Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Хоча головним приводом для зустрічі була презентація нового метода лікування — протезування зубів за допомогою сучасних імплантатів насамперед воїнам, які отримали щелепно-лицеві ушкодження в зоні проведення антитерористичної операції. Проте головним об’єктом уваги журналістів одразу став військовослужбовець з псевдонімом «Саша». Для його лікування корейський виробник безкоштовно надав клініці імплантатних матеріалів на майже тридцять тисяч гривень.
…«Розстріляють? Чи закатують?» — такі думки виникали в нього, коли «Саша» три місяці сидів спочатку в ямі, потім — в задушливому казематі будівлі СБУ в Донецьку. А ще жевріла надія: «Може, обміняють?..» І так кожного дня. Чотири рази з конвоєм — «до вітру», двічі — солдатський кухоль огидного варива та шматок черствого хліба. Звісно, сконати на зловтіху охоронцям не хотілося нікому, з’їдали все до крихти, бо жевріла надія на волю, дім, зустріч з родиною.
«Саша» — військовослужбовець підрозділу Збройних Сил України, який виконував особливі завдання у зоні АТО. Того разу був отриманий наказ евакуювати поранених під час нищівного артобстрілу ворога. Але після виходу в зазначений район підрозділ не знайшов своїх і потрапив у засідку. Дії кадирівського загону бойовиків не давали жодного шансу на опір. У полоні опинилися всі. Чеченці лупцювали «Сашу» та його побратимів довго, люто, вміло ламаючи кінцівки та щелепи. Самого військовослужбовця від важких травм врятувала кремезна статура. А от зуби йому вибили всі. Бранців швидко перевели в Донецьк на «сортування».
До чотирьох наших військових з Херсона терористи підібрали «ключики» та загітували перейти на свою сторону. А от з групи «Саші», до якої згодом долучили півтори сотні українських військових з «Іловайського котла» та декілька десятків раніше захоплених бранців, співпрацювати з ворогами не погодився ніхто. Ні «марші» скрізь стрій оскаженілих донеччан, ні «екскурсії» до трупів українських воїнів з розпоротими животами та перерізаними горлянками, ні імітації розстрілів у підвалах не підштовхнули їх до зради.
— Мене викликали на допити двічі, — розповідає «Саша». — Пропонували воювати за «Новоросію». Відмовився категорично, відчепилися. Однак примушували годинами вислуховувати нудну агітацію молодих донецьких хлопців за новий «руський мір» та його міфічні переваги. Спілкуючись, я дивувався: з ким вони хочуть будувати своє хитке майбутнє, якщо в цьому регіоні залишилось дві категорії корінних мешканців — пенсіонери і молодь від вісімнадцяти до тридцяти, обплутана тенетами путінської пропаганди. Зрілі, серйозні та дорослі фахівці втекли. В нас про це була достовірна інформація не тільки від солдатів, яких силою вивозили на вантажні роботи, де не обмежували в контактах з місцевими. Один із хлопців роздобув кишеньковий радіоприймач, тож ми разом слухали їхні новини (наші не транслюють).
На допитах «Сашу» шокувала якість розвідданих, отримуваних терористами. На кожного полоненого вони заводили так звану облікову картку, в якій містилась точна інформація про рідних та близьких військових, їхні телефонні та інші контакти, активність в інтернет-ресурсі й навіть фотознімки з банкоматів саме тих фінансових установ, в яких вони отримували заробітну плату. Завдяки цьому терористи не лише мали й мають змогу визначити персональну цінність бранця для обміну на своїх поплічників, а й роблять на цьому «бізнес». Знав «Саша» про випадок, коли з родини одного з його побратимів бандити видурили за нібито гарантоване визволення хлопця з полону п’ятдесят тисяч доларів. Звичайно, визволення не відбулось, а та небагата сім’я розпродала все майно та чекає на солдата й досі.
«Саша» — це псевдонім для ЗМІ, а не позивний. Тому він ховає обличчя від об’єктивів. Визволення з неволі було несподіваним. Охоронці викликали з камери, замотали голову ганчір’ям, заштовхали в авто. За час руху двічі змінювали транспорт. Ніхто нічого не пояснював, тому лякала невідомість. Коли нарешті зупинились і зняли з очей пов’язку, побачив своїх…
…Лікарі клініки гарантують «Саші» стовідсоткове відновлення щелепно-лицевих функцій. Для цього залишилося зробити два хірургічні втручання та пройти три місяці реабілітації — стільки ж, скільки пробув у полоні. Стоматологи пацієнтом трохи невдоволені — він рветься в зону АТО та постійно квапить їх з роботою. А не поспішати не може — в полоні й досі перебувають двадцять сім його бойових побратимів.