|
|
|
Книга Вдячності та Пошани |
|
|
 Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)
Г
ГЕРМАНЧУК Петро Кузьмич — український державний і політичний діяч. Народний депутат України. Міністр фінансів України. Державний службовець першого ранґу.
Народився 14 березня 1952 року в селі Андріївка на Київщині.
З 1969 — слюсар столичного заводу «Точелектроприлад». З 1970 — служба в армії. 1972 — слюсар-складальник заводу «Червоний екскаватор». У 1972–1977 — студент Київського інституту народного господарства. З 1977 — економіст штатного відділу, 1979 — старший інспектор з впровадження передового досвіду роботи, — старший економіст відділу державних доходів, 1982 — старший економіст, начальник відділу фінансування сільського господарства фінансового відділу виконкому Київської облради народних депутатів З 1985 — начальник відділу фінансування сільського господарства, заступник начальника управління — начальник бюджетного відділу, фінуправління виконкому Київської облради народних депутатів. З 1990 — начальник зведеного відділу фінансів і грошового обігу Міністерства фінансів УРСР. 1991 — начальник управління грошового обігу і цінних паперів. З 1992 — заступник, 1993 — перший заступник міністра фінансів України, З 1994 по 1996 — міністр фінансів України, 1997 – 2001 — перший заступник міністра. Радник Прем'єр-міністра України (1996 – 1997). У 2001 – 2005 — голова Головного контрольно-ревізійного управління України.
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1991–2001 рр., зокрема у Міністерстві фінансів України, приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки програм і діяльності організацій ветеранів війни, наполегливо домагався виконання прийнятих рішень.
Член Ради національної безпеки при Президентові України; член Ради з питань економічних реформи при Президентові України (1994); член Ради роботи з кадрами при Президентові України (1995--1997); член Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України (1995); член Комісії з питань інформаційної безпеки (1998–2000); член спостережних рад: ДАК «Українські поліметали» (2000), ВАТ «Державний ощадний банк України» (2000), АТ «Укрнафта» (1999); член наглядової ради Українського фонду соціальних інвестицій (2000); член Української частини Комітету з питань співпраці між Україною та ЄС (2000); член Комісії з питань житлової політики (1999–2001); член Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України (2001–2005); голова біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі (1998); член Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи (2001); радник Прем'єр-міністра України на громадських засадах (2006 –2007).
Народний депутат України 2 скликання (1996–1998). Член Комітету з питань економічної політики та управління народним господарством (1996). Член фракції «Соціально-ринковий вибір».
Нагороди: Заслужений економіст України, Знак «Державна служба України «За сумлінну працю», орден «За заслуги» першого і другого ступенів, Міжнародний орден Святого Станіслава третього ступеню.
Помер 29 червня 2012 року.
ГЕТЬМАН Вадим Петрович — український політик і фінансист.
Народився 12 липня 1936 року в селі Снітин Полтавської області в родині сільського вчителя.
1956 року закінчив Київський фінансово-економічний інститут, після чого працював у різних фінансових і планових органах Запорізької області. 1975 — перший заступник голови Державного комітету УРСР з цін. 1987 — голова правління Агропромислового банку УРСР (з 1990-го — банк «Україна»), 1992 — обраний головою правління Національного банку України. 1990. — обраний народним депутатом. 1994 — вдруге обраний народним депутатом.
1997 — премії «Парламентарій 1996 року», «Фінансист 1997 року».
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1990–1998 рр., зокрема народним депутатом України і головою правління Національного банку України, підтримував заходи із захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни, віддаючи належну повагу їхньому бойовому.
Працював у банківських, фінансових і планових структурах Запорізького облвиконкому. У 1975 – 1987 — перший заступник голови Держкомітету України з цін. З 1987 року очолив Український республіканський Агропромбанк, з 1990 — Акціонерний комерційний агропромисловий банк «Україна». У 1992 — голова правління НБУ. З 1993 — голова біржового комітету УМВБ.
З 1992 року — член Координаційної Ради з питань економічних реформ в Україні. Народний депутат України 1-го і 2-го скликань. Заступник голови постійного Комітету ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності. Керівник депутатської групи «Незалежні». У вересні 1996 року висувався на посаду заступника голови Верховної Ради України. Брав активну участь у розробці та прийнятті Конституції України.
Академік Міжнародної академії інформатизації. Член-кореспондент Академії інженерних наук України. Кандидат економічних наук.
Нагороди: звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (посмертно), Почесна відзнака Президента України — за значний особистий внесок у становлення і розвиток банківської системи, орден «Знак Пошани», шість медалей, Почесна Грамота Президії Верховної Ради України.
22 квітня 1998 року був застрелений у ліфті будинку, де він мешкав. На знак пам'яті про Вадима Гетьмана встановлено камінь перед входом до будівлі Національного банку України. 2005 року на фасаді будинку № 13 по вулиці Суворова, в якому жив Вадим Гетьман, було встановлено меморіальну дошку. 2005 року іменем Вадима Гетьмана названо Київський національний економічний університет, названо вулицю Києва, кубок вітрильної регати.
ГОЛУБЄВА Ірина Євгенівна – український державний і громадський діяч.
Закінчила Київський торговельно-економічний інститут 1972 року і педагогічний інститут у 1982. Працювала у 1972—1975 економістом республіканської контори “Укроптторгу”, 1975—1982 — старша піонервожата, заступник директора Київської школи № 108. 1982—1986 — завідувачка методичного кабінету, завідувачка районного відділу освіти Московського району столиці, 1986—1994 — заступник голови Московського райвиконкому, Московської райдержадміністрації, 1995—1997 завідувач сектора роботи з жінками, заступник голови Київської міськдержадміністрації. 1997—2000 — заступник міністра (голови Держкомітету) у справах сім’ї та молоді України, з 2000 — заступник начальника департаменту молодіжної та сімейної політики Державного комітету молодіжної політики, спорту та туризму України. 2004–2014 — начальник Головного управління по роботі з жінками, інвалідами та ветеранами КМДА.
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1986–2014 рр., зокрема у районних і Київській міськдержадміністрації, Міністерстві у справах сім’ї та молоді України, приймала рішення й підтримувала заходи щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни, віддаючи належну повагу їхньому бойовому досвіду.
Учасниця IV Всесвітнього форуму жінок у Пекіні в 1995 році. Відмінник народної освіти України. Голова Національної ради жінок України з 1999 року. Має орден Княгині Ольги третього ступеня, медалі.
ГОЛУБЧЕНКО Анатолій Костянтинович — український державний та політичний діяч, кандидат технічних наук.
Народився у Жданові Донецької області 6 червня 1950 року. 1972 року закінчив Ждановський металургійний інститут. У 1972 – пішов працювати на металургійний комбінат ім. Ілліча вальцівником. Повернувшись зі служби в армії, 1974 року знову прийшов на ММК, де працював до 1986 року вальцівником, потім начальником зміни, начальником цеху. З 1986 – головний прокатчик відділу нової техніки і технологій Міністерства чорної металургії УРСР у Дніпропетровську. 1987–1991 — заступник генерального директора комбінату «Запоріжсталь».
1991 року переїздить до Києва, де працює першим заступником голови Держкомітету України з металургійної промисловості, потім заступником міністра, міністром промисловості України. У 1994 році обирається до Верховної Ради 2-го скликання. Член комісії Верховної Ради з питань базових галузей та соціально-економічного розвитку регіонів.
У серпні 1997 року Валерій Пустовойтенко призначає його першим віце-прем'єром у своєму уряді. У 1999 – перший заступник голови Фонду держмайна України, 1999–2001 – науковий консультант ВАТ «Стахановський завод феросплавів», 2002–2006 – голова наглядової ради ВАТ «Укрелектроапарат» у Хмельницькому.
З 2006 – перший заступник Київського міського голови. Курирував роботу основних відділів: палива, енергетики та енергозбереження; з питань надзвичайних ситуацій; у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС; з питань захисту прав споживачів; праці та зайнятості. У грудні 2013 — січні 2014 року тимчасово виконував обов'язки голови КМДА.
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1994–2014 рр., зокрема народним депутатом України, у Київській міськдержадміністрації, приймав рішення і підтримував заходи щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни, віддаючи належну повагу їхньому бойовому досвіду.
Нагороди: ордени князя Ярослава Мудрого Vступеня, «За заслуги» трьох ступенів. Заслужений працівник промисловості України, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки у складі колективу.
ГОРБУЛІН Володимир Павлович — український політик, вчений, державний діяч. Доктор технічних наук, професор, академік Національної академії наук України.
Народився 17 січня 1939 року в Запоріжжі.У 1962 закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського університету, інженер-механік за спеціальністю «літальні апарати». У 1962–1977 працював у КБ «Південне» (Дніпропетровськ), безпосередній учасник розробки стратегічних ракетних систем і космічних апаратів серії «Космос».
У 1977–1990 працював в апараті ЦК Компартії України, з 1980. — завідувач сектора ракетно-технічної та авіаційної техніки. Брав участь в організації і координації робіт з усіх програм створення ракетно-космічної та авіаційної техніки в Україні. З 1990 — завідувач підвідділом оборонного комплексу, зв'язку та машинобудування Кабінету Міністрів України. 1992 — генеральний директор Національного космічного агентства України. Керівник розробки і безпосередній учасник створення і втілення першої Національної космічної програми України (1992–1994). Член Міжнародної академії астронавтики.
З 1994 — Секретар Ради національної безпеки при Президентові України, — Радник Президента України з питань національної безпеки, з 1996–1999 — Секретар Ради національної безпеки і оборони України. З 1999 — радник Президента України. У 2000–2002 — голова Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу України. З 2002 — помічник Президента України з питань національної безпеки.
Створив і очолює на громадських засадах Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України. У 2003–2005 — заступник голови Державної комісії з питань реформування та розвитку Збройних Сил України. 2003 — організатор і директор на громадських засадах Інституту проблем національної безпеки України. З 24 травня по 10 жовтня 2006 року — тимчасово виконуючий обов'язки Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1986–2014 рр., зокрема в Адміністрації Президента України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, підтримував заходи щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни, використання бойового досвіду ветеранів війни у питаннях реформування Збройних Сил України.
З 2009 — голова та один із засновників Ради із зовнішньої та безпекової політики.
Член Президії Комітету з Державних премій України у галузі науки і техніки. Очолював Державну міжвідомчу комісію з питань співробітництва з НАТО, був співголовою Консультаційного комітету при Президентах України і Польщі, співголовою секретаріату Комісії Кучма — Гор; у 2000–2001 очолював Міжвідомчу комісію з питань врегулювання політичного конфлікту в придністровському регіоні республіки Молдова; 2000–2002 був заступником голови Урядового комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності.
Радник в.о. Президента Олександра Турчинова.
З 26 червня 2014 року – радник Президента України Петра Порошенка, директор Національного інституту стратегічних досліджень .
Нагороди: ордени Князя Ярослава Мудрого трьох ступенів, двох Трудового Червоного Прапора. Заслужений машинобудівник України, Державна премія України в галузі науки і техніки 2002 року — за роботу «Науково-методологічні засади системи національної безпеки України» (у складі колективу), лауреат Державної премії СРСР у галузі науки і техніки (1990), лауреат премії НАН України ім. М. К. Янгеля, Почесна грамота Верховної Ради України, медалі, нагороди іноземних держав.
ГРИНЬОВ Володимир Борисович — український політик і науковець.
Народився 26 липня 1945 року у Великій Троїці Білгородської область
Трудовий шлях: у 1963—1990 роках студент (фах — інженер-механік), аспірант, інженер, асистент, доцент, зав. кафедрою, професор Харківського політехнічного інституту. Делегат XXVII з'їзду КПРС і XXVII з'їзду КПУ.
1989 — співголова Харківської крайової організації Народного Руху України за перебудову. 1990—1991 — член «Демплатформи в КПРС». 1990—1994 — народний депутат України 1-го скликання. Депутат Харківської обласної ради. 1990 — 1993 — заступник Голови Верховної Ради України.
Працюючи на посаді заступника Голови Верховної Ради України у 1990—1993 рр., забезпечив розробку і прийняття Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підтримував діяльність УСВА у період її становлення, приймав рішення про делегування Спілці повноважень державного органу на міжнародні переговори при вирішенні питань розшуку без вісті пропалих і полонених військовослужбовців в Афганістані.
1993 — президент міжнародного фонду «Ділова діаспора України».
1994 — радник Президента України з питань регіональної політики. Член ПДВУ; голова об'єднання «Нова Україна»; засновник і голова Межрегіонального блоку реформ, голова товариства «Україна-Японія».
Віце-президент по роботі з регіональними структурами Міжрегіональної Академії управління персоналом, член правління Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України.
Доктор технічних наук, професор, академік Академії інженерних наук України.
ГУРЕНКО Станіслав Іванович — український державний і політичний діяч.
Народився 30 травня 1936 року в Іловайську Донецької області в родині вчителів. Закінчив Київський політехнічний інститут (1958), інженер-механік; кандидатська дисертація «Вплив АСУ машинобудівного підприємства на зростання продуктивності праці» (Інститут економіки промисловості АНУ, 1975).
З 1958 — інженер-технолог, старший інженер-конструктор, завідувач лабораторії Донецького машинобудівного заводу ім. ЛКСМУ. У 1963–1964 — старший викладач Донецького політехнічного інституту. З 1964 — заступник головного технолога, головний технолог, заступник головного інженера, головний інженер, з 1970. — директор Донецького машинобудівного заводу ім. ЛКСМУ.
З 1976 — секретар Донецького ОК КПУ. 1980–1987 — заступник Голови РМ УРСР. З 1987 — секретар, 2-й секретар ЦК КПУ. У 1990 —1991 — 1-й секретар ЦК КПУ, член Політбюро ЦК КПРС.
У 1991–1998 — науковий консультант НВК «Енергія», заступник директора НПП «Бета-3», головний радник правління Укрінбанку, заступник директора СП «Наваско». Депутат ВР УРСР 10-11 скликання, у1989–1991 — народний депутат СРСР. Народний депутат України 12(1) скликання з 1990 – 1993 року (склав повноваження за власним бажанням), член Комісії з питань Чорнобильської катастрофи. На час виборів – другий секретар ЦК КПУ.
Народний депутат України 3-го скликання у 1998 – 2002 від КПУ. На час виборів – заступник директора СП «Наваско», радник ЦК КПУ. Голова Комітету з питань економічної політики, управління народного господарства, власності та інвестицій 1998 —2000, член Комітету з питань економічної політики, управління народного господарства, власності та інвестицій; член фракції КПУ (з 1998 року). Член Ради НБУ 1999 — 2000.
Народний депутат України 4-го скликання 2002–2006 від КПУ, член фракції комуністів, голова Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій.
Працюючи народним депутатом України у 1990 — 2006 рр., брав участь у прийнятті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підтримував діяльність УСВА у період її становлення, з повагою ставився до ветеранів та їхніх соціальних проблем.
Нагороди: ордени Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора.
Помер 14 квітня 2013 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
|
|
|
|
