Не одного свого славного сина втратила у жорстоких війнах Україна. Трагічною сторінкою в історії нашого народу залишиться участь у військовому конфлікті в Афганістані. Пам’ять про героїчно полеглих солдатів живе і понині. Під керівництвом голови Уманської міськрайонної спілки ветеранів Афганістану Олега Зайченка в Умані ведеться активна робота з вшанування загиблих воїнів-інтернаціоналістів, відзначення пам’ятних дат, встановлення і догляд за меморіальними дошками.
13 вересня на території Уманського професійного ліцею відбулися урочистості з нагоди відкриття оновленої пам’ятної дошки випускнику цього навчального закладу загиблому воїну-інтернаціоналісту Хамку Василю Васильовичу.
Вшанувати пам’ять молодого воїна прийшли міський голова Олександр Цебрій, голова Уманської міськрайонної спілки ветеранів Афганістану Олег Зайченко, голова Звенигородської районної спілки ветеранів Афганістану Олександр Антонюк, рідні загиблого, бойові побратими, викладачі і студенти ліцею.
— Василь Васильович став для всіх взірцем вірності присязі та військовому обов’язку. Не кожному під силу здійснити той подвиг, що зробила ця молода людина. Від покоління до покоління має передаватися пам'ять про мужнього воїна, який віддав своє життя заради миру на землі, — зазначив міський голова Олександр Цебрій.
Згадав останню зустріч з героєм у далекому 85-му Олександр Антонюк: «Ми проходили разом службу. У лютому я демобілізувався, але Василь ще продовжував нести свій військовий обов’язок у зоні бойового конфлікту. Додому я привіз добрий спогад про нашого земляка. Хамко Василь — це була душа компанії, людина, яка словом могла підняти бойовий дух команди і повести за собою в бій. Він був вірний присязі до кінця свого життя».
— Сьогодні ми вшановуємо світлу пам’ять випускника вашого ліцею, — звернувся до присутніх Олег Зайченко. — Воїн-інтернаціоналіст, старший сержант, заступник командира бойової десантно-штурмової маневрової групи Кіркінського прикордонного загону Хамко Василь був справжнім бійцем, сміливим і відважним, прикладом для своїх підлеглих і товаришів по зброї. Василь потрапив в Афганістан, де війна вже набирала своїх обертів. Молоді юнаки розплачувалися там своїм життям і здоров’ям за так звану братську допомогу іншим народам. Гірка і страшна та правда, до визнання якої потрібно було йти ще не один рік, оплачувати пізнє прозріння молодими життями солдатів.
Минули роки, але «братська» політика Росії так і не змінилася. От тільки, на превеликий жаль, що кровопролитна війна розгорнулася на території нашої країни і тепер поруч з пам’ятною дошкою воїну-інтернаціоналісту Хамку Василю висить ще одна: «Курмашев Олексій… 2014 рік… Смерть прийняв за рідну Україну…» .