Для підвищення боєздатності

Президенту України,
Верховному Головнокомандувачу
Збройних Сил України
Порошенку П. О.

Шановний пане Президенте України!

Ветерани війни в Афганістані, учасники бойових дій в зарубіжних країнах – члени Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) беруть активну участь у захисті Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності зі зброєю в руках і всіх державних і громадських заходах, спрямованих на зміцнення Збройних Сил України.
Останнім часом у багатьох зверненнях ветеранів  вносяться пропозиції щодо необхідності підвищення авторитету офіцерського складу в військових формуваннях і суспільстві в цілому як важливому факторові підвищення боєздатності військ України.
У зв’язку з означеним, Правління УСВА пропонує розглянути питання про проведення у широкому форматі безпосередньої зустрічі Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України з молодшими, старшими і вищими офіцерами – учасниками бойових дій, командирами усіх  ланок управління від взводу, роти і вище. Кандидатури учасників Великої військової зустрічі пропонується визначати з урахуванням думок рядового складу військових формувань.

Просимо розглянути.

З повагою,

за дорученням Правління УСВА  

голова УСВА  
С. В. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ.

---

Проти кроків руйнування соціальних прав народу України, передусім – ветеранів війни, родин загиблих воїнів, УСВА спільно з іншими всеукраїнськими громадськими організаціями 4 лютого 2015 року направили відкрите звернення до керівників депутатських фракцій і груп Верховної Ради України про визнання через Конституційний Суд України неконституційними прийняті закони, зокрема Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України»  №76  від 28 грудня 2014 року, та  поновлення встановленого законами України обсягу прав  на належний соціальний захист ветеранів війни і праці, воїнів-інтернаціоналістів, чорнобильців, жертв нацистських переслідувань, інших вразливих категорій громадян.
У відповіді депутатської фракції політичної партії «Народний Фронт» від 16 лютого 2015 року за підписом першого заступника голови фракції А. А.Тетерчука голову УСВА С. В. Червонописького поінформовано про те, що звернення розглянуто депутатською фракцією у встановленому порядку і пропозиції УСВА будуть взяті до відома у подальшій роботі.
              Наслідком роботи депутатів з відкритим зверненням ветеранів і чорнобильців стало відповідне подання до Конституційного Суду України, під яким поставили підписи 47 народних депутатів України. На жаль, серед підписантів не було народних депутатів – ветеранів Афганської війни.
              20 лютого подання  вручено для подальшого розгляду в Конституційний Суд України. Того ж дня голова УСВА С. В. Червонописький разом з керівниками Організації ветеранів України П. С. Цибенком і ВГОІ «Союз Чорнобиль України»  В. О. Березіним направили звернення до Конституційного Суду України.
                 Зважаючи на те, що порушене питання є життєво важливим для мільйонів українських громадян, які у найскладніші й найважчі часи ціною свого життя і здоров'я  захистили і зберегли Україну, Європу і світ, керівники авторитетних всеукраїнських громадських організацій попросили підтримати зазначене конституційне подання.
                   Шановні бойові друзі! Від наших з вами спільних дій залежить багато на шляху досягнення успіху в справі захисту соціальних прав ветеранів і сімей загиблих. Кожен повинен принципово і відповідально працювати на своєму місці, не перевантажуючи власні обов’язки на товаришів. Разом ми – СИЛА!


Звертаємося до Вас з проханням про поновлення встановленого законами України обсягу прав на належний соціальний захист ветеранів війни і праці, воїнів-інтернаціоналістів, чорнобильців, інших вразливих категорій громадян, обмежених  внаслідок прийняття Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76 від 28 грудня 2014 року.  
Cтаттею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу чинних прав і свобод. При цьому зазначена стаття Конституції України не містить жодних винятків щодо конкретних прав людини, тобто  вимоги цієї статті стосуються всього комплексу прав людини, у тому числі й права на встановлений законами обсяг соціального захисту. 
Конституційний Суд України неодноразово визнавав неконституційними законодавчі акти, якими скасовувалися або звужувалися зміст і обсяг чинних прав і свобод людини. Зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зазначається: «Однією  з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга  статті  22 Конституції України) чи  звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або  внесенні  змін  до  чинних законів (частина третя статті 22 Конституції  України)...  Тлумачення словосполучення  «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України,  Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким скасування конституційних прав і  свобод – це  їх  офіційна  (юридична  або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У  традиційному  розумінні  діяльності  визначальними поняттями  змісту  прав  людини  є  умови  і засоби,  які становлять можливості людини,  необхідні для задоволення потреб її  існування та  розвитку».
Натомість, згаданим Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76, прийнятим 28 грудня 2014 року, скасовано низку норм Законів України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», інших законів соціального спрямування, які є життєво важливими для ветеранів війни і праці, воїнів-інтернаціоналістів, чорнобильців, інших вразливих категорій українських громадян.   
4 лютого 2015 року ми направили звернення до керівників усіх депутатських фракцій і груп у Верховній Раді України з проханням, керуючись статтями 55, 150 Конституції України,  статтями 13, 39, 40, 41 Закону України «Про Конституційний Суд України», звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням про визнання неконституційним Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76 в частині, що стосується скасування або обмеження  норм Законів України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», інших законів соціального спрямування.
Зараз ми отримали повідомлення про те, що таке подання готове і найближчими днями буде внесено до Конституційного Суду України за підписами необхідної кількості народних депутатів України.
Зважаючи на те, що порушене питання є життєво важливим для мільйонів українських громадян, які у найскладніші й найважчі часи ціною свого життя і здоров’я  захистили і зберегли Україну, Європу і світ, просимо підтримати зазначене конституційне подання.

Голова Ради      Організації      Ветеранів України      П.С.Цибенко

Голова Української Спілки      ветеранів Афганістану      (воїнів-інтернаціоналістів)      С.В.Червонописький

Президент ВГОІ      «Союз      Чорнобиль України»      В.О.Березін

---

Днями гостями УСВА стали Іван Белла – перший словацький космонавт, який здійснив у лютому 1999 року космічний політ тривалістю 7 діб 21 годину 56 хвилин, нині аташе з питань оборони і Ріхард Коллар, військово-повітряний аташе при Посольстві Словацької Республіки в Україні.
Починаючи з 2002 року, військові підрозділи Словацької Республіки перебували в Афганістані у складі Міжнародних сил сприяння безпеці. Через афганські події пройшли сотні словаків, троє військовослужбовців загинули, вісім – зазнали поранення.
Голова УСВА Сергій Червонописький ознайомив гостей зі структурою, статутними завданнями Спілки, її чвертьвіковою історією, наголосив про гуманітарний характер діяльності всеукраїнської громадської організації ветеранів війни, спрямованої на захист соціальних прав інвалідів війни, учасників бойових дій, сімей загиблих воїнів і патріотичне виховання молоді.
Обговорено питання участі ветеранів війни та їхніх організацій в сучасних подіях в Україні, відзначено, що заходи УСВА мають переважно превентивний правозахисний характер стосовно учасників бойових дій, а також спрямовані на дотримання виконання норм міжнародного гуманітарного права у збройному протистоянні, зокрема сприяння обміну військовополоненими, розшук пропалих без вісті, повернення тіл загиблих воїнів.            Учасники висловили взаємну зацікавленість у продовженні плідної співпраці.
У зустрічі брали участь заступник голови УСВА Валерій Аблазов, заступник голови Київської міської спілки ветеранів Афганістану Наталія Шатківська.

---

З метою увічнення пам’яті та вшанування героїчних подвигів заступника голови УСВА О. І. Міхнюка, який загинув у складі батальйону «Айдар» під час  бойових дій на сході України, Правління Спілки, наполегливо і послідовно виконуючи своє рішення, учергове виступило з ініціативою і 6 березня направило до центрального органу виконавчої влади – Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників Антитерористичної операції клопотання про присвоєння звання Героя України (посмертно) Міхнюку Олегу Івановичу.
Подання оформлено відповідно до Указу Президента України № 138/2003 «Про Порядок представлення до нагородження та вручення державних нагород України» і з письмовим погодженням з виконавчим органом Київської міської ради – Київською міською державною адміністрацією.

---

25-річний досвід УСВА по розшуку пропалих без вісті та визволенню військовополонених потрібен і сучасній Україні. Ця ділянка роботи у сфері міжнародного гуманітарного права повинна бути організована державними органами, максимально централізована і жорстко контрольована. До роботи необхідно залучати представників авторитетних громадських організацій, зокрема Товариства Червоного Хреста України та УСВА. Порушення цих принципів і відсутність координації дій окремих ланок призводить до негативних наслідків.
Не дочекавшись провідної ролі державних установ, УСВА та її активісти, ґрунтуючись на власному досвіді, зв’язках і вимогах суспільства, взяли на себе тяжкий вантаж у справі розшуку пропалих без вісті, вивезення тіл загиблих воїнів, перепоховання невідомих і визволення військовополонених.
Не все зараз можна і потрібно оприлюднювати, адже головне у цій делікатній справі – не нашкодити. Але за вимогами людей, до чиїх домівок в Україні прийшли або радість повернення з полону, або трагічна визначеність про загибель рідних, ми повинні назвати імена членів УСВА, які, ризикуючи власною безпекою, не отримуючи від держави ні допомоги, ні нагород, за координацією голови Спілки Сергія Червонописького, роблять свою благодійну, благородну справу. Це, насамперед, Сергій Шонін – голова Луганської міської організації УСВА, який організував перемовини, сприяв визволенню кількох сотень українських полонених, поверненню останків загиблих воїнів; Іса Курамагомедов – член Ревізійної комісії УСВА, представник Київської обласної організації УСВА, неодноразово після складних перемовин вивозив і передавав родинам десятки тіл загиблих воїнів; Костянтин Оборін – всебічно обдарована особистість, спортсмен, поет, активіст ветеранського руху, активіст Одеської обласної організації УСВА, вивіз із зони бойових дій більш як 30 тіл загиблих воїнів, брав участь у перемовинах, які дозволили визволити наших військовополонених.

---

Можно попытаться в очередной раз обвинить евреев, масонов,  даже инопланетян, но факт, что мы начали жить в бредовой реальности мировой войны. Эта бредовость значительно усиливается тем, что очередную  "кузькину мать" Россия решила показать всему миру через наезд на некогда братскую Украину. При этом Запад малодушничает, а Путин наглеет. Плевать он хотел на мнение цивилизованного мира, эдакий Бенитэ  Адольфович Пиночет.
Но мир изменился. Меняется и Украина.                                                                                               
Задаваясь вопросом, как усмирить экспансивную и агрессивную страну, презирающую основные принципы европейского мироустройства, человечество даже немного подрастерялось. И всё же весь мир проснулся, не оставив Украину один на один с агрессором. На это Кремль явно не рассчитывал.
Можно банально рассуждать о том, что "собака зарыта" в выяснениях отношений между  США и Россией. А мы, украинцы, попались, мол, под горячую руку старшего брата. Теперь в лучшем случае Запад видит длительный ледниковый период в отношениях с Россией, в худшем – ядерную угрозу со стороны Кремля.
Цель же Путина – не Новороссия, Крым и даже не вся Украина. Россия хочет вернуть себе всю сферу влияния бывшего СССР. А это не только просторы СНГ, но и территории субъектов бывшего Варшавского договора. Лишь со стороны это кажется полным бредом и шизофреничным безумием.  В России так не считают.
Американская разведка сейчас уже вынуждена хотя и осторожно-дозированно, но делиться информацией. По её данным  планы захвата близлежащих к России территорий Генштаб этой страны сверстал ещё в 2005-м. А план по Крыму начал реализовываться ещё в 2008-м. Не тайна за семью печатями то, что ближайшим объектом аннексии виделась Беларусь. Её аншлюс планировался по осуществлённому позже крымскому варианту. Был выписан реальный сценарий устранения Лукашенко, с последующей защитой русских интересов в предполагавшейся смуте. Предусматривалось при этом, что цивилизованный мир по диктатору  (по европейскому определению) особо плакать не будет.
Что касается Украины, то здесь всё виделось не менее простым и прозаичным. В сознании русского имперца никогда и никаких украинцев не существовало, были лишь малороссы, испорченные вирусом самостийности. Снисходительно им можно было позволить разве что потешные флаг, гимн и герб.  Поэтому для россиян стала полной неожиданностью тектоника украинских событий, которая превратила хохлов (типа белорусских бульбашей)  в "укров", чужих и враждебных, а больше непонятных.
Историки, политологи и социологи ещё долго будут дискутировать, по каким причинам волна российского шовинизма накрыла первой именно Украину. Ведь ещё есть Молдова с инородным телом Приднестровья, есть Закавказье с обломом по Грузии, есть страны Средней Азии с диктаторской червоточинкой, есть Прибалтика, в конце-концов. Пока понемногу формируется мнение, что и забранный по-воровски, на гоп-стоп, Крым, и  тысячи тонн убийственного металла на Донбасс – это следствие Майдана, в некоторой степени экспромт. Просто Путин аж ничуть не сомневался в том, что ситуация после отказа Януковича идти в ЕС будет контролируемой и управляемой, уж больно весомой была взятка в 15 млрд. долларов.
Но в Украине произошли давно назревавшие, поэтому закономерные события. Реакция России была малоадекватной и,  как потом выяснилось, не менее закономерной. Война же очень быстро заточила украинское общество на защиту  Отечества и антироссийское поведение, привела к новым песням:
Конечно же, Украина уходит из русского мира, раздолбав в хлам саму его идею. Остальному миру, нормальному и цивилизованному, стало понятно, что конфликты по типу Приднестровья, Абхазии, Сев. Осетии, украинского Донбасса Россия поставила на поток. Здесь она преуспела в мастерстве дестабилизации. Но аннексия Крыма – это уже развал миропорядка, установившегося после Второй мировой войны. И не менее. Поэтому сегодня перед всем цивилизованным мировым сообществом стоит проблема разрешения этого вопроса. "Путинологи" всего земного шара пытаются понять, что же на уме у кремлёвского руководителя.  При этом весь мир смотрит на Россию с ужасом. И россиянам это нравится, как бы ни было больно об этом говорить. Это трагедия народа. Дурь ведь выпустить из людей намного проще, чем загнать её обратно (и не надо остерегаться этих жестких определений; сегодня Россия их заслуживает; а завтра будет завтра).
Оказывается, трагичная история гитлеровской Германии стала поучительной далеко не для всех. И дело не только в нестабильном поведении Германии, эдакой жрицы любви, или Зимбабве, Венесуэлы и Северной Кореи. Заигрывают с Россией  несколько европейских государств. Если во Франции Марин Ле Пэн взяла от Кремля 9 млн. евро на выборы, или в Греции радикалы пришли к власти с помощью Москвы, это ещё можно понять. Но вот игривым Чехии, Венгрии, Италии, Испании, Австрии, Кипру, Словении и Сербии учебники истории полистать не мешало бы.
Понимаем, большая политика – не стриптиз, и в ней не всё должно быть напоказ. Как и то, что в геополитике нельзя путать игру в шахматы и "чапаева". Но в основании любой сложности лежит первичная простота. В нашем случае она в том, что Путин приостановился под давлением Запада. Но его, этого мирового демарша, не было бы без стойкости нашей страны, сумевшей "показать зубы" одной из самых мощных армий мира.
А ещё первичная простота в том, что, стараясь выполнять минские соглашения, Украина становится жертвой собственной порядочности. Точно так было с ядерным оружием в 90-х. Ведь после распада СССР Украина унаследовала третий в мире (после США и России) ядерный арсенал. У нас было 1240 ядерных боеголовок на базе 220 стратегических носителей – больше, чем у Франции, Великобритании и Китая вместе взятых. А ещё 44 тяжёлых бомбардировщика с 1048 ядерными крылатыми ракетами большой дальности, да более 600 единиц тактического ядерного оружия. И всё это было пущено под  «нож» Будапештского меморандума.
Стало понятным, что благодаря Путину уже никто добровольно, по примеру Украины, не откажется  от ядерного оружия. Но нам от этого не легче. Давит злость не только из-за подписавшей соглашение и потом гаденько предавшей России. Не выполняют своих обязательств прямые подписанты США и Великобритания, как и субъекты официальной поддержки Франция и Китай. А ведь только Штаты тратили на сдерживание дислоцирующихся в Украине ракет по 16 млрд.  долларов ежегодно. Потому что в ядерный потенциал нашей страны входило 46 твердотопливных межконтинентальных баллистических ракет SS-24, по 10 боеголовок в каждой, с дальностью полёта более 10 тыс. км.  Сегодня же господа американцы умничают вокруг каждого потраченного на нашу страну цента, далеко не уйдя от обнаглевшей России.
Бесспорно, история не знает сослагательного наклонения. Но почему-то  "красивоговорящеумничающему"  Кравчуку не очень верится. Явно ведь пошли по пути наименьшего сопротивления, не рискнув оставить себе хотя бы тактическое ядерное оружие и поддерживать его в последующем в дееспособном состоянии. Конечно, это усилило бы нашу внешнюю безопасность, и, как минимум, заставило бы российского агрессора десять раз отмерить.
Сейчас уже вряд ли стоит аплодировать нашим доморощенным популистам по теме восстановления статуса ядерной державы. Это только отвлекает от реальной стратегии усиления мощи:  во-первых, мы не вытягиваем технологически по замкнутому циклу; во-вторых, мы уже находимся под гарантиями МАГАТЭ как ядерная держава с атомной наукой и промышленностью, ядерной энергетикой и проблемами Чернобыля,  в-третьих,  сама дискуссия внутри Украины о статусе страны с обладанием ядерным оружием сейчас объективно работает на интересы России как страны-агрессора. Ей нужен серьёзный повод для оправдания своего поведения, более серьёзный, чем защита эфемерного русского духа. Да и госпожа Меркель вздохнула бы с облегчением, поспешно согласившись с Путиным в том, что Украина есть государством-недоразумением. Кушать просят ведь не только военторги российские. В той же Германии за время действия санкций потери в денежном выражении составили без малого 13 млрд. евро.
 И Украина, и Россия являются преемницами тоталитарной советской системы. Попытка нашей страны изменить совковую организацию общественно-экономического порядка на универсальную проевропейскую сразу поставила её в конфронтацию с Россией.
Уже более года Украина борется не за НАТО и ЕС, а за своё право выбора. Лишить его и есть основной целью Москвы на данном этапе осуществления своей стратегии. При этом выполняется и мелко-оперативная задача по утилизации на Донбассе  отечественного как оружейного, так и генетического мусора. Уместно вспомнить слова Черчилля: «Между позором  и войной они выбрали позор. И в итоге получили и позор, и войну».
Только на первый взгляд кажется, что Евромайдан так напугал Кремль, что тот вынужден был дойти до крайности – разделить русских и украинцев этнически, возвести стену пропаганды и разжечь войну. Не стоит упрощать, как и слишком однозначно воспринимать слова Макаревича о том, что привычка гадить осталась у россиян со времён монголо-татарского ига.
Нынешняя Россия уже не просто совок, её поведение через внутреннюю и внешнюю политику открывает новое понятие «рашизм» как жесткий фашизм в объятиях с нацизмом. И это не прикол. Кто интересуется новейшей историей России, те знают о проекте "Мёртвая вода", который реализуется на протяжении двух с половиной  десятилетий. Он трансформировался в комплекс нескольких подпроектов, но по сути своей остаётся чекистской разработкой. Это по нему в своё время  "козлом отпущения" сделали Ельцина. До Гааги не дошло только из-за удачного кадрового решения под названием "Путин" (ещё рассматривались спецы Примаков и Степашин). Россия всегда отличалась безнравственной демократией. Но в данном случае страна провокативно, через систему спецопераций, была доведена до такого состояния, когда общество запросило жёсткой руки. Так что путь спасителя нации стартовал на добротно унавоженной почве.
Всё было рассчитано грамотно, российский народ быстро, комфортно, с большим удовольствием вернулся в подобие СССР. За редким исключением, всех устроила страна "царей, князей и бояр с мигалками". Осталось совсем немного –  воссоздать могучий Советский Союз настолько, насколько позволяет нынешняя геополитическая ситуация.
Превратив страну хотя и в карикатурную, но в империю, российская власть сумела нарастить и экономический, и политический жирок. Запас  какой-никакой прочности у страны и сейчас ещё есть (только авантюра в Украине со всеми затратами и санкциями уже обошлась России почти в 6 сочинских олимпиад). Но стало понятно, что основные болезни власти и общества загнаны вглубь. Хотя Кремль и последователен в реализации "Мёртвой воды", но пошли перекосы. С собирательством земель русских посредством ползучей аннексии уже основательно влетели по Украине.
Что касается самого Путина, то его можно называть бандитом с  пацанской психологией из питерской подворотни, фашистом со свихнувшимся мироощущением, политическим шулером с игрой не по правилам, шизофреником при потере связи с реальностью и просто "Путин-х...ло", но это отдает мелким хулиганством и сути происходящего не объясняет. Он пришел к власти из КГБ и вместе с этой структурой контролирует всю Россию, регулярно подчёркивая, что наибольшая трагедия – в распаде СССР. С рассуждениями о том, что в России сражаются партия денег и партия войны (т. е. либералов и шовинистов) можно согласиться при условии, что и та и другая – партии чекистов. Что касается политического терроризма, то общественное мнение позволяет Путину так себя вести. К годовщине аннексии Крыма его рейтинг достиг 88%.
Россия сейчас – коллективный Путин, империя, готовая любыми средствами защищать своего императора. И Немцова убил практически весь российский народ. У многих есть надежда на то, что в стране найдутся люди, готовые реализовать традицию цареубийства. Но ошибочно мнение о том, что если свергнуть или уничтожить Путина, то разрушится вся структура, страну захлестнёт беспощадный бунт. Россия к этому просто не готова, там клиника, ибо геббельсовская пропаганда Кремля пробуждает худшее в людях, а зашла она очень далеко и надолго. Так что Путин может вполне "процветать" до 2024 года, держа при себе Медведева как полезного слугу, стерегущего кресло (ближайшее  окружение – это несколько олигархов с ленинградскими или чекистскими корнями, да плюс Сечин, Иванов, Шойгу, Володин).
Важно отметить, что почти 80 тысяч людей не побоялись пройти через рамки и попасть в видеоматериалы ФСБ во время прощания с Немцовым. Для тоталитарного государства и жирной Москвы это крайне немало, но это столица. Оболваненный же народ в своём значительном большинстве, особенно провинциальный, до сих пор не верит даже в то, что российские войска засветились на украинском Донбассе.
Нечему особо удивляться, но в России народ не знает о том, что с 11.08.14 в войне на востоке Украины полноценно приняли участие 10 тактических группировок. Перечисляем для россиян: 18-я гвардейская мотострелковая бригада; 17-я, 21-я и 33-я мотострелковые бригады; 247-й гвардейский ДШП; 107-й гвардейский ДШП; 331-й и 137-й гвардейские полки ВДВ; 31-я гвардейская ДШБ; вторая бригада спецназа и спецназ ФСБ.
Ещё важно знать россиянам, что под Дебальцево и Мариуполем были задействованы "заградительные отряды" на базе одной из дивизий внутренних войск МВД России. Там же засветилась и новейшая система залпового огня "Торнадо", поступившая на вооружение российской армии лишь в 2012 году. И пора бы уже знать, что на расстоянии 200 км от российской границы Украина не имела воинских частей, и свершившаяся подлость стала для неё как гром среди ясного неба.
Не верит  народ России и тому, что их войска на Донбассе – это без малого 9 тысяч военнослужащих, из них 5-6 тысяч – ударный компонент сухопутных войск и десантников. Ещё более патологически не верят россияне цифрам потерь. Но по данным Всероссийской инициативы "Груз-200", возглавляемой Еленой Васильевой, на средину  марта на Донбассе погибло 6314 кадровых военных Российской Федерации, из них 396 – отборный спецназ, морпехи, десантура (в двух чеченских войнах за 6 лет – около 13 тыс.). Поскольку на войну ещё и вербуют добровольцев, это позволяет скрывать реальные потери и снижать недовольство общества большими жертвами. Быстренько зарыть в землю или хоронить как героев – в этом сегодня разница между нами, бывшими братьями. А запрет на установку памятников погибшим в Украине напоминает афганскую тему первой половины советских 80-х.
Важно отметить, что на востоке Украины москвичи и питерцы практически не воюют. Зато  изголяются "великие" представители маленьких народов Российской  империи. Отдельной строки, однако, заслуживают чеченцы. Кремль  сам понимает, что обнаглевший Кадыров – это проблема феодально-шариатского государства у южных границ России. Он уже видит себя лидером всего Северного Кавказа, но при этом является раздражителем и причиной приближающейся очередной кавказской бойни.
Начал понимать это и сам Кадыров, поэтому отозвал своих головорезов с Украины, кроме высокооплачиваемой личной охраны руководства ДНР.
В целом же можно взахлеб рассуждать о том, что россиян настигнет кара божья или хотя бы Нюрнбергский процесс, а сам Путин и приближенные к нему ястребы войны повторят судьбу Милошевича. Но вряд ли стоит упрощать. В нашем конфликтном случае проблема ведь не только в России с её безумным патриотизмом и промытыми Кремлём мозгами.
Из войны есть два выхода: поражение и победа. И оба они заканчиваются миром, иначе вялотекущее противостояние продолжается. Это аксиома, но при ней важно понимать, что Россия нападает, а мы держим оборону. Будем реалистами, Украина не может так запросто взять и победить этого агрессора, но обязана не допустить победы над собой. При этом залогом мира может быть значительное и очень динамичное усиление нашей армии.
Казалось бы, всё просто, бери и усиливайся. Но есть геополитический фактор, или внешний, существенно или даже приоритетно влияющий на результат военного противостояния. Время вносит свои коррективы даже в незыблемые аксиомы.
К сожалению, у Европы и США не исчезло недоверие к Украине, в противном случае уже, как минимум, был бы включён какой-нибудь модернизированный "план Маршалла". Хотя от нас и не отворачиваются, но отдают предпочтение не поставкам летального оружия и миротворческой или полицейской миссиям, а  "долгоиграющим" процессам изменений в нашу Конституцию, искоренению коррупции и проведению структурных реформ. Конечно, переворот в сознании американцев и европейцев понемногу осуществляется, но значительным  тормозом является игра Москвы и её партнёров  на раскол Европы и раскол на плече США – Европа. Хотя в актив Украины работает то, что мир всё больше убеждается в мнении: доверять Путину – это самое бессмысленное, что можно делать, сейчас и вообще.
При всём этом, в течение года войны в Украине никто из "мировых игроков", включая Китай, не смог выработать чёткий и вразумительный рецепт для её прекращения. Не может договориться о едином подходе к разрешению конфликта и СБ ООН. Все поняли, что Путин в этой войне использует тактику мелкого хулиганчика с шаловливыми ручонками. И дать по этим ручонкам одной лишь дипломатией не получается. Как  факт, Россия только за февраль поставила в зону АТО около 500 танков и другой бронетехники. Да и в целом военно-техническая эволюция россиян на Донбассе поражает, при нынешних информационно-разведывательных возможностях её не скроешь. США понимают, что от них срочно требуется поставка ПТРК  Javelin, пробивающего российскую броню на расстоянии до 2-х км. Встал жёстко вопрос и о выделении ПЗРК Stinger, чем потенциально можно предотвратить подключение к боевым действиям российской авиации.
Казалось бы, ну чего Вашингтону остерегаться. Не блеф, что американцы могут в течение 40 минут уничтожить весь ядерный потенциал России. Сегодня ядерные, и особенно противоядерные возможности этих двух стран абсолютно не сопоставимы, как бы наш северный сосед не "дул щёки". Да и психологическая катастрофа для Путина в том, что его танки на Донбассе могут в одночасье быть сметены новым американским оружием.
Но Обама выжидает, в силу разных причин и обстоятельств. И дело не в том, что Кремль пригрозил пойти на Киев в случае поставок оружия. И не в том, что вся бизнессобственность  США в России будет, мол, национализирована. Просто умение держать паузу в большой международной политике – это тоже мощное оружие. Нас тревожит важное обстоятельство в этой связи – не передержали бы только.
Пока же реалии в том, что Путин хохочет над подачкой в 17,5 млрд. на четыре года. Российские СМИ не преминули сравнить с ГДР, куда было вложено почти 2 трлн. евро. Причем инвестиций, а не кредитов, которые придётся возвращать.
В любом случае Украине пока предоставляется уникальная возможность самой навести порядок в своём доме. Как бы кощунственно это ни звучало, но делу  укрепления нашей страны в значительной степени способствует Путин.
Если взять вооружённые возможности Украины, то силовой надеждой на Донбассе и форпостом на юге страны может стать только реформированная и значительно усиленная армия. Как системная институция она пока отсутствует. И если мы держим восток страны, то благодаря,  в первую очередь, потрясающе высокому уровню патриотизма и личной инициативы солдат и офицеров, добровольцев и волонтеров. Но добровольческая функция уже пошла на убыль в силу объективных причин.
Вместе с тем никто не хочет воевать под командованием невежд, лгунов и предателей, каковым является почти весь пузатый генералитет, включая Генштаб (65%  бронетехники, 70% артиллерии потеряно только в ходе окружений под Изварино, Илловайском и Дебальцево; тяжёлого вооружения добровольцы не имели, на них не спишешь). Профанацией пока становится одобренная Президентом реформа Вооружённых Сил, отсутствует системная кадровая работа, по-прежнему на примитивном уровне обеспечивается боевая подготовка, отсутствует централизованная обработка и анализ развединформации.
В дополнение ко  всему этому появилась неудачно скрываемая властью информация о проблемах с призывом через военкоматы, особенно в западных областях страны. Это свидетельствует об усталости общества от войны. Определённо, на энтузиазме и патриотике дальше дело не пойдёт, не тот противник, много разногласий внутри общества.  На это и делался расчёт в оккупационных  планах Кремля.
Руководство страны отдаёт отчет тому, что если сливать войну, то можно вляпаться в историю. Нашему обществу  уже надоели стенания власти о "грязных" предателях-предшественниках. Как и о России, целенаправленно делавшей украинскую экономику зависимой от её собственной, о том, что в органы власти инфильтрировалась  агентура, особенно в силовые структуры и Минобороны, как и о том, что всё это сопровождалось мощной медиаподдержкой. Время разговоров ушло, мы выстояли, надо действовать.
Да, власть выглядит слабенько, гражданское общество её значительно переросло. Диванные стратеги и очередные умники, не считающиеся с реалиями времени, этим обществом уже отвергаются. Среди них оказались и калифорнийские да гарвардские мальчики, на которых были надежда и расчёт.
Понимаем, что стихия сейчас опасна, о срочных выборах могут говорить только обиженные политики, недалёкие в своих оценках люди или враги-дестабилизаторы. Но понимаем и то, что пришедшие на смену донецкой мафии – это тоже политики из мира коррупционного украинского прошлого, заинтересованные в сохранении старых схем и экономической парадигмы в целом. Может, Яценюк и талантливый менеджер,  но он замазан коррумпированной системой, в которой вырос. Это вяжет по рукам и ногам его реформаторские потуги. Как, кстати, и не проверенный реально под люстрацию его буковинский бизнес.
Ещё сложнее с влиятельным в нашей стране олигархатом. Тот же государственник, по нынешним меркам, Коломойский платил Кучме и Пинчуку взятки в размере 5 млн. дол. в месяц за управление "Укрнафтой". Видимо, уроки пошли на пользу, поскольку "Приват" активно "пылесосит" нищенствующую теперь страну, взрастившую и мощную бизнес-империю, и её лидера.
Откупаются подачками с барского плеча Ахметов, Пинчук, им подобные по богатству. Судя по всему, не видеть стране и сокровищ семьи Януковича, близких к ней Курченко, Арбузова, им подобных по размерам нагло награбленного. Спрятались под депутатской неприкосновенностью Бойко, Королевская, Шуфрич, им подобные керманичи воровских команд, ещё недавно орудовавших во власти на самом высоком уровне.
Запад не особо рвётся нам помогать ещё и потому, что общество не очистилось  от всего этого нечистоплотного балласта. С ним Россию не дожать.
Наша страна оказалась в ситуации, когда вынуждена создавать свой рецепт реформ в условиях войны, и зарубежье нам если и помощник, то не очень, без фанатизма. Мозги высококлассных специалистов, современные технологии  и производственную базу Украина имеет, требуются только организующая воля власти и зарубежные инвестиции.
А порядок в стране может навести только общество. Как на передовой, где люди становятся более просветлёнными, но вместе с тем и более заточенными на жесткость и справедливость. Поскольку передовой становится вся страна, то власть поневоле будет вынуждена самоочищаться и как можно быстрее определяться с «мутными» – герои они, патриоты-менеджеры, ленивцы или провокаторы. Всё это имеет самое непосредственное отношение к развитию ситуации на Донбассе. Результаты борьбы за умы его жителей, как и крымчан, прямо зависят от улучшения жизни в Украине. А если кто-то и намерен "слить" эти части нашей страны, то ему придётся жить оглядываясь.
Уже ясно, что войну в очередной раз поставили в Минске на паузу. Не исключено, что Путин отпразднует 9 Мая и рванёт пробивать сухопутный коридор в АРК. Не обольщаемся, Россия ещё не раз будет переносить войну с фронта в наши города и села, на полки наших магазинов. И все мы теперь становимся участниками боевых действий. Ничего, нас  бьют, а мы крепчаем, при этом понимая, что время работает на Украину.
Достоинству мы учимся с болью и потерями. Понимаем, в борьбе с путинскими "шахтёрами" и "трактористами" перспективно надеяться в первую очередь на себя. Но как никогда ранее, от  нас нужны единство, мужество, выдержка и мудрость.
Что касается бывших братьев, то путь к примирению и прощению будет длинным, вероятней всего – несколько поколений, но будет. И это обнадёживает, потому как "сапогами не вытоптать душу". Так сказано и спето великим русским человеком Высоцким.
Конечно, в контексте поднятых вопросов общеполитического характера напрашивается ветеранская тема, «афганская» в частности. Но и нет смысла рассматривать в отрыве от проблем страны, особенно в нынешнее бурное время. Поэтому видение вопросов «афганцы» – общество», «Афган – АТО» просится быть продолжением. 

---

Старе гасло часів Великої Вітчизняної війни «Все для фронту, все для перемоги!» і сьогодні надзвичайно актуальне, особливо для тих, кому не байдужа доля і територіальна цілісність України.
Ветерани-«афганці» добре знають що таке війна, втрата бойових побратимів, скалічені душі й серця, тому першими взялися допомагати воїнам АТО. Не всі ветерани Афганської війни за станом здоров’я можуть брати участь у бойових діях на Донбасі, тому вони активно підтримують волонтерський рух.
Правління Тернопільської обласної організації УСВА прийняло рішення зібрати кошти і придбати автомобіль для 79-ї аеромобільної бригади. За місяць зібрали близько трьох тисяч євро й закупили за кордоном позашляховик, який привели в належний стан, поміняли мастила й деякі запчастини.
Першого березня біля меморіального комплексу загиблих на війні в Афганістані земляків у Тернополі духовний наставник «афганців» – настоятель Свято-Троїцького духовного центру ім. Д. Галицького отець Анатолій освятив автомобіль, подякував усім воїнам-інтернаціоналістам, які внесли пожертву на його придбання.
Голова обласної організації УСВА Сергій Лісовий разом з побратимами Миколою Гоєм і Олександром Макухівським перегнали автомобіль під Маріуполь і вручили його бійцям 79-ї аеромобільної бригади.
При обласній організації УСВА створено логістичний центр зі збору коштів і майна для потреб наших військовиків, неодноразово ветерани-«афганці» доставляли продукти харчування, бронежилети, каски, медикаменти в зону АТО.
У Палаці культури «Березіль» імені Леся Курбаса відбувся благодійний концерт пам’яті полеглих на Афганській війні та в зоні АТО.У ньому взяли участь гурти «Долг» та «Інтерконтингент», Роман Лотецький виконав свої пісні, написані після поїздки в зону АТО. Зібрано п’ять тисяч гривень, які будуть використані для допомоги нашим бійцям. Тернопільський гурт воїнів-«афганців» «Долг» на своїх благодійних концертах зібрав близько 130 тисяч гривень і передав їх на потреби армії.
Підготовлено й видано тиражем 1500 примірників «Підручник бійця територіальної оборони», який допоможе солдатам і молоді вчитися захищати свою державу. З ініціативи обласної організації УСВА на базі дитячого табору «Лісова казка» у селі Борщівка Лановецького району організовано навчальний військово-патріотичний центр з підготовки воїнів імені Героя Радянського Союзу учасника бойових дій в Афганістані Ярослава Горошка, випускники якого вже захищають цілісність держави.
Правління обласної організації УСВА висловлює щиру подяку активістам ветеранського руху Ігорю Тарасу, Миколі Гою, Олександру Макухівському, Олександру Міщію, Богдану Штепулі, Івану Бабію та іншим, хто активно підтримує волонтерський рух і допомагає армії.

---

Безпілотний літальний апарат для нашої армії придбали волонтери-«афганці» Тисменицького району Івано-Франківської області. Цю необхідну для військових розвідувальну техніку запропонував купити волонтер, голова районної організації УСВА, депутат райради Дмитро Сатур.
Пристрій для розвідки вже передали військовим 24-ї окремої механізованої бригади. До цього вони освоювали техніку й практикувалися під час десятиденного курсу навчання в Івано-Франківську. Бійці подякували за допомогу й підтримку, наголосили, що українські військові демонструють самовідданість і мужність, їхній бойовий дух незламний.
Придбали безпілотник вартістю понад 40 тисяч гривень за кошти жителів Тисменицького району і небайдужих людей. Парафіяни церкви Святого Миколая із  Тисмениці зібрали 4200 гривень, колядники – 4280, парафіяни церкви Святого Великомученика Дмитрія Солунського із села Марківці – 2000, приватне підприємство «Оптика Станіславська» (директор – Наталя Гейко) – 5000, працівники Погонянського психоневрологічного інтернату (директор – Михайло Ферштей) – 2500, місцевий осередок громадської організації Союз Українок – 200 гривень. Координаційний штаб з допомоги учасникам АТО передав для придбання безпілотника 5000 гривень. Долучилися коштами й заробітчани з міста Губбіо (регіон Умбрія, провінція Перуджа в Італії), які зібрали й передали 19000 гривень. За решту коштів волонтери придбають тканину, з якої учні Івано-Франківського центру професійно-технічної освіти № 1 пошиють спальні мішки, які також передадуть на фронт.

---

Дипломант і переможець всеукраїнських і міжнародних конкурсів народний фольклорний колектив «Горлиця» під керівництвом Любові Рачинської давно відомий не тільки на Київщині, а й за межами України – в Болгарії, Туреччині та інших країнах.  
Останнім часом у зв’язку з ускладненням суспільно-політичної ситуації в країні колектив завжди бажаний гість у госпіталях і реабілітаційних центрах в Ірпені, селищі Циблі, Пущі-Водиці та інших, де виступає перед пораненими бійцями – учасниками АТО, ветеранами Великої Вітчизняної і війни в Афганістані.
У кожну свою поїздку окрім таланту і натхнення вісімнадцять активних жіночих «штиків» беруть для військових медикаменти, продукти харчування, теплі речі, овочі та фрукти. Вони передають пораненим бійцям подарунки від дітей.
Активним учасником, генератором ідей та задумів у колективі є голова Києво-Святошинської районної організації УСВА, учасник бойових дій в Чехословаччині Л. Л. Козленко (на знімку – четверта ліворуч).

---

У селищі Ратному на Волині місцеві воїни-«афганці» разом з освітянами і громадськістю урочисто відкрили на фасаді школи №2 меморіальну дошку на честь загиблого бойового побратима Миколи Заліпи.
Подія сталася за ініціативи  учасника бойових дій в Афганістані, депутата районної ради Василя Півня й завдяки спонсорській підтримці голови Волинської обласної організації УСВА Григорія Павловича.
Микола Васильович Заліпа народився 10 травня 1961 року в селі Видраниця. Навчався у Ратнівській школі-інтернаті, у Харківському індустріальному технікумі. Працював на заводі у Первомайську  Луганської області. В Афганістані – з травня 1982 року. Рядовий, стрілок загинув у бою 25 липня 1982 року. Нагороджений посмертно  орденом Червоної  Зірки. Похований в селі  Велимче. Ім’ям Миколи Заліпи названо одну з вулиць села.
Крізь афганське пекло пройшли 120 юнаків з Ратнівщини, загинули Микола Заліпа і Петро Штик, багато повернулися інвалідами, 18 померли від ран і хвороб у мирний час.
Пам'ять солдат, які загинули, обороняючи мир на території інших держав, вшанували начальник відділу освіти Ратнівської райдержадміністрації Валентин Андросюк, член правління Волинської обласної організації УСВА Василь Півень, рідний дядько Миколи Заліпи – голова ради ветеранів села Видраниця Адам Заліпа, учасники бойових дій в Афганістані, Чехословаччині й на території інших держав, учителі, учні та громадськість.
Настоятель місцевого храму Різдва Пресвятої Богородиці протоієрей отець Іоанн освятив меморіальну дошку.

---

По многолетней традиции члены Коминтерновского районного  отделения Харьковского городского союза ветеранов Афганистана  собрались на 5-м  городском  кладбище  почтить  память погибших.  
250 харьковчан не вернулись к родному порогу, 17 – жили в  Коминтерновском районе. Более  года  назад  вопрос об установке  памятника решили на собрании «афганцев» и семей погибших. С просьбой  поспособствовать  в  изготовлении  и  установке обелиска обратились к  народному депутату Украины Анатолию  Денисенко. В ноябре прошлого  года памятник был установлен, проведены работы по облагораживанию  прилегающей  территории. И вот в торжественной  обстановке его открыли вдова погибшего в Афганистане Лариса Васильевна Новоселова и  председатель КРО ХГСВА, кавалер ордена Красной Звезды Леонид  Ананьевич Панасюк.
В церемонии открытия обелиска приняли участие воины-интернационалисты, семьи погибших, руководство  района. Активистам «афганского» движения вручили юбилейные медали.     

---

Усім нам знайомий вислів: «Війну не завершено, доки не поховано останнього солдата».
На жаль, не встигли пошуківці України справитись із пошуками загиблих воїнів Великої Вітчизняної війни, як на сході країни розпочалася нова війна і з’явилася потреба в їхній роботі щодо пошуку воїнів уже цієї війни. Низько схиляючи голову перед сьогоднішніми героями – полеглими і живими, змушений торкнутися теми пошуку і вшанування загиблих  воїнів минулої війни.
Щороку завдяки, головним чином, ентузіазму, пошуківці знаходять останки сотень воїнів і, на превеликий жаль, дуже багато з них не вдається перепоховати. Часто ця робота не проводиться по кілька місяців і навіть більше року, насамперед через відсутність коштів у виконавчих органів місцевого самоврядування, а також складний механізм отримання дозволів, пов’язаних  з перепохованням.
Нині обстановка ще більше ускладнилася. Багато посадовців і навіть деякі члени громадських організацій, які займаються пошуковою роботою, а також і кандидати в народні депутати, яким дуже потрібна довіра людей, стверджують, що зараз не на часі займатися перепохованням жертв Великої Вітчизняної війни. Оскільки на сході держави йде війна, то, на їхнє переконання, необхідно насамперед думати про допомогу сьогоднішнім воїнам.
Не хочу дискутувати на цю тему, бо вважаю аморальним визначати, герої якої війни заслуговують на більшу повагу. Враховуючи складну ситуацію в країні, зауважу, що все ж необхідно знайти можливість, нехай за скромним сценарієм, за християнським звичаєм перепоховати останки воїнів минулої війни, які лежать десь на складах і в підсобних приміщеннях.
Особливої гостроти це питання набуває напередодні 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Ми зобов’язані до цих знаменних дат спільними зусиллями виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій, всіх небайдужих громадян зробити благородну і святу справу, щоб не довелося лицемірити перед співвітчизниками і пам’яттю загиблих воїнів у дні відзначення ювілеїв, говорячи про те, як  ми свято шануємо полеглих воїнів.

---

У середній  школі № 306 Києва спільно з благодійним фондом «Свято-Покровський» організували вечір «Пам'ять поколінь». У зустрічі взяли участь ветерани Великої Вітчизняної, воїни-«афганці», бійці Національної гвардії України –  ветерани трьох поколінь, які знають ціну миру й символізують єднання українців різного віку. Учні, вчителі та студенти Київського інституту музики ім. Р. Глієра підготували літературно-музичну композицію, відеоматеріал про Велику Вітчизняну та Афганську війни, про події на Майдані та війну на сході України.

---

Председатель Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов)  Сергей Червонопиский и Герой Советского Союза Валерий Гринчак  на встрече с руководителями мастерской по изготовлению орденских планок обсудили вопросы доступных цен при изготовлении планок государственных и ведомственных наград и наград общественных организаций для ветеранов войны.
Мастерская находится в Киеве на проспекте Победы, 15; телефон (044) 236-92-23.   

---

У Борисполі на вулиці Головатого, 15 відкрито військово-патріотичний центр реабілітації та адаптації учасників бойових дій і ветеранів військової служби.
«Нарешті наша організація має місце, де може виконувати свої статутні завдання. Тим більше, що через ситуацію в країні учасникам бойових дій потрібна адаптація. Сто осіб, які брали участь в АТО, приймемо до спілки. Адже наше головне завдання – підтримувати побратимів. Сьогодні спілка активно співпрацює з волонтерським рухом і учасниками АТО», – розповів голова Бориспільської міської організації УСВА Володимир Сукач.
Для воїнів-інтернаціоналістів відкриття власного центру стало святом. Спілка активно співпрацює з волонтерами Київського військового госпіталю. Одній з них – Тетяні Нікачало вручено Подяку УСВА.
Привітати організацію з новосіллям прийшли міський голова Анатолій Федорчук, секретар міськради Володимир Пилипчук, заступник міського голови Людмила Пасенко, депутат міськради Анатолій Пасічний, воїни-інтернаціоналісти. «Сьогодні в Борисполі знакова подія. Вже минуло стільки років після закінчення війни в Афганістані, і це по суті перше приміщення спілки, яке, впевнений, буде наповнене живим спілкуванням, де кожен учасник бойових дій зможе знайти підтримку. Тому хочу подякувати всім активістам за активну роботу», — наголосив А. Федорчук.
Центр реабілітації та адаптації займає дві кімнати: перша — кімната пам’яті, наповнена інформацією про Афганську війну,  а ще залишили місце для відтворення подій у зоні АТО; другу облаштовано під офіс.
Центр розпочав роботу, й тепер кожен може завітати сюди за порадою чи допомогою. До того ж, спілка планує проводити уроки мужності у школах і готова до співпраці з іншими громадськими організаціями.

---

Голова УСВА  С. В. Червонописький, голова Київської міської спілки ветеранів Афганістану М. М. Гончаренко і голова Деснянської районної спілки ветеранів Афганістану В. І. Передрій відвідали госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна».
Гості  поспілкувалися з головним лікарем В. І. Олійником, завідувачами  відділень Г. А. Ямполь і С. М. Чепелою та іншими медпрацівниками. Обговорено питання лікування ветеранів війни, родин загиблих військовослужбовців і потреби медичного закладу.
Палати у двох відділеннях (одна – у неврологічному, друга – у терапевтичному) відремонтовано і обладнано за сприяння і фінансової підтримки голови Деснянської районної спілки ветеранів Афганістану В. І. Передрія та учасника бойових дій в Афганістані, директора будівельно-ремонтної фірми О. М. Сатиренко. Всебічну допомогу також надавав активіст організації, учасник бойових дій В. О. Печений. Гості оглянули відремонтовані палати і висловили вдячність тим, хто до цього приєднався.