Він ще й досі живе війною. Звертаючись до таких, як і сам, словом "бача", вкладає у нього значно більше, ніж передбачає прямий переклад з фарсі — "хлопчина". В устах ветерана-«афганця» «привіт, бача» звучить як «ти мені друг, товариш і брат». Олег Бойко та його брат Руслан хочуть, щоб це зрозуміли й інші. Ті, кому не довелося похапцем ковтати солдатську кашу щойно з вогню, не відчуваючи її жару, бо поряд уже свистять кулі. Ті, хто вважає кросівки "Адідас" просто зручним аксесуаром для занять спортом і аж ніяк не припускає, що вони були вимушено-улюбленим рейдовим взуттям радянських десантників, яких керівництво на далекій "великій землі", не вникаючи в реалії Афгану, забезпечувало лише ма-лопридатними для тих умов черевиками.
Зрозуміли, пройнялися до глибини душі й зробили висновки…
А тому вже кілька років поспіль Олег і Руслан Бойки власним коштом й за підтримки Української Спілки ветеранів Афганістану ладнають у Шампані музей, аналогів якому в Україні немає. Оскільки він, згідно із задумом, повинен поєднати в собі різні періоди і основні віхи розвитку військової справи, доступно і де-тально продемонструвати, насамперед дітям і молоді, історичну правду про війну саме із точки зору солдата, а не кабінетного вченого-історика.
Офіційного статусу музей набув 11 травня 2011 року. Саме тоді на засіданні правління Звенигородської районної організації УСВА схвалили програму ство-рення і розвитку військово-патріотичного центру-музею «Бойові традиції нашого народу».
— Зважте, що не «українського народу», а саме «нашого», — наголошує Олег Леонідович. — Бо ж ніхто — українець, росіянин чи білорус, кому випало жити чи бувати на нашій землі, чиї батьки й діди боронили цю землю, не повинен відчувати себе тут відособлено. Працюючи під егідою УСВА, маємо постійну підтримку воїнів-інтернаціоналістів, отримали саме завдяки їм значну частину ек-спонатів. Нас підтримує і білоруська спілка ветеранів, у них, крім усього, переймаємо досвід. Взагалі, ідея створення музею народилася саме в Білорусі під час відвідування Брестської фортеці. Ми побачили надзвичайно високий рівень військово-патріотичного виховання школярів, були просто вражені історико-культурним комплексом "Лінія Сталіна" — грандіозним фортифікаційним ансамблем, який займає площу в 300 гектарів. Бував я в багатьох подібних музеях, але саме Білорусь мене вразила тим високим почуттям патріотизму, яке у нас на сьогодні практично втрачене. Тоді й задумали зробити свій військово-патріотичний музей, орієнтуючись, передусім на підростаюче покоління.
Розпочавши із перших зразків бойової техніки брати потроху накопичили достатньо експонатів для облаштування тематичної експозиції, присвяченої Робітничо-Селянській Червоній Армії та періоду Великої Вітчизняної війни. Розмістили її в приміщенні колишнього сільського клубу, а що обоє зайняті бізнесом, то більшість робіт довелося виконувати у вечірній час. Так потроху й "вималювався" перший повноцінний зал музею. Тут зібралися не знеособлені залишки минувши-ни, а справді цінні експонати, кожен з яких має власну унікальну історію, часто пов'язану з такими фактами, які традиційні дослідники незаслужено вважають малосуттєвими. Натомість, з точки зору колишніх вояків, вони мають неабияку цінність. Бо ж що може бути важливішим для солдата від обмундирування, спорядження?
Звичайно ж, зброя — невід'ємна частина військової справи. Та, виявляється, й фляга, солдатська кружка чи казанок означають для бійця не менше. У розповідях Олега Бойка, який добровільно поклав на себе обов'язки екскурсовода, все те звучить значуще, переконливо, а головне — по-справжньому цікаво. Причому відвідувачі мають ще й можливість порівняти спорядження червоноармійців і вояків вермахту, а головне — доторкнутися до кожного експоната: відчути в руці вагу нагана чи легендарної гвинтівки Мосіна, а за бажання, одягнувши військову форму, постріляти з німецького пістолета-кулемета МР-38, не раз баченого у фільмах ППШ, маловідомого, проте унікального, розробленого і запущеного в серійне ви-робництво у блокадному Ленінграді пістолета-кулемета Судаєва.
Стрілецька зброя від давньої до сучасної представлена в межах експозиції чи-сельною кількістю зразків, здебільшого діючих, щоправда переобладнаних для стрільби холостими набоями. Це стосується й військової техніки, яка користується особливою популярністю відвідувачів. Туристи завжди бажають "покататися". Та, як правило, прибуваючи до Шампані галасливою юрбою, під кінець екскурсії вони мимоволі стають серйозними, починають говорити притишено, коли усвідомлюють, що зброя, якої вони торкаються, колись убивала і має свій рахунок ві-дібраних життів, а техніка відмічена позначками від куль.
— Жоден, хто побував у нас, не залишиться таким, як був раніше, — впевнено говорить Олег Бойко. — Насамперед це стосується дітей. Вони все сприймають особливо емоційно. Тому вже зараз бачимо, що справа, яку започаткувала наша спілка ветеранів Афганістану, не даремна. Нехай вона не приносить нам плодів у фінансовому вигляді, навпаки, вимагає постійних витрат, але дитяча вдячність варта й значно більшого.
Бойкам уже тісно у нинішньому приміщенні музею, де днями завершили облаш-тування експозиції, присвяченої Афганській війні. Та й що там казати, приміщення колишнього сільського клубу мало відповідає грандіозності їхніх задумів, в яких уже сформувалася низка експозицій, що відображатимуть історію військової справи від часів Київської Русі до сучасності.
Обов'язково в музеї буде й експозиція, присвячена Тарасові Григоровичу Шевченку. І це не данина нинішній моді. Бойки переконані, що першим воїном-інтернаціоналістом був не хто інший, як Кобзар якому випало пізнати солдатчини на чужій землі. Мають у музеї вже й перший експонат, безпосередньо пов'язаний з життям Шевченка-солдата. Не так давно в Шампань передали вербову гілку, яка походить із дерева, що сам Тарас посадив у Казахстані. Розповідають, що на Мангишлак Тарас прийшов, опираючись на ціпок, вирізаний із верби ще в Україні, увіткнув його в землю біля арика, і виросло з нього дерево, яке потім розрослося щедрою порослю, поклавши початок саду. Його й донині в Казахстані бережуть як історичну пам'ятку. А тепер і в Шампані зеленіє деревце, яке з особливою ша-ною посадили побіля музею Руслан з Олегом, їхній батько Леонід ІваноВИЧ і го-лова Звенигородської районної організації УСВА Олександр Антонюк.
Ця верба зустрічатиме відвідувачів зовнішньої експозиції музею. Щоб влашту-вати її, брати купили сусідню з клубом занедбану господарями садибу.
— Тут буде "партизанська база" з бліндажем, конов'яззю, кузнею та всім іншим. А тут — сторожова вежа, прикордонна контрольно-слідова смуга, за нею — "афганський кишлак" та панорама, яка імітуватиме вигляд гір, і полігон, — розповідає Олег Леонідович.
І це не просто абстрактні мрії. Бо ж хоч експозиція просто неба постане у завершеному вигляді ще не скоро, але працювати над нею вже почали. Ділянку розчистили й спланували, викопали траншеї під фундаменти будівель, завезли й частину будматеріалів. Чого не вистачає ентузіастам, так це часу на все, і, передусім, робочих рук. В міру сил і можливостей музей підтримують небайдужі жителі району: підприємці Ніна і Леонід Ткаченки, Віктор Заєць, Вадим Ропотило, Ігор Ольховський, Володимир Трохименко, Катерина Довлєтова, Юрій Олійник, Сергій Бондаренко, художник з Лисянки Олег Ганжа, а хлопці з районної спілки ветеранів Афганістану приходять на допомогу, коли виникає потреба у фізичній силі.
— Районна організація не має коштів, щоб підтримати музей, тому все фінансо-ве навантаження лягає на Руслана та Олега Бойків. Чим можемо їм допомогти — це лише своєю працею, — розповідає голова Звенигородської районної організації УСВА Олександр Антонюк. — Упродовж року вже не раз влаштовували «суботники» в Шампані. На жаль, поміж наших хлопців немає професійних будівельників. Скажімо, зараз бракує мулярів. А знайти таких, щоб, як і ми, погодилися попрацювати лише на голому ентузіазмі, сьогодні дуже важко. Хоча будь-хто із звенигородчан, будь-який трудовий колектив міг би завітати до Шампані й внести свою посильну частку працею у розбудову музею. Тож, вважаю, що коли вже брати Бойки взялися робити цю велику справу, навіть не для району, а для країни в цілому і наступних поколінь, то й підтримку вони повинні отримати відповідну.
Звенигородська районна організація УСВА звертається до небайдужих з проханням про допомогу у наповненні експозиції військово-патріотичного центру-музею. Подаровані експонати будуть виставлені в експозиції з указан-ням імені дарувальника. Речі, пов'язані з військовою службою в різні історичні періоди, можна передати до офісу районної організації. Телефони для дові-док 097-35-27-156 і 067-57-79-600.
