Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Транспортування техніки і особового складу миротворчого контингенту-до однієї з країн коштувало держбюджету мільйон гривень. Ціна такого перевезення, здійсненного ЗАТ «Інтертранс», явно завищена. Такого висновку дійшла Рахункова палата України за результатами аудиту ефективності використання бюджетних коштів, виділених у 2010—2011 роках та першому півріччі 2012 року Міністерству оборони України на забезпечення участі в міжнародних миротворчих операціях. До того ж півмільйона гривень було втрачено через зволікання з рішенням щодо купівлі автомобілів «УАЗ», що призначалися для використання в зоні конфлікту, і ціна на які зросла на зазначену суму.
Державні аудитори стверджують: МО і МЗС не забезпечили нормальної співпраці з місією ООН у Демократичній Республіці Конго, де наші «голубі берети» перебувають з лютого цього року. Меморандум про взаєморозуміння щодо умов надання вертолітного підрозділу для цієї місії підписано несвоєчасно, терміни відшкодування Україні витрат на миротворчу діяльність не були визначені. Це призвело до затягування виплат нашій країні з боку ООН, а відтак і до дефіциту коштів, необхідних у тому числі й для подальшої підготовки українських миротворців.
Участь у міжнародних миротворчих операціях працює не лише на позитивний імідж країни у світі. Така діяльність є економічно доцільною. Адже в ідеалі після допомоги зі стабілізації миру в гарячій точці планети, туди мають заходити цивільні організації нашої країни, які займатимуться відбудовою економіки тієї держави. А це — нові ринки, розвиток бізнесу, перспективи і, звичайно, гроші. На жаль, після українських вояків у країни, де вони стабілізували мир, ніхто із цивільних вітчизняних компаній не заходить. Принаймні так було із Боснією та Герцеговиною, Ліберією, Сьєра-Леоне тощо.
Україна має свої кошти в ООН заробляти сама, створивши при державних органах влади спеціалізовані установи, та захищати інтереси вітчизняного постачальника у таких операціях. Наша держава вже двадцять років бере участь у миротворчій діяльності, але не створила відповідних установ, щоб ті лобіювали її інтереси за кордоном, в тому числі по лінії ООН.
Українські військові у миротворчих місіях зарекомендували себе як професіонали. У деяких контингентах вони були надійною «спиною» для колег по контингенту. Наприклад, у Лівані ніхто не брався за розмінування, окрім наших мінерів. А за цю небезпечну роботу українці отримували найнижчу серед миротворців міжнародної місії зарплатню. Участь у місіях ООН фінансує сама організація, оплачуючи країні, яка надає свій контингент, компенсацію за зношення техніки та за кожного миротворця. А держава потім платить своїм «блакитним беретам» зі свого бюджету. (Ось чому оклади наших миротворців були одними з найнижчих у місіях). А от у заходах НАТО кожний бере участь за свій рахунок. Так, начебто, вкладаючи свої сили й кошти в імідж держави і в дружбу з Північноатлантичним блоком.
За логікою, миротворцями називаються лише ті військовослужбовці, які беруть участь у місіях, що їх проводить ООН. Нещодавно Кабмін ініціював зміни в законодавстві, запропонувавши замінити слово «миротворці» на національний контингент. А його можна задіяти і в операціях інших міжнародних організацій, крім ООН, ОБОЄ і ЄС. І тут поле для діяльності величезне...