Боевое братство крепнет и развивается

     20-21 декабря в Москве в Доме Союзов на IV съезде Международного союза общественных объединений ветеранов «Боевое братство» встретились ветераны Афганской войны и локальных конфликтов из Азербайджана, Беларуси, Болгарии, Казахстана, Киргизии, Латвии, Литвы, Молдовы, России, Таджикистана, Узбекистана, Украины, Эстонии.
     Международный союз «Боевое братство» – это организация, представляющая собой добровольное международное общественное объединение национальных общественных ветеранских организаций – юридических лиц. Союз «Боевое братство» стал преемником Международного союза организаций ветеранов (участников) локальных войн и военных конфликтов «Боевое братство – без границ».
     17 марта 1998 года в городе-герое Севастополе ветеранские организации Беларуси, России и Украины заключили Договор о создании Международного союза организаций ветеранов (участников) локальных войн и военных конфликтов «Боевое братство – без границ» и избрали первым его руководителем председателя УСВА Сергея Васильевича Червонопиского. Полное юридическое оформление и регистрация МС были проведены в Москве 10 февраля 1999 года, где новым председателем был избран Герой Советского Союза Борис Всеволодович Громов. Международный союз провел три съезда: в 1999, 2002 и 2007 годах. Бессменный председатель все эти годы – Б. В. Громов.
     Делегаты и гости IV съезда МС «Боевое братство» тепло поздравили председателя УСВА С. В. Червонопиского с заслуженной высшей государственной наградой Украины – присвоением звания Героя Украины.
     Делегатам были представлены «Итоги деятельности Международного союза «Боевое братство» за 2008–2012 годы и задачи на 2013–2017 годы», в которых Б. В. Громов отметил результативную работу Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) ставшего примером решения социальных проблем ветеранов и конструктивного сотрудничества с органами власти.
     Выступая в прениях, председатель УСВА С. В. Червонопиский подробно осветил достижения и проблемы украинских ветеранов, рассказал о мерах, которые использует общественная организация по защите социальных прав ветеранов. Сергей Васильевич подчеркнул, что ветераны Украины твердо сохраняют боевые традиции, и внес предложение об объявлении 2014 года, связанного с 25-й годовщиной вывода советских войск из Афганистана, годом воинов-интернационалистов во всех странах, представленных в МС «Боевое братство». Это предложение поддержали  делегаты съезда, и было принято решение направить обращения в соответствующие государственные и межгосударственные органы и Всемирную Федерацию ветеранов войны.
     Председателем МС «Боевое братство» на новый срок избран Б. В. Громов, его заместителем – С. В. Червонопиский. В состав Высшего Совета избраны от Украины председатель УСВА С. В. Червонопиский, заместитель председателя УСВА В. И. Аблазов, председатель Ивано-Франковской областной организации УСВА Ю. П. Купчий, членом Контрольно-ревизионной комиссии избран председатель Луганской областной организации УСВА И. П. Шердец.
     В работе IV съезда МС «Боевое братство» приняли участие гости, в числе которых был представитель Всемирной Федерации ветеранов Дан-Вигго Бергтун, а также председатель Крымской Республиканской организации УСВА, народный депутат Украины С. В. Куницын. 
     Делегаты и гости съезда участвовали в торжественных мероприятиях, посвященных 15-й годовщине Всероссийской общественной организации ветеранов «Боевое братство». Слово для приветствия от имени всех зарубежных делегаций ветеранов было предоставлено С. В. Червонопискому, выразившему уверенность в том, что ветераны Афганской войны и локальных конфликтов современности всегда будут верны боевым традициям и сумеют передать их будущим поколениям наших стран.

Наш кор.

ОБІЦЯНКА-ЦЯЦЯНКА

Прес-служба УСВА.

---

Той, хто має у своїй уяві вибудуваний стереотип сприйняття священика як особи духовної, котра має бути прикладом доброчинності й моральним авторитетом, передусім, для прихожан, не повірить, що все це правда. Дивує навіть не те, що священик УПЦ у сані єпископа вдається до шахрайства, кощунства і зухвалого цинізму, а те, що у цій корупційній схемі задіяні деякі ієрархи церкви, представники державних органів і місцевого самоврядування. А церква, видно, не дуже переймаючись своїм авторитетом серед віруючих, не поспішає дати належну оцінку цим не гідним священика діям.
А йдеться ось про що. Ще в часи горбачовської перебудови група ветеранів війни в Афганістані й членів сімей загиблих у цій війні військовослужбовців створили релігійну громаду і зареєстрували її за адресою Олега Міхнюка – інваліда Афганської війни другої групи, нагородженого двома орденами Червоної Зірки і медаллю «За відвагу».  Після чого громада звернулася до керівництва УРСР з проханням передати їй в користування один із недіючих храмів Києва, яких тоді було багато.
У 1991 році громаді було передано церкву Воскресіння Христового поблизу Печерської лаври у Києві. Силами і коштами виключно ветеранів Афганістану і сімей загиблих в Афганістані храм, у якому до цього був склад будівельних матеріалів, було повернуто до життя. Прихожани  відремонтували прихрамові споруди і впорядкували територію. З цього часу в столиці з’явився храм для увічнення пам’яті військовослужбовців України, загиблих на війні в Афганістані та в інших військових конфліктах. Відновлювали, утримували і досі утримують храм на свої кошти, пожертви прихожан і просто співчуваючих громадян виключно ветерани Афганської війни, сім’ї загиблих і прихожани. З 1991 року по 1 січня 2013 року Православна церква Московського патріархату, в обіймах якої після розколу 1992 року опинилась «афганська» релігійна громада, у відновлення та утримання Храму-пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану жодної копійки не вклала.
Настоятелем храму було призначено протоієрея Сергія (Крюка). Поступово церковна громада почала розвиватись і зростати не лише за рахунок «афганців» і ветеранів інших військових конфліктів, а й мешканців Києва і всієї України.
У 1994 році навпроти церкви, на відстані близько 50 метрів від неї, встановлено пам’ятник загиблим в Афганській війні українцям, який було виготовлено і установлено знову ж за кошти «афганської» релігійної громади і Української Спілки ветеранів Афганістану. Власне такий комплекс – церква разом з пам’ятником загиблим – і були в основі задуму увічнення пам’яті загиблих на Афганській війні.
Українська православна церква до громади ветеранів Афганістану ставилась із певним співчуттям, але досить прохолодно і, мабуть, до 2008 року ні до храму, ні до релігійної громади особливої зацікавленості не виявляла. Тим часом чутка про «Афганський» храм, його благоліпність і привітність священослужителів і громади поширювалась.
За церковним Статутом голова ради церковної громади обирається загальними зборами церковної громади або призначається митрополитом. До складу ради входить десять осіб, у тому числі й священослужителі. Голова парафіяльної ради підзвітний загальним зборам громади. Згідно з  п. 5 розділу VIII Г Статуту «Про управління Української православної церкви» загальні збори повноважні вивести зі складу релігійної громади будь-кого, в тому числі й священослужителя, якщо більшістю присутніх на зборах буде визнано невідповідність такої особи нормам християнської моралі та становищу, яке вона займає.
У 2008 році загальними зборами релігійної громади було обрано парафіяльну раду, а головою релігійної громади – голову Української Спілки ветеранів Афганістану С. В. Червонописького. У громаді до 2011 року панували мир і спокій. Але варто було голові релігійної громади потрапити на лікарняне ліжко і деякий час послабити безпосередній зв’язок з громадою, як настоятелем храму «афганців» було призначено єпископа Броварського і вікарія Київського Феодосія – в миру Дениса Леонідовича Снєгірьова. До призначення в Афганський храм єпископ Феодосій окормляв (чи годувався) каплицею Єфросинії Полоцької, що на Володимирському ринку у Києві. У результаті якихось внутрішньоцерковних інтриг протоієрея Сергія було переведено в каплицю на Володимирський ринок, а Феодосія – служити в «Афганський» храм. Феодосій прийшов на нове місце не сам, а з деякими своїми прихожанами – командою торговців з Володимирського ринку. Схоже, що вигідне місце для торгівлі на велелюдному майданчику навпроти «Афганської» церкви біля Печерської лаври і можливість «заробити» на майбутній реставрації храму (про яку ще не знала церковна громада, а Феодосію з якихось джерел вже було відомо) і привела бізнес-пастиря до храму Воскресіння Христового. На це спочатку ніхто не звертав уваги. Кожен до храму йде зі своїми проблемами. Однак поступово атмосфера благочестивості, спокою і врівноваженості, яка панувала до цього, почала зникати.
З приходом на посаду єпископ Феодосій почав вимагати від голови релігійної громади для себе трикімнатну квартиру. Новий і не за віком сановитий пастир одразу заходився прибирати до рук все і вся, вдаючись до не притаманних для громади «Афганського» храму командно-адміністративних методів керівництва. Для власних потреб він самовільно захопив цілий флігель, де обладнав приміщення для житла, душові, туалети, власну трапезну.   Єпископ Феодосій поводить себе наче феодал, викликаюче пихато і зневажливо до прихожан і церковної обслуги. Обряди, літургії відправляє чисто формально, без душі. Почалися інтриги і розкол громади на «своїх» і «чужих», не гідні для святого місця плітки і обмови. Звісно, чужими виявились «афганці» і всі, хто доклав зусиль до відбудови храму, а торговці з Володимирського ринку – своїми.
Щоб повернути громаді спокій і покласти край привнесеному Феодосієм розколу і розбрату серед прихожан, голова релігійної громади С. В. Червонописький у липні 2012 року звернувся до управляючого справами УПЦ Московського патріархату архієпископа Бориспільського Антонія. Але це звернення залишилося без відповіді. А Феодосій продовжував свої неблаговидні діяння. Більше того, 20  липня 2012 року після відспівування у храмі померлої матері загиблого в Афганістані офіцера, члена парафіяльної ради, колишньої керівниці комітету сімей загиблих в Афганістані А. В. Шипової, Феодосій проголошує проповідь за спасіння заблудлих, на його переконання, душ ветеранів Афганської війни, яку закінчив тим, що вони в церковній громаді ніхто, хоча церква в його особі готова очистити їхні грішні душі від морального падіння і повернути на шлях праведності. Після чого він влаштував хресну ходу навколо церкви для вигнання нечистої сили з храму.
Після цієї проповіді Феодосій ставить до відома  про призначення його головою парафіяльної ради митрополитом Володимиром. Звісно, це обурило ветеранів Афганської війни і сім’ї загиблих. Щоб, врешті, з’ясувати, чого хоче своїми інтригами досягнути Феодосій, 24 липня близько п’ятнадцяти прихожан з числа ветеранів Афганської війни на чолі з головою парафіяльної ради  С. В. Червонопиським прийшли у церкву Воскресіння Христового.
Феодосій, напевно, не маючи що сказати представникам церковної громади, на зустріч навмисне запізнився, а під’їхавши до воріт храму, відмовився заходити на його територію. Далі події розвиваються вже за сценарієм, яких не навчають ні в семінаріях, ні в духовних академіях. Єпископ телефонує до Верховної Ради, Кабміну, міліції й УНІАН, повідомляючи, що ветеранами-«афганцями» начебто вчинено збройне захоплення храму Воскресіння Христового. Прибулі на місце інсценованого єпископом Феодосієм конфлікту правоохоронці й репортери ряду телеканалів чимало здивувались, не помітивши у діях делегатів від громади «афганців» жодної агресії. Про зброю годі й згадувати. Навпаки, правоохоронцям і репортерам важко було зрозуміти логіку священика, який звинувачує прихожан у рейдерському  захопленні свого власного храму. Ці події відбувалися вранці. А вже вдень голова ради релігійної громади письмово звернувся до митрополита Володимира.
Того ж дня ветерани Афганської війни зібрали екстрені розширені збори релігійної громади «Афганської» церкви. Тоді ж було прийнято рішення провести загальні збори членів релігійної громади, на які запросити представників митрополії УПЦ МП і на яких згідно з п. 5 розділу VIII Г Статуту «Про управління Української православної церкви» вивести єпископа Феодосія зі складу релігійної громади.
28 липня відбулися збори релігійної громади, згідно з п. 5 розділу VIII Г Статуту «Про управління Української православної церкви» загальні збори релігійної громади мало не одноголосно проголосували за виведення з членів громади єпископа Феодосія.
Митрополія збори проігнорувала і свого представника не надіслала. Феодосій прислав 10 своїх прихильників, які повелися нетактовно, а потім покинули зібрання. На зборах було затверджено тексти звернень до Митрополита Київського і всієї України Володимира та управляючого справами УПЦ МП, ректора Київської духовної академії і семінарії архієпископа Антонія, в яких вищезазначеним ієрархам церкви було повідомлено про виведення єпископа Феодосія зі складу релігійної громади церкви Воскресіння Христового – Храму-пам'яті загиблих і ветеранів Афганістану й висловлено прохання про видалення бізнес-єпископа Феодосія якомога далі від храму і назавжди, призначити нового настоятеля храму, затвердити протокол зборів. Звернення було передано і зареєстровано в канцелярії Київської митрополії УПЦ.
Поки писалися, надсилалися і читалися звернення громади «Афганської» церкви до ієрархів УПЦ МП, єпископ Феодосій також не сидів склавши руки. Вже на початку серпня 2012 року представникам релігійної громади церкви Воскресіння Христового – Храму-пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану стало відомо, що таємно від членів громади і її ради, без необхідного у таких випадках рішення зборів, а отже за сфальсифікованим протоколом загальних зборів релігійної громади, Феодосій зареєстрував у міськдержадміністрації  Києва зміни до Статуту релігійної громади, тепер зареєструвавши релігійну громаду як юридичну особу на ім'я громадянина Снєгірьова Дениса Леонідовича і за власною адресою у Києві. Таким чином єпископ Феодосій перереєстрував релігійну громаду церкви Воскресіння Христового – Храму-пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану на себе як власне приватне підприємство з усіма ознаками юридичної особи (печаткою, розрахунковим рахунком і т. ін.). До того ж при перереєстрації на своє ім’я релігійної громади Феодосій не залишив у назві громади навіть згадки про те, що це Храм-пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану і в такий спосіб грубо спотворив саму суть і призначення «Афганського» храму. Так хто шахрай? Хто рейдер – «афганці» чи Феодосій?
Такий перебіг подій змусив голову ради громади С. В. Червонописького 6 серпня 2012 року звернутися до голови Київської міської держадміністрації О. П. Попова із заявою про  скасування незаконної (під виглядом перереєстрації статуту релігійної громади) перереєстрації єпископом Феодосієм релігійної громади церкви Воскресіння Христового – Храму-пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану на своє ім'я й на власну адресу. Про це також було повідомлено в Управління у справах релігій і національностей Міністерства культури України.
КМДА і Міністерство культури України на заяву не відреагували.  А ось Священний синод УПЦ МП на звернення від 28 липня 2012 року відреагував, але дуже своєрідно, і 25 серпня 2012 року своїм рішенням  віддав церкву Воскресіння Христового у розпорядження Київської духовної академії, при цьому не рахуючись з думкою громади і порушуючи чинне законодавство, передаючи державну власність у свою користь. Згідно з історичною довідкою 1698 року на місці старої дерев’яної збудовано кам’яну церкву як пам’ятник загиблим козакам на честь побідоносного Азовського походу коштом київського козацького полковника Костянтина Мокієвського, і була вона прихідською церквою. Але з посади настоятеля храму, як того просила релігійна громада, Священний синод  єпископа Феодосія не звільнив. Таким чином окормлення пастви, тобто духовне піклування та ідеологічну роботу в храмі доручено Київській духовній академії.
У вересні 2012 року відбулася зустріч представників релігійної громади з управляючим справами УПЦ МП, ректором Київської духовної академії архієпископом Антонієм. Результатом зустрічі стало розпорядження архієпископа про призначення для дотримання релігійного канону і відправлення релігійних обрядів у «Афганській» церкви першого проректора Київської духовної академії протоієрея Сергія (Ющика). Протоієрей Сергій, незважаючи на свою молодість, виявився мудрою, високопрофесійною і чуйною людиною й одразу ж знайшов спільну мову з членами ради релігійної громади, всіма прихожанами і людьми, так чи інакше пов’язаними з церквою.
Ветерани Афганської війни повідомили про це ректору Київської духовної академії архієпископу Антонію, щиро подякували йому за таке призначення і звернулися з проханням благословити призначення протоієрея Сергія настоятелем церкви Воскресіння Христового.
Але протоієрея Сергія досі не призначено настоятелем Афганського храму, а отже і конфліктну ситуацію не розв’язано. Бо, як вже йшлося, ще 17 липня Феодосій, вчинивши класичне рейдерське захоплення «Афганської» церкви з метою реалізації своїх особистих комерційних планів, перереєстрував релігійну громаду на своє ім’я. Говорити про християнську мораль, як би належало, коли йдеться про священика, не доводиться. Феодосій прагне забрати у нас, ветеранів Афганської війни, матерів, батьків, вдів і дітей загиблих в Афганістані не лише храм, а й пам’ять про загиблих на тій війні людей, і це вже не просто шахрайство, а блюзнірство і святотатство. У наших традиціях того, хто зневажив пам’ять загиблого воїна, чекає прокляття. Але Феодосію не до моралі, «Афганська» церква для нього – лише майданчик для бізнесу і особистого збагачення.
 Деякий час Феодосій притих, і всі вже сподівалися, що він шукає інше джерело збагачення. Бо як можна триматися за місце, де тебе не поважають, не хочуть бачити і чути, а церковна громада просто проганяє з храму. Однак на початку листопада Феодосій знову заметушився. 9 листопада ним було ініційовано зустріч з представниками Української Спілки ветеранів Афганістану і церковної громади. УСВА і церковну громаду храму представляв автор цих рядків, а сторону Феодосія він сам, найнята Феодосієм адвокат адвокатського об'єднання "ALIAS" Юлія Тихоненко і співробітник Управління у справах релігій і національностей Міністерства культури України Сергій Левченко. Що ж спричинило таку активність? Відповідь лежить на поверхні. Запахло грішми, і хрест просто випав із тремтячих рук єпископа. Виявляється, з держбюджету виділено кілька мільйонів гривень на ремонт церкви Воскресіння Христового, які під час зустрічі з Прем’єр-міністром України М. Я. Азаровим 15 лютого 2012 року в Будинку офіцерів Збройних Сил України просив голова нашої релігійної громади.
Вочевидь, Феодосій вважає за гріх не поділитися цими грішми з державою. Для чого, напевно, за попередньою змовою з деякими державними чиновниками планується провести їх через новий розрахунковий рахунок громади, який Феодосій оформив на себе. На зустрічі Феодосій і не згадував про духовні питання прихожан, проблеми взаєморозуміння і злагоди в громаді. Розмова точилася лише навколо фінансово-господарської діяльності храму і його виключного права розпоряджатися коштами приходу.
Феодосію не цікавий храм як місце молитви. Йому чужі християнські цінності. Єпископу «Афганська» церква потрібна лише як місце для бізнесу. І ні про яку мораль він навіть не згадує, а може, і значення цього слова не розуміє. Хоч, напевно, знає, що Ісус Христос торговців із храму проганяв.
26 листопада 2012 року члени сімей загиблих «афганців» знову звернулися до Митрополита Київського і всієї України Володимира, Священного синоду православної церкви та управляючого справами УПЦ МП архієпископа Антонія з проханням врешті розв’язати конфліктну ситуацію й видалити єпископа Феодосія з «Афганського» храму, церкви Воскресіння Христового і затвердити протокол загальних зборів релігійної громади. У всіх своїх зверненнях до церковних ієрархів і органів ветерани Афганської війни і сім’ї загиблих наголошують, що вони і думки не мають сперечатись з церквою як з інституцією, а лише благають видалити від Храму-пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану морально нечистоплотного священослужителя – єпископа Феодосія. А поки ми чекаємо від церковних ієрархів дієвої відповіді, страждає авторитет церкви, страждає церковна громада, страждає віра в справедливість.
Активісти з числа прихожан «Афганського» храму на чолі з головою УСВА і релігійної ради храму С. В. Червонопиським для того, щоб вирішіти конфлікт, тричі – 3 вересня, 8 жовтня і 24 грудня 2012 року зустрічалися з керуючим справами УПЦ МП, ректором Київської духовної академії, а фактично правою рукою митрополита Володимира архієпископом Антонієм. На останній зустрічі нам повідомили, що протоколу загальних зборів релігійної громади церкви Воскресіння Христового 2008 року в архівах Митрополії взагалі немає, а про протокол 2012 року він взагалі чує вперше. Виникає питання: на основі чого керувалася і працювала релігійна громада нашої церкви та куди прийшов настоятелем Владика Феодосій?
Учасником цих зустрічей був і автор цих рядків. Результат зустрічей – нульовий, нас ніхто не хоче чути. Нікому не цікаво, що ветерани Афганістану і сім’ї загиблих з 1991 року відновлювали, оздоблювали і утримували Храм-пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану не для того, щоб у подальшому створити робочі місця для священиків УПЦ Московського патріархату. Люди прагнули відновити і мати храм як місце молитви. А для УПЦ МП це бізнес-майданчик. І зустрічі з архієпископом Антонієм підводять до висновку, що все, що робиться єпископом Феодосієм в напрямі захоплення «Афганського» храму, робиться з потурання вищих ієрархів Української православної церкви Московського патріархату. Про що, мабуть, не знає Митрополит Київський і всієї України Володимир. Так хто шахрай? Хто рейдер – «афганці» чи ієрархи православної церкви Московського патріархату?

---

На прохання керівництва країни і відповідно до директиви міністра оборони СРСР 25 грудня 1979 року розпочалося введення радянських військ до Афганістану. По понтонному мосту через річку Амудар’ю в районі узбецького Термезу першими перейшли кордон розвідники і десантно-штурмовий батальйон капітана Л. Хабарова, а потім пішли частини 108-ї мотострілецької дивізії під командуванням генерал-майора К. О. Кузьмина. З району туркменської Кушки перетнули кордон частини 5-ї гвардійської мотострілецької дивізії генерал-майора Ю. В. Шаталіна. Водночас повітрям почалася передислокація на аеродромах у Кабулі та Баграмі 103-ї повітряно-десантної дивізії генерал-майора І. Ф. Рябченка.
У січні 1980 року на територію Афганістану ввійшли три дивізії, одна бригада, два окремих полки, кілька армійських частин і авіаційних підрозділів.
Багато що змінилося за 33 роки, але назавжди залишилася дружба і  бойове братерство воїнів-інтернаціоналістів, яких у нашій країні об’єднує Українська Спілка ветеранів Афганістану.
Заходи з нагоди  33-ї річниці введення радянських військ до Афганістану відбулися в областях і багатьох містах країни, серед яких Київ, Суми, Харків, Полтава, Дніпропетровськ, Вінниця, Івано-Франківськ, а також Автономна Республіка Крим.

---

З нагоди 33-ї річниці введення радянських військ до Афганістану в селі Степове Миколаївського району зустрілися воїни-інтернаціоналісти. 
Воїнів-«афганців» з різних куточків району тепло і гостинно зустрів директор ДПП «Степове», депутат обласної ради, Герой Соціалістичної Праці Володимир Григорович Погорєлов. Вишикувавшись в колону, ветерани під прапором УСВА попрямували під «афганський» гімн «Віват!» до пам’ятного знака. Мітинг розпочався з хвилини мовчання і вшанування пам’яті загиблих і померлих бойових побратимів. До пам’ятного знака – БТР-60 було покладено вінки і квіти.
У спортивному комплексі «Надія» відбувся турнір з міні-футболу. Більшість юних футболістів уперше брали участь у змаганнях, а також уперше виступила дівоча команда. Привітав спортсменів  голова районної організації УСВА, директор Степівської дитячо-юнацької спортивної школи, заслужений працівник фізичної культури і спорту України Д. В. Штапенко. Нагородили переможців новорічними подарунками, грамотами і кубками.
Дмитро Штапенко висловив велику вдячність директору ДПП «Степове» Володимиру Григоровичу Погорєлову, завдяки якому відбулися і ці заходи.

---

    День введення військ до Афганістану для львів’ян є ще й черговою річницею встановлення  пам'ятника загиблим воїнам-інтернаціоналістам. Саме там вони зустрілися, щоб покласти квіти, хвилиною мовчання вшанувати пам'ять  полеглих побратимів і запалити свічки.
    Перший заступник голови Львівської обласної організації УСВА А. Янков, голова ревізійної комісії С. Жирунов, член правління, відповідальний за роботу з силовими структурами В.  Мельник (саме цього дня 1979 року Василь Іванович ступив на афганську землю) згадали події  33-річної давнини. Голова обласної організації М.  Магеровський висловив надію, що незабаром вдасться впорядкувати територію і зробити освітлення довкола пам’ятника.
    27 грудня відбулось засідання правління Львівської обласної організації УСВА. Підбито підсумки, затверджено план роботи на 2013 рік. Правління висловлює велике занепокоєння з приводу непроплати за житло для інвалідів війни. Кошти на рахунки казначейства надійшли, але забудовникам не перераховані. Високопосадовці Львівщини обіцяють вирішити це питання. Також ще не проплачено кошти за телекомунікаційні послуги і канцелярські товари для обласної організації.
    У Львівській обласній раді заступник голови облдержадміністрації Олег Рудницький спільно з головою облради Петром Колодієм і міським головою Андрієм Садовим урочисто вручили шість ордерів на квартири воїнам-інтернаціоналістам Львова і Городка. Зі словами подяки звернувся член ревізійної комісії обласної організації УСВА, інвалід війни другої групи, ветеран Афганістану Володимир Топчій. Торік за бюджетні кошти було придбано дев’ять квартир для інвалідів війни – воїнів-інтернаціоналістів.

---

     В Мариуполе общегородской  митинг, посвященный 33-й годовщине ввода Ограниченного контингента советских войск в Афганистан, состоялся у мемориала «Землякам – воинам-интернационалистам».
    У заснеженного обелиска в пойме реки Кальчик собрались мариупольцы и жители Приазовья – инвалиды, участники боевых действий, родители погибших в Афганистане, представители городской власти.
   Открывая митинг, председатель Приазовской ассоциации ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), депутат Мариупольского горсовета Александр Власов подчеркнул, что в этот день все, кто соприкоснулся с горем и страданиями, склоняют головы и чтят память воинов, погибших на чужой земле. В городе проживают около тысячи воинов-интернационалистов, из них более 800 прошли проверку Афганом. Они с честью выполнили свой интернациональный долг и сегодня работают на созидание, на благо горожан.
   Выступавшие на митинге говорили о горе, постигшем семьи погибших, о непреходящей боли материнских утрат, вспоминали тех, кто пал на полях сражений, с честью исполнив свой воинский долг. Прозвучали слова искреннего признания и глубокого уважения всем, кто проявил стойкость и беззаветное мужество.  
– Мы должны быть начеку и не допускать, чтобы молодежь принимала участие в вооруженных конфликтах, чтобы проливалась кровь, – сказал народный депутат Украины Сергей Матвиенков. – Склоняя головы в скорбном молчании, мы должны быть готовы защищать все, чего добились своим трудом, готовы отстаивать свои социальные интересы. Я понимаю, что ничем не унять горе родителей, чьи дети погибли в Афганистане. Однако сегодня, глядя на ваши сплоченные ряды, веришь, что память о павших будет жить в народе. Своей деятельностью и активной гражданской позицией вы подаете подрастающему поколению достойный пример служения Отечеству.
    Минутой молчания собравшиеся почтили светлую память павших, морозную тишину разорвал оружейный залп. Затем состоялось возложение цветов к подножию памятника,

---

Место встречи изменить нельзя: за тринадцать лет  позывной «Днепропетровск. Фестиваль солдатской песни  «Афганский ветер» ни разу не поменялся! Несмотря на обильный снегопад, в концертном зале КСК «Шинник» и на этот раз не было свободных мест. Послушать песенные исповеди настоящих воинов с каждым годом приходит все больше днепропетровцев, и в большинстве – это  молодежь.
Традиционную  песню-приветствие «Виват!» в исполнении крымчан Владимира Никитенко и Альберта Сердцова зрители слушали стоя. Участникам группы «Обелиск» есть о чем рассказать в своих песнях. За пятнадцать лет творческой деятельности они побывали с концертами в разных уголках Украины и России.
Двадцать лет несет свою песенную вахту памяти днепропетровец, сержант запаса, пограничник, командир расчета АГС-17 мотоманевренной группы  Сергей Бабенко. Как и другие участники фестиваля, он знает о войне не понаслышке, стоял у истоков  ветеранского и фестивального движений.
Святая минута молчания… Давно ушла в историю Афганская война. Но в израненных болью душах она будет жить вечно. Потому что написана кровью и ранами солдат, слезами матерей и вдов. Все они стали неотъемлемой частью  большой  «афганской» семьи. Искренние  слова благодарности прозвучали в адрес всех, кто внес вклад в ветеранское движение. А это Елена Ивановна Гусак, Виталий Евдокимович Вехтев,  Лидия Семеновна Мазниченко, Мария Ивановна Бугара, Елизавета Павловна Кучмий, Лидия Петровна Горбенко, Надежда Евгеньевна Горобец, Валентина Владимировна Лысенко и многие другие. Наш общий долг – подставлять надежное плечо семьям погибших и умерших. Так было, есть и будет. На этом в своих выступлениях акцентировали внимание организаторы фестиваля – председатели  областного и городского объединений ветеранов Афганистана Виктор Волошин и Юрий Виноградов, заместитель городского головы Елена Лозенко, начальник главного управления труда и социальной защиты населения Владимир Семенюк. Городские и областные власти будут и в дальнейшем поддерживать инвалидов, участников боевых действий и, конечно же, ветеранские организации. Уже много лет фестиваль проходит при поддержке председателя УСВА, Героя Украины Сергея Червонопиского.  В приветственной телеграмме он поблагодарил организаторов и участников за многолетнюю воспитательно-патриотическую работу, за память, живущую в песнях.
Каждый фестиваль – это действительно наша общая память. У нее нет срока давности, ей не страшны годы и расстояния. На днепропетровской фестивальной сцене побывали представители России, Беларуси, Молдовы, Армении. Теперь песенную эстафету памяти принял и автор-исполнитель из Латвии. На долю жителя Риги Сергея Оболевича выпали самые первые годы войны в Афганистане. О честно выполненном солдатском долге свидетельствует медаль «За боевые заслуги», а то, что пришлось пережить, легло в его песенный альбом «А сердце памятью болит». С Украиной нашего боевого побратима навсегда связала дружба с однополчанами, за мирное небо в годы Великой Отечественной сражался его дед, который, имея много ранений, все же дошел до Берлина, награжден двумя орденами Славы, орденом Красной Звезды, медалью «За отвагу».
Зрители не жалели аплодисментов для кавалера медалей «За отвагу» и «За боевые заслуги» днепропетровца  Василия Дидука,  солистов группы «Восток» из Новомосковска, которой руководит Вадим Сичной. Уже невозможно представить фестиваль без криворожанина Владимира Стецкого. Заместитель главного энергетика Северного горно-обогатительного комбината давно покорил зрителей своей игрой на скрипке. Любовь к музыке он пронес через войну, и теперь из года в год дарит ее каждому из нас.
– Всегда еду в Днепропетровск, как на праздник, – сказал Володя перед выступлением. – Здесь, на фестивалях солдатской песни, у меня открылось второе дыхание, выросли новые творческие крылья – я стал писать стихи, выпустил сборник поэзии «Струны, зазвучавшие стихами». Спасибо организаторам за возможность встречаться и реализовывать свой творческий потенциал.
Кавалеру двух орденов Красной Звезды, лауреату многочисленных международных конкурсов  Вячеславу Куприенко не раз аплодировали в городах Украины, России, Беларуси и Германии. С Днепропетровском его связывает пятнадцатилетняя дружба. Он стал пульсом, нервом «Афганского ветра».
Согрел сердце своими песнями народный коллектив группа «Контингент» из города Лубны. Ансамбль, которым на протяжении 22 лет руководит кавалер ордена Красной Звезды и медали «За отвагу» Константин Авсиевич, хорошо знают в нашей стране и за ее пределами. Его участники  дали сотни концертов, стали лауреатами многочисленных фестивалей и конкурсов. В этот раз они были почетными гостями «Афганского ветра». 
Настоящим сюрпризом для зрителей стало выступление духового оркестра 194-го понтонно-мостового полка государственной специальной службы транспорта (военный дирижер – майор Богдан Задорожный). Активное участие  приняли  курсанты лицея  с усиленной военно-физической  подготовкой Днепропетровского горсовета. Свои душевные песни участникам и гостям фестиваля посвятил его ведущий, заслуженный деятель искусств Украины Олег Рудой.
– «Афганский ветер» по праву  называют фестивалем солдатского братства, – сказали в заключение Виктор Волошин и Юрий Виноградов. – Потому что это встреча боевых друзей, это светлая память о тех, кого забрала  война. Это гимн мужеству, чести, воинской доблести. Все, что нашим солдатам довелось пережить, забыть невозможно. В своих снах они навсегда остались в чужих горах, на выжженной солнцем и пулеметным огнем земле. Поэтому песни в их исполнении такие честные, искренние, настоящие, а каждому из нас так важно общение. Мы искренне благодарны  всем, кто помогает в проведении фестиваля, участникам и зрителям.

---

     В поселке Приазовье Запорожской области открыт памятник воинам, погибшим в Афганистане и локальных войнах за рубежом.
     С 2007 года актив местной ветеранской организации занимался вопросом увековечения памяти погибших воинов-интернационалистов. Решили поставить на постамент боевую машину пехоты, которая спасла от вражеских пуль не одну тысячу человеческих жизней.   И вот это событие свершилось.
     В торжественном открытии памятника  приняли участие жители района, учащиеся, ветераны-«афганцы», представители Приазовской райгосадминистрации, районного и областного советов.

---

З Чернівецької області в Афганістані воювали понад 2 тисячі земляків. Від ран чимало воїнів-інтернаціоналістів померли вже у мирний час. Афганська війна своїм чорним крилом торкнулася і Заставнівщини – семеро юнаків не повернулися додому. Їх знають і пам’ятають.
На подвір’ї Шубранецької загальноосвітньої школи зібралися учні, вчителі, місцеві жителі, воїни-«афганці». Гостей привітала директор школи  М. Кукульняк і розповіла про війну в Афганістані. Учні Ю. Гурей і О. Гурей відкрили меморіальну дошку на честь Ростислава Оліовського.
Як наголосили заступник голови райдержадміністрації Р. Павчак і головний спеціаліст відділу освіти І. Молдован, ця дошка нагадуватиме шубранчанам про земляка, який з честю виконав свій військовий обов’язок.
Заступник голови обласної організації УСВА В. Остафійчук наголосив на тому, що керівництво районної організації, воїни-«афганці» доклали чимало зусиль, щоб на школах Заставнівщини, в яких навчалися загиблі, відкрити меморіальні дошки. Це — пам’ять, шана і повага до земляків, які не повернулися до отчого порогу.
У мітингу брала участь сестра Ростислава Оліовського – Тетяна, яка подякувала за те, що не забувають її брата. Бойові побратими бувають на його могилі, відвідують маму, для якої знаходять найщиріші слова.
Пам’ять усіх загиблих в Афганістані вшанували хвилиною мовчання, до могили Р. Оліовського на сільському цвинтарі поклали квіти.
Прозвучали пісні й вірші на афганську тематику. Учні розповіли про бойовий шлях земляка. 3 серпня 1988 року відділення, яким командував молодший сержант Р. Оліовський, потрапило у засідку. Для Ростислава то був останній бій. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.
Секретар районної організації УСВА В. Лашта щиро подякував дирекції школи, вчителям і учням, побажав подальших успіхів у навчанні, пам’ятати і шанувати земляків-героїв.
Представники райдержадміністрації, заступник голови обласної організації УСВА В. Остафійчук, сільський голова О. Павлюк, воїни-«афганці» М. Тофан, В. Лашта, В. Голик, В. Ганич, М. Стасюк, І. Козак побували на могилі бойового побратима, відвідали його маму, яка через хворобу не була на відкритті меморіальної дошки.

---

    У селі Роздольне  Каховського району на Херсонщині, за підтримки відділу у справах сім’ї молоді та спорту райдержадміністрації і районної федерації волейболу відбувся турнір з волейболу на Кубок пам’яті воїна-інтернаціоналіста Олександра Дишловенка, загиблого в Афганістані.
    Кубок започатковано Каховським районним товариством воїнів-інтернаціоналістів у минулому році і вже набирає популярності серед аматорських команд району.
 – Якщо торік у іграх турніру брали участь чотири команди, то зараз – вже сім: з Тавричанки, Коробків – дві команди, Чорнявки, Василівки, з Роздольного – дві команди. Це втішає, але й додає відповідальності у підготовці змагань у наступному році, – сказав перший заступник голови райдержадміністрації, президент федерації волейболу В. Балабанов.
   У запеклій боротьбі перемогу отримала команда села Коробки, на другому – молоді гравці команди Каховського державного агротехнічного коледжу (село Коробки) третє місце – посіла команда села Тавричанка.
   – Перемогли досвід, спортивний азарт та ентузіазм гравців, – висловив свої враження голова районного товариства воїнів-інтернаціоналістів Костянтин Мешков. – Хочу подякувати хлопцям, що чудовою, динамічною грою вшанували пам'ять нашого побратима Дишловенка Олександра Івановича.

---

На адресу голови Української Спілки ветеранів Афганістану С. В. Червонописького надійшов лист від головного лікаря Українського госпіталю для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» В. І. Нероди, де наводиться   п. 11 з постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року №187: «Путівками без лікування забезпечуються особи, що супроводжують інвалідів першої групи, яким за висновком лікувально-профілактичного закладу необхідна постійна стороння допомога».
Без такої путівки адміністрація не може госпіталізувати особу, яка супроводжує інваліда першої групи. 
Госпіталізація інваліда першої групи разом з супроводжуючою особою можлива виключно за наявності довідки з лікувально-профілактичного закладу, що направляє на стаціонарне лікування, з чітким записом: інвалід першої групи потребує постійної сторонньої допомоги.
Ці вимоги необхідно повідомити лікувально-профілактичним закладам на території відповідного міста і області.

---

У спортивному комплексі  Волинського військового ліцею з посиленою фізичною підготовкою за ініціативи обласної організації УСВА і Федерації карате України відбулася першість області з карате.
Помірятися вмінням до обласного центру приїхали понад сто каратистів. З привітаннями до учасників змагань виступили  голова Федерації карате України О. О. Крисько, директор військово-спортивного клубу «Тайфун», заступник голови ВОО УСВА Ю. Р. Мельник, володар чорного поясу з карате С. О. Трикоз.
У командному заліку кращим став колектів «Любарт», на другому місці – «Динамо», на третьому – «Тайфун». Переможці нагороджені дипломами, кубками і медалями.

---

Турнір з настільного тенісу, присвячений пам’яті загиблих в Афганістані воїнів, відбувся у Заставні Чернівецької області. У молодшій групі змагалися школярі, у старшій – ветерани місцевого тенісного клубу.
Серед юнаків у напруженій боротьбі перше місце виборов Д. Анака (ВПУ-24), друге і третє — М. Пастухов і Є. Квасниця (обидва – із Дорошовецького НВК). Від голови районної організації УСВА В. Стецюка вони отримали грамоти, медалі й наручні годинники.
Цікавими були поєдинки досвідчених тенісистів. Найвдаліше виступив В. Зарецький, другим став Д. Рудейчук, на  третьому місці — М. Рудей, яких нагородили грамотами.
Учасники змагань, воїни-«афганці» поклали квіти до пам’ятника загиблим землякам і хвилиною мовчання вшанували їх пам’ять.
Районна організація УСВА щиро дякує президенту тенісного клубу «Заставна» М. Богуцькому, ветеранам М. Рудею, Д. Рудейчуку та іншим за допомогу у проведенні турніру, а директору районного Палацу культури О. Цимбалюку —  за надане приміщення.