Хочеш миру — готуйся до війни. Гадаю, що цей відомий вислів має й інше філософське звучання, до якого ми значно рідше звертаємося. Хоча всі знаємо, що кожна війна завжди завершується миром, а її учасники повертаються додому.
З 18 березня по 1 травня 2015 року понад 35000 військовослужбовців, які відслужили встановлені строки, будуть демобілізовані. Серед них багато бійців, які повертаються з передової. Як на них може вплинути воєнне лихоліття, наскільки пережите в боях позначиться на адаптації до цивільного життя, які можуть виникнути проблеми в демобілізованих захисників України? Мабуть, всі погодяться, що порушені питання будуть стосуватися не лише вчорашніх бійців, їхніх рідних і близьких, а й усього суспільства. Бо в підсумку ці захисники України стануть учасниками і творцями нашого суспільного життя.
Чи хворіли фронтовики через стресові розлади?
Досвід Великої Вітчизняної, війна в Афганістані, сьогоднішній військовий конфлікт на Донбасі доводить перевірену часом істину: з передової додому кращі люди повертаються ще кращими, а гірші — гіршими. Перших, звичайно, зажди буває більше. І це закономірно. Бо саме завдяки їм життя після війни змінюється на краще. Повернувшись до цивільного життя, вчорашні фронтовики займають активну позицію. А їхні бойовий гарт, вірність обов’язку, відповідальність, сила духу і патріотизм стають найбільш затребуваними в суспільстві.
Я мав можливість спостерігати, як живуть колишні фронтовики, що їх хвилює, як вони адаптувалися до цивільного життя. По сусідству з батьківським домом проживали Яків Добрянський, Іван Коломійців, Олександр Кравченко, Олександр Корнійчук… Усі вони повернулися з Великої Вітчизняної війни пораненими, а дядько Яків побував у пеклі фашистського полону. Та, попри пережите воєнне лихоліття, вони раділи мирному життю, багато працювали, виводили в життя дітей. Жили фронтовики, як і всі люди навколо них, бідно, продукти отримували по картках. Саме розмірковуючи над цими фактами, замислююсь над таким питанням: чому ми не спостерігали в більшості фронтовиків проявів психологічних травм, отриманих у бойовій обстановці? Адже сьогодні про цю проблему говорять медики і учасники антитерористичної операції, їхні рідні та близькі.
Та продовжу думку про цю хворобу, посилаючись на бійців, що повернулися додому з фронтів Великої Вітчизняної. Не проявлялася вона зовні, на мій погляд, насамперед тому, що вони на той час були в рівних умовах: всі воювали, всі пролили кров заради майбутнього мирного життя, всі однаково переживали післявоєнні голод і розруху, вірили у відбудову зруйнованих шахт і заводів, багаті врожаї на колгоспній ниві, щасливе майбутнє своїх дітей. Тобто колишні солдати не зациклювалися на отриманих на фронті болячках, а поспішали залікувати рани на тілі народного господарства, не шукали в мирному житті тих, хто не оцінив належним чином їхні бойові заслуги.
Коли в суспільстві заговорили про цю хворобу?
Потім на теренах держави почали з’являтися інші учасники бойових дій, яких називали воїнами-інтернаціоналістами. Саме тоді вже більш помітними стали проблеми, пов’язані з психологічними травмами, отриманими на «чужих» війнах і військових конфліктах поза межами своєї країни. У 1968 році мене, на той час юного лейтенанта, направили виконувати інтернаціональний обов’язок до Чехословаччини. Понад сто радянських воїнів загинули під час введення наших військ до цієї країни, що стало трагедією для їхніх рідних та близьких. Але немає статистики стосовно тих високих навантажень психологічного плану, які довелося витримувати військовим, які залишилися служити у Центральній групі військ. На кожному кроці місцеві жителі називали нас окупантами. Позначалися на настроях спартанські умови життя в перші роки перебування, розлука на тривалий час із сім’ями. Та особливо гнітила фактично окупаційна сутність нашої «інтернаціональної» місії. Я знав багато випадків, коли офіцери, прапорщики вдавалися до суїцидів. Пошлюсь на приклади з життя редакції групової газети «Советский солдат». У одного капітана «поїхав дах», а підполковника відправили додому в труні через захворювання. Багато про що свідчить і така статистика: в кожного третього офіцера нашого колективу розпалися сім’ї.
З певними фізичними і душевними втратами повернулися додому з понад 20-ти країн світу радянські військовослужбовці, які брали участь у військових конфліктах на їхній території.
Та найбільше проблем психологічного плану з’явилося в учасників війни в Афганістані. До болю від отриманих ран додалися душевні травми. Це коли при зверненні до органів влади за отриманням пільг або гарантій соціального захисту деякі чиновники казали колишнім бійцям: «А я вас на війну не відправляв…» Нерідко воїни-«афганці» стикалися з випадками, коли у військових частинах не брали до уваги набутий ними бойовий досвід. Не завжди надавали їм перевагу при призначенні на вищі посади. Все це позначалося на настроях учасників бойових дій. Одні з них звільнилися у запас і їм досі сняться суворі афганські будні. Вони ще довго будуть «хворіти» тією війною і ніякі заходи реабілітаційного спрямування остаточно не вилікують від «афганського синдрому». Хоча, звісно, пом’якшать його прояви.
Допомога надається вже на передовій
Так звана гібридна війна, яка минулого року почалася на Донбасі, відрізняється і від Великої Вітчизняної 1941–1945 років, і від афганської, і від інших військових конфліктів. Бо нашим ворогом стали представники і послідовники «братського народу» — сусідньої Росії. А такий розвиток подій ще рік тому важко було уявити. Як і те, що новоявлені вороги будуть діяти, як справжні окупанти: стріляти по мирних людях, знищувати інфраструктуру міст і селищ, грабувати національні багатства регіону. Воювати нам доводиться також за умов погіршення у країні економічного стану. Та попри все, учасники антитерористичної операції демонструють високий морально-бойовий дух, патріотизм. Ці якості захисників України стали основою створення нової армії, підвищення її боєздатності, забезпечення успіхів на полі бою з агресорами, противниками незалежності і свободи країни. Заради цього на вівтар майбутньої перемоги військовослужбовці віддають найдорожче — свої життя, здоров’я.
Щоб значно пом’якшити вплив бойових стресів на учасників АТО, фахівці-психологи надають їм допомогу ще на передовій. Майже сто спеціалістів працюють безпосередньо в зоні антитерористичної операції. Серед них є як штатні військові психологи, так і волонтери.
На посилення турботи про учасників антитерористичної операції спрямований Указ Президента України Петра Порошенка про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони від 18 лютого 2015 року «Про заходи щодо створення належної матеріально-технічної бази для лікування, реабілітації та оздоровлення військовослужбовців та інших осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, а також учасників бойових дій та інвалідів війни». Зокрема, законодавчим актом визначено завдання уряду проаналізувати матеріально-технічний стан санаторно-курортних, інших закладів охорони здоров’я та реабілітаційних установ, провести їхню інвентаризацію та передати до сфери управління Міністерства оборони України.
На цей час уже розпочалася демобілізація й учасників антитерористичної операції, які були на передовій від семи місяців до року. Як справжніх героїв зустрічають їх жителі міст. Захисники України користуються в суспільстві надзвичайно високою повагою. Наші громадяни мають зробити ще один крок назустріч цим бійцям і допомогти їм безболісно адаптуватися до цивільного життя. А для цього має бути створена атмосфера поваги, уважного ставлення до розгляду всіх проблем, які постануть перед демобілізованими героями. На всіх рівнях — від родини військовослужбовця до вищих ешелонів державної влади.
А ще доведеться допомогти вчорашнім бійцям подолати бар’єр непорозуміння між ними та оточуючими їх людьми. Бо, наприклад, неприязний погляд, необережне слово, формалізм у розгляді звернення можуть стати приводом для психологічного зриву учасника бойових дій. Отже, від кожного з нас залежить швидкість і безболісність переходу на «цивільні рейки», використання бойового досвіду, активної участі в усіх сферах суспільного життя. Про те, що люди, випробувані війною за незалежність і цілісність нашої держави, користуються високим авторитетом у суспільстві, свідчить обрання їх до Верховної Ради України. Як повідомив Міністр оборони України генерал-полковник Степан Полторак, до роботи в апараті військового відомства залучають учасників бойових дій. Сьогодні багато захисників Вітчизни і в інших органах державної і місцевої влади, де вони самовіддано працюють заради майбутнього України. Як наголосив Президент України Петро Порошенко, і надалі потрібно делегувати в органи влади всіх рівнів людей, які набули бойовий досвід і авторитет при захисті України.
