З повагою -

---

"Ми виконали свій обов'язок!"

- Сергію Васильовичу, часто згадуєте Афганістан?
- Я цим живу. З цим пов'язані мої щоденні турботи.
- Вже скільки років 15 лютого ми покладаємо квіти до обелісків загиблим, вшановуємо цього дня пам'ять про них. А лише рік тому ця дата набула державного значення. Наскільки це важливо для "афганців"?
- Це данина всім і кожному, хто пройшов ту війну. І я гордий тим, що саме нам вдалося ініціювати прийняття Указу Президента про встановлення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав. У жодній країні СНД цей день не набрав статусу державного свята. Хоча це треба зробити скрізь.
- Вам вдалося створити організацію, маю на увазі Українську Спілку ветеранів Афганістану, яка вважається провідною серед подібних в усьому СНД. До Вас приїздять переймати досвід з Росії, Білорусі, Молдови... З чого все починалося?
- Там, на війні, все було зрозуміло: є задача, яку треба виконати, є командир, який знає, як це зробити, ясно - хто ворог, а хто свій. Повернувшись додому, хлопці опинилися в ситуації, коли сам собі і солдат, і командир. Проблем у цивільному житті виявилося більше, ніж у військовому. Самотужки вирішити їх було дуже важко. Тож десь на початку 80-х почали стихійно утворюватися об'єднання воїнів, які повернулися з Афганістану, військово-спортивні, патріотичні клуби. Стало зрозуміло, що існувати розрізнено неможливо, потрібно створити координуючий орган. Так виникли міські, обласні, районні громадські організації "афганців". Потім, 1988 року, відбувся І Всеукраїнський зліт рад воїнів запасу та керівника військово-патріотичних об'єднань. Через рік - нове зібрання, на якому і було прийнято рішення про створення Української Спілки ветеранів Афганістану.
- Які проблеми постали перед Спілкою з самого початку і які не дають спокою сьогодні?
- Тоді, у 89-му, з Афгану повернулися хлопці, які раділи тому, що живі, що війна скінчилася. Молодість брала своє... Потім закохалися, одружилися, з'явилися діточки. Як отримати житло, куди піти навчатися, де знайти роботу? Питань було більше, ніж відповідей. Як ви розумієте, найболючішою в цьому переліку була проблема житла, яку не вирішено і досі. Хоча справа не стоїть на місці.
Допомагаємо нашим хлопцям і в працевлаштуванні, щоб вони не просто сиділи вдома і отримували гроші, а включались в суспільне життя. Причому - активно, набираючись досвіду, професійних якостей! І тут важливою є підтримка одне одного.
З гордістю можу сказати, що багато моїх побратимів досягли неабияких висот: 511 ветеранів афганської війни стали депутатами рад різних рівнів, четверо - міськими головами, двоє очолили селищні ради, двадцятеро - сільські. Звичайно, є серед нас такі, хто не в змозі виходити з дому. Але і їм ми не даємо сидіти без діла. Доручаємо, скажімо, складання графіку та контроль за тим, хто і коли поїде на лікування в санаторій чи госпіталь.
Але розв'язали одну проблему - виникають інші. Зараз колишні офіцери-"афганці" йдуть на пенсію, більшість із них з тривогою дивляться на майбутнє життя "без погонів" і чекають від нас поради й допомоги. Дається взнаки і відлуння війни: вже є області, де число померлих після війни "афганців" перевищило кількість загиблих на війні. Стреси, хвороби не пройшли осторонь... Ось вам і сьогоднішні турботи.
- До них, мабуть, слід додати і турботу про долю дітей, чиї батьки загинули на тій війні. Зараз багато з них шкільну парту змінює на студентську лаву...
- Це особливе для нас питання. Афганська війна осиротила понад сімсот дітей. Але доля кожного з них нам відома, бо слідкуємо за ними. Допомагаємо при вступі до вуху, навіть оплачуємо їхнє навчання. Але не лише ці діти під нашою опікою. Створені "афганцями" військово-патріотичні клуби діють і сьогодні, переживши масове закриття інших позашкільних. Ми створили Всеукраїнське дитяче патріотичне об'єднання "Майбутнє України", до якого входять десять тисяч вихованців спортивних та військово-патріотичних клубів. Щороку проводимо до трьохсот заходів.
- Хотілося б згадати і матерів. У яких Афганістан навіки відібрав синів.
- Таких жінок, кого ми називаємо нашими матерями, близько трьох тисяч. Більшість з них сьогодні досягли пенсійного віку, і ви самі розумієте, наскільки гостро стоїть питання їхнього матеріального достатку. Вони втратили своїх годувальників і захисників, отже їхніми синами маємо бути ми. Спілка ветеранів Афганістану ініціювала свого часу залучення місцевих бюджетів для покращання матеріального забезпечення цієї категорії, повністю звільнивши її від сплати комунальних послуг. У деяких областях і районах ми домоглися виплатити додаткової допомоги.
Проте багато питань ще потребують вирішення. Ось лише одне із них. Згідно із Законом України "Про підвищення розмірів надбавок, що виплачуються у зв'язку з втратою годувальника", рідні загиблих офіцерів повинні обрати пенсію трудову чи по втраті годувальника. Виходить, що держава економить на тих, хто виконав обов'язок перед Батьківщиною. Адже пенсія - це те, що ми заробляємо протягом трудової діяльності, а виплата по втраті годувальника - це компенсація збитків, нанесених державою. І таких питань безліч.
- Сергію Васильовичу, мабуть, не помилюсь, якщо скажу: такі ж турботи у всіх "афганців" колишнього Радянського Союзу. Як ви співпрацюєте, допомагаєте один одному?
- З 1992 року УСВА бере активну участь у роботі Комітету у справах воїнів-інтернаціоналістів при Раді голів урядів держав - учасниць СНД, який очолює Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант Руслан Аушев. Основні програми, які реалізує Комітет: охорона здоров'я і реабілітація воїнів-інтернаціоналістів та членів їхніх сімей, а також програма розшуку і повернення тих, хто зник безвісті та потрапив у полон в період війни в Афганістані. До речі, спільними зусиллями нам вдалося розшукати і вивести з полону 22 військовослужбовців.

---

"Нас встречала плевком в лицо потерявшая совесть Родина..."

- Хотите вы того, Сергей Васильевич, или нет, но имя руководителя афганского движения в Украине и по сей день ассоциируется у многих с известным выступлением на съезде народных депутатов СССР. Московская пресса довольно долго не могла вам его простить...
- А потом замолчала... Жизнь подтвердила, что я был прав, когда утверждал, что Андрей Дмитриевич Сахаров вольно или невольно дезинформирует депутатов. Если помните, академик Сахаров доказывал, что по приказу в Афганистане наши вертолетчики расстреливали своих же, оказавшихся в окружении. Сколько лет прошло, все рассекречено, но подтвердить это абсурдное утверждение так и не смогли. И не смогут, потому что ничего подобного в Афганистане не было. Об этом я и сказал тогда на съезде.
- Ваше нынешнее отношение к академику Сахарову?
- Я уважал тогда и уважаю сегодня его бойцовские качества. И выступал я не против Сахарова, а за честь "афганцев". Даже ему, человеку с мировым именем, я не мог позволить чернить "афганцев".
Да, бывали случаи, когда наши солдаты попадали под свой огонь. И со мной случалось подобное. Война есть война. Но никто и никогда, повторяю, не отдавал приказы расстреливать своих. Наоборот, мы любой ценой спасали окруженных, даже убитых вытаскивали по огнем, теряя при этом людей. А почему Андрей Дмитриевич поверил канадской газете, с чьей подачи и пошла гулять по свету ложь о расстрелянных советских солдатах, до сих пор не знаю.
- Несколько известно, проблем во взаимоотношениях с центральными органами власти у "афганцев" хватает...
- Зачастую камнем преткновения становится наша всеобщая бедность. В помощи нуждаются не только ветераны Афганистана. Но подход к проблемам "афганцев", безусловно, должен быть иным. Мы ведь, как правило, предлагаем пути решения наших проблем не за счет государства, а с помощью государства. Мы на себя взвалили то, что обязано делать государство.
Дети, семьи погибших военнослужащих - самая большая боль. До принятия Закона "О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты" практически помощи от государства эти люди не получали. Считаем, что дети погибших и сегодня лишены многого. Да, в тяжелое положение попали многие семьи, но о семьях погибших - разговор особый.
- В свое время говорилось о том, что в Украине принят лучший в СНГ Закон "О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты". А нареканий, судя по всему, меньше не стало. В чем проблема?
- Закон принятый в Украине, действительно лучше того, что бы принят во время Союза. Беда в одном: этот Закон не работает. Причина все та же - экономическая ситуация в стране. Но меня очень тревожит и другое: появились тенденции к сворачиванию даже тех законодательных актов. Которые приняты ранее. На мой взгляд, более честно прямо сказать: этой льготой, ребята, вы не будете пользоваться, этой тоже, а вот это вам обязаны дать. Сколько можно морочить голову людям?
- Не раз приходилось слышать, что афганское движение в Украине выгодно отличаться от ветеранских организаций в других странах СНГ. Если да, то чем именно?
- Скорей всего, речь идет о единстве "афганцев". У нас действительно крепкая, сплоченная организация. Знаю, что в одной Москве существуют три десятка совершенно самостоятельных организаций ветеранов Афганистана. В Украине такого нет. Возникают порой какие-то недоразумения и у нас, но мы решаем все в рамках одной организации. Полагаю, такого подхода на пользу делу.
- Говорят, все участники боев на чужой земле чувствуют себя обманутыми. Лично вам знакомо такое чувство?
- Знаете, когда говорят об Афганистане, почему-то не вспоминают Америку. Ради своих государственных интересов эта страна готова послать войска в любую точку мира. Примеров предостаточно. Свои интересы пытался отстаивать и Советский Союз, что тоже вполне объяснимо. Другой вопрос, что делалось это бездарно. Но солдаты и офицеры делали свое дело честно, и упрекнуть их не в чем.
А кем мы обмануты? Родиной. Есть в одной из песен наших афганцев такие слова: "Нас встречала плевком в лицо потерявшая совесть Родина..."

---

"Отношение к ветеранам - это отношение к будущему страны"

- 15 февраля исполнилось 18 лет с того дня, когда последний советский солдат покинул территорию Афганистана. С того февральского дня прошло 18 лет. Чем отличаются задачи, которые ставила перед собой общественная организация ветеранов Афганистана тогда, в конце 80-х годов, от сегодняшних?
- Безусловно, время вносит свои коррективы. Однако, в целом, приоритеты в работе нашей организации остаются прежними. В первую очередь, это решение социальных проблем "афганцев", сохранение памяти о наших погибших товарищах, участие ветеранов боевых действий в политической жизни страны, патриотическом воспитании молодежи, донесение правды о той войне, о ее героях. За прошедшие годы по каждому из этих направлений сделано немало, однако - тут надо быть объективным - не так много, как нам бы хотелось.
- И все же какие-то вопросы решались более успешно, какие-то менее. В какой степени, к примеру, удалось обеспечить социальную защиту участников боевых действий при принятии Государственного бюджета на 2007 год?
- Я бы покривил душой, назвав принятый бюджет хорошим. Он, увы, далек от совершенства, но все же, это лучший вариант из всех тех, которые могли быть.
Принятый Верховной Радой бюджет - это попытка дать толчок развитию экономики, заработать больше средств на социальную сферу.
Несмотря на всю сложность прошлогоднего бюджетного процесса, нам удалось отстоять целый ряд позиций и предусмотреть в государственной казне необходимые средства на обеспечение социальных гарантий ветеранов войны, членов семей погибших. Серьезную поддержку в этой работе оказали наши депутаты из фракции СПУ парламента.
- Периодически звучат предложения заменить льготы денежной компенсацией. Как вы относитесь к такой идее?
- В советские временя льготы составляли 3-5% семейного бюджета. Сегодня же это треть, а то и половина доходов семьи. Отсутствие этих поступлений может вызвать обнищание большого числа людей, привести к жизненным катастрофам. Поэтому если и переходить на денежные эквиваленты, то такие, которые будут адекватными реальным затратам на те или иные виды услуг.
- В свое время УСВА инициировал активизацию работы по обеспечению инвалидов колясками, протезами. Как обстоит ситуация с этим вопросом?
- В 2007 году на финансирование новых видов протезно-ортопедических изделий госбюджетом предусмотрено около 84,6 млн. грн., в минувшем - 8,9 млн. грн. Согласитесь, что это ощутимый рост. Правда, и здесь есть свои нюансы.
- А как решаются вопросы строительства жилья для ветеранов Афганистана?
- Здесь многое зависит от местных властей. Скажем, в Днепропетровске, где мэром Иван Иванович Куличенко, руководство города сумело эффективно использовать деньги, которые выделялись из госбюджета. В результате в некоторые месяцы удавалось сдавать по 20-30 квартир для "афганцев". Или, к примеру, мэр Чернигова Александр Соколов. Он сумел организовать работу так, что в позапрошлом году ветераны Афганистана получили 115 квартир.
Этого, увы, не скажешь о Киеве. Здесь как выделяли по четыре квартиры в год, так и сегодня все остается на том же уровне. А ведь. По большому счету, отношение к ветеранам - это отношение к будущему страны. Молодые люди прекрасно видят, как государство относится к своим защитникам, и делают соответствующие выводы. Жаль, что не все государственные мужи это понимают.
- Судя по информации из регионов, УСВА активно продолжает работу по увековечиванию памяти воинов, погибших в Афганистане...
- На сегодняшний день памятники им установлены во всех областных центрах Украины. А в Полтавской и Житомирской областях они, например, есть во всех районных центрах. Активно ведется такая работа на Черкащине.