Инф. «ТТ».

И песни в подарок

     В Суходольской общеобразовательной школе №17 Луганской области состоялся праздничный вечер,   подготовленный  коллективами Дворца культуры имени Олега Кошевого и школы. Почетными гостями стали «афганцы» во главе с заместителем председателя ветеранской организации  Владимиром Чернышевым.
     Утром воины-интернационалисты провели уроки мужества, рассказывали детям о событиях тех  военных дней. Школьники говорили о том, что поняли самое главное: война – это страшно, и они не хотят, чтобы повторился подобный конфликт.
     Коллектив школы потрудился над оформлением сцены: над горами сияло солнце и пылала надпись «Афган».
     Гостей приветствовала мэр  Суходольска Татьяна Хохлова.  Константин Лобачев  исполнил знакомую каждому «афганцу» песню «Кукушка».  Затем на сцену вышли  воины-интернационалисты и  рассказали, какие уроки они извлекли из той войны:
     – Прежде всего, мы поняли, что война – это смерть. А самое ценное на войне – это надежное плечо друга, на которое можно положиться в трудный момент.
     Слезы на глазах присутствующих вызвала песня «Зажгите свечи» в исполнении Александры Житниковой. Песню сопровождали  кинокадры с участием матерей, оплакивающих своих погибших сыновей. Когда на сцену вышли девушки  с зажженными свечами, все встали и замерли в минуте молчания.
     Игорь Стролис  и группа «Сеанс» исполнили патриотические песни. Школьники  в военной форме изображали солдат, пишущих из  Афганистана  домой, транслировали кадры о боевых буднях воинов-интернационалистов. Апофеозом праздника стала  песня «За ВДВ!» в исполнении Константина Лобачева. Затем на сцену вышли воины-«афганцы», и одному из них, Сергею Зубову, вручили медаль «За звитягу».

Мария ИВАНОВА.

Областным центрам – аллеи героев

     Урочисте відкриття спортивного комплексу в приміщенні  Волинської обласної організації  УСВА розпочалося у Кімнаті пам’яті, де на стіні –  фотографії 70 волинян, які загинули на Афганській війни, троє з них пропали  безвісти.
     –  Нашому бойовому «афганському» братству щастить на людей, не байдужих до тих далеких історичних подій,  не байдужих  до  долі воїнів-інтернаціоналістів, сімей загиблих в Афганістані, – наголосив голова обласної організації УСВА Григорій Павлович. – Наша спілка постійно відчуває підтримку владних структур Волині, меценатів і спонсорів. Завдяки лучанину, великому патріотові рідного міста Ігореві Палиці, ми маємо реальну можливість добудувати  реабілітаційний центр на озері Світязь та відкрити новий, сучасно  оснащений спортивний комплекс, де працюватиме військово-спортивний клуб «Тайфун» і зможуть пітримувати здоров’я ветерани-«афганці», їхні  діти і члени сімей.
     Почесне право  перерізати червону стрічку надається народному депутату України І. П. Палиці та  володарю чорного поясу з карате, тренеру-ветерану ВСК «Тайфун» С. О. Трикозу.   
     Воїни-інтернаціоналісти роблять все, щоб нести правду про Афганську війну, своїм святим обов’язком вважають виховувати підростаюче покоління патріотами України, дбати про моральне і фізичне здоров’я молоді. Ветеранам-«афганцям» є про що розповісти юнакам і дівчатам. Традиційними стали зустрічі у навчальних  закладах, вшанування пам’яті загиблих,  святкові заходи.
     Вже 16-й рік працює військово-спортивний клуб «Тайфун», засновником якого є обласна організація УСВА. Очолює його  учасник бойових дій в Афганістані Юрій Романович Мельник. Клуб регулярно організовує міжнародні, всеукраїнські та обласні змагання, які збирають велику кількість учасників. Спільно з Федерацією  карате України «Тайфун» виховав 5 майстрів спорту міжнародного класу, 40 майстрів спорту, близько 200 кандидатів у майстри спорту, численних переможців всеукраїнських і міжнародних змагань. Можна сподіватися, що у відремонтованому приміщенні з сучасним спортивним обладнанням виростуть нові зірки українського спорту.
     Настоятель Свято-Покровського храму в селі Озеро Ківерцівського району отець Михаїл освятив приміщення. Колись   Михайло Журомський служив у розвідувальному батальйоні в Кандагарі.  Ставши священиком, він, як може, підтримує побратимів-«афганців».
     Розділити радість свята і привітати спортсменів прийшли почесні гості, серед них меценат Ігор Палиця, завдяки якому відбулася ця подія. Григорій Павлович вручив йому  найвищу нагороду УСВА, наголосивши, що ім’я благодійника вже вписано в славний літопис організації. Адже  реабілітаційний центр для 3000 спілчан, а з них 400 – інваліди, стане тим куточком, де вони зможуть відпочити і поспілкуватися. Дуже важливо, що разом з ними відпочиватимуть і їхні сім’ї.
     – Нашим стареньким батькам, дружинам дуже нелегко з нами, тому що фізичні й душевні рани гояться дуже повільно, – сказав він. – Ми знайдемо можливість і зробимо так, щоб першими там відпочивали сім’ї загиблих воїнів-інтернаціоналістів.
     Присутніх привітали Луцький міський голова М. Я. Романюк і президент  Федерації карате України, абсолютний чемпіон світу з карате О. О. Крисько.
     Гості побачили показові виступи юних спортсменів. Як і на кожному святі воїнів-інтернаціоналістів, звучала «афганська» пісня у виконанні лауреата міжнародних і всеукраїнських конкурсів, народного аматорського колективу – групи «Віват» Волинської обласної організації УСВА  (керівник – учасник бойових дій Леонід Васильчук).
     Ветерани Афганістану вдячні спонсорам за розуміння проблем громадської організації та вагому фінансову і моральну підтримку. Після таких благородних діянь, таких свят стає світліше на душі й віриться в краще майбутнє. Не перевелися і в наш час благодійники, для яких  заповідь Божа любити ближнього – не просто слова!
     Є такі люди і в Ковелі, де завдяки меценату, кандидату в народні депутати України Степану Івахіву урочисто відкрито Музей пам'яті загиблих бойових побратимів і офіс міськрайонної організації УСВА.
     На заходах були присутні міський голова Олег Кіндер, заступник голови держадміністрації Борис Андрійчук, голова Волинської обласної організації УСВА Григорій Павлович, голова Ковельської міськрайонної організації УСВА Микола Савосюк, ветерани-«афганці», представники духовенства. 
     Воїни-інтернаціоналісти щиро дякували Степану Івахіву за підтримку «афганського» руху.

---

     У  Коропському районі на Чернігівщині з ініціативи районного відділення Української Спілки ветеранів Афганістану завершено встановлення меморіальних дошок загиблим воїнам-«афганцям» на приміщеннях шкіл, де вони навчались.
     Нещодавно таку дошку відкрито в школі села Сохачі, в якій навчався П. Костюк. Після призову на строкову військову службу Петро добровольцем пішов виконувати інтернаціональний обов’язок в Афганістан. Навіть після серйозного поранення і кількамісячного лікування в госпіталях знову повернувся в ДРА, продовжував там служити прапорщиком. 13 вересня 1984 року він загинув, похований в рідному селі. Мама Петра теж уже пішла з життя.
     Урочисте відкриття меморіальної дошки відбулося за участю воїнів-«афганців», представників районної та місцевої влади, учнів і вчителів, жителів села. Дошку виготовлено  за сприяння народного депутата України Ігоря Рибакова.
     На могилу Петра Костюка і похованого на цьому ж кладовищі воїна-«афганця» Віктора Станового було покладено квіти.

---

     У школі села  Комісарівка П’ятихатського району відкрито меморіальну дошку на честь воїна-«афганця» М. К.  Шияна. 
     Того пам’ятного дня Михайлові мало виповнитися б п’ятдесят, але він назавжди залишився для всіх 19-літнім хлопцем, який 22 березня 1982 року під час бою в провінції Кунар зазнав тяжкі поранення і 13 квітня помер від ран у військовому госпіталі. За мужність і відвагу його посмертно нагороджено орденом Червоної Зірки.
     Михайло був найменшим у мами Розалії Миколаївни, котра разом із старшим сином Ярославом, донькою Галиною, онукою Світланою була присутня на відкритті. Дуже нелегко було їм слухати розповідь школярів про таке коротке життя сина, брата і дядька – сльози раз-у-раз з’являлися в очах. І хоч кажуть, що час лікує, але їхній душевний біль тяжкої втрати так і не став меншим.
     Біля сільської школи зібралися воїни-«афганці», які й виступили ініціаторами та організаторами проведення урочистостей, учні та вчителі, гості. У школі є куточок, присвячений воїнам-інтернаціоналістам, а за селом – іменне поле М. К. Шияна. Звучали зворушливі пісні й вірші про ту війну, а право відкрити меморіальну дошку надали голові П’ятихатської районної організації УСВА Віктору Євдокимову.
     Голова Дніпропетровського обласного об’єднання УСВА Віктор Волошин, який вже одинадцять років очолює цю організацію, має постійний зв’язок з «афганцями» всіх районів області і, незважаючи на наслідки тяжкого поранення, вже втретє нинішнього року відвідує П’ятихатський район, у своєму виступі розповів:
     – Коли Батьківщина нам сказала «треба», ми все зробили, щоб не соромно було дивитися вам в очі. Михайло ходив цими коридорами, ганяв у футбол, мріяв, але ціною власного життя  виконав свій інтернаціональний обов’язок.  Недарма кажуть, що людина жива, поки про неї пам’ятають. Тому я дякую директору школи і  педагогічному колективу за те, що виховали такого учня, пам’ять про якого тут так трепетно бережуть.
     Віктор Євдокимов зазначив, що сьогодні Михайло у колі сім’ї і друзів відзначав би ювілей, але доля розпорядилась по-іншому. «Афганці» вирішили увічнити його пам’ять. Три меморіальні дошки загиблим бойовим побратимам з’явилися без сторонньої допомоги, і велика подяка п’ятихатському воїну-інтернаціоналісту Віталію Головатому, котрий взяв на себе основні клопоти з їх виготовлення.
     Хвилина мовчання. У такі секунди важко навіть уявити, що почуває згорьована мама, брат Ярослав, який сидить в інвалідному візку…
     Секретар сільської ради Тетяна Малоокова і директор школи Леонід Швець висловили подяку п’ятихатським «афганцям» за цей урок мужності, а всім присутнім – за увагу до загиблого земляка, і запевнили, що будуть вірними його пам’яті.  Того дня жодне слово, промовлене на відкритті меморіальної дошки, не залишило байдужим нікого із гостей.
     Одна з юних ведучих вручила Розалії Миколаївні квіти. Збентежена жінка, яка сиділа, тримаючи ціпок, взяла букет і раптом поцілувала дівчинці руку. Господи, та це ж ми Вам, Мамо, повинні руки цілувати за те, що виростили такого сина! Нехай наша довічна вдячність якомога довше тримає Вас на цьому світі.
     Бойові друзі відвідали могилу Михайла на сільському кладовищі, поклали квіти і хвилиною мовчання вшанували його світлу пам'ять. 

---

     Триває передплата на газету Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) «Третій тост», де  друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя і роботу організацій УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і  поезія. Газету  можна передплатити  в усіх відділеннях поштового зв’язку України. Мінімальний передплатний період – один місяць, максимальний – рік.
     Наш індекс – 30224.
     Періодичність виходу – двічі на місяць.
     Вартість передплати з урахуванням приймання передплати і доставки залишилася без змін і складає, як і цього року:
     на місяць – 1,74 грн.,
     на три місяці – 4,62 грн.,
     на шість місяців – 7,59 грн.,
     на рік – 13,98 грн.

---

     Рік тому біля  Верховної Ради України відбулася Всеукраїнська протестна акція, в якій  брала участь і делегація Чернівецької міської організації УСВА. 
     Після повернення до рідного міста було підписано  меморандум з місцевою владою, який повинен захищати і поліпшувати добробут ветеранів війни і родин загиблих. Одним із пунктів було передбачено виділення земельної ділянки в Чернівцях під спорудження будинку для учасників бойових дій в Афганістані, адже  в черзі на житло  в місті перебуває понад 130 «афганців».  Було створено житлово-будівельний кооператив «Добродій», який очолив учасник бойових дій в Афганістані  Ілля Горбатюк.
     Міська влада затримувала прийняття важливого рішення: то не так оформлено документи, то депутатський корпус побачив порушення порядку при отриманні земельної ділянки, то несвоєчасно подано заявку в департамент. Загалом процес прийняття рішення про виділення земельної ділянки розтягнувся більш як на рік. Але міській організації УСВА, кооперативу «Добродій» таки  вдалося отримати на руки бажане рішення № 627 від 27 вересня 2012 року  про виділення земельної ділянки для будівництва. Наразі у житлово-будівельного кооперативу чимало завдань: розроблення проектної документації про відведення земельної ділянки, підписання угод з інвесторами та будівельниками.
     Правління міської організації прийняло рішення  запропонувати  на обласній звітно-виборній конференції УСВА, яка відбудеться 10 листопада,  обрати І. В. Горбатюка головою Чернівецької обласної організації УСВА.
З повідомлення правління Чернівецької міської організації УСВА.

---

     Президент Украины Виктор Янукович подписал Закон №5279-VI «О внесении изменений в Закон Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты». Закон распространяет предусмотренные для инвалидов войны первой группы льготы на участников боевых действий, инвалидов войны второй-третьей  групп Великой Отечественной войны 1941–1945 годов, сообщает официальный сайт главы государства.
     Как отметила первый заместитель главы Администрации Президента Ирина Акимова,  «67 тысяч участников Великой Отечественной войны, которым сейчас не менее 85 лет, имеют право на дополнительные льготы». По ее словам, закон предусматривает повышение пенсий в зависимости от категории – 25%, 20% и 10% от прожиточного минимума дополнительно (221 грн., 176,8 грн. и 88,4 грн. соответственно), увеличение выплат, предусмотренных в связи с празднованием Дня Победы. Другие ключевые льготы — это уменьшение коммунальных платежей для этих категорий ветеранов, их бесплатный проезд в городском транспорте и раз в год — в железнодорожном. 
     Ирина Акимова отметила, что реализация положений закона потребует дополнительно около 300 миллионов гривен из государственного бюджета. «Этот закон демонстрирует продолжение заботы власти о ветеранах Великой Отечественной войны», – подчеркнула она.

---

     На засіданні Політради Партії ветеранів Афганістану, що відбулось 26 вересня 2012 року в Києві, прийнято рішення розпочати роботу над новою програмою партії.  Створено робочу групу з підготовки програми у складі М. П. Сергієнка, П. Г. Покутного, В. Г. Сіроштана, В. І. Аблазова. Очолив робочу групу Ю. М. Цорматов.
     На сьогоднішній день проводиться робота над розробкою програми, основною метою якої є дієвий і конкретний захист інтересів ветеранів війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах, а також усіх найменш соціально захищених громадян України.
     30 жовтня  єдиний погоджений проект програми буде винесено на обговорення й направлено до усіх територіальних і місцевих організацій ПВА. Узагальнені пропозиції та зауваження будуть взяті до відома робочої групи, і до 16 листопада доопрацьований проект програми буде подано на розгляд Політвиконкому партії.
     Кінцевий варіант програми керівництво ПВА презентує на з’їзді партії.

---

     29 сентября исполнилось 25 лет со дня трагической гибели в Афганистане экипажа вертолета Ми-24, командиром которого был капитан Николай Николаевич Андреев.
     Бывают минуты, мгновения в жизни, которые, подобно метеоритной вспышке, высвечивают внутреннюю суть людей, высший смысл их жизни, то самое сущее, к чему они готовились годы, а может, и всю жизнь. Такими звёздными мгновениями были для капитана Николая Андреева восемь огненных секунд, в течение которых он вёл свой последний поединок в небе.
     Случилось так, что гибель этой краснозвёздной машины видели многие: кто-то встречал в аэропорту Кабула прибывающий из Москвы самолёт, кто-то скорбно стоял над обломками подбитого душманами вертолёта.
    …Светлым, по-летнему солнечным было то сентябрьское утро. Началось оно для Николая обычно. Как всегда, после зарядки (друзья завидовали его силе воли, постоянству привычек) побрился. Пожалуй, перед боевыми вылетами это делается лётчиками даже тщательнее обычного. А полёты в тот день начались на заре. Задача, поставленная  паре Ми-24 под командованием капитана Андреева, была, казалось бы, несложной: сопровождать вертолёты Ми-8, доставлявшие продовольствие на сторожевые высокогорные посты, охраняющие подступы к аэродрому. Но в афганском небе не было простых полётов.
    Первый вылет на рассвете завершился успешно. Пока Николай Андреев с лётчиком-оператором старшим лейтенантом Александром Геращенко разбирали перипетии этого получасового полёта, обсуждали особенности следующего, борттехник старший лейтенант В. Манахов дозаправил машину топливом, пополнил боезапас, проверил необходимые системы и агрегаты.
    – В то утро Николай Николаевич, был, как всегда, жизнерадостный, весёлый, – вспоминал Манахов. – Лучшего командира пока не доводилось встречать. Отзывчивость, внимание к людям были его отличительными чертами. Он часто помогал мне в осмотре машины, помогал зачехлить её, всегда подбадривал.
    И в этот раз работали дружно, перебрасывались шутками. Манахов помог лётчику надеть подвесную систему парашюта, Николай, подмигнув, показал большой палец: мол, всё отлично. Он всегда, как вспоминали его друзья, как-то особенно, по-мальчишески нетерпеливо ждал каждый вылет, любил летать и летал много. На эту черту настоящего лётного характера обратили внимание наставники ещё в Сызранском высшем военном авиационном училище лётчиков имени 60-летия СССР. Вот выдержка из его аттестации: «Летать любит, летает грамотно и уверенно. В усложнённой обстановке действует хладнокровно, принимает правильные решения...».
     Существует такое расхожее литературное выражение: «Смерть не раз глядела в глаза». Для большинства людей это всего лишь отвлечённая аллегория. Для лётчиков, совершавших полёты в горячем афганском небе, оно звучит вовсе не иносказательно – смертоносные огненные трассы каждый раз летели им навстречу. Целились душманы и в капитана Андреева. В небе Афганистана он провёл больше ста часов, совершил более ста сорока боевых вылетов. Доводилось ему попадать под обстрел моджахедов, приводить машину на аэродром с рваными дырами на фюзеляже, со снесёнными подвесками.
     Как вспоминал капитан С. Соболев, однажды по вертолёту Андреева был произведён пуск ракет. Но тогда он увернулся, тогда его звезда оказалась счастливой. Несомненно, об этом Андреев не писал жене – не пишут лётчики о таких «подробностях» родным и близким. Но писать письма любил, делал это часто. После каждого письма супруги Натальи Александровны он делился с друзьями сокровенными мыслями о будущем детей. Очень любил их – Галю, Диму, Женю. Их портрет был центральным в семейном уголке над кроватью.
     ... С крутой глиссады, почти пикируя, вертолёты заходили на аэродром. Под коротким крылом Ми-24 мелькали уже коробки зданий домостроительного комбината. «Прямой наводкой» били в глаза лётчикам яркие лучи восходящего солнца. В бликах лучей заметить огонёк стартующей ракеты очень трудно.
     – Выпустил шасси, отключил оружие, – доложил на КП Николай Андреев. – Разрешите посадку?
   Это были последние слова командира. В следующее мгновение машина вздрогнула и с большим креном пошла вниз: прямо на трёхэтажное здание домостроительного комбината. Как потом покажет экспертиза, вертолёт поразила американская зенитная ракета «Стингер». Её осколком сразу был убит лётчик-оператор Александр Геращенко.
     – На мгновение я опешил, – вспоминал капитан Л. Гавриленко, шедший в то утро ведомым. – Всё произошло неожиданно, молниеносно. «Что с Андреевым?» – тревожные слова руководителя полётов вывели меня из оцепенения. «Падает, – говорю. – Николаевич подбит...»
     Советский специалист из домостроительного комбината Е. Вылегжанин вспоминал об этой катастрофе так: «Через окно в кабинете увидел падающий вертолёт, из которого хлестало горящее топливо. Казалось, он неминуемо врежется в наше здание, но в последний момент объятая пламенем машина отвернула в сторону и упала рядом. Трагедия произошла в 8 часов 14 минут местного времени».
     Среди вещей экипажа сослуживцы нашли часы с выгравированной надписью: «Старшему лейтенанту Андрееву Н. Н. от главкома ГСВГ». Ими был награждён Николай ещё в 1982 году, когда на вертолёте принудил приземлиться нарушителя воздушного пространства. Только теперь об этом стало известно однополчанам.
     Возник справедливый вопрос: мог ли в такой ситуации спастись капитан Андреев? Об этом горестно рассуждали лётчики, члены комиссии по расследованию случившегося. Все пришли к единому мнению: командир спастись мог. Восемь огненных секунд держался вертолёт в воздухе, а на покидание машины с парашютом даётся меньше. Мог, конечно, мог. Мог, если бы думал только о себе, собственной жизни. На борту был боевой товарищ, и Николай не знал, жив Александр или убит. А внизу, под фюзеляжем, быстро рос в размерах многоэтажный дом, из которого бежали в разные стороны люди. Вот почему, обжигая руки, он до последнего дыхания не выпустил органы управления. Видимо, ему пришлось приложить неимоверные усилия, чтобы на какую-то секунду-другую заставить потерявшую управление машину отвернуть от дома. Это мгновение и спасло жизнь советским специалистам и афганским рабочим, находившимся в здании комбината. Никто из них не пострадал.
     Его любили, им гордились однополчане. Вот и сегодня, спустя четверть века, подвиг капитана Николая Николаевича Андреева остаётся вершиной взлёта человеческого духа. И все мы, без сомнения, можем гордиться этим человеком, как одним из тех, кто с честью пронёс по жизни гордое имя сына своей страны, звание её воина.


  
     Похоронен Николай Андреев на кладбище села Великие Копани, в котором проживает его родная сестра Нина с дочерью. Именем летчика названа одна из улиц,  его фотография и описание подвига размещены в помещении Херсонской областной организации УСВА,  в экспозиции областного краеведческого музея.
     По сей день ведутся поиски материалов о гибели экипажа и воинской службе командира. Два года назад председатель Ревизионной комиссии УСВА Юрий Виноградов предоставил фотографии и другие материалы по факту гибели вертолета. Юрий в то время находился в составе комсомольского стройотряда в Афганистане и был свидетелем происходившего.
     «Афганцы» Цюрупинского района  во главе с председателями областной организации УСВА Владимиром Столяром и районной организации Вадимом Логвиновским, его заместителем Юрием Шейко пришли к могиле героя (на снимке), чтобы почтить его светлую память.


    Андреев Николай Николаевич, капитан, заместитель командира вертолётного отряда (в/ч п.п. 97978), родился 10 апреля 1952 года в городе Магнитогорске Челябинской области. Русский. В Вооружённых Силах СССР с 6. 05. 1970 года. Окончил Сызранское ВВАУЛ в 1977 году. Проходил службу в составе ГСВГ. В 1982 году принудил к посадке легкомоторный самолёт-нарушитель.
    В Республике Афганистан с апреля 1987 года. Принимал участие в 4 боевых операциях. Военный лётчик 1-го класса. Совершил 142 боевых вылета. 29. 09. 1987 года после выполнения боевого задания при заходе на посадку в районе аэродрома г. Кабула над территорией домостроительного комбината его вертолёт был поражён зенитной ракетой. Экипаж направил горящую машину мимо зданий и сооружений комбината. При падении на землю вертолёт взорвался. Андреев погиб вместе с экипажем.
    За мужество и отвагу Андреев Н. Н. награждён орденом Красного Знамени (посмертно). Похоронен в селе Великие Копани Цюрупинского района Херсонской области.

     Геращенко Александр Васильевич, старший лейтенант, лётчик-оператор вертолёта Ми-24, родился 5 марта 1962 года в селе Ново-Сыроватка Сумского района Сумской области УССР. Украинец. В Вооружённых Силах СССР с 24.03.1980 года.
     В Республике Афганистан с апреля 1987 года. Принимал участие в 4 боевых операциях и совершил 142 боевых вылета. 29. 09. 1987 года при выполнении боевого задания в районе аэродрома г. Кабула вертолёт был поражён зенитными средствами противника. Экипаж вертолёта самоотверженно направил горящую машину мимо зданий и сооружений. Вертолёт взорвался, экипаж погиб.
     За мужество и отвагу  награждён орденом Красной Звезды (посмертно). Похоронен в селе Ново-Сыроватка.

---

Борзнянський районний відділ УСВА провів турнір із міні-футболу, присвячений пам’яті загиблих воїнів-інтернаціоналістів. Уже вп’яте зібралися дорослі й малі не лише поганяти м’яча, а й згадати п’ятьох героїв, які не повернулися додому з Афганської війни.
Не випадково турнір проводиться саме в Галайбиному, де живе мама загиблого Василя Синиці.
– Ми, хто пройшов цю війну, збираємося не для того, щоб просто посидіти за столом, як дехто раніше думав, –  сказав голова районного відділу УСВА Валерій Молотов. – Нам передусім хочеться зустріти старих друзів, аби відвести душу, згадати минуле. А заразом поділитися досвідом із підростаючим поколінням. Хлопці з непідробною цікавістю розпитують про війну, армію, розмірковують разом із нами про перспективи для сьогоднішніх військовослужбовців. Діти чекають зустрічей з нами, з першого вересня телефонують, питаючи, коли буде турнір. Особливо його чекають учні неповних, маленьких шкіл. Адже у них так мало можливостей десь побувати, продемонструвати свої сили і вміння.
Організаторам турніру з міні-футболу допоміг Михайло Голиця, придбавши медалі, вимпели і кубок, такі важливі для юних спортсменів.
– Хтось скаже, що це черговий піар, – продовжує В. Молотов. – Але насправді ми з Михайлом Голицею почали співпрацювати більш як п’ять років тому, задовго до сьогоднішніх політичних баталій. Все почалося з турніру зі спортивного рибальства серед інвалідів і учасників бойових дій. Тоді у Плиски приїхали учасники навіть із Києва й Чернігова. Тоді ж ми вирішили організовувати спортивні змагання для дітей, щоб залучити і їх до активного, а головне – здорового способу життя.
І цього разу вісім команд із Галайбиного, Ядут, Шаповалівки, Плисок, Високого, Нових Млинів, Борзни і Головеньок зібралися не заради нагород. На полі зустрілися не суперники, а друзі. Разом зі школярами ганяв м’яча і Михайло Голиця. Адже футбол – гра командна, зближує різних гравців, вчить їх взаємоповаги й підтримки. А кожна маленька перемога стимулює іти далі, підкорюючи нові вершини.

---

     Загублене посвідчення учасника бойових дій Костенка Анатолія Степановича,  серія А № 291831, видане Ватутінським райвійськкоматом міста Києва 17 червня 1997 року, вважати недійсним.

---

Верховна Рада України постановляє:
1. Внести до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425 із наступними змінами) такі зміни:
1) статтю 12 доповнити частиною шостою такого змісту:
«Учасникам бойових дій у період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, яким виповнилося 85 років і більше, надаються пільги, передбачені статтею 13 цього Закону для інвалідів війни I групи»;
2) статтю 13 доповнити частиною шостою такого змісту:
«Інвалідам війни II і III груп з числа учасників бойових дій у період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, яким виповнилося 85 років і більше, надаються пільги, передбачені цією статтею для інвалідів війни I групи».
2. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.
Президент України
м. Київ,
18 вересня 2012 року.
№ 5279-VI.

---

     Воины-интернационалисты помнят о погибших товарищах, которые честно исполнили свой воинский долг, оставаясь верными присяге до конца. В канун дня рождения старшего лейтенанта Василия Главинского в Талаковской общеобразовательной школе № 58 Мариуполя, носящей его имя, организовали ежегодные соревнования, посвященные памяти погибшего воина.
     Проведение этих спортивных состязаний стало уже многолетней традицией, берущей начало в 1986 году. Сегодня они проводятся по инициативе администрации школы, в частности, заместителя директора по воспитательной работе Наталии Конивченко и преподавателя по физической культуре Альберта Семенченко.
     Перед началом спортивного праздника состоялся митинг, участники которого вспоминали о подвигах воинов-«афганцев», были возложены цветы к мемориальной доске В. Главинскому, установленной в школе.
     Соревнования  прошли в праздничной атмосфере и на высоком эмоциональном уровне. На них присутствовали председатели ООВИ «Долг» Александр Чепайкин и общественной организации УСВА Ильичевского района Анатолий Даценко, вошедшие в жюри, сестра погибшего Ольга Главинская.
     Победителям вручили грамоты общественной организации воинов-нтернационалистов «Долг», а также подарили школе спортивный инвентарь, а музею поселка Талаковка передали книгу «Судьбы, опаленные войной».

---

     Указом Президента України від 24 серпня 2012 року Сергію Васильовичу Червонопиському присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави. Як і більшість членів Української Спілки ветеранів Афганістану, я щиро радий за Сергія Васильовича і тепло привітав його того ж дня.
     Ще у 2003 році я виступав на нараді, яку проводив тодішній Прем`єр-міністр України Віктор Федорович Янукович з нагоди Міжнародного дня інвалідів у  Всеукраїнському центрі професійної реабілітації інвалідів. У виступі, серед іншого, я відзначив  наполегливу і самовіддану діяльність у питаннях захисту інвалідів Сергія Червонописького і народного депутата України Валерія Сушкевича, ще тоді наголошував, що вони, як ніхто інший, заслуговують високих державних нагород.  В. Сушкевичу було присвоєно звання Героя України у 2008 році, а С. Червонопиському – тільки в нинішньому. Це стало адекватною оцінкою результатів надзвичайно складної, кропіткої, багаторічної виснажливої праці на межі фізичних можливостей і нервових стресів. Це я можу з  впевненістю сказати, маючи однакову із Сергієм інвалідність. Я сам, як кажуть, в окопах не відсиджувався, вважаю себе активним членом Української Спілки ветеранів Афганістану. Але якби я стільки сил і здоров`я віддав на громадську діяльність, то, мабуть, вже не один інфаркт заробив би.
     Абсолютно точно відзначив у своєму привітанні С. Червонопиському голова Комітету у справах воїнів-інтернаціоналістів при Раді глав урядів держав – учасниць СНД Герой Радянського Союзу Руслан Аушев: «Для ветеранів Співдружності Незалежних Держав Ви завжди є взірцем мужності та стійкості в захисті інтересів ветеранів бойових дій і членів їхніх сімей». Тому більшість офіційних і неофіційних поздоровлень, привітань, просто повсякденних розмов – це щирі вітання, визнання нагороди заслуженою і такою, що піднімає  авторитет «афганського» руху.
     На жаль, гостра виборча кампанія  і недавні протиріччя в Партії ветеранів Афганістану піднесли свою ложку дьогтю в бочку меду. Знайшлися доморощені критики, незадоволені, а можливо, й просто заздрісники. Я не маю на увазі висловлені в ході публічних баталій і спорів різкі відкриті ділові вислови і оцінки й критику роботи керівництва ПВА та УСВА. Вважаю за необхідне різко засудити публічні й непублічні, закулісні плітки, вигадки, фантазії, що пов`язують нагородження С. Червонописького із його політичною позицією та переконаннями, його діловими зв`язками, участю в попередній президентській кампанії, про нібито «здачу прав «афганців» і всіх ветеранів». Іноді навіть вірити не хочеться, що таке можуть говорити наші бойові товариші, дорослі мужики з мудрим життєвим досвідом, які вже давно мали б навчитися відділяти зерно від полови.
     Я не є членом Партії ветеранів Афганістану і не задаюсь метою вплинути на внутрішньопартійні процеси і розстановку сил. Хочу сказати про те, що неприпустимо нам, ветеранам, на адресу своїх колег говорити нісенітниці, розпускати брудні плітки, опускатися до недостойних і перекручених «аргументів». Такими діями ми граємо на руку тим політиканам і громадським «діячам», які сплять і бачать, щоб посварити «афганців» між собою, «афганців» з чорнобильцями, ветеранів локальних війн з ветеранами Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій з ветеранами військової служби тощо. На цьому тлі їм буде легше вихолощувати соціальну суть  законодавства про ветеранів війни, замінити все заслужене ветеранами мізерними виплатами, остаточно звести нанівець досягнення попередніх років. Вони грають на руку тим, хто хоче бачити інших героїв, а нас відсунути подалі від політичної арени і громадської уваги. А штучне внесення розколу в ряди ветеранських організацій, компрометація лідерів – це важлива ланка в ослаблення сили і впливу наших громадських організацій.
     Хочу закликати всіх «афганців» більш глибоко і відповідально  оцінювати вагу і наслідки власних висловлювань. Свої думки, громадянські та партійні позиції необхідно доводити відкрито, чесно, відверто, не опускатися до низькопробних пліток і нашіптування.

---

     Известный разведчик  Евгений Березняк (майор Вихрь), которому в этом году исполнилось 98 лет, впервые рассказывает подробности своей жизни.
     В этой книге он вспоминает о строгом воспитании отца и своих мальчишеских проделках, как впервые попробовал учительский хлеб и над чем трудился 80 лет. О работе в днепропетровском подполье и разведывательной группе «Голос» в годы Великой Отечественной войны. Значительная часть воспоминаний посвящена интересным и выдающимся личностям, с которыми Евгения Степановича свела судьба, а также анекдотическим и курьезным случаям из его жизни.
     Новые разделы второго издания книги дополнены интересными фотоснимками из семейного альбома и архива Фонда ветеранов военной разведки.
     Евгений Степанович Березняк – всегда желанный и почетный гость на мероприятиях УСВА, добрый наставник воинов-интернационалистов, которые берут с него пример и гордятся этой дружбой.