|
|
"Третій Тост" №15-16 (375-376), 2008 рік, серпень |
|
|
Пам'ять, увічнена в граніті
У Подільському районі столиці відкрито пам'ятник загиблим і померлим від поранень воїнам-"афганцям".
За ініціативи голови Подільської районної в Києві державної адміністрації Євгена Романенка і районної організації ветеранів війни в Афганістані 2 серпня у сквері біля Іллінської церкви відбулося урочисте відкриття пам'ятника загиблим і померлим від поранень воїнам-"афганцям", які мешкали у Подільському районі столиці.
У церемонії відкриття пам'ятника взяли участь голова Подільської районної держадміністрації Євген Романенко і його заступник Віктор Чорний, Герой Радянського Союзу, ветеран Афганської війни Валерій Гринчак, заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану Олег Міхнюк, голова Київської міської спілки ветеранів Афганістану Костянтин Антощук, голова Подільської районної організації ветеранів Афганістану Сергій Афіндуліді, голова Київського міського комітету сімей військовослужбовців, загиблих в Афганістані, Алла Шипова, воїни-інтернаціоналісти міста, сім'ї загиблих і померлих від ран, молодь району.
Усі підготовчі роботи з благоустрою території пам'ятника було здійснено за рахунок Подільської райдержадміністрації.
Пам'ятник створено з граніту, на якому викарбовано прізвища воїнів, загиблих в Афганістані і померлих від ран.
Інф. "ТТ".
Україна відсвяткувала 17-у річницю Незалежності.
Так шумно й урочисто українці не святкували цей день протягом останніх шести років. Основною ж концепцією цьогорічного найбільшого державного свята в Україні було духовно-гуманістичне спрямування.
Святкові урочистості розпочалися з молитви за Україну та український народ, яка відбулася за участі Президента України Віктора Ющенка та представників найбільш численних релігійних громад у Софійському соборі в Києві. Це свого роду приклад єднання усіх громадян нашої держави. На думку Віктора Ющенка, спільна молитва за Україну відображає історичну роль Церкви й важливе місце релігії в системі духовних цінностей українців усіх віросповідань.
А на головній вулиці столиці мав відбутися грандіозний парад військ. У проведенні його все було вивірено по-військовому – до секунди. Президент України з’явився на Майдані Незалежності рівно о 10-й. У своєму вітальному слові глава держави закликам українців у момент потрясінь і в мить перемоги плекати загальнонаціональну, єдину для всіх солідарність. За його словами, наші сімнадцять років незалежності – це концентрований згусток часу, в якому зосереджена надія і воля тисячолітньої історії нашого народу. “Цей військовий парад присвячуємо всім перемогам українського духу і української зброї”.
Розпочався військовий парад, як завжди, з підняття державного прапора. Глава оборонного відомства привітав парадні розрахунки. Здавалося, в той момент, коли стрій військовослужбовців в один голос вітався з міністром оборони України Юрієм Єхануровим, не було нічого подібного, що могло б порівнятися з тією повагою та честю, яку проявляли захисники Вітчизни.
За проведенням цього урочистого ритуалу спостерігали Президент України – Верховний головнокомандувач Збройних Сил України Віктор Ющенко, представники органів державної влади, дипломати, іноземні делегації, а також величезна “армія” киян і гостей столиці.
Чорні берети й натільники в біло-чорну смугу відразу впали в око присутнім на святі – українська морська піхота вперше брала участь у параді на головній вулиці столиці. Як виявилося дехто з присутніх на параді глядачів навіть не здогадувалися, що в Збройних Силах України на озброєнні є відомі з фільмів “Хамери”, представлені під час проходження військ. Адже не секрет, що в переважній більшості в нас військова техніка ще радянських зразків.
У параді взяли участь 19 розрахунків, 144 одиниці озброєння та військової техніки у складі механізованої колони і 30 літальних апаратів (8 вертольотів і 22 літаки). Були залучені 18 оркестрових колективів Збройних Сил України. Загальна чисельність військовослужбовців – учасників підготовки і проведення параду – понад 6 тисяч осіб.
Святкування з нагоди річниці незалежності нашої держави продовжили культурно-розважальні заходи. У центрі Києва перед киянами та гостями столиці виступали військові музики. Охочих послухати гру музикантів в одностроях виявилося чимало. Чітко організований стрій, очолюваний диригентом, оточував величезний натовп радісних людей.
А тим часом у Гідропарку відбулася фінальна частина етапу Кубка Європи з воднолижного спорту, в акваторії Дніпра – регата з вітрильного спорту серед крейсерських яхт.
На Майдані Незалежності гримів святковий концерт, а на Співочому полі Печерського ландшафтного парку – святкова концертна програма за участю фольклорних колективів “Жива душа могутнього народу”. В Українському центрі народної культури “Музей Івана Гончара” з самого ранку тривав ярмарок виробів народних майстрів (ткацтво, кераміка). На лівому березі Дніпра в парку культури та відпочинку “Партизанська слава” відбувся святковий концерт “Козацькому роду нема переводу”. Загалом святкових заходів цього дня по всьому Києву проводилося чимало. Навіть за великого бажання потрапити на всі було неможливо.
Під вечір гарячу святкову столицю освіжив літній дощ. Веселий настрій, мирне небо над головою радували душу на рідній незалежній землі. Логічним завершенням святкового дня став неперевершений феєрверк. Залпи одночасно відбувалися відразу в декількох місцях, неначе в унісон, закликаючи нас згуртуватися на благо своєї незалежної держави.
Віталі СИЧ.
40 років військово-політичній операції СРСР у Чехословаччині
У ніч з 20 на 21 серпня 1968 року на територію Чехословаччини були введені війська п'яти держав Варшавського Договору: СРСР, Польщі, Угорщини, Болгарії і НДР. Розпочалась операція "Дунай", наймасштабніша в Європі з часів Другої світової війни.
Вже через п'ять днів чисельність військових підрозділів налічувала 27 дивізій, включаючи 12 танкових, 13 мотострілецьких і 2 повітряно-десантних. Мова йде про 6300 танків і 2000 гармат, більш як півмільйонну чисельність особового складу. Підтримку забезпечувало одне з радянських армійських авіаційних з'єднань.
Сучасні історики інтерпретують ту військово-політичну реакцію на "празьку весну" насамперед як політичний конфлікт - придушення Кремлем і його слухняними маріонетками того партнера по соціалістичному табору, який здумав виявити непокірність. Дехто навіть визначає ці події як справу сатанинську, оскільки сигнал на введення військ пройшов під кодовою назвою "Влтава - 666". Та все ж подібні висновки у більшості своїй - класичний приклад лінійного мислення. Якщо системно оцінити ситуацію тих часів, то все виглядає значно складніше, як і, скажімо, з Афганістаном кінця 70-х.
Щодо позиції радянського політичного керівництва, то доречним буде навести цитату з публікації в газеті "Правда" від 22.08.1968 року: "Развитие Чехословакии как социалистического государства, развитие ее государственности, ее экономики и культуры, развитие ее Коммунистической партии протекало и протекает в формах, отражающих особенности страны, ее традиции, ее специфику во всех отношениях. А разговоры о "навязывании" чехам и словакам какой-то "советской модели социализма" представляют собой не что иное, как злонамеренную, провокационную ложь, распространенную враждебными элементами с целью подорвать братскую дружбу, связывающую наши страны, наши партии и наши народы. В последнее время появились определенные тенденции в области внешней политики Чехословакии, особенно в делах Европы, которые вызывают серьезные опасения. Обращают на себя внимание факты недопустимого отношения к обязательствам Чехословакии, вытекающим из Варшавского Договора. Создалась атмосфера, совершенно неприемлемая для социалистических стран. В этой обстановке нужно было действовать, и действовать целеустремленно, решительно, не теряя времени. Именно поэтому Советский Союз и другие социалистические государства решили удовлетворить просьбу партийных государственных деятелей ЧССР об оказании братскому чехословацкому народу неотложной помощи, включая помощь вооруженными силами".
У цьому зв'язку важливо зазначити, що розбіжності у сфері військового співробітництва між СРСР і Чехословаччиною виникли задовго до приходу до влади А. Дубчека, керівника місцевих комуністів. Чехословаччина була єдиною державою Східного блоку, яка мала кордони з західними країнами, не маючи на своїй території радянських військ. Але чеські керівники досить амбіційно і настирливо вимагали розміщення у своїй країні тактичної ядерної зброї, переслідуючи мету ввійти у список ядерних держав світу. Та на той час США і СРСР, враховуючи уроки Карибської кризи, вже відкрили для підписання Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, заборону на її передачу своїм союзникам. Тож мало хто сьогодні враховує те, що принципово введення військ до Чехословаччини обговорювалося дипломатичними каналами між Радянським Союзом і США й навіть відбулася телефонна розмова між американським президентом і радянським лідером Л. Брежнєвим.
Геополітичні хитросплетіння у протистоянні двох систем того часу і були основною причиною чехословацького інциденту з військовим втручанням. А щодо політичної моралі, то доречними будуть зважені слова нинішнього чеського посла в Росії: "Нехай російські комуністи вибачаться перед чеськими комуністами, а чеські комуністи вибачаться перед російськими комуністами".
Інша річ, що й зараз в Україні живуть десятки тисяч наших співгромадян, які брали участь в операції "Дунай" у складі радянських військових частин. Для них вона не була безкровною прогулянкою у цивілізованіше зарубіжжя, де дівчатка більш масово бігали у міні-спідничках, а пивом торгували чи не на кожному кроці. Це була бойова операція у протистоянні двох ідеологічних систем, в одній з яких існувало святе на той час поняття інтернаціоналізму. Та й солдати не несуть відповідальності за справи політиків.
За відомою сухою статистикою з 21 серпня по 3 вересня 1968 року було вбито 72 громадянина ЧССР, 25 - збито військовими автомобілями і технікою, тяжкі поранення зазнали 267 осіб, легкі - близько 450. Але чеські джерела останнього часу вигідно для себе наполягають, що з боку "армії вторгнення" загинув тільки болгарський рядовий Н. Ніколос, та й той на грунті побутового конфлікту. Це блеф. Бо тільки радянський обмежений контингент втратив 45 військових, близько 280 зазнали поранення різної тяжкості. Відомий факт, коли після цілеспрямованого "підрізу" з боку чеського легкового автомобіля в кювет перевернувся ЗІЛ, забравши з життя за малим не піввзводу, в основному вихідців з Луганської області.
Слід зазначити, що на просторах СНД залишається і сьогодні не врегульованим питання щодо визнання учасників операції "Дунай" учасниками бойових дій. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 (зі змінами до попередньої радянської постанови) визначається перелік держав і період бойових дій на їх території. Чехословаччина до нього ввійшла з обумовками і обмеженнями. Рішення щодо ветеранського статусу повинні приймати відповідні комісії військкоматів. А керуються вони виключно довідками з архіву Російської Федерації, які або не підтверджують участь громадян України у бойових діях, або надають відомості тільки про військову частину, посаду і звання. Тож багатьом "чехам" доводиться звертатися до суду, який також у більшості своїй виносить некомпетентно обґрунтовані відмови. А тому проблема потребує державного вирішення.
У складі Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) перебувають майже 10 тисяч учасників військових подій, які відбулися 40 років тому, 12 з них очолюють місцеві, районні та міські організації УСВА. Проблеми "чехів" є типовими для воїнів-інтернаціоналістів і їх вирішення багато в чому залежить від активної позиції цього знаного в Україні організованого громадського ветеранського руху.
Володимир СІРОШТАН.
Нам пишут
Прошу учесть
Взяться за перо меня заставила публикация в газете «Третій тост» № 13 «Черговий обман ветеранів», автор которой В. Стадничук – председатель Ровенской городской организации УСВА.
На последней странице газеты есть сноска, что за точность и достоверность изложенных фактов ответственность несет автор. Это правильно. Правильно в тех случаях, если бы речь шла о подвигах автора. В данном случае речь идет о законе, который пытается комментировать автор, не владея существом вопроса. Видимо, и редакция не совсем в курсе вопроса.
В своей статье автор ссылается на решение Конституционного Суда Украины от 09.07.2007 г. в отношении Закона Украины «О Государственном бюджете Украины на 2007 год». Какой смысл комментировать госбюджет, который канул в Лету?
22 мая 2008 года Конституционный Суд принял решение, касающееся соответствия Конституции некоторых положений Закона «О Государственном бюджете Украины на 2008 год» и о внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины”. Я веду речь не о всех положениях, а только о том, что затронул автор в своей статье, а именно: о ежегодных денежных выплатах ветеранам боевых действий, которые производятся к 5 мая.
Автор статьи и Конституционный Суд использовали первичную редакцию Закона «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты», которая была подписана Президентом Л. Кравчуком еще 22 октября 1993 года.
В п. 22 ст. 12 этого закона было сказано, что ежегодно к 5 мая участникам боевых действий выплачивается разовая денежная помощь в размере пяти минимальных пенсий по возрасту.
В п. 27 ст. 13 этого же Закона указано, что инвалидам первой группы это помощь выплачивается в размере десяти минимальных пенсий по возрасту, второй группы – восьми, третьей группы – семи минимальных пенсий по возрасту.
Исходя из этого, автор статьи и Конституционный Суд обвиняют Кабинет Министров Украины (хотя и не открыто), что в нарушение закона он (КМ) в Законе «О Государственном бюджете Украины на 2008 год» установил фиксированные ставки этой помощи: инвалидам войны первой группы – 500 грн., второй группы – 400 грн., третьей группы – 350 грн., а участникам боевых действий – 310 грн. И автор статьи, и Конституционный Суд на этом и споткнулись.
25 декабря 1998 года Верховная Рада Украины внесла изменения в статьи 12, 13 и 14 Закона Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты», согласно которым ежегодно к 5 мая участникам боевых действий, инвалидам войны и участникам войны выплачивается разовая денежная помощь в размере бюджетных ассигнований, установленных законом о Госбюджете Украины.
Если уж Конституционный Суд хотел восстановить справедливость, то ему надо было признавать неконституционными именно эти изменения закона, тем более, что они противоречат ст. 2 закона, где сказано, что права и льготы для ветеранов войны и членов их семей, установленные раньше законодательством Украины, не могут быть отменены без их равноценной замены. Нормативные акты органов государственной власти и органов местного самоуправления, которые ограничивают права и льготы ветеранов войны, предусмотренные Законом «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты», являются недействительными.
Из этого следует, что пока существует эта редакция статей 12,13, и 14 закона, действия КМ Украины, устанавливающего фиксированные ставки ежегодной разовой денежной помощи, законны.
И еще несколько слов по существу статьи В. Стадничука. Если абстрагироваться от всего, о чем я написал выше, и считать эти действия КМ Украины незаконными, то ответчиком по административным искам должны быть не местные управления труда и социальной защиты населения, а КМ Украины. В соответствии с нормами административного судопроизводства ответчиком должен быть тот орган, который допустил нарушение. Местные управления труда и социальной защиты населения – исполнители воли КМ Украины и могли бы быть в судебных процессах только представителями КМ Украины.
И второе замечание. Когда речь идет о кратности для определения тех или иных сумм применительно к минимальной пенсии по возрасту, то берется не та минимальная пенсия по возрасту, которая указывается в законе о госбюджете, а специальная пенсия. Я, к сожалению, не могу сейчас назвать этот размер пенсии, так как под руками нет этих материалов, но эта пенсия, применяемая для кратности, во много раз меньше. Об этом была публикация в газете «Урядовий кур’єр».
Я не удивлюсь, если некоторые суды будут принимать подобные административные иски, так как судьи могут наступать на те же грабли, что и автор статьи и Конституционный Суд.
Полагал бы целесообразным поместить в очередном номере газеты «Третій тост» разъяснения по этому вопросу, дабы не вводить в заблуждение ветеранов.
М. Приемский,
юрист Черновицкой областной
организации УСВА.
30 Августа - День авиации
ДАЛЬНЯЯ АВИАЦИЯ В АФГАНИСТАНЕ
Для обеспечения ввода советских войск в Афганистан, предполагая крайние варианты развития событий, высшее командование поставило Дальней авиации (ДА) задачу обеспечить продвижение войск и при необходимости использовать свои ударные возможности обычными боеприпасами.
Даже на базе ДА в городе Энгельсе к бомбовым ударам готовили самолеты-заправщики конструкции Мясищева 1096-го и 1230-го тяжелых бомбардировочных авиационных полков (тбап), снимали с них топливные баки и переоборудовали под подвеску на кассетных держателях по 52 бомбы ФАБ-250 или по 28 бомб ФАБ-500. На аэродром Ханабад, поближе к границе перебросили самолеты Ту-16 из Орши, а в Семипалатинск -из Прилук.
Экипажи на месте получили боевую задачу: - ночью 25-26 декабря 1979 года нанести удар по северо-западной окраине Герата. Сведения о дислокации и силах противника не отличались определенностью. Но налет не состоялся. Ввод войск прошел практически без помех.
В первые годы войны, несмотря на активизацию боевых действий, 40-я армия обходилась силами армейской и фронтовой авиации. Исключением стало обращение за помощью к ДА для нанесения удара летом 1981 года по лазуритовым копям в северном уезде Джарм с целью подрыва экономики противника. При подготовке удара разведка обнаружила у селения Сарнсанг полевой аэродром, с которого камни вывозились в Пакистан. 10 июня по Джарму отработала тяжелобомбардировочная эскадрилья. Бомбометание вели с высот 10-12 тысяч метров. Результативность удара установить не удалось.
Вновь ДА появилась над Афганистаном во время масштабной Панджшерской операции 1984 года. В начале апреля в Ханабад перебазировали эскадрилью бобруйского 200-го Гвардейского тбап на самолетах Ту-16, способных доставить к цели сразу 9 тонн бомб. На базу Мары-2 перелетели шесть самолетов Ту-22М2 из 1225-го тбап с забайкальского аэродрома Белая.
В 4.00 19 апреля бомбардировщики пошли на цели. Первыми поднялись Ту-16, затем - Ту-22М2, а через полчаса ушли 60 бомбардировщиков Фронтовой авиации (ФА) Су-24. Самолеты ДА заходили на цели выше остальных, сбрасывая бомбы с 9000-10000 метров сквозь плотную облачность. Особенно впечатляющими были удары Ту-22М2: каждая из машин несла по 64 бомбы ОФАБ-250.
Массированные удары продолжались три первых дня операции. При этом самолеты ДА из Ханабада и Мары выполняли лишь по одному вылету в день, по утрам, после чего цели затягивало пыльной пеленой.
В мае самолеты ДА покинули приграничные аэродромы. Эффективность высотных бомбардировок оказалась невысокой. Одной из причин этого стал неподходящий характер применявшихся боеприпасов. Сотрясавшие землю тяжелые фугасные бомбы не достигали результата. Выявленные разведкой немногочисленные заслоны на пути войск не задерживались на одном месте и вовремя уходили из-под ударов. Бомбы калибров 3000, 5000 и 9000 кг не соответствовали задачам борьбы с живой силой и разрушения наземных строений. Исключением были бомбы 1500 кг, считавшиеся приемлемыми для ударов по промышленным объектам, плотинам и подземным сооружениям.
Летом 1986 года, ДА вновь была привлечена к работе по Афганистану. В те месяцы готовился вывод части ОКСВ, страну должны были покинуть 6 полков. Дальним бомбардировщикам надлежало воспрепятствовать передвижению душманов и обстрелам уходящих колонн. Кроме того, намечался ряд операций на юге, нуждавшихся в авиаподдержке.
Характеризуя качественные перемены, Управление боевой подготовки Сухопутных войск еще в октябре 1984 года обращало внимание на появление объектов, которые "мятежники готовят к упорной обороне в инженерном отношении". Наиболее надежным средством их поражения становилась авиация. Однако удары ВВС 40-й армии, вынужденных действовать на значительном удалении от баз, должного эффекта не давали. На такое расстояние истребители и штурмовики из Баграма могли, в лучшем случае, доставить пару бомб ФАБ-500, мощности которых не хватало для разрушения укрытий, вырубленных в цельной скале или залитых бетоном. И тут подходящими оказались авиабомбы крупных калибров. В налетах приняли участие самолеты Ту-16 251-го Гвардейского Краснознаменного тбап, перебазировавшиеся в Мары из Белой Церкви.
В те летние месяцы ярко проявилось такое достоинство ДА, как независимость от сезонных проблем. Боевая нагрузка самолетов ФА зависела не столько от задачи, сколько от времени года. Жара иной раз не давала оторвать перегруженную всего парой бомб машину от земли. А Ту-16 с загруженными "под завязку" бомбоотсеками и с половинной заправкой без проблем могли накрыть всю территорию Афганистана. Зенитный огонь для бомбивших с большой высоты "дальников" угрозы не представлял. Опасения вызывало только появление у пакистанских ВВС Новейших истребителей F-16, уже успевших "отметиться" атакой в мае двух афганских самолетов. Поэтому боевые вылеты Ту-16 прикрывали истребители МиГ-21бис 115-го Гвардейского иап из Кокайты.
Наиболее масштабным стало применение ДА с октября 1988 года началом завершающего этапа вывода войск, когда ожидалась активизация действий противника. К осени 1988 года 45% ВВС 40-й армии уже покинуло РА. Для компенсации выведенной воздушной мощи, наряду с другими силами, к концу октября была сформирована отдельная группа ДА, прикомандированная к ВВС САВО (ТуркВО к этому времени был ликвидирован. Штаб объединенного округа и КП ВВС разместили в Ташкенте).
Основной задачей группы предусматривалось прикрытие выводимых частей и мест их дислокации, срыв обстрелов крупных городов упреждающими ударами по районам развертывания огневых средств, по базам и складам оппозиции, а также поддержка афганских войск в блокированных гарнизонах. В группу включили самолеты и экипажи гвардейских частей ДА: эскадрилью Ту-16 251-го Гвардейского тбап из Белой Церкви и две эскадрильи Ту-22МЗ из полтавского 185-го Гвардейского тбап. Их разместили на двух близлежащих аэродромах Мары-1 и Мары-2. В Мары-1 разместили 11 Ту-16 - три отряда и два самолета группы управления. По другую сторону ВПП располагался местный аэропорт, что послужило еще одной причиной разделения группы ДА. Аэродром Мары-1 был задействован для приема "транспортников" с выводившимися войсками. Туда были приглашены представители ООН. Грозно выглядевшие "Бэкфайры" (Ту-22МЗ) плохо вписывались в представления западных дипломатов о выполнении Женевских соглашений. Самолеты Ту-16, изо дня в день методично выруливавшие на старт, привлекали меньше внимания, занимаясь "плановой боевой учебой".
К 1988 году Ту-16 оставались единственными самолетами, способными нести бомбы ФАБ-9000, и это достоинство было наконец-то востребовано. Девятитонки были их основным грузом, но время от времени использовались и бомбы меньших калибров, вплоть до "россыпи" ФАБ-250, которых брали по 24 штуки. Такие отличия в загрузке объяснялись не столько тактической необходимостью, сколько перерывами в подвозе, "подчищавшем" склады по всей стране. Многие цели лежали в окрестностях городов Кандагара и Джелалабада, уже оставленных советскими войсками. Бомбардировки были противовесом беспрерывным обстрелам и вылазкам оппозиции, объекты ударов имели одинаковый характер и различались лишь географически. Вылеты в "дальние углы" занимали 3,5 - 4 часа. Ввиду того, что работать приходилось у самой пакистанской границы, каждый вылет Ту-16 сопровождался сменным истребительным прикрытием. Провожали и встречали группу самолеты МиГ-29. Иногда для этого привлекалось дежурное звено Су-17МЗ из Мары-2, позволявшее сопровождать бомбардировщики над севером ДРА. Ближе к цели эстафету принимали МиГ-23МЛД из 120-го иап в Баграме.
На бомбардировку постоянно направлялся один из трех отрядов самолетов Ту-16. Вылеты обычно назначались с утра, причем к цели шли без использования радиоприцела, бесполезного над горами, где не было четких радиолокационных ориентиров. На маршруте обходились штурманским расчетом, почти постоянным был и режим полета: высота 10 -11 тыс. м и скорость 850 км/ч. С выходом на цель бомбометание вел штурман, использовавший оптический прицел. Иногда Ту-16 привлекали к ночным ударам, при этом местность подсвечивали световыми авиабомбами, которые сбрасывали над целью самолеты ФА Су-17. Всего за три месяца работы Ту-16 сбросили 289 бомб ФАБ-9000М-54. Самим летчикам большая высота полета, позволявшая не бояться огня с земли, и сопровождение истребителей внушали уверенность. Часть экипажей время от времени улетали домой на отдых, а их подменяли другие. Так что участие в войне для них ограничивалось 15-20 боевыми вылетами. Хлопоты доставляли сами машины, на которых постоянно случались мелкие отказы и поломки, из-за чего на вылеты привлекались самолеты по мере их исправности. К чести старого, но крепкого Ту-16 даже при отказах в воздухе удавалось выполнять задачу, а неисправности экипажи старались устранить прямо в полете.
Самолеты Ту-22МЗ полтавского полка обосновались в Мары-2, где базировался 156-й апиб на самолетах Су-17МЗ, в то время получивший передышку от почти беспрерывной работы в афганской кампании. Привлечение полтавчан для боевого дебюта новых бомбардировщиков обосновывалось тем, что 185-й Гвардейский тбап был лидерным в освоении машины и имел наибольший опыт ее эксплуатации, включая полеты на дальние полигоны с практическим бомбометанием. Появление "троек" означало качественно новый уровень "афганской" группировки ВВС. Новые машины имели совершенный навигационный комплекс и прицельно-навигационную аппаратуру, дававшую возможность точного выхода на цели и бомбометания, качественное радиосвязное оборудование и внушительный ассортимент боевой нагрузки. Хотя грузоотсек Ту-22МЗ не был рассчитан на бомбы крупнее трехтонных, общая масса груза могла достигать 24 т. Для работы из Мары-2 были избраны более умеренные варианты, не превышавшие 12 т. 28 октября в Мары-2 из Полтавы перелетели 2 эскадрильи по 8 самолетов вместе руководством полка. Так как полк имел "тройки" самых первых серий, еще не оборудованные ИК-ловушками, два Ту-22МЗ последней серии позаимствовали у 402-го тбап из Орши. Всего к работе привлекли 21 экипаж. 31 октября 1988 года состоялся первый вылет. Как и в двух последующих, цели располагались у Кандагара - на севере в горном массиве и на юге в "зеленке" вдоль реки Дори, где находились отряды, блокировавшие дороги к городу. 3 ноября бомбы легли в окрестностях кандагарской авиабазы, откуда велся ее обстрел. На следующий день целью стал городок Джалез, лежавший в выгодном для душманов месте - ущелье с выходом прямо к Кабулу. Всю следующую неделю бомбардировки велись в северо-восточном секторе вокруг Кабула, где сосредоточивались пусковые установки, осыпавшие город ракетами. Удары по "душманскому кольцу" вокруг Кабула продолжались и следующие две недели. Они приходились преимущественно на окрестные горные плато и хребты, откуда с блокпостов отмечали пуски, а также по разведанным складам и хранилищам ракет.
В конце ноября выполнили два вылета на цели у Файзабада. Бомбардировке вновь подверглись копи лазуритов и изумрудов во владениях Маруда. Эти цели были единственными, которые с натяжкой можно отнести к оговоренным боевым уставом ДА как "оперативные и стратегические резервы", всех прочих он попросту не предусматривал. Окрестности Кабула изо дня в день обрабатывались и местной авиацией. Однажды вылеты ДА и штурмовиков Баграма совпали по времени и месту, и уже на боевом курсе в прицеле одного из бомбардировщиков вдруг обнаружился круживший внизу Су-25. Его еле успели отогнать по радио.
После нескольких бомбардировок с использованием бомб ФАБ-500 от них отказались, перейдя на более крупный калибр, позволявший более полно использовать возможности ДА. Типовыми вариантами стали две бомбы ФАБ-3000 или восемь ФАБ-1500. При этом направлявшуюся на одну цель группу старались загружать однотипно, чтобы разница в подвеске не затрудняла полет в строю. Часть бомб снаряжали специальными взрывателями на минирование с самоликвидацией в течение 6 суток. Полутора- и трехтонные "мины" закладывались в районах активности противника, причем разрядить их не давала ловушка, реагировавшая на попытку вывернуть взрыватель или оттащить бомбу.
Окончание - в следующем номере.
Материал подготовили
В. АБЛАЗОВ,
И. АБЛАЗОВ.
ДО 20-Ї РІЧНИЦІ ВИВЕДЕННЯ РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬК З АФГАНІСТАНУ
Вінницька область
Вшанування пам'яттю
Кожен музей - це широке полотно історії подій, людей, міст, сіл... Філіал Вінницького обласного краєзнавчого музею Музей Пам'яті - особлива експозиція, і вона увібрала в себе біографії молодих життів, які трагічно обірвалися на далекій афганській землі.
У музеї розміщено фотографії, особисті речі загиблих воїнів -"афганців", листи до рідних, близьких і листи, подяки від командування військових частин, де проходили службу наші земляки. Уже стало традицією проводити тут різноманітні заходи: виховні години, тематичні вечори, зустрічі з учасниками бойових дій.
На жаль, у світі не затихають війни та військові конфлікти. Кожен з них уже отримав свою політичну оцінку, а наші солдати, сержанти, прапорщики, офіцери, які брали в них участь, заслуговують на пам'ять земляків. Саме тому і було прийнято рішення започаткувати новий розділ в експозиції Музею Пам'яті: збирати інформацію про подолян, які брали участь у військових конфліктах на території інших держав.
Нещодавно до музею були передані матеріали про двох наших земляків - радника командувача оперативного командування Північного фронту Ефіопії, генерала-майора танкових військ В.Й. Файдуна і воїна-"афганця" Олександра Педоренка.
Володимир Йосипович Файдун - неординарна особистість, талановитий, висококваліфікований спеціаліст, прекрасний сім'янин і батько. Про його службу писали на сторінках багатьох видань. Кар'єра військового злетіла блискавично, але трагічно обірвалася у неповних 44 роки. Невиліковна хвороба просто вирвала його з життя.
Дитинство і юність Володимира Йосиповича пройшли у селі Людавці Жмеринського району. Він народився у сім'ї сільського вчителя, але завдяки знанням, наполегливості, працьовитості зміг пройти шлях від курсанта Чернівецького військового училища, Київського Червонопрапорного об'єднаного училища самохідної артилерії ім.. М.В. Фрунзе до генерал-майора танкових військ.
Місто Асмара, провінція Еритрея (Ефіопія). Саме туди Володимир Йосипович відбув 19 липня 1979 року на виконання урядового завдання. З 1 серпня він був радником командувача оперативного командування Північного фронту Ефіопії. Під час проходження служби захворів. 20 липня 1980 року Володимир Йосипович помер. Через п'ять днів йому виповнилося б 44 роки.
Дружина Ольга Антонівна до цього часу не може змиритися з втратою. У їхній квартирі все нагадує про чоловіка. На видному місці - портрет Володимира Йосиповича. З великим трепетом і сльозами на очах Ольга Антонівна розповідає про кожну фотографію з сімейного альбому, кожну особисту річ чоловіка. А з якою шаною, увагою зберігається генеральська вихідна та повсякденна форми Володимира Йосиповича. Усе це вона передала до музейної експозиції. Наш земляк заслуговує шани і поваги.
3193 подолянина пройшли через випробування воєнними дорогами Афганістану. З них 168 - загинули, двоє пропали без вісті. Серед загиблих і вінничанин Олександр Педоренко.
Афганістан - це трагедія, біль, материнські сльози, моральні й фізичні травми. З часом ці страждання ще більше загострюються. І як би історики та політики не називали десятилітню війну в Афганістані несправедливою, неоголошеною, вона для всіх її учасників назавжди залишиться війною. І тільки пам'ять людська і совість не дадуть забути ні загиблих, ні живих, обпалених війною.
Афганська війна забрала синів у багатьох матерів, осиротила не одну родину, скалічила не одну долю. Тетяна Микитівна - мати загиблого Олександра Педоренка двадцять три роки оплакує сина. Згорьована жінка свій біль і вічне горе вилила у вірші та пісні, які присвятила синові. Одну з пісень - "Не дождалась я свого солдата" вона виконала на одній із зустрічей з батьками загиблих воїнів-"афганців".
Біографія Олександра Педоренка коротка, як постріл: народився, вчився, загинув. А народився він 26 лютого 1965 року. Після закінчення 8 класу вінницької школи № 13 продовжив навчання у ПТУ № 11. На військову службу до лав Радянської Армії призваний 26 листопада 1983 року. З грудня 1984-го - в Афганістані. Молодший сержант О. Педоренко як командир саперного відділення неодноразово брав участь у бойових операціях, мінуванні та розмінуванні місцевості.
Здавалося, все складалося добре і ніщо не віщувало біди. Залишилося служити всього тиждень. Мати з нетерпінням чекала зустрічі з сином. Подумки згадувала дні, проведені з Сашком у Львові, де він проходив військову підготовку. Командир дав йому тоді два дні звільнення. Перед від'їздом вона пообіцяла Сашкові, що приїде до нього на 20-річчя. Не знала Тетяна Микитівна, що незабаром син продовжить службу в Афганістані. І тому такій бажаній зустрічі так і не судилося відбутися. 17 жовтня 1985 року підрозділ, в якому служив молодший сержант О. Педоренко, був піднятий по тривозі та направлений на ліквідацію банди душманів. Не знав Сашко, що це його остання операція. За мужність та відвагу Олександр Педоренко нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
Пам'ять про сина, який не повернувся з Афганістану, живе не тільки у фотографіях, листах, особистих речах, які залишились після нього. У школі , де вчився Сашко, шанують пам'ять свого випускника. Пам'ятають про нього і в училищі, де він навчався. А відтепер про Олександра Педоренка розповідають експонати Музею Пам'яті. Для цього Тетяна Микитівна передала фотографії, його листи з Афганістану, вітальні листівки, вірші, складені нею і присвячені Сашкові.
Два покоління, дві різні особистості, двоє військових з різними званнями. І генерал-майор танкових військ В.Й. Файдун, і молодший сержант О. Педоренко з честю та гідністю виконали свій військовий обов'язок. Гірко і сумно стає на душі, коли дізнаєшся, якою ціною наші земляки заплатили за це. Їм би жити й жити, але, на жаль, війна відібрала у них все: життя, родину, мрії та сподівання. Поховані наші земляки у Вінниці на центральному кладовищі. Пам'ять про них житиме у наших серцях.
Н. Добровольська,
старший науковий
співробітник
Вінницького обласного
краєзнавчого музею
Львівська область
Пісні, народжені війною
У приміщенні клубу Військового інституту сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка» відбувся фестиваль–концерт «Пісні, народжені війною», присвячений 20-й річниці виведення військ з Афганістану.
У концерті взяли участь учасник бойових дій Володимир Коваленко (Івано-Франківськ), Ігор Кобрин (Жовквівський район Львівської області), хор «Молоді галичани» (художній керівник – Володимир Волошин), син ветерана Афганістану з міста Самбір Павло Кротік, вихованець військово-патріотичного клубу Франківського району Львова В’ячеслав Капаров, ветеран Афганістану, автор пісень Олександр Рожко. Прозвучали пісні, написані в Афганістані, українські патріотичні пісні.
На концерті були присутні учасники та інваліди війни в Афганістані, ветерани війни і праці, представники Українського козацтва, курсанти, воїни 80-го аеромобільного полку, мешканці Львова та області. Вони оглянули також виставку фотографій часів афганської війни.
Голова Львівської обласної організації УСВА Михайло Магеровський вручив дипломи, цінні подарунки та книги пам’яті «Львів-Афган-Львів» учасникам концерту.
Такий фестиваль-концерт вперше відбувся на Львівщині, але дістав схвальні відгуки громадськості й дав надію на щорічне проведення таких акцій.
Посприяли проведенню фестивалю голова оргкомітету Володимир Колісник, ведучий Сергій Косов, організатор виставки Ігор Мосейченок, Юрій Вікторов, коштами допомогли Володимир Шевченко та Ігор Дмитришин (усі вони - ветерани Афганістану), Українське козацтво та інші небайдужі громадяни Львівщини.
М. Магеровський,
голова ЛОО УСВА
Хмельницька область
Незабутня зустріч на новоушицькій землі
За ініціативи Хмельницької обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану на чолі з її головою Миколою Івановичем Приступою та голови Новоушицької районної спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Петра Андрійовича Мазура стало можливим організувати дводенний семінар-нараду за участю голів міських і районних організацій УСВА.
Воїни-"афганці" області зустрілися на новоушицькій землі, в селі Рудківці поблизу Дністра на базі відпочинку "Корді" Красилівського агрегатного заводу. Зустріч виявилася надзвичайно корисною та ще й оздоровчою. Бо побачитися, поспілкуватися і згадати про Афган, повідати про своє теперішнє життя і діяльність своєї громадської організації - хіба це не душевна радість.
Голови і члени рад міських і районних організацій УСВА мали можливість обговорити пропозиції щодо посилення діяльності УСВА, а це організаційно-статутні питання, внутріспілкова робота, політичний вектор, соціальна сфера. Вони почули звіт голови Новоушицької районної спілки ветеранів Афганістану П. А. Мазура про діяльність районної організації, отримали буклет про роботу цієї організації, роздивлялися фотоальбоми діяльності Всеукраїнського громадського дитячого руху "Школа безпеки" на Хмельниччині, почули розповідь про його роботу голови Хмельницького міського відділення Дмитра Дмитровича Білоуса. А ще - ознайомилися із базою відпочинку "Корді" в супроводі директора Мар'яна Йосиповича Кравчука, послухали виступ групи "Висота" Красилівської РО УСВА, якою керує Валерій Вадимович Лобов, насолодилися чудовою природою Поділля.
Хмельницька обласна організація на чолі з її головою М. І. Приступою, його заступниками А. М. Козаком і Ю. О. Випирайленком та начальником штабу С. П. Галабеєм разом з головами районних і міських організацій Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) щиро дякували голові Новоушицької районної спілки ветеранів Афганістану В. А. Мазуру, його заступнику М. Л. Глуговському і члену президії спілки Л. І. Козаку за відмінно організований семінар-нараду, за створені належні умови зустрічі воїнів-"афганців", за чудове харчування, за відпочинок на новоушицькій землі. Це дійсно незабутня зустріч.
Петро Шелепало,
учасник обласного семінару-наради воїнів-"афганців",
член ради Нетішинсьої міської організації УСВА,
член Національної спілки журналістів України.
Херсонская область
Одесская область
БОЕВОЕ БРАТСТВО КРЕПНЕТ
В праздновании Дня Воздушно-десантных войск в Херсоне приняли участие представители районных организаций УСВА области и города, ветераны ВДВ и Аэромобильных войск Украины.
По приглашению областной и городской организаций УСВА накануне в Херсон прибыла делегация Всероссийской общественной организации ветеранов «Боевое братство», в состав которой входили член руководящего совета Александр Герасименко, Герой Советского Союза Игорь Запорожан, депутат законодательного собрания Калужской области, участник боевых действий в Чечне Алексей Климов, всего 11 человек. Возглавлял делегацию консул Российской Федерации в Одессе Александр Григорьевич Грачев.
Праздник начался автопробегом и возложением цветов к памятнику воинам-интернационалистам «Скорбящая мать» в парке Славы и памятному знаку освободителям Херсона, которыми командовал Герой Советского Союза, почетный гражданин города легендарный командующий ВДВ В. Ф. Маргелов.
На площади Свободы возле кинотеатра «Украина» состоялся небольшой митинг, ветеранов ВДВ поздравил председатель Херсонского областного совета Владимир Демехин. Многим ветеранам были вручены памятные медали. Представители ВООВ «Боевое братство» передали средства на строительство памятника воинам-интернационалистам в Херсоне. И это не первая такая акция наших боевых друзей из России. Месяц назад они помогли приобрести новый автомобиль «Славута» нашему земляку.
В Генеральном консульстве Российской Федерации в Одессе в торжественной обстановке в присутствии представителей средств массовой информации депутат Государственной Думы Н. В. Саблин вручил ключи от новой машины «Славута» инвалиду войны первой группы, участнику боевых действий в Афганистане Сергею Эдуардовичу Цыпцуку, жителю города Цюрупинска Херсонской области. Переданы инвалидные коляски инвалидам войны, проживающим в Одесской области.
Такая помощь «афганцам» Украины Украины оказана Всероссийским общественным движением ветеранов локальных войн и военных конфликтов «Боевое братство» при помощи консула России в Одессе А. Г. Грачева. Нужно отметить, что в Херсоне за последние три года обновлен автомобильный парк инвалидов войны первой группы при непосредственном участии Народного депутата Украины Алексея Журавко. Помощь от российской организации «Боевое братство» была оказана неоднократно ветеранам-«афганцам» из Украины, за что УСВА выражает огромную благодарность.
… Украсил программу праздника концерт группы «Контингент», в исполнении которой прозвучали любимые песни десантников, ветеранов Афганистана и других локальных войн. А потом были незабываемые минуты на Днепре, когда боевые побратимы из России и Украины обменивались опытом работы, а рассказать и показать херсонским ветеранам было что. Гостям вручили фильмы, созданные херсонскими авторами И. Телегиным и А. Елагиным, сборники стихов А. Елагина, книги памяти, буклеты.
Харьковская область
Из прошлого в будущее
Если желаешь, чтобы мир изменился,
сам стань этим изменением.
Мохандас Карамчанд ГАНДИ.
В состав Молодежного объединения детей ветеранов войны при Харьковском городском союзе ветеранов Афганистана входят как дети "афганцев" и ветеранов других локальных войн, так и школьники, студенты, молодежь, которая уже активно работает, а их родители не имеют отношения к каким-либо военным событиям. Но возрастных рамок для нас не существует. Мы очень часто общаемся и с малышами, и со своими сверстниками. Очень много удовольствия приносит работа с ребятами из детских домов, а также во время конкурсов, проектов, акций для сирот, детей из малообеспеченных семей.
Печально констатировать тот факт, что сегодня молодежь все реже и реже верит в добро, бескорыстные поступки и благие намерения. Чем мы, члены Молодежного объединения детей ветеранов войны в Афганистане, отличаемся от многих наших сверстников? Думаю - искренностью слов, ответственностью за начатое дело, настойчивостью и энтузиазмом, а также особым духом мужества и героизма, взятым от наших отцов. А еще каждый из нас искренне болеет за недопустимость тех страшных событий, которые психологически ранили наших родных и близких, унесли жизни многих людей...
Наверное, молодым людям, которые не видели фотографий своих тогда восемнадцатилетних отцов с автоматами в руках на фоне убитых, настоящих "похоронок", не слышали рассказов папы о том, как друг падал в ущелье, не видели тот юношеский блеск в глазах воинов-интернационалистов, когда они встречаются спустя 20 лет, тяжело представить и почувствовать всю горечь боевых действий и недопустимость их повторения...
К сожалению, сегодня некоторые молодые люди склонны пренебрегать человеческими ценностями, уважением к людям старшего возраста и просто произношением таких элементарных слов как "спасибо" и "пожалуйста". Вот этому мы стараемся изо всех сил противостоять, ведь, как говорится, за добро добром воздастся. В последнее время увеличился объем работы Молодежного объединения детей ветеранов Афганистана, особенно с детьми и молодежью. Одним из таких мероприятий стала волонтерская деятельность в День защиты детей. Девчонки и мальчишки в ярких футболках с надписью "Волонтер" сопровождали веселую колонну детей на праздничную Площадь Свободы. Она была разукрашена всеми цветами радуги и светилась улыбками тысяч детей и взрослых. И благодаря тому, что все было настолько весело и забавно организовано, безразличных просто не осталось. Словом, праздник для детей удался!
С особым вниманием, заботой и любовью мы относимся к малышам из детского дома №3 "Малютка". И в этот день нас встречали заведующая и воспитатели, на праздник приехали спонсоры, которые поддерживают этот детский дом уже долгое время. Были представители банков, известные в Харькове бизнесмены, семьи, усыновившие деток и помогающие другим. Малышам подарили мягкие игрушки, а дети пригласили гостей на представление. Самые "взрослые" из "артистов" - трехлетние малыши. Выступать им было нелегко, но они, стесняясь и прячась за воспитателей, пели, танцевали. Было очень трогательно наблюдать, как детки стараются. А как рассказывать стих, если на тебя смотрит такое количество людей да еще и на камеры, на фотоаппараты снимают? Сложно даже взрослому человеку... Справились, рассказывали с подсказками от воспитателей и с поддержкой аплодисментов.
После представления спонсоры вручили детям сладкие подарки. Самым вкусным для многих оказался шоколадный батончик. Света Николаева, которая вместе с другими членами Молодежного объединения присутствовала на празднике, взяла одного из малышей на руки, а он, не упустив момент, обнял ее своими ручонками и прижался щекой.
- Не костюм, испачканный шоколадом, мне было жалко. Малыш так крепко и доверчиво меня обнимал... Какая же мать могла бросить такого кроху? - делится воспоминаниями Света. На этот вопрос трудно найти ответ...
Дарить людям внимание и тепло, помогать в решении проблем, участвовать в воспитании счастливого поколения детей, делать жизнь человека богаче и краше - вот первоочередные задачи, которые ставит перед собой Молодежное объединение детей ветеранов войны в Афганистане "Из прошлого в будущее". И нам очень хочется верить в то, что все задуманное обязательно исполнится.
Диана Матухно.
Автономная Республика Крым
Мы гордимся своим мэром!
В Керчи живет очень интересный, добрый, чуткий к чужому горю человек. Это наш мэр, почетный член городского союза воинов-интернационалистов Олег Владимирович Осадчий.
Олег Владимирович олицетворяет для нас доброту, внимание, уважение, требовательность к себе и к своим подчиненным, он своим трудом, за десять лет преобразил город. Продолжается газификация, пущена троллейбусная линия в двух направлениях, ведется работа запуска третьей линии троллейбусного направления.
Остановлюсь на особом внимании мэра к семьям погибших в Афганистане, инвалидам войны, участникам боевых действий. До прихода его на пост мэра о нас никто не помнил, не знали, сколько живет в городе семей погибших, в чем они нуждаются, никто не замечал нас и наши слезы. Олег Владимирович пригласил к себе всех на беседу. Вот уже десять лет 15 февраля мы традиционно встречаемся за накрытым по-домашнему столом за откровенной беседой в дружеской обстановке. Он выслушивает все наши наболевшие вопросы, которые берутся на контроль и срочно, по возможности, решаются. И мы знаем: он ничего не забудет, в отличии от нашего государства.
Все мероприятия нашего союза проводятся с участием мэра. Два года назад был реставрирован памятный знак, открыт сквер «афганцев» в центре города, где горит Вечный огонь, высажена березовая аллея. 15 февраля сюда приходят ветераны войны, члены семей погибших, горожане. И вот здесь матери погибших видят, как этот человек болезненно переносит нашу утрату, для него нет чужой боли.
В нашем городе семьи погибших в Афганистане, инвалиды войны на сегодняшний день социально защищены. В течении десяти лет благодаря мэрии города и лично О. Осадчему производится доплата к пенсии по 100 грн каждому из родителей. К Новому году и 15 февраля вручаются продуктовые наборы и материальная помощь. С января 2008 года городской исполнительный комитет по рекомендации мэра и при депутатской поддержке доплачивают по 500 грн. каждому из родителей погибших, инвалидам Афганистана – по 350 грн.
Все воины-интернационалисты и семьи погибших пользуются правом бесплатного проезда в автобусах и маршрутках, ежемесячно получают бесплатно лекарства.
Я часто встречаюсь с семьями погибших Крыма, переписываюсь с семьями погибших Украины, но редко кто из них имеет такую социальную и духовную поддержку, как имеем мы в Керчи.
Можно еще много писать доброго об этом человеке. Как о таких людях не писать? В нашем городе нет нищих. По его инициативе организован детский дом, хорошо оборудован необходимым инвентарем. Успевающие студенты имеют именную стипендию мэра, золотые медалисты – выпускники школ традиционно с его участием высаживают деревья, это тоже инициатива мэра. В городе имеется дом престарелых .
Все это стоит большого труда. За достижения в труде, организации работы мэрии Олег Владимирович Осадчий награжден тремя орденами «За заслуги» трех степеней.
В марте исполнилось десять лет, как он был избран мэром Керчи. Мы гордимся своим мэром и относимся к нему с большим уважением. Пользуясь случаем, поздравляем Олега Владимировича с Днем рождения, желаем ему доброго здоровья, семейного благополучия, успехов в его нелегком труде.
Светлана Шаповалова,
председатель Керченского комитета
семей погибших в Афганистане,
член городского совета
воинов-интернационалистов.
Украинский Союз ветеранов Афганистана, редакция газеты признательны Вам, Олег Владимирович, за Ваш труд на благо ветеранов войны и семей погибших.
Військово-патріотичне виховання
Ветеранам "Екстрим" до вподоби!
Поблизу Дніпропетровська відбувся ІІІ Міжнародний (VIII Всеукраїнський) збір-змагання юних рятувальників "Школа безпеки".
28 команд з усіх куточків нашої держави приїхали, щоб довести собі і всім, що вони найкращі. Понад 250 юнаків та дівчат показали справжню майстерність. Важливо відзначити, що поряд з українськими командами виборювали право бути кращими і ровесники з Польщі.
Хмельницьку область на змаганнях представляла команда "Екстрим" з Кам'янця-Подільського - переможець обласного збору-змагання. Ми вже розповідали про громадський рух "Школа безпеки". І особливо приємно, що саме наші бойові побратими мають до нього безпосереднє відношення. Найактивнішу і конкретну допомогу в підготовці команди "Екстрим" до змагань, організаційні питання, пов'язані з виділенням коштів, вирішував старший майстер виробничого навчання Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Хмельницької області, член правління міської організації ветеранів Афганістану підполковник запасу Д. Д. Білоус.
Головним здобутком змагань є те, що юнаки та дівчата отримали професійні знання з питань особистої безпеки, вдосконалювали практичні навички і вміння діяти в екстремальних ситуаціях. І якщо виникне необхідність, то юні рятувальники не тільки самі з честю вийдуть зі складної ситуації, а й нададуть кваліфіковану допомогу іншим.
Наша команда з Хмельниччини, посіла почесне друге місце. Результат говорить сам за себе. Після повернення зі змагань я бачив очі юнаків та дівчат команди "Екстрим", бачив очі їхнього наставника Д. Д. Білоуса. У їхніх очах була радість і гордість, було щось спільне, якась єдність духа. Це і добре, виходить, що дійсно не обірветься ланцюжок, який поєднує молодь 80-х і молодь сучасної України.
Слід також додати, що саме ми, ветерани афганської війни, повинні бути прикладом для сучасної молоді й в міру своїх сил і можливостей брати участь у патріотичному вихованні молоді.
Сергій БЕЗП'ЯТЧУК,
підполковник запасу,
майстер виробничого навчання,
член міської організації ветеранів Афганістану
“Афганцы” Севастополя – детям
В окрестностях Севастополя под патронатом председателя Севастопольской городской государственной администрации, председателя Крымского Республиканского союза ветеранов Афганистана С. В. Куницына работал летний молодежный военно–спортивный полевой казачий лагерь.
Проводили его две общественные организации – Севастопольская городская организация УСВА (председатель – А. П. Перминов) и Севастопольский Черноморский отдельный округ казачества. Общее руководство осуществлял отдел по делам молодежи и спорта СГГА, содействие оказали Управление по вопросам чрезвычайных ситуаций и Севастопольское гослесоохотхозяйство.
В лагере приняли участие 79 ребят и 8 инструкторов. Большинство участников – это спортсмены Севастопольской детско–юношеской спортивной школы прикладных видов спорта.
Ребята сами обустраивали палаточный городок. Помимо хозработ, велась интенсивная учеба. За неделю все прошли курс “молодого бойца”, и по его результатам были назначены командир роты, 4 командира взводов и 16 командиров групп из самих ребят. Командиры взводов и групп под бдительным присмотром инструкторского состава проводили обучение новичков. Условия в лагере были непростые, на грани экстремальных. Занятия проходили в горно–лесистой пересеченной местности каньона Черной речки. Да и погода не баловала: почти все время лили дожди. К сожалению, не все смогли выдержать такой “экстрим”, и часть ребят покинули лагерь. Но большинство участников стойко перенесли все невзгоды, не только самостоятельно обеспечивая свой быт, но и активно осваивая “боевую” учебу. Это ведь был не лагерь отдыха и такая учёба проводилась весьма интенсивно. Ребята осваивали азы строевой подготовки. Она приучает четко и без промедления выполнять команды, развивает “чувство локтя”, привычку действовать в боевом коллективе. И многовековой опыт армий всего мира это подтверждает.
Не надо подчеркивать, с каким старанием ребята изучали приемы рукопашного боя. Достаточно сказать, что этому их учили такие мастера своего дела как Ремзи Эмиров, который в период афганской войны обучал спецназовцев, мастер спорта по кикбоксингу Валерия Мысякина. Да и руководитель лагеря Александр Дементьев, прошедший огненный Афганистан, знает науку побеждать не понаслышке. В настоящее время он – заместитель председателя Севастопольской городской организации УСВА.
Но особо хочется отметить самих ребят, которые, обучаясь в спортивной школе, добились серьезных успехов. Максим Воронов, назначенный в лагере командиром роты, уже мастер спорта. Кандидаты в мастера спорта назначенные командирами взводов Григорий Новиков, Алексей Иванов, Илья Вознюк, Павел Гикалюк. Они щедро делились своими знаниями и опытом с остальными ребятами, наглядно показывая своим примером, чего можно добиться, если не “тусоваться” от скуки по подворотням, а посвятить свободное время спорту.
Много внимания уделялось несению комендантской, караульной, внутренней и патрульной службы. Ребята учились ориентированию на пересечённой местности. Не забыт был и такой жизненно важный вопрос, как организация питания и приготовления пищи в полевых условиях, соблюдение правил личной гигиены. Много времени было уделено физической подготовке. Проводились кроссы, марш–броски с полной выкладкой по пересеченной местности, а на самостоятельно оборудованном спортгородке юные бойцы трудились над своей физической подготовкой не только во время занятий, но и в часы, отведенные на отдых Нельзя было не заметить, как старались младшие ребята не отставать от старших и более подготовленных участников лагеря. А ведь на занятиях по тактике боя на них тоже были надеты защитный химкостюм, автомат и стальная каска. Вот когда формируются характеры! Давно замечено, что самая трудная победа – это победа над самим собой. Например, среди участников была Ира Орлова. Ей всего 10 лет, но ни разу не пала духом и вместе со всеми стойко перенесла все трудности. Нелишне заметить, что ее отец – бывший «афганец», и те качества характера, которые Ира продемонстрировала, она приобрела в семье.
Также в порядке внутренней службы в лагере силами самих ребят обеспечивалась противопожарная и экологическая безопасность, и в радиусе до километра была проведена очистка территории от мусора. Вот бы нам, взрослым, взять пример с этих ребят или хотя бы не оставлять в местах своего отдыха горы мусора.
В часы отдыха ребята слушали беседы по истории Украины и истории войн. Но особый интерес они проявили к Афганской войне. Да и было кому об этом рассказывать. Ведь сам А. Дементьев участвовал в этой войне, был командиром взвода. С каким восторгом слушали ребята его рассказы о мужестве и героизме тех, кому выпало там воевать, о взаимной выручке в бою! Самые яркие впечатления у молодежи оставили учения по антитеррористическим и противодиверсионным мероприятиям. Вот когда ребятам пригодилось то, чему они научились за время лагерных сборов.
На закрытии лагеря ребята показали родителям, присутствовавшим там, все, чему научились, провели вечер солдатской песни, соревнования по рукопашному бою, по стрельбе из пневматической винтовки, соревнования по ориентированию на местности, по гражданской обороне, прохождение со строевой песней и, как вершина всего, тактические учения по «взятию дворца Амина». Конечно же, был и праздничный костёр, и вручение нагрудных знаков, памятных жетонов, дипломов всем участникам.
Отрадно заметить, что за все время не было травм, что говорит о высокой организации и высоком профессиональном уровне руководства лагеря. Главный вывод состоит в том, что такие лагеря стоит проводить и в дальнейшем.
Александр Коротин,
член правления Севастопольской
городской организации УСВА.
Спорт
Такій грі позаздрили б і професіонали
У селі Поляни Березнівського району Рівненської області відбувся ХХІ обласний турнір з волейболу серед ветеранів Афганістану, присвячений пам’яті воїна-інтернаціоналіста Івана Холода.
Іван Холод народився 8 травня 1961 року в сім’ї колгоспника. Навесні 1979 року був призваний до Радянської Армії. Після введення військ у ДРА служив у 66-й окремій мотострілецькій бригаді, що базувалася в районі Джелалабада.
11 травня 1980 року в провінції Кунар проводилася бойова операція. Мотострілецька рота, в якій служив І. Холод, зіткнулася з переважаючими силами моджахедів. Після тяжкого бою, який тривав до пізньої ночі, майже всі бійці роти загинули, замполіт старший лейтенант М. А. Шорніков, оточений ворогами, підірвав себе гранатою.
У турнірі брали участь ветерани Афганістану, які служили з Іваном Холодом і брали участь у бойовій операції, під час якої він загинув. Вони поділилися спогадами про ті тяжкі, але незабутні часи з учасниками турніру.
На батьківщину загиблого воїна-інтернаціоналіста приїхали команди ветеранів Афганістану з усієї Рівненщини. Відкриття турніру розпочалося панахидою по загиблих в Афганській війні. Під час урочистого мітингу з привітанням до учасників турніру звернулися голова сільської ради Раїса Миколаївна Ковальчук, перший заступник голови Березнівської райдержадміністрації Руслан Петрович Пилипчик, голова Березнівської районної організації УСВА Іван Іванович Попач, голова Рівненської обласної організації УСВА Микола Панасович Ражик.
Після урочистого мітингу розпочалися змагання. В кожній партії гри ветерани демонстрували високу спортивну майстерність, волю до перемоги і вміння до кінця тримати високий темп. Особливо ці якості виявилися у фінальній грі між командами Рівного і Сарненського району. Рівню майстерності ветеранів могли б позаздрити професійні спортсмени. А перемогли цього разу рівненчани.
Переможці нагороджені дипломами, кубками, медалями. Команди учасників нагороджені грамотами і цінними призами. Молодіжній команді села Поляни вручено грамоти і волейбольні м’ячі.
Після вручення нагород учасників і гостей турніру своїм виступом порадував гурт “Пам’ять” з Кузнецовська. В його виконанні прозвучали пісні на афганську тематику. У другій частині концертної програми прозвучали популярні сучасні та народні пісні.
Л. Горощук,
учасник бойових дій в Афганістані.
Пам’яті побратима
26 серпня 2008 року зупинилося серце голови Миколаївської обласної спілки воїнів-інтернаціоналістів та запасу Дем’яненка Олександра Миколайовича.
Народився Олександр 7 серпня 1948 року в місті Новомосковську Тульської області у сім’ї військовослужбовця. Після закінчення середньої школи працював слюсарем на хімкомбінаті у місті Рубіжному Луганської області. У 1967 році Олександр Дем’яненко вступив до Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і зв’язку, після закінчення якого проходив службу на різних посадах у різних військових округах колишнього СРСР.
З травня 1985 року по липень 1987 року Олександр Миколайович виконував інтернаціональний обов’язок у Демократичній Республіці Афганістан на посаді заступника начальника політвідділу 5-ї Гвардійської мотострілецької дивізії. Неодноразово брав участь у бойових операціях.
У 1993 році підполковник О. М. Дем’яненко звільнився з лав Збройних Сил і бере активну участь у громадсько-політичному житті Миколаївської області. Він був активним учасником афганського руху, ініціатором створення в Миколаєві та області ветеранських організацій. З 1994 року Олександр Дем’яненко очолював Миколаївську обласну спілку воїнів-інтернаціоналістів та запасу, обирався депутатом Миколаївської міської ради, а у 2006 році – депутатом обласної ради.
Олександр Миколайович Дем’яненко завжди відстоював права і надавав посильну допомогу сім’ям загиблих, інвалідам війни, учасникам бойових дій. Він був одним з основних ініціаторів створення пам’ятника загиблим бойовим побратимам, Алеї Слави у міському парку Перемоги, Книги пам’яті, присвяченої 15-й річниці закінчення війни в Афганістані, та багато чого іншого.
За бойові та трудові досягнення Олександр Миколайович Дем’яненко був нагороджений орденами Червоної Зірки, “За службу Батьківщині у Збройних Силах” ІІІ ступеня, орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, орденом Республіки Афганістан “За хоробрість”, багатьма медалями і подяками.
Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), бойові друзі, всі ті, хто знав Олександра Миколайовича Дем’яненка, висловлюють щирі співчуття сім’ї, рідним і близьким покійного у зв’язку з тяжкою втратою.
Світла пам’ять про Дем’яненка Олександра Миколайовича назавжди залишиться у наших серцях.
Запрошення
На старт викликаються...
5 вересня у Києві на водно-спортивній базі “Зеніт”, що на Трухановому острові, стартують триденні ХІХ Міжнародні змагання дітей з веслування на байдарках і каное “ПАМ’ЯТЬ”, присвячені спортсменам-воїнам, які віддали своє життя заради миру на Землі в роки Великої Вітчизняної війни та під час виконання інтернаціонального обов’зку в Афганістані, а також на честь Великої Перемоги над фашистськими загарбниками.
Засновником змагань є Клуб і ДЮСШ “Мала флотилія” міста Києва. Щороку у змаганнях беруть участь команди з України, Росії, Білорусі, Молдови, Придністров’я, Німеччини, країн Балтії. Це дуже масові й захоплюючі змагання, один з етапів формування складу юнацької збірної команди України на наступний рік.
|
|
|
|