|
|
|
"Третій Тост" № 21 (357), 2007 рік, листопад |
|
|
| |
5 листопада - День військової розвідки
Від імені Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) вітаю військових розвідників - людей мужньої і однієї з найнебезпечніших професій зі святом - 89-ю річницею створення військової розвідки!
Днем заснування радянської військової розвідки прийнято вважати 5 листопада 1918 року, коли було створено Реєстраційне управління - центральний орган військової розвідки, яке 1 квітня 1921 року перетворено на Розвідувальне управління штабу РККА.
У роки Великої Вітчизняної війни за мужність і героїзм, за вмілу організацію і успішне виконання розвідзавдань командування близько 150 тисяч військових розвідників відзначено державними нагородами, а 121 з них присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
1950 рік став початком формування армійського Спецназу ГРУ ГШ. У 1951 році створено роти спеціального призначення у військових з'єднаннях, у 1957 році - батальйони, а в 1962-1963 роках - бригади у військових округах.
Військові розвідники завжди діяли на вістрі локальних війн і військових конфліктів у багатьох країнах світу. Однією з яскравих сторінок історії проведення ефективної розвідки були операції, які проводилися розвідпідрозділами у ході військово-політичної спецоперації СРСР у Афганістані. За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з бандформуваннями, 25 військових розвідників стали Героями Радянського Союзу.
Нині військова розвідка України співробітничає більш як з 30 розвідслужбами країн світу.
Дорогі бойові друзі! Бажаю Вам і Вашим рідним, близьким міцного здоров'я, злагоди, успіхів у професійній діяльності на користь нашої держави.
Зі святом бойові товариші!
З повагою,
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
|
|
| |
Авторитетна думка
Голова УСВА Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ:
"В Афганістані нам робити нічого"
Ветерани Української Спілки ветеранів Афганістану застерігали американців, а сьогодні говорять про це вітчизняним можновладцям
Нещодавно на міжнародному форумі міністрів оборони країн Південно-Східної Європи, який відбувся у Києві, було заявлено, що Україна може долучитися до військових операцій в Афганістані. Ця тема сьогодні на перших сторінках вітчизняних засобів масової інформації. У розмові з кореспондентом "ТТ" заяву прокоментував голова Української Спілки ветеранів Афганістану Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ.
- Сергію Васильовичу, днями у Києві відбулося чергове засідання Ради міністрів оборони країн Південно-Східної Європи. На ньому прозвучала заява міністра оборони України Анатолія Грищенка про те, що Україна може підтримати Євроатлантичний альянс щодо введення військ в Афганістан. Як ви до цього ставитесь і наскільки доречно зараз порушувати це болюче для українців питання? Тим паче, що Україна не є членом НАТО.
- Свого часу, коли американці готувалися до проведення операцій в Афганістані, зі мною зустрічалися представники Посольства США в Україні й цікавилися моєю думкою щодо перспектив "експорту свободи" у цю ісламську країну. Знаю, що подібна зустріч у Москві відбулася з Борисом Громовим, іншими учасниками війни в Афганістані за участю Радянської армії. Словом, цікавилися нашим бойовим досвідом і уроками, які винесли звідти, загалом ситуацією із середини.
Я і мої бойові побратими жорстко рекомендували їм не втягуватись у війну в Афганістані і наводили незаперечні переконливі аргументи проти такої авантюри. Зокрема, про те, що жоден загарбник, який намагався захопити Афганістан, починаючи від Александра Македонського і закінчуючи британцями, так і не досягли жаданої перемоги у збройній боротьбі з цим народом. У Афганістану є своя специфіка. З одного боку - слабка армія і відсутність економіки, а з другого - географічно-етнічні умови: гірська місцевість і власне сам афганський народ. Абсолютно самобутній і вольнолюбний, зі своєю неповторною ментальністю.
Там зовсім інші підходи до всього, свої, незбагненні для нас цінності й бачення навколишнього світу тощо. Хоча ця країна і неоднорідна, бо там живуть і узбеки, і таджики, і хазарійці, і пуштуни, і ще багато інших народностей та племен, які відстоюють і шанують своє. І водночас, попри певні ознаки у декого із них окремих слідів цивілізації, на 95 відсотків вони залишаються у середньовіччі, живуть за своїми середньовічними законами, у феодальній громадсько-політичній формації. І це - реальність Афганістану. А тому з цим народом краще не воювати і з мечем до цієї гірської країни не йти.
Ми так американцям тоді й порадили. Не послухали. Вони пішли, а в Кабулі змінився уряд, який нібито їх запросив. До того ж, в Афганістані 95 відсотків території контролює аж ніяк не уряд і, тим паче, не американці та їхні союзники по впровадженню тут свободи у нашому розумінні. Першу скрипку відіграють польові командири, вожді місцевих племен, а не представники високої державної влади.
Після виведення радянських військ такі тенденції та негативні наслідки набули ще більшого розвитку. Йдеться про виробництво і торгівлю наркотиками, торгівлю зброєю, культивування й підтримку світового тероризму, що сьогодні реально загрожує людству. Словом, вийшов такий казус. Ті, кому американці свого часу допомагали у війні проти радянських військ, сьогодні доволі успішно воюють проти американських військових та їхніх сателітів. Звісно, Конгрес та громадськість США не дуже раді тому, що з кожним роком зростає кількість загиблих вояків в Іраку, Афганістані... (Станом на кінець вересня 2007 року сили міжнародної коаліції, що проводиться в Афганістані, втратили 700 людей вбитими, не враховуючи 63 іспанців, які загинули в авіакатастрофі, повертаючись на батьківщину. - Ред.). Хоча це можна було передбачити. А сьогодні вони хочуть американське гарматне м'ясо замінити на наше, українське. Наче ми там ще не були! І даремно вони кажуть про наш колишній досвід, про благодійні наміри щодо афганців, про миротворчість. Це лише гарні слова. Ніякою миротворчою місією там і не пахне. Це з одного боку. А з другого - ми ж пам'ятаємо, що американці заварювали кашу в Афганістані самотужки, а відтак підтягнули і військовослужбовців країни НАТО.
Отже, я переконаний, що у даному разі і міністр оборони і Президент України діють аж ніяк не в інтересах України і українського народу. А тому, як свого часу ми, ветерани війни в Афганістані, переконливо і жорстко рекомендували американцям не йти туди, так сьогодні радимо нашим можновладцям і співвітчизникам: в Афганістані нам нічого робити!
- Який інтерес США в Афганістані - цілком зрозуміло. А чому саме сьогодні це питання постало у нас в Україні? Чим це можна пояснити?
- Усім відомо, що Америка серйозно і активно допомагала деяким українським лідерам під час помаранчевої революції. І, мабуть, були певні зобов'язання, під що давалася ця допомога. (Хоча документів ми і не бачили). Найперше зобов'язання, як неважко зрозуміти, це втягування України в НАТО, а відтак і в усі попутні справи Євроатлантичного альянсу.
Сприяє цьому і тимчасове безвладдя в країні - відсутність Верховної Ради. Але ж вона буде. А тому готується підґрунтя для прийняття нових рішень, адже лише з "благословення" парламентарів підрозділи Збройних сил України можуть направлятися в зарубіжні держави для виконання тих чи інших завдань. Цим пояснюється і розпуск попереднього парламенту і відсторонення від процесу державного управління деяких політичних сил. І всі рішення, які приймалися, а це близько ста Указів Президента, мали певну мету, хоча і є неконституційними.
Сьогодні є серйозні побоювання, що наш Президент все ж ризикне і піде на те, щоб втягнути Україну в бойові дії в Афганістані, швидше всього, виходячи зі своїх зобов'язань перед Сполученими Штатами. До того ж, використовуючи період політичного затишшя. Та й народу вже набридли ці політичні ігрища. Люди втомилися від цієї кавалькади політиків... Цим і намагаються скористатися Сполучені Штати і їхні поплічники в Україні, щоб незаконно втягнути нас у цю афганську війну. Звісно, поступово, дозовано, як у радянські роки, під соусом боротьби із розповсюдженням наркотиків, з тероризмом тощо. А відтак залучать до перекриття караванних шляхів. Де буде небезпечно, там ставитимуть не американців, а наших хлопців-українців. А хіба в Україні не треба боротися з наркотиками, іншими негативними явищами?
Є питання і щодо оцінки дій наших військовослужбовців на чужій території. Звісно це будуть добровольці. А з іншого боку - це безпосередні найманці. Яку оцінку цьому дасть світова спільнота, міжнародне законодавство? У даному разі слово "миротворець" не підходить. Миротворці діють під егідою ООН, а не у складі підрозділів НАТО чи американських військ. Як бути? Словом, запитань багато, а відповідей немає.
Сподіваюсь, що в складі помаранчево-сердечної коаліції знайдуться розумні люди, які не допустять фатальних рішень і помилок у цьому найважливому державному питанні.
- Сергію Васильовичу, дякую за відверті відповіді!
|
|
| |
Заявление Пресс-службы СПУ
Скорое вступление Украины в НАТО, о чем вновь заявил Виктор Ющенко, является свидетельством полного политического аутизма в Секретариате Президента. Ющенко открыто говорит, что хотел бы участия украинской армии в вооруженных конфликтах в составе войск НАТО. Это идет вразрез с интересами общества, ведь большинство украинцев выступает за нейтральный и внеблоковый статус Украины.
Поэтому на парламентских выборах партия Ющенко - НУНС старательно избегала обсуждения темы НАТО, прекрасно понимая, что избиратели настроены резко против участия украинцев в чужих войнах в "горячих точках" планеты. Однако выборы закончились и Ющенко вновь пытается выполнить задание своих заокеанских покровителей по втягиванию Украины в вооруженные конфликты.
Более всего поражает моральная позиция Виктора Андреевича: его сын и племянник в армии не служили, и не собираются. Более того, ни один отпрыск какого-либо лидера НУНС не проходил и не проходит службу в украинских вооруженных силах. Однако эти люди присвоили себе право требовать от семей простых украинцев, чтобы они посылали на смерть своих детей в далекие страны, гибнуть за чужие интересы вдали от Родины.
Это лицемерие становится сейчас общегосударственной политикой, которую реализовывается окружение Ющенко. Воевать за НАТО они хотят чужими руками. Думают они мозгами нанятых политтехнологов. И все это по одной причине - у этих людей большой дефицит совести.
|
|
| |
Інформаційне повідомлення
27 жовтня відбулося засідання Політради стратегічного політичного партнера УСВА - Соціалістичної партії України, на якому обговорено політичну ситуацію в Україні після виборів 30 вересня 2007 року.
В ухваленій постанові наголошено, що авантюра з виборами є наслідком порушення Конституції України В. Ющенком, угодством щодо його намірів узурпувати владу з боку бізнесових кіл, представлених у парламентсько-урядовій коаліції. Самі ж вибори проведено з порушенням Конституції та законів України із застосуванням масштабних фальсифікацій, які здійснено безкарно в умовах зруйнованої судової системи. Одним з головних завдань, яке вирішували пропрезидентські політичні сили, було за будь-яку ціну не допустити соціалістів до Верховної Ради і тим самим унеможливити утворення парламентської більшості в попередньому вигляді.
Щодо самої партії, то визнано, що в таких умовах керівні структури СПУ і більшість партійних комітетів виявилися не готовими й не зуміли організувати належну агітаційну, масово-політичну роботу, встановити елементарний контроль за ходом голосування та підрахунком голосів. У кінцевому рахунку СПУ набрало 2,86 відсотків голосів, і вперше залишилася поза парламентом. Проаналізувати ситуацію, що склалася за результатами виборів 2007 року і визначити напрями подальшої діяльності партії повинен ХІІІ з'їзд СПУ, який відбудеться 17 листопада.
Від УСВА на засіданні Політради виступив Юрій Зубко.
|
|
| |
Неприступный Мармоль
Часто спецназу в Афганистане в 1982-1983 годах приходилось действовать на направлениях главного удара армейских операций. Примером тому может служить Мармольская операция.
Основной причиной операции в Мармольском ущелье стало бандитское похищение шестнадцати граждан СССР, работавших на строительстве хлебозавода в Мазари-Шарифе. 1 января 1983 года они возвращались в советский поселок после трудового дня. Моджахеды перегородили дорогу "бурбухайкой" и остановили автобус. Применив оружие, насильственно захватили рабочих и увели в горы.
В городе Мазари-Шарифе была сформирована оперативная группа поиска. Ей придали 6-ю роту 122-го мотострелкового полка, две роты разведбата 201-й дивизии. Целый месяц шли напряженные поиски. На это же время здесь были прекращены все боевые действия. Ведение поисковых работ осложняли тяжелые погодные условия, не позволявшие применять авиацию.
В первые же дни поисков, 3 января, в русле горной речки, недалеко от Мармоля, был обнаружен труп одного из захваченных наладчиков завода. Остальные - словно провалились сквозь землю.
По приказу командующего 40-й армией 30 января в горах за кишлаком Мармоль был высажен первый десант. Вскоре десантники захватили и доставили пленного - 16-летнего паренька, которого удалось "расколоть". Он показал, что в кишлаке Вардак в доме муллы видел с десяток пленных "шурави".
Немедленно в Вардак вылетела рота под командованием капитана Телегина и 50 сотрудников ХАДА (афганская служба безопасности). К операции привлекли 20 вертолетов Ми-8 и столько же боевых вертолетов. Во время высадки второй пары Ми-8 из дома муллы был открыт мощный стрелково-пулеметный огонь.
Связь с группой на это время была потеряна, так как начальник связи сам вступил в рукопашную схватку с "духами".
При поддержке боевых вертолетов Ми-24 десантировалась третья пара, и "духи" поспешно начали отступать в горы. Перед этим они успели расстрелять специалистов, но в спешке убили пятерых, а троих ранили и не добили.
В ходе скоротечного боя получили ранения и трое десантников роты Телегина.
Как рассказали освобожденные советские рабочие, их захватили с пропагандистской целью и впоследствии должны были казнить. Руководитель банды демонстрировал захваченных населению, выдавая их за "летчиков", бомбивших афганские кишлаки, и призывая при этом к "священной" войне с неверными.
Маршал Соколов находившийся в это время в Кабуле, приказал провести операцию по уничтожению банды Забибулло, командующего Северным фронтом борьбы с советскими войсками. По данным разведки тот спешно мобилизовал только из местных кишлаков 1300 моджахедов. И именно он, Забибулло, организовал операцию по похищению специалистов.
По замыслу штаба армии операцию предусматривалось провести высадкой десантов для перехвата путей выхода из Мармольского ущелья, а также непосредственным уничтожением живой силы противника и его материальных средств, находящихся в ущелье.
К операции были привлечены: 154-й отдельный отряд спецназа; мотострелковый батальон 122-го мотострелкового полка; мотострелковый батальон 148-го мотострелкового полка; разведывательный батальон 201-й мотострелковой дивизии; приданная артиллерия; батарея зенитно-артиллерийского полка 201 МСД; 40 вертолетов (Ми-8 и Ми-24).
С афганской стороны привлекались части пехотной дивизии, отдельная бригада "командос" и оперативный полк Царандоя, которыми руководил заместитель главного советника генерал Шкруднев, прибывший в ДРА вместо убитого 19 января 1982 года генерал-лейтенанта П. И. Шкидченко.
Мармольское ущелье для наших войск считалось недостигаемым с самого начала афганской кампании: по данным разведки было известно, что вход в него неприступен.
"Как такового входа в ущелье и не было, - вспоминал И. Ю. Стодеревский, командир 154-го отдельного отряда спецназа. - Весь вход занимала водная поверхность искусственно разлившейся горной реки. А с выдолбленных в каменной складке огневых точек били неуязвимые ДШК и пушки".
23 февраля, почти через месяц после освобождения специалистов, началась военная операция. Но началась она не со штурма укрепрайонов в ущелье, а с зачистки ближайших к Мазари-Шарифу кишлаков. Советские войска действовали стремительно: на вертолетах выбрасывался десант, захватывались основные высоты, блокировался район и уничтожались бандформирования.
Через неделю руководитель операции заместитель начальника штаба армии генерал-майор С. Н. Шевченко выбросил десанты вокруг района боевых действий на маршрутах выхода из этого каменного мешка. Одну роту разведбата 201-й дивизии возглавлял старший лейтенант И. Н. Плосконос, впоследствии ставший Героем Советского Союза. В течение всей операции этим подразделениям пришлось в суровых зимних условиях высокогорья (2500 метров над уровнем моря) держать оборону и пресекать отход мятежников.
Почти весь отряд спецназа, около 300 человек, под командованием майора Стодеревского прибыл для участия в операции.
Боевые действия проходили в сложных климатических условиях: дул сильный ветер и шел снег; в горах в такую погоду очень нелегко. Активные боевые действия в районе ущелья продолжались девять суток, из которых неделю наши воины продвигались под сплошным огнем противника буквально по пятьдесят метров в сутки.
У "духов" в горных складках ущелья было много долговременных огневых точек, хорошо замаскированных в пещерах, выдолбленных в монолитных скалах. В этих же пещерах, соединенные тоннелями, располагались богатейшие склады с оружием, боеприпасами, снаряжением, медицинским имуществом и продовольствием. Все эти материальные средства предназначались для обеспечения мусульманского фронта, воевавшего с "шурави" на севере.
Уничтожение этих складов и было одной из задач операции. Но захватить и уничтожить их было очень сложно. Даже авиация не могла эффективно поражать огневые точки противника. Потому главное слово должны были сказать солдаты спецназа, прорывавшиеся в ущелье по земле.
Командир спецназа рассредоточил силы так: первая рота спецназа (командир - Самойлов) выбивала противника из укрытий в ущелье, вторая рота (командир - Войтенко) в это врем, поднявшись на 200 метров по вертикали отвесных скал, "чистила" горы сверху, захватывала господствующие высоты и продвигалась по вершинам горной гряды справа от ущелья.
В то время, пока шел ожесточенный бой при входе в ущелье, вторая рота, возглавляемая командиром Войтенко и замполитом Жегловым, поднявшись по отвесным скалам, вышла во фланг и тыл противника. Ошеломленные дерзостью спецназа душманы отступили, бросив всю свою неприступную систему обороны и склады.
А увиденное - поразило... Разведчики вспоминали, что все переходы из одного складского помещения в другое, а также лестницы были выложены из пустых корпусов авиабомб. Поземную систему хранения и огневые точки связывала прекрасная телефонная связь.
В сложных лабиринтах подземной крепости наши солдаты обнаружили помещения двух тюрем, где взору предстали страшные средневековые приспособления для пыток заключенных. На пыточных козлах висели бездыханные тела трех афганских военнослужащих, попавших в плен к мятежникам, с вывернутыми в суставах руками и ногами, изуродованные.
В самом ущелье обнаружили большой автопарк. На стоянках стояли громадные грузовые автомобили типа "Татра", "КамАЗ", среди них сиротливо затерялись два "УАЗика". При осмотре техники всех удивило ее хорошее техническое состояние. Хотя во время боев машины получили повреждения, но заводились "с пол-оборота".
Итак, боевая задача была выполнена полностью. Большое удовлетворение и радость от свершенного омрачали только потери батальона. Разведчики потеряли в тех боях восемнадцать человек ранеными.
17 марта 1983 года, в день своего рождения, во время наведения авиации на цели получил ранение и бесстрашный комбат И. Стодеревский.
Руководитель операции генерал С. Н. Шевченко, анализируя и оценивая те действия, вспоминал: "Тяжелее всех пришлось отряду спецназа, которым командовал толковый, волевой, но своенравный командир майор И. Стодеревский. Его роты должны были выбивать противника из ущелья. Отвесные скалы высотой до 200 метров, а в них ДОТы. Бьешь по амбразуре, а в них не попадаешь.
Спецназ полз по 40-50 метров в сутки. Огонь был шквальный. Я принял решение привлечь авиацию. Вызвали авиаполк из Термеза, и он нанес бомбо-штурмовой удар. Разнесли, вроде, в клочья, а пошли в атаку - не все цели уничтожены.
Со мной был замкомандующего ВВС полковник Медведев, он сам сел на Ми-24 и пошел на пулеметы ДШКа. Рискуя жизнью, он показал мастерскую стрельбу и точно поразил один расчет.
Но и второй, и третий раз удары авиации не дали желаемого результата. Бомбы огневые точки не подавляли, а напалм в горах не горел. Только когда 2-я рота спецназа и 2-я рота 122-го полка с горных вершин зашли в тыл к "духам", те начали в панике отступать. Наши подразделения плотно замкнули кольцо окружения в ущелье и предотвратили отход.
Были взяты приличные трофеи. Помню, десять "КамАЗов" угнали в учебный центр, один "УАЗик" забрал себе герой операции - командир отряда спецназа. Из тюрьмы удалось освободить одного еле живого афганского капитана. В казематах нашли мощные японские отбойные молотки, с помощью которых моджахеды и сделали свою горную крепость. После вскрытия всей обороны мы долго не могли найти склады с оружием и боеприпасами, оказалось, вход был присыпан во время БШУ.
В складах обнаружили много разного: одних только ДШК было 8 штук, 6 минометов. 20 тысяч боеприпасов к ДШК и многое другое...
Завершили операцию 20 марта. Оценивая эту операцию, могу отметить, что потеряли мы за месяц 5 человек убитых и около сотни раненых. Особенно жалко мне одного старшего лейтенанта, что разбился уже после боев, при спуске с гор..."
Многие воины, участники той операции, за Мармоль были представлены к наградам. Отличившиеся солдаты и офицеры свои ордена и медали получили уже в Союзе.
Олег КРИВОЛАПОВ,
полковник запаса, участник боевых действий в Афганистане.
|
|
| |
Конференція
Наша історія та її уроки
26 жовтня в актовій залі Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр." відбулася науково-практична конференція "Військово-стратегічна операція "Анадир". Її історичне значення". На конференцію прибули делегати з усіх областей України і Автономної Республіки Крим.
У роботі конференції взяли участь почесні гості: Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Куба в Україні Хуліо Гармендія, перший заступник голови Ради організації ветеранів України генерал-лейтенант В. О. Анастасієв, голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) генерал-майор С. В. Червонописький, віце-президент Міжрегіональної організації воїнів-інтернаціоналістів - ветеранів локальних війн і збройних конфліктів генерал-майор О. І. Карманов (Російська Федерація), начальник управління у справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці Київської міської державної адміністрації І. Є. Голубєва, президент Асоціації дружби Україна - Куба В. В. Пасак, генерал-полковник А. В. Лопата, віце-президент Українського фонду соціальних гарантій військовослужбовців і ветеранів Збройних сил генерал-майор В. А. Раєвський, начальник відділу у справах ветеранів війни Київської міської державної адміністрації генерал-майор Г. М. Селиванов.
Для висвітлення роботи конференції були запрошені представники засобів масової інформації.
З доповіддю "Військово-стратегічна операція "Анадир". Її історичне значення" виступив голова Української спілки воїнів-інтернаціоналістів-"кубинців" генерал-полковник запасу М. О. Лопатін. З науковими доповідями виступили: Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Куба в Україні Хуліо Гармендія, віце-президент Асоціації дружбит Україна - Куба В. В. Терещук, віце-президент Міжрегіональної організації воїнів-інтернаціоналістів - ветеранів локальних війн і збройних конфліктів генерал-майор О. І. Карманов, перший заступник голови Української спілки воїнів-інтернаціоналістів-"кубинців" генерал лейтенант І. В. Пустовий.
З порушених у доповідях питань підготовки і здійснення військово-стратегічної операції "Анадир" проведено широку дискусію. Конференція прийняла резолюцію, в якій відзначено важливість цієї операції для захисту революційних завоювань кубинського народу, зменшення ядерного тиску на Радянський Союз, розуміння неможливості застосування ядерної зброї у війні та необхідності використання набутого досвіду прихованого розгортання військ далеко за межами держави.
Активні учасники ветеранського руху воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені Почесними грамотами Української спілки воїнів-інтернаціоналістів-"кубинців", Подяками Київського міського голови і медалями Міжрегіональної організації воїнів-інтернаціоналістів - ветеранів локальних війн і збройних конфліктів.
Інф. "ТТ"
|
|
| |
Черкаська область
Турбота по-"афганськи"
Багато вже часу спливло відтоді як відгриміли бої з участю наших воїнів у далекому Афганістані, а "афганська" турбота про ближнього залишається актуальною і сьогодні. Готовність, як в бою, допомогти побратимові, незважаючи ні на що подати своєчасну руку допомоги, часом навіть з великим ризиком для власного життя.
Днями я став свідком зустрічі голів Уманської та Звенигородської організації УСВА - Олега Зайченка і Олександра Антонюка з ветеранами-"афганцями", які проходять курс лікування в Черкаському міському шпиталі.
Як заведено у побратимів, були міцні обійми, теплі дружні слова, спогади про минуле. Кабул, Шинданз, Джалалабад, Кандагар, Газні - назви афганських міст не сходили з вуст колишніх воїнів.
На Черкащині існує добра традиція (відомо, що афганський рух у колишньому СРСР під керівництвом Сергія Червонописького почався саме звідси) відвідувати хворих товаришів, і не просто відвідувати, а приходити не з порожніми руками, приносити ліки й гостинці для швидкого одужання побратимів.
- Сьогодні ми привезли телевізор, щоб не нудьгували тут наші товариші, та холодильник у палату, щоб продукти були завжди свіжими, і медикаменти на додачу, які зайвими для лікування ніколи не бувають, - розповів Олег Зайченко.
- Хочу додати, - продовжив Олександр Антонюк, - що необхідно згадати людей у білих халатах, які щохвилини рятують наші з вами життя, виявляють велику турботу про наше здоров'я. Тому дозвольте висловити велику подяку на адресу завідуючої терапевтичним відділенням Світлани Антонівни Савченко, сестри-господарки Ольги Іполитівни Задувайло і медичної сестри Алли Олександрівни Дерев'янко.
В. ВИШНЕВСЬКИЙ,
прес-секретар Черкаської обласної організації УСВА.
|
|
| |
Передплата-2008
Розпочалася передплата на газету Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), на сторінках якої друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, а також матеріали про життя і роботу організації УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і поезія.
Газета "Третій тост" передплачується в усії відділеннях поштового зв'язку України.
Наш індекс - 30224.
Періодичність виходу - двічі на місяць.
Вартість передплати з урахуванням приймання передплати та доставки:
на місяць - 1,30 грн.,
на три місяці - 3,55 грн.,
на шість місяців - 6,10 грн.,
на рік - 11, 40 грн.
|
|
| |
Фестиваль
И снова "Кинотур"
В Житомире состоялся IV Международный фестиваль экранного искусства "Кинотур". Организаторами ее стали Житомирский областной союз ветеранов Афганистана (председатель - Павел Ментов и житомирская общественная организация Творческое объединение искусств "Аполлон" (председатель - Валентин Кузнецов).
На фестивале было представлено более 130 фильмов на военно-патриотическую тематику из восьми стран - Украины, Беларуси, Грузии, Азербайджана, Приднестровья, США, Израиля. Председатель жюри - народный артист Украины Борис Савченко члены жури - заслуженный деятель искусств Украины Александр Амелин, заслуженный деятель искусств Украины Вадим Костроменко, заслуженный деятель искусств Азербайджана Мехтиев Гусейн Махмуд Оглы и другие.
В первый день фестиваля состоялся пресс-конференция, на которой выступила мэр Житомира Вера Шелудченко и члены жюри.
В работе фестиваля принял участие первый заместитель председателя УСВА Юрий Зубко.
Инф. "ТТ".
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
