Фелікс Мар’янович не припиняє.
      — Діти на «шанхаї» особливі, — каже він. — Вони не «балконні», звикли до роботи й по-особливому обдаровані. Можна сказати, з дитинства усі «технарі». Попри непрості характери, адже окремі з них зростають у неблагополучних сім’ях, хлопців об’єднує любов до техніки, спільний інтерес, який заодно і виховує, і відволікає їх від вулиці. А це багато значить.
      Нині у Фелікса Мар’яновича є своя авторська програма, за якою він навчає дітей їзди на мотоциклі, вивчає з ними правила дорожнього руху, надання першої медичної допомоги. Діти відвідують такі заняття з великим бажанням. До речі, за результатами Всеукраїнського конкурсу серед педагогів позашкільних навчальних закладів України на кращі навчально-методичні посібники і розробки з науково-технічного напряму позашкільної освіти Ф. М. Козерацький за методичну розробку рекомендацій з організації та проведення занять у мотогуртку наказом міністра освіти  нагороджений  дипломом третього ступеня. Його розробка була однією з кращих серед 118 робіт, які представили 20 регіонів України.
     А ще наставник юних мотолюбителів з Косецького домовився з керівництвом ТСОУ, що діти, які пройшли навчання в гуртку й склали відповідний іспит у МРЕВ, отримують посвідчення мотоцикліста.
      Скориставшись тим, що школа вже третій рік опалюється газом, і заручившись підтримкою директора навчального закладу О. О. Курганського та спонсорів, керівник разом з дітьми переобладнали приміщення старої котельні. Облаштували і майданчик для їзди. Тепер члени мотогуртка, а їх зо два десятки, починаючи із шестикласників, мають свою територію. Вчителька  Валентина Лієпіня, бачачи таке захоплення  дітей, подарувала юним гуртківцям квадроцикл. Є в їхньому мотопарку ще й карт і чотири мотоцикли марок «Восход» і «Мінськ».
     Попри це, у  потрібній з точки зору позашкільного виховання дітей справі є проблеми. Адже техніка стара, запчастин бракує, пального теж не вистачає. Добре, що хоч дирекція школи допомагає, чим може. За таких умов, мабуть, ціни б не було спонсору, який би поповнив базу для занять бодай  одним сучасним мотоциклом. І все ж таки вірить керівник гуртка, що добродії, яким не байдуже  виховання дітей, знайдуться.
      За 26 років роботи з дітьми у позашкільний час він виховав  багатьох хлопців. Батьки зацікавлені,  щоб мотогурток, який захоплює їхніх дітей, діяв. Для них він, завдяки наставнику, став тим живим струменем досвіду, знань, що знадобиться у житті. А ще — відчуття себе  як особистості. А такий зв’язок виникає, коли вчитель і його вихованці, як мовиться, на одній хвилі, що об’єднує різні покоління.

Володимир НИТКА.

Судилося  жити

     Згадувати про військову службу Леонід Гриб із Княжі Звенигородського району на Черкащині не дуже любить, але з його пам'яті не стерлись, хоча і притупилися, події афганської кривавиці. Йому й досі сниться, як горіли земля і небо. Cпрага і гарячий пісок навкруги, спекотні дні й холодні ночі, або неприступні гори. А за кожним каменем чатує смерть. Він знає, яка вона, і як страшно помирати, коли ще тільки починаєш жити. Але йому випало жити...
     – Закінчив сільську десятирічку, – розповідає Леонід Володимирович, – тільки-но отримав права у Шполянській автошколі, як викликали до райвійськкомату. Це було 1 квітня 1983 року, а вже наступного дня я був у потязі. Рідні знали, куди вирушаю, дуже побивалися батьки. Здогадувався і я, що доведеться нелегко, але щоб настільки...
     Після тримісячної «учебки»  за скороченою програмою у Вірменії Льоня разом з півтисячею таких, як він, українських солдатів уже летів до Кабула виконувати свій інтернаціональний обов'язок. Сільський хлопчина й гадки не мав, що через кілька діб опиниться в афганському горнилі.
     Палюче сонце, гарячий вітер-афганець, скрипуча піщана пилюка, що не дає дихати. Так зустрів юнака Афганістан. На аеродромі їх розподілили по військових частинах. Льоня потрапив у гірсько-стрілецький батальйон.
     З першого погляду, як йому здалося, він опинився у мирному і спокійному краї. Але почалася нелегка служба. Патрулювали дороги, прочісували території, ходили в розвідки, вибивали бойовиків-моджахедів. І знали, що ворожа куля могла дістати на кожному кроці. Про свій перший бій з ворогом розповідає, що страшно не було, не мав часу налякатися, настільки все закінчилося швидко й без людських втрат. А вже незабаром  солдат  потрапив у ворожу засідку.
     – У кишлаку нас оточили  два десятки душманів, – продовжує розповідь Леонід Володимирович. – Чотирьох розвідників поранили. Зав'язався нерівний бій. Їх було більше, та ще й зненацька нас оточили. Ми зайняли оборону. А тим часом по радіостанції викликали підкріплення. Чекаючи вертольоти, оборону тримали з останніх сил. І лише завдяки умілому командуванню вдалося вистояти.
     Майже два роки провів у тому пеклі княжанський юнак. Не раз бував під кулями душманів. Але вони минали його аж до чергового гарячого бою в Панджшері…
     – Після чергової «прочіски» йшли на Панджшер – до перевалочної бази супротивника. – Перші бійці підірвалися на мінах. Спробували прорватися – потрапили під перехресний вогонь ворога. Довелося відступати. Пішли по горах. Тільки вийшли на висоту – там знову ворожа засідка.
     Всю ніч точився  запеклий бій. Були величезні втрати, смерть забирала  його побратимів. Ось тоді він насправді відчув страх, якого ніколи не знав. Та відступати нікуди. Раптом відчув біль з правого боку. Багрянцем залило бушлат. Попливло перед очима, обважніли кінцівки, помутніла свідомість. Куля прошила легені, пошкодила лопатку і пройшла навиліт. Як у тумані, з глибини свідомості зринув образ заплаканої мами, котра проводжала його в дорогу, село, що потопало в зелені, пропливали обличчя побратимів Валерія Лісняка з Полтави, Ігоря Панова з Києва, Васі Гусака, котрі надавали першу медичну допомогу. Його кудись несли, поплескували по обличчю, підбадьорювали, мовляв, у сорочці народився.
     Гелікоптер не забарився, швидко доправив поранених до Кабула, а звідти Леоніда повезли у шпиталь до Ташкента. Через три довгих місяці лікування й реабілітації в шпиталях солдат Леонід Гриб повернувся в стрій.
Так пройшов ще рік служби на афганській землі. А за місяць до осені 1985 року Леонід Гриб ступив на рідну землю.
     Світанкова прохолода м'яко огорнула втомлене тіло юнака, зросила молодий чуб, в якому, здавалося, навіки осів афганський пісок, росяні краплини скотилися по загрубілому обличчю. Ні, то не роса, а розпечені сльози радості. Він ступає по м'якому рідному споришевому подвір'ю, він чує вранішній спів солов'я й далеке рівномірне зозулине «ку-ку». Леонід прочинив двері домівки…
     – У нього за плечима залишилися болючі спогади про війну, яка скалічила молоде тіло, але не зламала бойовий дух, – каже голова районної спілки ветеранів Афганістану Олександр Антонюк. – Леонід Володимирович – справжній боєць, хоч нині дуже скромно розповідає про ті події. Він з честю виконав свій солдатський обов'язок. Про це свідчить висока урядова нагорода – медаль «За відвагу».

Алла КОНОВАЛ.

Офіційно
Постанова Кабінету Міністрів України
Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення

     З метою здійснення у 2012 році заходів щодо поетапного до 2015 року підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення Кабінет Міністрів України постановляє:
     1. Установити, що розміри пенсій інвалідам війни, обчислені відповідно до статті 27 та частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статей 13 і 21 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", збільшуються на 25 відсотків.
     Збільшення розмірів пенсій здійснюється без урахування передбачених законодавством надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, сум індексації та інших доплат до пенсії.
     2. Установити, що особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", мінімальний розмір пенсії, що призначається відповідно до зазначеного закону:
     1) за вислугу років встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність;
     2) по інвалідності не може бути нижче:
     інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби I групи – 120 відсотків, II групи – 110, III групи - 105 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність;
     іншим інвалідам з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - 110 відсотків, II групи - 105, III групи – 100 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність;
     інвалідам з числа єфрейторів (старших солдатів) і сержантів, старших матросів і старшин строкової служби – 110 відсотків, з числа прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб молодшого начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, державної пожежної охорони – 120 відсотків, а з числа осіб офіцерського складу та осіб начальницького складу (крім молодшого) органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби і державної пожежної охорони – 130 відсотків відповідних мінімальних розмірів пенсій, передбачених для інвалідів з числа солдатів і матросів строкової служби;
     3) у разі втрати годувальника не може бути нижче розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність.
     3. Установити доплату до підвищення, яке встановлюється до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до частини четвертої статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту":
     1) членам сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", для того, щоб розмір зазначеного підвищення становив 42 відсотки прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність;
     2) членам сімей померлих осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, для того, щоб розмір зазначеного підвищення становив 28 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність;
     3) дружинам (чоловікам) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, для того, щоб розмір зазначеного підвищення становив 12 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність.
     4. Установити, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", провадиться у розмірі 7 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність.
     Особам, які одночасно мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" і "Про соціальний захист дітей війни", таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав.
     5. Установити, що виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", здійснюватиметься у таких розмірах:
     1) інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
     інвалідам I групи – 1200 гривень;
     інвалідам II групи – 1020 гривень;
     інвалідам III групи – 920 гривень;
     2) учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, – 675 гривень;
     3) особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, – 1200 гривень;
     4) членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, – 340 гривень;
     5) учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, – 125 гривень.
     6. Установити, що фінансування виплат, передбачених пунктом 3 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
     7. Абзац перший пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 р. № 656 "Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії інвалідам війни та учасникам бойових дій" (Офіційний вісник України, 2010 р., № 57, ст. 1968) викласти в такій редакції:
     "1. Установити, що з 1 січня 2012 р. інвалідам війни та учасникам бойових дій, у яких щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в інвалідів війни I групи – 285 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи – 255, III групи – 225, учасників бойових дій – 165 відсотків, виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.".
     8. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 20 червня 2011 р. № 690 "Про установлення доплати до підвищення пенсії членам сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Офіційний вісник України, 2011 р., № 51, ст. 2022).
     9. Міністерству соціальної політики та Пенсійному фонду України забезпечити проведення перерахунків пенсій і різних видів допомоги за матеріалами пенсійних (особових) справ.
     10. Ця постанова набирає чинності з 1 січня 2012 року.

Прем'єр-міністр України М. АЗАРОВ.

№1381, 28.12.2011 р.
м. Київ.

Юридична консультація
Наші права і пільги

На запитання читачів відповідають фахівці Міністерства соціальної політики України.

    Як обчислюються пенсії учасникам бойових дій
    Пенсії учасникам бойових дій обчислюють відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Розмір пенсії за віком, обчислений за цим законом, не обмежується і залежить від трудового внеску кожного громадянина, а саме: від тривалості страхового стажу та величини заробітку, із якого сплачено страхові внески. Учасники бойових дій із числа військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього закону, за наявності страхового стажу не менш як 25 років для чоловіків і не менш як 20 років для жінок.
    Згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який затверджений наказом Міністерства праці і соціальної політики України та Пенсійного фонду України 30 квітня 2002 року № 224/30, до заяви про призначення пенсії зазначеній категорії осіб необхідно додати посвідчення учасника бойових дій і довідку військкомату про період (періоди) проходження військової служби та участі в бойових діях.
    Якщо особа не брала безпосередню участь у бойових діях під час проходження війсь-кової служби, пенсію за віком їй призначають після досягнення загальновстановленого пенсійного віку.

    Чи існують пільги з обчислення часу проходження військової служби учасни-кам бойових дій?
    Згідно з чинним законодавством військову службу в складі діючої армії в період бойових дій, у тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, зараховують до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби під час призначення пенсій за вислугу років військовослужбовцям (на підставі довідок військових комісаріатів).

    Яку грошову допомогу встановлено для учасників бойових дій?
    Відповідно до Закону України «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів» до пенсії учасників бойових дій встановлюють цільову грошову допомогу на прожиття в розмірі 40 грн. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 656 від 28 липня 2010 року передбачено, зокрема, учасникам бойових дій, у яких щомісячний розмір пенсійних виплат (із урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає 165% прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездат-ність, виплачувати щомісячну державну адресну допомогу до пенсії у сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру.
    У разі зміни прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (відбувається чотири рази на рік), проводять перерахунок зазначеної допомоги, виходячи з розміру встановленого прожиткового мінімуму.

    Я інвалід, користуюсь автомобілем, який отримав від соцзабезу, керую ним самотужки. Чи залишиться автомобіль у моїй сім'ї, якщо я не зможу ним керувати?

    Відповідно до пункту 6 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями забезпечують інвалідів автомобілями головні управління праці та соціального захисту населення на десятирічний термін експлуатації без права продажу, дарування й передачі іншій особі. Згідно із законодавством власниками автотранспорту є органи праці та соціального захисту населення. Інваліди отримують автомобілі як засіб реабілітації. Пільгу щодо забезпечення спецавтотранспортом, яку гарантує держава, надають конкретному інвалі-дові, а не членам його родини.
    Відповідно до пункту 32 згаданого Порядку, коли під час експлуатації автомобіля в інваліда виникають протипоказання щодо керування ним, питання про передачу керуван-ня автомобілем членові сім'ї, який проживає і зареєстрований в тому самому населеному пункті, вирішують органи управління праці та соціального захисту населення.

    Які документи повинен надати пенсіонер-інвалід для поселення в будинок-інтернат ?

    Приймають в інтернат за путівкою, яку оформляють і видають головні управління праці та соціального захисту населення обласних державних адміністрацій. Для цього слід подати такі документи:
    —      заяву особи, яка виявила бажання проживати в інтернаті, або її опікуна (піклувальника) про прийняття в інтернатну установу;
    —     паспорт або інший документ, що посвідчує особу;
    —     медичну картку;
    —     довідку про розмір призначеної пенсії;
    —     довідку про склад сім'ї;
    —     висновок лікарської комісії з участю лікаря-психіатра про можливість перебування в психоневрологічному інтернаті;
    —     довідку медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності (за наявності).

    Ми з дружиною діти війни. Чи належить до пільг, які ми отримуємо, пільга на оплату послуг щодо вивезення побутових відходів?

    Згідно із чинним законодавством діти ВІЙНИ мають право на 25-відсоткову знижку оплати за користування комунальними послугами. Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до комунальних послуг належать централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення. газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів. Вивезення твердих побутових ВІДХОДІВ включено також до Типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

    Я народився в німецькому концтаборі, де перебувала моя мати. Мати померла. Чи можу я претендувати на видачу посвідчення жертви нацистських переслідувань?

    Згідно зі статтею 4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» діти, які народилися в місцях примусового тримання батьків, належать до жертв нацистських переслідувань.
    Відповідно до абзацу другого й третього статті 6 цього закону держава забезпечує соціальний захист колишнім неповнолітнім (яким не виповнилося 18 років) в'язням концтаборів, гетто та інших місць примусового тримання, котрі створили фашистська Німеччина та її союзники під час Другої світової війни. Таким особам надано пільги відповідно до статті 6-1.
Колишні малолітні (котрим на час ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язні концтаборів, гетто та інших місць примусового тримання, яких визнано інвалідами внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, мають пільги відповідно до статті 6-2 закону.
    Посвідчення жертв нацистських переслідувань видають особам, яких згідно із законом визнано такими, що належать до жертв нацистських переслідувань на підставі одного з наведених нижче документів:
    —     довідки, яку видали органи служби безпеки, державні архіви, архіви Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, архівні установи інших дер-жав;
    —     довідки Військово-медичного музею колишнього СРСР (м. Санкт-Петербург);
    —     довідки Міжнародної служби розшуку Червоного Хреста;
    —     довідки з архівів-музеїв, які розташовані на територіях колишніх фашистських концтаборів (Освенцим, Бухенвальд, Дахау, Маутхаузен, Равенсбрюк тощо), гетто та інших місць примусового тримання й примусових робіт у роки Другої світової війни, а також із архівів іноземних антифашистських організацій.

    Я інвалід війни третьої першої групи. Чи маю право на компенсацію вартості проїзду до місця санаторно-курортного лікування?

    Відповідно до пункту 3 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інваліди війни мають право на безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.
    Відповідно до пункту 21 статті 13 інвалідам третьої групи надано право безплатного проїзду один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом незалежно від наявності залізничного сполучення або проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту з 50-відсотковою знижкою вартості проїзду.

    Я інвалід з дитинства, не мала і не маю своєї сім’ї. Мій батько був інвалідом від загального захворювання, але  воював під час Великої Вітчизняної війни. Чи можу я претендувати на отримання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гаранти їх соціального захисту», та які документи потрібно надати в управління праці?

    Відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  чинність цього закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, зокрема, належать: діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття.
    Отже, вам може бути встановлено статус особи, на яку поширюється чинність закону, якщо ви надасте в органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації документи, які підтверджують встановлення причинного зв'язку смерті вашого батька з пораненням, контузією чи каліцтвом, одержаним під час захисту Батьківщини, або із захворюванням, пов'язаним із перебуванням на фронті, та відомості, які підтверджують, що ви не мали і не маєте своєї сім'ї.

Память в бронзе, металле и камне
Бойовому другу

      Виповнилося 27 років відтоді, як на далекій афганській землі, рятуючи життя командиру, загинув наш земляк Василь Хамко. Воїни-інтернаціоналісти  вшанували пам’ять бойового побратима, встановивши у Хлипнівці Звенигородського району, що на Черкащині, меморіальну дошку на стіні його рідної школи.
      Ідею увічнення пам’яті Василя Хамка на його малій батьківщині інтернаціоналісти виношували досить давно. Врешті це сталося завдяки об’єднанню зусиль. На допомогу ініціаторам прийшло керівництво району, бойові побратими із Умані, сільчани з Хлипнівки і Майданівки не залишилися осторонь.
      Мітинг на подвір’ї сільської школи видався велелюдним. Для участі у ньому прибули представники Оршанецького навчального центру Державної прикордонної служби; делегація з Харкова, до якої увійшли бойові товариші Василя Хамка, зокрема й голова Харківської міської спілки ветеранів Афганістану Віктор Коваленко; депутат Верховної Ради України Сергій Терещук і депутат обласної ради Олексій Озірний; заступники голів райдержадміністрації та райради Руслан Каюк і Микола Рябоконь, військовий комісар Звенигородсько-Лисянського ОМВК Сергій Кравченко і, звичайно ж, воїни-інтернаціоналісти на чолі з головою районної спілки ветеранів Афганістану Олександром Антонюком.
      Кожен із гостей вважав за честь мовити слово до учасників мітингу й вклонитися матері героя — Вірі Яківні Хамко. Триразовим салютом із бойової зброї та бравим маршем курсантів ознаменувалося відкриття меморіальної дошки, з якої дивитиметься на хлипнівських школярів тепер уже назавжди усміхнений Василь Хамко. Таким він залишився у пам’яті бойових товаришів, рідних і односельців. Таким, як розповіли сестра героя Надія Коваль та його однокласниця Тетяна Демерлій, він був завжди. І про тисячі таких, як він, хлопців, які пройшли кам’янистими дорогами Афганістану, співали того дня учасники ансамблю «Оршанець».
      — За роки, що минули від дня загибелі Василя, ми — його товариші по службі — так з цим і не змирилися, — розповідає Олександр Антонюк. — Тому з особливим щемом у серці сприймаємо те, що  його пам’ятають і шанують як на Звенигородщині, так і за її межами. Сьогодні, організовуючи мітинг пам’яті, воїни-інтернаціоналісти не залишилися наодинці. Допомогу нам надали районна держадміністрація та районна рада, сільська громада і колектив  школи. Насамперед хотілося б подякувати за підтримку сільському голові Миколі Поліщуку і директору школи Тетяні Галузінській, а також полковнику Ігорю Федоровичу Момоту, начальнику Навчального центру «Оршанець» Державної прикордонної служби України, Юрію Тарасєвичу із ТОВ «Сад-Агро», Сергію Яневському з ПП «Кобзар» і народному депутату Сергію Терещуку, який, окрім фінансової підтримки заходу, подарував комп’ютер хлипнівським школярам.

Тетяна ДЕМЕРЛІЙ.

Не забувають про подвиг

     На приміщенні школи в селі Покошичі  Коропського району Чернігівської області за ініціативи районного відділення УСВА відкрито меморіальну дошку на честь воїна-«афганця» Володимира Пузіка.
     З червня 1981 року В. Ф. Пузік виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані у складі мотоманевреної групи Прикордонних військ. Загинув Володя 22 березня 1982 року. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки. 
     Дошку виготовлено за підтримки народного депутата України Ігоря Рибакова. У мітингу взяли участь голова райдержадміністрації В. Д. Бригинець, заступник голови С. І. Карацюба, «афганці» Коропського і Семенівського районів. Активістам ветеранського руху вручено пам’ятні медалі та грамоти. На могилу Володимира і його нещодавно   померлого батька Федора Дем’яновича воїни-інтернаціоналісти поклали квіти і вшанували світлу пам’ять земляків.

Іван СИЧЕНКО,
голова районного відділення УСВА.

Спорт
Баталії на шахівниці

    За сприяння Держслужби з питань інвалідів та ветеранів України, Української Спілки ветеранів Афганістану і Ржищівської міської ради на базі місцевого професійного ліцею відбувся шаховий турнір, присвячений пам’яті воїнів-інтернаціоналістів Андрія Мулявки і Бориса Бондара, які загинули в Афганістані.
     Участь у змаганнях брала учнівська і студентська молодь Ржищева,  Кагарлика, Кагарлицького району, а також дорослі шахісти з різних районів і міст Київщини. Прибула авторитетна столична делегація у складі президента шахово-шашкової Асоціації інвалідів України Олексія Радченка, чемпіона світу в збірній України з шахів, заслуженого майстра спорту, члена виконкому Федерації шахів, чотириразового чемпіона Ісландії Володимира Баклана, голови президії колегії арбітрів Федерації шахів України, міжнародного арбітра Олега Товчиги, чемпіонки світу з шахів серед дівчат до 12 років (2011 р.), переможниці українського конкурсу «Диво-дитина» Юлії Осмак, голови Київської обласної організації УСВА Івана Коваля.
     Урочисте відкриття турніру проходило в кімнаті бойової і трудової слави, в оточенні експонатів і фотодокументів про ветеранів Великої Вітчизняної війни і учасників бойових дій в Афганістані, про історію Ржищівського професійного ліцею, який торік відзначив 45-річчя. Тож обстановка цілком сприяла бойовому настрою і налаштовувала на серйозне спортивне протистояння. Саме на цьому наголошували почесні гості та учасники турніру, які виступали під час церемонії відкриття. На відкритті шахового турніру були присутні міський голова Ржищева М. Спичак і його заступник Л. Карпенко, начальник відділу з питань фізкультури і спорту міськвиконкому М. Отькаленко.
     Справжню чемпіонську тональність вже на початку змагань у сеансі одноразової гри з молоддю задала Юлія Осмак. Сеанс одноразової гри з дорослими шахістами провів Володимир Баклан.
     Серед учнівської молоді перше місце посіла  команда Ржищівської загальноосвітньої школи (Денис Пилипенко, Богдан Чорномаз, Анна Хімоян), у першості серед студентів кращою визнано команду Ржищівського будівельного технікуму (Євген Зайченко, Володимир Кавратка, Дарія Бутчик), в особистій першості серед дорослих перше місце виборов Олег Баляс (Кагарлицький район).
     Під час церемонії закриття шахістів-переможців і всіх учасників привітали міський голова Ржищева М. Спичак, перший заступник голови Державної служби інвалідів та ветеранів, член Правління УСВА Володимир Сіроштан, президент шахово-шашкової Асоціації інвалідів України Олексій Радченко та інші поважні гості турніру. В. Сіроштан і голова Ржищівської міської організації УСВА В. Тугай вручили переможцям кубки, дипломи і подарунки. За наполегливу роботу з патріотичного виховання молоді та активну організаційну підтримку ветеранського руху почесні грамоти і цінні подарунки вручено М. Спичаку, О. Радченку, С. Іонову, В. Гордієнку, С. Решетнику, М. Литвиненку, В. Тугаю, О. Товчизі.
     На урочисту церемонію завітали учасники бойових дій в Афганістані, сестри загиблих воїнів-інтернаціоналістів Людмила Бондар (Коваленко), Тетяна Мулявка (Лесик), які теж отримали подарунки. На завершення заходу Володимир Сіроштан запевнив усіх, що шаховий турнір матиме продовження, а співпраця з місцевою владою, Ржищівським професійним ліцеєм на ниві патріотичного виховання молоді триватиме й надалі.

Михайло КАМІНСЬКИЙ.

Найвправніші – лучани

    У Луцьку за ініціативи Волинської обласної організації УСВА, клубу рукопашного бою «Інсайт» і Федерації рукопашного бою Волині відбувся I Міжнародний дитячо-юнацький турнір з рукопашного бою пам’яті учасника бойових дій в Афганістані, Героя Радянського Союзу генерал-майора В. Ф. Карпухіна.
    Земляки пам’ятають свого героя.  Віктор Федорович Карпухін народився в сім'ї військовослужбовця  в Луцьку. У Радянській Армії з 1966 року, закінчив Ташкентське вище військове танкове командне училище. З 1974 року навчав перший склад тільки-но створеного спецпідрозділу КДБ (Група «А»). У вересні 1979 року прийнятий на службу в Групу «А» 7-го Управління КДБ СРСР, де пройшов шлях від заступника командира 4-го відділення до керівника «Альфи». За цей період неодноразово керував і брав участь у різних оперативно-бойових заходах і спеціальних операціях, зокрема у штурмі палацу «Тадж-Бек» – резиденції глави Афганістану Хафізулли Аміна в Кабулі 27 грудня 1979 року.
     Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1980 року за мужність і відвагу, проявлені в спеціальних бойових операціях, капітанові Карпухіну присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».
    Помер Віктор Федорович вночі 24 березня 2003 року в потягу Мінськ – Москва. Похований у Москві на Ніколо-Архангельському кладовищі.
    На турнір, присвячений пам’яті героя, до Луцька приїхали  більш як 100 учасників, а також борці з Білорусі. Почесними гостями були Володимир Володимирович Єлісєєв – віце-президент Міжнародної асоціації ветеранів підрозділу антитерору «Альфа», Юрій Васильович Сарвадій – член правління  цієї організації і представники українського спецпідрозділу «Альфа».
    На татамі кращою виявилася місцева команда «Інсайт», на  другому місці – «Рубіж» (Луцьк), на третьому – КП «Військово-спортивний клуб «Тайфун». Переможців нагороджено кубками, медалями і дипломами.

Прес-служба ВОО УСВА.