Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - "Третій Тост", №12(468), 2012 рік, червень

Прес-служба УСВА.

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про гарантії держави щодо виконання судових рішень

Розділ І
ОСОБЛИВОСТІ ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

     Стаття 1. Загальні положення
     1. Цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі – рішення суду), та особливості їх виконання.
     2. Терміни в цьому Законі вживаються у значенні, наведеному в Бюджетному кодексі України і Законі України «Про виконавче провадження».
     Стаття 2. Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду
     1. Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:
     державний орган;
     державні підприємство, установа, організація (далі – державне підприємство);
     юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі – юридична особа).
     Примусова реалізація майна юридичних осіб – відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.
     2. Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.
     Стаття 3. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу
     1. Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
     2. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до Державної казначейської служби України у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
     Разом із заявою стягувач подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
     3. У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, Державна казначейська служба України протягом п'яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача.
     У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення Державна казначейська служба України повертає заяву стягувачу.
     Стягувач має право повторно звернутися до Державної казначейської служби України для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення Державної казначейської служби України.
     4. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей.
     Стаття 4. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи
     1. Виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
     2. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
     3. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
     4. У разі відсутності необхідних документів та відомостей кошти перераховуються на відповідний рахунок Державної виконавчої служби України, про порядок виплати коштів з якого державний виконавець повідомляє в установленому порядку стягувача не пізніше наступного дня після перерахування коштів.
     5. Кошти, що надійшли на відповідний рахунок Державної виконавчої служби України, перераховуються стягувачу протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей.
     6. Перерахування коштів за рішенням суду здійснюється Державною казначейською службою України у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.
     7. Державний виконавець протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення виносить постанову про заміну стягувача на Державну казначейську службу України з одночасним направленням повідомлення такому органу.
     8. Державне підприємство або юридична особа, які визнані боржниками за рішеннями суду, зобов'язані протягом десяти днів з дня перерахування коштів відкрити рахунки в органах Державної казначейської служби України та проводити розрахунки виключно з цих рахунків. Положення цієї частини не поширюються на банки, сто відсотків або частка статутного капіталу яких належить державі.
     Стаття 5. Компенсація
     1. У разі якщо Державна казначейська служба України протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
     2. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується Державною казначейською службою України.
     3. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п'яти днів з дня отримання ним повідомлення Державної казначейської служби України про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок Державної виконавчої служби України.
     У разі якщо кошти за рішенням суду не перераховані стягувачу з відповідного рахунка Державної виконавчої служби України протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей, стягувачу виплачується компенсація в розмірі, встановленому частиною першою цієї статті, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
     Стаття 6. Відповідальність та відшкодування збитків, завданих державному бюджету
     1. Кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету.
     Посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії якої призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом.
     2. За поданням органу Державної казначейської служби України органи прокуратури звертаються в інтересах держави до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету.
     У разі встановлення в діях посадової, службової особи державного органу складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, державні органи в установленому законодавством порядку реалізують право зворотної вимоги (регресу) до такої особи щодо відшкодування збитків, завданих державному бюджету, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інше не встановлено законодавством.
     Державні органи після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, у випадках, визначених цим Законом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб таких органів, якщо рішенням суду не встановлено складу злочину в діях зазначених осіб.
     За результатами службового розслідування державні органи та органи прокуратури за поданням відповідних матеріалів органами Державної казначейської служби України у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету, з пред'явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб таких органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).
     Якщо збитки, завдані державному бюджету, є результатом спільних дій або бездіяльності кількох посадових та службових осіб, такі посадові та службові особи несуть солідарну відповідальність згідно із законом.
     3. У разі встановлення в діях службової особи державного підприємства або юридичної особи складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, органи прокуратури за поданням органу Державної казначейської служби України звертаються в інтересах держави до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету.
     Після виконання рішень суду відповідно до цього Закону за поданням органу Державної казначейської служби України державний орган, до сфери управління якого належить державне підприємство, забезпечує проведення службового розслідування щодо службових осіб державного підприємства, дії яких призвели до збитків державного бюджету, якщо рішенням суду в діях зазначених осіб не встановлено складу злочину.
     За результатами службового розслідування органи прокуратури за поданням відповідних матеріалів державними органами в місячний строк можуть звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих державному бюджету, з пред'явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до службових осіб державних підприємств, винних у завданні збитків.
     Стаття 7. Особливості виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна
     1. Виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
     2. У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
.

Розділ II
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.
2. Кабінету Міністрів України підготувати та подати до Верховної Ради України до 1 січня 2014 року пропозиції про внесення змін до законів України, що випливають із цього Закону.

В. ЛИТВИН,
Голова Верховної Ради України.

№ 4901-VІ.
5 червня 2012 року.
м.Київ.

В організаціях УСВА
Чверть століття в «афганському» строю

     Чверть століття – стільки минуло часу з моменту створення Чернігівської міської організації УСВА. З нагоди ювілейної дати в приміщенні організації відбулася зустріч сімей загиблих військовослужбовців.
     Гості – перший заступник голови обласної держадміністрації Станіслав Прокопенко, почесний президент Благодійного фонду двічі Героя Радянського Союзу Олександра Молодчого, депутат міської ради Олександр Шкурат, представники ветеранських організацій – зазначали, що воїни-інтернаціоналісти – це приклад героїзму, який полягає в чесному виконанні громадянського і військового обов’язку, символ солдатського братерства і взаємовиручки. На жаль, склалося так, що чимало матерів сьогодні живуть, передусім, заради пам’яті про своїх синів, яких забрала війна. Вони так і кажуть: живемо, щоб пам’ятати.
     Сьогодні їх сім’ями опікується Лариса Кожар (на знімку – сидить праворуч), яка сама – мама загиблого в Афганістані Ігоря Кожара. Їй, голові обласного комітету сімей загиблих, і 20 сім’ям загиблих в Афганістані військовослужбовців було вручено подарунки від почесних гостей, матеріальну допомогу від облдержадміністрації.
Після урочистої частини відбувся концерт, в якому взяли участь учні шкіл № 1, № 3 і ліцею № 22, які є родичами ветеранів-«афганців» і загиблих воїнів.
     Нагадаємо, що міську організацію УСВА було створено 15 травня 1987 року батьком загиблого воїна-інтернаціоналіста Василем Шевчуком. Сьогодні організація налічує 700 воїнів-інтернаціоналістів, зокрема учасників бойових дій в Афганістані.

Інга ВІТКОВСЬКА.

Під новим прапором

     Звітно-виборні збори у Теофіпольській районній організації ветеранів Афганістану збіглися у часі з 11-ю річницею її заснування.
     Голова Теофіпольської райдержадміністрації В. В. Довжук подякував ветеранам за співпрацю у вирішенні соціальних питань, окреслив коло проблем, які влада району сподівається вирішувати за допомогою воїнів-інтернаціоналістів. Відзначивши досягнення організації за звітний період, голова Хмельницької обласної організації УСВА М. І. Приступа висловив упевненість у майбутньому її розвитку і вручив прапор (на знімку), який відтепер гордо майорітиме над ветеранами-«афганцями» під час усіх заходів.
     Заслухавши доповідь голови організації і звіт ревізійної комісії, збори прийняли одностайне рішення про задовільну оцінку роботи організації за звітний період і знов обрали головою Теофіпольської районної організації ветеранів Афганістану Володимира Анатолійовича Процкова.
     Після покладання квітів до меморіалу загиблим і померлим учасникам бойових дій ветерани ознайомились з оновленою експозицією шкільного музею, присвяченою полеглим землякам.
     У селі Уляново на могилу Федора Франчука бойові побратими поклали квіти, а мамі загиблого товариша – Ніні Іванівні вручили грошову допомогу. У селі Кунча відвідали могилу воїна-інтернаціоналіста Григорія Попружного. Вчитель історії та правознавства Т. В. Криворук провела змістовну й пізнавальну екскурсію у шкільному музеї, присвячену пам’яті полеглого земляка. «АфганцІ» зустрілися з Андрієм Костянтиновичем Ковальчуком, який став другим батьком для рано осиротілого Григорія, а після його загибелі – засновником ініціативної групи зі створення меморіалу полеглим і померлим «афганцям».
     Радо, хлібосольно зустрів ветеранів голова фермерського господарства «Кунчанський» В. В. Пицюк, який уже багато років допомагає районній організації у проведенні усіх заходів і постійно надає допомогу інвалідам і ветеранам Афганської війни.

Людмила АЛЄКСЄЄВА,
відповідальний секретар Хмельницької
обласної організації УСВА.

Урок мужества в Президентском полку

     В клубе отдельного Киевского ордена Красного Знамени Президентского полка состоялся урок мужества. Организатором встречи выступил Украинский Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), с личным составом которого его связывают долгие дружеские отношения.
     В уроке мужества приняли участие Герой Советского Союза, воин-интернационалист, полковник в отставке Валерий Гринчак, помощники председателя УСВА участники боевых действий в Афганистане Владимир Червинский и Юрий Дементьев.
     Валерий Иванович рассказал о боевых буднях воинов в Афганистане, о своем участии в операциях и о тех качествах, которые должны быть присущи солдатам в боевых условиях, и путях их формирования.
     От имени Президиума УСВА личный состав полка награжден Почетной грамотой, ему вручена юбилейная медаль «20 лет вывода советских войск из Афганистана», книги, выпущенные при поддержке УСВА, комплект музыкальных дисков и картина «Афганская война: как это было».
     Военнослужащие с теплотой и бурными аплодисментами встретили выступления вокально-инструментального ансамбля «Долг» из Тернополя (на снимке) и автора-исполнителя, кавалера двух орденов Красной Звезды Вячеслава Куприенко, которые спели песни на «афганскую» и военно-патриотическую тематику.

Юрий ДЕМЕНТЬЕВ.

ГОВОРИЛИ ПРО НАБОЛІЛЕ

     Відбулося розширене засідання правління Первомайського міського товариства воїнів-інтернаціоналістів за участю мера Людмили Дромашко, її заступника, начальника управління праці та соціального захисту населення Ольги Колесніченко.
     На порядку денному було два основних питання: виконання Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» місцевими органами державної влади і самоврядування, а також роль і місце воїнів-інтернаціоналістів у патріотичному вихованні молоді.
     Голова товариства Володимир Йонга запропонував обговорення питань порядку денного провести у формі конструктивного діалогу між владою і громадою. Він зупинився на виконанні цільових програм соціально-правового за-хисту ветеранів війни та учасників бойових дій, надання їм пільг і соціальних гарантій.
     Нині надто актуальним для ветеранів та учасників бойових дій є питання збереження здоров’я. З кожним роком самопочуття цієї категорії, яка пройшла крізь горнило воєн, дедалі погіршується, а потреба в оздоровленні та підтримці стає відчутнішою. Тому не випадково на засідання було запрошено головного лікаря Первомайської центральної міської багатопрофільної лікарні, але він на засідання не прийшов. Лікар пільгової категорії населення Людмила Олексієва розповіла, що нині на диспансерному обліку в ПЦМБЛ перебуває 333 воїнів-інтер-націоналістів, комплексно оглянуто 329, стаціонарно проліковано 28, забезпечено відповідними пільгами поки що одну людину на суму понад 200 гривень. До речі, як зазначалося, воїни-інтернаціоналісти, як і інваліди війни, перебувають на диспансерному обліку, кожен у свого сімейного лікаря. Відповідно кожен фахівець виписує пільговий рецепт і передає його завідуючому поліклінікою, а той, у свою чергу, перевіряє, чи є в наявному переліку необхідні ліки.
     Зверталася увага на те, що грошові ліміти на медпрепарати обмежені, окрім того, згідно з наказом Кабміну та МОЗ, ліки, зазначені у переліку, виключно вітчизняного виробництва. Сьогодні у місті стовідсотково забезпечене безкошто-вне зубопротезування, надається безоплатне санаторно-курортне лікування. Щоправда, торік путівок на оздоровлення виділялося більше. «Хотілося б, щоб уважніше ставилися до нашої категорії пільговиків, коли видаються направлення в обласні госпіталі», — сказав Володимир Йонга і додав, що за законом вони мають першочергове право на госпіталізацію.
     Говорячи про виплати допомоги з тимчасової непрацездатності в розмірі ста відсотків та щорічної відпустки у зручний час, Володимир Сергійович торкнувся такого важливого питання, як виплата заробітної плати воїнам-інтернаціоналістам, зокрема й «афганцям», та шанобливе ставлення до них на робочому місці. Адже, за його словами, з'ясувалося, що одному з представників пільгової категорії, який працює на міськводоканалі, заборгували заробітну плату. А неодноразові звернення до керівництва підприємства щодо вирішення цього питання нічого не дають. Почувши такий факт, міський голова Людмила Дромашко занотувала це питання й пообіцяла все з’ясувати.
     Нарікання з боку воїнів-інтернаціоналістів надходили і стосовно права на безкоштовний проїзд, яким вони не можуть скористатися через недобросовісність деяких водів маршруток. Заступник міського голови, начальник УПСЗН Ольга Колесніченко зазначила, що лише з трьома перевізниками укладено договори на пільгове перевезення, а в місті понад три тисячі ветеранів.
     Багато воїнів-інтернаціоналістів, і досі не маючи власного помешкання, змушені проживати у гуртожитках. Нині в черзі на отримання безкоштовного житла перебуває одинадцять таких сімей. Та поки що райдужним перспективам не дано здійснитися: у місті новобудов немає і найближчим часом не передбачається.
     Володимир Йонга зазначив, що у патріотичному вихованні підростаючого покоління товариство діє дуже активно і продуктивно. У школах проводяться уроки мужності, в пам’ять про загиблих воїнів-«афганців», проводяться турніри з футболу, волейболу. Зрештою, пропагується здоровий спосіб життя. Віднедавна містом курсує автобус з патріотичною рекламою – гербом міста, георгіївською стрічкою і логотипом Первомайської організації воїнів-інтернаціоналістів з написом «Інтернаціоналіст». До речі, появу автобуса на маршрутах міста первомайці сприйняли на «ура». Варто сказати, що інтернаціоналістам допомагала директор приватного підприємства «Талісман» Тетяна Мусієнко, яка люб'язно надала транспорт й особисто брала участь у розробці ескізів. Екскурсоводом залюбки погодилася бути директор міського краєзнавчого музею Олена Красіна. Організовано екскурсії для школярів місцями бойової слави. Усіх добрих справ не перелічити. Це, за словами міського голови, одна з найактивніших громадських організацій у місті, яка ставить перед собою мету і знаходить шляхи вирішення запланованого.
     І дійсно, згадати хоча б здійснення торік такого великомасштабного проекту, як зведення й відкриття Алеї слави воїнів-інтернаціоналістів і каплички Іоана-воїна.
      «Уся ця робота — не піар, — каже Володимир Йонга, — а бажання бути потрібними і корисними».

Ірина ТИХОНЧИК.

Галерея славы
Легендарный генерал

     Генерал Петр Шкидченко имел моральное право говорить молодежи: «Делай, как я!»
     Нам говорят, что Афганистан – это наше прошлое, для одних – героическое, для других – трагическое. Позвольте не согласиться с таким штампом. Афганистан стал нашей судьбой со своими героическими и трагическими событиями, вошел в нашу жизнь и останется в ней до конца.
Судьба распорядилась так, что в Афганистане вместе с нами, офицерами и солдатами, детьми и внуками ветеранов Великой Отечественной войны, воевали и руководили боевыми действиями офицеры и генералы, защищавшие нашу Родину от фашистских захватчиков. В тех боях за Украину отличились молодые офицеры, ставшие впоследствии генералами-«афганцами» В. И. Варенников, Ю. П. Максимов, М. М. Зайцев, А. М. Майоров, М. И. Сорокин, С. К. Магометов, П. И. Шкидченко, В. П. Черемных, В. П. Заплатин и другие.
     Среди них впечатляет своей храбростью, мужеством и лихостью 20-летний лейтенант-разведчик Петр Шкидченко. 27 июля 1941 года в районе Мироновки Киевской области, когда Красная Армия отступала и вела тяжелые оборонительные сраженья, он во главе разведгруппы, ошеломив противника, разгромил штаб фашистской части, захватил важные документы, позволившие вскрыть силы и планы захватчиков и нанести им упреждающий удар. Орденом Красного Знамени был отмечен этот подвиг, а в начале войны это было крайней редкостью.
     Яркая жизнь, боевая деятельность и личное мужество генерала П. И. Шкидченко рельефно выделили его из сотен тысяч солдат, офицеров и генералов, чей боевой путь прошел через Афганистан.
     В Афганистане я служил в одно время с генерал-лейтенантом Шкидченко. Подразделения моего родного 350-го парашютно-десантного полка неоднократно придавались группе генерала П. И. Шкидченко для усиления совместных советско-афганских войсковых группировок, которыми он руководил, а также для охраны передовых командных пунктов, которые командующий перемещал в самые опасные точки непосредственно в районы боевых действий. Десантники боевого охранения в своих рассказах с большим теплом говорили о немолодом генерале-советнике, который наравне с ними переносил все тяготы и опасности военно-полевого быта.
     В динамике военно-политической спецоперации в Афганистане мы мало знали о прошлом друг друга и судили о людях только по тому, как человек проявлял себя в боевой обстановке на наших глазах. Жаль, тогда мы не знали, что рядом с нами был наш старший брат-десантник, тяжело раненый в бою и носивший в своем теле фашистскую пулю.
     О гибели генерала П. И. Шкидченко я узнал в военном госпитале из газеты «Красная Звезда», когда находился в тяжелейшем состоянии после ранения. Но и тогда мы не верили стандартному сообщению, что погиб он в авиационной катастрофе. Правду о его жизни и судьбе ветераны Афганской войны в Украине узнали несколько позже, когда в нашем Союзе стали работать ветераны – военные советники, которым довелось работать в Афганистане под непосредственным руководством генерала П. И. Шкидченко.
     Прошло 30 лет c тех пор, как погиб отважный генерал, и 23 года, как закончилась Афганская война. Во всем мире произошли кардинальные перемены, но неизменным остается в Украине отношение к памяти ее выдающегося сына. Благодаря инициативе, настойчивости и верности традициям Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) имя генерал-лейтенанта П. И. Шкидченко выбито на гранитных плитах памятников в Киеве, Днепропетровске, Житомире, Радомышле. Петру Ивановичу посвящены экспозиции в Национальном и ряде местных музеев, установлены мемориальные доски в его честь, его имя носит средняя школа в Днепропетровске. Боевому и мудрому генералу посвящены многие материалы в книгах и средствах массовой информации. Память о Петре Ивановиче хранят и те, кто знал его лично, и те, для кого он был и остается легендой.
     В Украине с чувством гордости за нашего боевого соратника и земляка было воспринято решение о присвоении генерал-лейтенанту П. И. Шкидченко звания Героя России.
     Предложения об увековечении памяти П. И. Шкидченко продолжают поступать от солдат, офицеров и генералов, от ветеранов Великой Отечественной и Афганской воен. Только одно обстоятельство мешает их полной реализации – это высочайшая скромность семьи Шкидченко, строгое и ответственное отношение к славе и имени отца его детей, в первую очередь – Владимира Петровича Шкидченко.
     Книга «Генерал Петр Шкидченко», которая выходит в августе 2012 года в серии «Афганская арена» Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), – это большой вклад в дело сохранения памяти о легендарном Человеке, верном сыне своего Отечества, который еще при жизни имел полное моральное право, обращаясь к молодежи, говорить: «Делай, как я!»

Сергей ЧЕРВОНОПИСКИЙ,
председатель Украинского Союза
ветеранов Афганистана
(воинов- интернационалистов).

Юридична консультація
Наші права і пільги

     На запитання читачів відповідають фахівці Міністерства соціальної політики України.

     Які пільги з оплати житлово-комунальних послуг передбачено для осіб, котрі доглядають інвалідів війни першої групи та проживають разом із ними?

     Згідно з чинним законодавством інвалідам війни і членам їхніх сімей надається 100% знижка на оплату за користування житлом і комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) в межах норм споживання. Зазначені пільги надають за рахунок коштів державного бюджету.
     Враховуючи зазначене, особа, яка проживає разом з інвалідом війни першої групи (інвалід війни не перебуває у шлюбі) та доглядає за ним, може реалізувати право на пільги відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за умови подання організаціям — надавачам послуг та органу праці й соціального захисту населення, що веде облік пільговиків, довідки від житлово-комунальної організації про постійне спільне проживання і факт догляду, або довідки від лікаря медичного закладу щодо визначення особи, яка здійснює догляд за інвалідом війни першої групи.

     Я учасник війни, пенсіонер. На які пільги з оплати електроенергії маю право?

   Учасникам війни надається 50-відсоткова знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) у межах середніх норм споживання. Щодо оплати за спожиту електричну енергію в постанові Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1996 року № 879 «Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх оплати» встановлено норму споживання електроенергії, у межах якої надають пільги з її оплати.
    Зокрема, у разі споживання електроенергії на комунально-побутові потреби в сільських і міських населених пунктах (окрім будинків, які обладнано електричними плитами й електроопалювальними установками) — 75 кВт/ год. на сім'ю з однієї-двох осіб на місяць, у тому числі, якщо обидва члени сім'ї мають право на знижку, і додатково 15 кВт/ год. на кожного іншого члена сім'ї, а також осіб, які не належать до членів сім'ї пільговика, але зареєстровані й проживають у зазначеному житловому приміщенні (будинку) і мають право на знижку плати, але не більш як 150 кВт /год. на місяць.
Тобто, 50-відсоткову знижку мають надавати на оплату фактично спожитого обсягу електроенергії, але не більше за норму, яку визначено в законодавстві.

     Я інвалід війни. Пройшов медичну комісію на право керування автомобілем. Комісія визначила, що я маю право на забезпечення автомобілем, але за медичними показаннями мені протипоказано керувати ним. Що мені робити і як отримати машину?

     Право на пільгове забезпечення спецавтотранспортом івалідів війни визначено у статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Механізм забезпечення спецавтотранспортом регламентовано Порядком забезпечення інвалідів автомобілями, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 (далі — Порядок).
У цьому Порядку визначено, що за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем із ручним керуванням і протипоказань до керування ним інвалідів війни забезпечують автомобілями на пільгових умовах з оплатою 7% від їх вартості та передачею права керування члену сім'ї інваліда, який проживає і зареєстрований за місцем проживання і реєстрації інваліда.
У дописувача визначено медичні показання для забезпечення автомобілем і протипоказано керувати ним. У такому разі інваліда може бути забезпечено автомобілем за наявності члена сім'ї, котрий здійснював би керування автомобілем і проживає та зареєстрований за місцем проживання і реєстрації інваліда.
     Відповідно до пункту «з» Порядку до членів сім'ї інваліда належать особи, які проживають разом із ним, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки або піклування над неповнолітніми дітьми.
     Відповідно до пункту 36 Порядку передбачено взяти на облік інваліда, який має відповідні медичні показання для забезпечення автомобілем з ручним керуванням і протипоказання до керування автомобілем і не перебуває на обліку, у разі змін у складі сім'ї, у зв'язку з чим у інваліда з'явився член сім'ї, якому згідно з чинним законодавством можна передати право керування автомобілем. У цьому випадку інваліда беруть на облік з дати звернення в головне управління соціального захисту із заявою і документами, що підтверджують
зазначені зміни.

     Я інвалід першої групи внаслідок загального захворювання. Після війни в неповнолітньому віці мене було залучено до розмінування об'єктів народного господарства, де я отримав травму. Чи можуть мене визнати інвалідом війни?

     Питання соціального захисту осіб, які стали інвалідами внаслідок ушкоджень здоров'я під час виконання робіт, пов'язаних із розмінуванням боєприпасів, уже врегульовано на законодавчому рівні.
     Згідно з пунктом 4 статті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать особи, котрі стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних у районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов'язаних із розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх вико-нання. Органи праці та соціального захисту населення надають статус інваліда війни на підставі довідки, виданої медико-соціальною експертною комісією, про встановлення ін-валідності та її причинового зв'язку.
     Згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83, органом, який здійснює медико-соціальну експертизу, є медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), які згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 року № 221 «Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності» встановлюють ступінь обмеження життєдіяльності людини, групу інвалідності, причину і час настання інвалідності, а також причиновий зв'язок інвалідності із захворюванням, що настало внаслідок воєнних дій Великої Вітчизняної війни.
     Відповідно до пункту 8 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать особи, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з Японією і стали інвалідами внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях. Поширення зазначеної норми також на осіб, які в роки Великої Вітчизняної війни виконували роботи, пов'язані з розмінуванням боєприпасів, потребує внесення змін у Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Потрібно також зазначити, що наразі через обмеженість фінансових ресурсів держави не всі пільги та гарантії, встановлені ветеранам війни, надають у повному обсязі, тому внесення змін у відповідні закони вважається передчасним.

     Я пенсіонерка, інвалід Великої Вітчизняної війни першої групи. Уже два роки не отримувала путівку. Чи маю право на компенсацію у зв'язку із цим?

     Виплату грошової компенсації за невикористане право на санаторно-курортне лікування для інвалідів війни здійснюють відповідно до бюджетної програми «Санаторно-курортне оздоровлення інвалідів» у межах передбачених видатків і регулюють Порядком виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким катего-ріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 року № 785 (далі — Порядок).
     Відповідно до пункту 2 Порядку грошову компенсацію замість санаторно-курортної путівки виплачують інвалідам війни за місцем реєстрації один раз на два роки із дня звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації за бажанням, якщо ці особи протягом двох років не одержували безплатних санаторно-курортних путівок, незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних показань.
     Грошову компенсацію виплачують у таких розмірах:
     —    інвалідам війни І та II груп — 100% від середньої вартості путівки;
     —    інвалідам війни III групи — 75% від середньої вартості путівки.
     Згідно з пунктом 7 Порядку середню вартість санаторно-курортної путівки визначає Мінсоцполітики за поданням Фонду соціального захисту інвалідів за погодженням із Мінфіном щороку до 15 березня в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до закону про Державний бюджет України на поточний рік.

     Я пенсіонер, учасник бойових дій. Чи маю пільги на проїзд у міжміському транспорті?

     Згідно з пунктом 7 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасники бойових дій мають право на безплатний проїзд у всіх видах міського пасажирського транспорту, автомобільного транспорту загального користування в сільській місцевості, а також у залізничному і водному транспорті приміського сполучення та в автобусах приміських і міжміських маршрутів, зокрема в межах району й області, та міжобласних незалежно від відстані й місця проживання.
Окрім цього, у Законі України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» визначено джерело фінансування пільг для окремих категорій громадян, зокрема для вете-ранів війни, із проїзду в усіх видах міжміського транспорту, передбачених законодавством, — субвенцію на надання пільг із послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг і на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
     Згідно з Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176, встановлено, що особи, які користуються пільгами на проїзд на міжміських маршрутах, звертаються у квиткову касу автостанції для внесення відповідної відмітки у касову ві-домість і одержання безплатного квитка, а в разі відсутності каси — до водія.
     Слід зазначити, що у статтях 37 і 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено відповідальність автомобільного перевізника за безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира.
     Згідно зі статтями 3 та 37 цього закону пільгові перевезення пасажирів, котрі відповідно до чинного законодавства користуються такими правилами, забезпечують автомобільні перевізники (юридичні та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування). Органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування та здійснюють контроль за виконанням транспортного законодавства на відповідній території. Окрім того, безпідставна відмова в пільговому перевезенні є порушенням чинного законодавства й передбачає відповідальність згідно із законом.
     Міські та приміські пільгові перевезення громадян забезпечують за рахунок субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, зокрема, ветеранів війни.
     Таким чином, Ви маєте пільги на проїзд у міжміському транспорті.

Память в бронзе, металле и камне
НАЗУСТРІЧ БЕЗСМЕРТЮ

     У селі Рогізки Щорського району на Чернігівщині відкрито меморіальну дошку Павлу Миколайовичу Федосієнку, який загинув у Афганістані й посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.
     Життя цього молодого, гарного, надійного юнака було коротким, як спалах яскравої зірки на небі. Дитинство, юність, друзі, перше кохання, рідне село, мрії про майбутнє… Але все закреслив Афганістан.
     Колона, в складі якої   була і машина Павла, рухалась гірською дорогою Кандагар – Кушка, повертаючись з Афганістану до Радянського Союзу. Дорога як дорога – пісок, каміння, підйоми, спуски. Йшли колесо в колесо. Величезні КамАЗи, УРАЛи напружено ревли, просуваючись вперед. Рухались обережно. Все ближче і ближче до Батьківщини. До Кушки залишалося 8 кілометрів. Біля кишлака Туракунди попали в засідку. Шквал куль, мін, гранат з усіх сторін. Вдарив душманський кулемет. Перша черга пробила кабіну Павлового КамАЗу і гарячим полум’ям обпекла все тіло.
     Сили танули, руки слабли, автомобіль не слухався його. Але зупинитись – означає піддати смертельній небезпеці водіїв, які йшли за ним. І Павло вирішує звільнити дорогу. З останніх сил він крутить кермо різко вправо. Машина пішла прямо на кулеметний вогонь, давши можливість колоні вийти з-під обстрілу і уникнути тяжких втрат. Ціною свого молодого життя   Павло Федосієнко врятував багатьох своїх товаришів. Сталося це 27 листопада 1982 року.
     Урочиста подія відкриття меморіальної дошки відбулась під час останнього дзвоника в його рідній школі. Зібралося багато людей, серед яких головним був батько героя – Микола Федорович, учні, голова сільської ради, земляки, почесний громадянин села В. В. Приходько, учасники бойових дій в Афганістані. Від імені воїнів-інтернаціоналістів Віктор Анатолійович Криницький щиро подякував батьку за виховання такого сина.
     Було багато квітів, споминів, сліз. Павлу Федосієнку випало назавжди залишитись   19-літнім. А наш святий обов’язок – пам’ятати.

Раїса СОТНІКОВА,
науковий співробітник Щорського історичного музею.

Новый памятник на аллее Славы

     В центре села Красное Одесской области у обелиска погибшим в годы Великой Отечественной войны воинам на аллее Славы открыт памятник воину-интернационалисту Валерию Добровольскому.
     В торжественном событии приняли участие председатель Одесского областного союза ветеранов Афганистана Афанасий Радукан, председатель Тарутинской райгосадминистрации Виктор Матчин, председатель Тарутинского районного союза ветеранов Афганистана Петр Скрипник, председатель совета ветеранов района Ирина Гончаренко, члены правления Одесского городского СВА, воины-интернационалисты из сел и поселков, местные жители.
     Митинг открыла голова Красненской громады Ольга Младинова:
     – Из нашего села в Афганистане воевали тринадцать юношей, Валерий Добровольский не вернулся с этой войны. Все жители Красного помнят его как доброго, отзывчивого, трудолюбивого парня. После окончания Красненской школы Валерий окончил курсы механизаторов в Теплицком ПТУ. Работал в родном совхозе «Красянский» трактористом. Он многое не успел. Не успел полюбить, жениться, обзавестись детьми. Но за свою короткую жизнь успел совершить настоящий мужской подвиг, за что посмертно награжден орденом Красной Звезды. И, безусловно, заслужил, чтобы память о нем была увековечена на нашей аллее Славы. Этот памятник мы сделали за счет добровольных пожертвований односельчан. Спасибо всем, кто оказал помощь в этом.
     – Память о героях достойна увековечивания. Поэтому мы вместе с районным советом приняли программу, по которой до 2015 года должны быть отремонтированы и реконструированы все памятники на территории Тарутинского района. 9 Мая мы открыли новый мемориал погибшим в Великой Отечественной войне в Бородино, сейчас открываем памятник Валерию Добровольскому, планируем открыть памятник генерал-губернатору Инзову, который много сделал для развития нашего края, – сказал Виктор Матчин.
     – Как председатель областного союза ветеранов Афганистана, хочу доложить, что на сегодняшний день памятники погибшим при исполнении интернационального долга установлены во всех районах области. И что бы ни говорили, на Афганской войне мы выполняли свой долг, – сказал Афанасий Радукан. – И в дальнейшем мы сделаем все, чтобы наши сыновья не воевали в чужих странах.
     Афанасий Петрович вручил почетные грамоты за содействие и помощь Ольге Младиновой, председателю районного совета Александру Тасмасысу и главе райгосадминистрации Виктору Матчину, председатель Тарутинского районного союза ветеранов Афганистана Петр Скрипник награжден Почетной грамотой Одесского облсовета, а маме Валерия – Нине Михайловне вручена медаль «За верность и долг присяге». Мама со слезами на глазах поблагодарила всех, кто помог увековечить память о ее сыне.

Юлия ВАЛИЕВА.

Была добрым и отзывчивым человеком

     Накануне Дня медицинского работника в Горловке Донецкой области на здании медицинского колледжа торжественно открыта мемориальная доска в честь медицинской сестры Виктории Мельниковой, погибшей при исполнении интернационального долга в Афганистане.
     Почётное право открыть мемориальную доску предоставили городскому голове Евгению Клепу и председателю Горловской городской организации Украинского Союза ветеранов Афганистана Василию Скаловцу.
     – Я хотел бы поблагодарить за инициативу увековечения памяти Виктории Мельниковой воинов-«афганцев» нашего города. 28 горловчан погибли на Афганской войне, и среди них – одна девушка. Это подвиг. И мы должны помнить и передавать эту память нашему подрастающему поколению. Чтобы такое горе и такие войны больше никогда не повторялись, – сказал на митинге Евгений Клеп.
     Дочь Виктории – Антонина Мельникова, присутствовавшая на открытии мемориальной доски, выразила благодарность всем тем, кто помог в увековечении памяти ее мамы. Особая благодарность – воинам-«афганцам» Ивану Максимовичу и Александру Мартынову.
     Виктория Мельникова родилась 23 октября 1961 года в Енакиево. В 1976 году по окончании Горловской общеобразовательной школы №85 поступила в медицинское училище. С 1979 года работала медицинской сестрой в детском хирургическом отделении городской больницы №2.
     18 ноября 1986 года Центрально-городским районным военкоматом Виктория Мельникова была направлена в Республику Афганистан, где работала операционной медсестрой. 29 января 1987 года во время обстрела военного городка в населенном пункте Джелалабад Виктория погибла. За мужество и отвагу Виктория Вячеславовна Мельникова посмертно награждена орденом Красной Звезды. Похоронена на кладбище №2 в Центрально-городском районе Горловки.
     – Мама была всегда очень добрым, светлым и отзывчивым человеком. Поэтому она и отправилась помогать на войну солдатам. И всем поколениям, которые будут выходить из этих стен, хочу пожелать нести достойно звание медицинского работника и помнить, что клятва Гиппократа – это не просто слова, – сказала Антонина Мельникова.
     После этих трогательных слов память Виктории Мельниковой присутствующие почтили минутой молчания. Церемония открытия мемориальной доски завершилась возложением цветов.

Юрий СВИРИДОВ.

Війну ту не забути

     У Барській загальноосвітній школі №1 на Вінниччині відкрито залу-музей, де зібрано матеріали про воїнів-інтернаціоналістів.
     Заслужений учитель України Борис Нетупський запросив шановних гостей – учасників бойових дій на символічний урок пам’яті. Хлібом-сіллю їх зустріли учні, сердечними словами привітав директор школи Віталій Камлук.
     Голова Барської районної спілки ветеранів війни в Афганістані Василь Зоря і воїн-інтернаціоналіст Віктор Кашуба перерізали червону стрічку. У музейній залі розпочався урок пам’яті. Звучали вірші, лунали пісні про Афганістан.
     Нагадують про війну в далекій країні відеосюжети і, звичайно ж, експонати музею, для створення якого об’єднали зусилля педагогічний колектив школи і районна спілка воїнів-інтернаціоналістів. Робили все на власному ентузіазмі, за власні кошти. Найбільше ж сил доклали для втілення у життя цього гарного задуму заступник директора школи Жанна Панчишина, вчитель образотворчого мистецтва Володимир Рязанцев і ветеран війни в Афганістані Віктор Кашуба.
     Було багато щирих слів вдячності творцям музею і організаторам цього чудового заходу, який торкнувся глибин душі кожного, хто побував на ньому.

Тетяна ГУЦАЛ.