Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Поспілкуватися з офіцерами районних у місті Харків військкоматів та призовниками прийшли мати героя Неля Василівна, його старший брат Олександр, тренер з рукопашного бою Тигран Алієв, а також колишній товариш по службі Василя Мельникова сержант запасу Сергій Самойлов.
— То був подвиг та вчинок справжнього чоловіка. На той момент йому було лише 25 років і за плечима — нетривала військова служба за контрактом. Проте в його житті були добрі вихователі та вірні друзі. Тож давайте почуємо про цю Людину з великої літери від тих, хто його добре знав і пам’ятає, — звернувся до присутніх обласний військовий комісар полковник Олексій Середа.
Учасники зустрічі також подивилися документальний фільм «Стрибок у вічність», підготовлений журналістами Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України. З нього присутні дізналися про подію 10-річної давнини.
...Це сталося у 2002 році, коли Василь у парі з Павлом Солоніциним виконували практичні стрибки з парашутом. 889-й стрибок виявився останнім для героя.
Коли хлопці відділилися від вертольота на висоті 4000 метрів, то разом здійснили планову серію фігур. Досягнувши висоти, необхідної для розкриття парашутів, Василь Мельников побачив, що у Петра шатро так і не розкрилося. Наздогнавши товариша, він допоміг йому, а потім намагався розкрити свій парашут...
На жаль, через брак часу парашут воїна-десантника не встиг повністю розкритися у момент приземлення.
— Стати десантником мій син мріяв з дитинства. Аби носити блакитний берет, він з 13-ти років займався рукопашним боєм. Згодом став відвідувати парашутну секцію Харківського аероклубу, де ще до армії виконав не один десяток стрибків. Що ж стосується його людських якостей, то Василь був не гіршим і не кращим за вас, присутніх тут. У дитинстві бешкетував, як більшість хлопчиків. Але мені, напевно, таки вдалося виховати в ньому самостійність та цілеспрямованість — головні чоловічі риси, — розповіла мати героя Неля Василівна.
Про вміння Василя Мельникова долали труднощі згадали його старший брат Олександр, який свого часу воював в Афганістані, та колишній військовослужбовець 95-ї аеромобільної бригади сержант запасу Сергій Самойлов.
Перебуваючи у військовій установі, мати Василя була приємно здивована тим, що у військкоматі є окремий тематичний стенд з біографічними даними та описом подвигу її сина.
— Дуже символічно, що знайомство юнаків з армією розпочинається тут. Така інформація, я знаю, є й у військовій частині, де служив мій молодший син. Дякую офіцерам військкомату за таку доброчинну роботу, — сказала Неля Василівна.
Після зустрічі командування військової установи та сім’я Мельникових відвідали могилу Василя, поклали квіти біля постаменту.
Нагадаємо, Указом Президента України за № 145/2003 від 20 лютого 2003 року радистові-парашутистові пошуково-рятувального взводу 95-ї аеромобільної бригади молодшому сержанту Мельникову Василю Олександровичу за здійснення геройського вчинку ціною власного життя присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).