Увічнимо  героїв-визволителів

Оновлена  Алея Воїнської Слави з'явиться у столиці до 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Про це заявив Прем'єр-міністр Микола Азаров після виїзної наради щодо спорудження меморіального комплексу. Участь в обговоренні взяли члени оргкомітету, ветерани війни, представники громадських об'єднань та організацій військово-патріотичного виховання.
– Уряд на найближчих своїх засіданнях ухвалить усі необхідні рішення про спорудження алеї,  потім розпочнуться роботи з реалізації першої черги, щоб значну частину робіт виконати до 70-річчя визволення Києва, а потім і України, від фашистських загарбників і повністю завершити спорудження до початку 2015 року, до 70-річчя Великої Перемоги, — сказав глава уряду. Він нагадав, що рішення про спорудження Алеї Воїнської Слави прийнято постановою Верховної Ради від 22 травня 2012 року та Указом Президента від 19 жовтня 2012 року «Про заходи у зв'язку з відзначенням 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні». Микола Азаров також наголосив на тому, що при спорудженні алеї обов'язково має бути враховано думку ветеранів.
 – Ми повинні зберегти для прийдешніх поколінь пам'ять про тих легендарних людей, які своєю працею, а часто-густо — й життям допомогли визволити Україну від фашистських загарбників і забезпечити життя майбутнім поколінням, — сказав Прем'єр-міністр.
Як зазначає департамент інформації та комунікацій з громадськістю Секретаріату Кабміну, передбачається, що спорудження алеї буде розпочато із встановлення 14 погрудь учасникам Великої Вітчизняної війни — двічі Героям Радянського Союзу, які народилися на території України; брали участь у її визволенні, проживають або поховані на території сучасної України. Погруддя буде виконано у стилі, аналогічному пам'ятнику тричі Героєві Радянського Союзу, маршалу авіації Іванові Кожедубу, від якого й братиме початок Алея Воїнської Слави.

Обговорено важливі питання

Український госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» відвідали міністр соціальної політики Наталія Королевська і голова Державної служби з питань інвалідів та ветеранів Володимир Маслаков.
Гості уважно ознайомилися зі станом матеріально-технічного забезпечення, умовами надання медичних послуг пацієнтам, які пройшли випробування Афганістаном і в інших локальних війнах. Під час огляду клінічних відділень і палат, на зустрічі у клубі відбулося відверте спілкування з медичним персоналом, пацієнтами лікувального закладу. Піднімалися як цілком конкретні проблеми окремих людей, так і обговорювалося широке коло загальних питань соціального захисту ветеранів війни та їхніх сімей. Серед пріоритетних проблем, які потрібно негайно вирішувати – надання допомоги матерям і вдовам загиблих в Афганістані, забезпечення житлом і поліпшення умов санаторно-курортного лікування воїнів-інтернаціоналістів.
Міністр цілком поділяє переконання ветеранів, що надважливим питанням сьогодні є підтримка родин загиблих воїнів-інтернаціоналістів, особливо матерів і вдів. Ці  люди  залишилися без належної надійної турботи своїх чоловіків і синів, яких не дочекалися додому, і з боку держави.
 – Щонайменше потрібно вирішувати проблему підвищення їм рівня виплат, – переконана  Наталя Юріївна. Вона відзначила, що зараз матері загиблих «афганців» отримують менше 200 гривень на місяць, а родин загиблих воїнів-інтернаціоналістів в Україні майже 6 тисяч.
Ще одним важливим питанням, яке неодноразово порушувалося під час обговорення у госпіталі –  забезпечення житлом учасників війни в Афганістані. За словами Наталії Королевської,  95 мільйонів гривень цього року буде спрямовано на вирішення такої життєво важливої проблеми.  Прийнято рішення контролювати цей процес разом з громадськими організаціями, щоб використати фінансування повністю. Міністр висловила впевненість, що люди свої квартири отримають, а наступного року бюджетом вдасться передбачити значно більшу суму, скажімо, 150 мільйонів гривень.
Наталія Королевська окремо акцентувала увагу на необхідності поліпшення умов лікування та оздоровлення ветеранів Афганістану. Додаткове фінансування потрібне і на ремонт оздоровчих споруд закладів, у госпіталі «Лісова поляна», і безпосередньо на придбання путівок.
– Наступного року – 25- річчя виведення військ з Афганістану. І держава  зробить все можливе, щоб ветерани відчули зміни й побачили, що наявні проблеми крок за кроком вирішуються. Я впевнена, що за підтримки «афганців» ми це зробимо, – наголосила вона.
Також Наталія Королевська виступила за оновлення Меморандуму між урядом та «афганцями», оскільки багато пунктів чинного документу не виконується. Крім того, є проблеми, які не враховано.
На завершення зустрічі Н. Королевська і В. Маслаков привітали ветеранів-інтернаціоналістів з черговою річницею виведення військ з Афганістану й подарували госпіталю плазмовий телевізор.
В обговоренні з міністром соціальної політики питань, які стосуються воїнів-інтернаціоналістів,  взяв участь заступник голови УСВА Олег Міхнюк.

Прес-служба Державної служби
з питань інвалідів та ветеранів.

В організаціях УСВА
Наша общая история

Луганскую область посетила делегация Воронежской региональной организации Российского Союза ветеранов Афганистана.
Руководитель делегации – председатель правления областной общественной организации «АССА», член общественной палаты Воронежской области, член экспертного совета евразийского отделения ОГМВ, член президиума областного совета ветеранов В. А. Шумлянская. С ней приехали заместитель председателя Воронежской региональной организации РСВА А. А. Лычаненко и директор детского оздоровительного лагеря  М. Е. Бирюков.
Гости из России посетили места, где в годы Великой Отечественной войны действовала подпольная молодежная организация «Молодая гвардия», проехали по памятным местам, побывали на месте казни молодогвардейцев и в музее «Молодая гвардия», пообщались с ветеранами-«афганцами».
Председатель Луганской областной организации УСВА И. П. Шердец, председатель Краснодонской районной госадминистрации А. В. Кравцов, активисты Краснодонской районной и Свердловской городской организаций УСВА и члены российской делегации в торжественной обстановке возложили венок к памятнику молодогвардейцам, почтили память погибших в локальных войнах минутой молчания, возложили цветы к памятнику воинам-«афганцам» в Краснодоне (на снимке).
По предложению председателя Краснодонской районной организации УСВА посетили церковь, где состоялась панихида по погибшим в различных войнах. По просьбе и с благословения Воронежского митрополита Борисоглебского Сергия глава российской делегации передала настоятелю церкви икону.
Гости посетили музей «Молодая гвардия», посмотрели фильм о жизни и борьбе молодогвардейцев и оставили памятную запись в книге посетителей. Краснодонцам приятно было слышать от представителей российской делегации о том, что в Воронеже есть улицы, названные в честь молодогвардейцев, а в оздоровительном лагере для детей установлены бюсты погибших молодогвардейцев, есть небольшой музей, отряды называются в их честь. Директор детского оздоровительного лагеря «Зеленый огонек» М. Е. Бирюков пригласил посетить этот лагерь летом, чтобы можно было показать, как чтят в России память героев, как отдыхают дети. Делегация из России посетила мемориал «Непокоренные» – шурф шахты, куда живыми были сброшены  молодогвардейцы. Гости посетили город Ровеньки, где также были расстреляны молодогвардейцы, во время экскурсий вели съемку для дальнейшего размещения фотографий в своем музее.
– Самое главное сейчас – это патриотическое воспитание молодежи, – сказала В. А. Шумлянская. – Нам хочется запечатлеть все для истории и передать ту правду, которую мы видим своими глазами.

А. ПОПОВ,
член Луганской областной организация УСВА.

Члени правління Івано-Франківської обласної організації УСВА зустрілися з головою облдержадміністрації Михайлом Вишиванюком (на знімку). Дякуючи за співпрацю і допомогу, голова обласної організації УСВА Юрій Купчій інформував керівництво області про основні проблемні питання, які на сьогоднішній день хвилюють  «афганців» Прикарпаття.
Зокрема йшлося про підтримку статутної діяльності районних і міських організацій воїнів-інтернаціоналістів, виділення для них офісних приміщень. Ветерани Афганістану  області сподіваються на отримання пільг в оплаті комунальних послуг і щомісячну доплату до пенсії членам сімей загиблих, знижку при проведенні магнітно-резонансної томографії, зубопротезуванні учасникам бойових дій. Актуальним залишається і питання забезпечення житлом: 248 ветеранів перебувають у черзі.
Про наболіле розповідали члени правління організації. Звучали прохання про допомогу в проведенні вартісних операцій, впорядкуванні в обласному центрі парку воїнів-інтернаціоналістів, нарікання на порушення почерговості отримання земельних ділянок тощо.
Уважно вислухавши учасників зустрічі, голова облдержадміністрації Михайло Вишиванюк по кожному з проблемних питань дав відповідні доручення. Прозвучало доручення визначити вільні земельні ділянки для будівництва помешкань воїнам-«афганцям», сприяти в проведенні Міжнародного фестивалю патріотичної пісні, який відбудеться в Івано-Франківську у травні цього року, презентації «Книги пам’яті» Коломийського району.
Такі зустрічі, як зазначалося, надалі проводитимуться щопівроку.

Сьогодні у Нетішині проживає 135 воїнів-інтернаціоналістів, які десять років тому об'єдналися в міській організації УСВА.
У 1990 році діяла міська організація учасників бойових дій в Афганістані та воїнів-інтернаціоналістів «Долг», якою керував В'ячеслав Ткачук. На той час воїни-«афганці» мали окремі зібрання: хто жив у місті, хто працював на ВП ХАЕС і хто працював на УБ ХАЕС. Працюючи завідуючим оборонно-мобілізаційним відділом І режимно-секретної роботи виконкому. Нетішинської міської ради, в 2003 році вирішив зібрати всіх «афганців» і об'єднати їх в єдину міську організацію. Завчасно надавши оголошення в місцеві ЗМІ, запросив  їх на реєстрацію.
Після підготовчої роботи 26 лютого 2003 року відбулися загальні збори воїнів-інтернаціоналістів, учасників бойових дій. Всього були присутні 54 особи. Заслухали звіт В'ячеслава Ткачука про проведену роботу в міській організації учасників бойових дій в Афганістані та воїнів-інтернаціоналістів. Потім надали слово мені, і я зупинився на питанні реорганізації «Долга» в міську організацію. За це проголосували одноголосно. Згодом були вибори голови і ради ветеранів війни в Афганістані та воїнів-інтернаціоналістів. За пропозицією В. Ткачука головою організації було обрано Валерія В’ячеславовича Шеліванова, полковника запасу, кавалера ордена Червоної Зірки, заступника начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення виконкому міської ради. До складу ради ветеранів війни в Афганістані та воїнів-інтернаціоналістів увійшли В. Мінас, В. Сидорук, Л. Холод, С. Климчук, І. Степанюк, В. Цвєтков, Л. Хохлюк, Ю. Гуменюк, А. Турас, В. Родіонов, О. Заїкін і В. Ше-ліванов.
На засіданні 20 березня 2003 року було обговорено і прийнято Статут Нетішинської міської організації ветеранів війни в Афганістані та воїнів-інтернаціоналістів.  Відтоді минуло десять років. Змінився склад ради, але основна діяльність – патріотичне виховання молоді та соціальний захист «афганців», вдів і матерів воїнів, які віддали своє життя на афганській землі, залишається актуальною.
Приємно, що протягом десяти років залишається головою МО УСВА Валерій Шеліванов, чий життєвий та армійський  досвід приходить завжди на допомогу іншим. За роки діяльності  багато зроблено у місті, але головною подією в житті воїнів-«афганців» стало відкриття у Нетішині 29 жовтня 2011 року пам'ятного знака (на знімку).

---

Буває так, і це вже, на жаль, не дуже велика рідкість, що комусь так хочеться бути героєм, красуватися своїми нагородами, мати від цього матеріальний зиск і суспільний статус, що людина втрачає все те, за що ті нагороди присвоюють: честь, гідність, совість, відповідальність.
Взагалі вчинення чи не вчинення кимось в екстремальних умовах бойових дій чогось героїчного – питання делікатне. Та й не до лиця гідній людині самій оцінювати свої дії. Це мають зробити інші. Але це – гідній. І тій, яка насправді такі заслуги має. У нас же випадок складніший, хоч однозначно не гідний.
Йдеться про людину, яка насправді була учасником бойових дій в Афганістані й нагороджена, як значиться в нагородних документах, за проявлену мужність, стійкість і високу професійну майстерність  медаллю «За бойові заслуги». Медаль почесна  і бойова, але вона, як виявилося потім, одна у послужному списку «афганця». Інші, вагоміші, з’явилися  у Юрія Олеговича Бичковського, члена Херсонської обласної організації УСВА, як встановлено правоохоронними органами, без належних на це підстав за підробленими документами.
На запит голови Української Спілки ветеранів Афганістану С. В. Червонописького до військового комісара Херсонської області, командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації було підтверджено нагородження лише медаллю «За бойові заслуги». Однак, з вересня 2006 року до Дніпровського виконавчого комітету з метою нарахування пенсії невстановленими особами було надано документи стосовно наявності у Ю. Бичковського, крім згаданої медалі «За бойові заслуги», ще ордена Червоної Зірки і медалі «За відвагу», які вручаються за особисту мужність і героїзм, проявлені під час виконання військового обов’язку. Описів таких  вчинків, які б відзначались згаданими нагородами, в архівах немає. Не можуть їх пригадати і однополчани Бичковського. Можливо, про ці подвиги знають невстановлені особи. Але вони не встановлені навіть правоохоронними органами. Можливо, їх не пам’ятає і сам герой? Але, судячи з подальших дій, через таку дрібницю пан Бичковський у конфлікт із власною совістю, схоже, не вступив. А те, що про це говорять ветерани-«афганці», його турбує найменше. Бо це зовсім йому не завадило з 2006 року отримувати надбавку до пенсії за особливі заслуги перед Україною. За ці оповиті туманом таємничості нагороди зокрема.
Є таке абсурдне, але офіційне формулювання обґрунтування нарахування пільг деяким категоріям громадян України. Гроші наче невеликі. Та й справа, власне, не в грошах, – а в праві на їх законне отримання. Питання, дорожчі честі й моралі, найчастіше дорожчі якихось матеріальних вигод. Особливо серед людей, які зважували їх на терезах життя і смерті. Але це не про нашого героя.
Дніпровський районний суд міста Херсона визнав дії Бичковського як заволодіння чужим майном шляхом обману, або ж – шахрайством. Підсудний свою вину в інкримінованому йому злочині визнав. А от про те, що документи про нагородження, які він надавав до військкомату,  були підробленими, він, виявляється, не знав. Тобто, Бичковський не підтверджував і не відстоював їх законності, тим самим підтвердивши незаконність  не лише пільг, а й права на ці нагороди.
Суд чомусь акцентував увагу не на причині, а – на наслідках. Бо спочатку десь взялися нагороди, а потім їх кавалер захотів на них заробити.  Логіка хоча проста, але чомусь незрозуміла суду. Зглянувшись на чистосердечне зізнання, хоч неповне, каяття і прохання порушену проти нього кримінальну справу закрити. З огляду на «чистоту» біографії, наш найсправедливіший у світі суд її закрив. Підсудний покаявся перед судом, але, схоже, і не збирався каятись перед судом совісті – найвищим в ієрархії судів для добропорядної людини. Інакше не довелося б  обласному відділенню Української Спілки ветеранів Афганістану позбавляти Юрія Бичковського членства в організації. На розширеному засіданні правління Херсонської обласної організації УСВА 2 лютого 2013 року Бичковського також   усунуто від виконання обов’язків голови Дніпровської районної організації УСВА м. Херсона. Прийнято рішення щодо проведення позачергових звітно-виборних зборів районної спілки воїнів-інтернаціоналістів.
Факт  неприємний  для Спілки, що,  як будь-яка організація, дбає про власний авторитет і не зацікавлена у винесенні сміття зі свого дому. Але у цьому випадку таки довелося його винести. Винесли, бо на мундирі не личить бути бруду!
До речі, Бичковського потрібно «винести» і з інших громадських і не лише громадських організацій та установ, куди він проник, використовуючи авторитет Української Спілки ветеранів Афганістану. З такими ганебними явищами Спілка не миритиметься й надалі. Це – принцип.

---

У рідній землі знайшов вічний спокій Валерій Білаш. Він сам  прийняв рішення про понадстрокову службу, а повернувся в рідні краї «Чорним тюльпаном».
15 лютого 1989 року останній радянський солдат покинув афганську землю. Полегшено зітхнули матері – перестали йти похоронки з Кандагара, Кабула, Джелалабада... І хоч назавжди було закрито сторінку героїчного й драматичного літопису, та й через 20, 30 і 50 років нагадуватимуть про ту трагедію обеліски, пам'ятники на могилах юнаків, які загинули в Афганістані. Рано посивіли матері, втратили спокій батьки, у частини з них серця не витримали розлуки з синами.
У пам'ять про загиблого земляка й на знак вшанування учасників бойових дій на території інших держав у селі Канави Кобеляцького  району  Полтавської  області кілька років поспіль проводяться зустрічі з односельцями-інтернаціоналістами, які в мирний час провели молоді роки на війні, сумлінно виконали свій військовий обов'язок. Це  Григорій Бровко, Олександр Литвин, Олексій Гнатенко (Афганістан), Олександр Ковтун, Михайло Котенко (Чехословаччина), Іван Черкащенко (Єгипет).
Усіх, хто зібрався в місцевому Будинку культури, привітав сільський голова Сергій Гнатенко:
– Угорщина, Чехословаччина, Німеччина, Сирія, Єгипет, Афганістан – це далеко не повний перелік «гарячих точок», де випало служити нашим землякам. Незважаючи ні на що, вони з честю виконали свій обов'язок. Валерію Білашу не судилося живим повернутись з Афганської війни, але пам'ять про нього живе в серцях односельців. Сьогодні нас усіх об'єднує одне бажання – щоб ніколи не повторились страхіття, щоб наші діти й онуки ніколи не брали участі у військових конфліктах.
Добре слово на адресу всієї громади Канавської сільської ради за вшанування пам'яті Валерія Білаша висловив голова райдержадміністрації Анатолій Таранушич:
– Людина живе доти, доки її пам'ятають – так гласить народна мудрість, – сказав Анатолій Олексійович. – Навіть страшно уявити, який біль, яку трагедію пережили батьки, які втратили найдорожче – синів. Не дай Боже, щоб коли-небудь повторилися збройні конфлікти, щоб наші діти й онуки взяли в руки зброю. Також теплі слова хочу сказати на адресу Кобеляцької  районної спілки ветеранів Афганістану,  яка є прикладом для молоді, підтримує воїнів-«афганців», їхні сім'ї, зустрічається з родинами загиблих.
Хвилиною мовчання пом'янули всіх, хто загинув на чужій землі.
А далі запросили на сцену учасників бойових дій, аби подякувати за вірність солдатському обов'язку, вручити подарунки й квіти. Пісенні дарунки підготували учасники художньої самодіяльності – ансамбль  «Час Пік», Зоряна Котенко, Наталя Білич, Каріна Герасименко, Тетяна Корнієнко, Олександр Руденко, Євген Філіп. А найбільше оплесків дісталось вихованцям дошкільного закладу «Калинка» у вібранні десантників, моряків і прикордонників.
Учасники бойових дій та гості поклали вінок пам'яті й квіти до стели біля іменного поля Валерія Білаша (на знімку).
Відбувся турнір з міні-футболу на Кубок Валерія Білаша, в якому брали участь команди сіл Велика Маячка і Лівенське Новосанжарського району, Бродщини, Сухинівки, Іванівки, Кобеляцького  району,  а також три місцеві колективи ветерани, молодь, юніори.

---

У департаменті інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької облдержадміністрації відбулася  прес-конференція, в якій взяли участь голова обласної спілки ветеранів війни в Афганістані Петро Кирилішин, перший заступник начальника головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області Лариса Дика, заступник начальника Головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації Анатолій Сопун.
Петро Кирилішин проінформував про те, що в області проживає 444 інваліда війни, 2520 учасників бойових дій і 153 члена сімей загиблих (померлих), які виконували інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Він розповів про заплановані на рік заходи, зокрема відкриття музеїв пам’яті в Ямполі, Томашполі й Калинівці. 
Анатолій Сопун повідомив, що протягом останніх років зберігається тенденція зростання субвенцій з державного бюджету на надання пільг окремим категоріям громадян, у тому числі воїнам-інтернаціоналістам.  У 2012 році на надання пільг було спрямовано 234,4 млн. грн., що на 22,8 млн. грн. більше, ніж  2011 року. На 2013-й заплановано 250,0 млн. грн.
Протягом минулого року 32 воїна-інтернаціоналіста були оздоровлені безкоштовно в санаторіях Міністерства соціальної політики України.
Вінницькій області було передбачено видатки в сумі 2,5 млн. грн. для придбання 9 квартир. У Вінниці було виділено 6 квартир, фактично закуплено 2. На обліку для забезпечення автомобілями перебуває 22 інваліда, які зазнали поранення під час війни в Афганістані. Торік за рахунок коштів держбюджету цій категорії інвалідів було видано 3 автомобілі, один інвалід включений в списки на отримання.
За повідомленням управління охорони здоров'я та курортів облдержадміністрації в обласних, міських, районних лікарнях виділено палати на 482 ліжка для лікування ветеранів війни, у тому числі воїнів-інтернаціоналістів. Забезпечення лікарськими препаратами відбувається в межах виділених асигнувань.
Лариса Дика зазначила, що за наявності посвідчення учасника бойових дій громадянин має право на зниження пенсійного віку: 55 років для чоловіків і 50 – для жінок. Вона проінформувала про підвищення розміру пенсій для цієї категорії громадян. Для інвалідів першої групи – 50%, другої – 40%, третьої – 30%, учасникам бойових дій – 25%.

---

Зустріч з воїнами-«афганцями» відбулася у Заставнівській  райдержадміністрації.
Керівники району і міста обговорили з ветеранами проблеми проведення ремонтних робіт у кімнаті, де розміститься музей. Рішенням сесії міської ради відповідне приміщення уже виділено. В одній із розмов міський голова Я. Цуркан пообіцяв замінити двері й придбати меблі.
Йшлося й про фінансування районної організації УСВА. На статутну діяльність у районному бюджеті заклали 15 тисяч гривень, на які проводять різноманітні заходи, здійснюють необхідні виплати. Говорили також про виплати на поховання.
Йшла мова про зубопротезування, безкоштовне отримання ліків за рецептами, оформлення інвалідності, пенсій, здійснення необхідних хірургічних операцій, профілактичне лікування у Чернівецькому обласному госпіталі для інвалідів. Завідувач поліклінікою Ю. Глушківський закликав «афганців» пройти комплексне медичне обстеження. Необхідну інформацію щодо путівок на оздоровлення почули від начальника управління праці та соцзахисту населення Я. Хоньківа.
Не обминули проблеми пільгового перевезення. У залі перебував представник Кіцманського АТП, автобуси якого обслуговують частину населених пунктів Заставнівщини. На цих рейсах у пільговиків майже не виникає проблем. Якщо є скарги, на них відразу реагують. У районі працюють й інші перевізники, з якими вестимуть принципові бесіди щодо дотримання ними укладених угод.
Одне із вагомих питань — житлове, на вирішення якого ось уже кілька років з державного бюджету не виділяють субвенції. Із відповідними зверненнями потрібно звертатися до обласної організації УСВА, а там у свою чергу, готуватимуть відповідні документи до Києва.
Воїни-«афганці» із села Веренчанка порушили питання щодо приміщення колишньої колгоспної контори, яке можна переобладнати під житло. Згадали й про будівництво багатоповерхового будинку на колишньому аеродромі.
Голова райдержадміністрації В. Копчук висловив слушні пропозиції та зауваження, запевнивши, що співпраця з ветеранською організацією триватиме.

---

У ті роки міськком комсомолу під керівництвом Ю. В. Чекубаша почав «афганців» об’єднувати. У квітні 1989 року зареєстровано військово-патріотичне об’єднання воїнів-інтернаціоналістів, головою якого було призначено М. М. Чвана, його  заступниками – В. А. Ткачука та А. М. Шуміліна.
Основне завдання об’єднання полягало в тому, щоб займатися патріотичним вихованням молоді та соціальним захистом ветеранів. Ветеранська організація почала активну діяльність, на базі шкіл створювали спортивні секції та клуби, брали участь у польових зборах старшокласників, проводили роботу з важкими підлітками, організовували змагання, на які приїздили спортсмени з братніх республік. Відтоді  як завершив існування Радянський Союз, організація змінювала свою назву, але не змінила своєї суті. Свого часу нею керували В. А. Ткачук, С. А. Скатов, Ю. В. Сандул. Починаючи з 2005 року керівником Марганецької спілки ветеранів війни в Афганістані (воїнів-інтернаціоналістів)  є Віктор Анатолійович Ткачук, член Дніпропетровського обласного об’єднання ветеранів Афганістану, депутат міської ради, помічник-консультант народного депутата України О. А. Царева.
За цей час помітно згуртувалися ветерани локальних війн, учасники бойових дій, інші люди, яким не байдужий наш рух. Міська спілка ветеранів війни в Афганістані допомагає своїм членам одержати юридичні консультації (юрист – Е. А. Мойсеєв), надає фінансову підтримку завдяки коштам, які виділяються міськрадою, сприяє у лікуванні в госпіталях і санаторіях, веде активну діяльність з патріотичного виховання молоді та популяризації здорового способу життя. Під егідою організації понад три роки в місті працює секція з кікбоксингу під керівництвом В. І. Рябоконя.   
Минулого року проведено дев’ять змагань, більшість яких є традиційними, заходи, присвячені пам’яті загиблих в Афганістані земляків Володимира Долгова та Івана Олійника. Налагоджено тісну співпрацю з відділами освіти, молоді, сім’ї та спорту, культури.  Проводяться тематичні зустрічі з школярами.
Триває співпрацює з підприємствами міста, які допомагають ветеранам, зокрема з Марганецьким ГЗК, який очолює голова правління О. М. Сезоненко. На цьому підприємстві працює близько сорока воїнів-інтернаціоналістів.
Спілка є колективним членом міської організації ветеранів і веде активну роботу в ній. 2010 року підписано угоду про співпрацю з міською організацією  «Союз Чорнобиль України». Спільна робота дає можливість підтримувати одне одного при виникненні будь-яких проблем в організаціях.
Напередодні 24-ї річниці виведення військ з Афганістану відбулася зустріч воїнів-інтернаціоналістів з вихованцями міських клубів «Вікторія», «Ровесник», «Повір у себе» (на знімку). Голова спілки В. Ткачук, його заступник А. Кумпан і член правління А. Мамонтов розповіли дітям про події в Афганістані, про солдатські будні,  про побут жителів цієї далекої країни. Діти підготували концерт, присвячений подвигу воїнів,  які гідно виконали свій інтернаціональний обов’язок.

---

Афганістан палає у душі

«Афганці» Старокостянтинівщини разом з поетесою Світланою Мілімук представили читачам збірку віршів  «Афганістан палає у душі». Ця книга є п’ятою за останні п’ять років діяльності організації.
Нашому поколінню випала доля виконати інтернаціональний обов’язок в  Афганістані. Основу організації складають учасники бойових дій 168-го винищувального ордена Суворова третього ступеня авіаційного полку, яким командував полковник (нині генерал-майор запасу) Володимир Олександрович Алексеєв. Воїни-інтернаціоналісти з честю виконали наказ Вітчизни. Більшість з них нагороджені державними нагородами. На жаль, семеро наших земляків загинули на тій жорстокій війні, а 95 померли від ран і хвороб.
Поділля славиться талантами. Серед поетів є і ветеран Великої Вітчизняної війни Галина Зіновіївна Приступа,  Альбіна Беззуб, Світлана Мілімук і ще зовсім юна Вікторія Фабрикіна. Творчі люди нашого краю, в тому числі і Світлана  Мілімук, пишуть про ті буремні роки, присвячують вірші і мертвим, і живим, матерям, вдовам, учасникам бойових дій, які проводять велику роботу з військово-патріотичного виховання молодого покоління.
На презентацію нової збірки запросили голів міських і районних організацій УСВА.  Автора привітали почесними грамотами, подарунками, квітами від місцевої влади. Вітали друзі, колеги, учасники бойових дій, жителі міста і району. Відбувся концерт, під час якого декламували вірші й співали «афганські» пісні на слова поетеси.
Активну участь у підготовці презентації брали члени організації: директор музею воїнів-«афганців» Василь Копанічук, Анатолій Чесаков, Борис Воєйков. Слова щирої вдячності лунали зі сцени на адресу начальника 42-го Гарнізонного будинку офіцерів Є. Ю. Блискуна та його прекрасного колективу за проведення чудового свята. Окрема подяка – народному депутату України В. В. Бондарю за допомогу у випуску збірки.
Книга  «Афганістан палає у душі» є першою на «афганську» тематику у творчому доробку Світлани Мілімук. Побажаємо авторові нових творчих злетів.

Тетяна КОБЕЦЬ.

В Ялтинском городском сквере торжественно открыт памятник воинам-интернационалистам, погибшим в Афганистане. 
Обряд освящения и панихиду по погибшим провел настоятель собора Александра Невского протоиерей отец Адам.
– Все офицеры и солдаты, которые не вернулись с этой войны или умерли от ранений  на родине, честно выполнили свой долг и приказ, – сказал он и призвал всех собравшихся на митинг помолиться о погибших – о сыновьях, отцах, братьях, боевых товарищах.
– В нашем городе происходит знаковое событие – открытие памятника, на котором высечены имена пятнадцати ялтинских ребят, навсегда оставшихся молодыми, – сказал, открывая митинг, секретарь городского совета Сергей Илаш. – Всех нас в этот день наполняют противоречивые чувства – боль от утрат  и радость от  того, что война закончилась. – Убежден, что  страшный опыт, который вы пережили, не канет в песок времени. Секретарь горсовета пожелал ветеранам-«афганцам» и всем, чьи семьи опалило пламя военных конфликтов за пределами родной земли здоровья и благополучия.
С. Илаш призвал горожан не оставаться равнодушны ми к тем, кто прошел войну в Афганистане, и вручил воинам-интернационалистам подарки, грамоты и благодарности от городских властей.
Слова приветствия и поздравлений от народного депутата Украины Сергея Брайко «афганцам» передал его помощник Виктор Максименко, участник боевых действий в Афганистане.
– Наша «афганская» организация играет все более весомую роль в общественной жизни города, благодаря ее активной работе и ответственной позиции ее председателя Валерия Мухина удалось многое сделать для социальной поддержки родителей погибших и ветеранов локальных конфликтов, попавших в сложную ситуацию, – сказал он. Виктор Максименко призвал воинов-интернационалистов крепить сплоченность и боевое братство и поблагодарил местные власти за постоянную помощь и внимание к проблемам городской организации «афганцев».
С Днем чествования участников боевых действий на территории других государств и 24-й годовщиной вывода войск из Афганистана ветеранов войны поздравили члены коллегии общественных организаций и граждан города, заместитель председателя Крымской Республиканской организации УСВА  Сергей Жученко. Мама погибшего летчика  Олега Козубского – Раиса Федоровна отметила, что постоянно ощущает поддержку и со стороны руководства города, и от членов общественной «афганской» организации.
Участники митинга минутой молчания почтили светлую память земляков, возложили цветы к памятнику, а учащиеся Кореизской школы исполнили литературно-музыкальную композицию в память о погибших.
Возле мемориального камня, установленного выпускникам школы-лицея №9, погибшим в Афганистане и в других «горячих точках», состоялся гражданский митинг. Почтить память героев пришли школьники, воспитанники городского союза скаутов, представители общественных организаций, местные жители.
– Каждая эпоха рождает своих героев. Помнить героическое прошлое нашей страны – святой долг всех нас. Война – это не кадр из фильма. Ее не вырезать из памяти. Наши солдаты выполнили свой воинский и интернациональный долг. Их боевой и жизненный опыт – яркий пример преданности Отечеству, верности долгу, уважения к боевым традициям Вооруженных Сил, – отметил в своем выступлении старшеклассник школы-лицея №9 Дмитрий Рябов.
В память о героизме воинов-интернационалистов и их самоотверженном служении Родине школьники подготовили небольшой концерт: читали стихи, под гитару исполняли военные песни.
– Согласно статистике в Афганистане каждый день погибали четыре человека. А за весь период необъявленной войны из жизни ушли более 14 тысяч людей, в том числе и ялтинцы. Среди них был и воспитанник школы-лицея № 9 Андрей Мосейчук, – рассказала девятиклассница школы-лицея Анастасия Маринко. – И сколько бы времени ни прошло, мы будем об этом помнить! Ведь это наша с вами история.
Участники митинга почтили память погибших минутой молчания и  возложили цветы к мемориальному камню.
– Патриотизм занимает одно из ведущих мест в воспитании молодежи, и наши воспитанники принимают активное участие во всех общественно-политических мероприятиях. Сегодня в нашей организации тоже состоится встреча молодежи с воинами-интернационалистами, которые расскажут ребятам о службе в Афганистане, – сказал председатель городского союза скаутов Владимир Стройванс.

---

У місті Новий Калинів Самбірського району Львівської області відкрито і освячено  Меморіальний комплекс полеглим в Афганістані, миротворчих місіях і при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Не випадково комплекс споруджений у Новому Калинові, адже вертолітний полк, що дислокований у місті, брав участь в усіх цих подіях.  Ще й тепер вертолітників з  Калинова можна зустріти в Африці, Європі, Азії, навіть в Афганістані. Саме Афганістан кілька років тому знову забрав свій кривавий податок з Калинова: четверо вертолітників, які здійснювали гуманітарну місію, відразу після вивантаження  продуктів, речей і медикаментів були збиті. Двоє з полеглих пройшли  Афганську війну. Загинули при виконанні інтернаціонального обов’язку в Афганістані 119 вертолітників.
Представники Львівської обласної та Самбірської районної державних адміністрацій вручили почесні грамоти й цінні подарунки ветеранам і членам сімей полеглих.
Голова Львівської обласної  організації  УСВА  М. Магеровський вручив відзнаки спілки голові Новокалинівської міської організації УСВА Василю Тупіку та активістам, від імені голови обласної ради – Почесну грамоту заступнику голови Новокалинівської МО УСВА Анатолію Яворському і годинник секретарю організації Віктору Рачку. Також за допомогу в спорудженні комплексу вручено подяку голові УСВА міському голові Нового Калинова Богданові Юзвяку.
Ченам сімей полеглих вручили матеріальну допомогу. Від їхнього імені подякувала й прочитала власні вірші Наталя Павлівна Бабенко, дружина загиблого в Афганістані майора Бабенка.
Ніби скинули більш як двадцять років ветерани, коли побачили в небі над містом до болю знайомий гвинтокрил, який зробив три кола пошани над освяченим меморіальним комплексом.
Вшановуючи пам'ять полеглих, рівняючись на пам’ятник, пройшли урочистим маршем військовослужбовці полку. Господарі свята запросили всіх присутніх традиційним третім тостом згадати загиблих побратимів.

---

У Ржищеві на Київщині за участю першого заступника голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України В. Г. Сіроштана, голови міста М. А. Спичака в парку ім. Шевченка відкрито пам’ятний знак воїнам-інтернаціоналістам.
 Хвилиною мовчання присутні вшанували світлу пам'ять загиблих бойових побратимів. Воїни-інтернаціоналісти  В. Р. Тугай, Л. М. Моргун, Г. Г. Якименко під час мітингу наголосили, що цей знак стане місцем пам’яті тих, хто загинув і помер, місцем зустрічі для живих.
До пам’ятного знака воїнам-інтернаціоналістам лягли квіти від міської влади, міської організації УСВА, організацій та підприємств. жителів міста.
У кімнаті бойової і трудової слави музею ДНЗ «Ржищівський професійний ліцей» відбулася зустріч з учасниками бойових дій, членами міської організації, колишніми випускниками навчального закладу, які були в Афганістані, та рідними загиблих і померлих воїнів-інтернаціоналістів. Відбувся справжній урок мужності для учнів групи №27, на якому вони познайомилися з чоловіками, які ще зовсім юними виконували військовий обов’язок перед Батьківщиною.
У міському Будинку культури відбулася зустріч членів організації з громадськістю. Ветеранів вітав голова міста Микола Антонович Спичак. Він пообіцяв виконувати запити членів організації, а також вручив подяку Київської обласної ради голові Ржищівської міської організації УСВА Василю Романовичу Тугаю за особистий внесок у вирішення питань соціального захисту учасників бойових дій, інвалідів, сімей загиблих і померлих.
Василь Тугай підбив підсумки роботи організації за десять років і вручив нагороди УСВА. За наполегливу роботу з патріотичного виховання молоді, активну підтримку ветеранського руху вручено знак «За сумлінну працю» голові міста М. А. Спичаку, а підприємцю і меценату В. М. Демченку – грамоту за будівництво пам’ятного знака воїнам-інтернаціоналістам від Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України.
Члени Ржищівської міської організації УСВА відвідали могили  загиблих і померлих воїнів-інтернаціоналістів.

---

Давно известно, что если профессионализм врача сопровождается его чутким отношением  к больному, выздоровление идет намного быстрее. Это правило и стало девизом работы  коллектива Днепропетровской городской многопрофильной клинической больницы № 4, который возглавляет Константин Чебанов.
Поводом для встречи с Константином Олеговичем у актива городского и областного объединения ветеранов Афганистана области стал весьма торжественный момент. За весомый вклад в оздоровление и лечение участников боевых действий, воинов-интернационалистов главный врач награжден медалью УСВА «За заслуги» третьей степени.
  Вручая  почетную награду, председатель Днепропетровского областного объединения ветеранов Афганистана Виктор Волошин поблагодарил за активную жизненную позицию, за многолетнюю заботу о тех, кто честно выполнил свой воинский долг.
– Приятно вдвойне, –  сказал Виктор Николаевич, – что замечательный коллектив  больницы возглавляет мой коллега, депутат горсовета. Кроме того, что Константин Олегович – настоящий профессионал, кандидат медицинских наук, доцент, он еще и неравнодушный человек. Поэтому и люди вокруг него собрались отзывчивые, надежные. Спасибо за поддержку, чуткое и профессиональное отношение к ветеранам войны. Награда, которой все мы очень дорожим и которую по решению Президии Украинского Союза ветеранов Афганистана мы сегодня вам вручаем, вполне заслуженная. Надеемся на такое же тесное и плодотворное сотрудничество и в дальнейшем.
Председатель городского объединения ветеранов Афганистана  Юрий Виноградов подчкркнул,  как важно внимательное отношение людям, которые на войне потеряли здоровье, получили тяжелые увечья. Ежегодно к  ним прибавляются те, кто переболел в стране со средневековыми устоями  такими инфекционными заболеваниями, о которых на «гражданке» даже не слышали. Наши воины заболевали не только от воды, а даже от пыли, содержавшей опасные микробы и бактерии.  О ранах душевных и говорить не приходится.  На почве всех этих проблем в Днепропетровске и других городах области уже похоронили больше молодых земляков, чем погибло в ДРА. Практически каждому участнику боевых действий сегодня нужна помощь медиков.
– Только в больнице № 4 в прошлом году пролечились более шестисот воинов-интернационалистов, – сказал Юрий Викторович. – И мы искренне благодарны врачам, медсестрам и санитарам за заботу. Низкий вам поклон за внимание, чуткость, золотые руки и отзывчивые сердца, за душевное отношение к нашим боевым побратимам. Среди тех, кто подставляет нам здесь свое надежное плечо, и ветеран Афганской войны, хирург высшей категории операционного отделения экстренной хирургической помощи, заместитель председателя городской организации медицинских работников – участников боевых действий Ярослав Медведик.  Ваш коллектив  действительно заслуживает самых искренних слов благодарности.

---

Найпростіший спосіб зрозуміти війну — пройти крізь неї, пізнаючи горе від втрат і радість від того, що сьогодні загинув ворог, а не ти чи дорога тобі лю-дина. Та подібного Олег Бойко із Шампані Звенигородського району, що на Черкащині, нікому не побажає. Він сповна осягнув ту гірку науку в Афгані, а разом із нею й ціну життя, бойового братерства, людської недалекоглядності. Сьогодні ветеран створює музей, експонати якого розповідатимуть саме про війну.
Він ще й досі живе війною. Звертаючись до таких, як і сам, словом "бача", вкладає у нього значно більше, ніж передбачає прямий переклад з фарсі — "хлоп-чина". В устах ветерана-«афганця» «привіт, бача» звучить як «ти мені друг, това-риш і брат». Олег Бойко та його брат Руслан хочуть, щоб це зрозуміли й інші. Ті, кому не довелося похапцем ковтати солдатську кашу щойно з вогню, не відчува-ючи її жару, бо поряд уже свистять кулі. Ті, хто вважає кросівки "Адідас" просто зручним аксесуаром для занять спортом і аж ніяк не припускає, що вони були ви-мушено-улюбленим рейдовим взуттям радянських десантників, яких керівництво на далекій "великій землі", не вникаючи в реалії Афгану, забезпечувало лише ма-лопридатними для тих умов  черевиками.
Зрозуміли, пройнялися до глибини душі й зробили висновки…
А тому вже кілька років поспіль Олег і Руслан Бойки власним коштом й за під-тримки УСВА ладнають у Шампані музей, аналогів якому в Україні немає. Ос-кільки він, згідно із задумом, має поєднати в собі різні періоди і основні віхи роз-витку військової справи, доступно і детально продемонструвати, насамперед ді-тям і молоді, історичну правду про війну саме з точки зору солдата, а не кабінет-ного вченого-історика.
Офіційного статусу музей набув 11 травня 2011 року. Саме тоді на засіданні правління Звенигородської районної організації УСВА схвалили програму ство-рення і розвитку військово-патріотичного центру-музею «Бойові традиції нашого народу».
— Зважте, що не «українського народу», а саме «нашого», — наголошує Олег Леонідович. — Бо ж ніхто — українець, росіянин чи білорус, кому випало жити чи бувати на нашій землі, чиї батьки й діди боронили цю землю, не повинен від-чувати себе тут відособлено. Працюючи під егідою УСВА, маємо постійну під-тримку воїнів-інтернаціоналістів,  отримали саме завдяки їм значну частину ек-спонатів. Нас підтримує і білоруська спілка ветеранів, у них, крім усього, перей-маємо досвід.  Ідея створення музею народилася саме в Білорусі під час відвіду-вання Брестської фортеці. Ми побачили надзвичайно високий рівень військово-патріотичного виховання школярів, були просто вражені історико-культурним комплексом "Лінія Сталіна" — грандіозним фортифікаційним ансамблем, який займає площу в 300 гектарів. Бував я в багатьох подібних музеях, але саме Біло-русь мене вразила тим високим почуттям патріотизму, яке у нас на сьогодні прак-тично втрачене. Тоді й задумали зробити свій військово-патріотичний музей, орі-єнтуючись, передусім на підростаюче покоління.
Розпочавши із перших зразків бойової техніки, брати потроху накопичили дос-татньо експонатів для облаштування тематичної експозиції, присвяченої Робітни-чо-селянській Червоній Армії та періоду Великої Вітчизняної війни. Розмістили її в приміщенні колишнього сільського клубу, а що обоє зайняті бізнесом, то біль-шість робіт довелося виконувати у вечірній час. Так потроху й "вималювався" перший повноцінний зал музею. Тут зібралися не знеособлені залишки минувши-ни, а справді цінні експонати, кожен з яких має власну унікальну історію.
Звичайно ж, зброя — невід'ємна частина  військової справи. Та, виявляється, й фляга, солдатська кружка чи  казанок означають для бійця не менше. У розповідях Олега Бойка все те звучить значуще, переконливо, а головне — по-справжньому цікаво. Причому відвідувачі мають ще й можливість порівняти спорядження чер-воноармійців і вояків вермахту, а головне  — доторкнутися до кожного експона-та: відчути в руці вагу нагана чи легендарної гвинтівки Мосіна й навіть одягнув-ши військову форму, постріляти з німецького пістолета-кулемета МР-38, не раз баченого у фільмах ППШ, маловідомого, проте унікального, розробленого і запу-щеного в серійне виробництво у блокадному Ленінграді пістолета-кулемета Суда-єва.
Стрілецька зброя від давнини до сучасної представлена великою кількістю зразків, здебільшого діючих, щоправда, переобладнаних для стрільби холостими набоями. Це стосується й військової техніки, яка користується особливою попу-лярністю відвідувачів. Туристи завжди бажають "покататися". Та, як правило, прибуваючи до Шампані галасливою юрбою, під кінець екскурсії вони мимоволі стають серйозними, починають говорити притишено, коли усвідомлюють, що зброя, якої вони торкаються, колись убивала і має свій рахунок відібраних життів, а техніка відмічена позначками від куль.
— Жоден, хто побував у нас, не залишиться таким, як був раніше, — впевнено говорить Олег Бойко. — Насамперед це стосується дітей. Вони все сприймають особливо емоційно. Тому вже зараз бачимо, що справа, яку започаткувала наша спілка ветеранів Афганістану, не даремна.
Бойкам уже тісно у нинішньому приміщенні музею, де завершено облаштування експозиції, присвяченої Афганській війні. Та й що там казати, приміщення коли-шнього сільського клубу мало відповідає грандіозності їхніх задумів, в яких уже сформувалася низка експозицій, що відображатимуть історію військової справи від часів Київської Русі до сучасності.
Обов'язково в музеї буде й експозиція, присвячена Тарасові Шевченку. Бойки переконані, що першим воїном-інтернаціоналістом був не хто інший, як Кобзар, якому випало пізнати солдатчини на чужій землі. Мають у музеї вже й перший ек-спонат, безпосередньо пов'язаний з життям Шевченка-солдата. Не так давно в Шампань передали вербову гілку, яка походить із дерева, що сам Тарас посадив у Казахстані. Розповідають, що на Мангишлак Тарас прийшов, опираючись на ці-пок, вирізаний із верби ще в Україні, увіткнув його в землю біля арика, і виросло з нього дерево, яке потім розрослося щедрою порослю, поклавши початок саду. Його й донині в Казахстані бережуть як історичну пам'ятку. А тепер і в Шампані зеленіє деревце, яке з особливою шаною посадили біля музею Руслан з Олегом, їхній батько Леонід Іванович і голова Звенигородської районної організації УС-ВА Олександр Антонюк.
Ця верба зустрічатиме відвідувачів зовнішньої експозиції музею. Щоб влашту-вати її, брати купили сусідню з клубом занедбану господарями садибу.
— Тут буде «партизанська база» з бліндажем, конов'яззю, кузнею та всім ін-шим. А тут — сторожова вежа, прикордонна контрольно-слідова смуга, за нею — «афганський кишлак» і панорама, яка імітуватиме вигляд гір, і полігон, — розпо-відає Олег Леонідович.
І це не просто абстрактні мрії. Бо ж хоч експозиція просто неба постане у за-вершеному вигляді ще не скоро, але працювати над нею вже почали. Чого бракує ентузіастам, так це часу на все і робочих рук. В міру сил і можливостей музей підтримують небайдужі жителі району: підприємці Ніна і Леонід Ткаченки, Вік-тор Заєць, Вадим Ропотило, Ігор Ольховський, Володимир Трохименко, Катерина Довлєтова, Юрій Олійник, Сергій Бондаренко, художник з Лисянки Олег Ганжа, а хлопці з районної спілки ветеранів Афганістану приходять на допомогу, коли ви-никає потреба у фізичній силі.
— Районна організація не має коштів, щоб підтримати музей, тому все фінансо-ве навантаження лягає на Руслана та Олега Бойків. Чим можемо їм допомогти —  це лише своєю працею, — розповідає Олександр Антонюк. —  Упродовж року вже не раз влаштовували «суботники» в Шампані. На жаль, поміж наших хлопців немає професійних будівельників. А знайти таких, щоб, як і ми, погодилися поп-рацювати лише на голому ентузіазмі, сьогодні дуже важко. Вважаю, що коли вже брати Бойки взялися робити цю велику справу, навіть не для району, а для країни в цілому і наступних поколінь, то й підтримку вони повинні отримати відповід-ну.


Звенигородська районна організація УСВА звертається до небайдужих  з проханням про допомогу у наповненні експозиції військово-патріотичного центру-музею. Подаровані експонати будуть виставлені в експозиції з указан-ням імені дарувальника. Речі, пов'язані з військовою службою в різні історич-ні періоди, можна передати до районної організації.  Телефони для довідок 097-35-27-156 і 067-57-79-600.

---

По инициативе управляющего делами УПЦ МП первого викария Киевской Митрополии ректора Киевских духовной академии и семинарии Митрополита Антония состоялась итоговая встреча актива религиозной общины «афганского» храма со священноначалием УПЦ МП.
Во встрече принимали участие представители администрации Президента Украины и управления по делам национальностей и религий Министерства культуры Украины. Результатом обсуждения стало разрешение недоразумений, которые возникли во взаимоотношениях религиозной общины храма с отдельными священнослужителями. В ходе встречи к удовлетворению всех ее участников было решено, что настоятелем и главой религиозной общины церкви Воскресения Христова – Храма памяти погибшим и ветеранам Афганистана назначен первый проректор КДАиС протоиерей отец Сергий (Ющик), в название храма возвращена формулировка «Храм памяти погибшим и ветеранам Афганистана», в устав общины будут внесены некоторые изменения.
Религиозная община храма, члены УСВА с благодарностью восприняли такое решение священноначалия УПЦ МП. В этот день храм был открыт для богослужений и отправления религиозных обрядов. Первый благодарственный молебен отслужил новый настоятель нашего храма – протоирей отец Сергий (Ющик).
Разрешение конфликта состоялось благодаря своевременному и мудрому вмешательству в ситуацию Предстоятеля УПЦ МП Митрополита Владимира, а также конструктивной и взвешенной позиции управляющего делами УПЦ МП первого викария Киевской Митрополии Митрополита Антония.
Все прихожане нашего храма, актив религиозной общины, члены Украинского Союза ветеранов Афганистана искренне благодарят Предстоятеля УПЦ МП Блаженнейшего Владимира, управляющего делами УПЦ МП первого викария Киевской Митрополии Митрополита Антония за проявленные ими чуткость и глубокое понимание проблем ветеранов Афганской войны, инвалидов, членов семей погибших.  Мы верим в то, что при мудром окормлении паствы новым настоятелем нашего храма протоиереем отцом Сергием (Ющиком), к которому ветераны успели проникнуться доверием и глубоким уважением, в храме воцарится мир и покой.

Нові видання
Остросюжетный роман о войне

В Харьковском Союзе писателей Украины состоялась презентация книги Станислава  Олейника «Расплата», ставшего продолжением предыдущих романов и описывающего события времен Афганской войны.
Автор, участник боевых действий в Афганистане, в своем остросюжетном полудетективном романе, описывая события войны в Афганистане, переносит героев из штабных кабинетов на поля войны, в лагеря подготовки афганских моджахедов. Все герои – не вымышленные, а реальные люди, правда, с измененными именами и фамилиями. Есть в книге и очерк об И. И. Мусиенко, который проходил службу в Афганистане в звании капитана, майора, а в настоящее время – генерал-майор СБУ, начальник Института подготовки юридических кадров для Службы безопасности Украины Национального университета «Харьковская юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого». Иван Иванович пришел  с курсантами, чтобы поддержать автора, поделиться жизненным опытом с молодежью.
Вел презентацию директор издательства «Майдан» Анатолий Петрович Сторожук, который принял самое непосредственное участие в судьбе романа  «Расплата» и организовал эту встречу. Прозвучало много мнений, в том числе и критика, но все были единодушны в одном: об этой странице истории нашего народа пишут очень мало, и выход в свет такой книги – событие знаменательное.
На презентацию пришли боевые побратимы автора – активисты Харьковского городского союза ветеранов Афганистана, участники боевых действий Владимир Шевырев, Геннадий Ломакин и участник спецоперации «Анадырь» Алексей Кудря. Они поделились своими впечатлениями о романе, рассказали о нелегкой, но почетной службе в Советской Армии, о своем участии в боевых действиях. Автору  книги они пожелали дальнейших творческих успехов на литературной ниве.

Геннадий ЛОМАКИН.

Про Афганську війну написано чимало книг. І все ж більшість не знає повної правди про спецоперацію, яку тоді офіційно називали виконанням інтернаціонального обов’язку Обмеженим контингентом радянських військ. Доповнять уявлення про ті вже далекі події і про участь у них земляків факти, наведені в книзі «Честь. Вірність. Пам’ять».
У цілому це більше сотні сторінок незакамуфльованої правди про побачене і пережите, роздумів про честь, героїзм і сьогодення тих, хто в силу різних обставин опинився на кривавій і багато в чому ще й сьогодні невідомій війні.
Основу книги, виданої Нижньосірогозькою районною громадською спілкою ветеранів Афганістану (Херсонська область) за сприяння районних органів влади, складають нариси, біографічні й документальні матеріали про мужність загиблих і живих сірогозьких воїнів-інтернаціоналістів.
Видання ілюстроване унікальними фотографіями, ознайомлює читача не лише зі спогадами учасників бойових дій, а ще із пісенно-поетичною творчістю воїнів-«афганців» і юних сірогозців. На окрему увагу заслуговує добірка малюнків «Афганська війна очима дітей».
У наш час багато хто починає забувати про такі поняття як патріотизм, повага, відповідальність. А підростаюче покоління зовсім мало знає про подвиг ветеранів Великої Вітчизняної і воїнів-інтернаціоналістів.
– Це  наша історія. Ми повинні доносити до людей героїзм дідів і батьків, проводити такі заходи, які виховували б у сучасної молоді патріотизм і повагу до своєї країни. І книга «Честь. Вірність. Пам’ять» стане нам у нагоді, адже вона, насамперед, орієнтована на патріотичне виховання молоді, – зазначив голова Нижньосірогозької районної спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Юрій Кривцов.
Сірогозькі «афганці» вдячні всім, хто сприяв і надав допомогу у випуску книги: голові райдержадміністрації Олександру Шилкіну, голові районної ради Володимиру Мельничуку, селищному голові Олександру Грушку, Ользі Малецькій, Олегу Кутіщеву, Інні Пашко, Валентину Грищенку, Юрію Безуху, Олегу Авраменку, Григорію Мотильову, колективу Нижньосірогозько-Іванівського об’єднаного районного військового комісаріату.

---

Хіба думав Євген Лановець, що його виплекане дітище – низку навдивовижу пасіонарних нарисів про «афганців» «Монолог про людину. Афганський щоденник» – об’єднуватимуть в окремій книжці інші люди? Навряд чи. Ця тема була йому дуже близькою, рідною, і він сподівався, ба свято вірив, що перегорне сторінки затягнутого в целофан томика власноруч. Та не судилося: 2005-го серце 57-річного журналіста не витримало.
Тоді, мабуть, усе життя в одну мить пронеслося перед очима. Кулею біля скроні просвистіла «афганська» мрія, що не збулася. Востаннє стрельнув поглядом брат Микола... Саме його файзабадська одісея й спонукала глибоко зануритися в цю тему, пройнятися нею, загорітися, щоб уже не згаснути до скону. Його та «афганців» Гощанщини,що на Рівненщині.
Усі вони тут, в «Афганському щоденнику». На пожовклих від часу чорно-білих світлинах, поміж стислих, лаконічних, наче наказ ротного, рядків тексту.
- Єфрейторе Коробчук?
- Я!
- Рядовий Штукун?
- Я!
- Молодший сержант Євтушенко?
- Я!
- Рядовий Дацюк?
- Я!
- Рядовий Климчук?
- Я!
   А поруч уже шикується решта побратимів: Іван Талащук, Володимир Яремчук, Юрій Рожко, Вячеслав Заїка, Петро Баранівський, Андрій Свиріпа, Володимир Каленюк, Юрій Гапончук, Олександр Шандрук, Михайло Остапчук, Микола Ярмолюк, Володимир Жовнір... Як у Ташкенті, у Кундузі, Баграмі чи Панджшерській ущелині. І цей переклик пам’яті – мабуть, найголовніше в «Афганському щоденнику», його основа, становий хребет. Цей перегук мертвих і живих – той майже відчутний на дотик гротеск, що напрочуд яскраво висвітлює одвічну життєву істину: будь-яка війна – то передовсім кров і піт, страждання й печаль, шляхетність і підлість. Такої думки був Євген Лановець. Так само мислить і його учень Олександр Форманчук, який, виявивши блискучі здібності організатора, доклав величезних зусиль, аби книга побачила світ.
Зараз модно казати, що Афганська війна – чужа. Але це доволі суб’єктивна думка. Хлопці-«афганці» були громадянами Радянського Союзу – геополітичного колоса, що стояв по один бік того кривавого конфлікту. Отож війна була й їхньою. Як були їхніми (а чиїми ж іще?) проявлені там героїзм, солдатські доблесть і братерство, винахідливість. І соромитися, а тим паче посипати попелом голову, тут нічого: усе це вже давно на скрижалях історії. А оцінка, інтерпретація – похідні від неї, другорядні й не вельми вдячні. Однак і це суб’єктивна думка.
Та як би там не було, а книжка народилася й полинула до читача. Окрім власне «афганських» розділів,окреслюється ще один сегмент – квінтесенція «мирних» публікацій - нарисів, замальовок, поезій. Зокрема й інших авторів, які так чи інакше знали автора – редактора газети, тісно контактували з ним, пліч-о-пліч працювали. Їхня проза, вірші – своєрідний монолог про нашого сучасника. Про людину, на пошанування котрої втілювався в життя цей проект.

---

У Золотоніській  центральній районній бібліотеці відбувся вечір-спогад «Афганістан – відлуння зболених  ран» для студентів місцевого технікуму ветеринарної медицини.
На зустріч запросили Анатолія Скрипніка, який, пройшовши пекло Афганської війни, не зачерствів душею,  щирий і відкритий, закоханий в поезію і музику. Анатолій Олександрович – активіст міськрайонної спілки воїнів-інтернаціоналістів, член Національної спілки журналістів, автор багатьох книг, які були представлені на виставці у бібліотеці. У творчому доробку гостя багато поетичних рядків, присвячених Афганській війні та бойовим побратимам, він майстер лірики. Анатолій Олександрович приніс на зустріч і свої нові відання.
Студенти дізналися, що Золотоніщина провела у «гарячу точку» 286 юнаків, з яких шестеро назавжди залишились молодими і не повернулися до рідних домівок. Пам’ять про них і багатьох інших воїнів-інтернаціоналістів увічнив Анатолій Олександрович у своїх книгах.
Учасники зустрічі були зворушені словами пісень у виконанні працівників районного Будинку культури  Віталія Панченка і Сергія Гнойового.
До глибини серця вразила присутніх  розповідь А. О. Скрипніка, і навіть  по закінченні заходу вони   довго ще не розходились і з задоволенням  спілкувались і  фотографувалися з гостем.

---

В 1986 году против наших вертолетов и самолетов моджахеды начали активно применять американский переносной зенитный ракетный комплекс «Стингер». Авиация 40-й армии несла серьезные потери. Сколько ни бились наши резидентуры, задача добыть образцы «Стингера» оказалась невыполнимой. Тогда ее поручили спецназу.
Командование советских войск получило информацию о том, что на территорию Афганистана ЦРУ планирует поставить около 500 ПЗРК «Стингер». Безусловно, полное господство советской авиации в воздухе в случае попадания такого количества ракет в зону боевых действий ставилось бы под большое сомнение. Поэтому в начале 1986 года по всем частям спецназа, действовавшим на территории ДРА, была разослана шифротелеграмма, подписанная министром обороны СССР Маршалом Советского Союза С. Л. Соколовым. В ней сообщалось о готовящейся поставке, а также о том, что захватившего первый «Стингер» ждет высокая награда – Золотая Звезда Героя Советского Союза.
По ряду обстоятельств обещание министра оказалось выполненным через четверть века в другой стране и другими людьми. Однако спецназ сделал свое дело.
5 января 1987 года досмотровая группа 22-й обрСпН из Шахджоя под командованием майора Е. Г. Сергеева вылетела по намеченному им маршруту с целью рекогносцировки местности для предстоящих засадных действий. Войдя на предельно малой высоте двумя вертолетами в Мельтанайское ущелье, где душманы чувствовали себя спокойно, потому что советские солдаты показывались там редко, они внезапно столкнулись с тремя мотоциклистами, которые стали удирать в «зеленку». Сидевший на месте бортового стрелка Сергеев открыл огонь, а командир вертолета запустил ракеты и пошел на посадку. На земле были обнаружены разбитые мотоциклы и трупы, к одному из которых была привязана странная труба, обмотанная одеялом. Один из моджахедов бросился от спецназовцев наутек, но был уничтожен автоматной очередью. Рядом с мертвым душманом лежали такая же странная непонятная труба и кейс, в котором, как выяснилось позже, были инструкции по использованию «Стингера».
Таким образом, три американские ПЗРК, за которыми безуспешно охотились советские разведчики разных ведомств, первым взял спецназ ГРУ – замкомбата 186-го ооСпН майор Евгений Сергеев с подчиненными ему офицерами – заместителем командира 2-й роты спецназа старшим лейтенантом Владимиром Ковтуном, командиром группы лейтенантом Василием Чебоксаровым, лейтенантом Валерием Антонюком, младшим лейтенантом Константином Скоробогатым и 16 бойцами досмотровой группы.
После этой операции Евгений Сергеев был направлен в Кабул, где  докладывал командующему 40-й армией генералу Борису Громову о происшедшем. Внимательно выслушав майора, командарм тепло поблагодарил его и других военнослужащих за удачно проведенную операцию и дал команду готовить представления на награждение. Представление на Золотую Звезду направили на четверых, но ни один из них по разным причинам ее не получил. Самую высокую награду – орден Красного Знамени получил тогда только сержант Айтбаев, остальные офицеры и солдаты досмотровой группы – ордена Красной Звезды. А героем стал многозвездный генерал из оперативной группы МО СССР. Выпускник РВВДКУ подполковник Е. Г. Сергеев стал Героем России только 6 мая 2012 года (посмертно). Награда вручена его вдове в августе прошлого года. 
Через полгода удача улыбнулась спецназовцам 15-й обрСпН в провинции Логар. Героем захвата стал выпускник КВОКУ, заместитель командира роты спецназа Герман Похвощев.
18 июля 1987-го в районе перевала Девалъги-Кандав группа старшего лейтенанта Похвощева, находясь в ночной засаде,  заметила караван противника и, не выдавая себя, пропустив охранение, уничтожила его основной состав. В числе многочисленных трофеев оказалось 4 ПЗРК «Стингер» и 2 ПЗРК «Блоупайп». И главное – в ходе боя среди личного состава не было потерь. Командир был награжден орденом Ленина.
Третий и четвертый случаи захвата «Стингеров» состоялись в феврале 1988 года в зоне ответственности 154-го отряда в условиях досмотра местности после спецминирования караванных маршрутов.
15 февраля заместитель командира 3-й роты старший лейтенант Виктор Борозинец досматривал «забитый» караван. Под огнем противника захватили контейнеры с двумя «Стингерами». Выпускник КВОКУ 1985 года был награжден орденом Красного Знамени и досрочно получил звание капитан.
«Через четыре дня, – вспоминает замкомбата майор В. Р. Фрезе, – новый результат. Помню хорошо, что группа от второй роты вечером совершала воздушную разведку, зацепила караван духов, нанесла огневое поражение. Караван был частично уничтожен, частично рассеян. Наступившая темнота помешала полностью досмотреть разогнанный караван. Поэтому на следующее утро в этом районе повторно проводилась воздушная разведка и были обнаружены тюки с оружием и боеприпасами. При этом в двух тюках нашли ящики-контейнеры странной формы. Через оперативного дежурного отряда доложили, что  досмотровая группа взяла хороший «результат» и возвращается на Джелалабадский аэродром… Мы сразу же стали осматривать подозрительные контейнеры. Содержимое тщательно упаковано, все части – в заводской укупорке. По габаритам контейнеров мы уже догадывались, что это должны быть ПЗРК. Всего было захвачено два «Стингера»…
Это произошло 19 февраля 1988 года, героем захвата стал командир досмотровой группы спецназа лейтенант Сергей Лафазан с лейтенантом Сергеем Верецким и пятнадцатью разведчиками 2-й роты. Все отличившиеся были представлены к правительственным наградам. Выпускника Киевского высшего общевойскового командного училища Лафазана представили к ордену Красного Знамени. Замполит роты предложил ротному представить Лафазана к досрочному званию старший лейтенант. На что командир роты  ответил: «Нет! Еще зазнается».
А зазнаваться было некогда. В конце апреля, за несколько дней до полного запрета полетов авиации в провинции, досмотровая группа Лафазана обнаружила и, десантировавшись с боем, захватила огневую позицию ПУРС на грунте, нацеленных на Джелалабад. Сориентировавшись в обстановке, разведчики сняли первую партию РС за 5 минут до пуска, и вторую – за 8 минут. Разъяренные моджахеды обрушили море огня на горстку бесстрашных разведчиков. Силы явно были неравные, но с воздуха спецназовцев поддержали вертолетчики. В тот день, 20 апреля, ценой собственной жизни экипаж Ми-24 Павла Щипанова спас разведчиков группы С. Лафазана от неминуемой гибели. Разведчиков, которые своей самоотверженностью спасли жизни многим мирным жителям провинциального центра, на головы которых готовился реактивно-артиллерийский удар.
В последний боевой выход, 21 апреля, командир 124-й РГСпН лейтенант Лафазан с разведчиками уничтожили группу из 7 моджахедов и две зенитные горные установки.
А потом состоялся исторический марш на Родину, где, оказалось,  уже не нужна была армия. А вскоре не стало и страны, которой служил и выполнял интернациональный долг. Впереди ждала новая и, как оказалось, совсем не мирная жизнь. Наверняка, покидая Афганистан, он не мог себе представить, что в них снова будут стрелять в Таджикистане, что до ушей вновь долетит клич джихада. А вскоре старший лейтенант С. В. Лафазан будет уволен в запас, как и многие его боевые соратники. Так и не успев «зазнаться…»
Он вправе гордиться своей боевой лейтенантской юностью и тем, что в историю Афганской войны его имя вписано золотом. Боевые ордена Красного Знамени и Красной Звезды, медаль «За отвагу», полученные за четырнадцать месяцев службы в Афганистане в составе 2-й роты 154-го отряда спецназа, лучше всего свидетельствуют об этом.

---

На запитання читачів відповідають фахівці Міністерства соціальної політики, Пенсійного фонду України і Укртелеклому.
Інвалід першої групи 30 січня 2002 року отримав в установленому порядку, через головне управління праці та соціального захисту населення автомобіль безкоштовно. Тоді ж було призначено компенсацію на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля на 10-річний термін  експлуатації, який закінчився 30 листопада 2012 року. Чи правомірні дії управління щодо припинення виплати цієї компенсації з 31 січня 2012 року? На який термін у подальшому можна продовжити призначення такої компенсації і які документи для цього потрібно подавати?

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2012 р. № 35 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» внесено зміни до Порядку виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів і на транспортне обслуговування, затвердженого постановою від 14.02.2007 р. № 228, у частині виплати компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів для інвалідів.
Відповідно до п.8 Порядку компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів призначаються інвалідам і дітям-інвалідам, які в установленому порядку забезпечені автомобілем.
До набрання чинності змін до Порядку інвалід після закінчення десятирічного терміну експлуатації автомобіля мав право на виплату грошової компенсації на бензин, умови придатності його для подальшої експлуатації, про що орган Державтоінспекції робив позначку в технічному паспорті. Після цього інвалід повинен був подати до районного управління праці та соціального захисту населення копію технічного паспорта із зазначенням інформації щодо проходження технічного огляду автомобіля.
Нині поновлення виплати інвалідам грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, термін експлуатації яких більш як 10 років, робиться на підставі заяви інваліда та за наявності технічного паспорта автомобіля (копії).
Таким чином, ураховуючи викладені факти і чинне на той час законодавство, дії районного управління праці та соціального захисту населення щодо припинення виплати інваліду названої грошової компенсації є правомірними.
У зв'язку зі змінами в законодавстві для поновлення виплати грошової компенсації на бензин, ремонт і транспортне обслуговування автомобіля інваліду потрібно звернутися до управління праці та соціального захисту населення за місцем його реєстрації із заявою і копією технічного паспорта автомобіля, яким він користується.


Чи зобов'язують рекомендації МСЕК під час приймання на роботу працівників-інвалідів установлювати їм неповний робочий день (тиждень)? Чи можна без прохання або в разі незгоди працівника перевести його на неповний робочий день (тиждень), керуючись виключно рекомендаціями МСЕК? Чи може працівник-інвалід, якому МСЕК рекомендовано неповний робочий день, працювати повний робочий день за його бажанням?

Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії  та індивіду-альних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, установити на їхнє прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень і створити пільгові умови праці (ст.172 КЗпП).
У разі застосування праці інвалідів роботодавець зобов'язаний враховувати рекомендації МСЕК, оскільки невиконання цих рекомендацій може призвести до погіршення стану здоров'я працівника-інваліда, за що роботодавець нестиме відповідальність. Скорочена тривалість робочого часу регулюється ст.51 КЗпП, якою визначається перелік працівників, котрі мають право на скорочений робочий час, і встановлюється його тривалість. Частиною 5 цієї статті передбачено, що законодавством установлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів тощо).
Згідно з ч.5 ст.6 Закону України «Про охорону праці» працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за його згоди на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і за потреби встановити скорочений робочий день і організувати навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
Однак тривалість скороченого робочого часу для працівників-інвалідів не встановлено жодним законодавчим актом, у тому числі ні ст.51 КЗпП, ні Законом України «Про охорону праці».
Тому, якшо в рекомендаціях МСЕК зазначено, що працівник-інвалід може працювати за своєю посадою на умовах «скороченого робочого дня» або не придатний до регулярної праці, роботодавець на прохання інваліда зобов'язаний установити йому неповний робочий час відповідно до ст.172 КЗпП. Для цього працівник-інвалід подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ. У разі незгоди інваліда на переведення його на неповний робочий день роботодавець не має права в односторонньому порядку встановити йому неповний робочий день.
Неповний робочий час може встановлюватися зменшенням тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи впродовж тижня чи одночасно зменшенням і кількості годин роботи впродовж дня, і кількості робочих днів упродовж тижня. Роботодавець зобов'язаний на прохання працівника, що має право на неповний робочий час, установити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник. Оплата праці в такому разі провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників (ст.56 КЗпП).
Відповідно до пп.8 п.11 Положення про медико-соціальну експертизу, за-твердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1317, міські, міжрайонні, районні комісії аналізують разом з лікувапьно-профілактичними закладами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності, профспілковими органами умови праці з метою виявлення факторів, що мають негативний вплив на здоров'я і працездатність працівників, а також визначають умови і види діяльності, робіт і професій для хворих та інвалідів.
Тому з питання щодо можливості роботи інваліда повний робочий день за обійманою посадою слід звернутися до МСЕК. яка встановила інвалідність і трудові рекомендації.

Чи має право інвалід ВІЙНИ ТРЕТЬОЇ групи на пільгове встановлення телефону в разі його встановлення після відключення за заборгованість з оплати?

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» керується у своїй господарській діяльності Законом України «Про телекомунікації» та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері, зокрема Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. № 295.
Згідно з ч. З ст.63 Закону телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їхньої оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства.
За пунктом 10 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інвалідам війни та прирівняним до них особам надаються пільги з позачергового безплатного встановлення квартирних телефонів і позачергового користування всіма послугами зв'язку. Цей закон не містить застереження про те,. що пільга з оплати за встановлення квартирного телефону надається один раз. Тобто норма закону з позачергового безплатного встановлення квартирних телефонів інвалідам війни має тривалий характер і така пільга надається впродовж усього періоду чинності цього закону.
Органом, на який державою покладено функції із збору, акумуляції й надання інформації про пільги та осіб, які ними користуються, відповідно до п. З Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. № 117, є управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад  (уповноважені органи).
Пільги на надання телекомунікаційних послуг установлюються законодавством України, а їхня реалізація повністю залежить від дії уповноваженого державного органу, який проводить персональний облік одержувачів пільг за їхніми видами і забезпечує фактичне й своєчасне фінансування за рахунок субвенцій з держбюджету.
Відповідно до п.16 Правил оператор має право відмовити споживачеві в укладенні договору в разі наявності заборгованості за надані послуги, що належним чином підтверджено документально, але це не є його обов'язком.
Згідно з ч.2 п.89 Правил заяви на встановлення квартирного телефону від громадян пільгових категорій беруться на облік і задовольняються відповідно до законодавства тільки за зареєстрованим місцем проживання таких громадян. При цьому пільги надаються за умови та з дати подання повного переліку документів, які засвідчують право на їхнє отримання.
Зважаючи на наведене, товариство не має права відмовити споживачеві в наданні послуги на пільгових умовах за наявності в нього документа, що дає право на пільгове встановлення телефону (при цьому оператором перевіряється лише його дійсність), і відсутності заборгованості за надані телекомунікаційні послуги.
Положеннями нормативно-правових актів у сфері телекомунікацій не врегульовано питання застосування пільг на встановлення квартирного телефону лише один раз.
Отже, ПАТ «Укртелеком» як оператор, що надає телекомунікаційні послуги на підставі зазначених норм, зобов'язаний надавати телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян згідно із законодавством за рахунок державного бюджету.

---

Доброю традицією у Підгайцях Луцького району став турнір з волейболу серед чоловіків, присвячений пам’яті воїнів-інтернаціоналістів Валерія Шиманського і Віктора Ткачука.
Участь у цьогорічних змаганнях взяли команди чотирьох сіл. З привітанням до спортсменів звернулися заступник голови Луцької райдержадміністрації Валерій Шилік, Підгайцівський сільський голова Юрій Семенюк.
Голова Волинської обласної організації УСВА Григорій Павлович
вручив квіти й конверти з підтримкою мамам героїчно загиблих воїнів – Надії Шиманській і Зінаїді Ткачук. Важко передати словами відчуття цих жінок, коли вони дивилися на юних волейболістів. Їхні сини так і не дограли свій життєвий матч…
Перше місце у волейбольних баталіях вибороли спортсмени із Забороля, друге – у боратинців, третє – за воютинцями. Господарі змагань стали четвертими. Переможців нагородили кубком і медалями. Усі учасники отримали грамоти й подяки.

---

У спортзалі Корецької ДЮСШ вперше відбувся відкритий турнір з баскетболу пам’яті воїна-інтернаціоналіста Віктора Тисельського.
Народився Віктор 1965 року в місті Корець Рівненської області. Після закінчення школи вступає в Ачинське військове авіаційне училище, яке з відзнакою закінчує у 1985 році за спеціальністю технік-механік. Після піврічної служби у Польщі лейтенанта відправляють для проходження подальшої служби в Афганістан. Свій інтернаціональний обов’язок Віктор виконував і після виведення радянських військ, доставляючи в складі екіпажу вантажного літака гуманітарну допомогу. 26 листопада 1990 року літак зазнав аварії  біля Алма-Ати, екіпаж загинув. Старший лейтенант В. В. Тисельський нагороджений орденом «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» і медаллю «За бойові заслуги».
Під час відкриття змагань до присутніх звернувся батько Віктора – Володимир Климович, який розповів про сина, який теж любив спорт, згадав про його мрії та сподівання, яким так і не судилось збутися.
У турнірі взяли участь шість команд, а  перемогу святкували баскетболісти села Великі Межиричі.
Переможців і призерів нагороджено кубками, медалями, грамотами  й дипломами. Усім командам вручено баскетбольні м’ячі, які надали організатори турніру, друзі-однокласники Віктора Тисельського – учасники баскетбольної команди школи тих років Едуард Міліщук, Валерій Павлечко, Сергій Пасічник, Ігор Бондар.

---

У традиційних міжрайонних змаганнях  на базі Добровеличківської ДЮСШ взяли участь воїни-інтернаціоналісти.
Учасників привітала заступник голови райдержадміністрації Меланія Поляруш, яка побажала усім спортивних успіхів.
У товариському багатоборстві зійшлися команди воїнів-«афганців» з Добровеличківки, Новоукраїнки і Вільшанки Кіровоградської області. Волейбольну першість здобули господарі.
Спонсором змагань виступив народний депутат України Станіслав Березкін. Призери відзначені дипломами, медалями і цінними подарунками.

---

У райцентрі Гусятин на Тернопільщині з ініціативи районної спілки ветеранів Афганістану  відбувся 17-й турнір з міні-футболу, присвячений пам’яті  полеглих на Афганській війні.
Учасники поклали квіти до пам’ятника загиблим воїнам-«афганцям», хвилиною мовчання вшанували їх світлу пам'ять, запалили свічки.
Відкрили турнір голова Тернопільської обласної  організації   УСВА Сергій Лісовий  і голова Гусятинської районної  організації   УСВА Михайло Храпливий. Участь в змаганнях взяли п’ять команд ветеранів війни в Афганістані з Тернополя, Скалата, Теребовлі, Гусятина
і Тернопільського району. Разом з «афганцями» грали  їхні сини, які пишаються батьками й всебічно підтримують ветеранський рух.
Перемогла команда Тернопільської районної організації
УСВА, якій вручено перехідний  кубок, іншим учасникам турніру –
грамоти і футбольні м’ячі.

---

Відкритий районний турнір з волейболу присвячений пам’яті земляків, вихідців з Тисменицького району Івано-Франківської області, які загинули в Афганістані.
У березні естафету пам’яті перейняли учні Тисменицької  спеціалізованої школи з поглибленим вивченням окремих предметів, які вже втретє проводять волейбольний турнір пам’яті загиблих воїнів-інтернаціоналісті.
Директор школи Марія Люта подякувала ініціатору та організатору  змагань Дмитру Сатуру за щорічну допомогу в ремонті спортивного залу і підтримці в патріотичному вихованні молоді. Заступник військового комісара Тисменицько-Тлумацького об’єднаного військового комісаріату капітан Андрій Павлишин привітав школярів  і побажав перемоги.
 Напередодні фінальних ігор вчителі фізичної культури Оксана Ражкова і Роман Волосянчук провели відбіркові ігри. Цього разу змагалися десять колективів.
Фортуна усміхнулася трьом  командам, які у фіналі мірялися спортивною вправністю. Зал вирував, дитячим емоціям не було меж, адже розігрувалися нагороди і перехідний кубок.
У підсумку перше місце і кубок школи  виборола команда 9-В, друге – команда 8-В, третє – команда 7-В.
Переможці та призери нагороджені медалями і грамотами  УСВА. Тепло й щиро привітав і вручив дев’ятикласникам кубок депутат райради, голова районної організації УСВА Дмитро Сатур.

---

Готовится к изданию книга о государственных  наградах Афганистана, документах к ним (орденские книжки, удостоверения к медали, грамоты), будут опубликованы  фотографи воинов-интернационалистов с наградами, агитационные плакаты.
Обращяюсь ко всем неравнодушным и просим присылать материалы по
e-mail: Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт.
Александр Денисов.
Образец:

То обривалося життя

Сивіло небо,
І сивіла голова,
Бій затихав.
Диміли гори в дикім шалі.

І тричі зранені
Світанки і слова
Струною обривалися
На перевалі.

І лячно день згасав.
На милицях страждань
Спішив у зелень – тінь
Подільської берізки.

То обривалося життя
І йшло за грань.
Де пам'ять – біль
Гранітні ставить обеліски.

      У памятника «афганцам»

Кто жизнь поставил, как на карту,
Как с той ромашкой: чет – не чет?
Да так решили перестарки,
Решил кремлевский «звездочет».

Амбиции решали силой,
А отвечать пристало вам,
Вам, безвиновным, отомстили
Те, кто напалмом жег Вьетнам.

Слезу и гнев, и сумрак ночи,
Хранит гранит удар судьбы;
Вас не спросили: «А ты хочешь?»
И поздно говорить: «Вот если бы…»

Хранит гранит трагичность славы,
Боль изувеченных судеб.
Кладу цветы, посею травы

Наступний – подвійний – номер газети «Третій тост» вийде у другій половині квітня.
З повагою до читачів – редакція.