26 листопада біля Національного музею «Меморіалу жертв Голодомору» у Києві за участі свідків Голодомору, перших осіб держави, представників духовенства, дипломатичного корпусу та громадськості відбувся меморіальний захід в пам'ять загиблих у часи Голодомору – геноциду українського народу у 1932-1933 роках - штучного масового голоду, організованого керівництвом ВКП (б) та урядом СРСР, що призвів до багатомільйонних людських втрат.
Цього року спеціальною темою пам'ятного дня, що акцентується на одному з аспектів трагедії Голодомору, стала тема "Голодомор не зламав". Так у контексті заходів згадують видатних українців, які пережили геноцид та змогли реалізувати себе, попри травму пережитого у 1932-1933 роках. Серед обраних Українським Інститутом національної пам'яті незламних українців - автор Акта проголошення незалежності України у 1991-му Левко Лук'яненко, оперна співачка Євгенія Мірошниченко, дисиденти Іван Світличний та Олекса Тихий, художниця Катерина Білокур, письменники Василь Барка та Олесь Гончар, лікарка Нонна Ауска, поет Дмитро Білоус, філософ Микола Руденко, модель Євгенія Сакевич-Даллас, творець музеїв Михайло Сікорський, кінодраматург Борис Хандрос, прозаїк Анатолій Дімаров, живописець Опанас Заливаха.
Дев'яносторічний Микола Онищенко, один зі свідків Голодомору, а нині - переселенець з Донбасу, згадав страшні події понад 80-річної давнини.
"Я тоді був семирічним хлопчиком. І у 30-х роках працьовиті люди вмить стали старцями. У мого діда був повний двір живності. Я добре пам'ятаю, як під дахом його хати висіли окороки, ковбаси, сало, був мед, - згадує чоловік. - Але організатор голоду доповів Сталіну, що немає іншого шляху, як придушити народ. Бо коли люди бачитимуть, як вмирають їхні діти - вони забудуть про спротив. І навесні я бачив напівживих, розбухлих людей, які давно з'їли своїх собак і котів, своє шкіряне взуття. Вони йшли, обмотані в ганчір'я, протягували руки, бо хотіли щось знайти, але не знаходили нічого. І сьогодні винні в тій трагедії не можуть заспокоїтись, Росія, яка організувала той голод, принесла нову біду на мій рідний Донбас, звідки я 2 роки тому мав виїхати, принесла туди "рускій мір" та нові смерті. Сьогодні я жалкую за загиблими, але вірю, що як ми, так як і понад 80 років тому не зламались, так залишимось незламними і тепер. І обов'язково переможемо ворога".
Міністр культури України Євген Нищук в свою чергу розказав, як у складі ініціативної групи митців та громадських діячів близько 20 років тому, на Михайлівській площі у м. Києві організовували перші флеш-моби по викладанню лампадками слів “Голодомор. 1932-1933. Пам’ять”, та зазначив, що сьогодні надзвичайно важливо і через наукові праці, відкриття архівів, а надто - через засоби мистецтва розкривати правду про свідомий геноцид українського народу, організований радянською верхівкою.
“Я ясно пригадую той момент, коли я побачив на Михайлівській площі декілька літніх людей, серед яких була одна бабуся. Її фотографія тоді облетіла всю українську, ба навіть європейську пресу. Їй було понад 80 років, вона дивилась на памятний знак, а я дивився на неї, її сльози на очах, – розповідає Євген Нищук. - Потім я наважився і підійшов до неї, тримав в руках її долоні, худі пальці. Вона скупо і мало говорила. Бо не просто говорити, а й згадувати про Голодомор було важко. Вона казала про мертві тіла просто на вулицях, про юшку з бадилля, завдяки якій вони вижили. І тепер я спостерігаю, як з року в рік Україна пізнає себе в цій трагедії. Як з року в рік шириться традиція у віконечку запалювати свічку пам’яті в останню суботу листопада. А для увічнення пам’яті про цю страшну трагедію Міністерство культури вже розпочало роботи щодо будівництва другої, музейної частини Національного музею “Меморіалу жертв Голодомору”.
До спільного молеблю долучились ієрархи українських церков та представники релігійних організацій. О 16:00 захід завершився загальнонаціональною хвилиною мовчання в пам'ять про загиблих під час Голодомору-Геноциду українського народу 1932-1933 років та вже традиційною акцією "Запали свічку пам'яті".
