Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - До дня визволення України від фашистських загарбників. Орден фронтової звитяги

1943 рік, без перебільшення, став переломним для радянських військ у боротьбі з фашистами. Наприкінці жовтня завершується черговий етап перемог Червоної армії, в результаті якого майже повністю було визволено Україну. У цей час Олександр Довженко — військовий кореспондент, — знімав документальний фільм «Битва за нашу Радянську Україну». Спілкуючись з Миколою Бажаном, він несподівано висловив ідею запровадити орден Богдана Хмельницького.
Бажан тоді був заступником голови Ради народних комісарів України й опікувався питаннями культури та мистецтва. На одному із її засідань він розповів про цю ідею. Невдовзі Компартія України та Військова рада Воронезького фронту виступили з клопотанням про заснування ордена перед Державним комітетом оборони і Верховним головнокомандуванням. Приблизно за місяць була організована спеціальна партійно-урядова комісія зі створення ордена та оголошено конкурс на кращий малюнок.
Безпосередню участь у конкурсі проектів ордена брав відомий графік і художник Олександр Пащенко. Тоді він, не залишаючи творчої діяльності, працював заступником начальника Управління мистецтв при Раднаркомі України й водночас був головою Спілки художників України. Участь у конкурсі, який тривав більш ніж три місяці, не завадила Пащенку відвідувати звільнені радянськими військами міста. А повернувшись до Москви, художник, сповнений нових вражень, активно брав участь у другому та третьому турах конкурсу. В результаті його малюнки визнали найкращими, і після доопрацювання ним ескізів разом з художником Центрального будинку Червоної армії Миколою Москальовим, автором ордена Кутузова, її прийняли за основу.
Практика засновувати ордени і присвячувати їх видатним воєначальникам минулого вже давно прижилась у війську. До цього часу воїни вже отримували орден Суворова, орден Кутузова та орден Олександра Невського. А нова нагорода мала стати заохоченням військовим за визволення України та майбутні перемоги у війні. Зрештою, Президія Верховної Ради СРСР своїм указом від 10 жовтня 1943 заснувала четверту нагороду «полководницької» тематики — орден Богдана Хмельницького. Ним відзначали як військовослужбовців армії так і моряків. Отримували нагороду і партизани, на відміну від решти орденів, які призначались лише для діючих офіцерів та солдатів. Відповідно, аби встановити певну ієрархію, і було запроваджено три ступеня ордена.
Знак ордена Богдана Хмельницького I ступеня — це стилізоване зображення п’ятикутної зірки. Посередині неї розташовувалося золоте коло, облямоване срібним фігурним обідком. Середину займав медальйон з орнаментом у стилі українського бароко. Внизу — дві схрещені козацькі шаблі. В основу нагороди покладено прижиттєвий портрет Богдана Хмельницького роботи голландського гравера Вільгельма Гондіуса. У верхній частині кола містився напис «Богдан Хмельницький». Проміжки між кінцями золотої зірки покриті п’ятьма пучками срібних променів, що виходять з-під фігурного обідка.
Орденом Богдана Хмельницького I ступеня нагороджувалися командувачі фронтів, флотів, армій, флотилій та їхні заступники, начальники штабів, оперативних управлінь і відділів, начальники родів військ фронтів, флотів, армій і флотилій — за успішно проведену із застосуванням вмілого маневру операцію, в результаті якої звільнені район чи місто, а також населені пункти особливого значення, при цьому ворогу завдано важких втрат у живій силі та техніці. Першим ступенем ордена також відзначали командирів партизанських з’єднань і загонів за проведену ними операцію і розгром штабів противника, захоплення військових баз ворога, знищення його транспорту з живою силою і технікою.
...Визволення Запоріжжя стало однією зі значних перемог Червоної армії над противником. Визволяла місто 12-та армія під командуванням генерал-майора Олексія Данилова. Ворог чинив відчайдушний опір і повільно відходив, залишаючи одну позицію за іншою. До 12 жовтня ударна група армії підійшла впритул до річки Волнянка. Опівночі, в непроглядній темряві, на поромах, рибальських човнах, плотах війська почали форсувати водну перешкоду. А на світанку почався прорив. На сусідніх позиціях Данилову допомагали 3-тя та 8-ма гвардійські армії. Бої тривали вдень і вночі. Сприйнявши наступ Данилова як головний удар, ворог кинув проти нього усі танки, літаки, піхоту, частково знявши їх з інших дільниць та оголивши фланги. Фашисти робили все, щоб затримати наступ, але безуспішно. 13 жовтня до пізньої ночі війська 12-ї армії вже вели бої на околиці міста.
Невдовзі передові радянські частини прорвались у передмістя Запоріжжя. Наступного дня над містом замайорів червоний стяг. Того ж вечора великій перемозі салютувала Москва. За звільнення Запоріжжя Батьківщина відзначила тисячі воїнів бойовими нагородами. А командарму Олексію Данилову вручили орден Богдана Хмельницького I ступеня за № 1. Також кавалерами ордена Богдана Хмельницького I ступеня за життя стали маршали Радянського Союзу Андрій Гречко, Матвій Захаров, Кирило Москаленко, Сергій Бірюзов, генерали В’ячеслав Цвєтаєв, Іван Шлемін, а також прославлені командири партизанських з’єднань, двічі Герої Радянського Союзу Сидор Ковпак та Олексій Федоров.
Знак ордена II ступеня мав аналогічний вигляд, як і І ступеня. Ним нагороджувалися командири корпусів, дивізій, бригад і полків за прорив укріпленої смуги оборони противника, успішну операцію з форсування водної перешкоди; за глибокий рейд у тил ворога, в результаті якого було серйозно пошкоджено ворожі комунікації й завдано збитків тиловим базам. Ця нагорода вручалася також командирам партизанських загонів, їхнім заступникам і начальникам штабів — за вміло організовану операцію, під час якої був розгромлений опорний пункт противника. Відзначали також за знищений ворожий гарнізон та захоплену переправу через Дніпро.
Знак ордена Богдана Хмельницького III ступеня відрізнявся від попередніх. Цього разу п’ятикутна зірка мала поліровані грані, чого не було у попередніх. Змінилось і центральне наповнення ордена. Проте незмінним залишилося рельєфне зображення гетьмана та напис. Нагородою відзначали рядовий, сержантський, старшинський та офіцерський склад — до командирів батальйону включно. Підпільників представляли до нагороди за проявлену сміливість та ініціативу при проведенні бойових операцій, в результаті яких ворогу завдано поразки, а радянськими військами захоплено населений пункт чи ворожий рубіж.
Відповідно, орден першого ступеня виготовлявся із золота з додаванням срібних деталей. Знак другого ступеня — зі срібла, з додаванням золотих елементів. Нагорода третього ступеня була виконана повністю зі срібла. За розмірами ордени перших двох ступенів були однаковими. Проте третього — менший за попередні на 11 міліметрів. Цікаво, що орден першого ступеня вручали не часто, трохи більше ніж 300 разів. Це рідше, аніж нагородження орденом Суворова. Орденом другого ступеня нагороджували близько 2400 разів, а третього — більше як 5700 разів.
Традиційно, як й іншими високими нагородами, орденом Богдана Хмельницького нагороджувались і цілі військові підрозділи. Так, за участь у звільненні Тернополя 98-й гвардійський мінометний полк відзначено орденом Богдана Хмельницького І ступеня. Це єдиний приклад нагородження полку цим орденом саме І ступеня. Сьогодні цією почесною нагородою пишається 15-й гвардійський реактивний артилерійський Київський орденів Леніна, Червоного Прапора, Богдана Хмельницького та Олександра Невського полк, що дислокується на Львівщині. У підсумку на Параді Перемоги 24 червня 1945 року на Червоній площі у Москві було більш ніж 360 прапорів військових частин і з’єднань, які брали участь у боях з фашистами, і на 68 із них майоріли стрічки ордена Богдана Хмельницького.
Загалом запроваджений орден доповнював уже існуючу систему вищих нагород, проте він мав чимало суттєвих особливостей. По-перше, це останній із заснованих радянських «сухопутних» полководницьких орденів під час Великої Вітчизняної війни. До того ж він єдиний із цієї серії, яким відзначали рядових та партизанів.
По-друге, це єдиний орден, на якому напис зроблено не російською мовою, а українською. Звісно, це вказувало на його належність до завершення визволення України від фашистських загарбників, хоча офіційно, в статуті, цього не зазначалося. Відповідно ним нагороджували воїнів усіх чотирьох Українських фронтів та партизанів, які діяли на території республіки.