Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

КАЛАШНИК Ігор Миколайович – Заслужений будівельник України.
          Народився 8 травня 1960 року в Черкасах.
         У 1979   році – кресляр-конструктор черкаської філії   «Укрколгосппроекту», 1980 — 1983 – завод “Фотоприлад”, з 1983 року – інженер виробничого відділу тресту «Черкасижитлобуд».
       1984 року закінчив Київський інженерно-будівельний інститут, факультет промислового та цивільного будівництва.
       З 1985 року – майстер, виконроб, начальник дільниці БМУ-3 тресту «Черкасижитлобуд». З 1988 року очолював будівництво молодіжного-житлового комплексу в Черкасах.
      У 1992 – 2016 – створив і очолив Колективне підприємство «Багатогалузеве об'єднання Інтербуд» Української Спілки ветеранів Афганістану. У 2008 – 2009 – очолював дирекцію з реконструкції та будівництва НСК «Олімпійський» у Києві.
Громадська діяльність: позапартійний депутат Черкаської міської ради перших п’яти скликань. Голова комісії з питань бюджету міської раді 3-го і 5-го скликань. Голова правління громадської організації «Форум розвитку Черкащини» до березня 2016 року
     Усе життя з дня заснування Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) організаційно і матеріально підтримував ветеранів та інвалідів афганської війни, гуманітарні заходи УСВА, зокрема спрямовані на розшук військовополонених і тих, хто пропав без вісті, зробив вагомий внесок у забезпечення житлом ветеранів війни.
      У 2002 році захистив докторську дисертацію за спеціальністю «Економіка» на тему «Інвестиційна діяльність і особливості житлового будівництва в умовах ринкової трансформації економіки України».
       Нагороди: Почесна Грамота Президента України (2000), медаль УСВА «За заслуги» третього ступеня. За участь у будівництві церкві Андрія Первозванного в Черкасах, Священий Синод УПЦ нагородив орденом Різдва Христового. У 2005 році рішенням експертів міжнародної програми «Лідери XXI століття» визнаний лауреатом загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», а підприємство відзначене знаком якості «Вища проба».
    Помер 13 березня 2016 року, похований в Черкас.
       КАМІНСЬКИЙ Михайло Степанович – професійний військовий журналіст, полковник запасу.
    Народився 2 грудня 1957 року на Тернопільщині.
    У 1976–1978 роках проходив строкову військову службу у місті Клін-10, військова частина ракетних військ стратегічного призначення (Московський округ ППО).
      З 1978 по 1982 роки навчався на факультеті журналістики Львівського вищого військово-політичного училища. Кадровий офіцер, член Національної Спілки журналістів. Починаючи з лейтенантської пори і Забайкальського військового округу, 32 календарних роки прослужив на різних офіцерських посадах у військових засобах масової інформації – від відповідального секретаря багатотиражної (дивізійної) газети «Во славу Родины» до заступника головного редактора центрального друкованого органу Міністерства оборони України газети «Народна армія».
      Завжди творчо й фахово підходить до висвітлення навчального і виховного процесу у військових частинах і з’єднаннях. Як військовий експерт, брався за серйозні теми у жанрі журналістських розслідувань. Зокрема, стосовно стану вітчизняного озброєння, якості харчування, засобів індивідуального захисту тощо, а також щодо ставлення до виконання військового обов’язку в контексті різних соціально-політичних віянь і ситуаційних аспектів. Не цурався морально-психологічних тем і трагічних подій останніх десятиліть, історичних розвідок зарубіжних воєн і миротворчих операцій, в яких брали участь громадяни України.
       Завжди щиро опікується проблемами військовослужбовців, конкретно і конструктивно ставить питання шодо різних аспектів соціального захисту ветеранів війни і військової служби. Зокрема, писав про діяльність Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), співробітничає з газетою «Третій тост». Всіляко сприяв налагодженню контактів і співпраці військовослужбовців і ветеранів військової служби, героїко-патріотичному вихованню молоді України на прикладах мужності та стійкості, відданості Батьківщині воїнів-інтернаціоналістів.
      Як військовий репортер працював у різних кінцях світу.зокрема, у штаті Луїзіана (США), у Придністров’ї. Брав участь у двох миротворчих місіях – в Боснії і Герцоговині й Косово. Учасник бойових дій.
      Після звільнення з військової служби працював над створенням журнального проекту і був головним редактором нового журналу „Книголюб” (2008–2010 рр.). У 2011–2015 роках працював на державній службі – начальником відділу інформаційно-аналітичної роботи і взаємодії зі ЗМІ Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України. Державний службовець 8 рангу.
      За багато років набув неабиякого досвіду співпраці й взаємодії з державними установами, громадськими організаціями, засобами масової інформації. Продовжує активно працювати як журналіст-оглядач. Завжди відкритий для спілкування і співпраці, комунікабельний, легкий на підйом. По-військовому обов’язковий і відповідальний.
      Одружений. Виховав двох дітей – сина та дочку, які, за прикладом батька, обрали професію журналіста.
      Нагороди: Грамота Верховної Ради України (2014), 15 медалей Збройних Сил СРСР і України, медаль УСВА «За заслуги».
    КОВАЛЬ Михайло Володимирович – український військовий, генерал-полковник. Виконував обов'язки міністра оборони України, заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони України.
      Народився 26 лютого 1956 року в Ізяславі, Хмельницької область.
      У 1979 – закінчив Кам'янець-Подільське вище військово-інженерне командне училище. У 1979–1983 – служив у окремому гвардійському інженерно-саперному батальйоні гвардійської повітряно-десантної дивізії — командир взводу, командир роти. У 1983–1984 – працював начальником навчального центру. У 1984–1987 — служба у гвардійському парашутно-десантному полку гвардійської повітряно-десантної дивізії, заступник командира батальйону, командир батальйону.
      У 1990 – закінчив навчання у Військовій академії ім. Фрунзе. У 1990–1995 — заступник начальника, начальник навчального центру підготовки молодших спеціалістів повітряно-десантної бригади.
       Закінчив навчання в Академії Збройних Сил України у 1997. У 1997–1999 — начальник штабу, командир танкової дивізії армійського корпусу Північного оперативного командування. З 20 серпня 1999 — генерал-майор У 1999–2001 – начальник штабу — перший заступник командувача армійського корпусу Західного оперативного командування . У 2001–2002 — начальник штабу — перший заступник начальника Головного управління внутрішніх військ МВС України.
     У 2002–2003 — перший заступник голови Держкомітету у справах охорони державного кордону України — Командувача Прикордонних військ України. Генерал-лейтенант. З 2003 – перший заступник голови Державної прикордонної служби України — директор Департаменту по роботі з особовим складом.
    З 21 серпня 2007 — генерал-полковник. 25 березня 2014 – 3 липня 2014 – виконувач обов'язків міністра оборони України З 2 квітня по 5 липня 2014 – Член РНБО. З 3 липня 2014 – заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони України З 17 лютого 2015   — перший заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.
     Працюючи на відповідальних військових і державних посадах у 1979–2014 рр., зокрема у Державному комітеті у справах охорони Державного кордону України та у Міністерстві оборони України, був ініціатором і приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни, віддаючи належну повагу бойовому досвіду ветеранів при вирішенні кадрових питань, наполегливо домагався   виконання прийнятих рішень.
     Нагороди: орден «За заслуги» першого (2014), другого ( 2011), третього.( 2003), медаль «За військову службу Україні» ( 1998), медаль «Захиснику Вітчизни», орден Червоної Зірки, орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» третього ступеня (1991), медаль «За бойові заслуги», відзнаки Міністерства оборони України «Доблесть і честь» (2001), «Ветеран військової служби», медалі «10 років Збройним Силам України», «За сумлінну службу» другого ступеня.